Кошмары медреформы Богатыревой: шокирующий репортаж из районных больниц

Автор: В.Остерская

В райцентре Бобровица среди беременных распространяются панические слухи. Мол, новорожденных доводят до критических состояний, а затем, чтобы не портить статистику, отправляют умирать в областную детскую больницу.

Об этом сообщает сайт gorod.cn.ua.

Синочок 37-річної Галини Шути з Бобровиці помер третього квітня в обласній дитячій лікарні. У своєму горі жінка винуватить бобровицьких лікарів.
- Старшій доньці уже 19 років. Шість років тому, за два тижні до пологів, завмер плід. То був хлопчик. Минув час, і я знову наважилася народити, - розповідає вона. - Вчасно стала на облік, спостерігалася у генетика. В мене негативний резус-фактор крові. Щомісяця здавала аналізи крові, проходила всі призначені обстеження. Почувалася добре. Жодного разу за час вагітності не лежала у лікарні. Я чула, що немовлята мруть. Та відганяла лихі думки, таке зі мною не трапиться. Строк ставили на 8 квітня. Народила 28 березня о 20.20 без ускладнень, сама. Зріст 53 сантиметри, вага - 2650 грамів. Такої ж ваги була свого часу і донька. На вигляд немовля було звичайне: рожеве, гарненьке.
Привезли мене в палату. Прийшла дитяча медсестра Олена Никон і приклала маля мені до грудей. Я кажу:
- Мені доньку п'ять днів не приносили годувати через резус-конфлікт.
А вона:
- Виконую вказівки лікаря.
Ссав синочок мляво. Потрогала носик - холодний. Про це сказала медсестрі. А вона:
- Закутуйте краще.

Наступного дня, зранку, у малого почало бурчати у животику. Зригувати йому було нічим. Вранці прийшла інша медсестра. Я розкричалася, що з дитиною щось не так. А вона:
- Може, навколоплідних вод наковталося...
Я зрозуміла, що з нами якась біда.
Неонатолог Марія Петрукович прийшла лише наступного дня об 11-ій, через 15 годин після пологів. Я відразу сказала і про носик, і про животик. Вона подивилася, послухала, нічого не сказала і пішла. Маля стало жовтіти. На другий день гінеколог сказав, що можна мене виписувати. Але ж дитя жовтеньке.
Кинулася до Петрукович, а вона:
- Викладайте його на сонечко.

«Ввечері почалися судоми»

- Продала мені дитяче харчування фірми «Хіпп» за 50 гривень. Мене попередили, від покупки відмовлятися не треба. Хоча те, що вона продає, мами не хвалять. Мої рідні купили інше - «Нестожен». Так я ту пачку і не відкривала. Після похорону малого віднесла її назад Марії Володимирівні і грошей не взяла.
Маля їло мляво і жовтіло. Та лікарі не звертали уваги. Зробили йому щеплення БЦЖ, не обстежуючи. Його роблять лише здоровим дітям, і то на п'ятий день. їх не насторожив стан дитини. Це БЦЖ, вважаю, і добило сина. Все навантаження на печінку. Привезли в палату кювез, поставили ультрафіолетову лампу, поклали туди дитину. Півдня воно пролежало там. Ввечері почалися судоми.

Дитина стискала кулачки, підгинала ніжки, хапала ротиком повітря.

- Я до медсестри. Поки вона прибігла, дитина випорожнилася, та судоми не припинялися. Я міняла памперс, побачила, що він рожевий. Я знову до медсестри. А вона: «Це, мабуть, сеча з дитячим кремом вступила у реакцію». Була друга доба після народження. Як потім з'ясувалося, сеча була помаранчевого кольору, бо виходив білірубін. Лише після цього, тільки на третій день, взяли аналіз крові з вени. Поставили крапельницю. Дитячий реаніматолог заспокоював, що організм обезводнився через перебування в кювезі. Бо там температура вища, ніж у палаті. Насправді це була ознака ядерної жовтяниці. Клітини головного мозку були вже вражені білірубіном. Дитині гіршало. Рідні мої просили: «Відправте дитя на Чернігів». А лікарі кажуть: «Стан не тяжкий, не панікуйте. Ідіть додому». Було вже близько першої ночі. Ні я, ні дитина не спали. Мої стали дзвонити Валентині Черней, районному педіатру, вона ж і зав. дитячого відділення. Набирали і домашній, і мобільний. Та вона не відгукнулася. Тільки зранку подивилася, а дитині зовсім зле. Зібрали консиліум і вирішили відправити на Чернігів. До обласної дитячої лікарні везли під крапельницею. Там лікарі поглянули і сказали:
- Втрачена перша доба, можна було зробити переливання плазми тощо. Гарантій ми ніяких не даємо. Робитимемо все можливе.

