РУС
5811 посетитель онлайн
Теракт во Владикавказе: пострадало 33 человека. По предварительным данным 11 - погибли.
"В настоящее время оперируются два тяжелобольных", - сказал Легкоев.
Напомним, сегодня в столице Северной Осетии Владикавказе взорвалась маршрутка, в результате чего по разным данным погибли от 6 до 11 человек.
Взрыв произошел на улице Куйбышева в непосредственной близости от остановившегося у входа в центральный рынок города маршрутного такси, из которого выходили люди.
Следствие квалифицировало взрыв как "терроризм", было возбуждено уголовное дело по признакам преступления, предусмотренного частью 2 статьи 105 и статьей 205 УК РФ - убийство и терроризм. Расследование уголовного дела взяло на контроль руководство СКП РФ.
Источник: Интерфакс
А такие "поводы" устраивать - это по части пендосов.
Похоже на то, что дождавшись результатов выборов, путя решил, что у него руки развязаны, и - вперёд и с песней. ФСБ организовало терракт, по пукинящику развопяться, что это грузинский след, значит есть причина напасть на Грузию. Всё как по маслу.
crazy96
vinovnikov legko naidut
Gruzinski sled, kto teper vrag rosii? - Gruzia.
(ответить) (ветка)
2008-11-06 18:19:32
janko
По логике протоптанной пути.
Я совершенно с вами согласен, вчерашнее выступлении Медведева и этот теракт могут быть использованы для оправдания очередного вторжения в Грузию. Вполне возможно, что повторяется сценарий начала второй Чеченской войны. 7-го ноября в Тбилиси оппозиция планирует масштабную акцию протеста против нынешних властей Грузии, время очень удобное для нужной провокации. Царство небесное всем невинным жертвам.
(ответить) (ветк
Кровавые глупости несете, Шухевич. И абс. не думаете головой.
А "на Кавказе все спокойно" (с)
А ФСБ, если бы тебя гадину поймало, то первым делом, трахнуло тебя так, чтобы твои зеньки с орбит вылезли, падаль западенская.
только к сокращению ФСБ он не приведет.
раз рашенские фюреры решили для отвлечения народа развязать маленькую победоносную войнушку, то на ФСБ и пропаганде экономить будут в последнюю очередь.
начнут с учителей и врачей. зачем гэбне умные и здоровые россияне?
Гэбне нужны ЛЕМ-МИН-ГИ
ПС: Я не западенец, я с Киева ))
И производит впечатление человека несколько ограниченного и зашоренного от всего абс.
Мама плачет...
-------------------------------------------------- ---------
Это ответ на вопрос про ХРИСТА жидяра
Когда Путин приказывал бомбить
///////////
Этот извращенец еще живой. Многолик и многоустен. То в робе. На этой теме - в роли самого неистового чеченца, затаившего злобу за гибель своих родных. Кровник, одним словом. Не твоих ли рук дело убийство Ямадаева? А, падаль?
Поминаючи осторонь юнацькі роки, звертаємося одразу до того періоду, що дозволяє простежити його революційний шлях і становлення в якості суспільно-політичного та військового діяча.
Свідомо обравши шлях боротьби за визволення українського народу, юнак рано зрозумів, що вона буде тривалою і важкою. Тому постійно гартувався фізично і прагнув оволодіти військовою справою. Перший досвід набув на спеціальних курсах, організованих УВО за кордоном, потім була служба у збройних силах ІІ Речі Посполитої (1927-1929). Як студента технічного вузу його спочатку направили до школи підхорунжих, але незабаром через політичну нелояльність відкликали і відрядили в артилерійську частину, що дислокувалася на Волині. А вже 1930 р. за наказом Проводу ОУН він відбув вишкіл на закордонних військових старшинських курсах.
Не маючи шансів у відкритому протистоянні з польськими властями Організація обрала в якості основних засобів боротьби індивідуальні терористичні й саботажні акції. Одні з них (замахи на шкільного куратора Сочінського, комісара поліції Чехословацького, радянського консула у Львові, міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького та інші – були успішними. Деякі, зокрема «екс» на поштове відділення в Городку, мали трагічне завершення (загинув брат дружини Р. Шухевича Юрій Березинський, а В. Біласу і Д. Данилишину суд виніс смертний вирок. Та й за «вдалі» атентанти доводилося нести відповідальність. Убивство Пєрацького завершилося ув"язненням у Березі Картузькій, після чого були два роки у сумнозвісних львівських «Бригідках», а потім – Варшавський процес 1935-1936 рр. Р. Шухевича засудили до чотирьох років ув"язнення з урахуванням слідчого терміну, але 1937 р. амністували.
