ПР: "У ЕС двойные стандарты. Придется вести переговоры с Россией"
Представители правящей в Украине Партии регионов считают неконструктивной позицию Европейского энергетического сообщества – организации, к которой не так давно присоединился Киев в надежде получить поддержку Запада при газовых конфликтах с РФ.
"У нас уникальная ГТС, которая способна обеспечить транзит до 140 млрд куб м. Поэтому мы должны сохранить этот уникальный и стратегический для нас статус. Этот вопрос мы ставили и будем далее ставить перед ЕЭС. Мы помним, что в рамках ЕЭС, Энергохартии, которую мы ратифицировали, мы полностью выполняем все требования: приняты законы о разделении функций добычи, транспортировки энергоресурсов, доступа к нашей ГТС. Естественно, нас не устраивает позиция ЕЭС в части того, что возникает угроза непосредственно для нашего стратегического энергетического статуса. ЕЭС игнорирует наши требования в части "Южного потока", который является больше политическим проектом. Мы видим, что, несмотря на все заявления Украины, запускается "Южный поток". Это недопустимо, это демонстрация со стороны Европы двойных стандартов", - заявил "регионал" Анатолий Кинах, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на НР.
"Украина оказалась в ситуации, когда у нас цена на российский газ самая высокая, вокруг нас строят обходные газопроводы, а ЕС не реагирует на все заявления и письма Украины", - соглашается его коллега по фракции депутат Владимир Олийнык.
Читайте также: Украинская власть нас обманывает: "Говорят одно, а на практике все по-другому", - депутаты Европарламента
"Украина как член ЕЭС, в рамках Европейской энергетической хартии, должна ставить вопрос ребром. Ведь мы столкнулись с проблемами того же реверса, мы с этим столкнулись в Чехии, где газ дешевле, но реверс не обеспечивается. Для нас это непонятно, это неприемлемая ситуация, поэтому мы будем требовать от Европы прислушаться к нам. Козырем здесь являются наши уникальные подземные газовые хранилища. Европа нуждается в таком резерве, а ни один обходной газопровод этого обеспечить не может", - рассуждает парламентарий.
Читайте также: Янукович не успел выполнить требования ЕС, - СМИ
"Поэтому в этой ситуации мы должны будем делать все, чтобы защищать свои интересы. А сущность их простая - Украина будет вынуждена вести двусторонние переговоры с ТС. Это наше право... Это путь не простой. Мы найдем формулу с РФ, в том числе в рамках снижения цены на газ", - предостерег Олийнык.
Смотрите также: Российский государственный телеканал издевается над Януковичем: "Попробуйте понять, что он говорит". ВИДЕО
Напомним, что Виктор Янукович накануне последнего визита в РФ также подверг критике Европейское энергетическое сообщество и выразил сомнение по поводу эффективности членства Украины в этой организации.
И ПОЧЕМУ-ТО НА ЭТОТ СЧЕТ ВСЕ ВОПРОСЫ СВИДОМЫЕ НЕ ЗАМАЧАЮТ И ПЕРЕВОДЯТ РАЗГОВОР НА МЕЖИГОРЬЕ И т.п.
стульях - всегда !
плохо заканчивается
для садящегося ...
Дак делают только сионцы..
И вашим и Нашим..
В результате - ИХНИМ..
Это доказывается 3-х летней практической деятельностью у власти этого олигархического, кацапо-жидовского, шовинистско-сионистского (фашистского), организационно оформленного в ПР,- престпного формирования.
Поэтому Украинскому народу и его партиям необходимо соответственно и адекватно относится к партии регионов и её членам и не пытать к ней никаких положительных эмоций (иллюзий) как и к существующей власти и её "лидерам".
многотомных сборников в золотом тиснении. «Происходит это в 21 веке,
когда исчезают целые явления прошлой бумажной эпохи, такие как журнал
Newsweek и энциклопедия Британика. Но для Верховной Рады эпоха
интернета не наступила. Они издали 21-томное издание стенограмм
заседаний парламента прошлого шестого созыва, существовавшего с 2007 по
2012 год».
Тираж издания составил 800 экземпляров, стоимость одного тома - 108
гривень. «В итоге, никому не нужный сборник стоил бюджету почти 2 млн
грн. За это время в больницах продолжали умирать люди из-за отсутствия
лекарств. Причем бросается в глаза не только расточительство
парламента, который тратит 2 миллиона на золотые переплеты стенограмм,
но и полное пренебрежение требованиями прозрачности в других вопросах».
«Например, на сайте никогда не вывешиваются стенограммы заседаний
комитетов Верховной Рады. Если бы у нас была такая практика, то ни у
кого не возникало бы сомнений, проводил комитет по вопросам регламента
заседание по Власенко или нет».
«И, наконец, именно на комитетах происходит лоббистское
перераспределение государственных денег. Но экономить в Аппарате
парламента не принято. Средства же государственные - значит ничьи».
В Аппарате Верховной Рады объяснили, что «издание стенографических
отчетов пленарных заседаний Верховной Рады соответствует теории и
практике европейского парламентаризма, в частности опыту парламентов в
издании стенографических отчетов своей работы в продолжающихся сериях -
летописях парламентских дебатов».
Теоретической и политической базой сионизма является ортодоксальный иудаизм - государственная религия Израиля - самая антигуманная из всех существующих в мире религий, многие из которых насчитывают возраст 2 и более тысячи лет. Иудаизм - религия расизма и антигуманизма.
Свод религиозных еврейских законов - «Шулхан Арух» - основа политики правящего класса империалистической буржуазии, сионистов всего мира. Сравнив «Шулхан Арух» с реальной политикой Израиля, а также с почерком деятельности сионистских организаций во всем мире, мы обнаруживаем удивительное тождество между ними. Из «Ста законов из Талмуда» мы приведем лишь некоторые, а именно:
- «Проходя мимо разоренного храма акумов (изгоев), каждый еврей обязан произнести: «Слава Тебе, Господи, что Ты искоренил отсюда этот дом идолов».
Когда еврей видит хорошо выстроенные дома акумов, он должен говорить:
- «Дома надменных разорит Господь».
