ПР: Обращение к польскому Сейму по Волыни приблизит Украину к ЕС
Инициатор обращения народных депутатов Украины к Сейму Польши о признании Волынской трагедии геноцидом поляков регионалВладислав Лукьянов убежден, что этот документ приблизит Украину к Европейскому Союзу.
"Если страна направляется в демократическое сообщество Евросоюза, мы вынуждены признать собственные ошибки и дать четкий сигнал европейскому обществу и другим демократическим странам и, прежде всего, нашим соседям полякам, белорусам, россиянам, что мы признаем те ошибки, которые были на территории нашего государства, и сделаем все возможное, чтобы этого не допустить в будущем", - Лукьянов, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на Укринформ.
Читайте также: Члены ПР и КПУ не имеют права называться политиками, - Тягнибок
Он добавил, что были разные предложения, как оформить это заявление, однако он настоял написать этот документ на украинском и польском языках, при этом обращаться не к одному депутату, а ко всему польскому Сейму.
Читайте также: ПР и КПУ просят признать Волынскую резню геноцидом польского народа
Отвечая на вопросы, не вызовет ли подобное заявление депутатов возмущение внутри государства, Лукьянов заметил: "Если сегодня есть хотя какая-то угроза такого возмущения, то это письмо еще больше необходимо Украине для того, чтобы мы внутри нашего государства выработали свою точку зрения на сложные, непростые исторические факты, происходившие в прошлом, чтобы к этим событиям, которые мир воспринимает с осуждением и частично упоминались Нюрнбергским трибуналом, в Украине не должно быть двойственного отношения. У нас должна быть сложная дискуссия, но она должна выработать наше отношение: за что-то мы должны извиниться, а за что-то мы должны потребовать извинения", - убежден регионал.
В УНИТАЗ.ЗВОЛОЧЬ МАЦКАЛЬКАЯ НЕДОРАЗВИТАЯ.ЕЩЕ БУДЕШ НА СТАРОСТИ ЛЕТ КОЗ ПАСТИ НА ЖИЗНЬ ЗАРАБАТЫВАЯ ЗА СВОИ ТУПЫЕ ВЫСЕРЫ МУЛ ИПАНЫЙ.
накинулася на цю тему, о де заробіток. Я звертаюсь до тверезо мислячих
відвідувачів цього сайту. А кому це було вигідно -«Волинська різня»? Згадайте
вислів Коха (не пам'ятаю дослівно, немає
часу шукати) :…треба зробити так, що би
поляк вбивав українця, а українець
поляка і ,якщо вони при цьому уб'ють пару жидів це буде добре». Подумайте чому
у 41 та 42 роках нічого подібного не було і тільки з появою на Волині на початку 43 р. перших загонів УПА ,
почалися напади як на польські ,так і на українські села. Зрозуміло, що в тих
умовах варто було піднести сірника і «сіно» запалало. Відомо, що на українські
села крім загонів АК нападали загони польської поліції що були на службі у
німців і навпаки. А ще дуже цікаво, чому радянські партизани захищали поляків?
Акцентую не українців( а саме їх прийшла на ці терени Червона армія визволяти
від гніту польських буржуїв), а поляків. Це при тому, що 90% радянських
партизанських загонів складалося з
співробітників НКВД, які за 2 роки до того, десятками тисяч розстрілювали тих
самих поляців . То можна зробити висновок що давні друзі НКВД і Гестапо були
обопільно зацікавлені в розпалюванні цієї ворожнечі, щоби зірвати організацію
збройного опору окупантам (і тим
і іншим) зі сторони УПА, що
народжувалася. І перекинувшись у нас
час, знову задайте питання, кому це вигідно
поновнє роздмухувати цю трагедію.
хануриков их пятой колоны в Украине и убеждаешься в проницательности
психологического гения А.И. Солженицына.
"Нет в этом мире мельче,
сволочнее и хамовитее особи, чем кацап. Рождённый в нацистской стране,
вскормленный
пропагандой нацизма, ЭТОТ УБЛЮДОК НИКОГДА НЕ СТАНЕТ ЧЕЛОВЕКОМ.У его
страны нет друзей -либо холуи, либо враги. Его страна способна только угрожать,унижать
и убивать. И за сохранение этого статуса Россией рядовой кацап готов
пожертвовать собственной жизнью, жизнями своих родителей и детей, качеством
жизни собственного народа. Воистину: кацапыЗВЕРИ.Лютые,кровожадные,но......смертные."