В"язниці гартували дух і волю молодого революціонера-бойовика, підштовхували до переосмислення власного досвіду і тактичних прийомів, які сповідувала в той час організація. Можливо саме тоді, не відмовляючись зовсім від терактів (цей універсальний засіб боротьби застосовували практично всі державні спецслужби й національно-визвольні рухи в багатьох країнах світу), Роман йшов до розуміння необхідності широкомасштабної, масової збройної боротьби українського народу за свою свободу і національну державність. Для цього потрібні були час, тривалі організаційні зусилля і матеріальні ресурси. Та щойно виникла можливість застосувати свої знання та вміння заради української справи, Р. Шухевич скористався нею.
Восени 1938 р. він разом М. Колодзінським, З. Коссаком, О. Гасиним та іншими членами ОУН й військовиками виїхав до Ужгорода і зосередився на творенні збройних сил новопосталої держави – Карпатської України. Згодом «Українська національна оборона» змінила назву на «Карпатську Січ», а поручик Р. Шухевич став заступником шефа штабу під псевдо «Борис Щука». Офіцер енергійно взявся за фінансове, матеріальне й кадрове забезпечення 10-тисячного війська. Для цього став у нагоді його підприємницький хист. Створена 1937 р. Р. Шухевичем рекламна фірма «Фама» стала прибутковою і конкурентноздатною, що перетворило її на одне з джерел фінансової підтримки ОУН. Окрім того, він вів переговори з чехословацькими цивільними властями та військовим командуванням. Часто контактував і з А. Волошиним, переконуючи того в необхідності проведення більш рішучого курсу.
Р. Шухевич організував у Галичині маніфестації на підтримку Карпатської України й акції протесту проти політики Угорщини у краї.
Коли уряд Карпатської України перебрався до Хусту, Р. Шухевич виконував обов"язки офіцера для особливих доручень при штабі «Карпатської Січі». Під час переговорів із громадськими, політичними та військовими діячами в Німеччині й Чехословаччині він домовлявся про збір і передачу коштів на придбання зброї.
Тим часом угорська армія чинила пряму аґресію проти проголошеної 15 березня 1939 р. незалежною Карпатської держави. Поручик «Борис Щука» у лавах січовиків бився проти загарбників у районі Бурштина і Великого Бичкова, отримавши в одному з боїв поранення. Після поразки «Січі» якийсь час переховувався у єврейській родині, а потім з її допомогою перебрався до Румунії, а вже звідти – через Югославію до Австрії. Тут він отримав доручення стати зв"язковим з західноукраїнськими теренами через нелегальний пункт у Данцигу.
Аґресія Німеччини й СРСР проти Польщі кардинально змінила геополітичну ситуацію. Падіння ІІ Речі Посполитої надавало впевненості в тому, що «українське питання» має сприятливі перспективи. Провід ОУН призначив Р. Шухевича зв"язковим з українськими землями у складі Радянського Союзу, він переїздить до Кракова.
Нові умови диктували необхідність пошуку адекватних форм і методів боротьби, вироблення відповідної стратеґії й тактики. Гострі дискусії довкола цих питань спричинили розкол ОУН. Прихильник рішучих дій Р. Шухевич увійшов до складу Революційного проводу ОУН, ставши Краєвим провідником на західноукраїнських землях, що згідно з «пактом Молотова-Ріббентропа» відійшли до Рейху (Холмщина, Лемківщина, Підляшшя, Надсяння). Водночас у військовому штабі ОУН на нього покладалося керівництво вишколом командних кадрів.
На противагу опонентам, які обстоювали необхідність формування регулярної армії на еміґрації, «крайовики» (С. Бандера, Д. Грицай, В. Сидор, Р. Шухевич) були переконані, що збройні сили слід організовувати на українських теренах і з місцевого люду.
