В Запорожье два железнодорожника пытались сдать на металлолом вагон...

Когда в школе изучали русскую классику, никогда бы не подумали, что на самом деле такое будет в жизни, а не в сатирических рассказах.

Чехов Антон Павлович.
"Злоумышленник"

Перед судебным следователем стоит маленький, чрезвычайно тощий мужичонко (а фамилие то украинское, на "О" заканчивается- прим. ПС)в пестрядинной (очевидно, в укроодежде- прим. ПС)рубахе и латаных портах. Его обросшее волосами и изъеденное рябинами лицо и глаза, едва видные из-за густых, нависших бровей (очевидно, украинец- гуцульского происхождения- прим. ПС), имеют выражение угрюмой суровости. На голове целая шапка давно уже нечёсанных, путаных волос, что придаёт ему ещё большую, паучью суровость.) Он бос.

— Денис Григорьев! — начинает следователь. — Подойди поближе и отвечай на мои вопросы. Седьмого числа сего июля железнодорожный сторож Иван Семёнов Акинфов (парень русский, сразу видно- прим. ПС), проходя утром по линии, на 141-й версте, застал тебя за отвинчиванием гайки, коей рельсы прикрепляются к шпалам. Вот она, эта гайка!.. С каковою гайкой он и задержал тебя. Так ли это было?

— Чаво?

— Так ли всё это было, как объясняет Акинфов?

— Знамо, было.

— Хорошо; ну, а для чего ты отвинчивал гайку?

— Чаво?

— Ты это своё «чаво» брось, а отвечай на вопрос! для чего ты отвинчивал гайку?

— Коли б не нужна была, не отвинчивал бы, — хрипит Денис, косясь на потолок.

— Для чего же тебе понадобилась эта гайка?

— Гайка-то? Мы из гаек грузила делаем…

— Кто это — мы?

— Мы, народ… Климовские мужики, то есть.

— Послушай, братец, не прикидывайся ты мне идиотом, а говори толком. Нечего тут про грузила врать!

— Отродясь не врал, а тут вру… — бормочет Денис, мигая глазами. — Да нешто, ваше благородие, можно без грузила? Ежели ты живца или выполозка на крючок сажаешь, то нешто он пойдёт ко дну без грузила? Вру… — усмехается Денис. — Чёрт ли в нём, в живце-то, ежели поверху плавать будет! Окунь, щука, налим завсегда на донную идёт, а которая ежели поверху плавает, то ту разве только шилишпер схватит, да и то редко… В нашей реке не живёт шилишпер… Эта рыба простор любит.

— Для чего ты мне про шилишпера рассказываешь?

— Чаво? Да ведь вы сами спрашиваете! У нас и господа так ловят. Самый последний мальчишка не станет тебе без грузила ловить. Конечно, который непонимающий, ну, тот и без грузила пойдёт ловить. Дураку закон не писан…

— Так ты говоришь, что ты отвинтил эту гайку для того, чтобы сделать из неё грузило?

— А то что же? Не в бабки ж играть!

— Но для грузила ты мог взять свинец, пулю… гвоздик какой-нибудь…

— Свинец на дороге не найдёшь, купить надо, а гвоздик не годится. Лучше гайки и не найтить… И тяжёлая, и дыра есть.

— Дураком каким прикидывается! Точно вчера родился или с неба упал. Разве ты не понимаешь, глупая голова, к чему ведёт это отвинчивание? Не догляди сторож, так ведь поезд мог бы сойти с рельсов, людей бы убило! Ты людей убил бы!

— Избави господи, ваше благородие! Зачем убивать? Нешто мы некрещёные или злодеи какие? Слава те господи, господин хороший, век свой прожили и не токмо что убивать, но и мыслей таких в голове не было… Спаси и помилуй, царица небесная… Что вы-с!

— А отчего, по-твоему, происходят крушения поездов? Отвинти две-три гайки, вот тебе и крушение!

Денис усмехается и недоверчиво щурит на следователя глаза.

— Ну! Уж сколько лет всей деревней гайки отвинчиваем и хранил господь, а тут крушение… людей убил… Ежели б я рельсу унёс или, положим, бревно поперёк ейного пути положил, ну, тогды, пожалуй, своротило бы поезд, а то… тьфу! гайка!

