Эксперт: реакция Медведева неадекватна… А у украинского руководства существует "пунктик" в отношении Голодомора
«Позиция России немного неадекватна в оценке Голодомора, но политизация этого вопроса украинским политическим руководством тоже вызывает непонимание, - заявил в комментарии «ForUm'у» директор Центра исследования проблем гражданского общества Виталий Кулик. - Конечно, реакция Медведева неадекватна. Это попытка политизировать вопрос Голодомора с двух сторон. Украина пытается подавать Голодомор как Геноцид и политически это осудить. Некоторые российские же политики и эксперты скатываются в отрицание самого факта Голодомора. Такая историческая ревизия только осложняет отношения Украины и России, провоцирует новые конфликты».
«У украинского руководства существует «пунктик» в отношении Голодомора. Некоторые украинские эксперты полагают, что попытка подать голод в Украине как факт «этнических чисток» должна консолидировать украинскую нацию. Но консолидация и так произошла, когда были озвучены факты голода в начале 90-х годов, - также отметил эксперт. - Сейчас привлечение внимания к теме Голодомора вызывает у украинцев аллергию. Вместо решения социальных и экономических проблем наша власть занимается историческими изысками. Конечно, подобные вещи нельзя забывать, но нельзя и зацикливаться на оплакивании своего прошлого».
То есть простые граждане хотят забыть своё историческое прошлое? Впасть в историческую амнезию? "накуриться и забыться?"
Докази навмисності організації Голодомору в Україні – як цвяхи в язик адептам СРСР в Україні і за кордоном. Ніхто з них не може пояснити, як в Україні могла статися масова загибель людей від голоду у ХХ столітті, коли його (голоду) не фіксували жодні дані за всю історію країни.
Про роки неврожаїв, які траплялися в нашій історії, літописи повідомляли виключно в контексті зростання цін на хліб, і ніколи – як про роки голодної смерті людей, тим більше масової.
В Україні сама природа заперечує неможливість голоду на цій землі.
Ніхто з противників визначення Голодомору саме як геноциду не здатен пояснити, чому масова голодна смерть в СРСР в 1932-33 роках мала місце виключно в регіонах, населених переважно українцями.
Ніхто із захисників СРСР не може пояснити, чому цілі області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР в 1932-33 роках були оточені військовими загонами, які не випускали з цих регіонів та з України населення до інших регіонів СРСР, а також із сіл і містечок у великі міста України. Цьому є маса архівних доказів та показів досі живих свідків.
Ніхто не здатен пояснити, чому іншим регіоном, крім України, де в 1932-33 роках було застосовано збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань – єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення.
Ніхто не може пояснити, чому в голодні для України 1932-33 роки СРСР масово експортував зерно та інші харчові товари за кордон, у той час, коли в Україні гинули мільйони. Доказів цьому безліч за кордоном, у відкритій біржевій та урядовій статистиці.
Викликають подив спроби пояснити голод в Україні "перегинами" місцевих керівників, або незнанням вищого начальства. Такі аргументи цілковито абсурдні для такої країни, як СРСР, де про кожен "чих" своїх підданих знали НКВС і ЦК КПРС. Тому протягом майже двох років мільйонами вмирати від голоду люди в Україні могли тільки за знання і схвалення цього в Москві.
Спроби звалити вину за голодомор на місцевих начальників – це все одно, якби звинувачувати Російську визвольну армію Власова у всіх злочинах гітлерівського режиму на території СРСР.
Тому не випадково вже 26 країн світу, визнали цей голод геноцидом – тобто актом убивства українського народу. Слід сказати, визнали без надмірних зусиль попереднього керівництва України, яке вважало, що згадувати загиблих українців – це колоти очі Москві.
Голодомор був акцією проти українських селян, саме як проти українців. Загиблих від голоду в СРСР в 1932-33 роках об‘єднує те, що абсолютна більшість із них були українцями, мешканцями територій з переважно українським населенням України та Кубані.
Селяни в інших регіонах СРСР в цей час не вмирали з голоду, і саме в інші, відносно ситі регіони СРСР втікали з України ті, кому вдавалося просочитися через збройні кордони.
Таких дій московського уряду не можна пояснити жодною цинічною економічною доцільністю.
Річ у тім, що будь-яка держава знає, що її основна сила – в людях. Мільйони українських селян щороку продукували для радянської системи значно більше харчів, ніж обсяг, який міг урятувати їхнє життя в 32-33 роках.
Найбільш вразливими до голоду завжди є діти – ті, хто завтра мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак СРСР усе одно пішов на вбивство.
