На слова Президента об Украинской повстанческой армии ветераны кричали Ющенко "Ганьба!"
Президент отметил, что на оккупированных территориях украинский народ развернул массовое партизанское движение, которое "было по своим масштабам одним из самых мощных в Европе".
"Героическое сопротивление фашистским захватчикам осуществляли мужественные борцы за независимость Украины - воины УПА", - сказал Ющенко.
Эту фразу президента ветераны встретили недовольством и возгласами "Ганьба!".
В то же время Ющенко подчеркнул, что победа в Великой отечественной войне открыла украинцам путь к приобретению в 1991 году государственной независимости. "Эти два судьбоносных события являются соборным подвигом украинского народа в двадцатом столетии", - подчеркнул он.
Ющенко также пообещал в очередной раз, что как президент Украины всегда будет прилагать максимум усилий, чтобы государство заботилось и поддерживало ветеранов для обеспечения их достойного уровня жизни, обеспечивало соответствующей социальной гарантией.
Президент отметил, что День Победы является "святым днем для каждого из нас". "Сегодня мы отмечаем великую победу украинского народа вместе со всеми другими нациями в смертельной борьбе, спася мир от фашистского мора. Мы чтим всех сыновей и дочерей Украины, которые с оружием в руках стали в защиту нашей Отчизны", - сказал он. Президент также добавил: "От имени всего украинства я высказываю благодарность представителям всех наций, которые приближали наш общий триумф на всех фронтах Великой отечественной войны".
Он отметил, что День Победы - это также день памяти, поскольку в войне погибло более 10 млн. украинцев. Глава государства процитировал слова премьер-министр Великобритании Вистона Черчиля, который в свое время сказал: "Среди всех народов, которые оказались под властью Германии, чуть ли не больше всех пострадал народ украинский. Но вместе с тем, он ценой миллионов своих представителей сделал огромный вклад в победу над ней".
В ходе торжественных мероприятий у мемориального комплекса был зажжен Вечный огонь славы в память о героях ВОВ, возложена гирлянда к памятнику героев-участников форсирования Днепра. Кроме того, в память о погибших за Родину была объявлена общенациональная минута молчания.
Как сообщалось, руководство страны возглавило торжественное шествие ветеранов Великой отечественной войны по Крещатику в честь 63-ей годовщины Победы.
Источник: Интерфакс-Украина
Сергей ГМЫРЯ
народный депутат Украины
II, III, IV созывов,
кандидат исторических наук, доцент.
Сергей ГМЫРЯ
народный депутат Украины
II, III, IV созывов,
кандидат исторических наук, доцент.
Найбільшою небезпекою для большевиків, які не зуміли оборонити своїх кордонів і, зграбувавши народ та залишивши сотні тисяч кривавих жертв (у Львові - 10 тисяч, в Луцьку - 3 тис., в Дубні - 1 тис., у Винниці - 10 тис.), втекли далеко на схід, залишивши широкі народні маси на поталу, - було те, що народ перестав вірити большевицьким обіцянкам, а став активно скріплювати сили українського революційно-визвольного самостійницького руху. Червоний Кремль ще дужче затривожився появою в Україні збройної сили, УПА, яка в своємуяка в своєму ідеологічно-політичному заложенні поставила боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу проти обидвох імперіялізмів - гітлерівсько-німецького та сталінсько-большевицького.
І вже тоді сталінсько-большевицький імперіялізм опрацював способи й методи наступу на український самостійницький рух, переслідуючи подвійну мету: 1) розбивати його ідейно-політичні позиції, називаючи його аґентурою найбільш зненавидженого - гітлерівського імперіялізму, щоб 2) шляхом цим разом своєї тихої співпраці з німецькими поліційними органами завдавати українському самостійницькому рухові якнайдошкульніших ударів, щоб таким чином промощувати собі шлях нового підбою України по меншій лінії опору. Так народилася нова співпраця імперіялістичних хижаків.
Бо як же пояснити той факт, що тоді, коли український народ кривавився в боротьбі з гітлерівськими поневолювачами, сталінські банди парашутистів і диверсантів так, як і гітлерівці, грабували й убивали українське населення та палили села.
Тут наведемо тільки деякі ганебні звірства цих “сталінських соколів”. :
Тут наведемо тільки деякі ганебні звірства цих “сталінських соколів”.
Сталінські парашутисти влітку й восени 1943 р. та початку 1944 р. пограбували українські села: Смотричівку, Рудну, Тинну, Калинки, Корбчеївку Смотрицького р-ну; Іваньківці і Борщівку Сатанівського р-ну Кам’янець-Подільської области; села Олевського р-ну Житомирської области; село Мар’янівку Домбровицького р-ну; села Рудники і Черник Цуманського р-ну; с.Омельно Колківського р-ну; села Липів, Войник, Соснину, Туличів, Будків, Коритницю, Залчичі, Твориничі, Шельвів, Крухиничі і Марковичі Локацького р-ну Рівенської области.
Сталінські парашутисти спалили українські села: Кривицю і Липицю Сарненського р-ну; с.Скригитівку Луцької области; с.Мокре Дубенського р-ну; с.Кобильну Межиріцького р-ну; с.Пнівне Пинського р-ну; села Стару Рафалівку, Бабку і Воронє Рівенської области.
Сталінські парашутисти вбили: 3 селян з с.Майданівці Степанського р-ну; 6 селян в с.Підгороднє, 9 селян в с.Батьківці, 2 селян в с.Будераж, 3 селян в с.Мостах Мізоцького р-ну. В с.Ступно Мізоцького р-ну, по - звірськи знищили всіх стійкових, які оберігали село від гітлерівських варварів; в с.Красногірка Сарненського р-ну, вбили 6 селян; 1 селянку - в с.Іваньківцях Кам’янець-Подільської области; 20 селян вбили і спалили в с.Борове Сарненського р-ну; вбили 60 селян в с.Стара Рафалівка Рівенської области; 60 селян - в с.Радка Демидівського р-ну Рівенської области; вбили 180 селян, спалили б. 100 хат і зграбували 600 штук худоби в с.Карпилівка Сарненського р-ну.
Тут обмежуємося тільки деякими випадками грабунку, підпалів і вбивств, що їх вчинили сталінські парашутисти.
Отак спільно знищували український народ сталінські і гітлерівські імперіялістичні гади.
Але цього роду злочинства супроти українського народу далеко ще не вичерпують усієї гидоти сталінсько-большевицького імперіялізму. В наших руках знаходяться ще й численні автентичні документи свідомої і плянової співпраці большевицького НКВД з гітлерівським ґестапом. Деякі з них виявляємо на цьому місці:
Аґент НКВД, лікар з м.Клевань на Волині, по псевді “Доктор”, був посланий до ґестапо як аґент для роблення доносів на свідомих українців і винищування їх руками ґестапо. На допитах цей аґент зізнав, що він спричинився до спалення сіл і вистріляння людей у Рівенському р-ні, м.ін., села Ставок, б. Рівного.
Кухарук Микола з с.Корчанівка на Волині, аґент НКВД, псевдо – “Кузнєц”. На допиті 27.ІХ.44 р. зізнав: “Через працівника ґестапо Онуфрійчука з Олики я видав німецькому ґестапо Миколу Мостовича з групою 8 людей, в тім числі професора Марченка з Луччини. Від мого зверхника по аґентурній роботі я дістав наказ поборювати український революційний рух із допомогою німецької поліції. З тією метою я зв’язався з ґестапом в Дубні і подавав інформації через аґентку НКВД по псевді “Казанцова”. Мною пірготовлена акція 1.ІХ.43 р. в с.Грядки Вербського р-ну. Для прикриття своєї юдиної роботи, в порозумінні з німецькою поліцією я перебував у той час теж у селі Грядки і мав під час оточення села втікати не до лісу, а на поле, куди німецька поліція мала стріляти вгору...”.
Сидорчук Мілетій з с.Дермань Мізоцького р-ну, аґент НКВД з 1939 р. під псевдом “Іван”, зізнав про свою співпрацю з німцями: “Від начальника НКВД Соловйова я дістав інструкції зв’язатися з німецькою поліцією і за її допомогою поборювати революційну боротьбу українського народу. Я виконав таку роботу: доніс німцям про постій відділу УПА в с.Ляшівка Острізького р-ну, що викликало акцію, в якій згинуло 4 особи. В травні 1943 р. викликано мною акцію на с.Дермань - Залужжя, в якій замордовано 64 особи та спалено всі господарства... Після розбиття повстанцями Мізоча я доніс німцям, що цукор повстанці повезли в напрямі с.Мостів, і це викликало бомбардування того ж села. На мій донос німці провели акцію в с.Ступні, де спалено кілька господарств. Я особисто спричинився до спалення цілого с.Бущі, с.Мізоча і с.Суймів Мізоцького р-ну”.
Сокіл Адам, псевдо “Лащук”, зізнав: “5-го січня 1943 р. за дорученням НКВД я здався у німецький полон. Для здобуття довір’я ґестапо я дав брехливі матеріяли про ряд полонених, яких німці розстріляли. В 1943 році я за дорученням НКВД брав активну участь у поборюванні революційного руху, в паленні сіл та вимордуванні населення німецькою поліцією”.
Ось тільки деякі факти, як на спілку з імперіялістичними бандитами Гітлера большевицькі імперіялістичні банди “визволяли” український народ. Там, де постало питання, кому грабувати народи і працюючі маси, імперіялісти гризлися між собою, як собаки. Як тільки постала загроза імперіялістам з боку народів, тоді вони знаходили спільну мову та творили спільний фронт проти народу.
У відповідь сталінсько-большевицьким імперіялістам на усі скажені їх напади на український народ ми запевняємо: ніякі диявольські пляни спільної боротьби проти народу, ніякі грабунки, вбивства і палення сіл бандами НКВД і НКҐБ, ніякі “ідейно-політичні” брехні їх не врятують. Народ не сліпий. Він виразно бачить бандитське імперіялістичне обличчя. Спільний протинародний наступ імперіялістів на народ і їх співпраця залишаться назавжди в народній пам’яті, їх ніколи уже не забути.
(Підпільний журнал ОУН “Ідея і Чин”, число №9, рік 1945 р.)
В пункте 3 указанного Акта содержится следующее утверждение: «Новопостаюча Украiнська Держава буде тiсно спiвдiяти з Нацiонал-Соцiалiстичною Великою Нiмеччiною, що пiд проводом своего Вожда Адольфа Гiтлера творить новий лад в Европi i свiтi та допомогаэ Украiнському народовi визволитися з пiдмосковськоi окупацii» (газета «Самостiйна Украiна», Станiславiв, 10 липня 1941. Лексика и орфография сохранены.).
Провозглашенное этим Актом «правительство» Ярослава Стецько было немцами разогнано, некоторые его члены были арестованы.
Несмотря на такое унижение галицийские националисты продолжали сотрудничать с немецкими фашистами и, при формировании эсэсовско-бандеровских воинских подразделений, принимали присягу на верность А.Гитлеру с такими словами: «Присягаю бути вiрним Адольфу Гитлеровi, як Фюреровi та Великому Командантовi нiмецькоi збройноi сили. Вiрно служити Адольфовi I Великонiмеччинi. Бути вiрним Адольфу Гiтлеровi, як великому Фюреровi новоi Европi» (газета «Львiвськi вiстi» вiд 13 листопада 1943 р.)
Имея такое позорное прошлое, галицийские националисты из ОУН-УПА, их пособники в лице бывшего президента Л.Кучмы и нынешнего президента В.Ющенко, руководители некоторых политических партий и организаций, отдельные депутаты Верховной Рады не признают факт сотрудничества ОУН-УПА с немецкими фашистами, умалчивают о массовом терроре по национальному признаку в отношении русских, украинцев, поляков, евреев, не признают День Победы, уничтожают памятники Героям Великой Отечественной войны, а на их месте устанавливают памятники участникам эсэсовско-бандеровских формирований.
