Киевсовет переименовал сквер Косиора в честь полковника УНР Болбочана

И ЭТО ПРАВИЛЬНО!

Давно пора.

Хоч на щось депутати згодились...

Я скажу так , что если бы была в Украине украинская власть и в этой власти были люди , то бы в Украине был закон по которому нельзя было ничего называть комунистамы , ни одной улицы нельзя назвать в честь человека , который был членом коминистической партии как ссср так и кпу . Коммунисты и их комунистическая партия виновнее в голодоморе и не только и это подло и лицемерно по отношению к жертвам комунизма , называть улицы , кто виноват в смерте миллионов людей

До Косіора в Києві ставлення однозначне. Знаєте, не всі назви перейменованих вулиць приживаються, але вулицю Косіора дуже швидко усі стали називати Чорновола.

До речі, при совку в сквері пам"ятник Косіору стояв, так я пам"ятаю, що навіть у часи перебудови народ постійно обливав його фарбою і писав на ньому написи Кат!

Бо всі чудово розуміють, що ця скотина є одним із основних організаторів Голодомору. І якраз його в 1939 розстріляли по ділу (хоча, думаю, тут швидше свідка прибирали).

"Республиканский шалаш"? Касательно козацкого войска все таки курень правильно.

Сквер Косіора на вулиці Січових Стрільців оце жесть.

вот сразу видно государственных деятелей, по масштабу их дел и ресурсам, которые они при таких делах потребляют, косиоровский размах, можно сказать, зато оправдан именем Болбочана...

Українці повертають свої національні Святині і Цінності, своїх Героїв. Слава Героям!

" Через його тверду позицію та військові успіхи у боротьбі з Червоною армією за Петра Болбочана («живого чи мертвого») більшовики обіцяли 50 тис. крб. 22 грудня за наказом Головнокомандуючого отамана Симона Петлюри перед Чорноморською дивізією, що входила до Осадного корпусу, було поставлене завдання зайняти і захищати фронт проти радянських частин по лінії Глухів - Шостка - Новгород-Сіверськ і, очистивши залізничну лінію Гомель-Бахмач, утримувати її. Дивізія переходила у підпорядкування командувача Лівобережного фронту отамана Петра Болбочана.
Крім того, https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BF%D1%83%D1%81_%D0%90%D1%80%D0%BC%D1%96%D1%97_%D0%A3%D0%9D%D0%A0 Запорізький корпус під командуванням Петра Болбочана, корпус Січових Стрільців https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD_%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%8C Євгена Коновальця та дивізія https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BA%D1%96%D0%BB%D0%BA%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Володимира Оскілка були основою армії УНР. У цих частинах панувала зразкова військова дисципліна, вони були найбільш дієздатними та найкраще виконували поставленні завдання.
На перший погляд дивно, однак ці найбільш дисципліновані, національно свідомі й вірні Директорії війська, були піддані найбільшій критиці й шельмуванню. Про них поширювали різні чутки, критичні висловлювання постійно з'являлись у пресі (особливо підконтрольній більшовикам, та тим, хто їм співчував). Голова Директорії https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%92%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE Володимир Винниченко , а за ним й Головний отаман https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BD_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%BB%D1%8E%D1%80%D0%B0 Симон Петлюра все більш підозріло дивились на успішного полководця."

Він різко критикував непослідовну, суперечливу політику уряду УНР та його міністрів. Вказував їм на явні помилки та прорахунки.
22 січня 1919 року Болбочана усунули від командування https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BF%D1%83%D1%81_%D0%90%D1%80%D0%BC%D1%96%D1%97_%D0%A3%D0%9D%D0%A0 Запорізьким корпусом . Його заарештовують за наказом сотника https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%85_%D0%9E%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D0%BD_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Омеляна Волоха - командира Богданівського полку на Лівобережному фронті (який згодом вдався до низки антиурядових акцій і, зрештою, вкравши державну скарбницю, перейшов на бік більшовиків).
26 січня 1919 року в Києві він оприлюднив свого листа, в якому, зокрема, казав: «Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде на зустріч большевизмові й большевикам!.. Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, (а) лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями.»
Почалося слідство, яке не дало підстав для звинувачення Болбочана. Слідство зайшло у глухий кут, однак не припинилось. Представники лівих соціалістичних течій на чолі з В. Винниченком вимагали для Болбочана суворого покарання, вбачаючи у ньому перешкоду на шляху порозуміння із радянською Росією, на бік якої вони схилялися.

