РУС
7970 посетителей онлайн
Хто стоїть за пограбуванням століття У "НАФТОГАЗІ"? Фірташ чи Курченко?
У цьому році лише на одній оборудці державу було пограбовано майже на 2 мільярди доларів. Це три КамАЗи стодоларових банкнот. Це 47 тонн золота... Приватна компанія Фірташа свідомо обманула суд та державу, вимагаючи повернути їм газ, за який їм уже заплатили українські споживачі через державний "Нафтогаз".
Особа, в інтересах якої була здійснена та оборудка, зможе собі дозволити:
1. Золотий трон, розкішніший, ніж двохтонний золотий Павичевий трон Великих Моголів.
2. Пам'ятник із цільного золота, величніший, ніж найбільша золота статуя світу - Золотий Будда, що важить 5,5 тонн. Численні золоті пам'ятники Туркменбаші "відпочиватимуть", адже вони лише покриті листовим золотом.
3. І нарешті, гробницю, помпезнішу за золоте царство сну Тутанхамона, 1,2 тонни драгметалу, у тому числі золоту труну, як у фараона.
Після цього ще залишиться трохи золота - понад 38 тонн.
Тому оборудку, про яку піде мова, можна без перебільшення називати пограбуванням століття.
Труна Тутанхамона
Пограбовано було НАК "Нафтогаз України".
Якщо конкретно: приватна фірма Дмитра Фірташа "УкрГаз-Енерго" через суд легалізувала шахрайську схему відчуження з НАК "Нафтогаз України " газу вартістю майже 2 мільярди доларів.
"Нафтогаз" не спіймав злодія за руку, тому що - у це важко повірити! -...загубив документи, які доводять його право на цей газ.
А ось ми ці документи -...знайшли. У відкритих джерелах. Тому можемо собі дозволити категоричні висновки: це шахрайство та грабунок.
Також це свідчить, що "Нафтогаз" свідомо банкротять.
До речі, половини втрачених НАКом коштів - 1 мільярдів доларів - вистачило б на будівництво терміналу із прийому скрапленого газу, який міг би стати головним аргументом у торгах із Росією за газ. А два мільярди - це гарантоване будівництво терміналу, навіть за нинішніми правилами гри в країні, тобто з 50% відкатами.
Якщо досі не вражає, візуально оцініть ту купу грошей, які втрачає на газовій оборудці держава. У нагоді став художник Майкл Марковичі, який створив інсталяцію "Один мільярд американських доларів стодоларовими купюрами".
Тепер уявіть: з "Нафтогазу" нині витягують дві такі купки.
Схема "грабіж серед білого дня"
Розрахунок організаторів, який себе виправдав, був на те, що навіть мінімального розголосу ця оборудка не отримає.
По-перше, тому що газова тематика вже давно набила оскому в споживачів інформації.
По-друге, тому що всім здається, що йдеться про газ "РосУкрЕнерго". Тобто про рішення Стокгольмського арбітражу 2010 року, який постановив повернути Фірташу газ, що його прем'єр Юлія Тимошенко в 2009-му забрала в РУЕ в рахунок боргу, який Газпром переступив "Нафтогазу".
Однак той газ НАК уже давно повернув Фірташу, навіть із лишком - 11 мільярдів кубометрів плюс пеня 1,2 мільярдів кубів - і це коштувало держбюджету майже 3 мільярди доларів.
Нинішні майже 2 мільярди - ще один "подарунок" держави та її громадян приватному капіталу.
Грабунок іменем України
У 2006 році приватний "РосУкрЕнерго АГ", у якому доля Фірташа становила 45%, та державний Нафтогаз створили газового посередника ЗАТ "УкрГаз-Енерго". І хоча половину акцій трейдера тримала держкомпанія, УГЕ діяло виключно в інтересах приватних власників. Також воно мало повне сприяння тодішньої влади, адже партнер Фірташа Юрій Бойко тоді був міністром МінпаливЕнерго.
Підприємство стало постачальником газу найбільш платоспроможним промисловим споживачам, тоді як "Нафтогазу" залишилися проблемні клієнти з теплокомунальної енергетики та бюджетники. У результаті УГЕ офіційно лише за один 2006 рік отримав чистого прибутку 0,8 мільярдів гривень, а "Нафтогаз" вліз у 1,7 мільярдів гривень збитків.
Посередник поступово згорнув свою роботу в 2008 році із приходом уряду Тимошенко.
Однак у 2012-му, після двох років президентства Януковича, у ЗАТ "УГЕ" раптом згадали про газ, який нібито було закачано в сховища ще в 2007 році.