Кроме того В.Ющенко, Верховная Рада, кабинет министров на законодательном и административном уровнях продолжают ликвидацию русских школ, ограничивают и запрещают использование русского языка, восхваляют и назначают на руководящие должности всех, кто активно поддерживает политику галицийского национализма.
На этом фоне В.Ющенко под давлением галицийских националистов взялся осуществлять идею примирения участников Великой Отечественной войны с участниками эсэсовско-бандеровских формирований, банд ОУН-УПА.
Используется весь механизм государственного аппарата для того, чтобы заставить действительных участников Великой Отечественной войны примириться с нераскаявшимися участниками эсэсовско-бандеровских формирований из ОУН-УПА.
Галицийские националисты, не полагаясь полностью на моральный и физический террор, тотальную фальсификацию исторических фактов, на прямой подкуп нужных людей из числа русскоязычных, бывших коммунистов, работников правоохранительных органов, мимикрируют и проявляют особую изобретательность в подавлении морального духа ветеранов Великой Отечественной войны.
Например, галицийским националистам удалось каким-то образом сделать ветерана Великой Отечественной войны, бывшего сотрудника КГБ Тернопольской и Львовской областей, активного бандолова, полковника в отставке А.Гнапа – научным консультантом Председателя СБУ Украины. Вся работа А.Гнапа в качестве научного консультанта свелась к поиску останков бывшего гауптмана войск СС Германии, затем командира УПА генерал-хорунжего «Чупрынки» - Романа Шухевича.
Документально установлено, что Р.Шухевич участвовал в карательных операциях, находясь на должности Зам. командира батальона «Нахтигаль» на территории Украины и Белоруссии, неоднократно поощрлся немецким командованием.
В марте 1950 г. были получены данные о местонахождении Р.Шухевича. Под руководством представителя МГБ СССР П.А.Судоплатова и представителя МГБ УССР И.К.Шорубалко 5 марта 1950 г. в поселке Белогорща, возле Львова, была проведена чекистско-войсковая операция, и Р.Шухевич в перестрелке был убит. Тело было сожжено, а прах развеян по воздуху.
Галицийские националисты используют А.Гнапа для того, чтобы ссылаясь на его «научное» заключение, «установить место захоронения Р.Шухевича и сделать его местом паломничества».
Еще одним примером изощренности националистов в достижении своих целей является следующий факт. Не владея литературным украинским языком, галицийские националисты нашли знающего филолога, который написал оригинальный текст, а гравировщики изготовили знак, по качеству приближающийся к ордену. На лицевой стороне следующие слова и даты: «Звитяга i примирення. 1939-1941-1942-1945» (Звитяга – редко употребляемое слово. В современном украинском языке – «Перемога», по-русски – «Победа» - Авт.). На обратной стороне слова: «Хрест звитяги i примирення. Вiдзнака голови Jвано-Франкiвськоi обласноi державноi адмiнiстрацii обласноi ради 2005.»
Тому, кто согласен с идеей «примирення» выдается «Хрест» с указанным выше текстом и 100 гривен (20$ - Авт.).
Националисты проводят также большую работу по подкупу колеблющихся, идейно неустойчивых депутатов Верховной Рады, бывших и настоящих коммунистов, ветеранов Великой Отечественной войны, очень рассчитывают на пассивность русскоязычных Украины.
Не исключено, что при такой ситуации галицийским националистам и их пособникам удастся протащить законопроект о реабилитации банд ОУН-УПА, о признании их «воюючей стороною».
С юридической, политической, военной и моральной точек зрения ОУН-УПА являлись бандами, т.к. создавались, обеспечивались руководящими кадрами, оружием, боеприпасами, медикаментами СС, Гестапо, Вермахтом и использовались для военных операций против СССР, партизан Чехословакии, Югославии, для сбора разведывательных данных. Немцы четко понимали с кем имеют дело и в секретной переписке между собой статус ОУН и УПА, квалифицировали однозначно – «банды», «украинские национальные банды» («Документы изобличают», стр. 37, 42.).
После разгрома фашистской Германии остатки оуновцев перешли на службу в английскую и американскую разведки, и самолетами этих стран забрасывались для подрывной работы на территорию Украины.
По данным советского разведчика Кима Филби все они в количестве более 30 человек были обезврежены: захвачены в плен или ликвидированы в бою.
Галицийские националисты из эсэсовско-бандеровских формирований не только не раскаиваются в совершенных преступлениях, но, предав своего «Вожда Адольфа Гiтлера», сегодня заявляют, что воевали и против него и против И.Сталина, требуют признать их «воюючей стороною», героями, ветеранами второй мировой войны.
При таком поведении галицийских националистов с ними даже в переговоры вступать нельзя.
Примирение с нераскаившимися галицийскими националистами, их идейными наследниками, осуществляющими бандеризацию Украины путем морального и физического террора, - в принципе невозможно.
О противоестественности и аморальности примирения с бывшими членами банд ОУН-УПА, на основе эсэсовско-бандеровской идеологии, при их отказе от раскаяния, в условиях морального и физического террора в отношении русскоязычного населения Украины заявило абсолютное большинство ветеранов Великой Отечественной войны и даже те, кто был незаконно репрессирован органами советской власти.
О невозможности примирения заявил автор книги «Горькая правда: преступления ОУН-УПА (исповедь украинца)» Виктор Полищук, отец которого был репрессирован, а семья выселена в Казахстан. В.Полищук – магистр права, доктор гуманитарных наук, проживает в Канаде.
Галицийские эсэсовцы оказались большими эсэсовцами чем немецкие, т.к. немцы покаялись в своих преступлениях, признали День Победы, с уважением относятся к памятникам Советской Армии, не проявляют враждебности к России.
Примирение между немецким и русским народом оказалось возможным. Герхард Шредер назвал это политическим чудом. Примирение между галицийскими националистами, ветеранами ВОВ, большинством народа Украины – невозможно.
Секретно, государственного значения
Экземпляр единственный
IV N-90/44, Львов, 22 апреля 1944 г.
Секретно
Телеграмма
В делопроизводстве обращаться как с документом под грифом «Совершенно секретно, государственной важности»
В Главное управление имперской безопасности, группенфюреру СС Мюллеру (лично), Берлин
Начальнику полиции безопасности в генерал-губернаторстве оберфюреру СС и генерал-майору полиции Биркампу (лично), Краков
Содержание: о контактах УПА (Украинская повстанческая армия) с вермахтом, полицией и учреждениями гражданской администрации.
Предшествующий документ: Мое донесение от 15.04.1944-IV-N-90/44.
Как уже сообщалось, вермахт, и прежде всего Абвер, будет и впредь продолжать сотрудничество с УПА. С целью информации об истинных намерениях контрразведки относительно УПА 19.04 было проведено информационное совещание руководителей трех отделов разведки и контрразведки группы армий «Юг». На этом совещании были приняты следующие установки:
1. Абверкоманда-101 (подп. Линхардт).
Подполковник Л. занимался до этого главным образом контрразведывательной деятельностью среди военнопленных. Но в связи с быстрым продвижением русских в настоящее время почти невозможно использовать эти данные в интересах боевых действий вермахта. По этим соображениям остается лишь одна возможность: использовать ее для обслуживания боевиков УПА. В качестве агентов здесь могут использоваться лишь военнообязанные и решительные личности, как правило, сторонники бандеровской группы или УПА в дистрикте Галиция. Другие круги, стоящие вне ОУН, не готовы к боевым действиям и не располагают соответствующими силами. Попытки украинского комитета помощи завербовать агентов потерпели неудачу. Без контактов с УПА разведывательная и контрразведывательная деятельность этой команды немыслима вообще.
Поступающие от УПА разведматериалы военного характера, чрезвычайно обширны (10—15 донесений ежедневно). Большая часть этих материалов представляет ценность с военной точки зрения и используется войсками. К этому можно прибавить, что в некоторых случаях подразделения украинских банд вели боевые действия вместе с германским вермахтом против Красной армии и большевистских банд. Важность этого факта пока еще не нашла должной оценки. И все же части УПА понесли большие потери и уже оказали нам в некоторых критических ситуациях неоценимые услуги. Важно то, что украинские банды прекратили боевые действия против немцев в прифронтовой зоне. Но с другой стороны не следует забывать о значительных нарушениях в работе службы подвоза и снабжения.
2. Абверкоманда-202 (под. Зелигер).
Подполковник З. придерживается того же мнения. Его задача, состоящая в том, чтобы совершать диверсии за линией фронта, может быть выполнена лишь силами УПА. На оккупированных русскими территориях лишь УПА представляет единственную враждебную им силу. Ее усиление путем поставок оружия и частичного обучения кадров — тоже в интересах вермахта. Связь с подразделениями, действующими за линией фронта, может быть установлена только подразделениями, находящимися на территории, занятой германскими войсками. Он будет вынужден вербовать боевиков УПА на территории Галиции, а затем, после их обучения и снаряжения, сбрасывать в тылу русских с самолетов, а более крупные группы будут проникать сквозь бреши в линии фронта. Согласие высших инстанций в Берлине получено.
Связь поддерживается уже давно через одного связника с Шухевичем, уже завербовано несколько человек для предстоящего обучения. Предложение Ш. вооружить все находящиеся на территории дистрикта Галиция части УПА и постепенно перебросить их через бреши в линии фронта, не было принято по соображениям безопасности. И все же в ближайшее время он с согласия Берлина сосредоточит группу числом в 100 человек непосредственно у переднего края на участке Делятин — Станислав, вооружит ее и с помощью действующих там германских частей перебросит за линию фронта.
План сам по себе технически осуществим. Но за этим первым экспериментом могут последовать и другие события. Он, подполковник С., ясно представляет себе, что вооруженные в ходе этой акции части УПА в случае последующего наступления немцев могут начать боевые действия против германских частей. Но сейчас самое важное — совершать диверсии в тылу русских. Он не будет ставить конкретных задач агентам УПА.
Для вермахта безразлично, каким образом осуществляют свои диверсии в тылу советско-русских войск находящиеся там подразделения (УПА). Решающее значение будет и впредь иметь сам факт, что действующие там банды ведут борьбу против Красной армии. А то, что такая борьба ведется, подтверждают многие, попавшие в наши руки секретные приказы НКВД и донесения агентов.
Абверкоманда-202 совместно с абверкомандой-101 около 4 недель тому назад обратились в берлинские инстанции с просьбой высказать свою основополагающую точку зрения касательно сотрудничества с УПА. Кроме одобрительных оценок отдельных акций, до сих пор прямой ответ не получен. В этой связи подполковники Л. и З. выразили свое разочарование тем, что, несмотря на реорганизацию всей службы военной контрразведки (слияние с главным управлением имперской безопасности), берлинские инстанции по-прежнему затягивают принятие важных решений. Абвер потерял всякие надежды на то, что сотрудничество с главным управлением безопасности, ведающим политическими вопросами, ускорит принятие решений. До сих пор ничего подобного не произошло.
3. Абверкоманда-305.
Руководитель абверкоманды не заинтересован в сотрудничестве с УПА. Он ведет свою антишпионскую деятельность в основном в сотрудничестве с поляками. Попытки использовать в этих целях людей из УПА оказались неудачными, так как их донесения носят тенденциозную окраску.
Учитывая важность вопроса, я по-прежнему считаю, что берлинские инстанции должны высказать свое основополагающее решение. При этом, на мой взгляд, должны быть учтены следующие моменты. С одной стороны, вермахт заинтересован в сотрудничестве с УПА. Аргументы подполковников Л. и З. вполне убедительны (это предложение в оригинале зачеркнуто. — Ред.). С другой же стороны, УПА воспользуется полученной свободой передвижения и неофициальным признанием возможностей усиления ее собственных рядов. Проводимая почти во всех округах мобилизация оказывает отрицательное влияние на хозяйственную деятельность (убийства польских специалистов, мобилизация сельскохозяйственных контингентов и пр.).
