Россия впервые может разрешить НАТО осуществлять транспортировку "невоенных" грузов, предназначенных для контингента солдат Альянса в Афганистане, по своей территории, и уже ведет соответствующие переговоры с правительствами западных стран.
Как сообщает "K2kapital" со ссылкой на британское издание "Financial Times", представитель Российской Федерации в НАТО Дмитрий Рогозин проявил большой интерес к выработке соглашения, которое позволило был НАТО доставлять обмундирование, питание и горючее для своего 43-тысячного контингента в Афганистане через территорию России на последнем совете НАТО-Россия в Брюсселе. И затем обе стороны приступили к обсуждению деталей такого соглашения, включая объемы и маршруты перевозок.
Предполагается, что "невоенные" грузы НАТО будут доставляться в Афганистан из России через Узбекистан и Таджикистан, с которыми, по словам дипломатов, уже ведутся консультации.
Витренко, вперед на помощь братской России!
Всего то навсего просим не СОСАТЬ у пиндосов, дети смотрят!
И не выходить за них замуж!
Вначале пишут,что "помогут" , а потом "идут переговоры"..
Обычно бывает наоборот.
Цензор совсем жёлтый стал.
Переговоры с НАТОй по разной чухне идут последние 20 лет.
Чего ерунду из носа выкавыривать?
Горючее для танка или бронетранспортера - груз, значит, не военный ?
А какие у НАТО могут быть НЕ ВОЕННЫЕ грузы ?
Готов оплатить билет до какого-нибудь Магнитогорска для проведения акции "Россия без НАТО"!
Билет естественно в одну сторону
Завтра, к примеру, Медведев им запустит ПДЧ по НАТО через Госдуму, а те дружно проголосуют "за". И о каком народе речь, кто его спрашивать будет? Есть СОБР, ОМОН. Они как с участниками "Марша несогласных" быстро с народом "договорятся". И никаких шариков и референдумов.....
Опять обманешь, брехло...
НАТО нуждается в помощи? Помогайте, сотрудничайте. А вступать в организации, которые требуют помощи, зачем?
07-03-2008, 10:15
Штирлиц , ты видать по причине своей серости не в состоянии понять , что блогодоря такому сотруднечеству горячих точках в которых участвует НАТО будут УБИТЫ люди именно с помощью России !
-----------------------------------------
Чем? Булками хлеба или одеялами?
Надысь вы туда воевать рвались на передовой, что-то про убийство людей не вспоминали. Зато барыши по-быстрому подсчитали. Скока в НАТЕ платят.
Харош демагогию разводить. Никто вам все равно не верит. Все лохи в России кончились после Горби и ****.
что блогодоря такому сотруднечеству горячих точках в которых участвует НАТО будут УБИТЫ люди именно с помощью России !
-----------------------------------------
Чем? Булками хлеба или одеялами?
Надысь вы туда воевать рвались на передовой, что-то про убийство людей не вспоминали. Зато барыши по-быстрому подсчитали. Скока в НАТЕ платят.
Харош демагогию разводить. Никто вам все равно не верит. Все лохи в России кончились после Горби и ****.
07-03-2008, 10:29
Ты видать по причине своей серости думаеш что солдаты могут воевать без ХОЗЯЙСТВЕННОГО обеспечения !!!
Я Вам давеча ответила, а сегодня исчо рецептик предложу.
Вызываете на дом врача и говорите: Дохрур, у меня это.... весеннее удивление, меня всё вокруг ТАК удивляет...
ТАК хто надкусывает
И навсегда отодвинут своей толстой ...опой Украину от этого любимого занятия
Не переживай!
Времена ГОРБАТОГО и *** прошли!
Украина оторвалась в этом виде спорта настолько шо бесперспективно заней даже гнаться
Поколения на три присосалась, НЭ ВИДЫРВИШЬ
ну а "ваши" любимые, народные виды спорта - они необсуждаемы
Это всё по Вашей, не по нашей части...
Есть желание решать любые вопросы на основе взаимной выгоды.
Россия строит с НАТО отношения на основе стратегии РАВНЫХ!