Через три дні мій хлопчик помер у реанімації. В довідці про смерть написали: гемолітична хвороба немовляти, пневмонія. А все через те, що медсестра приклала до грудей, зробили, не перевіряючи, щеплення, змарнували час.
Щоб нині народити дитину, треба мати медичну освіту. Якщо у немовляти була пневмонія, ви ж слухали, чого ж не почули? Чому не зробили переливання вчасно?
Я написала заяву у прокуратуру. Так тепер з лікарні передають: «Хай забере заяву і не позориться». Звернулася до головлікаря Бобровицької райлікарні Федора Тодоріка. Так він мені став розказувати, який у нього кваліфікований персонал. Виходить, усі хороші, а чого ж діти мруть?!

Арсенку ставало все гірше, а його лікували... від проносу, якого не було

Галину Шуту підтримує і 33-річна Світлана Олійник, мама Арсена, якому 1 рік 7 місяців:
- Якщо, не дай Боже, прийдеться - не піду з дитиною у Бобровицьку лікарню, поїду на Чернігів. Там, в обласній дитячій поліклініці, у нас уже і карточка оформлена, - каже жінка. - Синочка ледь не угробили. Якби не медики з обласної дитячої лікарні, невідомо, чи Арсен вижив би.
2 квітня син почав кричати. Періодично піджимав ніжки до животика. Я злякалася за дитину і - в поліклініку до хірурга. Він подивився: «Це, певно, закреп. Ідіть до педіатра. Мені нема чого тут робить». Педіатр подивилася:
- Ідіть додому, зробите клізму, уколете но-шпу.
- Я сама дитину колоти не буду.
- Ну, так дайте пів-таблетки анальгіну.
А дитя кричить. Оформилися в стаціонар:
- Прошу, зробіть що-небудь. Пояснюю, що у малого ніколи ні кольок, ні закрепів не було.
А нас в інфекційну палату поклали. Крапельниці ставлять, протиблювотне дають. Лікують точно так, як тих, що
3 проносами і блювотою. Хоча в Арсена ні того, ні іншого не було. Син плаче. Сам не спить і нікому не дає. Забрала його на ніч додому. Наступного дня його знову лікують від дисбактеріозу. А дитині все гірше і гірше. Він уже не їсть, не п'є. Кажу педіатру Валентині Черней: «Може, запалення у вушці, на плече мені голову прикладає».

Лор подивився, відкинув хворобу вуха. А дитя криком кричить, знесилилося. Я його на руках носила, доки на кілька годин не заснув. Ніч в Інтернеті просиділа, шукала, чому дитя мучиться. А вони від проносу, якого немає, лікують. Таких жахів начиталася. Що і в шлунку щось може бути (проковтнув), і т. д. На ранок понесла дитя до рентгенолога. Просила просвітити, подивитися. А він і каже: «Апарат такий старий, що нічого не покаже. Краще ідіть на УЗД». Лікар Марія Кукурудза подивилася сина, нічого мені не пояснює, тільки питає: «А не хочете ви поїхати в дитячу обласну лікарню?» Я до Черней, головного педіатра, з результатами. А туди вже біжать хірурги Середа і Лінник. В ординаторській консиліум зібрали. У малого взяли кров. За 15 хвилин аналіз був готовий. Чого раніше цього не зробили? Черней навіть до мене не вийшла. Зачинилася в якійсь кімнатці поряд і командувала звідти: «Іди, бери направлення».
У сина піднялася температура до 38. Не минуло і години, як нас повезли в обласну дитячу лікарню. Там сказали: некроз кишківника. Через дивертикул (відросток) Меккеля. Зробили Арсену клізму.
Я тримала малого на руках. А з нього кров хлюпнула, залила памперс і пелюшку.
Арсена забрали на операцію. Вона тривала десь дві години, до другої ночі. Лікарі сказали: «Чого ви досиділися? Якби сьогодні не приїхали, до ранку б дитя не дожило».

