Минкультуры создало комиссию по проверке использования объектов Почаевской лавры, - Ткаченко
Работа МКИП по проверке использования объектов в Почаевской лавре только началась, однако министерство делает все для того, чтобы искоренить незаконное господство российской церкви в Украине.
Об этом в эфире телемарафона "Единые новости" сообщил министр культуры и информационной политики Александр Ткаченко, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на Укринформ.
"У нас созданы комиссии по проверке использования объектов как в Печерской лавре, так и на территории Черниговского заповедника, где уже приостановлены действия соглашений по использованию некоторых объектов заповедника. Но каждый отдельный случай – это каждый отдельный случай", – подчеркнул Ткаченко.
По его словам, в Чернигове МКИП находится в "цивилизованном диалоге" с представителями УПЦ МП, а в Почаеве работа только началась.
"Там другая ситуация по сравнению с Киево-Печерской лаврой, потому что есть Кременецкий заповедник, есть Почаевская лавра, есть взаимоотношения между ними. В Кременецком заповеднике закончился срок соглашения об использовании. У нас также находится дело в местном суде относительно того, почему нас не допускают в этот храм, но это процесс. Мы начали достаточно элегантную работу по поводу искоренения незаконного господства российской церкви в Украине на протяжении более 300 лет", - рассказал министр.
Мальчик Бени Пытается имитировать бурную деятельность.
поныне там, вся эта мышиная возня власти вокруг украинской святыни уже становится
не только постыдной, но и смешной.
За критику власти в интернете предлагают сажать в тюрьму сроком от 5 до 7 лет с конфискацией имущества
Нардепы фракции "Слуга народа" зарегистрировали соответствующий законопроект №9223. В объяснительной записке сказано, что законопроект разработан по большей части для борьбы с ботами и ботофермами в соцсетях, которые "осуществляют деструктивную информационную деятельность в ущерб национальной и
госбезопасности Украины".
Через 4 роки після виборів 2019 року свою ціну за необачні слова заплатили усі
…Я дивився на руїни Мар'їнки. Її фото облетіли усі світові медія. Це місто перестало існувати. Там не залишилося жодного цілого будинку. У 2023 році Мар'їнка виглядала як Берлін у 1945: руїна…
Мені стало цікаво, як голосувала Мар'їнка. У 2010 році у виборчому окрузі, центром якого було це містечко, повірили у слова Януковича про те, що помаранчева влада довела країну до руїни - майже 89%, 112 325 мешканців цього міста, сусідніх міст та їх околиць.
«А то що - путін нападе?!» - будь-які спроби апелювати у розмовах до здорового глузду зустрічали подібні глузливі відповіді. Переважно у російській версії: «А то что - путин нападёт?!»
Більшість українців зневажали імовірність воєнної ескалації та посилення безпекових загроз.
За кілька днів до другого туру президентських виборів 2019 року я зламався.
У лютому, за пару місяців до виборів, ми з колегами проводили форсайт у Харкові. Якщо дуже коротко, форсайт - це такий аналітичний метод, який дозволяє моделювати імовірні сценарії розвитку подій.
Ми спробували спрогнозувати, які сценарії нас очікують у випадку, якщо президентські вибори виграє Порошенко, Тимошенко або Зеленський. Інші сценарії ми не розглядали, що болісно сприймалося прихильниками деяких інших кандидатів.
З усіх варіантів найбільш конфліктним і потенційно небезпечним був саме той, в якому президентські вибори вигравав Зеленський.
У тій нашій дискусії в лютому 2019 року я виходив з аналізу логіки путіна.
Вочевидь, переобрання Порошенка на другий термін означало, що програми відновлення українського війська триватимуть далі.
Ситуація вже дещо змінилася за минулі п'ять років після того, коли Янукович та його уряд по суті знищили без бою українське військо, а ключові безпекові посади були віддані вихідцям з ФСБ росії.
Замість п'яти тисяч боєздатного війська, що залишилось від часів «стабільності» Януковича, за п'ять наступних років була створена нова армія.