Добровольческий полк СС, строительные организации, равно как и украинская вспомогательная полиция, большей частью находятся на грани разложения.
Совершая террор против поляков, УПА выступает в дистрикте как внушительная дестабилизирующая сила, она намерена усиливать эту деятельность и впредь стремиться увлечь всю украинскую молодежь так называемой «лесной идеей».
К этому следует прибавить, что отдельные группы, особенно в южной части дистрикта, не боятся даже нападать на подразделения германского вермахта.
Сравнивая получаемые Абвером и вермахтом выгоды с изложенными отрицательными моментами, я прихожу к выводу, что перевес следует отдать последним. А значит, исходя из этого, необходимо запретить германским инстанциям всякое сотрудничество с УПА. Но при этом следует учитывать, что такой запрет повлечет за собой необходимость непосредственного и незамедлительного уничтожения банд УПА. В то же время мы располагаем необходимыми для этого полицейскими и военными силами. Поэтому я считаю, что по тактическим соображениям будет правильно, если мы станем продолжать переговоры в интересах сдерживания актов саботажа и диверсий на германских коммуникациях со стороны УПА, с целью получения от нее разведданных и недопущения ведения с ее стороны подрывной работы, как это подчеркивалось в ходе переговоров. Не давая со своей стороны никаких серьезных обещаний, как например, оснащение оружием.
Прошу как можно скорее принять решение с учетом моей точки зрения. С представителями военной контрразведки не заключалось никаких соглашений. Руководитель здешних инстанций (видимо, речь идет о полиции. — Ред.) лишь предупредил руководителей трех абверкоманд о негативных моментах, вытекающих из сотрудничества с УПА.
Начальник охранной полиции и СД в дистрикте Галиция IV-N-90/44 д-р Витиска, оберштурмфюрер СС и оберрегирунгсрат.
Канцелярия отдела IV N изготовила 2 копии и отправила:
— начальнику СС и полиции в дистрикте Галиция бригаденфюреру СС и генерал-майору полиции Дигму (лично), Львов;
— в отдел III штурмбанфюреру СС Шенку (лично) с просьбой принять к сведению, здесь.
1. Заметки.
При последней встрече Герасимовский передал оригиналы различных листовок, что были сброшены советско-русскими (с самолетов) в р-не Тернополя на стороне германских войск. Г. сказал, что УПА собирает оригиналы этих листовок и отправляет центральному руководству бандеровской группы ОУН. Так как при нем листовки были лишь в одном экземпляре, я пообещал возвратить их ему при следующей встрече. Поэтому необходимо будет для собственных нужд изготовить копии переводов, тем более что ни IV, ни V отделы, ни отдел пропаганды не располагают сейчас возможностями изготавливать фотокопии. Необходимая для изготовления фотокопий бумага упакована и отправлена, новой бумаги во Львове в продаже нет.
2. Канцелярии IV N изготовить из прилагаемых переводов листовок по 6 копий и приложить их к донесению согласно пунктам 3 и 4.
3. Донесение отправить:
— в главное управление имперской безопасности, отдел IV N штурмфюреру СС и амтсрату Поммеренингу (лично), Берлин;
— начальнику охранной полицией и СД в генерал-губернаторстве оберфюреру СС и полковнику полиции Биркампу (лично), Краков.
Содержание: советско-русские пропагандистские листовки за позициями немецких войск.
Приложение: по 4 копии листовок в переводе.
Прилагаю 4 копии перевода из оригинала следующих советско-русских листовок.
а) «Приказ Верховного главнокомандующего Красной армией от 23.02.1944 года к 26-й годовщине Красной армии»;
б) «Гитлеровский провокатор»;
в) «Воззвание к польскому народу от офицеров 1-го корпуса польских вооруженных сил в СССР;
г) «Украинский народ».
Оригиналы этих листовок были получены из украинского нелегального источника, указанного выше, о котором я сделал подробное сообщение в донесении от 15.04.1944 г. IV N-90/44. Листовки эти, как утверждают, были сброшены в р-не Тернополя советско-русскими самолетами за германскими позициями. В мое распоряжение было предоставлено лишь по одному экземпляру каждой листовки на непродолжительный срок с целью их перевода и снятия копий. Затем эти оригиналы следует возвратить. У меня не было возможности снять фотокопии с этих документов, так как вся аппаратура для фотокопирования уже упакована и отправлена в тыл.
Приказ Верховного главнокомандующего Красной армией от 23.02.44 г. основывается на обычных постулатах советско-русской агитации и пропаганды и пытается внушить читателям, что нынешнее наступление Красной армии уже является гарантом окончательной победы советской России.
Листовка «Гитлеровский провокатор» направлена против бандеровской группы ОУН и УПА. Она выставляет Степана Бандеру как германского агента, который, искусно маскируясь, стремится по заданию германского правительства расколоть украинский народ и помешать ему выступить на стороне большевиков, будто бы в соответствии с его политическими убеждениями.
Листовка призывает украинцев оставить Степана Бандеру и присоединиться к партизанам, борющимся против немецких оккупантов. Я позволю себе в этой связи сослаться на мое телеграфное донесение № 9937 от 21.04.1944-IV N-90/44, в котором указывается, что НКВД, придерживавшийся тактики уважительного отношения к националистически настроенным украинцам, неожиданно в начале апреля резко изменил эту линию и стал грубо и бесцеремонно относиться к бандеровской группе ОУН и подразделениям УПА, начались аресты и расстрелы. Листовка «Гитлеровский провокатор» подтверждает таким образом мое донесение.
Листовка «Воззвание к польскому народу» преследует цель представить убийства в Катыни как преступление немцев. Она особенно стремится доказать, что германские оккупационные власти систематически истребляли польскую интеллигенцию. Подписавшие (листовку) 65 якобы польских офицеров 1-го корпуса польских вооруженных сил, действующего в составе Красной армии, призывают польский народ к сотрудничеству и террористическим актам против германских тыловых служб. Что особенно бросается в глаза, так это то, что среди 65 подписавших якобы польских офицеров находится очень много евреев.
Листовка «Украинский народ» преследует почти ту же цель, что и листовка «Гитлеровский провокатор». Она представляет бандеровскую группу ОУН как организацию враждебную украинцам и дружественную немцам, и призывает украинцев присоединяться к партизанскому движению. Она подписана членами Совета народных комиссаров киевского правительства. При этом бросается в глаза, что листовку подписали лишь те члены киевского правительства, которые являются украинцами по национальности. Во всяком случае отсутствует подпись секретаря ВКП(б) и премьер-министра Хрущева.
4. На копиях указать:
Начальнику войск СС и полиции в дистрикте Галиция бригадерфюреру СС и генерал-майору полиции Дигму (лично), Львов
Отдел III
Штурмфюреру СС Шенку, здесь.
Референт IV A1а
Оберштурмфюреру СС Эйзелю (лично), здесь. С просьбой принять к сведению.
5. Канцелярия IV N прилагает к донесению согласно п. п. 3 и 4 по 4 копии перевода (листовок).
6. Отдел IV N, корветтенкапитану Папе
(подпись)
IV N-90/44, Львов, 5 мая 1944 г.
Секретно, государственной важности
Экземпляр единственный
1. 3.05.44 г. состоялась еще одна встреча с Герасимовским, при этом он заявил, что он, согласно моему поручению связался с подразделениями УПА в дистрикте Галиция и узнал, что УПА захватила живыми в свои руки 20 советско-русских парашютистов, сброшенных на территорию Галиции. Среди этих агентов несколько женщин, так называемых радисток. ОУН (группа Бандеры) готова передать мне этих 20 агентов-парашютистов. В дальнейшем не исключено, что мне будут переданы все отобранные у агентов диверсионные средства и по меньшей мере одна радиостанция для использования ее в интересах охранной полиции. Бандеровская группа ОУН желает, чтобы охранная полиция за передачу ей 20 парашютистов выполнила следующие просьбы:
а) освободить Черныка, арестованного группой Барабаша;
б) помиловать и освободить приговоренных к смертной казни за хранение оружия и указанных в последних вывешенных 20.04.44 г. списках украинцев Степана Рогула или Вагула, его жену Анастасию и дочь Софию, проживавших в Зозули под Злочевом.
Герасимовский подчеркнул, что об этой передаче агентов в охранную полицию не должны знать ни сами парашютисты, ни УПА. Он предложил дать указание УПА, чтобы она перевела находящихся в ее распоряжении агентов в другое место. Он обещал сообщить мне маршрут движения с тем, чтобы я с надежными силами охранной полиции устроил засаду на пути движения, напал на конвоиров УПА и отобрал конвоируемых парашютистов. Во избежание ненужного кровопролития, руководство бандеровской группы ОУН даст распоряжение не выдавать конвоирам УПА оружия вообще, или выдать минимальное количество. Герасимовский лично будет находиться поблизости, чтобы в случае необходимости сгладить и уладить инцидент. Я согласился с этим предложением. К 9.05.44 г. Герасимовский должен сообщить мне окончательно и точно, когда и где первые агенты-парашютисты могут быть взяты охранной полицией.
Герасимовский дал себя уговорить и обещал представить мне материалы о новом статусе советско-русских политруков в Красной армии и данные о деятельности советско-русского генерала Цапаева, командира банд.
2. КОА (сокращение расшифровать не удалось. — Ред.) Чиммеку
К немедленному обсуждению
Оберштурмфюрер СС и криминалькомиссар (подпись)
Під час етнічної війни 1918-1921 рр., яку для прикриття її спрямованості історики називають
громадянською, тодішня какцапсько-комуністична влада перебила 7 млн. українців;
під час організованого комісарами( національність (євреї, какцапи, латиші) першого за всю історію Русі-України голодомору 1921-1923 рр. загинуло близько
3 млн. наших співвітчизників;
під час ретельно й заздалегідь спланованого голодомору 1932-1933 рр. в урожайний рік було вбито близько
9 млн. українських селян;
протягом 30-ти років (процес СВУ, "кіровщина", етнічні чистки, 1937-38 рр. тощо) було розстріляно або
вислано до Сибіру близько 2,5 млн. українців.
Під час війни 1941-45 рр. загинуло 7 млн. українців. Як зазначалося вище, після захоплення Західної
України "визволителі" ощасливили місцеве населення виселенням до Сибіру сотень тисяч місцевого населення.
1943 р., негайно після звільнення Східної України від німців, новий окупант мобілізував сотні тисяч
українців й ненавчених, неозброєних послав їх проти німецьких танків або на форсування Дніпра. Майже всі
вони загинули. Керував цим народовбивством "маршал" Жуков. І, нарешті, 1944 р. - наказ Берії-Жукова про
виселення всіх українців, а точніше, решти тих, що залишилися після цих масових масакр. Не бачити в
сукупності цих фактів послідовної україновбивчої політики може або повний невіглас, або невиправний
україноненависник.
Комуністичні банди, як колись монголо-татарські орди, прийшли в Україну, щоб грабувати, вбивати,
ґвалтувати, забороняти рідну мову та віру, виселяти вільних людей з їхньої предковічної землі або обертати
їх на колгоспних кріпаків. Вони вели загарбницьку, колоніальну, імперіалістичну війну.
Вояки УПА не йшли в чужі краї, вони були на своїй землі й захищали її, своїх батьків, дружин, дітей,
своє майно, життя, волю, честь та гідність від навали диких ординців. Вони вели національно-визвольну,
антиімперіалістичну, отже, справедливу війну. Вони виявили найвищі зразки патріотизму, безмежної любові до
своєї землі та свого народу. Такими вояками, як бандерівці, може пишатися будь-який народ. На прикладах
їхньої боротьби, на подвигах їхнього життя треба вчити і виховувати нашу молодь. Вони загинули, щоб ми жили
і зберігали світлу пам"ять про них на віки вічні.
