In Memoriam. Михайло Горинь

Народився Михайло Горинь 17 червня 1930 року в с. Кнісело Жидачівського р-ну Львівської обл.

Його батько, Микола Михайлович (1905 - 1988), був головою сільської "Просвіти", керував районною нелеґальною організацією ОУН, репресований польською та радянською владою. Родина матері, Стефанії Данилівни (з роду Грек, 1911 - 2003), теж була політично активною.

У грудні 1944-го Михайло з матір`ю був депортований радянською владою, та по дорозі на заслання їм удалося втекти. Переховувалися в родичів по сусідніх селах.

1949 р., щоб не вступати в колгосп, сім'я перебралася в м. Ходорів.

1949 - 1954 рр. навчався на відділенні логіки і психології Львівського університету. 1953 р. був виключений за відмову вступити в комсомол, але, завдячуючи ректорові академіку Євгену Лазаренку, відновлений. Мав зв`язки з підпіллям ОУН, виготовляв і розповсюджував листівки.

1954 - 1961 рр. працював учителем логіки, психології, української мови і літератури, директором шкіл, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно.

З 1961 на науковій роботі. Був одним з організаторів першої в СРСР експериментальної науково-практичної лабораторії психології і фізіології праці при Львівському заводі автонавантажувачів. Автор низки методичних розробок для вчителів, статей у галузі психології праці. Готував дисертацію, склав кандидатський мінімум.

"Серед українців мало було капітулянтів" - як і для чого КГБ УРСР стежив за дисидентами

У травні 1962 р. налагодив контакти з київськими шістдесятниками Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Дмитром Павличком та іншими. Один з організаторів і член президії Львівського Клубу творчої молоді "Пролісок" (1963).

Налагодив виготовлення та розповсюдження в Україні літератури самвидаву, політичної літератури, яка видавалася за кордоном.

"Тамвидавний" випуск книги В'ячеслава Чорновола про арешти 1960-х, зокрема і про долю Михайла Гориня

Заарештований 26 серпня 1965 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч. 1 ст. 62 і ст. 64 Кримінального кодексу УРСР). 18 квітня 1966 року на закритому засіданні Львівського обласного суду в одній справі з братом Богданом Горинем, Михайлом Осадчим і Мирославою Зваричевською засуджений на 6 років таборів суворого режиму.

"Сам пишу, сам цензурую, сам видаю, сам поширюю і сам відсиджую за це"

Хвиля арештів 1965 року принесла в політичні табори Мордовії пожвавлення: там з'явився самвидав, був налагоджений вихід інформації в Україну і за кордон. Національні громади політв`язнів консолідувалися в акціях протесту.

За пропаганду і розповсюдження самвидаву серед в'язнів 18 липня 1967 року суд Зубово-Полянського р-ну Мордовської АРСР присудив Гориневі 3 роки ув'язнення у Володимирській тюрмі. Звідти він теж зумів передати в Україну інформацію про становище в'язнів. Тим часом Іван Гель видав самвидавом книжку М. Гориня "Листи з-за ґрат" (1971).

Звільнений 26 серпня 1971 року. У Львові, де мешкала сім'я, його не прописали. Під загрозою бути звинуваченим у "дармоїдстві" мусив улаштуватися машиністом на будівництві хімкомбінату в Рівненській обл.

З вересня 1972-го працював кочегаром у котельнях Львова, з 1977 - психологом на заводі "Кінескоп". Опікувався родинами політв'язнів.

Брав участь у виробленні основоположних документів створеної 9 листопада 1976 року Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (Українська Гельсінкська Група), де визначив собі місце в другому ешелоні. Після арештів засновників УГГ бере на себе видання її Інформаційного бюлетеня, підготував №№ 4-7.

Упродовж 1981 року в помешканні Горинів було шість обшуків. Під час обшуку 23 березня йому підкинули сфабрикований від імені УГГ документ у зв'язку зі справою Івана Кандиби, а 28 листопада - текст на 15 сторінках під малограмотною назвою "Соціальні дослідження механізму русифікації на Україні" (треба б "соціологічні").

3 грудня 1981 року, після 13-годинного обшуку, Горинь знову заарештований. У слідства не було доказів проти нього. На знак протесту проти фабрикування "справи" він оголосив голодування і відмовився брати участь у попередньому розслідуванні. Десятого дня стався серцевий напад.

25 червня 1982 року М. Горинь засуджений за ст. 62 ч. 2 і ст. 179 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда та відмова дати покази у справі Кандиби) на 10 років позбавлення волі в таборах особливого режиму та 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

12 листопада 1982-го прибув етапом до табору ВС-389/36, с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., де, нарешті, був прийнятий співкамерниками до УГГ. Обговорював з Юрієм Литвином проблему реформування УГГ, написав психологічні нариси про співкамерників Олексу Тихого, Валерія Марченка, Юрія Литвина, про Василя Стуса.

