В Луганске террористы похитили "свободовца"
В Луганске террористы похитили проукраинского активиста Михаила Логвиненко.
Михаил Логвиненко собирался выехать за город, но по дороге его перехватили боевики, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на ТСН.ua.
Родственники, которые не дождались в условленном месте, начали обзванивать коллег и друзей, надеясь, что они имеют какую-то информацию.
Читайте также: В Макеевке террористы похитили родителей активиста: угрожают их убить, если "свободовец" не придет сдаваться
Мобильный Михаила долгое время не отвечал, а потом на один из звонков ответил незнакомый мужской голос. Он сообщил, что владелец телефона захвачен в заложники и находится в здании луганского управления СБУ, которое с начала апреля контролируется террористами. Никаких требований для освобождения преступники не выдвинули.
Читайте также: Восточную Украину терроризируют боевики Кадырова, - журналист
Напомним, вчера террористы возле Луганска расстреляли семью бизнесменов. Жена и муж погибли на месте, их 10-летняя дочь в тяжелом состоянии госпитализирована.
https://www.facebook.com/butusov.yuriy/posts/761977377175894
Заявление Рината Ахметова с просьбой вывести украинские войска из Донецкой и Луганской областей окончательно сбросило маски. Ахметов ни разу не требовал вывести из Донецкой и Луганской области
террористические банды. Ни разу не требовал остановить беспредел,
похищения людей, убийства и пытки, грабежи. Проблему владелец 25%
украинского ВВП видит в украинских войсках. Так вот, украинская армия не
оставит бандитам под разграбление Донецкую и Луганскую области.
Дополнительные части украинских добровольцев перебрасываются в
Мариуполь. Донецк - это не ОПГ, Ринат Леонидович. Донецк - это Украина.
Он - лидер партии радикальных гомосексуалистов.
Чем дОльше тянется "АТО", тем хуже ситуация...
Фарион и Тягнибок уже выехали на поиски Михаила Логвиненко в Луганск!
Они найдут его!
видать и вправду это была цена освобождения Юли..
Дмитрий Медведев парень хоть куда
Помимо бисексуальных радостей иногда позволяет несколько дней не выходить из запоя, причем пьет он только красные вина
В общем как для будущего руководителя Газпрома, Димочка - настоящий мужик.
Голубой поток замер в ужасе ожидания и молится за вечное здоровье умирающего гея Миллера.
ЦЕ УКРАЇНА !!! ДОНБАСС- ЭТО УКРАИНА !!!
Донецька
та Луганські області - це українські етнічні землі, це землі Кальміуської
паланки Війська Запорозького Низового, східний кордон якої сягав р.Дон.
Жодного сантиметра Кремлівському агресору української землі,
окропленої славою нашого КОЗАЦТВА !!!
Справжньою науковою сенсацією
археологічного 2012 р. сезону стало відкриття козацької фортеці Кальміус в
центрі Маріуполя, що на Донеччині.
Незважаючи на те, що згадки про
центр Кальміуської паланки Війська Запорозького
Низового ( східний кордон якої сягав ріки Дон ) збереглися в архівах Коша, у листуванні козацької
старшини, писав про нього у своїй знаменитій «Історії запорозьких козаків» і
Дмитро Яворницький, факт існування на березі Азовського моря східного
козацького форпосту і слободи біля нього, тривалий час брався під сумнів, а то
й вперто заперечувався. Як заперечувалася й козацька історія донецького краю.
Особливо ж той факт, що Маріуполь має українське козацьке коріння, був, як і
багато міст та містечок на сході і півдні України був заснований запорожцями,
січовиками, а не за вельможною царською вказівкою, як у тому, фальшуючи
історію, переконувала людність роками імперська пропаганда. Ще й сьогодні у
Маріуполі дотримуються імперсько-радянської версії щодо заснування столиці
Приазов'я. За цією версією «батьком» міста був
губернатор Азовської губернії Чертков, з волі якого, начебто, закладено
поселення у 1778 році. Нову енергію цій даті надав Указ Президії Верховної Ради
України від 3 вересня 1978 року про нагородження Жданова (так тоді називався
Маріуполь) орденом Трудового Червоного Прапора на честь 200-річчя міста. Не
менш популярна й версія про заснування Маріуполя греками, яких Катерина друга
переселила з Криму на береги Азова. Відомо, що більше двох тисяч православних
переселенців з Криму митрополит Ігнатій за домовленістю імператрицею (за що тримав
щедрі дари) привів у Павловськ наприкінці липня 1780 року. Документи свідчать,
що перший подячний молебень Ігнатій з паствою відслужили у козацькій церкві, а
чимало людей розселили у хатах та кам'яних будинках, що належали козакам. Самих
же козаків депортували, виселили на землі інших паланок.На клопотання
переселенців Павловськ, що називався так на честь цесаревича Павла Петровича,
був перейменований у Маріуполь. Втім Павловськ був Павловськом усього півтора
роки, до того, до знищення Катериною Запорозької Січі із забороною на віки й
спогаду про запорозьких козаків, носив назву Кальміус.
Пам'ять
про паланкового полковника зберегли не лише архіви Коша, а й його хутір у Новоазовському районі, який
до сих пір зветься Порохня. Є на мапі Донеччини й інші села та міста, що
нагадують про козацьке минуле краю: Козацьке, Селидове, від імені козака
Селида, Козацька пристань тощо.
А ось краєзнавець, автор відомої книги «Приазов'я - колиска козацтва» Микола
Руденко стверджує, що вже на початку XVII століття фортеця Кальміус виконувала
важливу роль у період походів запорозьких козаків проти татар і турок у 1615 і
1616 роках, наступних 1617, 1620, 1622 та 1630 роках. Адже ріка впродовж
тривалого часу, якщо головний дніпровський шлях був перекритий ворогом,
забезпечувала запасний вихід з Хортиці по Дніпру, далі Самарою, Вовчою,
Осиковою та Кальміусом у Азовське, а потім Чорне море.
P.S.
В січні 1655 року січовики отримали від
гетьмана Богдана Хмельницького універсал, якій більш-менш точно узаконював межі
вольностей війська Запорозького Низового. Ось як сказано в універсалі Хмельницького : «А тепер також володіти їм стародавнім
городком запорозьким. Самарою прозваним, з перевозом із землями в гору Дніпра
по річку Оріль, а вниз до самих степів ногайських і кримських, а через Дніпро і
лимани Дніпрові та Бугові, як одвіку бувало, по очаківські улуси, і вгору річки
Бугу по річку Синюху. Від Самарських же земель, через степ по самісіньку річку
Дон, де ще за гетьмана Предслава Ланцкоронського козаки запорозькі свої
зимівники мали, те все щоб непорушно повік при козаках запорозьких лишилось».
Звернімо увагу: запорозькі землі сягали
аж до Дону. Це була крайня, споконвічна межа їхніх вольностей, межа
Кальміуської паланки.