Рада рассмотрит требования оппозиции на внеочередной сессии, - "УДАР"
В Верховной Раде готовятся к созыву внеочередной сессии, на которой, в частности, предлагают рассмотреть евроинтеграционные проекты.
Об этом сообщил народный депутат от "Удара" Владимир Куренной в эфире телеканала ТВi, комментируя предложение экс-министра Юрия Луценко о том, что оппозиция должна делать перерывы в блокировании парламента, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на Украинскую правду.
"На сегодняшний день оппозиция ни одного требования не снимала. Но, с другой стороны, такое предложение (Луценко) может иметь свой смысл, и все, что касается европейской интеграции, действительно - и это неоднократно говорили лидеры оппозиции - надо поддерживать", - сказал он.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ НА Цензор.НЕТ: Оппозиция собирает подписи за проведение внеочередного заседания Рады
"Мне известно, что сейчас идет подготовка к внеочередной сессии Верховной Рады, на которой это можно рассмотреть. Уже сформирована повестка дня, будут рассмотрены пункты, которые являются и пунктами требований оппозиции. Таким образом, можно будет снять вопрос и выйти из этого парламентского тупика, который есть сегодня", - заявил Куренной.
Когда нужно было работать ,они трибуну охраняли,
А теперячо решили сверхурочно поработать .
видать за двойную оплату?
Задумчивый и mixo , в конце концов?!
2) флуд (забивание форума одинаковыми темами или комментариями);
форумчан к проплаченному троллю! Усёк, Васёк?! Поэтому вопрос повторяется до
получения публичного ответа по существу:
А что скажут
Усопший, Наблюдательный, Задумчивый и mixo , в конце концов?!
Д Е Р Ж А В И
влада рубає сук на якому сидить
Всё остальное они уже не могут произвести.
Украинство выжгло мозг.
Там осталась одна дупомова.
Ею они иногда отрыгивают.
Говорят, ему собирались изогнуть хотя бы одну извилину.
Чтоб он мог прислуживать величайшему вождю всех свидомских арийцев в шароварах, хвайному "пану" Тягнывдупу.
А нафига делать перерыв?
Блокировать, так блокировать.
У пусть ненька поскорее сдохнет.
А то уже заждались многие.
Надоело нюхать эту свидомую вонь.
Разгавор - серебро, молчание - золотой унитаз!
ПрофффесОнанизм!
Про що можна говорити зі зрадниками які фальсіфікували вибори , зрадили і обікрали всіх українців, пр і кпу це кривава помийна яма світового суспільства
"Янукович постепенно повышает ставки. Первые месяцы на посту он благодарил своих сторонников. Затем на бывших олигархов "оранжевых" надавили, чтобы они присоединились к его лагерю".
"А потом система стала людоедской. Янукович провозгласил "равноудаленность от олигархов" с желанием забрать себе их империи вместо уничтожения. Никто сейчас не защищен от роста в буквальном и метафорическом смысле "семьи" Януковича".
"В Украине при правлении Януковича политическая элита, похоже, наиболее сильно пошла наперекосяк. Ностальгические сторонники бывшего президента Кучмы вспоминают, что он более искусно играл в игру: олигархов держали внутри "палатки", а сама "палатка"(т.е. государственные институты) была более прочной".
"Янукович рассчитывает на то, что он сделал пост президента сильнее, чем во времена Кучмы, но можно догадаться, как закончится процесс, когда Янукович, не имея друзей, получит удар в спину. Тем не менее никто не знает, когда это может произойти или какой ущерб будет нанесен до того времени".
Прошлый год завершился рядом знаменательных событий для режима Януковича. И все больше и больше, это становится похожим на то, что режим уже готов развалиться или исчезнуть.
Рассмотрим несколько признаков:
- Всемогущие «регионалы» не смогли даже скрыть того, что для них изначально были приготовлены места в парламенте, и то, что оппозиция останется, по сути, ни с чем.
Хуже того, они даже не считают уместным прислушиваться к мнению оппозиции.
- Хваленый профессионализм «регионалов» получил два смертельных удара. Первый - когда правительство Украины подписало миллиардный контракт с лжепредставителем испанской фирмы по строительству газового терминала. Второй - когда всем известные Hyundai, закупленные бывшим министром инфраструктуры Борисом Колесником, не выдержали суровые украинские морозы.
- Янукович, который должен был не акцентировать внимание на своем донецком происхождении, кичится им, раскалывая Восток и Запад страны.
- Украинофоб Дмитрий Табачник так и остался министром образования, науки, молодежи и спорта, тем самым Янукович дал понять, что заменить его он не может.
- Как пример можно взять и двух самых ярких, морально скомпрометированных, членов старого кабинета министров, Сергея Тигипко и Валерия Хорошковского, которые легко сколотили себе бизнес-империи. Это показывает, во-первых, что основным критерием Януковича в выборе министров была лояльность кандидатов к нему лично и, во-вторых, что провластная элита в любой момент может легко сбежать с корабля тонущей власти.
- Кроме того, новый кабинет министров состоит в основном из сторонников Януковича, которые обязаны его "Семье" своими должностями, усугубляя тем самым гиперцентрализацию режима, что порождает нерешительность , некомпетентность, неэффективность и нестабильность в государстве.
- Контролируя все ведомства и министерства, Янукович и его «Семья» будут наращивать свои капиталы, а украинская экономика продолжит стагнацию.
- Отмена поездки в Москву, недовольство ЕС режимом Януковича, критика Хилари Клинтон и равнодушие Китая, показывают, что Янукович сумел добиться почти невозможного в международных отношениях - полной изоляции и игнора.
Можно продолжать дальше, собирая факты, но такого короткого перечня должно хватить, чтобы показать режим, который находится на последнем издыхании. Обидно то, что правительство Украины не может провести параллель между 2012 и 2013 годом, ведь год начался, а нестабильность и коррупция все больше процветают.
Поскольку все больше и больше власти сосредотачивается в «Семье», все в конечном счете сводится к обогащению королевского двора. Контролируя силовые ведомства, Янукович пытается предотвратить появление трещин а своем троне, запугать народ своей мощью. Это не приведет к чему-то хорошему, ведь большинство населения больше не боится тупицы, который управляет их родной страной.
Поэтому новый год начинается на оптимистической ноте для Украины и ее демократических устремлений.
не демократична організація. Можу розповісти, як у нас усе відбувається.
Збирається політрада, лідер висловлює свою позицію, тоді висловлює позицію
кожен з нас. Думки можуть бути різними, але рішення завжди одностайне. Чому?
Якщо я маю іншу позицію, то мене переконуватимуть, і поки в моїх очах не
побачать згоди, політрада не закінчиться».
Леонтій Мартинюк:
«Українці та представники національних меншин потребують інформації, чи серед народних депутатів України є представники їхньої національності, аби звертатися по захист національних прав. Тому інформація про національність народного депутата України, яку він зазначає в особовій картці, подаючи документи до Апарату Верховної Ради України, - є суспільно необхідною інформацією. І щодо народних депутатів попередніх скликань таку інформацію надавали. Ба більше, на сайті Верховної Ради України є інформація про національність народних депутатів України попередніх скликань, зокрема другого».
Довідка: національний склад ВР 6-го (попереднього) скликання: 42% - євреї; 33% - росіяни; 22% - українці; тоді як національний склад населення України такий: 77,8% - українці; 15% - росіяни; 0,2%-0,5% - євреї.
Андрій Мохник:
«Оскільки головною метою Голодомору-геноциду була зміна етнічного складу населення України і подальша асиміляція українців, які вижили, а керівництво в Україні здійснювала окупаційна адміністрація, насаджена Кремлем, питання національного складу керівництва держави є не просто «цікавістю», а питанням державної ваги, в першу чергу - національної безпеки України. Відповідь на нього дасть розуміння зокрема того, чому нинішнє керівництво України все ще тяжіє до Москви».