"А в боях померлих наших всіх героїв
Прийми, Боже милосердний, жити вічно в царстві Твоїм".
ВИКРИВАЄМО ЗЛОЧИНИ КАЦАПІЗМУ-НАЙСТРАШНІШОЇ ІДЕОЛОГІЇ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА
ХУТІР СМЕРТІ-СТРАШНІ СВІДЧЕННЯ КАЦАПІСТСЬКИХ ЗВІРСТВ В УРАЇНІ!
За даними Євтима СІЦІНСЬКОГО, станом на 1891 рік на землях, що належали Кам"янцю, розташовувався 41 хутір. Попри велику кількість хуторів, у пам"яті кам"янчан збереглися імена тільки двох із них. Це хутір Дембицького, перейменований 25 березня 1949 р. в селище Смирнова, та хутір Загальського, печально відомий як хутір смерті. Саме так - "Хутір смерті" - назвав свій матеріал М.КОВАЛЬСЬКИЙ у "Подолянині" від 12 грудня 1941 р. Така газета видавався в окупованому німцями Кам"янці від 7 вересня 1941 р. до 19 березня 1944 р. Це був орган окружного комісаріату, Названий матеріал містить надзвичайно цінні свідчення про репресії в Кам"янці-Подільському, тож наведемо його практично повністю:
"На північний схід від Кам"янця в неглибокому видолинку лежить хутір... Більша частина хутора засаджена садом, а далі розташовані будинки. До 1933 року хутір належав громадянину Загальському, а потім забрало його для себе ГПУ та перетворило в криваву катівню. Це було в період масових розстрілів українців в 1936-1938 рр.
Приблизно в центрі хутора енкаведисти побудували велику дерев"яну простору будівлю, яку про людське око назвали "гаражем". Мала вона 20 метрів довжини і 15 метрів ширини. Поруч "гаража" стояв кам"яний хлів трохи менший за розміром. За свідченням очевидців, на хутір восени 1936 року приїхали 4 енкаведисти, почали копати в хліві яму. На запитання - для чого яма, вони відповіли - "для яблук". Але вночі до хутора під"їхали дві вантажні машини, і в цю яму полетіли... трупи. З того часу на хуторі почалася кривава робота. Енкаведисти привозили сюди вночі арештованих і розстрілювали в гаражі.
Щоб не чути стрілянини, пускали в рух на всю потужність мотори. Складалося враження, що це дійсно гараж. Розстріляних закопували в "гаражі" або в "хліві". Коли вся площа була вкрита трупами, вони присипали їх землею, міцно утовкали і знову клали новий шар трупів. Таким чином, в скорому часі "гараж" і "хлів" були набиті трупами і землею.
В часи найбільшого червоного терору, коли безвісті зникали кращі наші люди, між хутором і містом курсували щоночі безперервно вантажні машини. В "гаражі" енкаведисти розстрілювали арештованих, а закопували по всьому хуторі, бо "хлів" і "гараж" були вже переповнені.
Хутір поділений рядами дерев на своєрідні смуги, по 200 метрів довжини і 2 метри ширини кожна. Енкаведисти в такій смузі рядком копали ями і кидали туди вбитих. В кожну яму закопували по 2-3 чоловіки. А таких смуг є на хуторі 4.
Крім того, в різних місцях хутора викопувались великі ями, куди скидали одразу 15-20 убитих. Всі ці малі і великі ями добре засипались і зрівнювались із землею. Енкаведисти старанно замітали сліди своєї мерзенної праці. Один очевидець свідчить, що всього ям на хуторі можна нарахувати 40. В них, за приблизними даними, вічним сном спочивають три тисячі українців.
Кого і за що розстрілювали кати на хуторі? З деяких джерел гадаємо, що тут розстріляно 8 кам"янецьких священиків, 40 селян з Мікші-Китайгородської (нині Жовтневе. - О.Б.), коло 100 селян Мікші-Боришковецької (нині Кам"янка. - О.Б.). Серед них І.ТРЕШНЬОВСЬКИЙ, що мав сім душ сім"ї, Ю.ШИМАНСЬКИЙ, О.КОНДИЛЕВСЬКИЙ, тисячі інших невинних людей.
Розстріл проводила спеціальна група Льовкіна (тодішнього коменданта обласного управління НКВД, лейтенанта держбезпеки. - О.Б.).
Так продовжувалося до 1938 року. Потім НКВД перенесло свою роботу в інше місце. Лише в останні часи, перед своїм відступом енкаведисти розстріляли тут 5 чоловік українців, обвинувачених у зраді "совєтської родіни".
Хутір Загальського був місцем розстрілів у 1936-1938 рр. До того часу в"язнів розстрілювали в тюрмі, а закопували на цвинтарі біля Руських фільварків. Копались великі ями, і в кожну яму кидалось 10-15 трупів. Потім ями вирівнювали, а зверху насипали звичайний гріб. Таких ям на цвинтарі виявлено біля 100. Опісля, коли енкаведисти перенесли на хутір Загальського, сторожів ДЕМБІЦЬКОГО та ГРИНЕВИЧА, які закопували трупи і знали всі таємниці, розстріляли на хуторі".
1989 р., базуючись, зокрема, на цій публікації, було складено доповідну записку "О выявленном в г.Каменец-Подольский захоронении советских граждан, репрессированных в 1936-1938 гг.", підписану тодішнім начальником Кам"янець-Подільського міського відділу управління КДБ УРСР по Хмельницькій області підполковником Володимиром КУРЮМОВИМ. Наведемо повністю і цей документ:
"В ходе работы по установлению мест захоронений советских граждан периода сталинских репрессий выявлено ещё одно массовое захоронение того периода. Им является территория бывшего хутора Загальского (теперь консервного завода), расположенного примерно в 4-5 километрах к востоку от центра г.Каменец-Подольский.
Нами выявлены и опрошены 8 жителей г.Каменец-Подольский, сёл Каменки и Жовтевого, которым в той или иной мере известно об этом захоронении. Так, жительница с.Жовтнево Каменец-Подольского района Рудковская О. Ф., 1915 г. р., с момента рождения и до 1955 года проживала рядом с хутором и видела, как рыли могилы, а ночью слышала выстрелы. Видела она и человеческие останки, когда во время оккупации немцы вскрыли на хуторе могилы с пропагандисткой целью. Жительница с.Жовтнево Шиманская Ю. А., 1902 г. р., у которой в 1938 году был репрессирован муж и якобы расстрелян на хуторе, ходила туда, когда немцы вскрыли могилы, чтобы забрать и похоронить его, и видела в могилах множество человеческих останков. Житель г.Каменец-Подольский Вальцер В. И., 1929 г. р., тоже наблюдал, как немцы вскрывали могилы репрессированных. Жительница с.Жовтнево Киценькая Л. А., 1940 г. р., и житель с.Каменки Каменец-Подольского района Заболотный А. А., 1930 г. р., узнали от своих родственников, что хутор Загальского был местом расстрела и захоронения советских людей в период массовых репрессий 1937-1938 годов.
Строители Крупский В. Т. и Кольцов Н. К. во время проведения землеройных работ на бывшем хуторе Загальского в 1977 г. видели очень много выкопанных человеческих останков с простреленными черепами.
Кроме того, в оккупационной газете "Подолянин" за 1941 г. в №21 за 20 ноября обнаружена статья М.Ковальского и М.Лупула "Безприкладні звірства енкаведистів", а в №28 от 12 декабря - статья М.Ковальского "Хутір смерті", в которых указывается, что хутор Загальского был местом массовых расстрелов и захоронения советских граждан, репрессированных в 1936-1938 годах. По свидетельству автора статьи, на хуторе Загальского захоронено 3 тыс. человек.
Все добытые свидетельства дают основание полагать, что территория бывшего хутора Загальского, используемая сейчас Каменец-Подольским консервным заводом для хозяйственных нужд, действительно была местом массового захоронения советских граждан, расстрелянных в годы сталинских репрессий, а поэтому считаем целесообразным войти с предложением перед соответствующими инстанциями о благоустройстве указанной территории и установлении там памятного знака".
У цьому документі згадано ще одну публікацію в "Подолянині" за 1941 р. - "Безприкладні звірства енкаведистів". Наведемо її (з незначними скороченнями):
"В Кам"янець-Подільську тюрму на другий день почали привозити в закритих машинах перших арештованих українців з Орининського, Староушицького, Довжоцького, Смотрицькиго районів і сотні селян з близьких сіл. Таким чином, за кілька днів у тюрмі Старого міста було зібрано багато тисяч в"язнів.
...По Шевченківській вулиці в будинку НКВД сидять озброєні до зубів кати. Вони чекають втішних звісток з фронту, але їх немає. Є тільки те, що більшовицькі війська несуть великі втрати і відступають. Кати шаліють ще дужче. Страх перед лицем смерті штовхає варварів на небачені насильства та звірства над людьми. Вони вивозять арештованих на хутір Загальського на схід від Кам"янця і розстрілюють там масово.
Коли до міста вступили союзні війська, родичі заарештованих почали обшукувати тюрму. Довгий час не було наслідків. Нарешті випадково знайшли великий понурий підвал над скалою, що виходить вікнами на Польські фільварки і вмурований вглиб на 6 метрів. В ньому лежало 20 обвуглених трупів. Руки їм скручено дротом, а вони самі ****** гасом, обвиті ватою і спалені так, що пізнати нікого не вдалося. Кілька днів вони лежали на подвір"ї для огляду населення. Потім мадярське командування і міська управа зайнялися похороном небіжчиків. В сквері біля тюрми викопали братську могилу і жертви, поміщені в гробах, перенесли сюди. Військовий мадярський священик при великому здвигові народу відслужив панахиду, солдати віддали військові почесті, і труни повільно опустилися в могилу".
1989 р. відповідну доповідну записку було складено і про поховання репресованих на Руськофільварецькому кладовищі. Зокрема, слідчі КДБ записали пояснення свідків тих подій. Ось що 22 червня 1989 р. розповів пенсіонер Володимир РАВСЬКИЙ, 1913 р. н.:
"С февраля 1938 года по сентябрь 1939 года я работал вахтёром в УНКВД по Каменец-Подольской области. Во время ночных дежурств я неоднократно видел лично, что из ворот здания УНКВД выезжали грузовые автомашины, кузова которых были накрыты брезентом. Что именно находилось в автомашинах, я не знаю.
От жителей города Каменец-Подольского, кого именно - я сейчас не помню, мне известно, что в районе старого кладбища, которое расположено по проспекту Ленина, были погребены репрессированные в 30-х годах советские граждане.
Я лично видел названное место захоронения репрессированных граждан, которое находилось примерно в 500 метрах от центрального входа на кладбище. Место захоронения представляло собой четырёхугольную яму размером примерно 5х5 м. Яма была засыпана свежей землёй.
Вышеуказанное место я могу указать, оно находиться в восточной части кладбища".
7 жовтня 1990 р. на колишньому хуторі Загальського відкрито пам"ятний знак жертвам сталінських репресій (автор - Володимир АНТОНЮК). До речі, серед розстріляних на хуторі Загальського - відомий український композитор, диригент і педагог Михайло КОССАК. Як встановив краєзнавець Євген НАЗАРЕНКО, Михайла Андрійовича розстріляли на хуторі Загальського 2 січня 1938 р. (до того довідники вказували фальшиву дату смерті композитора - 15 червня 1948 р.).
