РУС
7970 посетителей онлайн
Во Львове ЧП: горит центральный рынок
В центре Львова горит старейший в городе «Краковский рынок»
Как сообщил корреспонденту начальник пресс-центра ГУ МЧС во Львовской области Павел Василенко, пожар вспыхнул около 20.30 сразу в нескольких помещениях рынка. На данное время пожару уже присвоена высшая степень опасности.На место прибывает большое количество пожарных подразделений, однако пока пламя локализовать не удается. Вплотную к рынку находится большое количество жилых домов исторической застройки.
По словам П.Василенко, информации на данное время о возможных жертвах или потерпевших нет.
Источник: Цензор.НЕТ (по материалам УНИАН)
Директор рынка настроил халабуд - не то что проехать, не пройти
Слава России!
а какой пир от радости закатили, а сколько лобызаний.триумф и трагедия.
Бабцю вигнали із хати... любі донька і онук
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=73730
87-річну Юлію Мороз добрі люди привезли з вокзалу у редакцію «ВЗ»
Одна з найсумніших речей у житті людини - самотня старість. У цьому переконалася 87-річна Юлія Мороз, яку небайдужі люди з вокзалу привезли в редакцію «ВЗ» (на фото). Бабця розповіла, що пішла з дому, бо дочка і внук не дають їй спокійно дожити останні дні – відбирають пенсію і виганяють з хати.
Бабця Юля ледь пересувається – спирається на паличку. Вона погано бачить і погано чує, тому працівники редакції не відразу зрозуміли, що від них хоче ця старенька жінка. Коли її нагодували, вона розповіла, що дочка і внук, які вживають оковиту, з неї знущаються – відбирають речі, ховають їжу, час від часу б’ють. Старенька зі сльозами на очах просила влаштувати її у Будинок престарілих або в будь-яке інше безпечне місце, де її ніхто не буде кривдити. Казала: «Не дай Боже нікому такої старості».
Журналісти «ВЗ» зателефонували до дочки бабці – пані Люби. Вона відповіла, що не має бажання за нею приїхати. За її словами, у старенької проблеми з психікою, вона постійно кудись ходить. Може сама добратися додому.
Поки старенька перебувала в редакції (а поводилася вона спокійно і була при світлому розумі), журналісти двох відділів – новин і соціально-економічного – обдзвонювали соціальні служби міста, аби знайти для неї тимчасовий притулок. На той випадок, коли родина не забере її додому (хоча ми на це дуже сподівалися).
У будинку для безпритульних «Оселя» у Винниках нам сказали, що тут, мовляв, не готель. В «Оселі» можуть перебувати лише люди працездатного віку, і для бабці місця немає. У Будинку престарілих повідомили, що у них теж немає кімнатки, де б тимчасово могли перебувати старенькі. Щоб сюди потрапити, потрібно оформити всі необхідні документи. Якщо у когось є діти працездатного віку, за утримання батьків вони повинні платити. У міському Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді сказали, що престарілими не займаються, і порадили звернутися у відділення соціальної допомоги вдома Галицького району. У цій установі порадили везти бабцю у нічліжку для безпритульних – якщо не з’являться її родичі...
Протягом дня головний редактор і журналісти намагалися знову зв’язатися з родиною бабці Юлі – трубки ніхто не піднімав. За старенькою дочка не приїхала. Вирішили відвезти її додому редакційною машиною.
Дорогою бабця розповіла, що з семи років залишилася сиротою. Щоб вижити, пасла чужих корів. Чотири роки важко працювала в Німеччині. У Львові до пенсії була двірником. Вона відразу впізнала свій будинок і підказала, які приблизно натискати кнопки на вхідних дверях. Також сказала, що ні за що туди не піде (та й самостійно піднятися з паличкою на п’ятий поверх навряд чи б змогла). Двері квартири відчинила жінка років п’ятдесяти. Коли дізналася, що привезли її маму, не виявила жодних емоцій. «Вона каже, що йде до церкви, а насправді тиняється по місту, – сказала пані Люба. – Мамі подобається десь волочитися і жебракувати, бо не має чим зайнятися. Вона – психічно хвора, зарубала мого чоловіка». Подробиці цієї історії дізнатися не вдалося... Жінка була нервовою, говорила на підвищених тонах. У квартирі, яка виглядала досить убого, панувала «сонна» обстановка: серед білого дня – незастелене ліжко. У хаті ще були онук бабці Юлі, його дружина і собака породи стаффордширський тер’єр.