"Политическое трение, которое разворачивается как внутри самой Украины, так и в ее отношениях с европейскими партнерами, вызвано тем, что речь идет о фундаментальном выборе. Сейчас выглядит так, что Украина сделала половинчатый выбор, а на таких условиях попасть в Европу невозможно. Украина должна определиться окончательно, она должна взять на себя полную ответственность как на бумаге, так и принципиально. Именно здесь остается много открытых вопросов".
Про який міф можна говорити, коли наша нація уже стільки років не спроможна народити вождя? Що під час московсько-української війни 1918-20 років, а що від часу незалежності.
Президентами (України) стають якісь випадкові люди: то інструктор компартії, то росіянин за паспортом, то бухгалтер-невдаха, а то взагалі якийсь гібрид білорусо-польско-російського походження. Та що йому і його синам якась Україна?
Універсали (І. Мазепи) дають досить серйозний інформаційний фактаж про близьке оточення гетьмана, його господарську політику, військові та адміністративні розпорядження, накази про мобілізацію війська. Ми бачимо Мазепу як діяльного і дбайливого господарника, турботливого опікувача монастирями, церквами. Ці дані істотно доповнюють поки що фрагментарно досліджену історію України тієї доби, спростовують некомпетентні твердження про ніби існування у полках кріпосницьких відносин.
Причини повстання гетьмана Івана Степановича Мазепи-Калединського (народився 20 березня 1640 року, за деякими джерелами 1639 або 1644,-1709), викладені ним самим (гетьманував найдовше з усіх гетьманів - з 1687 по 1709 р.)
Лист до стародубського полковника Івана Скоропадського
Мій ласкавий приятелю, пане полковнику стародубівський!
Нехай буде відомо вашій милості те, що ми, гетьман, бачачи Вітчизну нашу Малоросійську, що приходить до крайньої згуби, коли ворожа нам здавна сила московська те, що поклала була від багатьох літ при всезлобному своєму намірі, тепер почала досягати із занепадом останніх прав та вольностей наших, коли без жодного з нами погодження, почала забирати малоросійські городи в своє посідання, людей наших, пограбованих і до кінця знищених, із них повиганявши, а своїми військами осаджувати. І нехай би те чинили в полках Стародубському, Чернігівському та Ніжинському, маючи й вигадуючи з притаманної собі хитрості брехливі причини, начебто те чинять для оборони від наступу шведських військ, але й біля дальніх міст, куди шведські війська не мислять ніколи наступати, заходилися були, як до Полтави з Білгорода ординовано два полки. І над іншими містами те б виповнилося, коли б ми, за звичною нашою горливістю до Малоросійської Вітчизни, тому їхньому лихому намірові не запобігли. А до того не тільки маємо від зичливих приятелів таємні перестороги, але й самі те явними доказами бачачи і цілковито відаючи, що нас, гетьмана, генеральну старшину, полковників і весь керівний склад Запорозького війська, хочуть за притаманними їм звабами до рук прибрати і запровадити у тиранську свою неволю, ім'я Запорозького війська згладити, а козаків у драгунію та солдат перевернути, народ же малоросійський навіки віддати у рабство. І коли б не господь поміг од тиранських їхніх рук врятуватися, то, певне, й той би їхній намір ворожий дійшов би до здійснення, адже ні для чого іншого Олександр Меншиков та князь Дмитрій Михайлович Голіцин зі своїми військами до нас поспішали, ні для чого іншого звабами своїми спершу з військом, а потім так само і зі старшиною до обозів своїх московських вабили, тільки щоб нас усіх могли забрати у тяжку неволю (а не дай Боже!) і на тиранські муки. Бачачи понад те, що московська потенція безсильна і невоєнна завжди втечею рятується від непоборних шведських військ, прибігла сюди не боронити нас від наступу тих-таки шведських військ, але вогнем, грабунками і немилосердним мордуванням прийшла руйнувати, а міста відбирати в своє посідання; ми ж тож удалися за згодою і спільною постановою спільно з панами генеральними особами, полковниками та старшиною всього Запорозького війська в непоборну потенцію найяснішого короля його милості шведського, маючи непосоромну надію у всемогутньому Бозі, єдиному заступнику ображених, що любить правду і ненавидить лжу, що його королівська величність завжди оборонить щасливою зброєю від того московського тиранського іга Вітчизну нашу Малоросійську і Запорозьке військо звільнить, а забрані наші права та вольності не тільки приверне, але із загальною користю і з безсмертною славою Запорозького війська на майбутній вік примножить і розширить, у чому нас утвердив і упевнив своїм ніколи не змінним королівським словом і даною на письмі асекурацією. За чим і ваша милість, оскільки є правдивий своєї Вітчизни син, не зичачи їй крайньої погибелі, знищення та руїни, берися до єдиної з нами всіма згоди і до спільної оборони тієї ж своєї Вітчизни, також дбай усіма способами, за даним тобі від Бога розумом та мистецтвом, викоренити московське військо із Стародуба, згодившись щодо того із панами полковниками переяславським та ніжинським, певний того бувши, що московська сила нічого не зможе там вашій милості та місту Стародубу зашкодити, бо вона невзабарі буде зброєю королівської величності шведської загнана у свої межі. А коди б ваша милість до викорінення того московського гарнізону, що лишається у Стародубі, стільки сили і способу не мав, то радимо вашій милості звідтіля іти і поспішати до боку нашого з товариством у Батурин, аби не потрапив із невіджалованим нашим жалем у московські руки. Того від вашої милості повторно і пильно жадаючи, зобов'язуючи й наказуючи горливістю та любов'ю до Вітчизни, йому ж зичимо від господа Бога здоров'я.
Вашої милості зичливий приятель Іван Мазепа, гетьман і кавалер. Із Дигтирівки, 30 жовтня 1708 року.
Одним з найважливіших напрямків діяльності гетьмана була підтримка культури - він виділяв значні кошти на розвиток освіти, мистецтва, архітектури. Мазепа мав чудову бібліотеку у Батуринському палаці, сприяв перетворенню Києво-Могилянського колегіуму на академію. Він був покровителем і меценатом української церкви і - за його сприянням споруджено 12 храмів у стилі «мазепинського бароко», школи, бурси, шпиталі у Києві, Чернігові, Переяславі. Йому присвячували свої твори видатні культурні діячі. Так ректор Академії Ф. Прокопович написав віршовану драму «Володимир» у якій порівнював Мазепу з князем Володимиром. Мазепа знав декілька мов, автор віршів - «Дума»,, «Пісня». «Псальми».
Бандера был очень умным, грамотным и знал что делает! Его очень не хватает украинцам, сейчас.
Ну тебе Сталин по душе, а мерзавец и убийца, похлеще Гитлера.
Да нет Бандера ГЕРОЙ всей Украины! В моем городе собираются поставить ему памятник! Все же это земля казаков!
А че там в севастеполе, поганить? Оно само испоганенное.
Киев это украинская столица и все украинцы могут идти в Киев, уже сказано-пересказано на эту тему, - от Киева пошла РУСЬ, но это не связано с Россией.
Пушкина с его:"Молчи, бессмысленный народ, поденщик, раб нужды, забот. Несносен мне твой ропот дерзкий, Ты червь земли, не сын небес!" А это:" стадам не нужен дар свободы, Их должно резать или стричь!"
А про РУСЬ, так это просто Московия прибегла к простой манипуляции с названием...не имея никакого отношения к Киевской Руси...Если бы Россия, например, сейчас назвала себя Китаем, неужели она бы имела право претендовать на наследство и достижения династии Цинь?..
«Очевидно, «Русь» - очень древнее слово ираноязычного происхождение, связанное с названиями сарматских племен (росы, россомоны, роксоланы). Где-то на рубеже VIII-IX веков оно закрепилось на среднем Днепре. Сирийский автор Псевдо-Захарий Ритор говорит о народе Северного Причерноморья и Поднепровья как о народе «рос». Среднеазиатский ученый аль-Хорезми в своем географическом произведении «Книга картины земли», написанной между 836-847 годами упоминает реку Друс (Данапрос-Днепр), текущую с Русской горы, очевидно, с Киевских гор. Наиболее достоверно название и происхождения Руси трактуется тем, что какая-то часть сарматских племен (вероятнее всего - часть роксоланов) осела в удобном месте в середине Днепра - давней цивилизационном месте, пригодном одновременно к возведению городищ, земледелию и использованию водного пути Днепра для торговли и набегов. Интересно, что путешественники фиксировали у русов в Х-ХI веках шаровары и шапки со шлыками, название «жупан» для обозначения руководителя. Слово «Украина» впервые появилось в летописях в 1187-м - том же году, когда было написано «Слово о полку Игореве». Употребление названия «Украина» в литературе ХІІ-ХV веков свидетельствует, что в тот период термин «Украина» употреблялся как синоним «княжества», «земли». Украина означает «наше княжество», «наша земля», «страна». И сейчас по-украински слово «країна» означает собственно страну.
