РУС
8838 посетителей онлайн
"Райкин решил цинично унизить всех нас, въехав в Украину", - Чубаров
Председатель Меджлиса крымскотатарского народа Рефат Чубаров считает правильным срыв в Одессе концерта российского артиста Константина Райкина, который поддержал оккупацию Крыма.
Об этом политик написал на своей странице в Фейсбук, передает Цензор.НЕТ."Константин Райкин - абсолютно сознательно поддержал Путина, развязавшего войну против Украины. Это благодаря одобрению миллионов "райкиных" российские войска вторглись в Крым и оккупировали мою родину;
Константину Райкину абсолютно наплевать на жителей Крыма, на крымскотатарский народ, выступивший против оккупации, а теперь ставший целенаправленным объектом для репрессий и гонений.
По истечении некоторого времени Константин Райкин ничтоже сумняще, решил заработать деньги в Украине. Но не для того, чтобы помочь детям крымских политзаключенных или семьям, погибших от русских оккупантов украинских воинов и, тем самым, вымолить у крымских татар и украинцев прощения за свою гнусную позицию", - написал Чубаров.
Решение Райкина о проведении концерта в Украине Чубаров называет циничным.
"Он хотел унизить лично меня и моих товарищей, которым путиновский режим, восхваляемый им, запретил жить на своей земле, в Крыму, в своем доме и пытается преследовать по всему миру. Поэтому я говорю "молодцы" тем, кто вчера не позволил Константину Райкину открыто глумиться над всеми нами, над Украиной", - отметил глава Меджлиса.
По его мнению преступными являются не действия активистов, которые сорвали концерт московского гостя, а действия связаные с организацией гастролей Райкина и отсутсвием запрета на въезд Райкина в Украину.
Как сообщал Цензор.НЕТ, в Одессе активисты сорвали концерт поддержавшего оккупацию Крыма Константина Райкина. Источник:
Топ комментарии
Скорее всего завоз ватных артистов в Украину нужен Кремлю как пропаганда ШО ИХТАМНЕТ.
А украинское СБУ совсем нюх потеряло на эту тему
А украинское СБУ совсем нюх потеряло на эту тему
https://censor.net/comments/locate/463234/019212b7-6626-73f7-a13f-f6eab421e44fОтветить
И не только кремлю но и барыгам во власти Украины, и не только главному кондитеру но и тем кто завязан на россии через старые связи с ней ......
Это не он унизил.Это СБУ унизило всех нас.
На Басту, которого она - СБУ, вроде, официально запретила, продают билеты...
http://www.bbc.com/russian/news-41523044 Рада приняла законопроект о Донбассе, признающий Россию агрессором
Полный гибридный п-ц!
и софии ротару на днюхе (6октября) у рамзанки кадДырки...
или брешут?
*
Последнее громкое появление Софии Михайловны в России было на днях - в Москве, где проходила музыкальная церемония "Золотой граммофон"
На ней певице награду вручила помощница главы МИДа Сергея Лаврова.
Еще за "граммофонами" в Кремлевский дворец из украинцев приезжали Лобода, Брежнева, Лорак, Повалий и Барских.
оккупантами и агрессорамиТОРГОВЫМИ ПАРТНЁРАМИ №1 тому причина!Мышь лениво залезает на мышеловку,
привычным движением оттягивает тугую пружинуи обнаруживает вместо итальянского сыра - российский сырный продукт:
- От ***, и до нас добрались со своим… импортозамещением.
или райкин,это нормально?
«НАЦІЯ-ПОНЕВОЛЮВАЧ» І «РУСОФОБСЬКА» ПРОГРАМА ДІЙ
Мій дідусь, Федот Васильович П'явко-Коваль, загинув 1933 року під час Голодомору, організованого Росією, а мій двоюрідний дідусь, викладач української мови Сільвестр Степанович Барик, у 1933-1934 рр. сидів у Лук'янівській в'язниці. Йому «шили справу» за ст. 54-11 Кримінального кодексу УРСР, (насправді Росії, яка окупувала нашу Батьківщину. Звинуватили Сільвестра Барика, що він «подготавливал вооруженное восстание против советской власти». З Лук'янівки його вислали в «Сєвєрниє області»… . Так Росія вчинила з мільйонами українців. Чи дивуватися, що вся моя діяльність мала антиросійську спрямованість?