8 грудня 1989 р. пам"ятний знак відкрито і на Руськофільварецькому кладовищі. У його спорудженні активну участь узяли завод "Електроприлад", приладобудівний завод, КАТП-222802, міське управління містобудування та архітектури. Пам"ятний знак виготовлено з білого мармуру. Розколена мармурова плита символізує наслідок сталінського терору, який смерчем пронісся по долях тисяч і тисяч людей...
ВІЧЕА ПАМ"ЯТЬ І ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ ВАМ, МУЧЕНИКИ ЗЕМЛІ УКРАЇНСЬКОЇ...
НЕХАЙ ВІЧНО ГОРЯТЬ ВАШІ КАТИ-КРИВАВІ КАЦАПІСТИ В ГЕЄНІ ВОГНЕННІЙ!!
Содержание: Деятельность бандеровской группы ОУН в округе Бржежаны.
Предшествующие документы: Текущие донесения.
Приложения: 1
За отчетный период в подведомственном округе политическая обстановка заметно успокоилась. Не отмечается нападений на немцев, прекратились убийства поляков. Как уже отмечалось в нашем донесении от 16.05.1944 г., УПА отдала распоряжение прекратить всякие нападения на немцев. Это распоряжение, по всей видимости, строго выполняется. Даже рабочая сила для выполнения дорожно-строительных и окопных работ выделяется безоговорочно. И все же местное население продолжает жаловаться на то, что военнослужащие вермахта приходят в села и начинают самовольные реквизиции. В этой связи некоторые местные комендатуры уже предприняли определенные шаги, чтобы прекратить эти нарушения. Бросаются в глаза серьезные изменения, происшедшие в отношениях украинского населения к немцам. Всего лишь несколько месяцев тому назад украинское население в селах относилось к немцам исключительно враждебно, сегодня же местное население приветствует во многих случаях появляющиеся в селах немецкие команды даже германским приветствием.
Пока трудно судить, объясняются ли эти перемены грозящей большевистской опасностью, или это последствия пропагандистской деятельности бандеровской группы и УПА. Что касается работающих в здешних учреждениях думающих украинцев, то они постоянно подчеркивают необходимость достичь взаимопонимания между УПА и немцами.
Так, секретарь общины Вирцбов, округ Бржежаны (р355) заявил, что мы все должны стремиться к взаимопониманию с УПА. Трудящиеся крестьяне и в первую очередь администрация сельских общин чаще и больше всего страдают от бесчинств со стороны УПА. Еще некоторое время тому назад каждый из украинцев в беседах с местной администрацией старался вообще не произносить слово «УПА», или, по крайней мере, делал вид, что ему вообще ничего не известно о ней. Теперь же они все охотно говорят на эту тему. Один из украинцев в этой связи заявил, что служащих УПА можно разделить на следующие категории: 1) идеалисты; 2) попутчики; 3) асоциальные элементы, стремящиеся под прикрытием УПА обрести свои личные выгоды.
Именно последние повинны главным образом в том, что часть украинского здравомыслящего населения боится УПА и не одобряет ее. Хотя УПА располагает своей собственной юрисдикцией и строго наказывает преступников, эти приговоры не становятся достоянием гласности, поэтому создается впечатление, что руководство относится одобрительно ко всем нарушениям.
В последнее время можно наблюдать, что УПА перебрасывает все большее количество своих сил из этого района в Карпаты. Леса, считавшиеся до сих пор прибежищем УПА, тем временем полностью опустели. По сообщениям наших агентов в лесах у Тростянец (р-н Бржежаны) (р381) остались лишь небольшие отряды УПА. Вероятно УПА отводит свои силы по той причине, что в каждой деревне и во многих лесах располагаются части вермахта. Так что УПА не имеет возможности действовать свободно.
Однако в подведомственном районе до сих пор не прекращаются акции УПА по сбору (продуктов) и, как теперь стало известно, эти акции проводятся не только у украинцев, и у поляков натуральные продукты отбираются под угрозой наказаний. В Пановице, округ Подгайце (р408), староста одной деревни с польским населением получил в середине марта предписание от УПА, в котором требовалось поставить УПА следующее: 10 костюмов, 4 пары сапог, 20 кг муки, 10 л водки, 10 кг табака, 10 кг сахара.
Все эти перечисленные вещи следовало предоставить через три дня, а именно к 20 часам сложить их в саду на окраине деревни. При этом указывалось, что если это требование не будет выполнено пунктуально, то деревня должна приготовиться к худшему. О сборе вещей не позволялось вести разговоры с посторонними людьми и за пределами деревни. Сельский староста вынужден был пунктуально выполнить это требование, он собрал все, что требовалось, и сложил в указанном месте, в саду, откуда вещи были унесены ночью.
Две недели тому назад один из (наших) надежных агентов из Пановице получил такое же предписание, в котором требовалось собрать следующие вещи: 200 кг муки, 50 кг сала, 10 л водки, 3 кожаных ремня, 2 чемодана, 1/2 кг белой краски, 1/2 кг желтой краски, 30 пакетиков папиросной бумаги, 10 кг табака, 10 кг сахара, 30 шт. камней к зажигалкам, 10 кусков хозяйственного мыла, 4 полотенца, 10 тюбиков зубной пасты и 10 коробочек сапожного крема.
Все перечисленные вещи следовало собрать и через три дня сложить в подробно описанном месте в лесу в 20.00, откуда они были забраны. В этом же предписании также подчеркивалось, будто поляки все делают для немцев, поэтому они могут участвовать и в сборе средств для УПА. Затем и в этом предписании подчеркивалось, что деревне будет хуже, если требования окажутся не выполненными.
Однако упомянутый администратор не позволил себя запугать. После этого об УПА до сих пор ничего не слышно.
Согласно сообщениям агентов и доверенных лиц, в лесах у Пановице бродят еще отдельные советские солдаты, отбившиеся от своих частей, которые однако очень боятся УПА. В лесах часто вспыхивают перестрелки, скорее всего при столкновении УПА с отбившимися от своих частей советскими солдатами.
Другой агент сообщает, что в лесу южнее Яблоновка, округ Подгайце (р395) находятся около 350 советских солдат. Раньше их было, возможно, около 500, но в беспрерывных боях с УПА они, должно быть, потеряли около 150 человек. Численность УПА в этих лесах по оценкам, составляет около 200 человек. По достоверным данным надежного агента, стычки сейчас прекратились, так как в этих местах появилось много военных, а в лесах иногда появляются немецкие патрули. И все же, находящиеся там отряды УПА, ставят себе задачу уничтожить этих советских солдат. Как только что стало известно, обоз жандармского поста Бучача был полностью уничтожен УПА. Эта колонна 10.05.44 г. находилась в Рычице, округ Дрогобуж. Командовал обозом мастер жандармерии Кизлих.
Когда он поздно вечером 10.05.44 г. находился в своей квартире, в дверь постучали. К. открыл дверь и увидел перед собой троих мужчин. Один был в форме обер-лейтенанта полиции, второй в форме охранной полиции, а третий — в форме украинского полицая. Все они направили оружие на К. и объявили, что он взят в плен. Но ему нечего бояться, так как ему ничто не грозит. Затем была уведена вся колонна, а он сам был доставлен окольными путями в один дом, где его подвергли допросу. При этом ему был задан вопрос, не желает ли он перейти на сторону УПА. Так как он отверг это предложение, то его вскоре отпустили. Докладная записка об этом происшествии находится у начальника охранной полиции во Львове. Очевидно, УПА заинтересована в том, чтобы заполучить инструкторов для обучения своих частей.
Действующая в этом районе 1-я танковая армия пытается установить связь с УПА. Она хотела бы использовать УПА для борьбы с советскими парашютистами и агентами, а за это ей будет позволено организоваться и в случае необходимости даже носить оружие. К настоящему прилагаю соответствующие заметки с просьбой принять их к сведению и при необходимости дать указания.
(подпись)
Копии документов: ЦГАВОВУ Украины, коллекция микрофотодокументов №8 (КМФ-8).
Спасибо ветеранам освободивших нас от фашизма!!!!!
Отже, хто є хто і куди він кличе.
Комуністична партія.
"Наш Бог не що інше, як людська раса, об’єднана любов’ю. Шлях до такого єднання - соціалістична революція, в якій десятки мільйонів будуть замучені і знищені" (Мойсей Гессе - наставник та учитель Карла Маркса і Фрідріха Енгельса).
"Після приходу до влади нас почнуть уважати чудовиськами, на що нам, звичайно, наплювати" (Карл Маркс).
"Призначати своїх начальників і розстрілювати змовників і тих, хто вагається, ні в кого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини" (Володимир Ленін).
Їхні слова не розійшлися з ділом. Грянула Жовтнева революція 1917 р. - і мільйони мирних людей загинули в катівнях ЧК, "Уничтожим буржуя как класс! Уничтожим кулака как класс! Уничтожим врагов народа! Уничтожим контрреволюцию! Уничтожим бандеровцев!"
Ось коли народився червоний фашизм, з якого Гітлер узяв приклад. Правда, став нищити не за класовою, а за національною ознакою. Але скажіть, яка різниця, чи мене розстрілюють як єврея, чи як буржуя?
За час репресій ЧК, НКВД-КГБ знищило більше 30 мільйонів людей. Окрім цього, голодомори 1921 - 1923, 1932 - 1933, 1946 - 1947 років забрали 15 мільйонів людей згідно з радянською статистикою.
Радянсько-німецька любов була в 1920 - 1930 роках міцною. Червона армія та вермахт обмінювалися навіть розвідданими. На радянських авіазаводах будувались німецькі літаки "Юнкерс", на танкодромах навчались німецькі танкісти, в авіашколах німецькі льотчики. Ця ідилія червоного та коричневого фашизму завершилась у 1939 році пактом Ріббентропа-Молотова, завоюванням Польщі та спільними парадами Червоної армії з вермахтом, що фактично поклало початок Другій світовій війні.
І ось тепер послідовники цих монстрів, які фактично допомогли розв’язати Другу світову війну, говорять про врятування ними світу від фашизму і пропонують себе як ваші "захисники". Думай, дорогий українцю, думай. Ти тепер знаєш правду про їх облуду.
Партія соціалістів Мороза
- це перефарбовані лиси, це комуністи під іншою назвою. Їхня орієнтація не на українську незалежність, а на великий радянський союз. Наші слова підтверджує теперішня їхня політика, вимога другої офіційної мови. Отже, уважно думай, шановний українцю.
Партія прогресивних,
а краще сказати, агресивних соціалістів - це ті ж ті самі великоросійські комуністи, які не приховують, що, отримавши владу, будуть діяти методами ЧК. Теж маєш над чим задуматися.
Партія РигАнально-фашистських ГЄЙлєвчєнків та інших мерзотників, що називають нашу мову "блєвотіною"
- це великоросійські шовіністи,
які сплять і бачать себе в обіймах старшого брата. Вони керуються не добром України, а виключно потребами Москви. Це ясно видно з їхньої політики, яка всі ці роки спрямована на те, щоб, не дай, Боже, не образити Кремль і якнайміцніше прив’язати нас до московського воза, до московського нафтогазового краника та якнайбільше узалежнити Україну від Росії...
І як це так, що олігархи об’єдналися з комуністами та соціалістами, що їх об’єднує? На це питання дуже легко відповісти. Їх об’єднує ідея "вєлікой нєдєлімой матушкі-Россіі".
Скажіть, як може комуніст чи великоросійський шовініст правити в Україні, не маючи за плечима Сибіру? Куди подіти самостійників, контриків? А не маючи за спиною міцної імперії, не можна претендувати на світове панування, бо це віковічна мрія комунізму та великоросійського шовінізму. Окрім того, за духом, за мовою, за культурою вони - росіяни. Отже, які б не були солодкі красиві слова, вся ця червоно-імперська братія спить і бачить себе під зорею Кремля, а отже, бачить Україну московською колонією. Тож думай, українцю, думай!