Поэтому Украина - просто новое, более молодое название Руси. А Русь, соответственно, древнее название Украины. В таком двойном названии Украина типична. Это, скорее, правило, чем исключение. Когда-то Франция звалась Галлией, а Испания - Иберией. Более поздние попытки присвоить название Русь - это просто попытки бывших окраин повысить свой престиж. Московия начала претендовать на наследство Руси по меньшей мере через пятьсот лет после князя Владимира В действительности Россия имеет такое же отношение к «Кыєву» и князю «Володымиру», как, например, Индия к английскому королю Георгу. Между тем, у России есть своя действительно великая история, особенно начиная с XVIII века. Но почему-то России ее кажется мало.
Украинцы никогда не признавали лишение их страны имени «Русь». Со времен Романа Великого все галицко-волынские князья назывались «князьями и хозяевами Русской земли», или «всей Русской земли», а на их печатях была надпись - «король Руси». Гетман Богдан Хмельницкий в официальных документах и в дипломатической переписке назывался «хозяином всей Руси», «единовластником и самодержавцем русским». В XVIII веке на Украине появляется гениальное историко-политическое произведение - «История русов», утверждающее однозначный украинский характер Руси. Украинские казаки в XVI-XVII веках считали свои походы на Стамбул продолжением походов Киевских князей на Константинополь. То есть в Украине элите с самого начала было ясно, что со стороны власти Московии имела место простая манипуляция названием.
Стоит отметить, что история манипуляций с названиями имеет в России глубокую традицию. Недавно эта страна звалась СССР, а раньше Московским царством, до того - Суздалью и Залесьем. Село Дединово под Москвой стали называть «Макарами». Потому что царь Петр І спросил одного крестьянина: «Как звать?» Тот ответил: «Макар». Царь говорит: «Хорошо». Тогда все крестьяне, чтобы понравиться царю, стали отвечать ему, что они Макары. Ну и что понятно вам. Читай исторические факты о происхождении народов. Украинцы и русские это разное происхождение этих народов.
Тычина, на самом деле великий поэт. А про трактор, так это чтоб советы успокоились, что про них пышуть. Заткнул пасть советам дыр дыр дыр и усе.
Россия НЕМЫТАЯ и это буквально, и до сих пор в провинциальных городках и деревнях грязи по колено! Люди заморыши, пьянь, жрут, а не едят. А вспомните лужу со свиньей у Гоголя,у Достоевского,в БРАТЬЯХ... дмитрий карамазов на следствии говорит,что снял деньги с шеи,тряпочку разорвал и бросил на площади,а площадь скотопригоньевска неметеная, там таким тряпочкам счету нет.
Поведение субъектов политики до и после выборов - две большие разницы. До выборов все хотят понравиться электорату, пудрят нос и кокетничают. Ведут этакие брачные игры с народом.
Совсем другое дело - после. Утопические программы-обещания "все для народа" легким движением руки превращаются в реалистические программы-действия "все для себя".
Общий алгоритм действий по отношению к своим избирателям. Лозунг "не словом, а делом" приобрел совершенно особое значение. В формате внутривидовой борьбы, а также удовлетворения своих бизнес-интересов он работает. В области же взаимоотношений с электоратом этот лозунг преобразовался в формулу: "не словом, а псевдословом, не делом, а псевдоделом".
Действует всеобщее политическое правило: чем хуже - тем лучше. Редкие здравые начинания автоматически обрубаются оппонентами. Власть категорически не приемлет любые инициативы оппозиции - и наоборот.
Наблюдается общая бессодержательность субъектов политики. Президентские выборы-2015 - единственное событие, придающее не бизнесовую логику действиям власти и оппозиции.
"Диалог со страной" показал, в каком направлении будет выстраиваться тактика кампании Януковича на выборах-2015. Патерналистская модель, президентская вертикаль, жесткая риторика… В общем, сильная рука - вместо сильной идеи.
Вариант сильной руки проще в реализации, чем вариант сильной идеи. Он предполагает внутренний консенсус, когда можно жертвовать только внесистемными фигурами, и нет необходимости проводить существенную ротацию политэлиты.
Информационный 2013 год президент начал с критики саботажников. Мол, реформы идут медленно, выполняются на 25-30%, виновных надо наказывать. В принципе, с точки зрения власти все правильно: критика бюрократов и олигархов - посыл, понятный и близкий простому украинцу, которому не за что их любить.
Однако после разгромной президентской критики ровным счетом ничего не произошло - причем, ни на кадровом, ни на институциональном уровнях.
Отсутствие причинно-следственной связи между озвученным и реализуемым - проблема, свойственная не только политикам высшего эшелона, но представителям вообще всех публичных профессий.
Мы становимся свидетелями того, как в публичном пространстве кто-то кого-то в чем-то обвиняет, но это заканчивается ровно ничем - и для обвинителя, и для обвиняемого. При этом в самом обществе происходят обесценивание и обессмысливание дискуссии как таковой, а понятия и термины теряют свое позитивное первоначальное значение, - взамен приобретая исключительно негативные коннотации.
Безответственность отчасти связана с постсоветским безвременьем, когда публичные персоны могут говорить все, что угодно, не думая о последствиях сказанного.
Еще одна значимая причина - отсутствие среднего класса. В современных обществах именно он, а не богатые и бедные слои как у нас, является несущей конструкцией в социальной структуре. Именно средний класс - та социальная сила, которая обеспечивает развитие и вертикальную мобильность в обществе, настоящую стабильность.
Нашу элиту характеризует гремучая смесь: с одной стороны, большие доходы и высокие кадровые позиции, а с другой, - невежество и отсутствие профессионального опыта. И все это - умножено на агрессивную безвкусицу, где роскошь автоматически воспринимается как наличие стиля. Такой набор характеристик ломает любые критерии принадлежности представителей общества к тому или иному его слою или сословию.
Соответственно - теряется взаимосвязь между образованием и карьерой, между образованностью и качеством жизни. Отсюда - новости про фальшивые дипломы, должностную коррупцию и т.д., давно ставшие нормой в обществе.
В украинской медиа-сфере происходят очень странные вещи. Публикация несуществующих новостей - это, видимо, тот рубеж, за которым начинается совершенно новый этап развития украинских СМИ.
Общеукраинские проблемы ярче видны на контрасте между тем, что заботит "больших" и "маленьких украинцев".
В то время, когда должностные лица высшего и среднего звена пользуются всеми видами охраны, даже находясь рядом с монашками, простые граждане не застрахованы от опасностей отовсюду: с дорог, супермаркетов, сосулек-убийц, взбесившихся псов, хулиганов, уличных грабителей... и заканчивая любыми уличными пространствами. При этом задействуются работники ветиринарной медицины, МЧС, милиционеры, коммунальщики...
Возникает вопрос: чем же все-таки занимаются власти на местах в стандартной ситуации?
Куда проще вести борьбу на отрицании отрицания - и в этом обе стороны используют доступные им ресурсы. Власть - административно-судебно-силовой ресурс, оппозиция - бойкот и постоянное апеллирование к международной общественности.
Внутривидовая конкуренция - самая жестокая. В оппозиции она разворачивается за звание единого кандидата на предстоящих президентских выборах, во власти - за доступ к финансовым, медийным и прочим ресурсам.
"діалог" президента
Коли я слухаю цю людину, мені соромно. Соромно за суспільство, котре обирає таких людей. При цьому я не відділяю себе від цього суспільства, бо що ж я сам зробив, щоб воно не було таким совковим.