Украина претендует лишь занять позицию прислуги! Как укробабы не старались подать электорату обратное
Да еще при этом готова детей общенажитых с Россией тудать заложить
Василь Базів, для «Главреда»
29.02.08 // 11:10
У чаді антинатовської істерії, яку роздуто останніми місяцями в Україні до запаморочення як низів, так і верхів, «сир-бор» розгорівся, як це заведено в Україні, не навколо національних інтересів українських, а навколо національних інтересів російських.
Мовляв, у НАТО ми не підемо ніколи і нізащо, бо НАТО завжди і всюди була проти Росії. Як йти в агресивний блок, що спрямував своє жало проти братів наших старшеньких?
Про національну безпеку не те, що України, а її громадян, їхніх сімей, дітей та внуків, ви помітили, розмова навіть не йде. У відповідності до рабської хохляцької багатовікової виучки, українці готові підставити сідниці свої голі усім земним загрозам і викликам, аби лише затулити власним геополітичним буфером трохи уже менше, ніж одну шосту суші. Логіку меншовартісним малоросам нав”язано залізну: йти в НАТО – означає йти проти Росії.
vip.glavred.info
Українська мода у Вашингтоні!
Миллионер Лев Парцхаладзе дружит со своей женой через Интернет
Николай Азаров меняет очки раз в пять лет
Я теж проти усього того, що проти Росії. І не тільки тому, що там справді живуть - хоча їх все менше й менше у національному складі Російської Федерації - брати-слов”яни, а, перш за все, тому, що добросусідство із Росією – ключовий наш національний інтерес.
Але чи то є правда, що якщо ми з НАТО, то ми не з Росією. Чи то є справді так, що НАТО – ворог Росії за визначенням був, є і буде, а тому якщо ми станемо другом ворога – то теж перетворимось на ворога?
Насмілюсь доповісти, що то є зовсім несвята неправда. На фоні нашої навколонатовської тріскотні дозволю собі проголосити сенсацію – зовсім недавно Росія сама просилася у НАТО. Вона була однієї ногою там. Але Росія не стала членом НАТО не тому, що раптом передумала, а тому, що, незважаючи на її палке бажання влитися у натовські ряди, її туди не взяли. Наголошую, не взяли її, а не вона не захотіла.
А діло було так. Зовсім недавно – це уже за порогом 21 століття, яке щойно стартувало. То була не просто осінь 2001-го, а початок нової ери в історії людства після 11 вересня.
Після нападу на США – найбільшого за усю історію цієї держави – Росія, влада і народ, повністю і безумовно стали на боці американців. Президент Дж. Буш кваліфікував те, що сталося у відповідності до пророцтв професора С.Хантінгтона: «Це боротьба усього світу, це боротьба цивілізацій». Нова світова війна після провалу світового комунізму, після третьої світової «холодної» буде війною цивілізацій – так наврочив знаменитий гарвардський старець.
Росіяни розділяли таке бачення, бо на їхній території уже продовж півтори десятиліття безперервно триває це зіткнення цивілізацій, трагічним символом якого для усього світу стали діти Беслану. 79 відсотків росіян підтримували американців і тільки 6 відсотків вважали, що Америку покарали правильно.
Ще такого не було в історії двох країн – соціологія зафіксувала, що дві третини росіян висловилися за найтісніше зближення Росії і США. Тої тривожної осені настрої антитерористичної коаліції можна було зрівняти хіба що із взаємною симпатією часів антигітлерівської коаліції.
Президент Путін, услід за Горбачовим, який першим у Кремлі сказав, що НАТО – більше не ворог, вважає своїм обов”язком подати знак Брюсселю: «Кажуть, що НАТО стає швидше політичною, а не військовою організацією. Ми спостерігаємо за цим процесом. Якщо справа піде таким чином, то усе значно зміниться. Ми віримо, що те, що відбувається, веде до якісної переміни у стосунках Росії і Заходу».
За цими гучними компліментами пішло діло. Путін дав зрозуміти, що слів на вітер не кидає, що заради «якісної переміни», а саме практичного злиття Росії із НАТО, він готовий робити реальні кроки.
Президент Росії віддає команду підрозділам МВФ згорнути базу у Камрані і вийти із В”єтнаму, а також закриває російську базу стеження у Лурдесі, що муляла око американцям впродовж десятиліть, бо знаходилася у них під носом – на Кубі.