уж сложилось, что я, коренной львовянин, как говорится «в теме на все 100», а
потому истории, про «продвинутых», «просвещенных» галичан не вызывают у меня
ничего, кроме иронии. Этих «культурных европейцев» я помню с конца 50-х. Тогда
это были забитые, запуганные поляками до дрожи в коленках сельские жители,
неграмотные, немытые… На трамвай с вилами кидались. «Рогули», право слово…
После недоброй памяти постановлений ЦК КПСС «О работе с местными кадрами» (или
что-то вроде этого), их стали целыми селами свозить в города. Наши родители их
учили азам - не сморкаться в рукав, пользоваться мылом, носить (пардон!)
панталоны под вечно грязными юбками… В институты их принимали без экзаменов
(некоторые «студенты» и читать-то толком не умели!). Носились как дурак с той
самой торбой… Все они мигом вступали в комсомол, в партию… Распределялись в
разного рода конторы, защищали «диссертации» по той же «мисцевой» квоте. А
потом эти «новые львовяне» наладили контакты с родней в Польше, с
«дияспорянами» из Канады, потоком пошли посылки с «гуманитаркой» - джинсы,
тряпки с распродаж… оделись в модные тряпки… Одним словом, стали теми
гонористыми галичанами, которые очень быстро забыли - кто их вытащил из… этого
самого, кто их сделал похожими (именно похожими!) на людей… Впрочем, короткая
память и черная неблагодарность - качества, присущие всем этим - «из грязи в
князи». Вы на их «керивныков» Кравчука или Ющенко посмотрите… Словом, сказка
про галичанина-эуропейця, это всего лишь сказка. Пусть вас не обманывают
красоты Львова и иных западноукраинских городов - их строили совсем иные люди:
австрийцы и русские, флорентийцы и поляки… Да и «украинцами» они стали в
основном в промежутке между 1914 и 1939 годами, раньше-то русинами все
были…Обычные пасынки Европы, мечтающие найти доброго пана, прослужив у которого
в холопах 30 лет, выйти на пэнзию, скопить немного пенензы (украсть трохи - не
без этого ж!). Открыть свой шинок, и… дурить своих соплеменников. Вот,
собственно и вся культура… Дети гор, прости Господи!
Это
интервью Александра Хабарова - коренного львовянина
А впрочем, какая разница.
За 100 баксов ты сам в рот возьмешь, ещё и благодарить будешь, ведь за неделю коментариями меньше зарабатываешь.
Поляки бросали свои города в 1939 а местные рагули заселяли польские города , захватывали польские и еврейские квартиры убивая и калеча друг друга
хануриков их пятой колоны в Украине и убеждаешься в проницательности
психологического гения А.И. Солженицына.
"Нет в этом мире мельче,
сволочнее и хамовитее особи, чем кацап. Рождённый в нацистской стране,
вскормленный
пропагандой нацизма, ЭТОТ УБЛЮДОК НИКОГДА НЕ СТАНЕТ ЧЕЛОВЕКОМ.У его
страны нет друзей -либо холуи, либо враги. Его страна способна только угрожать,унижать
и убивать. И за сохранение этого статуса Россией рядовой кацап готов
пожертвовать собственной жизнью, жизнями своих родителей и детей, качеством
жизни собственного народа. Воистину: кацапыЗВЕРИ.Лютые,кровожадные,но......смертные."
хануриков их пятой колоны в Украине и убеждаешься в проницательности
психологического гения А.И. Солженицына.
"Нет в этом мире мельче,
сволочнее и хамовитее особи, чем кацап. Рождённый в нацистской стране,
вскормленный
пропагандой нацизма, ЭТОТ УБЛЮДОК НИКОГДА НЕ СТАНЕТ ЧЕЛОВЕКОМ.У его
страны нет друзей -либо холуи, либо враги. Его страна способна только угрожать,унижать
и убивать. И за сохранение этого статуса Россией рядовой кацап готов
пожертвовать собственной жизнью, жизнями своих родителей и детей, качеством
жизни собственного народа. Воистину: кацапыЗВЕРИ.Лютые,кровожадные,но......смертные."
и это рука Москвы
треба сказати, що важко найти більш мерзотне, чим слугувати окупантам і колоністам прагнучим знищити твій народ як націю. .."Я не знаю другой страны в мире, от демократий до диктатур, где бы власть так нагло и открыто действовала против собственного государства", -...
Українські патріоти
опублікуйте прізвища цих виродків підписантів, звідки вони родом, де жили і працювали. Народ України їх не забуде коли прийде час відповісти за злочини проти України.
Вони зрадили Україну
Вони зрадили українців
1. Петро Симоненко
2. Вадим Колісніченко
3. Олександр Голуб
4. Олександр Зубчевський
5. Нестор Шуфрич
6.
7.
.....
148.
Це чергове кільце ланцюга, яким скручують Україну у кайдани. Ой не радуйтесь, бо наплачитесь.
Мудь пише листа від всієї України, хоча йому на то право ніхто не давав.
Мудь вчив історію КПРС, а тому про Україну знає по книжці в 56 арк. така була історія.