Це не був діалог з суспільством. Це було нагадування тим, хто ще пам'ятає совєтчину, як виглядали "діалоги" компартійних вождів з населенням. Затхлою атмосферою совєтського лицедійства повіяло від цього "діалогу". Мені соромно також за людей-журналістів, котрі підтанцьовували у цьому спектаклі. Не дивуюсь Шустеру - цьому "медійнику" байдуже де і як заробляти на наївному глядачеві. А решті виходить так само...
Галина Александрова
Це не діалог, а зарежисована вистава театру для одного актора. Учасники вистави вимовляли слова за написаним для них сценарієм. Фальшивий спектакль, дешева мильна опера.
Янукович был премьером Украины в 2002-2005 и в 2006-2007 годах.
ЕФІР, ПО СУТІ, ПОКАЗАВ, ЩО В КРАЇНІ Є ТАКИЙ СОБІ ДОБРИЙ ЦАР…
Потрібно розуміти, що це була піар-акція, присвячена третій річниці інавгурації Президента. Ефір, по суті, показав, що в країні є такий собі добрий цар, який знає всі проблеми громадян, розуміє, що наразі не все зроблено, але особисто все контролює й намагається виправити ситуацію. Тобто, тема ефіру - продемонструвала привабливий, позитивний образ Президента. Треба сказати, що такі великі фортами спілкування глави держави із суспільством не притаманні західним демократичним країнам. Навпаки - відбулася своєрідна спроба запозичити формат спілкування з громадянами, який практикує Путін в Росії. Але до рівня великої моновистави Путіна Янукович не схильний. Видно, що такі жанри йому чужі. Тому для нього знайшли прийнятний формат: спілкування не з великою кількістю журналістів, а лише з «підготовленими». За таких умов Янукович почуває себе комфортно і природно. Дехто таку розмову порівнює з радянським форматом.
Сьогодні з одного боку продемонстрували мозаїку великої державної політки; показали, що Президента турбує не тільки політика - тема Тимошенко чи Євроінтеграції, а й решта соціальних питань. Оскільки це піар-акція, то, зрозуміло, режисери дійства зробили акцент на досягненнях влади. Ця вистава, передовсім, була спрямована на електорат Партії регіонів. Потенційні виборці Президента розуміють такий стиль розмови. Натомість значна частина інших глядачів сприйняла виступ критично. Передовсім, людей дратувала відчутна режисура.
«ВЛАДА ГОТУЄ ГАЗОВУ КАПІТУЛЯЦІЮ УКРАЇНИ»
Янукович і його режим готує газову капітуляцію України, а після цього відбудеться ланцюгова реакція у решті секторах економіки. Адже українська ГТС - це не просто «труба», якаю поставляється газ з Росії в Європу, а й - імпортний газ для промисловості та внутрішнього видобутку. Хто ж віддає свою ГТС під чужий контроль, або має намір продати всю країну, або не відає, що творить. Україна мала б проводити енергетичні реформи, а натомість ображається на європейське Енергетичне співтовариство. Схоже, що дії наших керманичів спрямовані на те, щоб піти на поступки росіянам в сподіванні, що вони пізніше віддячать. А як вони це вміють робити демонструє ситуація 2009 року з колишнім прем'єром Юлією Тимошенко та 2010 року в Харкові з Януковичем. Знову хочемо наступити на ті самі граблі? Єдиний позитив з цього, що ера Януковича закінчить значно швидше, бо після того, як здасть «трубу», він буде непотрібний росіянам. Європа ж сприйме любий варіант розвитку подій. Навряд чи нас виключать з Енергетичного співтовариства. Однак такий сценарій означатиме для ЄС тотальну поразку зовнішньо-енергетичної політики у Східній Європі, якої йому завдасть Росія. Що ж, Росія в очікуванні газових трофеїв.
Відозва ВО "Свобода" до вчителів, учнів, їхніх батьків: Про заходи протистояння нищенню української гуманітарної складової освіти
29 січня 2013,
Бойкотувати і не приймати ймовірний вихід імперського підручника з історії України; масово і категорично відмовлятися від вивчення у школі мови окупанта - російської; активно здійснювати національне виховання через знакові націєцентричні факти нашої історії у супротиві до відновлюваної совєцько-московської ідеології. До таких дій закликає відозва Всеукраїнського об'єднання "Свобода", спричинена цілеспрямованим нищенням української гуманітарної складової освіти. Аби не дати зробити з української молоді слухняних московських рабів та яничарів, "Свобода" закликає освітян, студентів, школярів та їхніх батьків усіма прийнятними методами боронити духовну незалежність, без якої вся інша незалежність - примарна.
"Кожна самостійна і незалежна держава освітню та наукову галузь вважає за першорядну та стратегічну. Освіта та наука є не лише ідеологічною та культурною передумовою буття нації, але її економічною основою.
З огляду на колоніяльну та холуйську ідеологію теперішньої влади, зокрема совєцько-рабський світогляд міністра освіти та науки Д. Табачніка, - ми отримали найбільшу загрозу для нашого суверенітету. Табачніки посягають на духовну основу української незалежности: мову як спосіб мислення нації та історію як її свідомість та пам'ять. Без цих двох фундаментальних опор освіти та науки неможливий розвиток і побудова національної держави.
Зменшення прохідного балу з української мови під час вступу, скасування іспиту з української мови при завершенні бакалаврату, перехід на навчання іноземців з державної мови на мову ворожої держави - російську, ймовірне запровадження мови окупанта як предмету в середні школи, запровадження асиміляторського конкурсу вивчення російської мови "Лукоморьє" - все це свідчить про оголошену всередині країни війну з мовою титульної нації - УКРАЇНСЬКОЮ.
Елементом руйнації самодостатнього національного світогляду та його входження у світовий контекст є перетворення шкільного курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури, що сповна має переорієнтувати українських школярів на російські духовні цінності та моделі поведінки.
Виняткову роль у цьому відведено переписуванню підручників з історії України, де брутально вилучено історичні факти протиборчого змагання нашої нації за право мати Незалежну Державу. Зокрема, з підручника історії для 5 класу вилучено знаменні "помаранчеві" події 2004 року, факт союзництва СССР з нацистською Німеччиною, боротьбу УПА з нацистами та портрет Героя України Романа Шухевича, Голодомор як геноцид нації, організований Москвою, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-х роках, масові репресії українців у 30-80-і роки, вбивчу большевицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, обов'язковість знань під час вступних випробовувань життєдіяльности Героїв України Степана Бандери і Романа Шухевича. Отже, знищення української гуманітарної складової освіти - продуманий і підтримуваний ззовні план не просто міністра-українофоба, але чинного уряду та Президента.
1933 року Провідник нашої нації Степан Бандера під час навальної полонізації української освіти зініціював резонансну шкільну акцію "У боротьбі за душу української дитини", де зауважив:
"Молоді друзі! Українські школярі! [...] не дайте, щоб з Вас вороги зробили яничарів! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у своїх слухняних рабів! Ви маєте бути лицарями й борцями за волю України! Перед Вами велика свята боротьба".
Як ніколи, ці слова Провідника злободенні. Аби не дати зробити з нашої молоді слухняних московських рабів та яничарів, ВО "Свобода" закликає Вас усіма прийнятними методами боронити нашу духовну незалежність, без якої вся інша незалежність примарна:
- бойкотувати і не приймати ймовірний вихід імперського підручника з історії України через принципове навчання лише за теперішніми підручниками;
- організовувати гуртки вивчення історії української державности та спецкурси "Лідери нації", "Українські перемоги", "Українська військова історія" тощо.
- пам'ятаючи про чорний для української освіти 1938 рік, коли російська мова стала обов'язковим предметом, і 1958 рік, коли можна було відмовитися від вивчення української мови, - тепер масово і категорично відмовлятися від вивчення у школі мови окупанта - російської як подальшого надійного засобу асиміляції українців;
- активно здійснювати національне виховання через знакові націєцентричні факти нашої історії у супротиві до відновлюваної совєцько-московської ідеології, а відтак залучати молодь до активної політичної боротьби і протистояння з теперішнім реваншистським режимом;
- повсякчас найрізноманітнішими формами та методами демонструвати свою українськість.