Із ******** позицій викликає сумнів вибір керівництва ОУН союзника. А тоді альтернатив не існувало (та й чи могли українські самостійники передбачити, яку «чорну» місію візьмуть на себе нацисти?). Оминаючи морально-правову оцінку цього факту, додамо, що з суто військово-дипломатичної точки зору подібні альянси є цілком виправданими, і до них вдавалися не лише оунівці, а й радянське керівництво. Ситуативні союзи з часів стародавнього Китаю вважаються доцільними і єдиним критерієм при цьому слугує макіавеллівське «мета виправдовує засоби». Варто пам"ятати й інше: «переможців не судять». Західні союзниками швидко «забули» й вибачили Сталіну і Фінляндію, і Румунію, й Польщу, щойно рівень загрози їхній власній безпеці сягнув критичної позначки. О. Субтельний з приводу цих кроків ОУН наголошував: «Кожна сторона прагнула використати іншу у своїх власних, часто протилежних цілях».
У зв"язку з цим гостро дебатується й проблема колаборації. Не вдаючись до розлогих міркувань, слід зазначити, що після падіння Польщі мешканці українських земель, що потрапили до німецької зони, де-юре стали громадянами іншої держави, і застосування до них радянських юридичних класифікацій на кшталт «співпраця» чи «пособництво» ворогу не є леґітимним.
Отже, за умов, що склалися, РП ОУН доручив Р. Шухевичу організувати вишкіл військових кадрів у підрозділах, що формувалися під егідою абвера для виконання спеціальних завдань у майбутній війні проти СРСР.
Надалі Провід ОУН планував перекинути їх в підрадянську Україну з метою створення там повстанських штабів. Знаючи про історичні аналоги (повстання 1821 р. у Греції, на підтримку якого «Філікі Етерія» надіслала збройні підрозділи, дії гарібальдійців й угорських патріотів 1848 р. тощо), українські націоналісти сподівалися, що поданий ними імпульс підніме на боротьбу українське населення, яке ще не забуло героїчний національний здвиг у роки Української революції.
Переговори представника ОУН(б) Р. Ярого з німецькими військовими чинниками на початку 1941 р. завершилися домовленістю про підготовку 800 українців, які мали скласти осередок української армії. Німці пристали на умови, висунуті бандерівцями. У них наголошувалося, що «завдання відділу є боротися проти більшовицької Москви за відновлення і захист Самостійної Соборної Української Держави. Цілий відділ є під наказом Проводу ОУН. зобов"язаний перед ним присягою. Про введення відділу у воєнні дії Провід ОУН, і тільки за його згодою відділ виконує дотичні накази. Відділ підлягає німецькій військовій владі в межах військового вишколу та військового побуту.., але не складає жодної німецької військової присяги. Відділ зберігає власний внутрішній порядок. Військова референтура Проводу ОУН надає військові ступені і встановлює командний склад у відділі ДУН». Р. Шухевич опікувався мобілізацією до групи «Північ» «Дружин українських націоналістів», які в документах відомства Канаріса проходили під назвами «Спеціальний відділ «Нахтіґаль» та «Організація «Роланд». Р. Шухевич став командиром курення «Нахтігаль» з українського боку.
Після вишколу, 18 червня 1941 р. батальйон «Нахтіґаль» рушив на схід, а 22 червня переправився через р. Сян і попрямував у львівському напрямі. Дізнавши про криваву вакханалію, вчинену у в"язницях Львова, Р. Шухевич зажадав від німецького командування більш рішучих дій щодо оволо-діння містом. Зволікання німців дало йому підстави для самостійних кроків. За наказом Р. Шухевича в ніч на 30 червня батальйон вступив у місто й зайняв головні об"єкти Львова.
30 липня відбулося урочисте проголошення Акту відновлення державної незалежності України. А вже наступного дня леґіонери отримали тижневу відпустку, під час якої відвідали свої родини. 7-9 липня за наказом німецького командування всі три сотні батальйону виїхали до Тернополя, а потім – далі на схід.