Антиукраїнська пропаганда, виконуючи відповідні соціальні замовлення ворогів України, десятки років шельмувала український національно-визвольний рух і його провідну силу – українських націоналістів. Продовжує вона робить це і зараз, одурманюючи свідомість мільйонів українців вигадками і наклепами.
Нам, українцям ХХІ віку, треба знати правду про себе, свою націю, про українських націоналістів і їх боротьбу. Найкращий спосіб такого пізнання – це вивчати твори теоретиків українського націоналізму, документи і матеріали українського національно-визвольного руху. Ознайомити з ними наших читачів – вважаємо заодне з головних завдань.
...Усе це, що говорить про нас большевицька пропаганда, — найбезсоромніша, цинічно-підла брехня. Большевицькі вороги народу поширюють цю брехню про нас з метою закрити перед народними масами Совєтського Союзу справжній національно- і соціяльно-визвольний характер нашого руху. Вони бояться, іменно, щоб народні маси Совєтського Союзу, пізнавши справжні цілі нашої боротьби, її прогресивний, народно-визвольний характер, не заразилися революційними, бандерівськими ідеями і самі не стали за прикладом українського народу на шлях визвольної протибольшевицької боротьби. Большевицькі імперіялісти розуміють, що це означало б кінець їхнього панування над народами Совєтського Союзу, їхню загибель...
ЧОМУ МИ, БАНДЕРІВЦІ, НАЗИВАЄМО СЕБЕ НАЦІОНАЛІСТАМИ ?
Ми, бандерівці, називаємо себе націоналістами тому, що центральне місце в нашій ідеології займає вчення про націю. Згідно з цим вченням, ми, націоналісти, в протилежність марксистам і большевикам уважаємо, що: а) народ, нація є найвищий і найміцніший тип людської спільноти — вищий і міцніший, ніж суспільна кляса; б) в міжнародному розрізі суб"єктом історії є народи, нації, а не суспільні кляси; в) народи, нації не є явище історично перехідне, властиве тільки епосі капіталізму, але явище, властиве всім суспільно-економічним формаціям; г) найкращі умови для всебічного розвитку народу забезпечує тільки національна держава; ґ) найкращою міжнародньою системою, яка однаково відповідає інтересам окремих народів, як і інтересам міжнароднього співробітництва та встановленню справжньої дружби між народами, є система вільних національних держав усіх народів світу; д) передумовою покращення долі працюючих кляс поневоленого народу є національно-політичне визволення всього народу; е) в протилежність українським большевика, які своїм найвищим наказом мають волю своїх кремлівських господарів, ми, українські націоналісти, за наш найвищий наказ маємо добро і щастя українського народу. Найвищим найважливішим завданням українського народу у теперішній момент ми вважаємо боротьбу проти московсько-большевицьких окупантів та їх українських аґентів — українських большевиків, за національне і соціяльне визволення українського народу, за побудову української, справді незалежної, національної держави.
УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛІСТИ НЕ Є ШОВІНІСТИ, НІ ІМПЕРІЯЛІСТИ
Ми, українські націоналісти, не є шовіністи. Борючись за незалежну українську державу, ми боремося тільки за здійснення українським народом тих прав, якими вже давно користується величезна більшість народів світу, і які (права) вже давно визнано природними правами кожного народу. До речі, наша боротьба є законною боротьбою навіть з точки зору большевицьких законів: конституція СССР забезпечила за кожним народом право на вільний вихід із складу СССР. До всіх народів світу ми плекаємо щирі симпатії. З усіма народами світу, в тому числі і російським народом, який побудує свою національну державу на своїх етнографічних землях, ми хочемо жити в дружбі і співпраці. Ми не боремося проти сусідніх нам народів у цілому, а тільки проти тих імперіялістичних сил, які нас поневолюють. Підкреслюємо ще раз: усі народи, в тому числі російський і польський народи, ми цінимо, шануємо та прагнемо до дійсної дружби і співпраці з ними. Ми ненавидимо і боремося тільки проти тих імперіялістичних сил, які нас поневолюють або хочуть поневолити.
МИ, БАНДЕРІВЦІ, НЕ БУЛИ, НЕ Є І НЕ БУДЕМО НІЧИЄЮ АГЕНТУРОЮ
Ми, бандерівці, ніколи не були, не є і не будемо нічиєю аґентурою. В нашій боротьбі за національну державну незалежність України ми орієнтуємося тільки на власні сили українського народу.
Зокрема ми, бандерівці, ніколи не співпрацювали з німцями, як це про нас брешуть большевицькі вороги народу. У нашій підпільній літературі ми вже не раз відповідали на цей підлий наклеп. З перших днів окупації України гітлерівцями, ОУН, керована С. Бандерою, повела проти них активну підпільну боротьбу. З кінцем 1942 р. для боротьби з гітлерівцями ОУН почала творити збройні групи. Ці збройні групи дали початок УПАрмії. Впродовж 1942-44 рр. багатотисячна УПА, революційне підпілля ОУН своєю збройною боротьбою завдали німцям значних втрат у людях, майні, транспорті. В 1943-44 рр. під виключною контролею УПА перебували цілі райони Полісся, Волині, Карпат, окремі лісові масиви Галичини. Про цю боротьбу свідчить той факт, що в гітлерівських тюрмах і концтаборах опинилися тисячі українських революціонерів на чолі з С. Бандерою, Я. Стецьком та багатьма іншими керівними членами нашого руху. В німецьких тюрмах, від гестапівських куль, на всіх широчезних просторах України загинули такі керівні бандерівці, як Іван Климів-Леґенда (Львів), Дмитро Мирон-Орлик (Київ), Микола Лемик (Харківщина), Пантелеймон Сак-Могила (Київ), Сергій Шерстюк (Кривий Ріг), та сотні інших.
У гітлерівців, як в окупантів України і ворогів усіх волелюбних народів, ми стріляли, а не з ними співпрацювали. Про це знає не тільки ввесь український народ, але і увесь світ.
МИ, БАНДЕРІВЦІ, — БОРЦІ ЗА ІНТЕРЕСИ ПРАЦЮЮЧИХ МАС, А НЕ ОБОРОНЦІ ЕКСПЛУАТАТОРСЬКИХ КЛЯС
Большевицькі брехуни намагаються представити нас перед народними масами як оборонців інтересів куркулів» чи «буржуїв». Це також підла брехня. Ми не маємо нічого спільного з цими клясами ні з погляду цілей нашої боротьби, ні з погляду соціяльного походження і клясової приналежности учасників нашого руху. Коли йдеться про соціяльні цілі нашої боротьби, то ми, бандерівці, боремося за побудову безкласового суспільства. Ми є проти повороту в Україну як поміщиків, так і капіталістів. Ми є за знищення в Україні нової експлуататорської паразитарної кляси — кляси большевицьких вельмож, складеної з верховодів партії, МВД і МҐБ, адміністрації, армії. Ми є за суспільну власність на знаряддя і засоби виробництва. Проти колгоспів ми виступаємо тому, що вони являються знаряддям нещадної експлуатації селянства большевицькою правлячою клікою.
Конференція ОУН на Українських Землях 1950 р. сформулювала програмові постанови про земельне питання в такій формі:
«ОУН бореться за повне знищення колгоспного кріпацтва в Україні, проти повороту до поміщицько-капіталістичного ладу, за безплатну передачу землі селянам на власність на базі одноосібних трудових господарств».
«Рівночасно ОУН признає право на громадсько-кооперативні і різні спілкові форми господарювання землею, якщо вони побудовані на добровільній згоді селян і на їх власній праці».
Так само обстоїть справа, коли йдеться про соціяльне походження учасників нашого руху.
Малоземельні і безземельні селяни, наймити, середняки, робітники, студенти, учні середніх шкіл, інженери, лікарі, юристи, учителі, — ось хто такі учасники нашого руху за своїм соціяльним походженням.
Хіба ж ми можемо боротися проти своїх батьків? Хіба ж підтримували б нас так широко українські працюючі маси, коли б ми боролися за ворожі їм цілі? Для кожної думаючої людини повинно бути ясним, що ні.
ЧИ МИ, УКРАЇНСЬКІ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ І ПОВСТАНЦІ, БОРЕМОСЯ ПРОТИ БОЛЬШЕВИЦЬКИХ ГНОБИТЕЛІВ І ЕКСПЛУАТАТОРІВ?
Ми, бандерівці, боремося проти большевиків тому, що вони як щодо України, так і щодо всіх інших неросійських народів СССР провадять політику жорстокого національного гноблення й економічної експлуатації.
Український народ, як і кожний інший совєтський неросійський народ, не має в СССР ніяких національно-політичних прав, і перебуває у стані повного політичного поневолення. Так зв. Українська ССР, як і кожна інша т. зв. союзна республіка, являється по суті не «незалежною державою українського народу», як про це брешуть большевики, а звичайною адміністративною одиницею, звичайною безправною губернією большевицької імперії.
Про все, згідно тільки з власними імпераіялістичними інтересами, цілковито іґноруючи потреби окремих народів, всупереч їхнім найжиттєвішим інтересам, вирішує большевицький імперіяльний центр — большевицька Москва.
Большевики жахливо експлуатують Україну, і кожну іншу т. зв. союзну республіку, в економічно відношенні. Кремлівські імперіялісти використовують Україну в першу чергу як сировинну базу для промисловості центральних районів Росії
В Україні, як і в кожній іншій т. зв. союзній республіці большевики провадять політику жорстокого культурного гноблення. За роки большевицької влади в Україні ЧК, ҐПУ, НКВД, МВД, МҐБ знищили сотні українських учених — істориків, мовознавців, літературознавців, економістів, знищили сотні письменників, поетів, мистців.
Усе життя в Україні русифікується. В усіх адміністраційних, культурних та економічних інституціях, у всіх університетах, інститутах фактично панує російська мова. Неподільно панує російська мова в армії, її накидається українському народові методами посереднього тиску. Уся культурна політика большевицьких гнобителів в Україні має на меті повну культурну асиміляцію України з Росією, повну ліквідацію культурної окремішности українського народу.
Большевики масово винищують український народ фізично. Три рази за час свого панування в Україні вони навмисне викликали голод. Жертвою цього навмисне викликаного голоду впало досьогодні в Україні близько десяти мільйонів українців, сотні тисяч українських чоловіків і жінок вислано в Сибір, Середню Азію. Тут вони, будучи примушеними жити в найжахливіших умовах, масово вмирають. Сотні тисяч українських патріотів знищили большевицькі гнобителі по тюрмах, на засланнях, у концтаборах, розстріляли у безпосередній боротьбі. Тільки за останні роки в боротьбі проти нашого визвольно-революційної руху вони знищили кілька десятків тисяч українців.
Ми, українські революціонери і повстанці, боремося проти большевиків тому, що вони встановили в СССР режим нещадного соціального гноблення й економічної експлуатації працюючих мас
Місце колишніх експлуататорів-поміщиків і капіталістів — займають сьогодні нові суспільні паразити-верховоди большевицької партії, МВД і МГБ, адміністрації, армії. Ці верховоди вже виразно оформилися в нову експлуататорську клясу — клясу большевицьких вельмож. Основою формування цієї нової паразитарної, експлуататорської кляси є її політичні привілеї: монополітичне становище большевицької партії, її необмежена влада, повна безконтрольність комуністів з боку народніх мас
Большевицькі поневолювачі поставили працюючих Совєського Союзу фактично на становище античних рабів. Ми, українські повстанці і революціонери, — сини працюючого народу, не можемо не боротися проти такої політики большевицьких ворогів народу щодо працюючих мас, так само, як не могли не боротися проти поміщиків і капіталістів передові працюючі колишньої царської Росії. Боронити інтереси селян робітників, працюючих інтелігентів, боротися за їхнє соціяльне визволення — вважаємо своїм священним обов’язком.