Но когда он видит развалины дома акума, он должен произнести:
- «Господь есть Бог отмщения». В праздники, когда запрещено работать и стряпать пищу, «можно при приготовлении еды для себя добавить горшок еды для собак, потому что мы обязаны давать жить и собакам. Приготовлять же кушанье для акума строго запрещается, так как мы не обязаны давать ему жить».
- Деньги акума есть добро, никому не принадлежащее, а потому первый, кто пожелает, тот имеет полное право завладеть им. Собственность христиан считается евреями добром, никому не принадлежащим, стало быть - евреи могут брать, сколько им удастся захватить.
- Обманывать еврею акума дозволяется, поскольку они хуже собак.
- Дети акумов не могут быть и сравнимы даже с незаконнорожденными или с идиотами еврейского происхождения.
Вот некоторые из ответов «русских» евреев эмигрировавших в Израиль, об их отношениях к палестинцам. :
- Я хочу убить всех арабов. - Всех арабов нужно убить.
- Арабов нужно выгнать отсюда, закрыть за ними ворота и повесить замок.
- Араб - это араб. Их нужно громить.
- Мы были против расизма, пока он был обращен против нас. Мы были против нацизма, пока это был чужой нацизм. Мы были против зондеркоманд - карательных отрядов палачей, только пока это были чужие зондеркоманды. Наши, свои, родные еврейские каратели вызывают у нас восторг».
- « Мы были против гетто, когда нас загоняли в гетто. Сейчас мы - самый «либеральный» еврейский народ».
- «Сегодня наши танки убивают мирное население, разрушают дома, морят голодом и держат в блокаде миллионы людей. Но наши певцы воспевают доблесть славных еврейских бойцов, верную руку и зоркий глаз еврейского снайпера, непомерный гуманизм еврейского народа, который мог бы всех гоев Палестины превратить в фарш, но ограничивается несколькими ранеными в день».
- «Поэтому всё, что говорили мы - евреи в России, следует переписать в обратном свете». « Сейчас мы создали систему тотальной национальной дискриминации. В нашей государственной Электрической кампании из 13 тысяч работников - только 6 изгоев, или 0,0004%. Гои составляют 40% населения страны от Иордана до моря, но только каждый четвертый имеет право голоса. Нет ни одного гоя в Верховном суде, в правительстве, в генералитете армии, в авиации, в руководстве секретных служб. Нет ни одного гоя даже в редакции главной израильской газеты. Мы боролись не за права человека, а лишь за права евреев. При виде несчастного ребенка, подымающего руки перед автоматчиком, нас смущает только одно - что это может быть еврейский ребенок. В гойского ребенка можно стрелять сколько угодно».
- Заметим, что в изданной в 2001 г в Москве конгрессом Еврейских Религиозных Организаций и Объединений в России (КРООР) книге «Кицур Шулхан Арух» - сокращенном издании иудейского свода законов, обязательного к исполнению всеми евреями, «гои» (неевреи) относятся уже не к скоту, а к экскрементам (і цей конгрес в РФ не закрито, не ликвідовано як українські організації, можливо саме тому "табачники", "колісніченки", "кидалови", ефремкини"... і вся інша антиукраїнська погань тягне нас до кремлівських сіоністів-шовиністів, щоб стати гоями-скотами-бидлом-екскрементами).
Тоді як, український націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичного захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси.
Бедными считаются те, кто тратит более 60% семейного бюджета на питание
До 2008 года уровень бедности в Украине снижался, однако кризис прервал эту положительную тенденцию и сейчас Украина вернулась на уровень 2006 года.
Об этом со слов старшего программного менеджера Программы развития ООН Екатерины Рыбальченко пишет УНН.
«Украинцы имеют значительные проблемы с уравновешиванием собственного бюджета. Бедными считаются те, которые тратят более 60% семейного бюджета на питание. За прошлый год процент таких людей в Украине вырос до 41,5%», - подчеркнула она.
Рыбальченко также сообщила, что в последнее время в Украине значительно вырос процент людей, которые недоедают, т.е. потребляют меньше 2 100 килокалорий в сутки. В Украине сегодня недоедают 16,2% граждан, а процент бедных увеличивается.
Напомним, по данным президента Виктора Януковича, за 2010-2011 годы доходы украинцев выросли на 24%, реальная зарплата - почти на 20%.
В то же время международные организации относят Украину к бедным странам. Так, согласно свежему отчету швейцарского банка Credit Suisse, украинцы беднее жителей многих стран Африки. Среднее состояние взрослого украинца на середину 2012 года составляло $3251. Согласно исследованию компании Allianz, Украина заняла 49 место в рейтинге из 52 стран по уровню богатства населения. На одного украинца, по подсчетам компании, приходится в 150 раз меньше денег, чем на одного швейцарца, где население самое обеспеченное в мире.
Средняя зарплата в стране - немногим более 3 тыс. грн в месяц. Хотя и в такие данные верится с трудом...А в сельской местности ?...Которая за 2012 год стала бюджетообразующей (не металлургия и не химпром...).
Азаров так описує результати свого урядування: "Створено фундамент для підвищення якості життя кожного громадянина України".
Ставлячи підпис під цим текстом, перший номер регіоналів, очевидно, виходив із близьких до нього прикладів. Наприклад, власного сина, чия "якість життя" підвищувалася нечуваними темпами. Син Миколи Азарова не просто проводить виборчу кампанію, профінансовану коштом платників податків. Він ще примудрився отримати пряму фінансову допомогу з бюджету на розвиток сімейного бізнесу, коли батько працював прем'єр-міністром.
Президент Німеччини пішов у відставку тільки через те, що преса виявила - він отримав пільговий кредит у знайомого бізнесмена, а потім просив газету не друкувати матеріал на цю тему.
На фоні українських керівників європейські політики виглядають несумлінними дітьми, які виросли в тепличних умовах розвиненої демократії. В якій країні ще можна, щоб чиновник виділяв прямо з бюджету матеріальну підтримку своєму підприємству - своїм же рішенням?
Ідеться про відому історію, коли очолювана першим віце-прем'єром Андрієм Клюєвим урядова "Комісія з координації заходів, пов'язаних з реалізацією інвестиційних проектів" виділила 200 мільйонів гривень заводу того ж Клюєва, задіяному в його циклі сонячної енергетики.
Другий великий транш в розмірі 172 мільйони гривень отримало підприємство тодішнього губернатора, а нині міністра житлово-комунального господарства Анатолія Близнюка.
