СЛУЖБА БЛОГЕРІВ УКРАЇНИ

Автор: Вахтанг Кіпіані, УТ

Гнів, сміх і паніка охопили українських користувачів найпопулярнішої платформи для ведення блогів livejournal.com. Повідомлення про виклик і профілактичну бесіду в СБУ з молодим журналістом, ведучим кіноклубу при фонді-видавництві «Смолоскип» Олегом Шинкаренком стало мегатемою для обговорень.

Одних обурив сам факт відстежування працівниками СБУ теревенів «за політику» у блогах. Те, що «вони» все контролюють, раніше прийнято було вважати параноєю. А тепер, принаймні частково, виявилося реальністю. І це вже не слова й натяки, а повістки, прокурорські перевірки, коментарі прес-служби чекістського відомства тощо. Інших розсмішила вибрана тема – нібито погроза юнака, не екстреміста і не радикала, главі держави. Його слова, звичайно, не для друку в поважному виданні. Але ж вони й прозвучали не в пресі, а були призначені кільком десяткам друзів. Чужі в таких маленьких бложиках, яких сотні тисяч, не ходять. Написане Шинкаренком – парафраз формули «хай би вони там повиздихали». Хто такого, думаючи про нашу владу, не каже?.. Реакція силовиків не забарилася, коли протягом короткого часу в блозі журналіста з’явилася репліка: «Цікаво, чи є десь такі сили типу українські націоналісти, які могли би вбити Янукови­ча, Анну Герман і всю компанію», а потім тегом «убить гада» було супро­воджено ролик – демонстрацію акторської гри президента і прем’єра, які домовляються говорить «по-украински» перед телекамерами. Треті – хоч їх виявилося й менше, затягнули стару пісню, мовляв, давно вам казали, тікати треба з тих соцмереж, бо всі вони – від «одноклассников» до Живого Журналу – підконтрольні спецслужбам, передусім російським. Але цей катастрофізм не став панівним в україномовному сегменті ЖЖ, інакше ми втратили б чимало цікавих щоденників та коментарів, заради чого й читають блоги. Коментарі для преси й кілька інтерв’ю зробили Олега популярною особою у вузьких колах українських інтернет-заглиблених громадян. Він такої слави не прагнув і не заслужив. Звинувачення в самопіарі, які також звучали, безглузді. Очевидно, що файли в комп’ютерах СБУ не подовжують життя й не роблять його комфортнішим. Радості мало, коли спецслужба проводить стосовно тебе «перевірку за матеріалами департаменту захисту національної державності щодо розміщення на інтернет-сайті повідомлення про погрозу щодо державного діяча України» і відскановує твій паспорт. Наче у спадкоємців ЧК і КДБ немає іншого шляху дізнатися про місце реєстрації, шлюбний статус і кількість дітей. Що ж робити після «казусу Шинкаренка» блогерам, які пишуть про політику? Ставити «замок» на пости, де згадується Янукович чи який-небудь Азаров або Льовочкін? Чи просто відмовитися від критики владних політиків, натомість копати ногами опозиціонерів, чиновників середньої ланки, футболістів чи Кузьму Скрябіна, тобто тих, за кого відомство Хорошковського навряд чи вступиться? Відповідь проста – ні. Якраз перестраховка «какбычегоневышло», шагреневе скорочення простору свободи висловлювань і є стратегічною метою тих, хто або попросив СБУ взяти в розробку блогерів, або в принципі не проти скористатися результатами авантюри. Елегантні а-ля «слон у посудній лавці» маневрування СБУ вже одного разу посадили президента в калюжу перед західними партнерами – йдеться про випадок із недопущенням німецького громадського діяча Ніко Ланге в Україну. Наїзд співробітників служби на свободу слова в інтернеті, поза сумнівом, буде належно оцінений. Плюсів і друзів у глави держави відтак більше не стане. Хіба в Москві поплескають по плечу – «наш человек». Валерій Хорошковський має простий спосіб зробити шалений внесок у справу посилення нацбезпеки: відключити у своїх підлеглих інтернет. Це не тільки мінімізує трафік, який нам, платникам податків, і оплачувати, а й стане першим рішучим кроком у наведенні порядку у відомстві, а потім, можливо, і в країні. Бо справжні загрози нацбезпеці не в блогах і не в політнекоректних постах, а в самій українській владі. І всі ці загрози мають імена та прізвища. І всі вони є в мобільному телефоні голови СБУ.