Так само конструктивно вела себе Росія і у антитерористичній коаліції, у якій вона виконувала незвичну для себе роль непровідної сили, бо старшими цього разу були США. Однак, імперські амбіції було вгамовано заради нового союзництва – Росія надала свій повітряний простір Сполученим Штатам у їхній афганській кампанії, поділилася, як і належиться альянту, розвідувальною інформацією, подбала завдяки своїм впливам на пострадянському просторі про лояльність до дій американців країн СНД, в тому числі середньоазійських, тобто мусульманських, які дозволили американцям розмістити на своїй території їхню живу силу і техніку.
В Афганістані, де натовці на чолі із США розв’язали війну, озброєний російською зброєю і керований російським впливом Північний альянс виконав брудну роботу із «зачистки» режиму талібів. Виглядало тоді цілком переконливо, що у здійсненні політики Вашингтона Москва була активнішою, ніж навіть Париж чи Берлін, тобто офіційні союзники США по НАТО.
Цю принципово нову геополітичну реалію одностайно відмітила практично уся західна преса. Варто навести лише цитату із газети «Інтернешнл геральд трібюн»: «Путін покінчив зі століттями російських хитань між Сходом і Заходом і зробив стратегічний вибір на користь того, що майбутнє його країни безумовно лежить у Європі... Росія остаточно вирішила стати західною країною».
А що ж по той бік Атлантики? Реакція була цілком вмотивованою і адекватною. Знову безпрецедентна соціологія: американське суспільство, яке перебувало у шоку після немислимого нападу на їхню країну, на три чверті свого складу вважало Росію своїм новим союзником. Стереотипи «холодної» війни розсипалися в унісон із розсипанням веж Світового торгового центру. У відповідності до таких метаморфоз громадської думки Конгрес США вносить на розгляд безпрецедентне рішення – списання боргу нового союзника. Більше того, пропонується 3,5 мільярда доларів направити на виконання «плану Нанна-Лугара», а саме на фінансування проектів у російській ядерній технології. У Палаті представників більшість висловлюється за припинення фінансування 34 супутників космічного стеження, тобто анулювання дітища космічних війн Рейгана - Національної протиракетної оборони
Так на порядок денний уже не тільки США, а Заходу загалом стало питання докорінного перегляду із часів Фултонської промови Черчілля усього геополітичного спектру союзницьких стосунків.
Ініціативу проявляє, як не дивно, батьківщина того самого Черчілля, устами якого була проголошена «холодна війна», що, у свою чергу, покликало до життя таку організацію, як НАТО. Прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер виступає речником Заходу із позицією, прямо протилежною проголошеній у 40-хроках минулого століття його знаменитим попередником.
«План Блера» означав не мало - не багато, а саме підписання Росією Вашингтонського договору, що означає входження Росії у НАТО на правах повноправного члена. Впливова американська газета «Крісчен сайенс монітор» не приховує свого захоплення: «Вступ Росії у НАТО завершує процес створення структури європейських держав, яка в кінцевому підсумку принесе постійний мир... У заходу є другий шанс назавжди закінчити «холодну війну», покінчити із розділенням Європи».
Із геополітичного зсуву глобального масштабу, що намітився, одразу ж випливли тактичні кроки: не далі, як цього ж кривавого вересня у Росію терміново прилітає головний торгово-економічний посланець Білого Дому Р. Зеллік і враз підносить Росії подарунок «на блюдечке с золотой окаемочкой» – вступ у СОТ, надання статусу країни із ринковою економікою, відміна поправки Джексона-Веніка.
От що означав новий формат «НАТО-20» (19 теперішніх альянтів плюс Росія). У майже 9-мільйонні ряди (включно із резервістами) армій НАТО (включно із тоді ще кандидатами, а нині новими членами із східної Європи та Балтії) вливається більше, ніж 2,5-мільйонна армія Росії. Плюсуйте відповідно 46.920 і 25.550 танків, 677 і 454 кораблів МВФ, 27 і 4 бази ВВС, 11.927 і 9.529 військових літаків.