Проте полковник замість того, щоб тихо пересидіти деякий час, постійно критикує головне командування армії УНР, уряд і самого Петлюру, говорячи про них як про дрібних авантюристів та інтриганів, в ультимативній формі вимагає прискорення розслідування, адже проти нього нема жодних доказів.
«Запоріжці» не раз зверталися до командування УНР з проханням повернути їм колишнього командувача. На цьому наполягали командири Запорізької групи.

10 червня 1919 року Петра Болбочана заарештували без жодного опору. Був звинувачений (разом з В. Оскілком) у намаганні призначити головою Директорії https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD_%D0%9E%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Євгена Петрушевича .https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%B1%D0%BE%D1%87%D0%B0%D0%BD_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#cite_note-1 [1]
12 червня 1919 року над ним відбувся військово-польовий суд. Петра Болбочана звинувачували у невиконанні наказу, незаконному захопленні командування корпусом та участі в широкомасштабній змові з метою державного перевороту в умовах військового часу. Вирок, підписаний https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 О. В. Осецьким , - смертна кара.
Розстріл Отамана ­Болбочана, Правительство Української Народньої Республіки стало виразно на шлях партійного терору».
28 червня 1919 року о 22-й годині Петра Болбочана розстріляли на станції https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD_(%D0%94%D1%83%D0%BD%D0%B0%D1%94%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD) Балин (нині на території https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%BD%D0%B0%D1%94%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD Дунаєвецького району https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C Хмельницької області )."

http://blogs.pravda.com.ua/authors/farion/57587d50b3a4e/

Наша українська історія - це не лише війни з
зовнішніми напасниками, це боротьба з українською правою ідеєю всередині
країни. Через це передусім не маємо української держави за суттю. Фокусом
цієї війни з правою ідеєю стало жахливе і дикунське вбивство 28 червня 1919
року Петра Болбочана (1883 1919) не від рук ворога, а самим Петлюрою - найвищим
утіленням української влади часів Директорії. Чому ця права ідея така
загрозлива і всередині, і ззовні, - можна довідатися з долі полковника
Болбочана.

Чи не найкраще всю
трагедію переживання влади Скоропадського передав Евген Маланюк, воїн армії
УНР: "Якою Голготою був цей час для кожного українця! Знати, що всякий
вибух в Україні, всяка спроба повстання негайно приведе на Україну большевиків
(а це було ясно для кожного військового) і, в той же час, вже не ставало сил
терпіти далі щоденні образи, щоденне обпльовування й ґвалтування всього святого
для ураїнця - на Україні, на своїй рідній землі! Кожен притомний українець
здавав собі справу з цілої пекельної ризикованости так званого тоді повстання
проти Гетьмана. Це було вже балансування не на вістрі ножа, лише бритви. Але й
не повстати дедалі було для такого українця психічною (а то й фізичною)
неможливістю" (с. 37-38). Отож Болбочан таки повстав, проте не так проти
ідеї гетьманату, як самої постаті Скоропадського. Погодившись на повстання
проти гетьмана, Болбочан категорично відмовився співпрацювати з московськими
більшовиками - і це започаткувало його конфлікт з представниками панівних лівих
течій в українській політиці (с. 39). Натомість Винниченко нелегально зустрічався
з представниками московської більшовицької влади і домовлявся, що в обмін на
підтримку більшовиками антигетьманського повстання в Україні легалізують
діяльність комуністичної партії та запровадять робітничо-селянську владу...
(с. 48). Натомість Болбочан мав виразний націєцентричний світогляд, про що сам
писав у відкритому листі до Петлюри та ін. 10 лютого 1919 року: "... я
щиро весь час підтримував партію Самостійників і не боявся сього і в
Гетьманські часи" (с. 208)...