Участник АТО Антон Пузыревский возглавил патрульную полицию Львова. ФОТО

Племянник в АТО. гражданска профессия журналист-переводчик. так что не удивляйтесь стилю:

"Вы не думайте, ненормальных тут нет, они просто не такие, как вы".
Балу, "Цитаты великих дембелей".
Раз в три дня наш наряд выходит из уютной ямы на границы Мордора, бдить и тормозить инородные тела. Ночью высматривать в поле что либо бесполезно, а слушать... Поле и посадка шелестит, шарудит и даже чавкает, а воображение нарисует в голове что угодно. Потому зеленку простреливают, чтобы сбавить градус шороховатости.
-Сейчас нельзя, но в принципе можно. Если есть угроза, имеешь право. Если собака подойдет, можешь ******* - тут дикие есть, стаями ходят, кто знает, что на уме. Человека тоже, только сначала в воздух. Если ********* вдруг, то спишут как-то. ***** тут ночью ходить. Мало ли кто может "заблудиться", - делится опытом напарник из четвертой волны (про "спишут", не знаю даже, он шутил или нет).

Если есть запасная батарея, то днем включаем на рации радио. Входящие глушат музыку и получается такое себе medley:
...А я всё летала,
Но я так и знала,
Что мечты лишь мало
Для любви, ла-ла-ла...
-Третий центру.
-На зв'язку.
-Вижу беспилотник. Повисло ненадолго, потом переместилось, часа на три.
-Ну ***** в нього кірпічом, шо я тобі зроблю.
...Imagine there's no country
It isn't hard to do
Nothing to kill or die for
And no religion too
Imagine all the people
Living life in peace...
-(пшш) Я тебя расстреляю ***** (пшш)
...Хто тебе кликав, чому ти прийшла
Стара проститутка, ****-війна?
Хто тобі платить, за наші тіла
Скільки ще треба, яка їх ціна?..
-***** выехала.
-Принял.
...And when the broken-hearted people
Living in the world agree
There will be an answer, let it be
For though they may be parted
There is still a chance that they will see
There will be an answer, let it be...
-55-ый, наблюдаю ДНРовцев на велосипедах, разрешите открыть огонь.

Удачи, Антон!

Роздуми бійця з передової:

Якось так один офіцер по роботі з особовим складом говорив нам про "зраду".
З одного боку він має рацію. Але: якщо солдат розуміє, що його найобують і обкрадають, якщо замість навчань вони тижнями їблують у казармах, а потім смертниками їдуть на фронт, то хіба це не зрада, саботаж, диверсія? Красти у солдата - норма. А здати начштаба або начпрода - зрада. Їм, бачте, по шапці надають.

Ще, звичайно, можна рапорт написати. Але ж в свій інстаграм написати легше, ніж рапорт. Та й від рапорту теж користі не дуже багато. А ще є солдати, які, схиливши голови, бурмотять: ну, це ж начальство, йому видніше. А був випадок, коли боєць відверто накосячив, отримав покарання і попросив мене написати про те, який же мудак офіцер N.

Аспектів, кутів, граней та відтінків зради і псевдозради - тисячі. Одні відправляють додому мішки з волонтерською допомогою, а по частині ходять у драних шортах, інші - задовлені канадськими берцями (липень). Одні за свій рахунок купують все для забезпечення підрозділу, інші в перші ж дні пробухують зарплату. Одні мають три комплекти форми, іншим її не видали взагалі. Тиждень на кухні годували не гірше, ніж в пузатій хаті, а наступний - окрім перловки і ячки не було нічого. Сьогодні комбат був у доброму гуморі, жартував на шикуванні і роздавав подяки, а завтра - обкладав солдатів та офіцерів фуями.

А потім блогер прокинувся з поганим настроєм і написав у своєму інстаграмі, що комбат дебіл і злодій. А комбат, можливо, якраз сьогодні вирішив фуру з волонтерською допомогою розпечатати і солдатам видати. А комбату вже телефонують згори і питають: що відбувається? А що? От, солдатам сигарети роздаю, британку, туалетний папір.

Або забухав комвзводу. З ним забухав і осбовий склад, а замполіт бігає і намагається хоч щось зробити, аби привести до тями бійців. А в сусідньому взводі не видали спальні мішки, бо старшина все проїбав. А насупного дня солдат спалив намет. А інших - вееспешники прийняли. А завтра йому на фронт, а він не розрізняє пкм від рпк, тому що попередньому інструктору залишився місяць до дембеля і він манав напрягатися. А комбат сидить і мріє про убд, а солдат сидить і мріє про бабу. А комроти сидить і мріє про бабу та про нові бетери 80. А ще бійці ходять і просяться то у село, то до міста. Одному треба в аптеку - ліки купити, а іншому в гендель - пляхан. І всі навкло - зрадники. Одному подобається тушонка, бо вдома окрім батона з майонезом нічого не їв, а в іншого від неї - гази. Один бере 5 булочок, іншому - зась. Одному здається, що він робить якусь величезну послугу державі лише своїм лежанням в казармі, а хтось мовчки сидить в бетері й цілодобово їбеться з ним, намагаючись довести до пуття роздовбану часом техніку. Один комроти щоранку о шостій будить бійців на пробіжку, інший дозволяє спати до восьмої. І в тій, і в тій роті знайдуться незадоволені.

І обов'язково десь зашифрується блогер, який все це вибірково виписуватиме в своєму інстаграмі.
А деякі ЗМІ почнуть передруковувати: зрада, перемога. Одні френди побачать любов, інші - журбу.

Так от, це я все до чого? Я жива людина, це моя сторінка, де я пишу те, що вважаю потрібним. Без зради і без перемоги. Іноді про булочки, іноді про бетери. І якби я хотів обісрати армію, я б її обісрав. Є чим. Список невдовлень виявиться довшим за список кораблів. Те саме і про перемогу.

Але я пишу те, що пишу. Переважно про свої переживання і враження. Часом, дуже відверті.
Суб'єктивні. Іноді взагалі пишу пости під замок. Лише для себе. Іноді напишу, а потім видалю: ще якийсь сайт передрукує й подасть під соусом "зрада".

І буває так, що головою хочеш написати про перемогу, а серце пише про зраду. Тому що злагоджений і відремонтований механізм завжди працює непомітно, а от брак і несправність - кидаються в очі.

А інформаційна війна - так не фейсбуком єдиним
І вибачайте за сумбур.

І так, булочок дають вдосталь, що я вважаю безапеляційною перемогою.