«Нам понаписували неіснуючих діагнозів»

- Оперував Арсена Анатолій Миколайович Вороченко. Видалили сину десять сантиметрів кишківника. «Гарантії не даємо, - говорили лікарі, - 50 на 50. Чекайте».
І я чекала чотири дні, доки син був у реанімації.
Словами не передати мої переживання. Чесно скажу, увага лікарів, сестричок, санітарок дитячої лікарні у порівнянні з Бобровицькою райлікарнею - як небо і земля. Сину навіть діагноз у Бобровиці неправильний поставили - гострий пієлонефрит і дискінезія кишківника (розлад). Ще й неправильно понаписували, що в нього були рвота і пронос, хоч такого зовсім не було. Сором та й годі.
Ще й кашель приписали. Це так обурило. Ще син був у реанімації, а я під нею, як моя мама, Тетяна Андріївна, написала заяву у прокуратуру. Не могли поставити діагноз. Не обстежили з самого початку, як слід. Діагнозів неіснуючих понаписували. За малим дитя до смерті не довели. В шоковому стані відвезли у дитячу лікарню, де внучка зразу ж забрали на операцію. Хірургу Вороненку дай Бог здоров'я і щастя, де він тільки ступить.
І хочуть, щоб я мовчала? Як же інші діти? Хай мруть, бо то чужі? Ще й віднікуються, мовляв, воно не у райлікарні померло. А хто ж доводить їх до такого стану? Не можете діагноз поставити, відсилайте відразу в обласну дитячу лікарню. Там і діагностична апаратура краща, і лікарі досвідчені, - каже 53-річна Тетяна Митько, бабуся Арсена. - До речі, нашого Арсенчика привезли наступного дня, як померло маля Шутих.

«Таке у нас уперше»

- Наша лікарня по 43 рейтингових показниках уже котрий рік найкраща в області, - каже Федір Тодоріко, головний лікар Бобровицької райлікарні.
- Цьогоріч тільки за перший квартал у нас померло чотири дитини віком до року (троє з них недоношені). Це вдвічі більше, ніж за два попередні роки разом. І це не епідемія, і не наші медики стали гірше працювати. За 21 рік роботи головним лікарем таке у нас уперше. Всі випадки дитячої смертності ми розбираємо на конференціях. Ми теж переживаєм, але не все від нас залежить. У нас і так уже один педіатр розрахувапася.
У Валентини Чернєй, головного педіатра району, вона ж завідувачка дитячого відділення, своя думка:
- Що стосується смерті немовляти, то всі призначення зроблено згідно з протоколом, про що є відповідні записи. Ми відправили дитину в понедіпок, а в середу вона померла. Є захворювання і ускладнення. Гіпербілірубінова інтоксикація, внутрішньо-утробна інфекція призвели до погіршення стану дитини.

Щодо другого випадку, то хлопчика наші хірурги оглядали п'ять разів (!). Перший з них ще в поліклініці. Всі спеціалісти виключали хірургічну патологію. Взагалі, запалення дивертукулу Меккеля для діагностики складне захворювання. Найчастіше його виявляють уже під час операції. УЗД показало лише послаблення перистальтики кишківника, тому ми терміново направипи дитину в Чернігів на лікування, - говорить Валентина Іванівна.
- Купувати «хіпівське» дитяче харчування нікого не змушувала, лише рекомендувала. З цього нічого не маю. Приходив представник, приносив. Я віддавала йому виручені гроші. То була остання пачка, - каже неонатолог Марія Петрукович.

- Маріє Володимирівно, якщо немовля жовтіло, чому йому другого дня зробили щеплення БЦЖ? Його ж роблять лише здоровим дітям. Чому ви не діагностували пневмонію? Та й взагалі, прийшли до породіллі і малюка через 15 годин після пологів? Ви ж знали, що у мами резус-конфлікт, що їй не 17 років, що це не перша її спроба народити дитину.
- Я приходжу, якщо викликає гінеколог. У першу добу дитинка не пожовтіла. Разів чотири я приходила, запитувала маму: «Ну, что, ваш ребеночек не желтеет?»

* * *

- Обидві заяви внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Попередня кваліфікація ст. 137 Кримінального кодексу України - невиконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дитини. Поки що повідомлення про підозру нікому не оголошено. Проте слідство триває, - говорить Віталій Бережняк, прокурор прокуратури Бобровицького району.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №21 (1411)