Наше невідступне і послідовне прагнення жити своєю МОВОЮ і наснажуватися власною ІСТОРІЄЮ зробить нас нездоланними і непереможними. Звідси така нахрапистість антиукраїнської влади та імперська агресивність Москви. Ми на своїй, від Бога даній землі - і жоден місцевий перевертень чи чужинець не зуміє накинути нам своєї волі", - йдеться у відозві ВО "Свобода", яку ініціювала член Політради Всеукраїнського об'єднання "Свобода", відомий мовознавець, голова підкомітету з питань вищої освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Ірина Фаріон.
Читайте також:
1986: останнє інтерв'ю гауляйтера України Еріха Коха. ВІДЕО
Корюківка - забута трагедія. Як нацисти знищили 7-тисячне місто
Як нацисти знищували ОУН(м) у Києві у 1942-му
Гітлер - Сталіну: "З днем народження!" СКАНИ з газети "Правда"
УПА проти нацистів. Бій під Загоровим
Хатинь. Нацистський злочин з українським акцентом
Іван Дем'янюк: "Я звинувачую Німеччину". Промова в суді
Українці на примусових робота у Третьому Рейху. Скільки їх було?
частями УПА (сторонников Степана Бандеры), а их командиры уничтожены СБ-ОУН(б)".
Россия в индексе получила 6,25 балла и оказалась между африканскими странами Малави (88-е место) и Гвинея-Бисау (90-е место). При этом личной и политической свободы, по оценке исследователей, в России заметно меньше, чем в этих странах - оказаться не в самом конце списка ей позволила сравнительно свободная экономика.
В топ-10 самых свободных стран в мире по версии составителей рейтинга также вошли Новая Зеландия (8,73), Нидерланды (8,47), Гонконг (8,39), Австралия (8,33), Канада (8,33), Ирландия (8,33), США (8,30), Дания (8,30), Япония (8,28) и Эстония (8,28).
В составлении "Индекса свободы в мире", кроме канадского Института Фрейзера, участвовали немецкий Институт свободы и Институт Катона, работающий в США.
Окончательный доклад Бюро демократических институтов и прав человека (БДИПЧ) ОБСЕ в отношении парламентских выборов в Украине 28 октября 2012 года содержит вывод, что выборы характеризовались недостаточной соревновательностью, и рекомендует меры для улучшения прозрачности и справедливости.
На выборах были злоупотребления государственными ресурсами, отсутствие прозрачности кампании и финансирования партий, а также и отсутствие сбалансированного освещения в СМИ.
Закон о выборах народных депутатов, принятый в ноябре 2011 года, содержит ряд улучшений и мог обеспечить прочную основу для проведения демократических выборов в случае его правильной реализации.
Дальнейшие улучшения законодательства необходимы для того, чтобы полностью соответствовать обязательствам, взятым перед ОБСЕ и другими международными организациями.
Проблемы: возможность кандидатов полностью пользоваться своими правами, финансирование избирательных кампаний и более эффективные санкции за серьезные нарушения закона;
неспособность основных лидеров оппозиции выдвинуть свои кандидатуры, что стало следствием их судебных осуждений, подвергнутых критике со стороны ряда европейских парламентских институций, негативно сказалось на избирательном процессе и противоречит обязательствам ОБСЕ.
Рекомендации: для повышения прозрачности, беспристрастности и независимости деятельности избирательных комиссий проводить все заседания открыто, «без встреч за закрытыми дверьми";
предлагается усилить механизмы контроля для предотвращения возможных злоупотреблений административными ресурсами, в частности, использования официальных мероприятий для политической агитации, вплоть до возможности привлечения виновных в таких злоупотреблениях к ответственности.
Самая большая страна Европы с населением 45 миллионов человек, Украина как независимое государство родилась всего 20 лет назад, просуществовав при этом несколько веков в составе различных империй. Столица - древнейший город Киев, за свою 1500 - летнюю историю по праву носит имя «матери городов русских».
Мы едва ли не единственная ярко выраженная идеологическая политическая сила. Нравится кому-то наша идеология или нет, но она есть. Соответственно, в этом полном хаосе, «тушковании» и разочаровании в политиках у общества есть спрос на такие принципиальные и последовательные взгляды.
Необходимо отменить мошенническую пенсионную реформу и грабительский Налоговый кодекс, не допустить торговлю землей сельскохозяйственного назначения, возвратить в собственность государства украденные стратегические предприятия, защитить украинский язык, остановить наступление олигархической диктатуры на социальные и национальные права украинцев.
"Они представляют одну организованную преступную группировку. Они не представляют государство, не представляют правительство. Это не те люди, которых можно называть патриотами".
"Не один раз мы обращались к этому премьеру и к этому президенту: не поленитесь, зайдите на агентство статистики и посмотрите, что вы сделали со страной за два года. 36 миллиардов долларов было золотовалютных резервов... за год мы потеряли 12 миллиардов долларов".
Delo.ua, 5 декабря 2012:
Содержание Януковича обходится госбюджету в два миллиона гривен в день.
Содержание президента Виктора Януковича в 2012 году обошлось стране в 635 миллионов гривен, то есть почти два миллиона гривен в день. С начала каденции (2010) президента эта сумма составила 1,42 миллиарда гривен.
«Ни один тендер на строительство и реконструкцию президентских объектов не был проведен по процедуре открытых торгов - все торги проводились по неконкурентной процедуре закупки "у одного участника"», - отмечает издание.
Кроме прямых растрат, указывает сайт, убытки государства состоят еще и в недополученной прибыли - четыре элитных бронированных Mercedes, изъятые таможней, не были проданы, а бесплатно отданы Госуправлению делами; 30 тысяч га охотничьих угодий возле «Сухолучья» под Киевом и девять тысяч га возле Медведь-горы в Крыму также бесплатно перешли в пользование «президентскому» обществу охотников и рыболовов «Кедр».
Карпатская резиденция «Синегора» претерпела в этом году реконструкцию и достройку гостевых домиков и ресторанов на общую сумму в 81,32 миллиона гривен. С 2010 года на это место ушло почти 0,25 миллиарда гривен.
Реконструкция крымских дач Януковича, постройка вертолетных площадок и реконструкция близлежащих дорог обошлась в 2012 году в 94 миллиона гривен, за три года - в 373 миллиона гривен.
На обустройство, постройку дорог и передачу охотничьих угодий в долговечную аренду приближенному к президенту «Обществу охотников и рыболовов "Кедр"», основанному министром ТЭК Юрием Бойко, экс-главой «Укравтодора» Владимиром Демишканом и черкасским губернатором Сергеем Тулубом, было потрачено 124 миллиона гривен, за три года - 144 миллиона.
Президентская рыбалка в 2012 году стоила 6,55 миллиона гривен, за три года - более 16 миллионов. В эту сумму вошли строительные работы в бывшем природном заповеднике в Крыму, где Янукович сейчас проводит время с удочкой.
Автопарк, который по состоянию на начало года состоял из 385 машин, обошелся бюджету в 2012 году почти в 40 миллионов гривен, за три года - в 122 миллионов.
Содержание президентского авиатранспорта обошлось в 95 миллионов гривен, за три года - в 251,6 миллионов гривен.
Только на аренду трех вертолетов люкс-класса у приближенной к президенту фирмы «Танталит», которой формально называется «Межигорье», в этом году ушло 8,1 миллиона гривен.
Прием гостей, а также реконструкция для этой цели Мариинского дворца и комплекса старинных зданий на Липках в этом году стоил 194 миллиона гривен, за три года - 203 миллиона (ранее реконструкции не проводились).
Содержание администрации президента и Госуправления делами, основная статья которого приходится на питание, в этом году стоило 50 миллионов гривен, за три года - почти 60.
Украина заняла 144 место в списке 176 стран по уровню противодействия коррупции и, таким образом, оказалась среди наиболее коррумпированных государств мира. Украина набрала лишь 26 баллов из 100 возможных.