Стосовно звинувачень на адресу вояків «Нахтіґалю» у розправах над єврейським населенням Львова слід мати на увазі такі обставини. По-перше, як бойова одиниця батальйон «Нахтіґаль» упродовж 1-7 липня не діяв. По-друге, в інструктивних документах ОУН(б) зазначалося, що представників «ворожих національних меншин» – москалів, поляків, жидів – слід винищувати, причому «асиміляція жидів» виключалася. Стихійний порив мешканців Львова, які стали свідками звірячих розправ у місцевих в"язницях, використали деякі націоналістичні провідники. Побутовий антисемітизм дістав потужний політико-ідеологічний поштовх, адже більшовицький режим у пропагандистських матеріалах ОУН синонімізувався з «жидо-комунізмом». Стаючи до лав добровільних міліційних загонів, окремі члени Організації брали участь в антиєврейських акціях. До речі, Я. Стецько 25 червня 1941 р. інформував С. Бандеру: «Робимо міліцію, що поможе жидів усувати». Очевидно, що лінія РП ОУН не була таємницею і для Р. Шухевича, який став заступником міністра військових справ в уряді – Українському державному правлінні. Однак жодних доказів його причетності до цих подій немає.
Натомість існує твердження підстаршини «Нахтіґалю» М. Кальби про те, що, розпускаючи у відставку бійців батальйону на час від 1 до 7 липня, Р. Шухевич застерігав: «Не беріть нічиєї крови на свої руки. Не допускається жодних злочинів чи помсти на наших ворогах поляках чи жидах, бо це не наша справа займатися цим». Верхівка ОУН(б) неґативно ставилися до поляків (особливо тих, які відкрито співпрацювали з радянським режимом). У вже згаданій інструкції «Боротьба й діяльність ОУН під час війни» наголошувалося на необхідності знищення інтеліґенції ворожих нацменшин.
У світлі цих документів очевидним є те, що нацистський терор проти польської інтеліґенції та єврейства у Львові до певної міри відповідав тодішнім ідеологічним постулатам ОУН(б). Водночас Організація не мала ані відповідного апарату, ані повноважень для здійснення репресалій. Відтак слід погодитися з І. Патриляком, який простежує схожість сценаріїв розправ над поляками у Львові, Кракові, Станіславі, виконавцями яких були німецькі спецгрупи, що діяли за наказами шефа поліції безпеки та служби безпеки обергрупенфюрера СС Р. Гейдріха від 2 червня і 1 липня 1941 р. Та й свідчення самих поляків на Нюрнберзькому процесі й висновки головного обвинувачувача від радянської сторони Р. Руденка не залишають сумнівів у непричетності ОУН до антипольських акцій у Львові.
Долаючи відразу до дій нацистських каральних органів, Р. Шухевич заради стратеґічної мети продовжував працювати над підготовкою українських військових кадрів у німецьких збройних силах. Соратники відзначали його неабияку витримку і дипломатичний хист. Після переформування «Нахтіґаля» Р. Шухевич посів місце заступника командира 201-го поліційного батальйону Є. Побігущого, що у складі 62-го полку 201-ї охоронної дивізії 3-ї танкової армії групи армій «Центр» мав охороняти транспортні маґістралі і протидіяти радянським партизанам у Білорусії. І на цій посаді Р. Шухевич виявив принциповість і розважливість. Він заявив німецькому командуванню, що українські вояки не будуть брати участь у реквізиціях, оскільки вони їхали на фронт, а не на пограбування місцевих селян. Сутички з партизанами супроводжувалися значними обопільними втратами. Коли в одному з боїв загинуло 22 його підлеглих, заступник командира зумів зустрітися з представниками партизанів і домовитися про взаємний нейтралітет.
Невдовзі постало питання про повернення 201-го батальйону в розпорядження керівника СС і поліції «звільнених східних територій» Крюгера. У відповідь особовий склад відмовився продовжити річний контракт. Тоді німці вирішили розформувати батальйон. Передбачаючи можливість інцидентів (пізніше таки були арештовані старшини на чолі з Побігущим), Р. Шухевич зникає з транспорту, що прямував до Львова і в січні 1943 р. переходить на нелеґальне становище. Він очолює військову референтуру в РП ОУН(б), а в серпні 1943 р. на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН обирається головою Бюро і призначається Головним командиром УПА.
