Минобороны о ситуации на Лимано-Купянском направлении: Враг "зализывает раны" и перегруппировывается, от своих планов не отступает
Российские захватчики на Лимано-Купянском направлении несколько снизили активность, но не отказались от своих планов.
Об этом заявила заместитель министра обороны Анна Маляр, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на 24 канал.
"Может показаться, что там уменьшилось количество боевых столкновений, но на самом деле враг просто "зализывает раны". Они теперь перегруппировываются, заводят новых людей — от своих планов не отступают", — сказала она.
Поскольку россияне еще планируют возобновить наступление на Лимано-Купянском направлении, украинское командование пытается меньше говорить о таких якобы "затишьях", добавила Маляр.
Заместитель министра пояснила, что враг стремится расконцентрировать украинские силы по направлениям, где терпит поражение. В частности, Силы обороны заняли основные господствующие высоты вокруг Бахмута, в результате чего оккупанты оказались в оперативном окружении. Также у россиян есть амбиция вернуть освобожденные территории Харьковщины. Возможно, Купянск стал для них новой политической целью вместо Бахмута.
невже знов про Бахмут.
Дивлюся, ці прості речі почали доходити і до політиків. Два-три дні, тиждень, до кінця літа, це вже не працює. Бо всі розуміють. Ми ще не тільки не можем фінішувати на наших умовах, а навіть не вийшли на фінішну пряму. І поки ще нічого не ясно остаточно.
І ми досі стримуємо ворога на певних ділянках, сплачуючи найдорожчу ціну. І поки в нас йде війна на виснаження. І на виживання. Досі ми б'ємося не за звільнення територій. А за банальне виживання. Виживання держави і нас з вами.
Але попри заяви політиків і президента який змінив риторику, треба не заяви і слова, які просто змінились на протилежні, треба реальні дії. Реальні. На вчора. Ті хто в процесі війни виснажені.
Зараз життя дуже просте. Так, десь горизонт планування збільшився з одного дня до кількох днів або тижня. І все виміряється цими відрізками. Важливе тільки те що тут і зараз. Бо по іншому ми не витягнемо. Хто що і скільки зробив в минулому, взагалі повна хєрня, яка не має ніякого значення. Бо це вже вчора. А воювати сьогодні і завтра.
І єдиний варіант при якому ми переможемо, це реально кожного дня робити все з такої віддачою, наче цей день останній. Бо він і може бути останнім. Бо він для багатьох і є останнім. І все що відволікає, це вижирає ресурс який потрібен тут і зараз. І буде потрібен завтра. Якщо воно буде. Це не працює по іншому під час такого масштабу війни.
А ще в мене хєрова новина для влади. Якщо терміново не передивляться оцих всіх заброньованих, абітурієнтів, чиновників, опікунів, легалізованих уклоністів, то воювати не буде ким. Тупо не буде ким. Але держава це такий механізм, який буде боротися до останнього за своє життя. І завжди знайде ким воювати. І коли закінчиться більш менш навчена піхота, в окопи піде ненавчена (як в перші місяці вторгнення) з тих, хто зараз вважає що він все "порішав" і це не його. Коли закінчаться і ці, в окопи піде творча інтелігенція, освітяни та мілкі чиновники. А командувати взводами будуть полковники які зараз пройобують бойову підготовку. А потім в окопи підуть і офіцери які зараз вважають що ніколи не опиняться в окопах. Так це працює. По іншому не буде. А ще буде зменшуватися вік призову. І будуть призивати все молодших і молодших. Держава бореться за своє існування. І державі насправді, насрати на мене, на вас, на всіх. Бо держава під час війни то не справедливість та соціальний захист.
Так, звісно, є багато політиків, чиновників, "правоохоронців" та функціонерів які використовують Україну як кормову базу і зараз на низькому старті щоб не проїбати сполох та встигнули звалити. Через шлях, або у відрядження.
Але це теж в масштабах держави не суттєво для війни. Бо основна маса населення тут. Ізольована і є заручником успіхів або невдач ЗСУ. Все дуже просто. Політики будують дороги за мільярди на Закарпатті, бо вони впевнені що ворог туди не дійде. А куди дійде, якщо не буде ким і чим воювати? По Дніпру станем? Під Франківськом будуть копати окопи офіцерські роти з генералами в командирах?
У нас реально дохєра народу вже вирішили що більшої біди ніж була і є вже не буде. Ну, шахеди, ракети, то всі вже звикли. Он до КАБів з часом звикають. І нічого.
Але ні. Ми зараз тримаємо оборону і десь ведемо наступальні дії на межі і за межею можливостей.
Тоді як росіяни готують зимову мобілізацію, ми починаємо сратися та розповідати як все робиться не так. А як так? Ну от є хтось хто може вийти і зробити так? От просто миттєво, щоб стало всім заїбісь? Я таких не знаю. Більш того. Це просто неможливо.
Я правда не знаю, якими слова можна переконати людей думати. Але просто задумайтесь що буде, якщо наприклад ворог прорве нашу оборону і знову почне окупувати міста.
Ще є певний час для того, щоб кардинально зробити зміни. Вчора треба було, але час є. Але це залежить від політиків. Від чиновників, які чомусь вирішили що сприяння ЗСУ вже не важливе, через те що страх пройшов. Страх то може й пройшов. А от загроза втратити державу, або ще більшу частину її, ще не минула. І яка саме це частина, поки ніхто не знає. Може якраз та, де ви зараз це читаєте.
Розумієте, віра в ЗСУ не воює. Не нищить ворога. Не евакуює поранених. Не вчить мобілізованих. Не рятує від смерті цивільних. Вона підтримує. Підтримує, але не несе основного функціонального навантаження.
Віра в ЗСУ, працює тільки тоді, коли всі як один вірять і роблять все що можуть. Для ЗСУ та в ЗСУ. Як це було в перші місяці. Віра в ЗСУ окремих людей, які 30 секунд витрачають на написання «вірю в ЗСУ», а 12 годин на срачі з такими ж як і вони які теж «вірю у ЗСУ», то не про віру і не про ЗСУ. То тіпа, я свій внесок зробив. Сьогодні я в ЗСУ я вже повірив.
Сама велика проблема в тому, що нема зараз зайвих ресурсів. Ні у тих хто допомагає грошима ні у волонтерів, ні тим більше у тих хто не вилазить з окопів. Нема.
Не паліть будь ласка, залишки своїх ресурсів на те, що не допомагає нищити ворога.
Вибачте, але це не про вигоряння та не про втому. Це про те, що за два тижні, я кілька разів зайшов в соцмережі почитати новини, але ***** з несущихся з усіх сторін срачів і виходив. Бо це якась справді хєрня. Або дуже майстерна ІПСОШечка на роз'єднання. Бо ще недавно ми могли ігнорувати та «не вестися» на другорядні речі, а зараз, мабуть через втому, вже ні.
Тримаймо стрій. Інакше нам всім триндець.