Танки "Оплот" готовы для поставки в Таиланд, - завод им. Малышева

Ну уж не ЗРАДА это точно.

Та яка зрада? Липецк на месте, пол-страны таких как ты -- значит пЭрЭмога! А то, шо опустили всех минимум в три раза, а то шо пацанов положили и никто не ответил........так то такЭ, як каже Мырон Богданович!

Липецкая фабрика арестована. Вы то сто пудов знаете как с арестованого имущества прибыль получать. Полстраны таких как я это уже прогресс, по сравнению с совкомассой былых лет. А кто бы ответил в случае полномасштабной войны за потери в сотни раз превышающие нынешние? Кукариоты с ПС?

О, знакомые изречения! От стецька холоп? С тобой не о чем говорить, стадо шоколадных баранов!

А что так, запор мысли?

Что со стецьковыми холопами, что с ольгинскими дебилами смысла говорить ноль! Ты на зарплате и этим все сказано! Все, будь здоров, шоколадник вышиватный!

Ого как! И какая же мне зарплата положена? А то все шоколадками выдают, а мож деньгами должны. Вам же в своей секте все известно. Ты подскажи, а то может мы зря работаем?

Гы. А твой пост - лучшее доказательство, что ты ольгинская говнометалка!

Одна з найповчальніших воєн у світовій історії - зіткнення двох Америк в 1861-1865 роках.
У Конфедеративних Штатах цю війну вважали битвою за незалежність. Південні солдати вірили, що захищають свою землю від загарбників, і кидали в обличчя жителям півночі: "Я борюся, тому що ви тут!" Самовіддані південці в тилу обходилися без найнеобхіднішого. Вони пускали на переплавку дзвони і чавунні статуї, будували з підручних матеріалів броненосці і підводні човни, навіть віддавали воюючій Батьківщині вміст нічних горщиків - з нього витягували дефіцитну селітру для виробництва пороху ...
Словом, будь в ті часи Твіттер, з Конфедерації йшов би потік новин з хештегом # перемога.
Навпаки, у Сполучених Штатах тривала війна з "південними заколотниками" була непопулярна. У 1864-му президентські вибори ледь не виграв демократ Макклеллан, який пропонував домовитися з Півднем. Спроба ввести військовий призов провалилася і спровокувала кривавий бунт в Нью-Йорку.
У федеральну армію записувалися голодні ірландські іммігранти, що не знали англійської, зате заможні американці легально відкуповувалися від служби за 300 доларів. Багато нью-йоркських біржовиків раділи військовим невдач своєї країни, роздували ціну на золото, та відкрито виспівували південну пісню "Діксі" ... Загалом, суцільна # зрада.
За логікою українських соцмереж, перемога повинна була дістатися відчайдушному Півдню. То чому ж перемогла Північ? Тому що населення Союзу становило 21 млн. чоловік, а населення Конфедерації - тільки 9 млн. Тому що до війни на Півночі було зосереджено 85% промисловості і 81% банківського капіталу, а на Півдні - лише 15 і 19 відсотків. Тому що за час війни ціни в США виросли на 60%, а в КША - на 4000%. Перераховані фактори виявилися важливішими, ніж чиясь відвага, самопожертва та патріотичний настрій.
Затяжна війна - це насамперед змагання економік, і перемагає в ній не найхоробріший та найблагородніший, а той, у кого більше ресурсів. Саме тому підприємливі янкі зломили як жителів півдня, так і фанатичних японців, готових добровільно йти в камікадзе. Тому маленький Ізраїль, дістававши величезні фінансові вливання із США, зміг десятиліттями протистояти сусіднім арабським країнам. Тому СРСР розгромив гітлерівців, які любили Батьківщину і вождя нітрохи не менше, ніж радянські бійці.
Здавалося б, ідеться про очевидні речі, і два роки тому ніхто з нас не став би з цим сперечатися. Але коли Україна сама опинилася втягнутою у затяжну війну, наші почуття переважили холодний розум. Емоційні аргументи йдуть в хід набагато частіше, ніж логічні. Як наслідок, гібридна війна породила ряд міфів, які знайшли відгук в українському суспільстві.
Міф перший: перемога над Росією залежить виключно від нашого бойового духу.
Зрозуміло, це неправда. Коли путінський бліцкриг на Донбасі зірвався, і протистояння з РФ перейшло в затяжну фазу, почалася інша війна з іншими законами. Мужність бійців АТО - це дуже важливо, але економічний потенціал, стійкість банківської системи, приплив валюти, рівень інфляції - важливіше.
На жаль, потрібно чесно визнати, що Україна не в змозі боротися з Росією сам на сам. Не тому, що ми недостатньо хоробрі або патріотичні, а тому, що в 2014 році український ВВП склав трохи менше 135 млрд. доларів, а російський - трохи менше двох трильйонів. Подобається це комусь чи ні, але це так.
Міф другий: Захід давно злив українців і не надає нам реальної підтримки.
Насправді Україна, фактично доведена до банкрутства, тримається на плаву саме тому, що ми - не одні. Завдяки Заходу українці все ще витримують військовий тягар і можуть утримувати відносно боєздатну армію.