Цей час позначений апогеєм українсько-польського протистояння на Волині. Донині серед науковців дискутується питання про те, чи існували прямі вказівки Проводу ОУН(б) на витіснення і знищення польського елементу. На ІІІ конференції ОУН(б) (17-21 лютого 1943 р.), базуючись на оцінці міжнародної ситуації та перебігу подій на фронтах, керівництво Організації санкціонувало перехід від конспіративних засобів боротьби до відкритих збройних виступів проти німців та всіх інших ворогів. Внаслідок нереальності одночасного зриву на всіх українських землях крайові проводи отримали право діяти на власний розсуд, керуючись місцевими умовами. Достеменно відомо, що командир УПА-Північ Д. Клячківський (Клим Савур), який проводив лінію ЦП ОУН(сд) на Волині й Поліссі, у червні 1943 р. підписав таємну директиву про початок антипольської акції, що стало відходом від рішень ІІІ конференції.
Деякі дослідники вважають, що ініціатором деполонізації краю став провід ОУН(сд) на чолі з Р. Шухевичем, який у суперечці між М. Лебедем і Д. Клячківським зрештою став на бік останнього. Разом з тим, у науковій літературі відсутні документи, з яких би чітко проступала позиція Р. Шухевича у цьому питанні.
У липні 1944 р. було створено Українську головну визвольну раду, у якій Р. Шухевича обрали на посаду Секретаря військових справ і затвердили на посаді Головного командира УПА. Учасники збору серед інших питань обговорювали й українсько-польські взаємини. Р. Шухевичу («Лозовському») належать такі слова: «Мы с поляками ведем войну на северо-западных украинских землях. Когда украинская полиция с начала 1943 года ушла в подполье, немцы отправили [туда] польскую полицию с СС. Польская полиция (ШУПО) с СС проводила операцию, применяла жесткие и нечеловеческие приемы.
Польский элемент, разрозненный на Волыни, полностью парализовал движение УПА. Ответ на это дало само население Волыни – провело мероприятия по населению. Поляки начали сопротивляться. Тогда началась ликвидация польского населения на Волыни, которая закончилась летом 1943 года. Остались только острова под немецкой охраной, тогда развернулась УПА.
На западноукраинских землях в Галиции польские подпольные организации не действовали против немцев, но всецело шли против украинцев, подготовляя изменение власти в Галиции.
Все разговоры к тому, чтобы нас обмануть. Удар по польским подпольным организациям начался ликвидацией польских вооруженных организаций и в первую очередь их верхушки. В Галичине (Галич) были проведены ответные меры за удар по самостийному движению.
С апреля месяца 1944 года, когда польское правительство начало сотрудничать с большевиками (северная Тернопольщина, Збаращина, где не было никаких действий), поляки пошли на провокацию против украинцев. Командование УПА отдало распоряжение выселить поляков, если сами не переселятся. Удары продолжаются.
Действия против женщин и детей является (неразборчиво). Женщины попадали только случайно, это значит отдельные украинцы.
На Холмщине в марте и апреле этого года поляками было убито около 2000 украинцев, женщин и детей, которых страшно окровавили. Там наши отряды теперь охраняют жизнь украинцев и украинскую территорию. Некоторые из украинцев относятся по-ребячески, чтобы не разоружать поляков, ибо они не имеют связи. Это ничего не поможет. Мы создаем для себя выгодные позиции, которых невозможно достигнуть при зеленых столах. Обмануть себя не дадим. Украинские массы в наших руках» (Літопис УПА, Львів, 2001, Кн. 4, с. 491).
Загалом же делегати Великого збору УГАВ сходилися на тому, що польський чинник є однією з найвагоміших перешкод на шляху до відродження УСС, який вимагає відповідних зусиль з боку ОУН і УПА.
Новий Головком УПА мав не лише гостре стратеґічне мислення, а й уміння організувати колективну співпрацю, спільне, демократичне обговорення й ухвалення рішень, на що пізніше звертав увагу В. Кук. Обстоюючи всеукраїнський і надпартійний статус УПА, Р. Шухевич водночас не вивищував її над ОУН, а наголошував на їхньому органічному зв"язку. Разом з тим, в інтересах справи він рекомендував на посади насамперед фахівців військової справи й прагнув протидіяти обмеженню їхніх прав функціонерами оунівської мережі.
