СБУ задержала коллегу экс-судьи Зварыча
Во Львовской области СБУ задержала судью Апелляционного административного суда по подозрению во взяточничестве.

Было установлено, что в октябре 2008 года судья требовал взятку от представителей двух частных предприятий в размере 20 тыс. долларов за принятие заведомо неправомерных решений об отмене штрафных санкций начисленных налоговой.
2 апреля Генпрокуратура по материалам СБУ возбудила дело по признакам ч. 5 ст. 27 и ч. 2 ст. 368 УКУ.
Напомним, 9 марта во Львове задержали экс-председателя Львовского апелляционного административного суда Игоря Зварыча.
Печерский районный суд Киева 10 марта избрал для бывшего председателя Львовского апелляционного административного суда Игоря Зварыча мерой пресечения содержание под стражей сроком на 2 месяца.
24 марта экс-председателя Львовского апелляционного административного суда Игоря Зварыча перевезли во Львов.
Источник: proUa
Хочеться вірити, що, як заявив наш Президент В.А.Ющенко перед сходженням на Говерлу з нагоди проголошення суверенітету Української держави, ми живемо вже у вільній Українській державі, у демократичній державі, де панує свобода, де панує свобода слова, де з'явився вільний журналіст, у відкритому суспільстві, яке може гостро обговорювати будь-які проблеми свого розвитку.
На сторінках видання вже повідомлялося про те як суддями Львівського апеляційного господарського суду було «доведено» вину відповідача по справі № 8/197 (постанова оприлюднена в Єдиному держреєстрі судових рішень) коли:
- в позовній заяві та описовій частині постанови суду вказується акт № 6-498, судді ж чомусь підтверджують дату складення не акту, а протоколу, а рішення приймають вже по акту № 6-486, без жодних пояснень цього;
- у постанові апеляційного суду не викладено доводи, за якими судді відхиляють викладений у запереченні на апеляційну скаргу та зазначений у постанові суду доказ відповідача про те, що розрахунок по нарахуванню збитків є безпідставним та неналежно обгрунтованим і в порушення вимог ст.ст. 224-226 Господарського кодексу України;
- не дотримуючись Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 року № 04-5/239 судді прийняли за належний, безпідставно складений позивачем розрахунок сум втрат, у якому взагалі відсутній доказ порушення, зокрема поперечний перетин проводів, використаних у схемі самовільного підключення до електромережі, тобто «узаконили» підключення електроенергії без проводів;
- прийняли до розгляду апеляційну скаргу позивача по справі 8/197 з очевидними неправдивими свідченнями. Зокрема в апеляційній скарзі позивача написано: "-суд вказує, що в акті зазначено п.7.31 Правил користування електричної енергії, які втратили чинність. А в дійсності в акті про порушення ПКЕЕ цей п. 7,31 незазначений". Насправді ж у рішенні суду першої інстанції зовсім не йдеться про втрату чинності п. 7.31 Правил користування електричною енергією, а в складеному акті про порушення Правил користування електричною енергією дійсно мається посилання на п. 7.31 Правил користування електричною енергією, хоча такий пункт в цих Правилах відсутній;
- у позовній заяві та додатках до неї маються посилання на Методику обчислення обсягу електричної енергії, недоврахованої внаслідок порушення споживачем-юридичною особою ПКЕЕ, затверджену постановою НКРЕ № 782/12656 від 04.07.2006 р., Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ № 1294/13168 від 22.11.2006 року, пункт 7.31 Правил користування електричною енергією, яких за такими номерами не існує. І хоча в постановах судів говориться про дослідження і розгляд матеріалів справи, цілком очевидно, що номера неіснуючих постанов НКРЕ і пункту 7.31 ПКЕЕ без перевірки переписані з матеріалів позивача в постанови Львівського апеляційного та Вищого господарських судів як належні докази;
- у постанові апеляційного суду не викладено доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з таким висновком, викладеним у рішенні суду першої інстанції: «Окрім того, у порушення частини 3,4 пункту 6,42 Правил користування електричною енергією відповідача не було повідомлено, як то передбачено – не пізніше ніж за 5 робочих днів до призначеного засідання, - про час і дату засідання комісії з розгляду акту, та не повідомлено про право відповідача бути присутнім на засіданні комісії. Саме засідання комісії, в порушення вказаної норми закону, проведено, нібито, вже 17 січня 2007 року без участі відповідача та без вручення останньому складеного комісією протоколу № 3. Про наявність даного протоколу, як зазначає відповідач, стало йому відомо тільки після порушення провадження у даній справі. Тоді, як згідно частини 4 п. 6.12 зазначається, що рішення комісії оформляється протоколом і набирає законної чинності через 10 робочих днів після вручення протоколу споживачу. Отже, при зазначених обставинах правових підстав для задоволення позову немає».