Тодішній керівник столичної (Харківської) ОГПУ сказав, що в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінено". Італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго писав у послу Італії в Москві, що "наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру.
В майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то ж і про українську проблему, бо Україна стане де факто територією з переважно російським населенням".
Голодомор в часі співпав з масованим винищенням української інтелігенції. У цей час йдуть з життя всі українофонські діячі КП(б)У – Скрипник, Хвильовий тощо. Скажімо, на кінець репресій з трьох сотень українських письменників живими залишаються 36.
Визнання Голодомору актом геноциду, яке дедалі більше шириться серед держав світу, свідчить про очевидність доказів. Влаштований в Україні Голодомор стоїть поряд із фашистськими газовими камерами – і за масштабом, і за суттю.
Сьогодні в багатьох європейських країнах заперечення факту Голокосту є державним злочином. Українському урядові треба добре працювати, щоб те ж саме мало місце і з визнанням українського Голодомору.
Проте є ще три питання, на які ми маємо собі відповісти.
Перше: чому удар керівництва СРСР було спрямовано саме проти українців?
Відповідь на це питання не складна.
Річ у тім, що саме існування України серйозно підриває імперську ідентичність Росії, завдає їй смертельного удару. Якщо Київ і майже всі найбільші міста Київської Русі – одвічно українські, то що тоді Росія?
Крім того, Україна була найбільшою іноетнічною частиною імперії, а отже, найбільш небезпечною для неї. На початку ХХ століття стало очевидно, що політика російського царату з асиміляції українців зазнала краху. Українське населення швидко зростало.
Попри інтенсивну переселенську політику частка росіян в УРСР станом на 1926 рік становила лише 9%. Якщо враховувати всю Україну, разом із Західною, то частка росіян серед населення України не перевищувала 7%.
Сільське населення України мало чіткі ознаки етнічної ідентичності, насамперед мову. Ці ознаки почали набирати виразного політичного характеру. Особливо це проявилося під час визвольних змагань 1917-23 років. Тоді позбавлені еліти, елементарної організації і зв‘язку українські повстанці, за визнанням Троцького, відтягнули на себе втричі більше сил більшовиків, ніж уся Антанта.
Ще в 1922 році більшовики в Україні не контролювали навіть більшості повітових міст, а лише губернські. Війна з більшовиками тривала в Україні набагато довше, ніж в інших регіонах СРСР. Вона припинилася лише після того, як Ленін зрозумів небезпеку повстань в умовах загрози зовнішньої інтервенції, і санкціонував запровадження НЕПу і українізації.
У ці роки Україна показала значну народну силу, і, треба визнати, жалюгідний інтелектуальний рівень тодішньої "еліти", її державницьких інстинктів та організаційних здібностей. Знайомий розклад, чи не так? Через цю еліту, власне, і було програно війну, з усіма наступними наслідками, включно з Голодомором.
Вороги запам‘ятали силу українських повстань краще за самих українців.
Друге питання: чому більшовики не довели свою справу і не винищили українців остаточно?
Відповідь на нього, вочевидь, лежить в економічній площині. На початку 1930-их років світ з усією очевидністю йшов до нової війни, а Україна без населення втрачала своє економічне значення. Тому для Кремля значно ефективніше було зламати хребет Україні та перетворити українців на генетичний матеріал, ніж фізично знищити всіх представників українського етносу.
Однак, схоже, навіть після Голодомору загроза від України постійно стояла перед очима керівників імперії. Цим, власне, і можна пояснити появу відомого наказу Георгія Жукова від 1944 року про виселення всіх українців у Сибір.
Треба сказати, що масове винищення чи переселення народів – звичний метод управління східних деспотій. Так робили месопотамські царі задовго до нашої ери, так чинили монгольські завойовники в Азії. Так зробив СРСР щодо доброго десятка народів Кавказу і Криму, соціальна єдність яких виявлялася заміцною для руйнування та асиміляційного впливу.
Однак, схоже, розміри українського народу допомогли нам і цього разу.
Крім того, політична ефективність для СРСР масованого винищення українців не могла бути стовідсотковою, оскільки Москва не контролювала майже чверть українського населення, яке мешкало на Західній Україні, за кордонами СРСР.
Ну і третє питання – які наслідки має Голодомор для України?
Дані підтверджують зв‘язок між Голодомором і ******** демографічною ситуацією в країні. На початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. Сьогодні, після серії демографічних катастроф ХХ століття, Україна – номер один у світі за швидкістю зниження кількості населення.