«Государство продолжает уверенно шагать назад, занимая место между Конго и Папуа Новой Гвинеей. Результаты парламентских выборов в Украине и общее свертывание демократических процессов, безусловно, негативно сказались на восприятии Украины в мире».
Главными факторами роста коррупции стали следующие:
1). Бездействие Национального антикоррупционного комитета при президенте Украины. Институт, имеющий больше всего полномочий в сфере координации действий по противодействию коррупции, уже больше года не проводит заседаний.
2). Государственная программа противодействия коррупции стоит не дороже бумаги, на котором она напечатана. Заявленные средства на реализацию государственной антикоррупционной программы в 2011-2012 гг. так и не были выделены.
3). Изменения в законодательстве о государственных закупках вывели в тень десятки миллиардов государственных средств. Внесенные изменения в закон «Об осуществлении государственных закупок» вывели из-под действия тендерного законодательства около трети бюджетных средств. Граждан фактически лишили права на информацию о закупках, осуществленных за народные деньги.
Предлагается возобновить работу Национального антикоррупционного комитета при президенте, финансировать и выполнять Государственную программу предотвращения и противодействия коррупции.
«Соглашение об ассоциации Украины с ЕС является по сути программой реформирования ключевых сфер жизни Украины. Поэтому его подписание было бы полезным. В этом случае и украинская оппозиция, и друзья Украины в Европе получили бы дополнительные рычаги влияния на украинскую власть. Мы могли бы вместе требовать от нее выполнения действий, предусмотренных соглашением и получать конкретные преимущества ассоциации».
«Германия хочет видеть Украину в европейской семье и надеется, что украинская власть выполнит свои обещания, и подписание Соглашения об ассоциации с ЕС для Украины станет реальностью».
«Демократические принципы, верховенство права, реформирование судебной системы - всего этого еще не хватает Украине».
Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 - офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків). Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб, але 16 лютого 1933 року, коли багато тисяч селян почали вмирати з голоду, на місця надійшла директива: «Категорично заборонити будь-яким организаціям вести облік випадків опухания й смерти на грунті голоду, окрім органів ДПУ». Сільрадам було дане розпорядження при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, у 1934 році надійшло нове розпорядження: усі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932-1933 роки відіслати до спецчастин, де, напевне, вони і були знищені.
Загалом же, за різними підрахунками, від голодомору 1932-1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 14 млн. чол.
24 країни світу визнали Голодомор 1932-1933 років в Україні актом геноциду:
Австралія, Андора, Аргентина, Бразилія, Ватікан, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США ((16.11.2005 р. Палата представників Конгресу США, а 29.09.2006 її підтримав Сенат), визнали Голодомор геноцидом українського народу, відповідний закон Президент США підписав 12 жовтня 2006 року), Угорщина, Чеська Республіка, Чилі.
А он не признаёт !!!
В.Янукович:
Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей. Але визнавати Голодомор як факт геноциду стосовно одного чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія народів, які колись входили в єдину державу - Радянський Союз (2010 рік).
Щороку наприкінці листопада ми вшановуємо пам'ять загиблих від страшних голодоморів, які забрали життя мільйонів людей. Жахливі роки тоталітаризму стали і духовною катастрофою: було зруйновано безліч храмів, фізично знищено та відправлено до таборів сотні тисяч селян, робітників і представників інтелігенції, постраждала майже кожна українська родина (2012 рік).
Як сьогодні відверто пишуть представники Росії про недавню історію України:
…недавняя история: Независимая Народная Республика провозглашена в 1918, завоевана Красной армией в 1920.
І, що робилося насправді,
…державний узаконений грабіж, названий науковим терміном «продрозверстка», розпочатий ще 1917 року. І з кожною новою інтервенцією Красної армії в Україну, тобто в 1918, 1919 та 1920 роках система, постійно грабуючи, зазнавала відповідного удосконалення, тому вже в 1919 році для «продразверстки» Красній армії було надано спеціальні підрозділи, які призначалися для вилучення хліба і сільгосппродуктів у населення після зайняття території. Природно, що ці дії викликали опір з боку українського селянства. Тож аби зламати опір селян, об'єднаних у повстанські загони, уряд і партія більшовиків взяли на озброєння у війні проти українського селянства стратегію голоду.
…другим етапом стратегії голоду було заселення спустілих сіл переселенцями з Совєтської Росії.
Варто зазначити, що партія більшовиків - РКП(б) - була партією Росії, а так звана КП(б)У:
« Формально заснована у квітні 1918 як самостійна партія, але вже через 3 місяці, на своєму I з'їзді, КП(б)У увійшла до РКП(б) з підпорядкуванням спільним партз'їздам і ЦК.
До 1923 року Україна (як Українська Народна Республіка, так і УСРР) формально була незалежною від Радянської Росії, що не заважало владі останньої скеровувати війська Червоної армії для грабунку української землі.
Під час інтервенції Росії 1919 року більшовикам вдалося захопити Київ, куди переїхав «уряд» «Незалежної Української Советської Соціялістичної Республіки», що ввів російську мову як державну і нав'язав російську державну адміністрацію. По селах був розпочатий грабунок селян, а забране збіжжя та худоба вивозились до Росії. О. Шліхтер, на той час більшовицький комісар, писав, що з України було забрано 8,5 мільйони пудів хліба замість 50-ти (на які більшовики сподівались), і «кожний пуд заготовленого хліба забарвлений краплями крови».
На цьому політичному і насильницькому фоні державного тероризму і розвинувся голод. Його поширенню сприяли також посуха і неврожай, що 1921 року охопили найважливіші зернові регіони Росії - Поволжя, Північний Кавказ, а в Україні її південні степові райони. На півдні України восени 1920, взимку і весною 1921 випало лише 3/4 звичайної норми опадів. Катастрофічне становище було у Катеринославщині, Донеччині, Запоріжжі, Одещині, Миколаївщині і Харківщині. За рахунок північних і правобережних районів, які менше постраждали від неврожаю в Україні було зібрано 300 млн. пудів зернових або 30 % врожаю 1916 р.
Західний світ так і не перейнявся трагедією українського селянства, страшний голод поширювався далі півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1 890 000 осіб, у березні - 3 250 000, в червні - 4 103 000.
Протягом багатьох десятиліть у радянських шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише райони Поволжя. Так оголошувалося тоді і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю Південну Україну, звідки масово вивозився хліб на Північ Росії і на експорт, Москва мовчала.
У липні 1921 року В. Ленін писав (маючи на увазі голод у Росії): Якщо район, охоплений неврожаєм і голодний, займає територію з 25 мільйонами населення, то чи не слід рядом заходів найреволюційніших взяти саме з цього району молодь до армії в кількості близько 500 тисяч штиків? (і навіть може до 1 мільйона?).
Мета: допомогти населенню до певної міри, бо прохарчуємо частину голодних, і, може, посилками додому хліба допоможемо до певної міри голодним. Це перше. А друге: розташувати ці 1/2 мільйона в Україні, щоб вони допомогли посилити продроботу, будучи сугубо заінтересовані в ній, особливо ясно усвідомлюючи і почуваючи несправедливість ненажерливості багатих селян в Україні.
Урожай в Україні приблизно визначають (Раковський) 550-650 мільйонів пудів. Віднімаючи 150 мільйонів пудів на засів і 300 (15 x 20 = 300) на годівлю сім'ї і худоби, маємо остачу (550-450 = 100; 650-450 = 200) в середньому близько 150 мільйонів пудів. Якщо поставити в Україні армію з голодних губерній, цю остачу можна було б зібрати (податком + товарообмін + окремими реквізиціями з багатих на допомогу голодним) повністю.
Варто зазначити, що це не єдиний документ, де червоноармійцям РСФСР голова уряду В. Ульянов давав дозвіл відсилати додому продуктові посилки з України. Те ж саме дозволив голова уряду Німеччини А. Гітлер у 1941 році.
Третій радянський голод в Україні тоталітарна «партія-держава» СРСР скоїла після Другої світової війни, фронти якої двічі пройшли українською землею.