— Да пойми же, гайками прикрепляется рельса к шпалам!

— Это мы понимаем… Мы ведь не всё отвинчиваем… оставляем… Не без ума делаем… понимаем…

Денис зевает и крестит рот.

— В прошлом году здесь сошёл поезд с рельсов, — говорит следователь. — Теперь понятно, почему…

— Чего изволите?

— Теперь, говорю, понятно, отчего в прошлом году сошёл поезд с рельсов… Я понимаю!

— На то вы и образованные, чтобы понимать, милостивцы наши… Господь знал, кому понятие давал… Вы вот и рассудили, как и что, а сторож тот же мужик, без всякого понятия, хватает за шиворот и тащит… Ты рассуди, а потом и тащи! Сказано — мужик, мужицкий и ум… Запишите также, ваше благородие, что он меня два раза по зубам ударил и в груди.

— Когда у тебя делали обыск, то нашли ещё одну гайку… Эту в каком месте ты отвинтил и когда?

— Это вы про ту гайку, что под красным сундучком лежала?

— Не знаю, где она у тебя лежала, но только нашли её. Когда ты её отвинтил?

— Я её не отвинчивал, её мне Игнашка, Семёна кривого сын, дал. Это я про ту, что под сундучком, а ту, что на дворе в санях, мы вместе с Митрофаном вывинтили.

— С каким Митрофаном?

— С Митрофаном Петровым… Нешто не слыхали? Невода у нас делает и господам продаёт. Ему много этих самых гаек требуется. На каждый невод, почитай, штук десять…

— Послушай… 1081 статья уложения о наказаниях говорит, что за всякое с умыслом учинённое повреждение железной дороги, когда оно может подвергнуть опасности следующий по сей дороге транспорт и виновный знал, что последствием сего должно быть несчастье… понимаешь? знал! А ты не мог не знать, к чему ведёт это отвинчивание… он приговаривается к ссылке в каторжные работы.

— Конечно, вы лучше знаете… Мы люди тёмные… нешто мы понимаем?

— Всё ты понимаешь! Это ты врёшь, прикидываешься!

— Зачем врать? Спросите на деревне, коли не верите… Без грузила только уклейку ловят, а на что хуже пескаря, да и тот не пойдёт тебе без грузила.

— Ты ещё про шилишпера расскажи! — улыбается следователь.

— Шилишпер у нас не водится… Пущаем леску без грузила поверх воды на бабочку, идёт голавль, да и то редко.

— Ну, молчи…

Наступает молчание. Денис переминается с ноги на ногу, глядит на стол с зелёным сукном и усиленно мигает глазами, словно видит перед собой не сукно, а солнце. Следователь быстро пишет.

— Мне идтить? — спрашивает Денис после некоторого молчания.

— Нет. Я должен взять тебя под стражу и отослать в тюрьму.

Денис перестаёт мигать и, приподняв свои густые брови, вопросительно глядит на чиновника.

— То есть, как же в тюрьму? Ваше благородие! Мне некогда, мне надо на ярмарку; с Егора три рубля за сало получить…

— Молчи, не мешай.

— В тюрьму… Было б за что, пошёл бы, а то так… здорово живёшь… За что? И не крал, кажись, и не дрался… А ежели вы насчёт недоимки сомневаетесь, ваше благородие, то не верьте старосте… Вы господина непременного члена спросите… Креста на нём нет, на старосте-то…

— Молчи!

— Я и так молчу… — бормочет Денис. — А что староста набрехал в учёте, это я хоть под присягой… Нас три брата: Кузьма Григорьев, стало быть, Егор Григорьев и я, Денис Григорьев…

— Ты мне мешаешь… Эй, Семён! — кричит следователь. — Увести его!

— Нас три брата, — бормочет Денис, когда два дюжих солдата берут и ведут его из камеры. — Брат за брата не ответчик… Кузьма не платит, а ты, Денис, отвечай… Судьи! Помер покойник барин-генерал, царство небесное, а то показал бы он вам, судьям… Надо судить умеючи, не зря… Хоть и высеки, но чтоб за дело, по совести…

Ага, так значит педофилам 4-5 лет, а за вогон 7-12... ну ну...