Завдяки Заходу в Україні досі немає гіперінфляції, голодних бунтів, комунального колапсу і повного занурення в хаос.
Очевидно, що ми здатні протистояти Росії лише як частина цивілізованого світу, що володіє колосальною ресурсною базою. Інших варіантів - на жаль чи на щастя - у нас немає.
Міф третій: західні санкції неефективні, а боротися з Путіним по-справжньому Європа і США не хочуть.
Незважаючи на кремлівську пиху, західні санкції - це дуже серйозно, вони завдають Росії величезної шкоди, а їх зняття стає для РФ першочерговим завданням. Санкції виявилися головним чинником, який змусив Путіна проміняти Новоросію на Новосірію, перекваліфікувавшись на борця з ісламським тероризмом.
Так, Захід не готовий йти в окопи і сідати на голодний пайок заради упокорення Москви - але від нього і не потрібно героїчних жертв. Війна на виснаження забезпечує фору тому, хто від початку володіє великими ресурсами, ніж супротивник.
Ресурси Росії та західного світу непорівнянні: за підсумками 2015 року ВВП одного штату Нью-Йорк перевищить ВВП всієї Російської Федерації. І хоча економічні збитки через санкції і контрсанкцій несуть обидві сторони, для багатого Заходу вони малопомітні, а для росіян - навпаки. Навіть якщо західні країни мало чим жертвують, Росія все одно змушена вибиватися з сил.
Міф четвертий. Україна наблизить перемогу, якщо сама втягне Росію в битву на виснаження.
Як вже було сказано, взаємні втрати завдають більшої шкоди стороні, що володіє меншими ресурсами. Але якщо Захід багаторазово перевершує Росію, то у випадку з Києвом і Москвою співвідношення сил прямо протилежне.
Наростаючий обмін ударами, коли ми влаштовуємо продовольчу блокаду - вони вводять продуктове ембарго, ми вимикаємо їм світло - вони перестають відвантажувати вугілля для українських ТЕЦ, і так далі, виснажить України швидше, ніж росіян. Бо їх і наші початкові можливості нерівні.
Генералу-м'ясникові Уліссу Гранту приписували такий вислів: "Нехай південці вб'ють десять моїх солдатів - я поставлю у стрій ще десять. Але якщо мої люди вб'ють хоча б трьох південців, генералу Лі буде ніким їх замінити".
До чого зводиться стратегія українських яструбів, що закликають "воювати по-справжньому», «не бути боягузами та терпилами", "все заблокувати", "обрубати всі зв'язки з агресором" і т. д.?
По суті це бажання негайно кинути в бій трьох південних героїв, щоб вони вбили десятьох солдатів з півночі. Так, вийде дуже красива атака. Але після бою пошарпана Північ зможе поставити в стрій ще десятьох, а знекровлений Південь - вже нікого.
Можна по-людськи зрозуміти українців, вони втомлені від невизначеності і вимагають рішучих кроків, однак кожен крок повинен бути ретельно зважений, інакше Україна ризикує звалитися раніше, ніж західний тиск остаточно виснажить Росію.
Навіть отримуючи допомогу ззовні, наша розорена країна залишається надто вразливою. Наївно сподіватися, що справжні патріоти витримають будь-які негаразди. Авторитарна Росія володіє перевагою і тут: їй легше тримати своїх покірних громадян на голодному пайку. А у нас подальше зубожіння може призвести до масових протестів і сповзанню країни в хаос.
Якщо міркувати логічно, то виграшна стратегія для України виглядає по-іншому: слід зосередити головні зусилля на дипломатичному фронті, не допустивши виведення РФ з-під задушливих санкцій, словом і ділом доводити, що Україна передбачувана і договороздатна, а Росія - ні. Слід тримати оборону, реформувати країну, зміцнювати наш економічний потенціал, уникати невиправданого спалювання ресурсів. І дочекатися моменту, коли путінський монстр завалиться під вагою військових авантюр, коли російські втрати стануть неприйнятні для російських еліт. Звичайно, це довгий і складний шлях. Він вимагає витримки, холоднокровності, уміння маневрувати і торгуватися. У ньому мало благородного і героїчного.
Тому для початку патріотична громадськість повинна чесно відповісти на одне просте запитання. Що для нас важливіше: вистояти і перемогти або ж красиво загинути в битві з Мордором?
Зрештою, у останнього варіанту теж є свої переваги, колись, хтось напише про Україну щось епічне й жалісливе. На кшталт безсмертного роману "Віднесені вітром".

отлично сказано...

А , где денег брать, чтобы делать в гораздо большем количестве то, что сейчас остро армии необходимо?

Не не хоче, а на даномі етапі це недоцільно!
Оплот надто дорогий, тому зароблені на продажі цих машин гроші пускають на перетворення "мішек" у "Булати" і це правильно!
Німці здуру відмовилися від виробництва PzIV на користь Пантери. Пантера була значно кращою, але занадто дорога та складна у виробнцтві, в результаті союзники завалили німців кількістю. СШа за 2 роки накльопали 50тис. Шерманів і хоч тих німці і обзивали "жаровнями для Томмі", та на 1 Пантеру припадало 20 Шерманів.
Якість не завжди перемагає кількість. потрібен розумний баланс.