Але тільки зараз ми з'ясували, що і родина Миколи Азарова не змогла утриматися від цього процесу "розпилу" державний коштів на розвиток власного бізнесу. При чому Азарови не погидували і відносно невеликою сумою, порівняно з допомогою Клюєву і Близнюку - 3,3 мільйони гривень.
Ідеться про допомогу за кошти платників податків такому собі "Виробниче-комерційному підприємству Металіст", що розташоване в місті Макіївка Донецької області, якому цю суму не треба повертати - і навіть не треба нічого спеціально робити. Її треба підвести під інноваційний проект, який давно реалізовано на цему підприємстві.
Зазирнемо у склад засновників "Виробничо-комерційного підприємства Металіст".
Воно існує у вигляді акціонерного товариства, тому власників можна встановити за публічним реєстром Нацкомісії цінних паперів та фондового ринку.
Отже, головним акціонером "Металісту", який отримав від уряду гроші, є австрійська компанія "Гарда" - їй належить 50%. Трохи менше у британської компанії "Овертакс Менеджмент" - 31%.
Загалом це досить дивно, що державний бюджет України має надавати підтримку підприємствам, що належать іноземним власниками.
Але, менше з тим, ми занурилися у пошуки кінцевих щасливчиків, які отримали цю дотацію коштом платників податків. Британська компанія "Овертакс" - це пустишка. Її дохід станом на березень 2012 року склав 79 фунтів стерлінгів, а корпоративними членами "Овертакс" є два белізських офшори - Advance Developments Ltd та Corporate Solutions Ltd.
Виходить, що 31% акцій підприємства, яке спожило бюджетну допомогу, належить компаніям з Британського Гондурасу.
Встановити кінцевих власників тут неможливо, тому ми зосередилися на пошуку другого акціонера компанії "Металіст" - австрійської фірми "Гарда", яка також отримала подарунок від українських платників податків.
Компанія "Гарда" зареєстрована у Відні, а директором цієї компанії до 18 квітня 2012 року значилася така собі Лілія *********. Оголошення про звільнення її з посади, датоване цим днем, було оприлюднено у газеті Wiener Zeitung.
Ми замовили витяг про компанію "Гарда" у віденському комерційному суді. Виявляється, пані Лілія ********* має дуже знайоме місце реєстрації: Київ, вулиця Малопідвальна, 12, квартира 30.
Якесь недобре передчуття штовхало автора цих рядків до будинку на Малопідвальній. Виявилося, що будинку 12 не існує, а є будинок 12/10.
Але охоронці, які чергували внизу, розвіяли остаточні сумніви: квартира номер 30 в цьому помешканні належить... родині Миколи Азарова, прем'єр-міністра України. У розпорядженні редакції є аудіозапис розмови, який ми не оприлюднюємо з міркувань конфіденційності.
Звичайно, слів охорони про приналежність квартири на Малопідвальній до Азарова нам було недостатньо. Тому, завдяки своїм джерелам, ми отримали ще один документ - декларацію про доходи Олексія Азарова, яку він заповнив у зв'язку із балотуванням до Верховної Ради.
На сайті Центральної виборчої комісії фінансовий звіт Азарова-молодшого ретельно підчищено - там видалено адресу його реєстрації. Але "Українській правді" вдалося знайти автентичну версію його декларації - з адресою реєстрації в Києві.
Все збіглося. Адресою проживання Азарова-молодшого та його родини є вулиця Малопідвальна, будинок 12/10, квартира 30.
А далі - ще цікавіше. Хто ж така пані Лілія *********?
Наше розслідування встановило, що зараз ця людина носить прізвище... Лілія Азарова. Лілія ********* та Лілія Азарова мають однакову дату, місце та рік народження. Отже, перед нами - дружина Олексія Азарова та невістка Миколи Азарова.
Таким чином, бюджетні субсидії заводу "Металіст", виділені за часів прем'єрства Азарова, насправді допомогла вистояти в кризу їх австрійським акціонерам, за якими маячить "рідна кровінушка" самого Азарова.
Що ще цікаво? У австрійському реєстрі Лілія *********-Азарова в 2011 році значилася директором компанії "Гарда". А от в декларації про доходи Олексія Азарова за 2011 рік вона вказала, що за кордоном не отримала ні копійки (!) доходу. Тому або пані Лілія Азарова працювала в австрійській фірмі безкоштовно, або приховала свій заробіток у Відні від української влади.
Другим директором і формальним акціонером австрійської компанії "Гарда" є юрист Фрідріх Бубла з міста Баден, що неподалік Відня. Цей же пан Бубла разом з Олексієм Азаровим був директором іншої австрійської компанії - так званого Фонду "Стабільна Україна", який розміщав піар-кампанію на підтримку Азарова-старшого і завдяки якому нам вдалося знайти віденську нерухомість Азарова-молодшого.
В даному випадку обурює не тільки сам факт використання бюджетних грошей на бізнес родини, але і цинізм, з яким Азаров вимагає платити податки, тоді як його родина напряму причетна до бізнесу через "чорну діру" Британського Гондурасу.
Але на цьому перелік дивовиж не завершується. У листі Держінвесту на адресу "Української правди" сказано, що "Металіст" у 2010 році був визначений переможцем відбору та отримав 3,3 мільйони гривень компенсації за проектом "Придбання автоматичної установки для виготовлення стальних труб 18-76 LM 70 HF".
А тепер - увага. За повідомленням на сайті самого "Металісту", "новый импортный высокотехнологичный трубный стан LM 70 HF был введен в эксплуатацию в декабре 2008 года".
Тож схоже, що "Металіст" за часів прем'єрства Азарова отримав бюджетну допомогу на проект, який був реалізований ще за два роки до того!
Але, зрештою, можна бути спокійним - бюджетна допомога, виділена урядом Азарова, не потрапила в чужі руки. Все-таки, в кризу грошима треба розпоряджатися раціонально, щоб потім не довелося переходити на саму капусту.
На цьому розслідування можна було би завершувати, якби не додаткова перевірка заводу "Металіст".
Виявилося, що цьому підприємству не вперше щастить із бюджетними грошима.