Усвідомлюючи необхідність консолідації всіх самостійницьких сил, Головна команда УПА 20 травня 1943 р. видала відозву, в якій закликала до вступу в УПА представників усіх інших військово-політичних інституцій та формувань. Спочатку вливання збройних загонів в УПА відбулося хоча і під примусом, але без застосування зброї. Та незрідка траплялися випадки, коли бандерівці вдавалися до розправ. І тільки міркуваннями військово-стратеґічної доцільності не обійшлося. Ця сторінка вимагає ґрунтовного вивчення, зокрема, з"ясування такого чинника як Служба безпеки ОУН, чиї дії далеко не завжди були корисними й адекватними.
Головним завданням самостійницьких сил на ближчу перспективу визначалося опанування терену і протидія окупаційному терору й економічному визиску. Про те, що в цій справі були успіхи, свідчить поява великих обширів, контрольованих повстанцями. У вже цитованій статті Р. Шухевича «До генези Української визвольної ради» (1948 р.) автор наголошував, що УПА тоді зуміла відбити наступ окупантів на «українське населення Волині й Полісся й обмежила панування німців на цих теренах тільки до більших міст, головних шляхів та залізничних ліній».
Боротьба з військами НКВС виявилася незмірно важчою справою, ніж всі попередні випробування, адже йшлося про тотальні операції професійних військових, спрямовані на знищення повстанського руху. Керуючи діями повстанців та підпілля зі своїх штаб-квартир на Тернопільщині, Станіславщині, Львівщині, Р. Шухевич наприкінці 1944 р. розпорядився про припинення зустрічних масштабних боїв з енкаведистами, які спричинили великі втрати повстанців.
Зростаючий авторитет Р. Шухевича, що досяг вищої точки після того, як він очолив Генеральний секретаріат УГВР, був не всім до вподоби. Зокрема з М. Лебедем, Я. Буселом, М. Степаняком, О. Луцьким, Д. Грицаєм у нього склалися не кращі взаємини. Очевидно, як фактичний лідер ОУН і Головком УПА Р. Шухевич несе частину відповідальності за дії Служби безпеки, які неґативно вплинули на настрої, боєздатність і систему керівництва в підпіллі. Дослідниками ще слід з"ясувати, чи всі важелі було використано для того, аби поставити під контроль каральні акції і свавілля СБ ОУН, обмежити екстермінації польського цивільного населення.
Справедливість вимагає визнати, що Р. Шухевич попри твердість характеру, а інколи й непоступливість, все ж був позбавлений вождівських амбіцій. Звичайно, за тих складних умов, які, до того, ж змінювалися, не всі його рішення виявилися вдалими. Та очевидне і незаперечне одне: завдяки військовому хисту Р. Шухевича УПА перетворилася на потужний військово-політичний чинник, реального учасника Другої світової війни, одну з «воюючих сторін», що мала власні програмні документи, політичні гасла й інструмент їхньго втілення в життя.
Чем займешься после этого?
Вот такие дела ,а вы ,кацапы очень собой гордитесь .Чем ?Тем ,что людям легче здохнуть чем жить свами в одном свинарнике ?
Нехрен по форумам чушь вопить.
Или тебе тоже кацапы рожать не дают?
Так почему твои родичи не повесились, когда в одном свинарнике СССР жили
06-11-2008, 19:32
******************************
Половину "родичей" кацапские шакалы выморили голодом ,а на их еще теплые места поездами завезли кацапов (Слобожанщина-Харьковская область ).И пошло поехало - русский язык-человеческий т.е общепанятный ,кокошники ,балалайки ,брага попойки...Трудно было жить средь такого сброда.Но сброд он и есть сброд - потихоньку выздыхал от своей браги и музыки.Потому СССР и сдох.И еще много чего сдохнет.А жить зачем в таком свинарнике с таким сбродом ? Чтоб сохранить нацию ,выжить в этой чуме .Ну и ,естественно помогать русским стать нормальными людьми ,людьми без комплекса "старшего брата" ,без имперского лоска.Ведь русские (не путать с кацапами!!) пострадали не меньше ,если не больше....
----------
Аткуда в Харькове угро-татаро-монголы (т.н. русские)?