Петро Полтава, 1944 р.
Брехня!
Ветераны-фронтовики давно перемерли от ран, контузий, болезней. Те что кричали НКВДисты, скрывавшиеся от фронта по тылам, где писали доносы на тех же фронтовиков.
А сейчас эта сволочь, сохранившая здоровье, повыползала отрабативать прибавку к пенсии от Рашки-ФСБ.
Совершенно секретно, государственной важности
Ценное письмо 1050 рейхсмарок
Два экземпляра
1-й экземпляр
В главное управление имперской безопасности, группенфюреру СС Мюллеру (лично)
Берлин
Содержание: Контакты УПА (Украинская повстанческая армия) с вермахтом, полицией и учреждениями гражданской администрации.
Предшествующие документы: Мое донесение от 17.04.1944 г. с аналогичным номером по журналу размножения.
При новой встрече с Герасимовским референт отдела N на основании полученных указаний со всей остротой и ясностью заявил, что в ходе первых переговоров бандеровская группа ОУН обещала ограничить террор против поляков и прекратить негативное влияние на украинскую полицию и на личный состав дивизии СС «Галиция». Несмотря на это, германская сторона вынуждена констатировать, что банды УПА по-прежнему проводят карательные акции против поляков и принимают в свои ряды перебежчиков из украинской полиции и добровольческой дивизии СС «Галиция». Именно поэтому у охранной полиции создается впечатление, что бандеровская группа ОУН не желает честно сотрудничать с охранной полицией. Герасимовский на это ответил, что именно польский вопрос и проблемы перебежчиков из украинской полиции и добровольческой дивизии СС «Галиция» являются наиболее трудноразрешимыми. Хотя он, Герасимовский, после обсуждения этих вопросов неоднократно подчеркивал в штабе, что охранная полиция придает им особо важное значение, но ему там каждый раз возражали в том смысле, что имеющие место недоразумения и несогласованности невозможно устранить одним махом. И что охранная полиция со своей стороны тоже не прекращает борьбы против украинских националистов.
Герасимовский заявил, что невыполнение отдельных ожиданий, высказанных бандеровской группой ОУН в ходе переговоров с охранной полицией, может оказаться чрезвычайно опасным лично для него как лица, на которое возложено поддержание связи с охранной полицией. Так как он один без всякого прикрытия и гарантий излагает и представляет в штабе ОУН требования охранной полиции. Ему лично, как впрочем, и всей организации, представляется очень важным, чтобы такое прикрытие обеспечивало возможность изложить позицию Бандеры по вопросу о переговорах охранной полиции с бандеровской группой ОУН. Организация твердо уверена в том, что Бандера, несомненно, поддержит и одобрит нынешние контакты в интересах взаимного сотрудничества в борьбе с большевизмом. Как организация, так и Герасимовский сам считают необходимым, чтобы Бандера подтвердил эту точку зрения.
В этой связи он просит ходатайствовать перед компетентными инстанциями, которые должны дать разрешение на встречу представителя бандеровской группы ОУН, возможно, самого Герасимовского, с Бандерой. Время и место встречи с Бандерой может быть определено охранной полицией. Само собой разумеется, что на этой встрече с Бандерой мог бы присутствовать один из представителей охранной полиции, владеющий языком, с тем, чтобы он мог затем доложить результаты этой встречи охранной полиции.
Прошу по возможности скорее дать указания относительно этого предложения с тем, чтобы дать окончательный ответ Герасимовскому.
(подпись)
Копии документов: ЦГАВОВУ Украины, коллекция микрофотодокументов №8 (КМФ-8).
Просто Гитлер проиграл, поэтому и виноват, выиграл бы, был бы герой, ну короче все как всегда
Но если уж охота СРАВНИТЬ, ты умный мальчик - посчитай сколько народа уничожили комуняки и сколько народа уничтожил Гитлер, без всяких эмоций - просто посчитай.
Только после того как посчитаешь - не забудь что комуняки уничтожали свих, а Гитлер чужих.
http://censor.net.ua/go/viewTopic--page--1--id--22 0035
Не ну бывают же такие кадры!
А может 20000000000000000000000000000 вот столько УПА перевалила, а комуняки только и делали что строили пионер лагеря
Наверное ты только что из архивов вылез, там тебе шоколадный глаз рельсой разминали, и ты в перерывах между раздвиганием булок изучал НКВДешную брехню
Командир охранной полиции и СД в дистрикте Галиция
Передовой пункт «Сокаль»
IV 6 с1 № 431/44
Начальник охранной полиции и СД в дистрикте Галиция гаумптштурмфюреру СС и криминальрату Краусу
Львов
Содержание: Донесение о событиях дня.
Предшествующие документы: известны.
1. 05.06.1944 г. два человека из расположенного здесь подразделения вермахта «Штюбер» (временные формирования и команды вермахта обычно именовались по фамилии командира. — Ред.) что-то делали в районе Дживичерц и Верхрата (кв. 684). Бандиты напали на этих солдат и после короткой перестрелки схватили их. Предположительно солдаты первыми открыли огонь по бандитам. Оба военнослужащие вермахта были доставлены бандитами в село Мржиглоды (кв. 677), где их намеревались расстрелять. Однако расстрел не состоялся по приказу УПА. Солдаты вермахта были обезоружены, бандиты сняли с них обмундирование и отпустили в одних подштанниках. Попытка выяснить в подразделении «Штюбер», чем занимались оба солдата в этой местности, не удалась. Очевидно, они хотели что-то организовать, вели себя неподобающим образом и были захвачены на месте бандитами.
В беседе с командиром подразделения «Штюбер» ему было еще раз указано на то, что он должен самым тщательным образом инструктировать своих подчиненных о бандах, действующих в этом районе, и что ему следует позаботиться о том, чтобы его люди относились к местному украинскому населению соответствующим образом. Кроме того, командиру подразделения «Штюбер» было еще раз указано, что он для выполнения служебных задач за пределами Равы Русской должен отправлять не двух человек, а целое отделение.
Оберштурмфюрер СС и криминалькомиссар (подпись)
Львов, 10 июня 1944 г.
Примечание. Документ попал ко мне 9.06.44 г. во второй половине дня. В это время связаться по телефону с Равой Русской было уже невозможно, так как была нарушена прямая линия связи. 10.06.44 г. о происшествии было сообщено посредством связи на передовой пункт в Раве Русской криминальассистенту Риману. Криминальассистенту Риману будет сегодня же во второй половине дня отправлено посредством связи соответствующее донесение отдела IV N с требованием немедленно передать его корветенкапитану Папе.
Криминальоберассистент (подпись)
Примечание.
Криминальассистент Риман сообщил в 11.10 10.06.44 г. по телефону, что нападение на солдат совершили боевики УПА.
Криминальоберассистент
2. Копии отправлены:
Начальнику СС и полиции в дистрикте Галиции бригаденфюреру СС и генерал-майору полиции Дигму (лично)
Львов
Управление III штурмфюреру СС Шенку (лично), здесь.
С просьбой принять к сведению.
3. В дело корветенкапитану Папе.
Урод недобитый
Все проиграли, Германия(тут понятно, до сих пор платят репарации), СССР(подорван геннофонд, который не успел восстановится от войн 14-23гг), Великобритания(потеряли колонии) и Франция(потеряли колонии), Япония(потеряли колонии).
Единственно кто ВЫИГРАЛ - США, именно после WW2 они стали супер-державой.
Кацапізм - це одна з найзлочинніших ідеологій, натхненник і організатор вбивства сотень мільйонів людей, знищення з лиця землі цілих країн і народів, пограбувань і знищення духовних цінностей всесвітнього значення та інших злочинів проти людяності і світу як таких. Тільки за 75 років совдепії московський більшовизм знищив понад 35 мільйонів українців, випалив українське національне життя на значній частині українських земель. Злочинність Москви - Рассєї не випадковість, не збіг обставин, а закладена в природі цього етносу, в його ідеології. Не випадково з Москвою і її державностями пов"язані найбільші світові катастрофи і найбільші світові злочинці.
Так, становим хребтом - колискою виникнення і розвитку Москви - Рассєї були такі всесвітні катастрофи: нашестя монголо - татарських орд ("откуда єсть пашла"): Перша Світова війна, московський більшовизм (пришестя диявола на землю), Друга Світова війна. Кожна з цих світових трагедій приносила трофеї московським державностям і біди народам. Так само, найбільшими злочинцями в історії людства світом визнані московські вожді Ленін і Сталін. Що ж об"єднувало і об"єднує московських "царів", "пролетарських інтернаціоналістів" і нинішніх, "русскоязичників" в їх злочинності та ненависті до народів? Такою постійно діючою і керуючою силою, незалежно від соціального устрою їх державностей, є їх етнічна ідеологія, ім"я якої кацапизм. Чому власне кацапизм, а не інше ім"я? Дійсно, злочинність Москви як державності і як етносу, давно відома і описувалась з різних кутів зору, і обзивалась різними назвами, як то: москалізм, московство, рассеїзм, русизм, більшовизм тощо. Бібліотеки свідчень написано про злочини Москви - Рассєї. Але!!! Але жодного разу Москва як етнос, Москва як державність не були засуджені і покарані адекватно своїм злочинам проти інших народів. Жодного разу!?
Засудженню чи критиці, а такі бувають навіть організовані самою Москвою, піддаються найчастіше окремі фрагменти чи явища (царизм, сталінізм тощо), а не кацапізм, як першооснова цих злочинів. Ось в чому суть!
Я даже не знаю, как назвать этого оратора. Если его назвать шизофреником, то это будет совершенно несправедливо по отношению к настоящим душевно больным людям.
Но то, что он болен, и болен достаточно серьёзно, скорее всего, навсегда, - это очевидно.
Смотрите сколько злобы, желчи и ненависти вмещает в себе этот индивидуум.
Обыкновенный человеческий организм не может выдержать такого количества душевного яда. Зловонная коричневая желчь, вместо красной человеческой крови, заполнила весь его организм.
К сожалению, в последнее время, таких маньяков расплодилось уже достаточно много для того, что бы отравлять жизнь нормальным людям.
Эти зомби являются плодом дерева украинского шовинизма, обильно поливаемого украинскими сепаратистами-националистами, сеющими межнациональную рознь.
Изменники и предатели, последователи преступных бандитских дел – кровавых убийц бандеры и шухевича, слуги дьявола, порождённые ехидною, черти – вот их настоящий облик.
Слез не стесняясь, зарыдали,
А позже начали и выть
Все краснозадые шакалы
"Рабы, подножки, грязь Москвы!"
Не замарать Вам кровь Героев,-
Скоро наступит уже час,
Когда исчезнет лопнув гноем
Последний красный пид..рас!
Сцуки повылазили со своих хронов
БРЕЕЕЕЕЕЕЕХНННННЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯ
КАЦАПІЗМ І ФАШИЗМ-"БЛІЗНЄЦІ-БРАТЬ"Я"-ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВ"ЯЗКІВ МІЖ КАЦАПІСТАМИ І ФАШИСТАМИ
У бесіді з Раушнінгом у 1932 році Гітлер сказав: «Узагалі-то між нами та більшовиками більше об’єднуючого, ніж роз’єднуючого. З дрібнобуржуазного соціал-демократа та профспілкового бонзи ніколи не вийде справжнього націонал-соціаліста, а з комуніста — завжди»[19]. Гітлер знав, що каже. Коли він прийшов до влади, багато комуністів перекинулися до НСДАП. До речі, якщо соціал-демократ вступав до лав НСДАП, то йому була потрібна рекомендація двох членів цієї партії. А для комуністів таких рекомендацій не вимагалося...