Так, в 2007 році "Металіст" отримав пільговий державний кредит у розмірі 8 мільйонів 950 тисяч гривень - на той час майже 2 мільйони доларів. Проект, який профінансував бюджет, називався "Впровадження перспективних енергозберігаючих технологій виробництва прецизійних зварних труб із вуглецевих, нержавіючих сталей та сплавів кольорових металів".
Рішення про виділення родинному бізнесу Азарова-молодшого двох мільйонів доларів державного кредиту було ухвалено 13 вересня 2007 року. Першим віце-прем'єром у той час працював Азаров-старший...
Ну і насамкінець. Конкурсну комісію з відбору проектів, які фінансувалися бюджетом, в 2007 році очолював пан на прізвище Віктор Івченко, тодішній голова Держагентства інвестицій та розвитку.
Щоб було більш зрозуміло, Віктор Івченко - це чоловік Віри Ульянченко, останньої керівниці секретаріату президента Ющенка.
Івченко - один з небагатьох чиновників епохи "помаранчевої розрухи", який залишили на посаді при Януковичі з Азаровим. Спочатку він був заступником міністра освіти Табачника, а зараз працює заступником голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації.
Більше того, при "донецьких" його справи ідуть вгору - влітку 2010 року Івченко став головою наглядової ради націоналізованого "УкрГазБанку", контрольним пакетом якого управляє уряд Азарова.
Є всі підстави вважати, що Азаров не забув доброти Івченка, коли той підтримував коштом бюджету завод його сина.
Ну і найостанніше. У декларації, поданій Олексієм Азаровим до Центрвиборчкому, вказано його нинішню посаду. Син прем'єра офіційно працює директором такого собі "Міжнародного фонду сприяння інвестиціям".
"Міжнародний фонду сприяння інвестиціям" існує у формі громадської організації. І, згідно з Єдиним державним реєстром, керівником цієї установи є... Віктор Івченко, чоловік Віру Ульянченко.
Напевно, це можна назвати словосполученням "кругова порука", чи не так?
P.S. "Українська правда" намагалася отримати коментар Олексія Азарова в ході підготовки матеріалу. Єдиний наявний телефон у відкритих джерелах - це контакти Ініціативи Олексія Азарова "Наш регіон", яка діє на його виборчому окрузі в Слов'янську. Але там не змогли надати координат прес-секретаря Азарова-молодшого чи навіть його штабу.
Нам вдалося розшукати юриста, яка працює з Олексієм Азаровим - Олену Статіву. Зокрема, вона була присутня на судових розглядах оскарження дій сина прем'єр-міністра. Ми переказали їй прохання про коментар Азар
Разбив 3 июля 964 года иудейский Хазарский Каганат - паразитическое государство, которое жило исключительно за счёт работорговли, ростовщичества и контроля над торговыми путями, так называемым "великим шелковым путём",- Великий князь Киевский Светослав Игоревич (тот, кто славит свет или свет славящий, более того, в отличие от Александра Македонского, которого наши предки называли тёмным воином, князя-воина Светослава народ называл Храбрым, Светлым Князем и Светлым Воином), сын Игоря, освободил Русь (с центром в Киеве) от хазарского ига, укрепил могущество Руси и вывел её на лидирующие позиции в мировой политике того времени. Победа над Хазарией - это торжество руського оружия и непобедимого духа над паразитической системой, созданной иудеями в хазарском государстве.
Светослав Игоревич не был похож на свою мать,- если Ольга приняла крещение в греческую религию, которая впоследствии стала христианской, то Светослав оставался носителем ведических знаний и традиций своих Предков.
Сам же Светослав не боялся своих противников. Когда выходил он в поход, то всегда посылал в чужие земли весть-предупреждение:"Иду на вы!" Что означало - хочу идти на вас, то есть вы мои враги. Забавно то, что на "вы" наши Предки называли врагов, а сейчас это слово уважительного обращения к незнакомому человеку или старшему по возрасту.
Не нападать без предупреждения, не стрелять в безоружного, или не равного по силе противника - это кодекс воинской чести, древняя традиция Славяно-Ариев, которую чтил и соблюдал великий Светлый Воин князь Светослав.
Кроме воинской чести и мужества, выдающейся особенностью характера Светослава как Светлого Воина, была его непримиримая борьба с ростовщичеством, приносимым на Русь хазарами. За то, что брали деньги под проценты и давали под проценты другим, рубил обе руки.Считал ростовщичество растлением души и денежным рабством, порождающим все пороки. А хазар, промышлявших на Руси кредитованием, приковывал к плоту и сплавлял по Днепру в Чёрное море.
2. "скажи кто твой друг и я скажу кто ты"... друзья Виталика - Кучма, Путин, Табачники, президент республики Ичкерия...об русско-украинских олигархах, несмотря на заслуженные и заработанные своим не легким трудом деньги, - не говорю и не пишу, догадывайтесь сами или смотрите п. 1...
А "их" в ВР и так более 40 %, тогда как в ихнем кнесете нет ни одного иноверца, более того, преобладают,- ортодоксы. Думайте, думайте... как живут "они" у нас и как мы у них...
Я украинец , поэтому СВОЙ всем украинцам, а вы русские ЧУЖИЕ ВЕЗДЕ, то в прибалтику лезете, то на Украину, то на Кавказ, то в Татарстан, Сибирь, Финляндию,...
Украинец это ДУХ, КУЛЬТУРА, МОВА, ВЕРА. А скока у каво какой крови выясняйте вы, вам предстоит в России стать меньшинством...
Глупости, свободовцы не делят народ, народ делят РУССКИЕ на западенцев и восточных, на украинцев и русскоговорячих, на 1-ый сорт и 2-ой,.на котоликов и православных, а православных на "русский мир" и анафемистов... Посмотри на реальную ситуёвину, в чем я не прав? Разве не дело русских разделение народа???
Вот чтобы все было НА ВЕКА надо изначально закладывать правильный фундамент ибо менять фундамент ОЧЧЧ опасно. Ну если ты считаешь, что гопак на проздник по телеку - развитие украинской культуры, то..... Посмотри прошла колоссальная русификация... переписана в очередной раз история...
Меня МИРОВОЕ значение Украины совсем не интересует... я просто хочу знать историю своей страны, украинцы должны знать МОВУ, а иначе патриотов и нормальных людей не воспитаешь ... а там не за горами нормальные люди построят нормальное общество...