- натомість судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що відповідача не було повідомлено про час і дату засідання комісії з розгляду акту, оскільки довідкою Цеху обслуговування споживачів №2 Чернівецькоої дирекції Державного підприємства поштового зв»язку «Укрпошта» № 231 від 07.11.2007р. підтверджується те, що 15.01.2007р. доставлено в поштову скриньку отримувача простий лист на ім’я відповідача. Але в явно сфальшованій довідці пошти навіть не вказано на чий запит вона видана та не зазначено відправника листа. У цій довідці датованій 07 листопада 2007 року, виданій поштою в порушення статті 6 Закону України «Про поштовий зв’язок» і Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року № 1155, «підтверджується», що простий лист було доставлено в поштову скриньку відповідача ще 15 січня 2007 року тобто майже одинадцять місяців тому. А так як 15.01.2007 року припадає на понеділок, то пошта населеного пункту адресата в цей день вихідна вже на протязі десятків років.
До того ж судом першої інстанції зовсім не робився висновок , що відповідача не було повідомлено про час і дату засідання комісії з розгляду акту, який «спростовується» суддями Львівського апеляційного господарського суду, а лише справедливо вказано в рішенні суду на порушення позивачем частини 3,4 пункту 6,42 Правил користування електричною енергією щодо повідомлення відповідача, як то передбачено – не пізніше ніж за 5 робочих днів до призначеного засідання, - про час і дату засідання комісії з розгляду акту та проведення засідання комісії, в порушення вказаної норми, нібито, вже 17 січня 2007 року без участі відповідача та без вручення останньому складеного комісією протоколу № 3.
Крім того судовою колегією Львівського апеляційного господарського суду чомусь «узаконено» не доведену обставину, що працівниками РЕМу проводилась перевірка саме належної відповідачеві за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі, хоча в акті вказується, що перевірявся деревообробний цех і навіть не вказано населений пункт, де цей цех знаходиться.
З урахуванням вищевикладеного незрозумілим виглядає, що в оприлюдненій постанові Вищого господарського суду України від 26.01.2009 року по справі № 8/197 зовсім не йдеться про порушення норм матеріального та процесуального права суддями апеляційного суду при розгляді цієї справи, ніби ст. 36, 34, 43, 105 ГПК і ст. 225 Господарського кодексу України відношення до цих норм не мають.
Натомість, як вбачається, у порушення статті 111-7 ГПК про те, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, у постанові Вищого господарського суду України зазначається: «Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, виходив з того, що твердження відповідача стосовно дати складення акту не приймається до уваги, оскільки журналом реєстрації актів про порушення Правил користування електричною енергією підтверджується дата складання вказаного акту саме 15.01.2007…». Але в постанові апеляційного суду зазначено: «… судовою колегією не береться до уваги твердження відповідача щодо того, що примірник акту №6-486, переданий відповідачу, складений 15.01.2006р., коли відповідач ще не був підприємцем, оскільки матеріалами справи, а саме…підтверджується дата складення протоколу 15 січня 2007р.». Тобто апеляційний суд підтверджує дату складання протоколу, а Вищий суд підправляє на акт.
У постанові Вищого господарського суду України відмічено: «Апеляційний господарський суд… дійшов висновку про те, що позивачем правомірно складено акт № 6-486 про порушення Правил користування правил електричної енергії та проведено нарахування спожитої, але не врахованої електричної енергії в сумі 6971,68 грн.». Але в постанові апеляційного суду слова «правомірно» взагалі немає.
У постанові Вищого господарського суду України не зазначено мотиви, як цього вимагається п. 7 статті 111-11 ГПК, за якими касаційна інстанція не застосовує нормативні правові акти, на котрі посилався відповідач і керувався суд, приймаючи рішення. Зокрема щодо викладених відповідачем у пунктах 3, 4, 5, 6 каскаційної скарги до Вищого господарського суду України та в рішенні господарського суду Чернівецької області фактів порушень позивачем вимог Правил користування електричною енергією, Методики обчислення обсягу електричної енергії, недоврахованої внаслідок порушення споживачем - юридичною особою ПКЕЕ, статтей 224-226 Господарського кодексу України.
Натомість у постанові Вищого господарського суду України відображено: «Приймаючи рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд, виходив, зокрема з того, що як вбачається із наданого відповідачем акту № 6-486 останній складений 15.01.2006, коли… ще не був підприємцем». Тоді як у рішенні господарського суду Чернівецької області відмічено: «Однак, як вбачається із акту № 6-486, переданого відповідачу, останній складений 15 січня 2006 року, коли ще відповідач не був підприємцем». Тобто Вищий господарський суд перетворив переданий відповідачу акт у акт наданий відповідачем.