Він був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі. Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947 - 600 тисяч тонн зерна - до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.
Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.
Влада Радянського союзу на чолі з диктатором Йосипом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні «переваги» соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, скасувати карткову систему, створювалися «резерви зерна», а також постачався хліб майбутнім союзникам - країнам новостворюваного «соціалістичного табору». Для здійснення своїх імперських цілей в умовах економіки неринкового типу через механізм адміністративно-командної системи, відбулося викачування хліба із села.
Непосильний план хлібозаготівель на 1946 рік - 340 мільонів пудів хліба виконати Україні було неможливо. Але замість зниження цей план в липні 1946 року 23 областям України: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та іншим було підвищено.
Органи транспортної міліції УРСР у зв'язку з постановою Ради міністрів РРФСР від 31 липня 1946 р. про заборону продажу зерна на ринку колгоспами, колгоспниками й одноосібниками до виконання ними плану хлібозаготівлі з урожаю 1945-1946 рр. організували на великих залізничних станціях України оперативні загороджувальні загони, які боролися з продажем і купівлею зерна та муки на базарах. У червні транспортна міліція УРСР зняла з товарних потягів 62,4 тис. осіб, що добиралися в Західну Україну по хліб. За дві останні декади липня було знято 97633 особи.
Внаслідок засухи 1946 р. в ряді районів УРСР значна частина озимих і ярих зернових загинула, а ті посіви, які збереглися, дали вкрай низький урожай. Найбільше постраждали від засухи колгоспи 28 районів Одеської області, 8 районів Миколаївської області, 7 районів Херсонської області, 17 районів Сумської області, а також усі райони Харківської і Ворошиловградської областей. Відсутність хліба створила серед колгоспників постраждалих районів неспокійні настрої, спостерігалося багато випадків переходу колгоспників із сіл у міста.
При тотальній викачці з українського села усього вирощеного план було виконано на 62,4 %. Й. Сталін та його найближче оточення: В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович вбачали у невиконанні плану не недорід і голод, а незадовільну роботу партійних організацій, радянських органів, голів колгоспів і самих колгоспників, звинувачуючи їх в «антибільшовицькому ставленні до політики хлібозаготівель», «саботажі», «розкраданні», «розбазарюванні» хліба тощо.
Тим часом голод набирав все більших масштабів. Однак замість допомоги з боку держави населення України, найбільше сільське, зазнало жорстокого репресивного удару. Під приводом «економії у витрачанні хліба» за союзними та на їх виконання республіканськими партійно-державними постановами з 1 жовтня 1946 р. з централізованого постачання за хлібними картками було знято понад 3 млн. 500 тис. людей, з них близько 2 млн. 900 тис. сільських жителів, з лихом голоду селяни були залишені наодинці. У містах пайкового хліба було позбавлено багато утриманців і дітей, найбільше - у Сталінській, Дніпропетровській, Харківській, Ворошиловградській, Одеській областях. Партійно-радянська еліта постачалася через систему закритих спецрозподільників.
2 листопада 1946 ЦК КП(б)У таємною постановою затвердив на період до 20 листопада 1946 завдання із хлібозаготівлі від господарств колгоспників, робітників, службовців і одноосібників у розмірі 2640 тисяч пудів, у зв'язку з тим, що в ряді областей обкоми КП(б)У, облвиконкоми і уповноважені Міністерства заготівель УРСР обмежувалися при заготівлі хліба від перерахованих господарств лише встановленим планом і не вживали заходів щодо виїмки всього хліба, який потрібно було зібрати з цих господарств за врученими зобов'язаннями і заборгованістю за 1945 р. Відповідним органам Дрогобицької, Львівської, Волинської, Рівненської, Чернівецької, Станіславської і Тернопільської областей доручалось застосувати суворі заходи для того, щоб усі господарства, незалежно від повного закінчення хлібозаготівель по району в цілому, виконали свої зобов'язання із здавання зерна державі у найближчі дві п'ятиденки.
22 листопада 1946 до РМ УРСР і ЦК КП(б)У надійшла таємна директива РМ СРСР і ЦК ВКП(б) з вимогою посилення хлібозаготівель і покарання приховувачів хліба.
У відповідь на директиву Сталіна від 15 вересня 1947 p., в якій засуджувалося послаблення керівництва заготівлею зерна з боку партійних та радянських органів, ЦК КП(б)У і Рада Міністрів УРСР повернулися до застосування надзвичайних адміністративних заходів (встановлення добових завдань, закріплення керівних працівників з обласних центрів «персонально за молотильними агрегатами й відповідними колгоспами» тощо).
Голова Ради Міністрів УРСР М. Хрущов, секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович, уповноважений Міністерства заготівель СРСР по Українській РСР В. Калашніков доповідали Сталіну:
...колгоспи, радгоспи і селянські господарства УРСР, виконуючи соціалістичні зобов'язання і дані Вам обіцянки, 10 жовтня 1947 р. достроково виконали державний план хлібозаготівель на 100,3 %. Здавання хліба державі понад план продовжується.
Найлютішим голод був узимку та весною 1947 року, перетворившись на голодомор.
Вибита з голодуючого українського села сільгосппродукція відправлялася в різні регіони імперії. Україна була головним постачальником зерна для міста Ленінграда, ряду областей РРФСР, овочів - для Москви. Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон. За 1946-1947 р.р. в країни Західної Європи: Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Німеччину, Францію та ін. з СРСР було експортовано 2,5 млн. т зерна. Міністр заготівель СРСР Двинський повідомляв телеграмою 5 вересня 1947 р. секретарю ЦК КП(б)У Л. Кагановичу: «Намітили додатково вивезти за межі України 267 тис. т зерна, які у порядку переміщення держрезерву 208 тис. т, що оформлюються Міністерством продрезервів. Таким чином, загальний вивіз зерна за межі України у вересні доводиться до одного мільйона тонн».
Головне лихоліття вразило майже всю Україну за винятком ряду західних областей. Смертельних мук голоду зазнали хлібороби південних областей УРСР: Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Дніпропетровської. Своїми страшними лещатами стискав голод населення Подніпров'я - Полтавської, Київської, Чернігівської, Кіровоградської областей. Тяжко терпіли від голоду жителі сіл та міст Вінницької, Кам'янець-Подільської, Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської, Житомирської областей. В західному регіоні, де селяни зібрали непоганий врожай, загони УПА, організовуючи опір вивезенню зерна, закликали населення допомагати голодуючим, які їхали туди по хліб.
«Західняки» рятували від голоду не лише своїх земляків - українців, а й росіян, білорусів, молдаван, які, оминаючи загороджувальні загони міліції, пробивалися з голодуючих областей РРФСР, Молдавії й Білорусії за порятунком, і знаходили його. Але страждали від голоду і жителі західних областей. Найбільше - Ізмаїльської та Чернівецької, де в той час проходила насильницька колективізація. Сім'ям, вступаючим до колгоспів, видавали по 200 кг зерна, і вони виживали, інші - голодували, часто гинули. В цих двох областях того часу смертність перевищувала народжуваність. Найвищою у них була дитяча смертність. Голодуючі змушені були вживати у їжу різні сурогати, траву, листя дерев, м'ясо загиблих тварин, ховрашків тощо. Доходило й до канібалізму.
Люди відкопували мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на полі після збирання. Навесні рятувалися щавлем, кропивою, лободою, конюшиною. У багатьох областях України їли також дрібних гризунів, собак, кішок. Були навіть випадки людоїдства. Внаслідок недоїдання серед сільського населення поширилася дистрофія. В цей час у міських і сільських лікарнях перебувало 125 тисяч таких хворих. Близько 100 тисяч знаходилися у тяжкому стані, але не могли бути госпіталізованими, бо не вистачало лікарняних ліжок. Багато випадків захворювання на дистрофію було зафіксовано і на території Щорського району. Станом на 2 липня 1947 р. в Україні нараховувалось понад 1 млн. 154 тис. виснажених голодом людей - дистрофіків. У голодоморному вирі гинули в основному селяни-хлібороби, робітники. Поширювався й тиф. 30 липня 1947 року УМВС Чернівецької області направило Міністерству внутрішніх справ УРСР донесення про реєстрацію в області 39594 хворих на дистрофію, з них дітей до 14 років - 10397, госпіталізованих - 4221, померлих від дистрофії - 2829 осіб. [5]
Страждали і помирали у селах і містах України люди різних національностей - українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи, ін. Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в Україні понад 1 млн. людей (але це навіть не досліджено). Тоталітарною владою голод замовчувався.
