РУС
10275 посетителей онлайн
Мать убитого Лозинским Олийныка просит спецсуд возобновить следствие по данному делу
Мать убитого экс-нардепом ВР Виктором Лозинским жителя Кировоградщины Валерия Олийныка просит Высший специализированный суд по рассмотрению гражданских и уголовных дел возобновить следствие по данному уголовному производству.
Об этом сказал ее адвокат Владимир Бурковский, информирует Цензор НЕТ со ссылкой на Украинские новости.
"Мы подали ходатайство в суд для того, чтоб возобновить следствие... Мы считаем, что первоначальное расследование было неполным и не исследовало все обстоятельства дела", - сказал он.
Адвокат отрицает, что в ходатайстве речь идет о том, чтоб освободить Лозинского из-под стражи на поруки.
Высший спецсуд рассмотрит иск Любови Олийнык 19 марта в 10:00.
Топ комментарии
Вадим навчався в Київському будівельному технікумі. Одного дня хлопець отримав повістку й наполіг, щоб його оформили у частину, яка була недалеко від дому.
- У той час армія розвалювалася й було багато проблем, але мені дуже пощастило, - згадує Вадим, - я служив з чудовими хлопцями, які так само як і я, вирішили після закінчення першого контракту підписати наступний. Я дуже любив стрибки з парашутом, навчання й для мене зовсім не пусті слова: "Є така професія, як Батьківщину захищати".
Коли майбутньому спецназівцю було лише 5 років, мати - Наталя Вікторівна розлучилася з чоловіком. З тих пір хлопчик став у родині єдиним чоловіком, захисником мами. Мати Героя - звичайна вчителька, а батько- звичайний механік. Пізніше мати вийшла заміж вдруге й у Вадима з'явився вітчим, який служив в міліції. З вересня минулого року бійця відправили захищати донецьке летовище. У той час тих, хто там воював ще не називали "кіборгами". Саме там Вадим отримав своє перше поранення. Куля ввійшла в груди з лівого боку, трохи нижче ключиці. В Дніпропетровському шпиталі зашили рану й зупинили запальний процес. Вже "кіборгом" через півтора місяці знову повернувся в свій підрозділ, а в лютому його разом з іншими бійцями відправили захищати від російських загарбників Дебальцеве.
- 16 лютого під час останнього перемир'я, наш БТР вів колону з Дебальцево у Артемівськ, - згадує боєць, - при виїзді з міста нас почали обстрілювати. Думаю, що вистрілили скоріше за все з ручного гранотомету. Один з снарядів залетів усередину, мені відразу відірвало руку. Броньована машина проїхала ще трохи, а потім зупинилася. Ми з хлопцями вибралися з неї. Далі, я майже не пам'ятаю, що було навколо, проте у той час, я дуже добре розумів, що треба добігти до придорожньої посадки. Мені - це вдалося, я впав десь в кущах, там і пролежав кілька днів. - Розповідає Вадим. - В ті ночі і дні був мороз, так, я був взутий в берці, - теплі черевики, але я лежав на землі, не рухаючись. Ще, коли був в машині, хотів ввести обезболююче та шприц випав з руки. Коли вже прийшов до тями в кущах, дістав джгут, але через те, що був в бронежелеті не зміг дотягнутися до плеча, щоб його затягнути.
Далі, все було немов в тумані. Іноді Вадим приходив до тями. Чув якісь постріли. Пізніше боєць дізнався, що це розстрілювали їхні війська, які 18 лютого виходили з Дебальцевого. В Героя не було сил покликати когось на поміч. Проте усе одно до останнього сподівався, що його знайдуть живим. В ці дні Вадим жував сніг замість води, адже йому дуже хотілося пити.
19 лютого бійця знайшли патрульні "ЛНР". Вони відразу ввели обезболююче, дали напитися води й відвезли у Луганську лікарню. У той час на телефон матері Вадима почали надходити дзвінки.
- Спочатку подзвонила якась жінка, - розповідає Наталя Вікторівна. - Казала про те, щоб я думала, як буду сина викупати. - Потім лікар швидкої. Трохи пізніше з телефону медсестри подзвонив Вадим. Він сказав лише два слова: "Мама, я живий". Далі трубку взяла медсестра й пояснила, якщо я не заберу Вадима якомога скоріше, то за ним прийдуть бійці "ЛНР". Я дуже злякалася, подзвонила до воїнської частини сина.
Перемовини про звільнення важкопораненого бійця вели представники Союзу ветеранів Афганістану Луганської області і згодом пораненого передали через представників ОБСЄ. Наталі Вікторівні дуже важко було змиритися з тим, що сталося, але слова сина:
- Давай вчитися далі жити з тим, що є, - висушили її сльози й додали сил та мужності аби спробувати витримати й хоч якось змиритися з тим страшним лихом, яке пережив її син. Вадим дуже просив прапор підрозділу спеціального призначення та в реанімації його не дозволили повісити.
Тому мати Героя привезла сину маленький, на якому розписалися друзі бійця.
- На жаль, у Вадима постраждали не лише ступні, але й голені, - каже Наталя Ісаєнко, завідувачка гнійно-септичною реанімацією столичного центру термічних травм та пластичної хірургії київської клінічної лікарні №2, - є відмерші частини шкіри. Та ми не здаємося й б'ємося за кожен сантиметр постраждалих тканин. Але некроз дуже глибоко уразив ступні й те лікування, яке ми проводили не дало ефекту. Мені дуже боляче говорити, що цьому молодому бійцю, який залишився без руки, ми ампутували ще й обидві ступні.
Родина Героя вже почала збір коштів на придбання трьох протезів для Вадима. Будь-ласка, не залишайтеся байдужими."
Номер картки ПриватБанку 5168 7420 2080 3460.
Одержувач Вадим Довгорукий. Зв'язатися з мамою Героя можна за телефоном (066) - 825 - 44 - 26.
// Інна Орлова
Не будет вам, оркам прощения, за все ответите - кто успеет еще при жизни, а остальных сатанистов настигнет Суд Божий.
БЮТ щимят под ковром