В Україні майже не лишилося людей місцевого походження 1928-33 років народження, більшість з яких померли з голоду. Поляки абсолютно правильно пам‘ятають і шанують двадцять тисяч своїх співвітчизників, яких більшовики розстріляли в Катині. Однак, в Україні протягом голодного року кожного дня була така "катинь".
Такі демографічні "ями" позначаються на кількості представників наступних поколінь. У Західній Україні, яка сама чимало потерпіла внаслідок депортацій та репресій, але яку все ж оминув Голодомор, демографічна ситуація суттєво краща, ніж на решті території країни.
Усе це ми маємо розуміти і пам‘ятати. Лише розум і добра пам‘ять можуть вберегти Україну від фатальних помилок.
ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ І ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ МУЧЕНИКИ ГОЛОДОМОРУ!
НЕХАЙ БУДЕТЕ БЛАЖЕННІ В РАЮ ВИ З ГОСПОДОМ НАШИМ ІСУСОМ ХРИСТОМ!
ГАНЬБА ХРИСТОПРОДАВЦЯМ І МЕРЗОТНИКАМ, ЩО ПАПЛЮЖАТЬ ВАШУ СВЯТУ ПАМ"ЯТЬ І ГЕЄНА ВОГНЯНА ЇМ ВО ВІКИ-ВІКІВ!
В июле 2008 года Служба безопасности Украины обнародовала составленный по архивным материалам список партийных советских деятелей, руководителей карательных органов и подписаны ими лично документы, которые и привели фактически к возникновению на Украине голода и массовым репрессиям 1932-1933-м годов.
Сам факт повышенного интереса СБУ к истории ничего не значит. Актуализация данной темы инициирована на самом высшем государственном уровне Украины, потому нет смысла злорадствовать по поводу переквалификации работников украинской спецслужбы в историков и архивариусов. В конце концов, за неимением работы по «профессии» и четкого понимания того, что есть государственные интересы Украины, которые следует «защищать», приходится быть на «подхвате». Отрабатывать свой хлеб тем, чем прикажет заниматься «исполняющее обязанности» начальство, в лице и.о. главы СБУ пана Наливайченко.
Совершенно ничего не значит то, что в списке «палачей» доминируют лица «неславянской национальности», хотя кто-то основываясь на этом сделал определенные выводы. Более интересным, на мой взгляд, является то, что менее всего привлекло внимание любопытной к истории Украины публики. А именно трагическая судьба самих деятелей, которые по версии СБУ являются ответственными за голод 32-33-х годов.
Даже не имея доступа к «секретным архивам НКВД-КГБ» можно с достаточной точностью установить дату смерти большинства авторов (по версии СБУ) «голодомора» на Украине. Это - 1937-й год. А к этой дате следует приложить стандартный приговор, который им всем вынес советский суд: «в особом порядке» приговорен к смертной казни. Расстрелян». Парадокс, но виновники голода, его непосредственные организаторы искупили свою вину собственной смертью еще в 30-х годах. И в общем-то на этом факте их физической смерти можно было бы поставить точку, если бы не одно но…
Современная Украина с одинаковой помпой чтит память жертв голода 32-33-го годов и жертв тоталитарного режима. Ягода Генрих Григорьевич, Балицкий Всеволод Аполлонович, Реденс Станислав Францевич, Прокофьев Георгий Евгеньевич, Миронов Лев Григорович, Козельский Борис Владимирович и многие другие, менее заметные «винтики» репрессивной системы лежат в тех самых безымянных могилах в Быковне. Там, где ныне стоит памятник, к которому чиновники современной Украины во главе с Президентом Ющенко приносят венки и говорят соответствующие моменту речи. А потом в церквях по всей Украине зажигают свечи, за упокой раба Божьего... Того самого кто рушил эти самые церкви в первые послереволюционные годы, а потом проводил ту самую «украинизацию» 20-х, а потом «голодом» уничтожил миллионы украинцев. А потом по приговору тех самых «троек» стал жертвой «тоталитарного режима».
Вот он парадокс нашей истории – практически невозможно отличить жертву от палача, а палача от жертвы. Все слилось в единое целое коллективной судьбы. Все погребено в общих могилах.
Впрочем, для современной Украины не важно, кому и чему служили все эти люди. Важно то, чему они могут послужить сегодня.