У самій Росії, незвично гамуючи великодержавний гонор, із дивовижною відвертістю пишуть: «Росія сьогодні живе за рахунок військових резервів СРСР. Їх залишилося 37% від колись недоторканих запасів. 100% вертольотів працюють за межами відпрацьованого ресурсу... Через 10-20 років РФ не буде у стані відвернути зовнішню загрозу. Армія уже практично не може проводити повнокровні випробування, навчання і широкомасштабні маневри».
Раніше такі одкровення означали не що інше, як антирадянську пропаганду і наклеп на конституційний лад, а тут отаке от сповідання перед новими союзниками.
До речі, наукові кола по обидва боки запрацювали на повну потужність. Враз заговорили чи не всі світила геополітичної науки, до яких звикли політики не тільки прислухатися, а й керуватися їхніми умовиводами при прийнятті стратегічних рішень.
Сьогодні важко зважити на терезах, кого було більше – тих, що за , чи тих, що проти, але інтелектуальна еліта США розділилася із значно виразнішою полярністю, ніж це спостерігалося у Росії. Протилежні фланги можна окреслити бодай такими оцінками. З одного боку: «Посилати американські війська - а також британські, французькі чи німецькі – вмирати на берегах Амура заради збереження Сибіру – це було би дивовижним викликом Заходу» або «Сполучені Штати і Росія просто приречені бути противниками...Остання економічна криза у Росії висуне до важелів влади російських лідерів, ворожих Заходу...Поразка демократії і капіталізму примножать кількість спірних питань між Росією і Сполученими Штатами і викличе нові загрози американській безпеці»; і з другого боку: «Росія попросту потрібна Америці, що опинилася у скрутному становищі. Хіба мало значить союзник, у руках якого 45% світової ядерної зброї? Для заходу страшніша слабка Росія, яка супроводжує свій занепад ядерним розповсюдженням. Стримування, ізоляція і ігнорування інституціональним розвитком Росії є політикою, яка здатна трансформувати російську революцію у загрозу американській безпеці».
У цьому таборі оптимістів знаходимо багато відомих академічних імен, зокрема навіть патріарха американської політологічної школи Дж. Кеннана, автора знаменитої «телеграми», яка визначила американську політику щодо СРСР в умовах «холодної» війни протягом усієї другої половини 20 століття, і з посилання на яку розпочала свою не менш знамениту статтю у Foreign Affairs «Стримування Росії» нинішній український прем’єр Юлія Тимошенко.
Після масової апробації академічними колами «план Блера» вийшов на розгляд на офіційний рівень. Процес обговорення не переступив за календарні межі того злощасного 2001-го. Позицію Великої Британії підтримали Італія та Іспанія. Стриманішими були Франція і Німеччина.
Це була, напевно, ключова точка біфуркації у тривожному і сповненому безліччю нових викликів формуванню архітектоніки нового постбіполярного світу і нового світового порядку. Глобальна дилема звисала над принишклим світом до самого дня саміту глав держав-членів Північноатлантичного альянсу. Людство запам»ятає цю дату, яка стала точкою відліку обраного геополітичного вектора глобального розвитку - 7 грудня 2001 року НАТО відмовив Росії у вступі в альянс.
Вирішальною була позиція США. Після кількох місяців роздумів і внутрішньої боротьби адміністрація Дж. Буша не підтримала план Т. Блера.
Апологетом входження Росії у НАТО був тодішній керівник зовнішньополітичного відомства США, колишній кадровий натовський генерал Колін Пауелл. Його підтримував міністр торгівлі Д. Еванс. Але на цьому табір лобістів вступу Росії у НАТО вичерпувався.
А на протилежній терезі зосередилися сили значно вагоміші – віце-президент Р.Чейні, міністр оборони Д. Рамсфельд, помічник президента з національної безпеки К. Райс, які опиралися на впливове оборонне та розвідувальне співтовариство.
У результаті К. Пауелл подав у відставку, а зовнішньою політикою тепер керує К.Райс, яка зайняла його місце.
Що було далі – це уже інше питання. Будучи відкинутою з порога НАТО, Росія пішла іншим шляхом – запустила власний цивілізаційний енергетичний проект з метою відновлення втраченого Москвою геополітичного статусу, що передбачає вихід із американського антитерористичного фарватеру у ключових проблемах міжнародної політики – навколо Іраку та Ірану. Сталося так, як прогнозували тодішні прихильники «плану Блера»: «Якщо Росія буде виключена із фундаментальних утворень на Сході і на Заході, вона розпочне конструювати власний центр сили».