Та повернімося в березень 1919 року. Із меморандуму Ллойд-Джорджа, врученого Версальській Раді Чотирьох: «Революція знаходиться у своєму початку. В Росії панує шалений терор. Уся Європа просякнута революційним духом... Найбільшу небезпеку для ********* становища я убачаю в можливості союзу Німеччини з Росією. Німеччина може надати свої багатства, свій досвід, свої великі організаційні здібності у розпорядження фанатиків-революціонерів, які мріють про завоювання світу більшовизмом силою зброї... Якщо це здійсниться, уся східна Європа буде втягнута у більшовицьку революцію, і через рік перед нами буде під командою німецьких генералів та інструкторів багатомільйонна червона армія, споряджена німецькими гарматами і кулеметами та готова до нападу на західну Європу»[20].
Чи то Ллойд-Джордж був геніальним пророком, чи то він мав досить певні розвідувальні дані, але в той час, коли він писав меморандум, у берлінській тюрмі Моабіт сидів заарештований Карл Радек, котрий розробляв там ідею секретного співробітництва між Червоною Армією та рейхсвером. У його камеру, названу потім «політичним салоном Радека», приходило багато політиків та військових діячів. «Місія Радека в Берліні в січні 1919 року стала продовженням ленінської брестської політики, скерованої на союз з Німеччиною. Фундаментом цього блоку були дореволюційні таємні германсько-більшовицькі стосунки. Її (ленінської політики. — Ред.) майбутнім стали Рапалльський договір, секретне радянсько-германське співробітництво, яке успішно підривало версальську систему. Її апогеєм став радянсько-германський пакт про розділ Європи, підписаний у 1939 році Молотовим і Ріббентропом»[21].
Останні рядки з щоденника Теодора Лібкнехта, брата Карла Лібкнехта: «Лінія політичних стосунків між Німеччиною та Росією, яка веде від Брест-Литовська до 23 серпня 1939 року та 22 червня 1941 р., зовні така химерна, а насправді абсолютно пряма, — це лінія таємної угоди, злочинної змови!»[22].
У 1992 році російські дослідники Ю. Дьяков та Л. Бушуєва випустили збірник доти неопублікованих документів. Автори, зокрема, пишуть таке: «У истоков союза с рейхсфером с советской стороны стояли высшие партийные и государственные деятели, известные военачальники, сотрудники ВЧК (ГПУ) и различных наркоматов: В. И. Ленин, Л. Д. Троцкий, М. В. Фрунзе, Ф. Э. Дзержинский, И. В. Сталин, К. Б. Радек, Г. В. Чичерин, Л. Б. Красин, Н. Н. Крестинский, В. В. Куйбышев, Э. М. Склянский, К. Е. Ворошилов, М. Н. Тухачевский, А. И. Егоров, И. П. Уборевич, А. И. Корк, И. С. Уншлихт, И. Э. Якир, Я. К. Берзин, Я. М. Фишман и другие. С немецкой стороны — представители страны и рейхсфера: Г. фон Сект, Й. Вирт, У. Брокдорф-Ранцау, В. Ратенау, П. фон Хассе, К. фон Гаммерштейн-Экворд, В. Гренер, В. фон Бломберг и другие»[23].
На початку 1921 року в Москві побував Вальтер Ніколаї, колишній начальник військової розвідки Німеччини, який зустрічався з більшовицькими лідерами, в тому числі зі своїм агентом Володимиром Ульяновим. Військово-технічне співробітництво Росії й Німеччини налагоджувалося. Ба навіть більше того — розгорталася також і політична співпраця.
Свідчить Вальтер Кривицький, радянський військовий розвідник: «Когда до нас дошла новость об оккупации Рура французами, группа из пяти-шести сотрудников, в которую входил и я, получила задание немедленно отправиться в Германию. <…> Шли даже переговоры между Радеком и некоторыми лидерами нацистской и националистической партий, к последней принадлежал граф Ревентлов. Основой сотрудничества служил тот факт, что единственным шансом на успех для националистической партии было заключение союза с большевиками против Франции и Великобритании…»[24].
Запроваджені в ті роки стосунки з багатьма нацистськими діячами успішно продовжувалися і під час[25] і після закінчення другої світової війни. Для прикладу зупинимося на трьох фігурах, якими так пишалася радянська (а тепер російська) розвідка…
«ДРУГ». Народився у 1896, помер у 1989 році. Про його бойові подвиги у першій світовій війні ходили легенди. Додому повернувся з шістьома нагородами, серед яких були «залізний хрест» I-го ступеня і «лицарський хрест з мечами». У 1920 році у мюнхенському салоні Хелени Бехштайн познайомився з Гітлером, а навесні 1927 року заявив йому: «Якщо Ви призначите мене командиром угруповання СА “Ост”, я піду з Вами»[26]. В «Історії російської зовнішньої розвідки» він проходить як Вальтер Стеннес, а справжнє його ім’я — Вальтер Франц Марія Штеннес. Радянським агентом став у 1930-х роках.
«БРАЙТЕНБАХ». Справжнє ім’я — Віллі (Вільгельм. — Ред.) Леман; народився у 1884 році в Саксонії. Під час першої світової війни виявив себе досвідченим контррозвідником. У 1920-х роках встановив оперативні контакти з радянською розвідкою. У квітні 1934 року відділ, в якому працював Леман, увійшов до складу гестапо. 20 квітня 1934 року Лемана підвищили у званні та прийняли в СС. У грудні 1942 року внаслідок недбалості московського Центру він був викритий і загинув у гестапо.
«ПАУЛЬ» (Хайнц Пауль Йохан Фельфе). Народився в 1918 році у Дрездені у сім’ї поліцейського. У 13 років вступив до гітлерюгенду, а в 17 його зараховують до одного з підрозділів СС. Вивчившись на криміналіста, Фельфе до 1943 року служив у канцелярії гауляйтера Саксонії в Дрездені. У 1943 році у званні оберштурмфюрера СС очолив в IV управлінні (зовнішня розвідка) РСХА відділ по Швейцарії. У 1944 році під його керівництвом у цій країні проводилася операція з обміну фальшивих фунтів стерлінгів, виготовлених у концтаборі Заксенхаузен. У 1950 році Фельфе був завербований радянською розвідкою; з 1951 року працював в «Організації Гелена», у 1958 очолив управління контррозвідки БНД. У листопаді 1962 року був викритий та заарештований. У 1963 році був засуджений до 14 років тюремного ув’язнення, але через шість років його обміняли на шістьох німців, утримуваних в СРСР. Залишивши дружину і дітей у ФРН, Фельфе влаштувався у Східному Берліні і став викладати криміналістику в університеті Гумбольдта. «Мені було абсолютно зрозуміло, що сподівання на майбутнє треба пов’язувати саме з Радянським Союзом, а не із Сполученими Штатами», — написав він у своїй (схваленій радянською розвідкою) автобіографічній книзі «На службі у супротивника» («In Service of the Adversary», 1986)[27].
Але все те були оперативні стосунки, які таємно налагоджувалися окремими радянськими дипломатами та розвідниками. А Москва прагнула «дружити» цілими організаціями...
11 листопада 1938 року в Москві була підписана Генеральна угода між Головним управлінням державної безпеки НКВС СРСР та Головним управлінням безпеки (гестапо) Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Згідно з цією угодою сторони домовлялися про співпрацю та взаємодопомогу:
…§ 1. п. 1. Стороны видят необходимость в развитии тесного сотрудничества органов государственной безопасности СССР и Германии во имя безопасности и процветания обеих стран, укрепления добрососедских отношений, дружбы русского и немецкого народов, совместной деятельности, направленной на ведение беспощадной борьбы с общими врагами, ведущими планомерную политику по разжиганию войн, международных конфликтов и порабощению человечества...
§ 2. п. 2. Стороны поведут совместную борьбу с общими основными врагами: международным еврейством, его международной финансовой системой, иудаизмом и иудейским мировоззрением; дегенерацией человечества, во имя оздоровления белой расы и создания евгенических механизмов расовой гигиены.
п. 3. Виды и формы дегенерации, подлежащие стерилизации и уничтожению, стороны определили дополнительным протоколом № 1, являющимся неотъемлемой частью настоящего соглашения...[28].
23 серпня 1939 року було підписано пакт Молотова—Ріббентропа, додатком до якого були секретні протоколи. 1 вересня Вермахт вдерся у Польщу, 3 вересня Англія і Франція оголосили Німеччині війну. 17 вересня Червона Армія розпочала бойові дії проти Польщі. Під час польської кампанії Вермахт і Червона Армія проводили спільні бойові операції. Польський гарнізон Брестської фортеці під командуванням генерала К. Лісовського відбив усі атаки Гудеріана. Допомогла важка артилерія Кривошеїна, яка обстрілювала фортецю протягом двох діб безперервно. На тираспольському мості через Буг зустрілися і обійнялися солдати Ковальова і Гудеріана...
З нагоди славної перемоги в Бресті відбувся грандіозний військовий парад. Під хвилюючі звуки Бранденбурзького маршу чіткими рядами пройшли радянські та німецькі вояки. Приймаючи парад, на трибуні поруч стояли генерал Гейне Гудеріан та комбриг Семен Кривошеїн[29].
На територіях, окупованих Вермахтом і Червоною Армією, здійснювалися масові репресії та розстріли польської інтелігенції, державних службовців, військовиків, духовенства. У березні 1940 року в Кракові відбувся перший спільний «симпозіум» НКВД—гестапо. Серед багатьох проблем, які потребували координації, обговорювалося і питання про подальшу долю польських військовополонених. Сторони обмінялися списками осіб, котрі підлягали ліквідації[30]. Навесні і влітку на території генерал-губернаторства була проведена «Акція АБ», в ході якої було знищено близько 3500 польських діячів науки, культури та мистецтва[31].
Треба відзначити, що під час цих спільних «акцій» радянські карателі діяли набагато масштабніше, ніж німці. З нещодавно розсекречених матеріалів «ОСОБОЙ ПАПКИ» дізнаємося, що «в Комитете государственной безопасности при Совете Министров СССР с 1940 года хранятся учетные дела и другие материалы на расстрелянных в том же году пленных и интернированных офицеров, жандармов, полицейских, осадников, помещиков и т. п. лиц бывшей буржуазной Польши. Всего по решениям специальной тройки НКВД СССР было расстреляно 21.857 человек, из них: в Ка-тынском лесу (Смоленская область) 4.421 человек, в Старобельском лагере близ Харькова 3.820 человек, в Осташковском лагере (Калининская область) 6.311 человек и 7.305 человек были расстреляны в других лагерях и тюрьмах Западной Украины и Западной Белоруссии. Вся операция по ликвидации указанных лиц проводилась на основании Постановления ЦК КПСС от 5-го марта 1940 года».
Масові репресії були застосовані також до населення Західної України та Західної Білорусі. Навесні 1940 року звідти до Казахстану були депортовані близько 25 тисяч сімейств, а також тисячі біженців. Про масштаби репресій можна судити з того, що для перевезення депортованих виділили 81 ешелон по 55 вагонів у кожному[32].
Співробітництво між НКВС та гестапо продовжувалося і розширювалося. До літа 1941 року радянські органи передали в Німеччину близько 4 тисяч осіб, і серед них — членів сімей заарештованих в СРСР та розстріляних німецьких комуністів[33], а також німецьких робітників, які в роки економічної кризи на Заході перебралися до «країни рад». Більшість з них гестапо відправило до концтаборів. У свою чергу, нацисти депортували в СРСР осіб, яких розшукував НКВС[34]. Це співробітництво відбувалося під гаслом, як казали тоді в СРСР, «дружбы народов, сцементированной кровью». Кривава «дружба» закінчилася на світанку 22 червня 1941 року, коли вчорашні спільники і союзники зійшлися у смертельному двобої... :