Компанія просто оформила позов до суду на господаря газових сховищ державну компанію "Укртрансгаз", дочку "Нафтогазу", з вимогою повернути їй 5 мільярдів кубометрів газу, сучасна вартість якого майже 2 мільярдів доларів. Суд позов задовольнив, примусивши "Нафтогаз" віддати приватній фірмі газ із власних запасів.
Відбулося це тому, що "Укртрансгаз", яким нині керує близький до Юрія Бойка Сергій Винокуров, та Нафтогаз, яким керує Євгеній Бакулін, теж ставленик Юрія Бойка, не напружувалися в захисті інтересів державних компаній.
Детально судові події розвивалися наступним чином.
У вересні 2012 року Госпсуд міста Києва зобов'язав державний "Укртрансгаз" передати з підземних газових сховищ "безпідставно набуте майно", а саме 4,862 мільярдів кубометрів газу на адресу УГЕ.
У квітні 2013-го цей же суд зобов'язав Нафтогаз передати 4 мільярди 751 мільйон кубів - "Укртрансгазу" для подальшої передачі УГЕ.
І нарешті, у червні-2013 той самий Госпсуд зобов'язав Нафтогаз повернути ЗАО "УкрГаз-Енерго" акції УГЕ, якими володів "Нафтогаз".
Це третє рішення було потрібно, тому що НАК "Нафтогаз" володів половиною "УкрГаз-Енерго". Отже, теоретично, половина відсудженого об'єму газу вартістю майже 1 мільярд доларів могла би знову повернутися йому через дивіденди. Тому авторам схеми було так важливо позбавити "Нафтогаз" акцій у фірмі Фірташа.
Усе це було цинічно зроблено "іменем України".
Найголовніше: НАК "Нафтогаз" не був винен ці безумні об'єми газу ЗАТ "УкрГаз-Енерго".
З'ясувати це виявилося просто, у два кроки.
Амнезія Фірташа
Крок перший. При уважному ознайомлені з рішеннями судів стає зрозуміло, що левову частину цього об'єму - 3,96 мільярдів кубометрів - становить газ, який УГЕ закачало в газові сховища в 2007 році. Із приходом уряду Юлії Тимошенко в листопаді-грудні 2007-го цей газ було реалізовано споживачам через Нафтогаз.
Реалізація цих об'ємів відбулася на виконання договору поставки між УГЕ та Нафтогазом №453 від 29 листопада 2007 року.
Однак нині суд зобов'язав державну компанію повернути цей газ Фірташу, бо "встановив факт нездійснення ЗАТ "УкрГаз-Енерго" поставки природного газу НАК "Нафтогаз України" за договором поставки № 453 від 29 листопада 2007 року". Мовляв, договір не виконувався - отже, Нафтогаз відібрав газ самовільно.
Факт "нездійснення поставки" по договору суд встановив через відсутність у Нафтогазу актів прийому-передачі газу за "листопадовим договором", які, на думку суду, є єдиним підтвердженням того, що Нафтогаз законно відібрав той газ.
Отже, "Нафтогаз" не продемонстрував суду акти прийому-передачі газу, і суд вирішив, що "майно - тобто газ, - ЗАТ "УкрГаз-Енерго" було набуте відповідачем - Нафтогазом - безпідставно", і весь об'єм газу, що фігурував у листопадовому договорі, і який уже давно спалили споживачі "Нафтогазу", мусить нині бути повернутий фірмі Фірташа.
Причому суд навіть не взяв до уваги аргумент, що за цей газ Нафтогаз заплатив УГЕ ще в 2008 році.
Навіть у судовому рішенні по справі №5011-74/9393-2012 можна прочитати, що представники Нафтогазу демонстрували суду податкові накладні, згідно яких протягом 19-27 лютого 2008 року НАК здійснила оплату за 3.858.122.530,74 кубометрів природного газу, котрий був поставлений за "листопадовим договором".
Суд ці документи проігнорував і постановив, що лише наявність актів-прийому передачі газу підтверджує, що Нафтогаз реалізував газ УГЕ законно.
Є ці папірці - "Нафтогаз" залишає собі мільярди кубометрів газу. Немає - Нафтогаз, тобто держбюджет, тобто суспільство - платить Фірташу величезні гроші.
Відповідно виникає питання: а чи існували взагалі ці акти прийому-передачі?
Ми не знаємо, чи ці акти існують нині, чи знищені. Але вони точно існували. У 2008-му операції з тим газом було оформлено згідно із законом.
І найкраще це знали, і знають в УГЕ. Приватна компанія Фірташа свідомо обманула суд та державу, вимагаючи повернути їм газ, за який їм уже заплатили українські споживачі через державний Нафтогаз.