хануриков их пятой колоны в Украине и убеждаешься в проницательности
психологического гения А.И. Солженицына.
"Нет в этом мире мельче,
сволочнее и хамовитее особи, чем кацап. Рождённый в нацистской стране,
вскормленный
пропагандой нацизма, ЭТОТ УБЛЮДОК НИКОГДА НЕ СТАНЕТ ЧЕЛОВЕКОМ.У его
страны нет друзей -либо холуи, либо враги. Его страна способна только угрожать,унижать
и убивать. И за сохранение этого статуса Россией рядовой кацап готов
пожертвовать собственной жизнью, жизнями своих родителей и детей, качеством
жизни собственного народа. Воистину: кацапыЗВЕРИ.Лютые,кровожадные,но......смертные."
*** "в натурі" їх мать
Й хрін міжгірського "папи":
Підра*** ********
Януковича лапи
- І читати їм зась
Й розмовляти негоже
Урок як не ПРикрась
А їх видно по "роже"!
***
N
Млядь "в натурі" їх мать
Й хрін міжгірського "папи":
ПідраФуя ********
Януковича лапи
- І читати їм зась
Й розмовляти негоже
Урок як не ПРикрась
А їх видно по "роже"!
***
N
Цікавим є те, що польські історики, в тому числі - етнічний українець Ґжеґож Мотика, прагнуть узяти відлік українсько-польського протистояння саме з Волині-1943. Звісно, на цьому відтинку історії поляки виглядатимуть дещо привабливіше. Насправді українсько-польські відносини потрібно розглядати в контексті нещадної загарбницької політики імперської Речі Посполитої.
Коли ж ідеться про Волинь, то варто б нагадати так званим "польським історикам", що ці землі ще входили в склад Київської Русі, а тому не можуть вважатися спірною територією. Згідно з історичними даними, басейн південних приток Прип'яті та верхів'я Західного Бугу з давніх-давен заселяли дуліби, бужани, волиняки, а не поморяни, вісляни, мазовшани тощо. Щодо чисельної польської присутності на Волині, то вона була наслідком колоніальної політики авторитарного режиму Юзефа Пілсудського, яку він проводив у 20-30-х роках минулого століття. І не тільки на Волині.
Отже, доречним є брати відлік українсько-польського протистояння, яке дало поштовх кривавим подіям на Волині-1943, від українсько-польської війни 1918-1919 років, з наступною окупацією поляками Галичини й Волині. Радше - з наслідків, що випливають звідси.
Відомо, що за сприянням Франції, яка надала військову допомогу Польщі, ця війна закінчилася поразкою українських національно-патріотичних сил, тобто падінням Західно-Української Народної Республіки, ЗУНР. Опісля відбулася окупація Української Народної Республіки, УНР, разом із її розчленуванням.
Слід наголосити на тому, що впродовж багатьох століть бездержавна Україна ставала розмінною монетою у великій геополітичній грі. Саме так сталося в 1919 році, коли Паризька мирна конференція дала згоду Польщі на окупацію Галичини, а 14.03.1923р. Рада послів Антанти усупереч волі українців утвердила рішення про анексію Галичини з умовою надання їй автономії. Минуло століття, а українська автономія по-польськи, нині - хоча б культурна, досі блукає політичними хащами між Збручем і лінією Закерзоння.
Своєрідне вирішення українського питання після Першої світової війни, яке виринуло на Паризькій мирній конференції, стало визначальним у політиці Речі Посполитої. Проте суто по-польськи, позаяк режим Пілсудського взявся вирішувати українське питання з позицій великодержавного шовінізму: колонізацією українських земель, насильницькою полонізацією із забороною всього українського, фізичними розправами, грабунками та демонстративним упослідженням українців.
Відносини між українцями й поляками Волині мали свою специфіку: паювання родючих земель здійснювала Річ Посполита на користь польських колоністів-"осадників", коли від безземелля хронічно потерпало автохтонне населення. Водночас для прискорення денаціоналізації польська влада закривала українські школи й православні храми. Згідно зі статистикою, 1922-23 рр. на Волині було 400 українських шкіл, 1937-38 рр. залишилося 8; після пацифікації-1930 із 3389 зосталася чинною 51 православна церква.
Кульмінаційною точкою антиукраїнської політики Польщі стала пацифікація-1930 (лат. pacificatio - заспокоєння, примирення), а це - каральні екзекуції над українцями. Через відсутність статистики на Волині подамо перелік польських злочинів у Галичині. До певної міри вони відтворять загальну атмосферу пригніченості й відчаю безборонного цивільного населення.