І кожний новий день означав зростання нашого військового потенціалу. З кожним днем ціна ескалації для росії збільшувалася. Нові ракетні комплекси, проєкти створення безпілотників, що здатні долетіти до Кремля, нова артилерія - усе це збільшувало ціну вторгнення росії. росіянам ця авантюра коштувала б десятків тисяч втрат.
Це зменшувало шанси найбільш катастрофічного сценарію повномасштабного вторгнення, хоч і не знімало на усі 100%.
Через одну дуже просту причину: ми чітко розуміли, де лежать ключі від цієї війни, хто її розпочав і чому. кремлівський карлик чітко розумів, що із таким супротивником, як Порошенко, перемога москви не виглядає гарантованою.
Зусилля українців за цим сценарієм дозволяли підтримувати «status quo» до того моменту, поки в України не з'являться мілітарні та дипломатичні можливості звільнити окуповані території.
Якби перемогла Тимошенко - ситуація скоріш за все розвивалася б за грузинським сценарієм. Тобто після гострої фази воєнної конфронтації проросійський уряд намагається непублічними методами повернутися до «мирного співіснування» та «бізнесу як завжди». Конфлікт переходив у стадію «глибокої заморозки». Цей сценарій не передбачав повернення окупованих територій.
Натомість обрання Зеленського - рано чи пізно - означало ескалацію військових дій.
Логіка кадебіста путіна для тих, хто багато років працював із розсекреченими документами радянських спецслужб та був знайомий із арсеналом російських міфів про історію, - логіка путіна була зрозуміла та легко піддавалася реконструкції.
«Сталін - ефективний менеджер», «розпад СРСР - найбільша геополітична катастрофа ХХ століття» - ці «підказки» путіна не залишали жодних ілюзій, що він мріяв відновити СРСР. Також було ясно, якими методами він буде діяти.
путін мав травму. У 1989 році він сидів у радянському представництві в Дрездені оточений натовпом демонстрантів. Він перелякано телефонував у москву. А москва - мовчала.
Вона ніби перестала існувати - вся ця величезна махіна з десятками тисяч танків, тисячами ядерних боєголовок - весь цей безкінечний простір від Фінської затоки до Берингової протоки ніби перестав існувати. Уся велич Імперії Зла ніби розчинилася, ніби була змита хвилею - навіть не цунамі - оксамитових революцій 1989 року.
Це була криза. Його дуже особиста криза. Він мав пунктик - відновити СРСР.
путін цілком міг вважати, що обрання Зеленського відкривало для цього вікно можливостей.
Бо ось він - володар золочених палат, тисяч танків та «Іскандерів», колишній директор ФСБ, прем'єр-міністр та біс його знає скільки років президент неозорої росії. Він - людина величезного управлінського досвіду, «той, хто всіх переграв», хто пережив у кремлі чотирьох американських президентів і навіть Меркель!
А цей хто - клоун, комік, капітан КВН?! Абхахочешся, як страшно: він взагалі знає, де у його власної держави кнопки? Він взагалі пам'ятає, що головна кнопка - у мене?!
В запаленій уяві московського диктатора обрання Зеленського вкладалася у стереотипні уявлення про failed state.
Поява коміка Зеленського у головному владному кабінеті в Україні в системі координат путіна виглядала як симптом неспроможності української державності: «Все: догралися в демократію! Можна тепер їх брати голими руками!»
Авжеж, у нього могли бути сумніви щодо реакції міжнародної спільноти. Авжеж, у нього могли бути сумніви, чи є резон переходити до активних дій, поки Зеленський мав велику підтримку громадян. Але це вже тактика - вибрати слушний момент для реалізації плану.
Стратегічно путіну було ясно: росіяни та українці - один народ, Україна - штучний витвір, відновленому СРСР - бути! «Цели - ясны! Задачи - определены! За работу, товарищи!»