Посмотри, они в натуре защищают обиженных ... Тебе жаль памятник Ленину в Ахтырке??? Так есть закон о декоммунизации Украины, а в Одессе пошли еще дальше они переименовали и улицы убрав весь коммунизм в названиях.... Сними красные очки...
Вы опять зашорились.... Немецкий шпион Ленин перевернул Россию с ног на голову, начал репрессии против СВОЕГО народа уже в 1918г. виновен в гибели МИЛЛИОНОВ россиян, а ему ПАМЯТНИК??? У вас с мозгами не в порядке... Он основоположник концлагерей, репрессий, уничтожитель православия и веры...
Общенародной собственности НЕБЫЛО (была государственная собственность, вы так и не сняли ЛАПШУ С УШЕЙ). Я не люблю олигархов, но рабом был народ СССР, особенно беспаспортное крестьянство. И почему в ЕВРОПЕ, КАНАДЕ, США социализма больше чем в СССР???
Так что там фашистского??? Или вы считаете, что украинцы не имеют права на защиту и с ними можно делать все что хочешь??? Получается что если русский ударит украинца, то это воспитание, а если получит в ответ, то уже ннацизм???
А как вы называете украинцев? а украинский язык? а что сделали с нашей историей? зачем запрещали наши песни и сказки? зачем ввели КАЛхозы? зачем устроили геноцид?...?...?
В том-то и дело, что на защитников Родины навешивают ярлыки, а на улицах завоевателями выставлены памятники Ленинам, и пр. сволочи....
Так это-же все ваших рук дело!!! И эта каша ваших рук дело... не делайте зла и оно вам не вернется...
Все Вы знаете о преступлениях СОВЕТОВ на Украине!
Шо небыло русификации в Украине?, шо не завоевывали Украину?, шо не устраивали геноцид?, шо не выселяли из Украины, а потом не завозили русских и другие нацменшины ? А твои любимые жиды не помогали и полякам и др.завоевателям Украины деньгами? Все хотят грабить Украину, а как по морде за это получить так это уже ФАШИЗМ !!! КЛАСС !!!
Скифы, сарматы, древляне, поляне РУСИЧИ, казаки, малоросы (люди низкого роста), украинцы ЭТО ВСЁ МЫ ХОХЛЫ, а вас мы крестили и дали вам имя, а то до сих пор на ёлках бананы собирали-бы на "гнилой речке"...
Казаки защищали Украину от тех, кто НАПАДАЛ.... А вы коммуняки (жиды и кацапы) в натуре убивали православие и церкви уничтожали и делали это с ОГРОМНЫМ размахом и до сих пор этим позором ГОРДИТЕСЬ!!!
Для значної частини українського населення «сталінське визволення від німців», немов у дзеркальному відображенні, повторювало картину гітлерівського «звільнення України від більшовиків» у 1941-му.
Після "визволення" значна частина населення з тривогою очікувала помсти з боку сталінського режиму
Українське селянствоболо схвильоване поверненням сталінського режиму передусім через перспективу відновлення колгоспної ситеми
Втрати серед українців часів "визволення" були непомірно більшими, ніж за гітлерівської експансії в 1941 році.
На окупованій території залишилося понад 90% населення УРСР. Поміж нього чималу частину становила інтелігенція, передусім технічна, зокрема інженери, які допомагали німцям відновлювати роботу підприємств після панічного відступу червоних у 1941-му. Приміром, на Донбасі за їхньою участю було поновлено роботу вугільних шахт, багато з яких підірвали більшовики під час відступу. Годі й казати про сільське господарство, щедрими плодами якого повною мірою користувалися окупанти.
Тож не дивно, що після майже двох років німецької окупації сталінська влада розглядала українське населення як суцільно винне у «зв'язках» із ворогом. 7 лютого 1944 року на ІХ пленумі письменників СРСР у Москві таку позицію висловив письменник Петро Панч, зазначивши, що «все населення, що мається зараз у визволених районах, по суті, не може вільно дивитися в очі нашим визволителям, позаяк воно якоюсь мірою заплуталося у зв'язках із німцями». «Хтось грабував квартири й установи, - пояснював він, - хтось допомагав німцям у їхньому розбої і розстрілах, хтось спекулював, торгував, а дехто з дівчат, втративши відчуття патріотизму, подекуди жив із німцями».
Згодом підозрілими визнали всіх, хто залишався на окупованій території, що знайшло своє офіційне відображення в сумнозвісній графі радянської анкети «Чи були ви або ваші родичі на окупованій території». Згідно з останніми розсекреченими даними, за 1943-1953 роки більш ніж 320 тис. радянських громадян було арештовано в СРСР за співпрацю з німцями. В Україні ця статистика за 1943-1957-й обчислюється в 93 тис. 690. Більше ніж половина з них походили із Західної України і нерідко каралися передусім за націоналістичну діяльність («за українсько-німецький буржуазний націоналізм»), яку комуністична влада стало пов'язувала з «колаборацією».
Першими відчули лють і ненависть «визволителів» до тих, хто «прислужував німцям», мешканці Слобожанщини й Донбасу. В рапорті представника нацистського міністерства для окупованих східних територій Мюллера при групі армій «Південь» повідомлялося, приміром, про те, що в секторі Слов'янськ - Барвінкове - Краматорськ - Костянтинівка наступного дня після приходу навесні 1943 року Червоної армії НКВД провів масові арешти. Під репресивний удар потрапили ті, хто служив у поліції, працював у німецькій адміністрації чи господарських службах, а також дівчата, які виконували функції перекладачок або мали якісь стосунки з гітлерівцями. Частину арештованих одразу вивезли до Красного лиману. Жінок, які мали статеві контакти з німцями - були вагітні чи народили від них, одразу було вбито разом із їхніми дітьми. Загалом знищено близько 4 тис. осіб.
