РУС
9692 посетителя онлайн
По всему Севастополю приказали вывесить государственные флаги
Об этом вчера сообщил журналистам первый заместитель главы Севастопольской городской государственной администрации Владимир Казарин.
По информации В.Казарин, выдано соответствующее распоряжение главы Севастопольской городской государственной администрации, согласно с которым, установление отмеченных флагов есть „обязательным требованием функционирования всех органов власти и учреждений Севастополя”.
Источник: УНИАН
Так и живём,это просто бомба которая обязательно и неизбежно бабахнет.Украдинизация провалилась полностью.
Чем больше совковых запретов даунов у власти тем лучше.
Это лучший козырь на все времена для Русских.
Спасибо УНА-УНСО,Ющенко,Тимошенко,Януковичу и Ахметову который все дела потихоньку сворачивает.Больше антироссийских заявлений всяких разных это очень помогает в дальнейшем освобождении от Украдинизации.!!!!
Уряяя!!!Уряяя!!!Слава СБУ!!!КГБ Вернулось!!!
Такі дикі, що аж страшно"
(укр. нар. пісня)
... не съем так надкушу
13-05-2008, 08:57
-------------------------------------------------- -------
100% Поморанч Комментировать
Ну я же и говорю...
13-05-2008, 08:58
================================================== =====
ну я же и говорю - не съел, так хоть жовтоблакитные вывешу
А нащо ?
Він сам умєтєть...
Корита вивезти в Новоросійськ...
"До такого ж підходу вдаються й у питанні оборони Севастополя, участь в якій українців дехто всіляко силкується обмежити практично однією, хоча й загальновизнаною постаттю легендарного "матроса Кошки" (українець Петро Кішка народився й помер у селі Ометинці на Вінниччині). Але достатньо подивитися на укріплені на передній стіні колишнього храму святого архістратига Михаїла - в 1854-1955 рр. гарнізонного храму - пам"ятні мармурові плити військовим з"єднанням, котрі складали гарнізон Севастополя під час оборони, щоб упевнитися, що тут було немало й українських з"єднань. Зокрема, Чернігівський гренадерський полк, Волинський, Дніпровський та Полтавський піхотні полки, Галицький, Житомирський, Кременчуцький, Одеський і "Украинский" (дивно навіть - чом не "малороссийский"?) єгерські полки.
Між тим, на думку дослідників, є всі підстави говорити про українське походження й іншого визначного учасника оборони Севастополя адмірала П. Нахімова, який "пишався своїм походженням із українського роду козацького старшини Нахімовського" (Залізняк. Нариси.., 1994. - С. 232). Про українські корені Нахімова пише й відомий російський дослідник життя уславленого флотоводця А. Зонін (1987. - С. 7): "Художник написав [портрети] діда і прадіда Степана (батько майбутнього адмірала. - М.Л.) та Якима (двоюрідний брат Степана. - М.Л.) Нахімових, сотника Манойла і запорожця Тимофія, на весь зріст; на обох яскраві жупани, у обох хижі горбоносі обличчя, й однаково стискаються сильні пальці на ефесах оголених кривих шабель…" Дванадцятирічний Павло ("велика його схожість із прадідівським портретом!" - наголошує А. Зонін) любив дядька за його розповіді "про українську козачу старовину, про битви з ляхами і татарами…" (у першому виданні цієї книги в 1944 р. про Якима сказано, що він "любив українську старовину").
Як наголошує знаний дослідник українсько-кримських взаємин В. Чумак (1996), "звернення до історичних документів дає можливість стверджувати, що учасники героїчної оборони Севастополя були в переважній більшості українцями!" Це, до речі, мимоволі потверджує і видатний російський історик, академік Є. Тарле (1959. - С. 243), посилаючись на відомого учасника оборони Севастополя В. Васильчикова, який у своєму листі зазначав, що матроси уже встигли перейменувати Нахімова і називали його Нахіменком, щоб "більше було схожим на матроське прізвище". Як бачимо, справжнє "матроське" прізвище, на переконання захисників Севастополя, мало звучати на український манер.
