СБУ задержала уже 9 лидеров сепаратистов, - Наливайченко
Служба безопасности Украины за три недели задержала девять лидеров сепаратистов
Об этом сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на пресс-службу СБУ и главу ведомства Валентина Наливайченко. "Мы не боимся ни сепаратистов, ни коррупционеров, ни оккупантов. Пора освободить и выгнать из Украины их всех. Обращаюсь - помогайте правоохранителям освободить наши города от диверсантов, которые подрывают и подстрекают украинского к сепаратизму ", - заявил Наливайченко. Он также призвал граждан Украины помогать выявлять сепаратистов и диверсантов, и обращаться с информацией о них в силовиков. Ранее Цензор.НЕТ сообщал, что Херсонский облсовет отказался поддержать сепаратистов и отклонил требования о федерализации Украины.
Смотрите: Группа спецназа России с оружием арестована в Одессе: готовили взрывы. ФОТОрепортаж
Как и наливайченко.
-------------------
В русской тюрьме сидеть не сахар.
Путина ждет участь Чаушеску !!!
А гавно, которое из них вытечет, отправлять в роССийскую *********.
новые митинги в одессе, донецке это что, местные жители организовали?
Уркаина - тюрьма народов.
А гавно, которое из них вытечет, отправлять в роССийскую *********.
Ымператор ждет.
украинцы ничего не возвращают?
УКРАИНА - ТОЖЕ НЕ СТРАНА,
А ОДИН БОЛЬШОЙ БАРДЕЛЬ.
Присоединится к нашей ИМПЕРИИ.
Это даже не полумеры.
Это даже не полумеры.
ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ФАКТОР ЇЇ ІСТОРИЧНОЇ АГРЕСИВНОСТІ ТА ЕКСПАНСІЇ
На перший погляд здається дещо
дивним формулювання - «меншовартість Росії». Сказати б про меншовартість
українця - малороса - це всім зрозуміло, а тут - меншовартість Росії - якась
нісенітниця, скаже читач, та й годі В
тім, на мою думку, цей термін як і саме явище цілком слушне, історично
обумовлене, заслуговує на розгляд і на нашу оцінку. Тож не будемо поспішати з
висновками.
Для
розуміння сказаного необхідно «трохи» пірнути в історію. Як відомо, за княжої
доби в Київській Русі - праматері нинішньої України - існувало спадкове право
на владу, тобто діти спадкували владу батька - князя. Дітей же у них було
вельми й вельми багато (у одного Володимира Великого - святителя Київської Русі
- від різних жінок офіційно було восьмеро), а столів, тобто, князівств, на всіх
звичайно ж не вистачало. На кінець ХІІ століття рід київських князів
Рюриковичів розрісся до величезних розмірів. А іще ж були цілі роди - потужні династії
Ярославичів, Ізяславичів, Всеволодовичів, Святославичів, Мстиславовичів тощо,
які теж «стояли в черзі» до «столу». Звідси й з'явилися нащадки князів, умовно
кажучи, «зайві», які вимушені були шукати кращої долі «на волі», тобто на
окраїнах Київської Русі, застосовуючи примітивну силу і не завжди праведні
правила та дії. Вже тоді діяло відоме правило Маккіавелі - «Мета виправдовує
засоби». Так з'явилися князі Залєшанських земель Великого князівства Володимиро
- Суздальського (в побічній гілці родоводу київських князів), яке потім
переросло в Московію. Тут, перш за все, треба сказати про князя Юрія Долгорукого
- засновника Москви. Народ, як завжди влучно і слушно, приліпив йому цей ярлик
за «вміння» прирощувати своє князівство за рахунок завоювань та підкорення сусідів,
за «довгі загребущі руки». Звичайно ж важко було сподіватися, що у залєшанських
князів до князів київських, чернігівських, переяславських тощо (центральної
Русі) буде відношення доброзичливе, як зараз модно висловлюватися - толерантне.
Тож зовсім не випадково син Юрія Долгорукого, онук Володимира Мономаха Андрій
Боголюбський (так названий за любов до свого села Боголюбово) разом з половцями
(бо ж сам був народжений від половчанки) у 1169 році вщент спалив і сплюндрував
Київ. Як писали про цю подію літописці: «Союзники взяли Киев «копьем» и »на щит», и разграбили его.
Победители не щадили ничего и никого в Киеве, ни храмов, ни жен, ни детей, были
тогда в Киеве на всех людях стон и туга, скорбь неутешная и слезы
непрестанные». Після цього стольний Київ вже ніколи не зміг досягти минулої
величі. Вже в ту пору у залєшанців до князів центральних областей Русі склалося
«особливе» відношення, замішане на заздрощах, підступності та нехіті. Вже тоді певним
чином проглядалися у них суміш суперечливих почуттів: внутрішньої ущемленості,
ущербності та меншовартості, елементи показної зверхності, безпідставної
бравади та самозвеличення, хоч це, звичайно ж приховувалося. Тож не випадково
Андрій Боголюбський не захотів княжити в підкореному і чужому йому Києві, втік
у своє рідне Ростово - Суздальське
князівство, не забувши прихопити видатну ікону Вишгородську, перейменовану на
Володимирську, і яку Росія наразі й не думає повертати.