Жінки ставали подекуди чи не першими об'єктами помсти Червоної армії після її повернення. У щоденниках Олександра Довженка, приміром, згадуються непоодинокі випадки їх розстрілів за «зраду», що було звичайним явищем у період «визволення». Чого в цьому військовому злочині було більше: садизму на сексуальному ґрунті чи «шляхетного» патріотичного обурення скривджених чоловіків, ще належить з'ясувати. Інакше важко зрозуміти мотиви холоднокровного вбивства радянським генералом дівчат-підлітків, «зрадниць Вітчизни» після відвертих допитів. Восени 1943 року були розстріляні представниці прекрасної статі під Мелітополем. Під впливом цих подій у кіноповісті Довженка «Україна в огні» з'явився образ жінки, яка «спала з італійським офіцером» і яку за це вбивають партизани.
Киянка Ганна Дзюбенківна розповідала, як після звільнення Києва Червоною армією в місті розпочалися обшуки і репресії. На будинках вішали спеціальні ящики, куди громадяни мали кидати доноси на тих, хто «прислуговувався» гітлерівцям (такі самі ящики з написом «У.Н.К.В.Д.» розвішували перед цим у Харкові). До її помешкання прийшли енкаведисти проводити обшук. Жінка працювала посудомийкою в німецькій їдальні, тож її звинуватили у співпраці з фашистами. На її столі були знайдені німецькі журнали Adler, і хоча Ганна не читала німецькою, цього було достатньо для її арешту.
Британського військового кореспондента Верта дивувало те, що Червона армія після «визволення» українських міст призначала головами міських рад росіян, а не українців. «Чи не бажає армія, - запитував він, - бачити у великих українських містах невдовзі після їх визволення на відповідальних адміністративних посадах «щирих росіян» більше, ніж українців, які внаслідок їхньої національності могли бути толерантнішими до місцевого населення. Чи було це випадково, що в Умані, а перед тим у Харкові, а після цього в Одесі мерами мали стати росіяни?»
Втрати серед українців часів "визволення" були непомірно більшими, ніж за гітлерівської експансії в 1941 році
Стрижнем відновлюваної влади мали стати місцеві комуністи, які пройшли крізь горнило партизанської та підпільної боротьби з ворогом. Однак, як виявилося, більшість із них не лише не боролися, а й подекуди колаборували з німцями. На окупованій території України залишилися загалом 142 тис. 134 комуністи, тобто понад 25% складу КП(б)У, а з них 113 тис. 890 спокійно пережили гітлерівський «новий порядок». Приміром, згідно з доповідною запискою НКВД, на тимчасово окупованій території Ворошиловградської області (******* Луганська обл. - Ред.) легально проживала значна кількість членів і кандидатів ВКП(б) та комсомольців. Тільки в самому Ворошиловграді на 15 квітня 1943 року зареєстровано таких відповідно 750 і 350 осіб.
Отже, як і інші категорії українського населення, більшість комуністів потрапили в категорію підозрілих і тривалий час перевірялися партійними і компетентними органами. У КП(б)У періодично проводилися чистки, а її відновлення розтяглося на довгі роки, аж поки з армії не повернулися додому свіжоспечені комуністи та не пішов потік партійних і господарських кадрів із Росії.
«Дай Боже, щоб це минулося, а те не вернулося»
Ще одним важливим фактором, який суттєво знижував градус оптимізму серед українського населення з приводу його звільнення від нацистів, стала радянська військова мобілізація, форми проведення якої виявилися вкрай жорсткими, якщо не сказати жорстокими. Такого вигляду їй надавало те, що до її здійснення була підключена діюча армія, яка дістала карт-бланш на майже необмежене використання місцевого людського ресурсу відповідно до своїх потреб.
Справді, участь фронтових військкоматів у процесі мобілізації значно пришвидшувала введення до бойових дій нових резервів. І водночас така форма постачання армії людським ресурсом впливала на якість відбору та підготовки рекрутів, призводила до порушень вікових, медичних та інших стандартів призову, передусім термінів їх підготовки. У підсумку це негативно позначалося на боєздатності радянських військ. Від самого початку повернення Червоної армії в Україну радше правилом, аніж винятком із нього стала практика кидання в бій погано озброєних і непідготовлених до нього людей, що більше нагадувало акт жорстокої відплати тим, хто перебував під ворожою окупацією, ніж надання можливості українцям помститися своїм кривдникам - гітлерівцям. Власне, навіть останнім було незрозуміле таке ставлення до своїх. Провівши в цей період обстеження полонених червоноармійців, німці дійшли парадоксального висновку, що Радянський Союз остаточно вичерпав усі свої людські ресурси, адже серед нового поповнення виявилося чимало підлітків, осіб похилого віку, що були мобілізовані з числа місцевих мешканців кілька тижнів тому.
Український письменник-емігрант Михайло Дорошенко розповів у своїх мемуарах, як під час призову до Червоної армії в його рідній Кіровоградській області людей гнали до бою без зброї, наказуючи здобувати її самим у сутичці з ворогом. Політруки та командири казали: «Цим трудом і своєю кров'ю ви повинні змити вашу провину перед Батьківщиною та її великим вождем Сталіним».
Про занепокоєння української радянської інтелігенції станом мобілізації свідчать щоденники Олександра Довженка. Приміром, восени 1943 року він занотував розповідь письменника Віктора Шкловського про те, що в боях гине велика кількість мобілізованих в Україні звільнених громадян, що їх звуть чорносвитками, позаяк вони воюють у домашньому одязі без жодної підготовки, як штрафні. До них ставилися, як до винуватих. Один генерал дивився на них в бою і плакав.... «Усіх мучить думка про нелюдські небачені страждання народу, - записав Довженко після зустрічі з кількома своїми знайомими. - Розповідають, що в Україні починають уже готувати до мобілізації 16-річних, що в бій женуть погано навчених, що на них дивляться як на штрафних, і нікому їх не жалько. Як страшно думати, що внаслідок отакого Україна може лишитися без людей. Адже 19-річних дівчаток уже теж призивають до армії, а скільки понищив і погнав до клятої Німеччини Гітлер».
Загалом в Україні було мобілізовано до Червоної армії від 2,7 до 3 млн осіб, тобто приблизно 10% населення, а отже, була проведена загальна мобілізація. У деяких західних областях з метою позбавлення УПА потенційних бійців вона мала тотальний характер - понад 15%.
Усе це не останньою мірою вплинуло на те, що втрати серед українців часів «визволення» були непомірно більшими, ніж за гітлерівської експансії в 1941 році.