Щоб у цьому переконатися, пропонуємо разом здійснити -
Крок другий. Це - відео з архіву ТСН за лютий 2008 року, яке носить назву "Прес-конференція речника УГЕ Віталія Кисіля".
У підпису під відео на сайті ТСН зазначено: "За останні два дні НАК перерахувала ЗАТ "УкрГазЕнерго" понад 2,4 мільярдів гривень згідно з умовами додаткової угоди від 19 лютого 2008 року до договору від 29 листопада 2007 року, УГЕ надало НАК акти прийому-передачі газу".
Отже, ідеться якраз про виконання листопадового договору, стосовно якого Госпсуд в 2012 році встановив "факт відсутності виконання".
На конференції речник Віталій Кисіль не лише говорив, що акти-прийому передачі газу були підписані, а навіть показував їх на камеру. Спочатку один нині "втрачений" акт, а потім другий.
Пряма мова Кисіля: "За вчора та сьогодні, на адресу компанії були перераховані 2,44 мільярдів гривень. Важливий момент, на який нас постійно підштовхує уряд, начебто неоформлення з нашого боку актів прийому-передачі газу, саботаж роботи. Хочу сказати абсолютно офіційно: як мінімум, це не відповідає дійсності. Окрім політизації процесу, ці заяви не мають під собою основи.
Ось я вам демонструю акт прийому-передачі газу по платежу від 19 лютого - 898 мільйонів гривень. Ось підпис представників УГЕ, ось Діденка, виконуючого обов'язки керівника Нафтогазу, бухгалтера.
А ось акт по перерахуванню 2,4 мільярдів гривень. Сьогодні він буде переданий у НАК"...
Зауважимо: офіційна особа з УГЕ показувала оригінали актів прийому-передачі газу.
Свідки цьому не лише журналісти каналів, чиї мікрофони - 1+1, СТБ, Інтер, Перший - стояли на столику перед речником фірми Фірташа, а взагалі українське суспільство. Адже та прес-конференція - офіційне та публічне дійство.
Отже, листопадовий договір таки виконувався.
Отже, ті два акти, через відсутність яких Нафтогаз нині втрачає мільярди, - насправді існували в природі.
І після того, як ми знайшли ті акти прийому-передачі газу, хочеться, щоб їх знайшли посадовці Нафтогазу й урядовці-куратори ПЕК - і звернулися до суду за нововиявленими обставинами.
Інакше це - зрада державних інтересів. Інакше у всій цій історії вбачаються ознаки посягання на економічну безпеку держави, що потребує відповідної кваліфікації та розслідування з боку правоохоронних органів.
Борг в обмін на дивіденди
Зверніть увагу на ще один факт із відеозапису промови Кисіля. На тій же прес-конференції речник "УкрГаз-Енерго" чітко заявив, що борг Нафтогазу перед УГЕ за використаний до 1 січня 2008 року газ складає 1,367 мільярдів гривень.
Не більше не менше: 1,367 мільярдів.
Отже, на той момент офіційна та публічна позиція УГЕ полягала в тому, що за 2007 рік НАК їм винен, у перерахунку за цінами 2007 року, гроші за близько півтора мільярди кубометрів газу.
Чому ж тоді під час судових розглядів 2012-2013 ріку позивач в особі УГЕ стверджував, що за листопад-грудень 2007-го Нафтогаз "безпідставно привласнив" майже 4 мільярди кубометрів газу?
Знову нестиковка.
Що ж це означає? Що через рік "УкрГаз-Енерго" згадає про нові мільярди кубометрів газу, загублені в сховищах в 2007 році, а Нафтогаз знову не знайде акти прийому-передачі газу й програє суд?
І так кожний рік?
До речі, той борг в 1,367 мільйонів гривень має свою історію. Він не має стосунку до тих 5 мільярдів кубів газу, які нині витягає з Нафтогазу УГЕ.
Це окремий борг за 2007 рік, який уряд Тимошенко принципово не став гасити Фірташу грошима - з тих підстав, що на той час 50% акцій УГЕ належало Нафтогазу, але державна компанія два роки не отримувала належній їй половини прибутку.
Тому уряд Тимошенко своїм розпорядженням дав НАК "Нафтогазу України" завдання "скоригувати суму платежів" для УГЕ на величину очікуваних дивідендів за два роки діяльності. Дивіденди, на які справедливо міг розраховувати Нафтогаз, на той час становили більше 900 мільйонів гривень.
Інша складова згаданого Киселем боргу мала наступну історію.