2. Цифры и люди
В конце 80-х годов, на тогда еще советской Украине были проведены исследования, которые должны были определить число жертв голода 32-33 годов. Результатом этих исследовании была озвученная цифра, которая колебалась в пределах 2-2,5 млн. человек. Можно подвергнуть сомнениям возможности доступа к архивам комиссии, исследовавшей причины и масштабы голода на Украине, но совершенно очевидным является то, что никаких симпатий к советскому строю в те годы уже не было. Поэтому мы можем предполагать какие угодно упущения в их работе, но никак не фальсификации числа жертв голода. Скорей наоборот. Впрочем, озвученная цифра в конце 80-х не слишком расходилась с теми данными, которые фигурировали на Западе в период противостояния с СССР.
Повышенным интересом тема «голода» на Украине стала пользоваться уже в новейшей истории Украины. И ,конечно, речь не шла о каком-то серьезном исследовании данной тематики. Как и в предыдущие годы, тему «голодомора» использовали «русофобские» и националистические движения Украины, которые и до того славились своей фантазией и любовью к шокирующим заявлениям о «московско-советской оккупации» и ее последствиях. Именно в националистических изданиях и агитационных материалах впервые появились «новые данные» о жертвах голода, которые к началу 21 века достигли 5-7 млн. человек. И именно из-за одиозности авторов данных подсчетов вышеуказанные цифры не произвели должного впечатления ни на специалистов, ни на общественность.
Однако, с приходом к власти Виктора Ющенко, 5-7 млн. якобы погибших от голода людей, казенным идеологам «голодомора» показалось недостаточно. По их мнению, величие Украины определяется масштабом погибших украинцев. Для пламенных речей гаранта «голодомора» явно не хватало впечатляющего размаха трагедии. И опять, не утруждаясь какими-либо исследованиями, цифру округлили до 10 млн. Более того, чтобы отбить охоту у сомневающихся оспаривать число жертв, Ющенко попытался провести через Верховную Раду закон, который предполагает уголовное наказание за отрицание «официальной версии» причин голода 32-33 го годов и соответственно количества его жертв. Ему не удалось провести через ВР Украины этот закон и пока можно обсуждать данную тему, без страха, что украинское правосудие может открыть уголовное дело за «отрицание голодомора».
На данный момент существует достаточное количество исследований, в которых рассматриваются причины породившие голод на Украине и оцениваются его трагические масштабы. Потому, нет смысла в короткой публикации повторять тех, чье мнение совпадает с твоим. Или опровергать убежденных в обратном. Это дело историков и исследователей, которые должны в научном споре приблизиться к истине. То есть объяснить причины голода 32-33 годов. Разобраться в том, кто был истинным его виновником. Выяснить, являлся ли голод – целенаправленным действием по уничтожению украинцев, геноцидом украинского народа.
Мне хотелось бы просто обратить внимание на то огромное число жертв, которое сегодня фигурирует в публикациях «свидомых» патриотов. Вы только представьте - 10 млн. погибших из 30 млн. населения страны на тот период! Это каждый третий житель Украины! А точнее, каждый второй житель села, поскольку в городах Украины смертность от голода была минимальной.
Официальный масштаб трагедии столь велик, что сравнить его можно с тем, что происходило в период ІІ Мировой Войны с евреями. Тогда, за 5 лет немецкими нацистами и их союзниками, было уничтожено 6 млн. евреев по всей Европе. В концлагерях и еврейских гетто, в майданеках и бабьих ярах, каждый день целенаправленно и не скрывая своей человеконенавистнической политики!
Если верить официальной украинской версии, на украинской земле было уничтожено 10 млн. человек! Всего за один голодный год! Без лагерей, газовых камер, без колючей проволоки, СС и армейских зондеркоманд. Без восстаний и побегов. Без акции массового неповиновения. Без однозначных приказов, доведенных до каждого рядового исполнителя. Получается, что Украина вымирала послушно, по спущенным из Москвы сомнительным циркулярам, которые сегодня предъявили «историки от СБУ». Какой репрессивный аппарат смог сломить волю целого народа к жизни? Сколько армий стояло на Украине в то время? Какие гарнизоны находились в каждом районе? Сколько работников НКВД, сдерживали народ от голодного бунта?
Ответов на эти неудобные вопросы не будет. Максимум, что мы сможем услышать от сторонников официальной версии «голодомора», это упрек в том, что бесчеловечно подвергать сомнению великую трагедию, которая произошла на украинской земле. И мы услышим сентенции о ценности каждой человеческой жизни. О необходимости помнить всех тех, кто пострадал в это время. И какая разница между тем огромным числом в 2 000 000 или 10 000 000 человек? А ведь разница действительно есть. Такая же, какая есть между каждым третьим пострадавшим и каждым десятым. И между увеличением числа жертв и памятью, нет ничего общего. Скорей всего наоборот. Беспамятство.