39-річний Cергій Гармаш, головний редактор донецького інформагентства "ОстроВ", сидить за столиком "Портер-пабу", що біля столичного майдану Незалежності. З динаміків у залі лунає пісня гурту AC/DC "Дорога до пекла".
- Зустрічі завжди проводжу тут, - каже Сергій. На ньому сірий джемпер, без сорочки. П'є грейпфрутовий сік через соломинку.
"Донецька ментальність" існує чи це стереотип?
- У радянські часи в донецькому краї кожен третій був судимий. А в місцях позбавлення волі психіка сильно трансформується. Ще один фактор - близькість Росії та відсутність історичного коріння. Адже край почали заселяти 130-150 років тому. Додайте важку шахтарську працю. В людей немає часу піти в театр чи якось розвиватися духовно. Все обмежується киркою і пляшкою після роботи. Тому люди там жорсткіші й соціально пасивніші. З іншого боку, інтелігенція на цьому тлі свідоміша. Бо людям весь час доводиться боротися й долати супротив, і це дуже розвиває. Стосовно "донецьких" політиків - вони майже всі або сиділи, або є бізнес-крилами колишніх організованих злочинних угруповань. Головною рисою, якої вони й не приховують, є мстивість. Існує негласне правило: якщо тебе образили, ти маєш помститися - щоб таке не повторювалося. Коли Віктор Федорович був губернатором, на одній із нарад сказав: "Усі, хто мене колись образив, про це вже пошкодували".
Також у "донецьких" закладена повага до сили. Це - єдиний фактор, із яким вони рахуються, навряд чи моральність грає для них якусь роль. Ще одна риса - користолюбство. Коли грошей наче й так уже достатньо, а зупинитися неможливо.
Щось змінилося в регіоні за останні три роки, відколи Янукович став президентом?
- Прості люди терпиміші до опонентів. Раніше Янукович для них був "хороший", а всі інші - "погані". А тепер лаяти його популярно.
Політики, навпаки, стали жорсткіші, бо відчули вседозволеність. Хоча "несімейні донецькі" далі поводитимуться обережніше. Вони розуміють: коли з'їдять чужих, візьмуться за них.
За яких умов Донецьк може стати "помаранчевим"?
- Жартома кажу, що наступним президентом маю стати я. По-перше, я - з Єнакієвого, а воно має спокутувати свою провину перед Україною (у Єнакієвому народився і виріс Віктор Янукович. - "ГПУ"). По-друге, я буду своїм для Донбасу. По-третє, я вважаю себе українцем і патріотом, і тому можу бути близьким Західній Україні. Коли знайдеться така, прийнятна для всієї країни, політична фігура, підкріплена фінансами і сильною волею, - Донецьк може стати нормальним українським містом. Та поки що її немає.
То хто рухатиме Україну?
- На президентських виборах обиратимемо найкращого з найгірших. Або життя викине на поверхню когось нового. Це можуть бути громадські діячі. Якщо таких людей підтримають журналісти і помірковані бізнесмени, вони можуть оновити політичну еліту.
А теперішні політичні лідери?
- Відносно "чистим" можна назвати Кличка, хоча склад його фракції дає підстави сумніватися в опозиційному майбутньому. Та й важко уявити собі президентом людину, в якої паузи між словами ще довші, ніж у Януковича. Допускаю, ми можемо обрати будь-якого кандидата від опозиції - найкращого з найгірших, просто щоби замінити Януковича. Але на нових політиків, не забруднених минулим, попит зараз великий, як ніколи раніше. І якщо такі люди не з'являться до 2015-го, то пізніше - обов'язково.
За кого голосуватимуть у Донецьку? Знову за Януковича?
- Усе залежатиме від того, хто балотуватиметься. Якщо це буде кандидат від Сходу, прийнятний для Заходу, Донецьк підтримає його. Якщо ж розіграють сценарій "Тягнибок - Янукович", донеччани проголосують за останнього. Хоча явка буде дуже низька.
Як "донецькі" уявляють собі ідеальну Україну? І чого хочуть прості люди?
- Для "донецьких" ідеальна Україна - це коли вони при владі, розподіляють бюджет і всім диктують умови. Фактично це та Україна, яку ми бачимо зараз - ті самі суди, міліція, прокуратура. Єдине, чого їм бракує, - щоб усюди проходили демонстрації на підтримку влади, - у голосі Гармаша відчутний сарказм. - "Донецькі" потребують вдячного населення, краще сказати - вдячної робочої сили. Бо зони та Радянський Союз привчили їх, що владу мають поважати. Якщо немає показної поваги, вони не почуваються повноцінною владою. Звідси всі ці кортежі, охоронці та вдячні пенсіонери на задньому плані.
А звичайним людям багато не треба: відпрацювати, прийти додому, поїсти і подивитися улюблений серіал. Але проблема в тому, що зараз їхня робота під загрозою і зарплати навіть на "поїсти" не вистачає. Тому й вдячності вони не виявляють.
Чи може революція початися зі Сходу?
- Коли я приїжджаю до Івано-Франківська, мене запитують: "Ну коли ви вже там підніметеся?". А на Сході чекають, що "бандерівці" почнуть. Тому думаю, що піднімуться всі й усюди. Але початок справді може бути з Донбасу, бо його зараз найбільше утискають. Там закривають дедалі більше підприємств - це може стати поштовхом до протестів. Адже коли людина все життя пропрацювала на шахті - нічого іншого вона не вміє і після звільнення не знає що робити. Підприємцем не стане, особливо за нашої бюрократичної системи. У чому і проблема депресивних шахтарських містечок: люди не знаходять чим себе зайняти і спиваються.
Чи активно розбудовується Донецьк протягом останніх років?
- Навіть дуже. Щомісяця помічаю якусь нову будівлю. Але для себе вони там нічого не зводять - дачі споруджують у Києві, Криму чи Карпатах. Донецький регіон отруєний, там небезпечно жити. Єдиний, хто залишився в Донецьку, - Рінат Ахметов. Але це його особистий "пунктик": можливо, там йому затишно, бо він - хазяїн регіону. А в столиці не почувається так безпечно.
Те, як живуть "донецькі", дратує простих донеччан? Чи їм усе пробачають, бо ті - "свої"?