А який для нас урок із вище викладеної геополітичної фабули, коли не тільки Росія і США, а весь світ опинилися у точці біфуркації, коли був зроблений саме такий вибір, хоча були й інші. Чи правильний цей вибір – покаже історія. Чи правильно поступив Вашингтон, що відмовив Москві у членстві у НАТО – вона, історія, розсудить.
А нам, роблячи уже свій вибір, слід щонайменше знати, що було саме так, як було, що було не тільки після падіння Берлінської стіни, а що могло бути і не було після падіння нью-йоркських веж. Відбувалося, але не відбулося у недалекому минулому, але може повторитись і відбутись у близькому майбутньому.
Щоб ми, заплутавшись у зотлілих тенетах пріснопам’ятних часів радянської антинатовської пропаганди, не виглядали завтра печерними дикунами, коли раптом шалено мінливий світ виставить нас на посміховисько.
Усім нашим аналітикам і політикам, які б’ються над розгадкою ребусів української політики, можна відповісти, перефразувавши хрестоматійне кредо Білла Клінтона: «Дурненькі! Уся справа - у геополітиці!». Внутрішні мотиви поведінки наших дуже вже принципових, ідейних та послідовних політичних «топів» – ніщо, а зовнішні – усе!
Саме вони, ці зовнішні нитки мотивації, вишикували нині «блокіраторів» навколо президії українського парламенту, саме цими нитками зшивається запопадливий альянс проти Альянсу золотомільярдного людства. Уся справа у геополітиці, яка здатна в одну мить розвернути на 180 градусів не тільки наших домашніх політичних маріонеток, а й саму, розшматовану і беззахисну на геополітичних вітрах, Україну.
Бо навіть після цього невдалого сватання майже семирічної давності Росія сьогодні стоїть до НАТО незрівнянно ближче, ніж Україна, бо Росія і НАТО працюють разом настільки масштабно у різних сферах і на різних рівнях, що такий розмах Україні і не снився. До речі, на бухарестський саміт НАТО, який в Україні нині став притчею во язицех, уже запрошено російського президента. Напевно, це буде новий президент, який, на відміну від нинішнього, не належатиме до числа найвпливовішого у Росії розвідувального співтовариства, а лише має у ньому друга, що є суттєвою різницею.
Нині у російських наукових колах, у яких на відміну від кіл політичних прийнято мислити категоріями не поточними і мінливими, а стратегічними і стійкими, чути голоси жалю з приводу того, що не сталося, з приводу того, що у 2001-му Росія не стала членом НАТО: «У новому світі після вересня 2001 року наша країна у складному становищі. 145-мільйонна Росія виявилася ізольованою між мільярдними Заходом, Китаєм та ісламським світом». Тому «у Росії фактично немає альтернативи стратегічному повороту у сторону зближення зі стабільним Заходом. В іншому випадку Росії доведеться йти на нову масштабну національну мобілізацію, що кінцево обезкровить ослаблену у 1989-1998 роках Російську державу», оскільки уже тепер, лише через кілька років після 11 вересня, за словами колишнього посла США у Москві Т.Пікерінга, «******* Росія відсунулася на північ і схід і стала більш віддаленою від Західної Європи..., ніж це було у 17 столітті».
Чи зробить Росія цей стратегічний поворот - із північного сходу на південний захід? Очевидно, це справа самої Росії, яка все ще продовжує зосереджуватись, не надто прислухаючись останнім часом до порад із Заходу про те, що без вестернізації не буде модернізації.
А ми у малоросійському і меншовартісному чаді дотупцюємось на місці до того, що ніяк не виключеною і цілком можливою буде перспектива, коли двері НАТО Україні відчинятиме російський солдат.
А може й не відчинятиме, а зачинятиме.
Автор - професор кафедри глобалістики Міжнародного університету «Україна», Надзвичайний і Повноважний Посол України
Еще хотелось бы спросить не боятся ли рашисты террактов, организованных исламским миром, и которыми они пугают Украину, в случае ее (всего лишь)вступления в НАТО