Певним
чином доба Золотої Орди для князів Ростово - Суздальських (на той час
московітів) була дійсно золотою, бо за лояльності до татаро - монголів та вірне
служіння Орді вони постійно отримували ярлики в Сараї на право княжіння. Тому недарма
Олександр Невський, (так прозваний за міфічну перемогу на німецькими лицарями і
нині канонізований РПЦ), вихований у Золотій Орді разом зі своїм молочним
братом Берке не раз і не два очолював війська для придушення повстань на Русі
проти татаро - монголів. Тобто склалася ситуація, коли Ростово - Суздальське
князівство не тільки не боролось за свою незалежність, а навпаки перетворилося
в активного сателіта Золотої Орди... З історії відомо, що навіть за Петра І Московія
- Росія продовжувала платила Орді данину іще майже 300 років після 1380 року
(року безпідставно міфізованої Куликовської битви). Саме за цих часів в майбутній Росії
закладаються феноменальні риси, про які К. Маркс писав: «Россия порождена и
воспитана в отвратительной и ничтожной школе монгольського рабства. Сильной она
стала лишь потому, что в мастерстве рабства стала непревзойденной… Петр І объединил
политическую хитрость монгольського раба с высокомерием монгольського
властителя, котрому Чингисхан завещал покорить мир»
На
відміну від Ростово - Суздальського
князівства, яке вірою і правдою служило Золотій Орді, король Галицький Данило у
складі Великого князівства Литовського
князівства (до складу якого входили і нинішні українські землі), постійно
чинило опір Орді. Певним чином вже тоді закладалися протиріччя між західними
землями європейського чину і азійсько - східними (Росто - Суздальськими,
Московськими), цей процес надалі тільки набирав обертів та поглиблювався. Незаперечний факт, що Західна Русь набагато
раніше скинула з себе ординське ярмо, сприяло подальшій так би мовити
європеїзації цих земель, про що свідчить Магдебургське право, отримане десятками
західних міст у тому числі й українських
земель. Московити ж і надалі жили і діяли згідно загальновідомої «Яси Чингісхана»,
ЯКА СВОГО ЧАСУ БУЛА НАСТАНОВОЮ МОНГОЛЬСЬКОМУ НАРОДОВІ І НАДИХАЛА НА ПІДКОРЕННЯ
ВСЬОГО СВІТУ. У НІЙ БУЛО СКАЗАНО ТАК:
«Високі
гори й широкі ріки відділяють нас від інших земель і інших народів. Але хіба
може бути перепоною для хоробрих душ, щонайвища гора і хіба зупинить їх
щонайширша ріка? Рано чи пізно можуть прийти звідти інші народи і зламають наші
звичаї і нас самих зроблять рабами, примусивши жити по - своєму. Може вони й не
прийдуть, як не приходили й досі, бо не знають про те, що ми є. Але можуть
прийти. Загроза існує. Отож загрозу
треба усунути. Коли камінь завис над твоєю головою, він може впасти.
Ліпше звергнути той камінь самому вчасно. Тож не ждіть, поки хтось відніме у
вас ваших баранів, ліпше відніміть баранів чужих. І хай наші коні пасуться на чужих травах, і ліпше
візьмете чужих жон у свої обійми, аніж потопчуть чужі кобилиці наші пасовиська,
а чужі воїни зазнають розкоші з вашими міцностегними жонами.
Всюди,
де вуха можуть чути, всюди, де кінь може йти, накажіть там слухати, або
розуміти наші веління. Хто ж захоче вести військо проти нас, ви почуєте і
побачите, що вони стануть незрячими, маючи очі, а коли побажають щось тримати,
будуть безрукими, коли ж збагнуть іти, стануть безногими, - така вічна заповідь
високого неба, дана Чінгісханові, сину сонця, Темучину Хінгею - дзвону заліза».
Як бачимо, з подальшої
історії Московська держава, яка виникла на руїнах Золотої Орди, увібрала в себе
всі її риси, а саме - незнищенне хиже бажання «прирощуватися» новими землями, агресивну
експансію підкорення народів, підступність, невиправдану жорстокість тощо. Ця політика й надалі не змінювалася ніколи на
протязі ХУ - ХХІ століть, а набирала лише відповідних «********» рис і форм. Яскравий приклад цієї політики - останні загарбницькі
війни в Чечні та Грузії.
Політика
Петра І, якого Росія канонізувала і возвела в найвищий ранг світочей та
фундаторів своєї вітчизни дійсно дав добрячого копняка боярській Московії -
Росії і добре реформував її. Європеїзація державного устрою потрібна була
новому царю, як інструмент подальшої експансії, для традиційного вже «приростання
землями» та підкорення сусідів як на півночі («вікно в Європу») та і на південь
- підкорення Кримського ханства - Таврії. Боярська Московія петровських часів
не мала кадрів для цих перетворень в державі на європейський лад, тож мо