Люди, которые приняли на веру озвучиваемую официальной «ющенковской» пропагандой цифру, просто не могут себе представить о каких людских потерях идет речь! И когда я пишу о «каждом втором» жителе села, я понимаю, что в среднем все сельское население Украины, без географической привязки уменьшилось в два раза. В Сталинской, Киевской, Житомирской, Одесской области – не стало каждого второго гражданина УССР! При этом, если учесть что зона «голодной смерти» охватила наиболее остро Харьковскую, Полтавскую области, а в ряде областей смертность от голода была не столь велика, то в эпицентрах голода, мы должны не обнаружить ни одного жилого села»! Целые районы должны были обезлюдеть на десятилетия, если верить казенной украинской пропаганде. Но ничего подобного мы не обнаруживаем. И тут даже совершенно абсурдная версия «украинских националистов» о заселении сельскохозяйственных регионов Украины переселенцами из России не помогает. Ведь не отнимешь же память у тех, кто сейчас живет на территории восточной Украины. Однако найдутся те, кто поверит и в это. И переубедить их к сожалению невозможно. Им нужен повод для ненависти.
3. Прошлое и настоящее
Почему в независимой Украине, тема «голодомора» стала столь актуальной, что ради ее освящения требуется мобилизация всего государственного аппарата, в том числе и сотрудников СБУ? Почему, вся видимая часть деятельности украинского МИД, сводится к популяризации темы «голодомора» за рубежом и признание его «геноцидом» в ООН, ОБСЕ и других международных организациях? Почему этой темой занимаются в большей степени пропагандисты, нежели историки? Почему ни один час в украинском эфире, не обходится без упоминания темы «голодомора»? Почему требуется проводить «конкурсы детского рисунка» и «уроки голодомора» в школах? Почему необходимо обставить всю Украину «памятными крестами» и мемориалами?
Ответ на этот вопрос лежит на поверхности. Современная Украина, без войны и голода за годы независимости «уменьшилась» с 52 млн. до 46 млн. При этом, от 5 млн. до 7 млн. граждан Украины бежали из страны в поисках заработка, а их семьи существуют за счет переводов из-за границы. Современному «маленькому украинцу» порой начинает казаться, что сегодняшнее настоящее, немногим лучше, чем далекое прошлое. И уж тем более эпоха «застоя», во времена которой генеральных секретарей не штамповали на юбилейных монетах по любому поводу, хотя после них осталась невероятно богатая страна, за счет ресурсов которой мы до сих пор существуем. И это понятно, ведь после наших украинских президентов и премьеров останется лишь «руйина», да тонна серебряных монет с их чудными ликами.
Именно ностальгические настроения по Советскому Союзу и симпатии среди населения к России, заставляют нынешнюю власть вытаскивать тему трагедии тридцатых годов, как таран против нарастающих протестных настроении населения Украины. Вам не нравится Украина? Вы хотите в прошлое вернуться? А нате вам – «голодомор»! Смотрите и сравнивайте, как было тогда и как сейчас! И бойтесь прошлого и любых альтернатив больше нас, ваших «свидомых» и демократических вождей!
Ведь трудно поверить, что занятые решением своих личных проблем, чиновники искренне переживают за трагедию давно прошедших дней. Для части из них, это всего лишь возможность освоить бюджет. Для кого-то это шанс показать свою лояльность власти, получить награду или звание из рук президента. И если вдруг к власти на Украине придет иной человек, с совершенно иными политическими взглядами, тема «голодомора» станет никому ненужной политической погремушкой.
А пока, Ющенко готовиться отметить очередную «ричныцю» (как он предпочитает говорить) голода 30-х годов. И по всей стране, а так же за ее пределами развернута активная пропагандистская кампания, которая никакого отношения к нашей национальной памяти не имеет.
PS. Когда материал уже был готов к публикации, Институт демографии и социальных исследований НАН Украины опубликовал результаты исследования, согласно которому во время голода 1932-1933 годов на Украине погибло 3,5 млн. человек.