Пані Люба спустилася до машини, в якій сиділа її мама. «Ідеш додому?», – звернулася до неї. Та похитала головою. «Не хочеш – не треба. Сама прийдеш». «Залишіть її на вулиці», – порадила вона мені з водієм. Поки ми намагалися переконати її вчинити по-іншому, до нас вийшов син пані Люби. «Навіщо нам та стара? Беріть її собі», – сказав (ця фраза прозвучала у набагато грубшій формі. – «ВЗ»). Мама зі сином повернулися і пішли додому...
Довелося везти бабцю у відділення нічного перебування безпритульних. Як повідомила юрисконсульт Лариса Тимофієнко, ця клієнтка у них вже ночувала. «26 березня дочка бабці запевнила, що займеться її лікуванням і не буде чинити ніяких перешкод щодо спільного проживання. Стареньку ми відправили додому. Сусіди не підтвердили, що бабцю б’ють, лише сказали, що з її квартири часто чути крики, і що бачили, як вона сиділа на сходах. Побоїв на старенькій не виявили. На пошті підтвердили, що бабця сама забирає пенсію». Ситуацію, яка склалася зараз, у нічліжці пообіцяли взяти під свій контроль. Під час розмови з працівниками соціальної служби дочка Юлії Мороз поводилася вкрай емоційно і нестримано. Онук виявляв неповагу і фамільярність, погрожував нацькувати собаку...
Працівники редакції дуже здивувалися, коли наступного дня в коридорі знову побачили вчорашню гостю. Бабця сказала, що незнайомий таксист нагодував її борщем і привіз у газету на її прохання. Вона зі сльозами на очах знову просила кудись її прилаштувати. У відділенні нічного перебування безпритульних, куди ми знову звернулися, сказали, що в них немає денного стаціонару, і що своїх клієнтів вони не годують – вдень люди перебувають на вулиці. Бабця собі пішла… У нічліжці повідомили також, що збирають інформацію про Юлію Мороз, але вона конфіденційна, як і інформація про всіх інших клієнтів. Працівники запевнили, що триматимуть зв’язок з родичами бабці.
Редакція «ВЗ» – також не денний стаціонар для безпритульних, але тут знайшлося де притулитися старенькій людині і що поїсти. Журналісти знову мали везти бабцю у відділення нічного перебування для безпритульних.
Після того, як було здано матеріали в номер, працівники редакції знову взялися за пошуки притулку для старенької. Цього разу пішли іншим шляхом – вирішили обдзвонювати церкви і монастирі, сподіваючись на милосердя. У всіх жіночих монастирях, куди ми зверталися, нам співчували і казали: немає або вільних місць, або умов для утримання одиноких людей, або коштів, аби їх створити... В одному з монастирів нам підкинули ідею поселити бабцю в міській раді – нехай чиновники думають, куди її прилаштувати...
На телефонні дзвінки пішло півдня. Долею бабці перейнявся весь персонал редакції – по різних каналах шукалися можливі варіанти. Старенька тим часом молилася на вервиці. І Бог почув її молитви – нею погодилося заопікуватися християнське братство «Нове життя», що на вулиці Коновальця, 78. Коли стареньку туди привезли, і вона побачила, що їй стелять ліжко, сказала, що почувається як в Америці. Бабця Юля не забула подякувати за турботу...
ЭТО Я РАДОВАЛСЯ..... ПОТОМУ ЧТО ЭТО ТОЛЬКО НАЧАЛО!!!!!!!!!
Ну видно случайно.
--------------------------------------------------
Всё что нас не убивает, делает нас сильнее.
Слава России!
Просто передел собственности. (Вспомните пожары в переходах и на рынках Москвы. Почерк один-авторы разные.)