На доблесть та звитягу українців при обороні морської твердині прямо вказує і стаття провідного наукового співробітника музею оборони Севастополя Л. Голікової із знаменним заголовком: "…Каждый рядовой - Шевченко, каждый офицер - Бирилев", опублікована на сторінках російського історичного журналу (1995), в якій дослідниця вміщує численні цитати із часописів того періоду.
Зокрема, головнокомандувач князь Меншиков у наказі по війську так писав про вчинок, який він назвав "звитягою, що має назавжди залишитися в пам"яті" (Дубровин, 1900. - С. 397-398): "30-го флотського екіпажу матрос Гнат Шевченко, який під час усіх вилазок перебував коло лейтенанта Бирильова, показав особливий приклад хоробрості й самовідданості у вилазці, що відбулася 20-го січня". Витіснені багнетами з траншей десятка з півтора французів, "відступаючи, націлилися в лейтенанта Бирильова та його супутників. Шевченко першим помітив, на яку небезпеку наражається його начальник, перехрестився й кинувся до нього, закрив його й своїми грудьми прийняв кулю, що неминуче мала вразити лейтенанта Бирильова. Шевченко впав на місці, як істино хоробрий, як праведник". 1874 р. в Миколаєві "звели перший у Росії пам"ятник "нижньому чинові", який 1902 р. "перевезли до Севастополя, встановивши його на Корабельній стороні, напроти казарм 30-го флотського екіпажу" (Шавшин, 1989. - С. 51).
Взагалі використання української військової потуги доволі широко практикувалося царською владою ще задовго до згаданої так званої першої оборони Севастополя. "Як свідчить літопис, - пише віце-адмірал Б. Кожин (1996), - 25 квітня 1696 р. гетьман Іван Мазепа (останній, як відомо, не раз і не два очолюючи багатотисячне - 20-40 тисяч - козацьке військо, зневажати яким не насмілювався жоден супротивник, брав найактивнішу участь у численних "компаніях" царя Петра, оружно забезпечуючи йому можливість "збирання" Москвою все нових і нових земель. - М.Л.) та граф Шереметьєв вирушили козацьким флотом, який вже налічував 200 козацьких "чайок", під Очаків. Попереду українського флоту повинен був іти авангард запорозьких козаків під проводом кошового отамана Якова Мороза при підтримці полку з 1740 реєстрових козаків київського полковника Мокієвського. Таким чином, основну морську силу значної морської десантної операції становив український козацький флот".
Та й історія взяття Азова (червень 1696 р.) "свідчить про те, що наслідки бойових дій українських козаків та українського флоту були настільки ефективними", що вже невдовзі оборонці фортеці змушені були винести з воріт "схилені турецькі прапори". "Я вважаю, - наголошує адмірал, - що тільки за рахунок боєздатності українського козацтва, козацького флоту були створені умови для взяття Азова, що, у свою чергу, дало можливість отримати дозвіл на будівництво та фінансування російського флоту, який святкує свою 300-ту річницю".
А дату 7 червня 1788 р., наголошує Б. Кожин, "повинні пам"ятати усі військові моряки України. У цей день Чорноморська веслувальна флотилія завдала нищівного удару турецькому флоту". Ось як писано про це у офіційній реляції генерал-фельдмаршала кн. Г. Потьомкіна-Таврійського від 19 червня 1788 р. (Высочайшие.., 1872. - С. 223-224): "Флот капітан-паші веслувальною флотилією розгромлений, 6 кораблів лінійних спалено та 2 віддалися… 30 суден розбиті… Між кораблями знищені капітан-пашинський та віце-адміральський, у полон взято людей з 3.000, побито не менше… Ця перемога одержана малими, новозбудованими за небувалим калібром, веслувальними суднами, яких побудовано до 200 і у них розміщується по 60 осіб, легкість і моторність [їх] така, що ворожий корабель тільки встигав їх побачити, а вони уже той оточують… Встановлено, що вони незрівнянно більше загибелі ворожому флотові вчиняти можуть, аніж великі військові кораблі - як це в останній поразці турецького флоту насправді й виявилося. Цими суднами переважно управляють Запорожці, котрих всього тепер нараховується до 20.000". Не дивно, що навіть Катерина ІІ у своєму указі сенатові 14 квітня 1789 р. (там само. - С. 223) відзначала "колишніх Запорожців", що "із завзяттям та відвагою" билися проти турків.