- Спосіб життя тих, хто з Януковичем, дратує тільки розчарованих у президенті. Інші не зважають. Бо тоді доведеться собі зізнатися, що зробив неправильний вибір. До того ж їх усе життя привчали, що влада не для них, а над ними. І, зрештою, ми звикли боятися змін. Українців лякали спочатку дніпропетровським кланом, потім заважали жити "бандерівці". Страх до чужинців дуже сильний - він змушує терпіти хоч поганих, але своїх.
Ви знаєте Віктора Януковича від часів його губернаторства. Чим він цікавий?
- Це несподівана людина, набагато складніша, ніж здається, - Сергій жвавішає. - Спочатку я вважав Януковича тупуватим - раніше він говорив навіть повільніше, ніж зараз. На прес-конференціях робив такі паузи, що журналісти встигали все записувати без диктофонів. Часто бувало, що кореспондент уже ставить наступне питання - а Янукович продовжує відповідати на попереднє. Та потім я поспілкувався з ним особисто, він сам запропонував зустрітися. Розказав, що планує іти в прем'єри, за два місяці до того, як про це оголосили. Наголошував, що на прем'єрстві не зупиниться, пропонував увійти до команди. Ми зустрічалися ще, і щоразу він вражав. Янукович залишив у мені кілька істин, які стали правилами мого життя. Він казав: "Ніколи не май справи з клерками - залагоджуй питання з першими керівниками. Якщо керівник приймає рішення, яке тебе не влаштовує, то принаймні знаєш, друг він тобі чи ворог".
На виборах міського голови в Єнакієвому переміг провладний кандидат. Але через три місяці його забрали до облдержадміністрації. Питаю Януковича: "Чому не підтримали іншого кандидата - все одно свого потім забрали?". Він відповів: "Бо це - моя людина, і я можу її контролювати. Але там він був не на своєму місці".
Янукович - непоганий психолог і йому властива мужицька, прагматична мудрість.
Звідки у нього вона? І де все це зараз?
- Мудрістю Віктор Федорович завдячує життєвому досвіду - він у нього колосальний. Своє дала і "зона", і місце, де виріс, - йому скрізь доводилося боротися за виживання. Тепер вона не проявляється, бо немає потреби в боротьбі. Або він не володіє ситуацією і керує з подачі інших, не таких мудрих людей. Зараз Янукович робить речі, які йому не мав би дозволити принаймні інстинкт самозбереження - наприклад, ситуація з Тимошенко. Чи концентрація влади, яка не залишає змоги зіпхнути з себе якусь частину відповідальності. Цінність західної демократії в тому, що одноосібно ніхто рішень не ухвалює - тож і відповідають за них колективно. У нас же людина, яка захопила всю владу, бере на себе і всю відповідальність. А диктатори завжди погано закінчують. Мені не хотілося б, щоб його теж потім посадили. Але такий варіант можливий.
Кажуть, Олександр Янукович став чи не впливовішим за батька.
- Думаю, це перебільшення. Віктор Федорович рішення приймає сам. Але у політиці - та й усюди - зазвичай переважає точка зору того, хто підходить до "тіла" останній. Зайшов до "Папи" останнім Олександр Янукович - скоріше за все, батько схилиться до його позиції. Зайшов Сергій Льовочкін (голова Адміністрації президента. - "ГПУ") - у нього великий шанс вплинути на рішення.
Чому Віктор Янукович так прагнув стати президентом?
- Він звик іти вперед, завойовувати. Як сказала його дружина: "Ані в житті, ані на дорозі він не терпить, коли його обганяють". Зрештою, думаю, ця команда щиро вірить, що вони роблять Україну кращою.
Невже? До них не доходить інформація?
- Скоріше, вони від неї ховаються. Про власні ідеї завжди простіше думати як про хороші. Думаю, вони навіть собі не дозволяють сумніватися, що діють, зрештою, для людей.
Кажуть, найближчий партнер президента - Рінат Ахметов.
- Думаю, зараз між ними є протиріччя. Бо Віктор Федорович тепер теж бізнесмен, а кожен бізнесмен захищає свої інтереси. Чи може з такої гризні вийти щось добре для України - мудрість політики Януковича в тому, що він не тільки забирає, а й дає. І це завжди на межі законності. Тому всі вони об'єднані перспективою відповідальності. Так президент робить їх
Мирослав Симчич (січень 1923), сотенний УПА, політв'язень, людина легенда:
Сьогодні Україна в такому становищі, в якому вона ще від 1990 року не була: у вкрай критичній ситуації. І якщо народ не підніметься, то ми втратимо Незележність через нашу байдужість. Адже ще з перших днів Незалежності треба було будувати державу, а не руйнувати її. Всі чекали, що все само зробиться. Та ніхто нікому ще держави не побудував за всю історію людства. Хто хоче мати державу - той мусить докласти до її побудови чимало зусиль, а потім ще й утримати її. От ми, наприклад, у 20 столітті двічі завойовували державу, а втримати першого разу не змогли. І зараз самі бачите, у якому все стані: мову у нас уже відібрали, Крим відібрали - а чому? Бо вся більшовицько-московська номенклатура досі при владі. Ніхто не притягнув її до відповідальності, вчорашні комуністи і кагебісти роблять ту саму політику, що за радянської влади. З ними не треба було церемонитися: засудити і взяти владу у свої руки.
...Коли ми боролися, бачили Україну українською, а тепер маємо хіба радянську. У нас найбагатші землі у Європі (40 % світового чорнозему), а живемо найбідніше. Якось я потягом їхав до Варшави, з вікон вагону видно було неозорі поля, а на них бур'яни. Подібна ситуація і за Збручем, на східній Україні: десь трохи орють, частина пустує, а решту земель приватизовують - відбирають у нас найцінніше. Якщо будемо сидіти склавши руки - скоро залишимося без землі. Адже іноземці масово її скуповують і тідьки й мріють, коли ж наш уряд ухвалить "земельний" закон. Так само скуповують чужинці і наші заводи. От, наприклад, "Запоріжсталь", на якому я останні роки працював. Це металургійний гігант, який давав мільйони тонн сталі на рік. Сьогодні - у чужих руках. ... Я розумію, що коли ми не піднімемося цієї весни і не вижинемо можновладців, то втратимо все і знову залишимося рабами. Що вже гадати, на що чекати ? На те, що Янукович нам державу побудує ?