Сергей Лунев
Йдеться про визнання вини однією зі сторін, а, отже, про виснажливий процес катарсису, на який може зважитися лише психологічно міцна спільнота. Росія ж наразі перебуває у стадії, коли симптоми імперської агонії не дають її громадянам адекватно оцінювати потенціал батьківщини, що полегшує керівництву маніпуляції з громадською думкою. Цинізм у заяві офіційної Москви про неможливість визнання так званого голодомору геноцидом українців аж ніяк не виняток у риторичній повсякденщині кремлівських вельмож. Не менш цинічно й безапеляційно Росія розповідає Європі про амбіції на енергетичну монополію, гарячковою, злостивою є її реакція на низку національно-визвольних рухів усередині імперії, атавізми совєцького домінування проглядають і на закавказькому, близько- та далекосхідному векторах її зовнішньої політики. Однак сусідська реакція на спроби України врешті-решт підготувати та подати на розгляд ООН документ про визнання Голодомору геноцидом є доволі симптоматичною з огляду на те, які акценти нам пробують нав язати. Без сумніву, кажуть нам, Голод 1932-1933 років очевидний і незаперечний факт історії. Але трактувати його за етнічною ознакою, себто назвати геноцидом, не випадає, позаяк помирали від нестачі харчів не тільки українці, а й росіяни, казахи Для не надто обізнаного в контекстах подій така аргументація позірно виглядатиме переконливою. Бо й справді, чи вибирала смерть свої жертви, заглядаючи в метрики Ні. Отож заспокоймося та поставмо жирну крапку, історію ж не повернеш Але кремлівські ритори геть запізнилися зі своїми аргументами. Ще у квітні Київ запропонував на розгляд Ради міністрів закордонних справ Співдружності незалежних держав питання про визнання жнив розпачу актом геноциду проти українського народу. Не проблема, що в керівників зовнішньополітичних відомств країн-учасниць СНД не дійшли руки до цього документа. Показовим є інше: більшість країн Співдружності осібно визначилися в цьому питанні на користь українців. Що ж до світового масштабу, то парламенти десяти країн світу визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українців. 1988 року комісія Конгресу США, а також міжнародна комісія дійшли такого ж висновку. А тепер погляньмо на єзуїтську тактику великого сусіда . Серед переліку народів, які, на думку відомства Лаврова, потерпіли від голоду, немає грузинів. Вибірковість російської дипломатії цілком можна пояснити нинішнім станом відносин між Москвою та Тбілісі, однак у цій історії є значно глибше коріння. Ще у квітні під час візиту до Львова Надзвичайний і Повноважний Посол РФ в Україні Віктор Черномирдін заявив, що Росія не має наміру просити вибачення за Голодомор українців, позаяк із вини Сталіна росіяни зазнали не менше лих, і запропонував висувати претензії до Грузії Сперечатися з Черномирдіним немає сенсу. Рівно ж, як немає потреби особливо пояснювати, що найоб єктивнішу оцінку жахіттям, які випали на долю українського селянства у 30-ті роки минулого століття, дали незаангажовані Роберт Конквест, Джеймс Мейс і Ґарет Ричард Воган Джонс. Біда тільки, що з українського боку ніхто й не думав втямливо пояснити росіянам, що визнання Голодомору геноцидом допоможе їм стати врівень з іншими цивілізованими націями. Не тому, що це продемонструє їхню внутрішню потугу до змін, а ще й тому, що народ, здатний на великодушність, ніколи не терпітиме влади ошустів. Олександр Довженко, ******** і свідок Голодомору, мабуть, помилявся, коли писав у своєму Щоденнику : Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим, контрреволюційним, це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема . На жаль, є. Це Росія.
ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ І ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ МУЧЕНИКИ ГОЛОДОМОРУ!
НЕХАЙ БУДЕТЕ БЛАЖЕННІ В РАЮ ВИ З ГОСПОДОМ НАШИМ ІСУСОМ ХРИСТОМ!
ГАНЬБА ХРИСТОПРОДАВЦЯМ І МЕРЗОТНИКАМ, ЩО ПАПЛЮЖАТЬ ВАШУ СВЯТУ ПАМ"ЯТЬ І ГЕЄНА ВОГНЯНА ЇМ ВО ВІКИ-ВІКІВ!
-------------------------------------------------- ----------
И это пишет нация спидоносных торчков
Російська влада боїться програти інформаційну війну Україні, яка просить інших країн визнати голодомор геноцидом українського народу. Незважаючи на те що режиму, винуватого у цьому злочині, давно немає, Москва побоюється, що у випадку такого визнання на неї буде покладено моральну, а можливо, і матеріальну відповідальність за смерть мільйонів людей 75 років тому. Тому докладає максимум зусиль, щоб зірвати плани Києва з надання голодоморові в міжнародному контексті того ж значення, що і Холокосту євреїв у роки Другої світової війни. Заодно і пам"ять про цю політично небезпечну зараз подію влада намагається викорінити.