Від 1990 року мене звинувачували в русофобії, - й не тільки російські шовіністи, а, як не дивно, й ті, хто відсидів у російських тюрмах. Навесні 1991-го Левко Лук'яненко навіть звернувся з листом до проводу УРП про «русофобські статті» секретаря УРП з питань ідеології Романа Коваля, мовляв, вони шкодять Українській республіканській партії, бо він «ототожнює російську імперію з російським народом» . А Олесь Шевченко на засіданні проводу УРП зачитав листа Наталії Беліцер, в якому вона засуджувала мене за статтю «Подавляющая нація», написаної 8 грудня 1990 року.
А я в тій статті лише звернув увагу на те, що «єдіная і нєдєлімая» - «головна мета та цінність російських патріотів, в які б ряси вони не наряджалися, під якими б прапорами вони не виступали. Не демократія, не добробут свого народу, не право поневолених націй на самовизначення турбують їх. Навіть не мир - вони готові до воєнних дій, лише б утримати загарбані території, які з ніжністю називають «матушкой-Русью». Щоби втримати чуже, не віддати награбованого, вони йдуть на насильство».
Дисидентів обурило моє твердження про те, що в намаганні «спасті Росію» як імперію єднаються «ветерани НКВД та російські правозахисники» . Як, мовляв, можна критикувати російських дисидентів, вони теж страждали в радянських тюрмах! «Якщо вони проти України, як великодержавник-правозахисник Ігор Шафаревич, - кажу я й тепер, - то їх не тільки треба критикувати, а й бити. Наш союзник лише той, хто підтримує Україну, українську незалежність».
Статтю «Подавляющая нація» я написав 1990 року. Її передрукувало багато українських видань, у тому числі й за кордоном. 1991 року я поставив її до збірника «Чи можливе україно-російське замирення?» під назвою «Нація-поневолювач».
Заступник голови Української республіканської партії Григорій Гребенюк - один з небагатьох, хто вважав закиди на мою адресу «в теоретичній непідготовленості й русофобії» безпідставними, «навіть безглуздими». У статті «Роздуми над минулим і майбутнім» він зазначав: «Російський народ має таку ж причетність до російської імперії, як англійський - до англійської, французький - до французької, голландський - до голландської, німецький - до німецької, іспанський - до іспанської (…) Народ творить імперію і законно називає її своїм іменем. Гордиться нею, бо вкладає в неї частку свого «я» [4Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 5]. Григорій Гребенюк писав, що я розглядаю українсько-російські взаємини «під кутом зору Національно-визвольних змагань українців».
Коли під час засідання проводу я запропонував назвати газету секретаріату УРП «Визволення нації», дисиденти стривожилася. «Якщо Коваль говорить про визволення нації, отже, він має на увазі, що українців хтось поневолив, - казали вони. - Тобто очевидний натяк на Росію. А це русофобія!» І більшістю голосів ухвалили рішення видавати газету під назвою «Визволення».
Ось такий був рівень мислення і сміливості членів проводу УРП, які вважали себе авангардом боротьби за Україну!
Тому в статті «Творімо українську легенду» я й написав: «Демократи не подбали про підготовку народу до думки, що передумовою високого добробуту є національна свобода, яку треба здобути в боротьбі, важкій і тривалій. Оскільки боротьбу (традиційну боротьбу, коли один вбиває іншого) за національну свободу демократи не планували, то й не назвали ворога, панування якого треба скинути. Більше того, ворог був названий союзником» . Згодом це сталося й на державному рівні: Росію було проголошено стратегічним союзником України.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР проголосила Україну незалежною державою, а народ на референдумі 1 грудня підтримав це рішення.
Боротьба закінчилася?
«Так! Ми перемогли!» - гучно святкували демократи.
«Ні, ми ще не перемогли, ми ще не відстояли своєї незалежності», - казав я.
Цій темі я присвятив статтю «Ганебні пута ми вже порвали?» (жовтень 1991 р.). Ось уривок: «Народе України! Твоя багатовікова боротьба за свободу завершилася! Україну проголошено незалежною державою!» - так починається урочисте звернення президії Національної ради ДемПУ, опубліковане 29 серпня [1991 р.] в «Літературній Україні». «Ганебні пута ми вже порвали» - так називається одна із статей у львівському часописі «За вільну Україну» від 30 серпня (…) Нема нічого сьогодні більш шкідливого, аніж такі демобілізуючі інтенції, бо боротьба тільки починається! (…) Здавалося б, економічний та політичний саботаж впливових активістів розпущеної КПУ, антиукраїнський демарш [мера Москви] Ґавріїла Попова, заява прес-секретаря Єльцина про територіальні претензії Росії до України, імперські настрої Руцкого, Собчака, Горбачова та інших російських провідників ************ нас до відповідних висновків, але українські «гуманісти» пручаються, не бажаючи називати чорне чорним. До того ж вони наполегливо намагаються уникнути чесн ї відповіді на питання: з ким повинні боротися українці, щоби здобути національну свободу? Українські націоналісти однозначно відповідають на це запитання: наш споконвічний ворог - великодержавна Росія, вона нас поневолила, і саме проти неї треба боротися, коли хочемо здобути свободу».