Слава вільній Україні :vsk
Героям слава

Відчуваю, скоро всю державу здамо на метал

шилишпёры, бл..!!!!!!!!!

Труби - на брухт, гроші - в трубу
Телефонний дзвінок у редакцію від жителів села Привільне, що на Баштанщині, примусив нашу журналістську команду швидко зібратися у дорогу.
Місцеві жителі глибоко обурені тим, що тричі до їх села намагаються прокласти газопровід, утім, блакитний вогник не дійшов до населеного пункту.
Привільне - мальовниче село: стоїть воно на березі річки Інгул, з охайними вулицями, ошатними подвір"ями. Але дорога до села - аж зуби цокотіли, поки дісталися.
У Баштанці ми знайшли директора міськкомунгоспу Василя Марченка, який давно знайомий із ситуацією. Саме він погодився бути нашим гідом і розповісти про затяжну ситуацію з привільнянським газопроводом.
***
Бур"яном поросли труби, і ніхто, крім фахівця, яким є Василь Вікторович Марченко, не зміг би вказати, звідки й куди їх проклали.
Справді, зусиль тут витрачено немало. Ось, біля баштанських садиб замулена місцина...
- Ми сюди запрошували спеціалістів, техніку залучили, витратили чималі кошти, аби під цим болотяним ярком прокласти труби, - розповідає Василь Марченко. - Намучилися з Петром Борисовичем Мураховським, який досконало знає наш район і не один кілометр газових труб проклав по області. Втім, бачте, далі труба пішла на поле. Жоден господар не постраждав. Ані паркана не зламали, ані деревини в садах.
… Зупиняємося, робимо фото на згадку про газопровід високого тиску, який вже три роки лежить у землі. Це тільки останнього разу - три роки. А до цього вже були і два проекти, і два газопроводи. Тільки щезли вони, як дим. Хіба що хтось добряче "нагрів руки", коли труби (перший раз - 15,5 км, другий - 8) здавали на металобрухт.
- Уявіть собі, труби великого діаметра з товщиною стінок 12 міліметрів, який це гарний метал був. Був та загув! - каже обурений цим фактом Василь Марченко.
Важко зрозуміти, що це: безпорадність, безгосподарність, марнотратство чи взагалі злочин? Чому жителі Привільного півтора десятка років мають спостерігати, як з чиєїсь вини тричі (!!!) прокладають газопровід, двічі його виривають та кудись продають труби?

Напевне, товстий гаманець Державного бюджету дозволяє витрачати сотні тисяч гривень на проекти, на труби, на оплату праці.
***
Нарешті ми у сільській раді. З першого погляду видно, що тут - не "тихе життя", а всі за роботою. А на стенді, у коридорі сільради, висвітлена вся необхідна і корисна для місцевих жителів інформація, навіть фото дільничного інспектора міліції та начальника Баштанського райвідділу висять із номерами їх мобільних телефонів.
А ось зустріли нас безрадісно, навіть насторожено: "А чим нам допоможе преса з Миколаєва? Аби тільки гірше не зробили своїми публікаціями".
Проте Привільнянський сільський голова Валерій Савченко, а він на той час був на святкуванні 25-річчя дитячого садка, виявив занепокоєність проблемою. Відразу відчули на собі його діловий стиль, організаторські здібності і бажання працювати для людей.
- У нашому селі 940 подвір"їв, 2640 душ населення, школа на 240 учнів, дитячий садок, інтернат для дітей, позбавлених батьківського піклування.
Село велике, але без природного газу. (Та й, до речі, майже без водогону - старий постійно виходить із ладу, йому "всього" 30 років. - Авт.).
Перший газопровід було прокладено на початку незалежності, у далекі 90-ті роки. Та коштів не вистачило на всю довжину - від Баштанки до Привільного. Труби лежали, іржавіли і врешті-решт були викопані.
- У нас уже люди згодні кошти зібрати, по 10 тисяч гривень з двору, провести розвідний газопровід по селу. До школи та садочку газ потрібно підвести якнайшвидше.
Торік село відвідала голова Миколаївської обласної ради та проводила тут загальні збори. Тетяна Демченко пообіцяла, що газ у Привільному обов"язково буде. У першу чергу - підведуть до дитячого садочка. Та чи були "забиті" у цьогорічний обласний бюджет кошти на Привільне, я не знаю. Може, про нас узагалі "забули"?
Привільнянською сільською радою було виготовлено проектно-кошторисну документацію на підключення дошкільного навчального закладу і школи І-ІІІ ступенів до газорозподільної мережі - все це коштуватиме 667 тисяч гривень. Але у вищих ешелонах влади - в обласній раді - тільки за голови взялися, побачивши кошторис, - сума не маленька!

