Порошенко подписал закон, усиливающий социальную защиту мобилизованных
Президент Петр Порошенко подписал Закон "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно усовершенствования порядка прохождения военной службы и вопросов социальной защиты граждан Украины, которые проходят военную службу во время особого периода". Документ был принят Верховной Радой 15 января.
Об этом Цензор.НЕТ сообщили в пресс-службе Главы Государства.
Закон №116-VIII, в частности, направлен на урегулирование призыва граждан на срочную военную службу, введение уголовной ответственности за уклонение от прохождения военной службы по призыву лиц офицерского состава, расширение перечня категорий граждан, которые могут быть приняты на военную службу по контракту в особый период, проведения более эффективной подготовки военнослужащих срочной военной службе по военно-учетным специальностям, обеспечение повышения социальной защиты военнослужащих.
Также Закон предусматривает повышение призывного возраста до 27 лет и уменьшение количества оснований для получения гражданами Украины отсрочки от прохождения срочной службы. Документом указано, что за работниками, которые были призваны во время мобилизации, на особый период и подлежащих увольнению с военной службы в связи с объявлением демобилизации, но продолжают военную службу по контракту, сохраняется место работы (должность), средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, независимо от подчинения и формы собственности, более чем на один год.
Вони йшли на війну добровільно, готові віддати життя і здоров'я. Натомість, держава, яку вони захищають, їх не визнає, а родичів загиблих героїв залишає без підтримки.
19-річний Святослав Горбенко на війну пішов добровольцем. Він знав кілька мов, і навчався в одному з найпрестижніших вишів країни. Боєць міг стати блискучим перекладачем чи істориком, але обрав шлях солдата. На війну студент київського національного університету пішов без відома батьків.
Він залишив нам з матір'ю листа, у якому просив прийняти його рішення, - каже батько загиблого солдата Сергій Горбенко.
Святослав у складі п'ятого батальйону "Правого сектору" захищав Донецький аеропорт. Про загибель сина батьки дізнались тільки на третій день. У свідоцтві про смерть вказано місце - аеропорт Донецька. Та для держави "кіборг" - не учасник бойових дій. В отриманні такого статусу родині відмовили.
"Правий сектор" досі не визнаний державою. Батько загиблого каже: сподівався, на підтримку організації у боротьбі за справедливість.
Нині батьки Святослава хочуть одного - аби держава, за яку загинув їхній син, офіційно визнала його захисником. Вони не просять пільг та виплат.
До речі, пільги за законом їм і не передбачені. Для отримання допомоги потрібно надати документи з військової частини. А добровольців для бюрократів не існує.
З'ясувалося, що Плотницький отримав вказівки від своїх московських хазяів взяти українські війська в так званий "дебальцевський котел" до 2 лютого.
Виявляється, що Путіну "параду" наших військовополонених вулицями окупованого Донецька, здалося недостатнім, і він вирішив продовжити гру під назвою "історичні паралелі".
2 лютого, як дата ймовірного взяття в кільце угрупування наших військ під Дебальцево була вибрана не випадково. Саме 2 лютого 1943 року капітуляцією Північної групи вермахту закінчилася знаменита Сталінградська битва.
10 січня 1943 року було розпочато операцію зі знищення оточеного угруповання вермахту. Оточені частини було розколото на північну й південну групи і до 2 лютого повністю ліквідовано. Генерал-фельдмаршал Паулюс потрапив у полон. Вермахт у цій битві втратив 1,5 млн вояків. У Німеччині було оголошено триденний траур. Наступ лід Сталінградом переріс у загальний стратегічний наступ радянських військ, який тривав до кінця березня 1943 року.
Проводячи історичні паралелі між Сталінградом і Дебальцево, московські ляльководи та їхні "жукови" луганського та донецького розлива не врахували одного, але головного, чинника-мужності та сили духу українського воїна. Дарма, що у нас є свій фельдмаршал Паулюс-Муженко, але у нас є і свій будинок Павлова та Мамаєв курган - це місто Вуглегірськ.
Місто, в якому важка боротьба йшла за кожну вулицю, кожен будинок, підвал і сходи. Тоді , в 1943 році, німці називали цей тип безпрецедентних міських вуличних боїв - «Rattenkrieg» («Щуряча війна»).
«Rattenkrieg» («щуряча війна»). Ні, не щуряча. Тут німці помилилися. У нас війна зі щуром. Щуром агресивним, кривавим , підступним. Щуром, який заради своїх імперських амбіцій та історичних паралелей залишив назавжди в українській землі під Дебальцево сотні своїх вояків.
Фарбуйте зірки на вежах Кремля в кольори нашого державного прапора. Ми теж шанувальники історичних паралелей. Бруківка Красної площі ще почує важкі переможні кроки нащадків слави Сагайдачного...