Отже, каральні акції в Галичині із залученням поліції відбулися в 325 населених пунктах 15-ти повітів, за участю війська - в 168 місцевостях 14-ти повітів, проведено 5195 обшуків, "заспокоєно" 450 сіл із 5500 наявних. Окрім того, заарештовано місцевих активістів, учителів, священиків, завдано по 25-30 ударів 1357 особам, понад 40 жінок зґвалтовано, вбито 13 осіб; здійснено польськими шовіністичними угрупуваннями погроми українців, спалено 500 будинків; накладено на українське населення контрибуції. І ще: заарештовано декілька провідних українських політиків, ліквідовано деякі українські школи й гімназії, осередки "Просвіти" і товариства "Сокіл", Пласт.
1919-20 років у польських тюрмах карали 70 тисяч свідомих українців, згодом - у концтаборі в Березі Картузькій. Ось такими каральними методами режим Пілсудського придушував національно-визвольні інспірації українців!
Пацифікацію засудили провідні країни світу: в міжнародних ЗМІ опубліковано понад 400 статей із осудом репресивної політики Речі Посполитої, надіслано сотні протестів до Ліги Націй, зокрема з підписами 65 британських парламентарів; члени Лейбористської партії Великої Британії виступили в парламенті з різкою критикою політики Польщі; українська діаспора провела 20 демонстрацій проти антиукраїнської політики Варшави і т.д.
Ось що, зокрема, писали тогочасні найавторитетніші газети світу:
"Частина, шість мільйонів народу, веде розпачливу боротьбу в обороні перед денаціоналізацією поляками, боротьбу, яка останніми місяцями через неспроможність Ліга Націй призвела до відвертого повстання... Ошуканий у своїх правах народ удався до самооборони..." (Berliner Borsenzeitung, жовтень 1930).
"Пацифікація України силою каральних експедицій є, без сумніву, найбільш руїнницьким нападом, що був коли-небудь здійснений на яку-небудь національну меншину, і є найгіршим порушенням щодо меншостей" (The Manchester Guardian, 14.10.1930).
Не дивно, що на відносини між українцями й поляками Волині лягла тінь зловісної пацифікації. Усупереч польським історикам, які хочуть перекласти вину на українців за криваву драму на Волині, відлік українсько-польського протистояння таки слід почати саме з польських екзекуцій-1930.
Думається, що у кривавому конфлікті на Волині не обійшлося без участі зацікавлених сторін: польського уряду у вигнанні під орудою Сікорського та верхівки СРСР, які прагнули реалізовувати давнє імперське гасло "розділяй і володарюй". Були й побічні інтереси Армії Крайової - закріпити й поширити присутність поляків на Волині напередодні нового переділу світу, а також УПА - назавжди звільнити українські землі від польської займанщини.
Однак, як видається, за лаштунками жахіть Волині-1943 таки стояв конкретний провокатор, який смикав за потрібні ниточки. Не виключено, що ним був саме Совєцький Союз, який, зокрема, спеціалізувався на закладенні "мін сповільненої дії" між тодішніми народами "імперії зла", а навіть країнами Варшавського пакту. Ймовірно, за нинішньою актуалізацією волинської трагедії криється той же московський фактор уже в триколірній обгортці. Мета: перешкодити підписанню Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Отже, спільним завданням польських і українських істориків є: встановити історичну правду про криваві події на Волині-1943, скурпульозно досліджуючи чотири фактори. А щодо правди в польській інтерпретації, то вона є імперською, значить, суперечить духові нашого цивілізованого часу.
Водночас хочеться констатувати катастрофічний стан української історіографії. І доки українські дослідники не будуть спиратися на державну підтримку, працюючи над усуненням білих плям нашої історії, доти нас, українців, звинувачуватимуть у "нацистських злочинах", "вимордовуванні поляків" та ін.
І - найголовніше. Укладачі польської резолюції щодо 70-річчя Волинської трагедії та інші поборники "польської справедливості" в шовіністичному варіанті, які накидають українцям відповідальність за польські "етнічні чистки з ознаками геноциду", а також - ОУН-б, УПА за "брутальну акцію фізичної ліквідації поляків", мали б спершу ознайомитися з положеннями Декларації ООН щодо надання незалежності колоніальним країнам і народам, 14.12.1960р. А також - з наступними резолюціями ООН, в яких констатується, що "колоніальне домінування загрожує міжнародному миру і безпеці, визнається право народів вести боротьбу за своє звільнення з використанням усіх засобів, включаючи військові...". Коментарі зайві.
Лише після переосмислення положень низки Декларацій ООН польські й українські історики можуть обговорювати Волинську трагедію-1943. Лише в контексті права українців на боротьбу за свою волю мали б спільно українці й поляки вшанувати жертв волинського протистояння. Лише тоді більше нічого не затьмарюватиме приязних відносин між Україною й Польщею.
Отже, вшановувати українців і поляків, які загинули під час кривавих подій на Волині-1943, потрібно як жертв безоглядної колоніальної політики Речі Посполитої.