***
В 2003 році на завершення будівництва газопроводу передбачалися кошти з державного бюджету.
Замовником на будівництво було визначено управління капітального будівництва облдержадміністрації. Враховуючи, що субвенція спрямовувалась на продовження будівництва розпочатого в 1992 році газопроводу, працівники управління виїхали до Баштанського району для прийняття незавершеного будівництва. Проте, вже на той час, ні органи місцевого самоврядування, ні правління КСП "Родина" не показали існуючого незавершеного будівництва. Його просто не було, як і не було вритих у землю труб високого тиску!
Правління КСП "Родина" передало УКБ проектно-кошторисну документацію, виготовлену в 1999 році, і не надало жодних документів щодо будівництва газопроводу в 1992-1996 роках. А відтак, його будівництво було знову розпочато "з нуля".
- За відкоригованою в 2003 році проектно-кошторисною документацією (проект відкоригували, враховуючи інфляцію і т. ін. - Авт.) будівництво велось на ділянці пускового комплексу, - пояснює Лариса Григор"єва, начальник управління капітального будівництва облдержадміністрації. - При загальній довжині газопроводу - 16 кілометрів 461 метр на той час було прокладено всього 7 кілометрів 890 метрів газових мереж та використано 2161,87 тисяч гривень при кошторисній вартості в цінах 2003 року. Тоді пройшли найважчі місця - болото, декілька балочок, зробили "проколи" під автотрасами.
Для завершення будівництва газопроводу до села Привільне необхідно прокласти 8 кілометрів 571 метр газопроводу високого тиску, у тому числі 80 метрів переходу через річку Інгул.
Для вирішення питання продовження будівництва газопроводу до с. Привільне Баштанського району необхідно визначитися з обсягами коштів на ці цілі. На сьогодні в управлінні ця інформація відсутня. Коригування (уже втретє! - Авт.) проектно-кошторисної документації з будівництва підвідного газопроводу до с. Привільне замовила Баштанська райдержадміністрація.
Ситуацію прокоментував Михайло Бойко, перший секретар Миколаївського обкому СПУ: "Несвоєчасне виділення бюджетних асигнувань призводить до зайвих перевитрат, тому що переробляється проект, закуповуються труби, здійснюється оплата праці працівникам. А підсумок такої безгосподарності: люди перестають довіряти владі, а саме головне - залишаються без нормальних умов проживання. Соціалістична партія розробила програму "Справедлива Україна", яка втілюється на теренах держави, тож і в нашій області обком буде впроваджувати демократичні, справедливі для кожного принципи життя. Мешканці села Привільне давно завоювали право жити в будинках з газовим опаленням, а дітлахи в дитячому садку та школі не повині відчувати на собі безпорадність дорослих. Будемо спільними зусиллями досягати успіху".
Поки тривають змагання чиновників у епістолярному жанрі, а сільський голова оббиває пороги обласної ради - минає час, а процес корозії металу (навіть у закопаних у землю трубах) не відміниш жодним президентським Указом. Та й хто дасть гарантію, що однієї лихої ночі ті труби не вириють зухвалі "шукачі скарбів" - мисливці за металом?
І що тоді?
А тоді, як у відомій казочці Олександра Сергійовича Пушкіна, "в третий раз закидывать невод"? Тобто, втретє починати все "з нуля"?
А люди що?.. Людям хочеться жити по-людські, пробачте за тавтологію - то беззаперечний факт. Тим більше у селі, там, де майже немає наших, міських зручностей. Та залишається лише чекати…
Олександр САЙКОВСЬКИЙ
(«Дiалог-iнформ», 13.08.08 р.)