Роздуми я продовжив у статті «Дійсність і перспективи національного руху», вміщеній у книжці «Про ворогів, союзників і попутників» (Київ, 1993): «Керівництво націоналістичних організацій оцінює ситуацію в Україні як катастрофічну. Зрозуміло, що радості, котра панує в демократичному таборі «переможців», у них нема. Не можемо приєднатися до ейфорійних оцінок УРП і ДемПУ, які ще 1991 року заявили: «Ми перемогли!».
Ворог оточує нас. Повсюди. Ми щодня, щохвилини бачимо його задоволене і впевнене лице, чуємо його мову, відчуваємо його глузливий погляд. Про перемогу, а значить, припинення боротьби може говорити або ворог, або дурень. «Суд над КПСС/КПУ», не посаджену на лаву підсудних, який проводять нині демократи, - це безглуздя. Про прощення противника, який і сьогодні керує Україною, говорити неприпустимо. Вважаємо, що ненависть до катів є справжнім критерієм любові до України. І ненависть ця, власне синівська любов, повинна бути дієвою. Миролюбну фразеологію слід залишити для наступних поколінь (…). Роззброєння в односторонньому порядку ніколи не приводило до миру. Ми знаємо, звідки чекати небезпеки, знаємо, хто наш національний ворог. Тому й спроби демократів закамуфлювати ворога небезпечні. Загравання з Москвою, пошуки в Росії сил, які підтримують ідею УССД, безперспективні. Демократи України ніяк не втямлять, що правовий діалог Москва вести не вміє, що будь-яка співпраця з «неімперськими, демократичними» силами Росії ще глибше занурює нас у Росію!
Заперечуємо ми й новий «національний» ідеал, який активно творять демократи разом зі своїм президентом, - образ нейтральної, байдужої, позбавленої амбіцій, формально самостійної, фактично роззброєної, беззахисної України, керівництво якої найвищий сенс бачить у вивищенні всього неукраїнського, насамперед «братнього», російського».
Наша незалежність виявилася фіктивною. Про це ми з Григорієм Гребенюком і зазначили вже в першому пункті програми Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України», де ми по виключенню з УРП опинилися. «Самостійність України, проголошена 24 серпня 1991 року, є примарною: Україна не має визначальних ознак державності - українського війська, національних правоохоронних органів, державних кордонів, власної зовнішньої політики, незалежної економіки (…) Над Україною нависла смертельна небезпека» .
Про це ж я писав і в статті «Україна в небезпеці!», опублікованій у книжці «З ким і проти кого». Ось фрагмент: «…Активізувалася пацифістська пропаганда, ледь не під фанфари вивозиться ядерна зброя, прискорюється [військова] конверсія, оптимісти гарячково розробляють плани скорочення війська… «Конструктивісти» не поспішають із розбудовою кордонів… Не виказують вони й особливого занепокоєння проблемою Криму та Чорноморського флоту. Скільки разів доводилося чути: «Та здався нам той Крим! Хай забирають! Зате буде мир! (…) Тим часом Росія розробляє плани повернення України в «братське коло слов'яно-тюркських народів». «Поновлення історичної справедливості» щодо Криму - лише перший етап у реалізації цих планів. Паралельно вирішується доля Придністров'я, яке «просто волає» про об'єднання з «матірною» землею Росії, зрозуміло, через Одещину, Херсонщину, Крим, Донбас (…). Під юрисдикцію Москви односторонніми указами переводяться стратегічні та інші війська. Продовжує Москва контролювати й абсолютну більшість кордонів СССР. І підводять риску під усіма актами про незалежність російські армади на теренах всіх «суверенних» республік. Точніше, перекреслюють усі ці акти, як і результати референдумів і плебісцитів» .
«Інакше як зраду не сприймаємо, що досі «міністерство оборони» не розробило концепції національної безпеки: не визначило головних загроз, не спрогнозувало прихованих небезпек, не визначило механізму їхнього подолання, - пишу я в книжці «Про ворогів, союзників і попутників». - Водночас органи масової інформації України