Нас усіх привчили - і досі привчають численні лужкови та затуліни - вважати Севастополь за місто виключно "русской (себто російської. - М.Л.) славы". Однак саме цим, на думку В. Галушка (1996), демонструється "цілковита неповага до інших народів, які лицемірно називають "братніми". І це, дійсно, так, бо завжди, як наголошує московський історик О. Ціпко (Если нация.., 1992), "Чорноморський флот був не тільки великороським, але й малороським", і "українці служили вітчизні не гірше, ніж великороси". А що ж стосується чисельного складу - навіть переважали.
За даними доктора історичних наук Я. Дашкевича (1993. - С. 109), в період між 1905 та 1917 рр. українці становили до 75 відсотків особового складу Чорноморського флоту. Не виключено, що ця частка була ще більшою - особливо у XVIII - XIX ст. (справді, якщо врахувати стан російських доріг, важко уявити, щоб контингент "нижніх чинів" ЧФ формувався за рахунок рекрутів із Сибіру чи далекосхідних регіонів імперії). Ця тенденція - комплектувати особовий склад флоту за рахунок українців - вповні збереглася й у XX ст. Так, у резолюції Третього Українського військового з"їзду, що відкрився у Києві 20 жовтня 1917 р., зазначалося: "Зважаючи на те, що Чорноморський флот має у своєму складі 80 % українців і знаходиться у територіальних водах України, з"їзд постановляє, щоби Морська Генеральна Рада негайно приступила до українізації Чорноморського флоту".
Тож насправді - слава Севастополя значною мірою здобута звитягою і кров"ю саме українців. Втім, українці переважали не тільки на кораблях цього флоту - недарма восени 1917 р. Верховний головнокомандувач Росії О. Керенський видав наказ про українізацію крейсера "Светлана" на Балтиці (Сергійчук. Над Чорним.., 1992).
Як бачимо, не стояли українці осторонь у військових справах. Однак офіційні історичні джерела імперії, в тому числі й радянської, всіляко замовчували ці історичні факти. Дотримується цієї традиції й багатотомна "Советская военная энциклопедия", видана в 70-80-ті рр. Так, у обширній статті "Російсько-турецькі війни 17-19 ст." (Т. 7), де детально описано перебіг подій у численних і багаторічних війнах між цими непримиренними ворогами, жодним словом не згадується щонайменша участь у бойових діях ані козацьких військ, ані козацького флоту, наче їх і не існувало взагалі, хоча в статті "Чорноморське козаче військо" (Советская военная.., 1979. -т. 8. - С. 461) визнається, що "Ч. к. в. відзначилося у Кавказьких війнах, Севастопольській обороні 1854-1855 рр., російсько-турецьких війнах 17-19 ст.". Отака вона, імперська вдячність та об"єктивність!"
Как говорил профессор Преображенский - у вас в головах разруха. А я вчера из Севика. там люди настолько дружны, что просто зависть берет. Это у нас успешно посеяли национальную рознь и все вы грызетесь именно на этой почве. А там люди больше уважают и ценят себя, свой город, свое прошлое. Дай Бог им выстоять против всей этой политической дурни!
а то все идет к тому что трикалорами завесят весь Крым