І спочатку слова та дії Зеленського абсолютно вкладалися у ці уявлення путіна.
19 березня 2019 року Дмитро Ілліч лагідно питав Володимира Олександровича:
- Ти уявляєш собі переговори у форматі путін з Зеленським?
- Та треба говорити дуже просто! Чого ви хочете? Ваші умови! Чого ви до нас прийшли? Написали пункти: «Шо нада, рібята?!» І потім я б взяв оті пункти… Чесно кажучи, мир-то потрібний на наших умовах… А потім сказав: а ось наші пункти - десь посередині зійшлись би!
Слова і самого Зеленського, і його найближчого оточення тоді відображали ілюзію значної частини суспільства, що «війну можна закінчити - головне перестати стріляти», що «війна вигідна баригам».
Я із відчаєм вчитувався у слова інтерв'ю одного з найближчих менеджерів Зеленського - Бориса Шефіра. Кореспондент питав його:
- Закінчувати війну на умовах агресора ви вважаєте нормальним?
- У жодному разі. У нас в передвиборчій програмі написано, якщо прибрати людей, матеріально зацікавлених у війні - вона закінчиться. У такому випадку колишній президент і його оточення були зацікавлені у продовжені війни. Ми їх прибрали, і я впевнений, що вона затихне. Війна перестане приносити дохід.
- А владу рф ви не враховуєте?
- Якщо ми сильно забажаємо, то ми з ними домовимося.
Ці слова були сказані після виборів. Але вони відображали настрої більшості перед виборами. Це були дуже необачні слова.
Це була маніпуляція. Бо більшість українців придумала собі зручне виправдання: «бариги» прагнуть війни". Вони заперечували, що війну хотів той, хто її розпочав: путін. Але вони увірували, що з путіним можна домовитися. Будь-які раціональні аргументи вони зустрічали глузуванням: «А то що - путін нападе?!»
До останнього я мріяв про чудо: що в останні дні перед другим туром виборів маніпуляції стануть очевидними, а здоровий глузд та інстинкт самозбереження переможуть необачність.
Для мене це була історія не про Порошенка чи Зеленського. Це не була історія про персоналії. Це був вибір, якою фігурою ходити у цій шаховій партії. Але від цього залежав її результат. Бо в одному випадку безпекові виклики виглядали суттєво більш імовірними і трагічними, ніж в іншому. Той вибір означав виграти чи програти шахівницю.
Перед виборами соціологію публікувати було не можна за законом. Незнання народжувало марні сподівання.
12 квітня 2019 року у кулуарах Київського безпекового форуму я зустрів Арсенія Яценюка, колишнього прем'єра та організатора цього саміту:
- Ой, Саш, привіт!
- Які там перспективи по закритій соціології?
- З таким розривом вибори не виграють!
Через два дні у Парижі згорів собор Нотр-Дам. Палав символ європейської цивілізації. І мені здавалося, що в тому полум'ї згорає все, у що я вірив. І мене - «накрило». Це стало останньою краплею.
Я відчував відчай. Я відчував безсилля. Перед нами вставали велетенського масштабу загрози. Але більшість не хотіла їх бачити. А тих, хто про ці загрози говорив вголос, - знецінювали і таврували «порохоботами».
Я не міг тоді знати масштабів жахіття. Тоді мені видавалося, що путін від «активних заходів» - інформаційних спецоперацій та індивідуального терору на зразок вбивства в центрі Києва журналіста Павла Шеремета чи колишнього російського депутата-утікача Дениса Вороненкова - перейде до ескалації на Сході та Півдні. путіну потрібна була вода для Криму. Крим засихав. Його сільське господарство вмирало. Мені видавал
-прирівняти у декларуванні ієрархів (з "ріднею") до держслужбовців, а монастирі - до ТОВ
-було:
в Украинской Православной Церкви насчитывается 12 069 приходов. В них совершают служение 12 283 священнослужителя, из которых 11 312 - священники и 971 - диаконы. На территории Украины действует 251 монастырь.