Хворів запаленням нирок, гіпертонією, аритмією. У травні 1984-го у Гориня стався інфаркт міокарда. 28 листопада 1986 року етапований до Львова, де після другого інфаркту його поклали до лікарні. Повернули етапом на Урал.

У зв`язку з "перебудовою" помилуваний 2 липня 1987 року, в 1990-му - реабілітований.

Уже в липні 1987 року В΄ячеслав Чорновіл і Михайло Горинь відновили видання машинописного журналу "Український вісник", який став органом УГГ. Восени 1987 разом з Чорноволом дав інтерв'ю американській журналістці Марті Коломієць, у зв'язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх із СРСР. Вони звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна.

День народження УГГ. КГБ салютує уламками цегли

11 березня 1988 року Михайло Горинь, Зеновій Красівський і В΄ячеслав Чорновіл підписали "Звернення Української Гельсінкської Групи до української та світової громадськости" про відновлення її діяльности.

Чорновіл та брати Михайло та Богдан Горині виробили і 7 липня 1988 року на мітингу у Львові оприлюднили "Декларацію принципів Української Гельсінкської Спілки", створеної на основі УГГ. М. Горинь став членом Виконкому УГС.

11 серпня 1988 року Управління КГБ Львівської обл. винесло Гориневі офіційне попередження у зв'язку з його "антирадянською діяльністю". Його неодноразово затримувала міліція, зокрема, в Чернівецькому університеті, куди приїхав з доповіддю для студентів, він був заарештований на 15 діб.

Час Михайла Гориня

У вересні 1988-го Горинь організував і очолив Робочу групу захисту українських політв`язнів, яка увійшла до Міжнаціонального комітету захисту політв`язнів. Він учасник декількох нарад представників національно-демократичних рухів народів СРСР.

Улітку 1989 р. Горинь працює в Києві в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову. На Установчому з'їзді (8 - 10 вересня) обраний головою секретаріату НРУ, був головою Політради і співголовою НРУ.

У березні 1990 - квітні 1994 - депутат Верховної Ради України від Залізничного в.о. № 260 м. Львова. Працював у Комісії з питань суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, очолював підкомісію зв`язків з українцями, що проживають за межами України. Входив до Народної Ради.

Останні дні імперії. 1991-ий в Україні очима КГБ

Михайло Горинь ініціював і організував найбільші загальнонаціональні акції, що сприяли консолідації нації і призвели до проголошення та утвердження незалежності України: "Ланцюг злуки" між Києвом і Львовом 21 січня 1990 року, Свято козацької слави (Запоріжжя, літо 1990), Конґрес національних меншин (Одеса, листопад 1991), "Дитяча дипломатія" (поїздки дітей зі Східної України в Західну і навпаки на Різдво і Великдень), Ліґа партій країн Балто-Чорноморського реґіону (1994), 50-річчя Української Головної Визвольної Ради (1994).

День Злуки: східняк і західняк сильні тільки один одним

З травня 1992 до жовтня 1995 рр. Горинь - голова Української Республіканської партії. Один із засновників Республіканської Християнської партії (травень 1997), член її Центрального Проводу. З грудня 1992 року очолював Конгрес національно-демократичних сил (КНДС). 1996 р. заснував Центр досліджень проблем громадянського суспільства.

Пішов у відставку з посади Голови УВКР 19 серпня 2006.

Останнім часом тяжко хворів.

Дружина Ольга, з дому Мацелюх, 1952 р. за зв`язки з підпіллям була засуджена на 25 років ув`язнення, 5 років позбавлення громадянських прав, з конфіскацією майна, звільнена 1956 р.; донька Оксана 1964; син Тарас 1972 р. н.

Брати Горині - відомі політичні діячі: Богдан - політв`язень у 1965-1968 рр. і народний депутат України в 1990-1998 рр.; Микола - голова Львівської обласної Ради і облдержадміністрації (1992-1996).

У листопаді 1992 р. Михайло Горинь був нагороджений орденом "За заслуги" (Польща), 1998 - українським орденом "За заслуги" ІІІ ступеня, у червні 2000 - орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, у листопаді 2005 - орденом "За заслуги" ІІ ступеня, 8 листопада 2006, як член УГГ, - орденом "За мужність" І ступеня.

16 січня 2009 року "за вагомий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди дня Соборності України" Гориня було нагороджено орденом Свободи.

"Історична правда" висловлює співчуття родині видатного українця, діяльного патріота і демократа Михайла Миколайовича Гориня. Хай рідна українська земля буде йому легкою...

Василь Овсієнко, Історична правда