Ніхто не може вирішити за українців, як вони вирішують говорити і писати, окрім самих українців. Але як вони можуть вирішувати для себе без знання таких слів, які були заборонені (див. на «Більшовик України», 1933, № 7, де знаходяться цілі списки заборонених слів від 20-х років). Я хочу, щоб хтось колись сів, як я, з вбитими та розстріляними з Інститутів живої і наукової мови. Коли ж будуть оприлюднені результати їх відважної праці, щоб з'явилась можливість використовувати у своєму інтелектуальному поступі напрацьовані варіанти отим втраченим поколінням і почати будувати найелементарніші цеглини думок свого народу?
Але перш за все, українці не можуть стати повноцінним народом, повноцінними членами європейської цивілізації без передавання сил від держави до людей, які вміють орґанізувати себе так, що можуть примусити владу зробити те, що вигідно саме для них. Це суть частого нерозуміння поняття «громадянське суспільство». Це не ідеальна система і, може, не зовсім демократична, але ліпшої поки що не знайдено. Ніяка держава ніколи не зможе зробити Україну українською. Тільки самоорганізовані українці поза державними структурами зможуть це зробити. І я твердо переконаний, що це таки буде!
І так само, як не можна займатися історією голокосту і не стати хоч би напів'євреєм, так само не можна займатися історією дослідження голодомору і не стати хоча б напівукраїнцем.
Під час першої радянської окупації Києва більшовицькі війська практикували розстріли майже всіх, хто публічно розмовляв українською мовою в Києві. Голод 1921-1923 р., що забрав життя мільйонів мешканців України, був відверто спровокованим самою економічною політикою стосовно України. Викачка продовольства проводилася у відверто дискримінаційних формах щодо України. Другий уряд УРСР на чолі з Християном Раковським 1919 року відверто ідентифікував українську мову з так званою контрреволюцією. У 1921 р. Раднарком РРФСР просив допомоги тільки для голодуючих Поволжя та й сам НЕП був в Україні введений на шість місяців пізніше, ніж на іншій території, що дозволило продовжувати продрозверстку. Тільки з початком нової економічної політики (резолюція Х з'їзду РКП(б) «Про національне питання») у 1921 р. була здійснена спроба співіснування радянської системи з неросійськими мовами і культурами. Під час «українізації» (коренізація, оголошена резолюцією ХII з'їзду РКП(б) 1923-1932 рр. радянська влада спробувала жорстко контролювати український національний процес шляхом безпосередньої участі в ньому. Припинення такої політики під час голодомору 1932-1933 рр. носить виразні ознаки геноциду. Для введення своєї прямої влади в Україні Сталін пішов на страхітливі репресії і, зрештою, на організацію штучного голоду в Україні.
В кінці жовтня 1932 р. ВКП(б) захопив прямий контроль над хлібозаготівлями через голову Раднаркому СРСР В.Молотова, призначеного головою комісії по виконанню хлібозаготівель в УРСР (Л.Каганович очолював аналогічну комісію для тодішнього Південнокавказького краю, в тому числі Кубані). На 18 листопада під тиском Молотова, ЦК КП(б)У створив систему натурштрафів, це був фактично наказ про повернення державі авансів колгоспникам з урожаю та конфіскацію замість відсутнього хліба інших видів харчування, що можна трактувати тільки як політику, спрямовану на організацію голодомору. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1932 р., у якій було звинувачено уряд УРСР і керівництво тодішнього Південнокавказького краю, між іншим, в українському націоналізмі, як головної причини небажання або невміння місцевих комуністів виконати хлібозаготівлі міфічного хліба, та фактична догана ВКП(б) усій партійній організації КП(б)У, має всі ознаки того, що політична мета найвищих керівників СРСР була спрямована на знищення самодіяльності КП(б)У та УСРР, як таких. Масовий терор 1933 р. проти української культури - безсумнівна ознака наміру знищення української національної ідентичності, як бази такої самодіяльності.
Сталінська політика соціологічно запаленої землі до певної міри справді знищила Україну як таку, в сенсі, що вона зробила кардинальний розрив у процесі нормального розвитку українського народу, і це призвело до унікальної ситуації - якщо розвал комунізму міг у таких країнах, як Польща, Чехія, Угорщина і т.д., призвести до реставрації втраченої незалежності передіснуючих народів, то в Україні, поза межами західних областей, українська нація в сенсі людської спільноти, яка має консенсус щодо власної ідентичності, власної історії, культурних цінностей, у певному розумінні залишилася просто національною меншиною у власній країні. Іншими словами: народ і країна були такі засмикані, такі залякані, що коли Україна виборола незалежність, у народу не було чітко визначеної спільної думки щодо власного майбутнього. Були тільки передіснуючі структури Української РСР. У 1991 році ми всі зробили фундаментальну, хоч і несвідому помилку, коли думали, що ми створили нову незалежну державу. Сьогодні ясно, що це було унезалежнення передіснуючої держави. Фактично такі самі люди продовжували робити так само, і дальший розвиток пішов від цього. Посткомуністична Україна вже не просто унезалежнена УРСР, але в суб'єктивному сенсі, де люди мають спільні національні цінності, спільне розуміння, хто вони є, - ще нема української України в сенсі, як Польща є польська і Чехія є чеська.
Коли покійна Анна Панкратова зробила відкриття у 19-му виданні її «Истории СССР» у 1950 році, що козацька революція, яка починалася у 1649 році, була «национально-освободительной войной под руководством Богдана Хмельницкого» - це був сигнал: українцям «освобождение» означало «воссоединение» зi старшим братом, відрізняти «Великую Отечественную войну» від Другої світової війни - означало перемогу цього молодшого брата у особливій боротьбі під верховенством «старшого». А не як рівноправного члена Об'єднаних Націй проти фашизму. В літературі можна було прочитати Булгакова, але було викреслено ціле покоління української літератури, представники якого писали не гірше за представників російського «серебряного века»: Хвильовий, Яновський, молоді Сосюра і Тичина, переклади з античної літератури Зерова - все можливе і неможливе було зроблено, щоб «викорінити, знищити націоналістичне коріння» не лише з української культури, але навіть з мови, основної інтелектуальні цеглини духовного розвитку будь-якої людської спільноти, і того, що залишилося - стало замало, щоб зробитися повноцінним членом світової спільноти націй.
Трагедія незалежної України у тому, що домінантною силою стала не національна, але територіальна еліта, представники якої зберігають всі звички традиційної номенклатури, такі, як: думай одне, кажи друге і зроби третє. Фактична модель української економіки залишається трикутником, який було видно вже у 70-х роках: номенклатурники-цеховики-кримінальні структури. Тільки тоді натомість з цеховиків стають підприємці, які залишаються більш політиками, ніж бізнесменами. І завжди можуть використовувати інші сторони трикутника, щоб задушити більш продуктивних конкурентів, і через те ми бідні. ...фрази про європейський вибір України залишаються просто балаканиною, тому що Євросоюз перш за все економічна орґанізація, та сама суть; як працює наша економіка - це модель абсолютно протилежна до європейської. Так само всі ці прекрасні фрази про злагоду фактично маскують відсутність будь-якого національного змісту більшості можновладців країни. Територіальна еліта може дати практично все, що вимагається, тому що вона не має ні національних цінностей, ні державницьких орієнтирів.
Рада? Якось у цій статті вони розділили поняття Ради та опозиційних партій.
Звичайно, опозиціонери самі винні у ситуації, яка склалась, повелись на
провокації. Але все ж таки досить дивно одразу скидати їх з рахунку. Хоча з
огляду на те, що це цитата ударівця, можна не дивуватись такій постановці
питання.