У порушення ст. 105 і 111-11 ГПК постанова Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.08 по справі 8/197 згідно штампу на конверті надіслана відповідачу аж 18.11.08, а постанова Вищого господарського суду України від 26.01.09 по цій справі–03.03.09, унаслідок чого відповідач змушений був писати касаційні скарги не знаючи обставин, викладених у постановах судів, а надіслані до судів доповнення до скарг, мабуть, судами не розглядалися.
Проте в постанові Вищого господарського суду України як доказ вини відповідача відображено: «Викладені заявником в касаційній скарзі доводи не спростовують обгрунтованого висновку апеляційного господарського суду…», тоді як цей висновок викладено в постанові Львівського апеляційного господарського суду так: «Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено безпідставність заявлених позовних вимог». І це не зважаючи на ст. 62 Конституції України.
Неоприлюднення майже 6 місяців постанови Вищого господарського суду України від 26.01.2009 року по справі № 8/197 породжує думку, що це робилося, щоб заднім числом дещо підправити, адже в позовній заяві та описових частинах постанов судів зазначається акт № 6-498, а в мотивувальній-розглядається акт № 6-486 без жодних пояснень. Нічого не сказано й про доповнення до касаційної скарги.
Цікавою є також відповідь Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2009 р. (дата поштового штемпелю на конверті 13.07.09) з приводу розгляду заяви про перегляд справи № 8/197 за нововиявленими обставинами, яка згідно поштового підтвердження ще 25 квітня 2009 року вручена під розписку працівникові суду,: «Львівський апеляційний господарський суд повідомляє, що розгляд Вашої заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2008 року у справі № 8/197… буде здійснено після розгляду Вищим господарським судом касаційної скарги… від 21.10.2008 року № 116-юр на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2008 року». Тоді як касаційна скарга відповідача розглянута Вищим господарським судом України ще 26 січня 2009 року і постанова по ній відповідачу надіслана 03 березня 2009 року.
Крім того у відповіді Львівського апеляційного господарського суду, підписаній Головою суду, відсутній вихідний номер і в кінці відповіді вказано: «Додаток: копія супровідного листа Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2009 року; копія супровідного листа господарського суду Чернівецької області від 08.12.2008 року № 2229; копія листа господарського суду Чернівецької області від 12.05.2009 року № 849». Але зазначених додатків у конверті з відповіддю Львівського апеляційного господарського суду не виявилося.
Неоприлюднення майже 6 місяців постанови Вищого господарського суду України від 26.01.2009 року по справі № 8/197 і вищевикладена відповідь Львівського апеляційного господарського суду виглядає швидше не як порушення інструкцій з діловодства та норми Закону «Про доступ до судових рішень», а як умисне затримування інформації в порушення пункту г статті 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією».
Надання недостовірної та неповної інформації на неодноразові звернення відповідача до НКРЕ і Укрпошти з приводу відповідності нормативним документам складеного на відповідача акту про нібито порушення ПКЕЕ і довідки пошти про нібито доставку в поштову скриньку відповідача, якої в нього навіть немає, простого листа, змусило відповідача звернутися у відповідні силові структури з проханням розглянути відповіді НКРЕ і Укрпошти на відповідність вимогам статті 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією».
Залишається тільки надіятися на структури, які останнім часом позитивно проявили себе в утвердженні конституційних прав і верховенства закону в нашій державі, а також на справедливість при розгляді заяви про перегляд постанови Львівського апеляційного господарського суду в справі № 8/197 за нововиявленими обставинами.
А може вийде так, що розгляд і несправедливе вирішення справи на підставі вказаних неіснуючих пунктів нормативних документів, при відсутності основного доказу порушення – поперечного перетину проводів, використаних у схемі самовільного підключення, та постанова суду, прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права законні, а роз’яснення НКРЕ з приводу того, що мали по закону зробити самі ж судді, не є нововиявленою обставиною?
Подивимось, можливо й у таких випадках маються відпрацьовані механізми вирішення справ, зрозумілі лише суддям. Про що постараємось проінформувати.
За час розгляду цієї справи в судах і пов’язанного з нею листуванням (про очевидні відписки тих, хто по закону повинен розглядати такі справи, ще повідомимо) вже потрачено стільки коштів, що легше було дати хабара. Адже відповідач їхав навіть у Київ на розгляд справи у Вищому господарському суді, а від позивача не було нікого, чи не тому, що їм ще в Львові був відомий результат.
Правильно Президент В.А.Ющенко визнав, що багато наших правоохоронців, яких ми добре утримуємо з наших податків, не тільки не захищають конституційні права простих українців, але й допомагають різним можновладцям, хабарникам і товстосумам грубо порушувати ці права. Чи не пора відповідним державним органам вже зробити так, що в правовій державі Конституція для всіх, а високопосадовці такі ж громадяни України як усі?