Так трапилося, що документів, які вказують на етнічну спрямованість штучно створеного голоду, немає. Москві тоді мала розрахуватися за німецькі кредити на індустріалізацію, тому в селян у регіонах з житницями продовольство вигрібали до крихти. У той же час географія голодомору свідчить про те, що ударив він в основному по національних окраїнах Радянського Союзу. Крім України голод охопив Кубань, Ставропілля, Дон, Нижнє і Середнє Поволжя, які входили в Російську Федерацію. А роком раніше – Казахстан, який також тоді був частиною РСФСР. В той час від голоду помер кожен третій казах. При цьому в Поволжі найбільш сильний голодомор був у ліквідованій у 1941 році німецькій автономії.
У найбільш враженій голодом сільській місцевості в більшості цих регіонів проживало змішане російсько-українське населення і козаки, яких офіційна статистика відносила то до українців, то до росіянином, а радянська влада відверто недолюблювала. На 1932–1933 роки припадає посилення антиукраїнської й антикозачої риторики Сталіна. Відомі його листи Кагановичу і Шолохову. У першому з них Сталін стверджує, що партійні і державні органи в Україні кишать націоналістами і польськими шпигунами й у будь-який момент Радянський Союз може Україну втратити. У другому переконує Шолохова, що козаки самі винуваті в голоді.
На початок 30-х припадає політика деукраїнізації Кубані. У регіоні, у якому до 80% населення за дореволюційними переписами говорили на «малоросійському» діалекті, закривалися і переводилися на російську мову педучилища і школи, у яких раніше викладали українською. Зараз цю мова в якості розмовної використовують лише дідусі, молодь і середнє покоління перейшли на російську. У результаті голодомору і деукраїнізації чисельність українців у РСФСР за переписом 1937 року упала до 3 млн. осіб проти 7,8 млн. за переписом 1926 року.
Апогеєм винищення українців мало стати їх повне виселення з України і винищення за планом так званого хєроя Жукова(по вині якого загинуло під Києвом сотні тисяч українських новобранців) Лише щаслива доля і Господь Бог врятувала тоді нас від остаточного знищення.
Чим закінчиться закамуфльована суперечка між Києвом і Москвою про те, чи є ******* Росія правонаступницею не тільки досягнень і активів Радянського Союзу чи ще повинна відповідати за такі непорядні, як голодомор, пасиви розваленої держави, я не знаю. Мене зараз більше непокоїть інше питання. Спробу офіційної влади Росії замовчати або вшанувати по мінімуму жалобну дату через політичні розбіжності з Києвом не можу не сприймати інакше як образливу для мене і моєї родини, а також родин інших жертв голодомору. Як не можу сприймати інакше і відсутність офіційної реакції на вчинений днями «євразійцями» Дугіна в Москві погром виставки документів про голодомор з українських архівів.
ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ І ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ МУЧЕНИКИ ГОЛОДОМОРУ!
НЕХАЙ БУДЕТЕ БЛАЖЕННІ В РАЮ ВИ З ГОСПОДОМ НАШИМ ІСУСОМ ХРИСТОМ!
ГАНЬБА ХРИСТОПРОДАВЦЯМ І МЕРЗОТНИКАМ, ЩО ПАПЛЮЖАТЬ ВАШУ СВЯТУ ПАМ"ЯТЬ І ГЕЄНА ВОГНЯНА ЇМ ВО ВІКИ-ВІКІВ!
А прошлое нельзя забывать только не так как это делается сейчас(сталкивание лбами людей внутри страны и с близкими нам странами и переписывание истории под свою версию) Хватит воевать надо дружить
В яке б село не приїжджали наші журналісти, всюди люди казали, що голодомор забрав більше життів, ніж Друга світова війна. І тільки в одному відрядженні у нашого кореспондента Олега Гулика були проблеми з тим, що люди не хотіли згадувати той час – бо ще живий страх. Це були прикордонні райони Росії.
-------------------------------------------------- ------------------------------
У страху – червоний колір. У Росії тінь НКВС затьмарює пам’ять про голодомор. Курська область – прикордонна із Сумщиною. Південь – суміш українських і російських поселень. В українських на початку тридцятих розстрілювали за п’ять колосків. У російських – дозволяли збирати збіжжя за жатками.
Село Російське відрізняється від наших чистішою мовою, вицвілим триколором на сільраді і страхом перед пам’яттю. Боялись у тридцяті, коли сусіди вимирали, бояться й тепер.
Тетяна Студенкова, мешканка с. Російське:
"Ми ж то не знали…Ми ж то цього нічого не знали. Ми тільки були вірними якими. Це ж, ну як – влада…"
Ніна Шахова, мешканка с. Російське:
"Та хто зна. Хіба тоді розказували про Україну. Не розкажу я, діти, нічого вам... Ой, Галю. Прийдуть та уб’ють".
На заклик київського письменника Олеся Волі, який готував книгу спогадів про голодні тридцяті, відгукнулися тисячі очевидців мору в Україні. Останні сторінки – десятитисячний перелік смертей від виснаження. Виписані як вирок.
Сьогоднішні комуністи не хочуть визнавати навмисність убивств, тому що у 30-ті вбивали постановами і циркулярами партії-попередниці.
Олесь Воля, письменник:
"У кожному селі вигинуло людей приблизно утричі більше, ніж у часи Другої світової війни. Так Друга світова війна тривала п’ять років. Це просто не вкладається в ніяку свідомість".
Питання голодомору, каже письменник, – питання влади. Коли гортав історію, душа посивіла. Влада винищувала його народ цинічно і безцеремонно.
"Коли ми маємо визнавати геноцид чи що, ми, у першу чергу, маємо поставити крапку і не шукаємо ніскільки винних, ми хочемо поставити крапку над наругами щодо України, які були, є і поки не поставимо крапку, вони можуть повторитися".
На російській Курщині від українських сіл залишилися переважно тільки назви і говірка. Але досі Суджинський район в області називають хохляцьким – пам’ятають, як тут господарювали. У тридцяті любов до землі та власності витравили, тепер про це намагаються забути.
Знімальній групі ICTV, яка легально приїхала у відрядження, не дали попрацювати у російських селах. Сільський голова "стукнув" дільничному. Той – у ФСБ. Спецслужби покликали міграційну службу, та подзвонила у російське міністерство закордонних справ. Там досі страшно - значить комфортно.
Немного о себе. Являюсь ярым противником коммунистического режима.Член ред коллегии некоторых укр учебников истории.
Первое. Голод был действительно организован.
Второе. Территориально истоки голода исходят из украины.
Третье. Наиболее тяжелые условия были в поволжье, тажелые в центральной россии, затем на востоке украины, чуть меннее на кубани. Менее всего пострадали республики средней азии.
Четвертое. Организаторы голода- украинские буржуазные националисты. Часть их действовала подпольно, часть пролезла в партийные органы и образовала там пятую колону.Подпольно финансировались из заграницы, гл образом германской разведкой.
Пятое. Цель голодовки- подготовка почвы для широкомасштабной организации матежей против коммунистического режима.
Шестое. Эффективность мероприятия превзошла первоначальные планы
ее организаторов как по тяжести голода, так и по территории, им охватившей. В основном из-за экономической безграмотности коммуняк.
Седьмое. Основная цель организаторов голодаа - массовые выступления населения против коммунистического режима- как и не была достигнута по двум причинам. На первоначальной стадии коммунистам удалось подавить отдельные выступлния массовыми репрессиями. На завершающей стадии народ в целом был настолько обессилен, что началось массовое вымирание и ни о каком сопротивлении режиму не могло быть речи.
Восьмое. Тактика.Основной удар должна была принять юго-восточная часть украины. Донбасс, население крупных промышленных городов.
Как раз РУССКОЯЗЫЧНОЕ население! Большая скученность населения в городах, откровенно слабое и безграмотное их снабжении коммунистическим руководством и др факторы должны были вызвать
негодование и протесты именно в той прослойке населения, которая их традиционно поддерживает.Поэтому, если применять термин "геноцид", то факты говорят скорее о геноциде украинской буржуазии против русскоязычного рабочего класса, чем о геноциде против украинецев. Население городов (гл образом русскоязычное) меняло вещи на еду у сельских (украиноговорящих),а не наоборот!
===============
Сему у моих друзей (дома не держу по понятным причинам) в подтверждение копии массы документов. Можно привести инвентарные номера архивов и проч. К большому сожалению нынешние власти за последние три года произошло массовое уничтожение подлинников документов. Вот недавно мой коллега взял одно дело бывш Екатеринославской губерни. В деле остались только факты репрессий против сельского населения. Документы о том, что среди бунтовщиков были организаторы, финансируемые немцами- уничтожены. О том, что им удалось счастливо убежать-тоже уничтожены. О том,благодаря кому(а это оказались люди с партбилетами! и через два года их рассреляли) им удалось убежать-тоже уничтожены.
Вот так!
Будьте здоровы....
Нам надо жить дружно и развиваться
==========================
От я и думаю: отчего же украинцы голосуют не за "экспертов", а за всякую шваль....