Ця заборгованість створилася в серпні 2007 року при уряді Януковича, коли УГЕ заднім числом по бухгалтерії оформило газ 2006-го року. Суть "кидка" полягала в тому, що кілька актів приймання-передачі газу, спожитого Нафтогазом у 2006-му, були оформлені за цінами 2007 року. На різниці в цінах держкомпанія втрачала майже 400 мільйонів гривень.
Таким чином, у 2008 році уряд Тимошенко справедливо та враховуючи державні інтереси, повністю розплатився з УГЕ за борги 2007 року.
А от "УкрГаз-Енерго" залишився винний країні. Адже за два роки своєї роботи газовий посередник заборгував Нафтогазу 580 мільйонів гривень за послуги транспортування блакитного палива, і ця тема на кілька років стала предметом судових розглядів.
Однак варто було Віктору Януковичу прийти до влади, як довелося платити "групі РУЕ" повторно за спожитий газ та пробачати борги.
В 2011 Нафтогаз припинив боротися в суді за стягнення з УГЕ боргу за транспортування газу. А в 2012 повернув об'єм газу, який був забраний у якості компенсації за дивіденди.
А після того, як суд зобов'язав Нафтогаз відмовитися від акцій УГЕ, державний бюджет втратив можливість бодай колись отримати належні йому дивіденди за всі роки прибуткової роботи газового посередника.
Кому дісталися три Камази стодоларових банкнот?
Отже, "УкрГаз-Енерго" через суд зобов'язав НАК "Нафтогаз" безоплатно передати йому 4,8 мільярдів кубометрів газу із власних запасів. Журналістське розслідування виявило, що УГЕ свідомо обмануло суд, заявивши свої права на 3,8 мільярдів куб газу із запасів НАК "Нафтогазу". Про ще один мільярд кубометрів газу подробиць не з'ясовано.
Проте, якщо в одній схемі з майже 5 мільярдів кубометрів газу вкрадено майже 4 мільярдів кубометрів - це дає підстави зробити висновок, що вся та оборудка - злочин та шахрайство.
Реалізувавши отриманий безкоштовно від НАКу газ, приватна УГЕ отримає майже 2 мільярди доларів доходу.
Дістанеться це багатство, певно, власникам УГЕ.
Хто власники "УкрГаз-Енерго"?
Відомо, що власниками УГЕ фактично до червня 2013 року були на паритетних умовах Нафтогаз та "РосУкрЕнерго АГ" із міста Цуг, - офіційну інформацію про це можна знайти в рішенні суду, який позбавляв НАК акцій.
У червні суд примусив державний Нафтогаз віддати свої акції УГЕ й вийти із гри.
РУЕ раніше було відоме, як власність Газпрому - 50%, та приватної фірми, якою володіли особисто Дмитро Фірташ - 90%, та Іван Фурсін - 10%.
Навряд чи зараз щось істотно змінилося в розкладі власників. Хіба що, свою долю Фірташу міг продати Фурсін, адже він про це попереджував в 2010 році.
Отже, на прибутки від тієї шахрайської оборудки можуть претендувати на пару Фірташ та Газпром.
У цьому контексті є досить цікавою інформація, що в жовтні цього року приватна фірма Фірташа отримала знижку в 40% від Газпрому на купівлю 5 мільярдів кубометрів російського газу. Недоотриманий прибуток Газпрому прогнозовано складе 700 мільйонів доларів.
Чому Газпром так розщедрився заради Фірташа?
Можливо, тому що ніяка це не знижка, а "компенсація" Фірташу від Газпрому за прибутки від вище описаної схеми пограбування Нафтогазу? Якщо це так, то, виходить, знижку для Фірташа з лихвою оплатив держбюджет України.
Однак, можливо, Фірташ не єдиний, хто збагатиться на тій брудній операції.
Цілком можливо, що 50% акцій УГЕ, які були забрані в червні цього року в Нафтогазу, формально потрапили до нового власника.
Літом цього року експерт по енергетичній темі Олександр Гудима в інтерв'ю радіо "Свобода" зауважив, що забрані через суд акції Нафтогазу будуть передані Сім'ї."Певно це буде фірма харківського бізнесмена Сергія Курченка чи хтось інший від Януковича", - заявив Гудима.
Його слова мають сенс. Адже Фірташ, маючи рішення хоч сотні судів, без благословення Сім'ї не має реальної технічної можливості отримати з Нафтогазу 5 мільярдів кубів газу. Хоч люди, близькі до партнера Фірташа Юрія Бойка, продовжують керувати Нафтогазом та "Укртрансгазом", вони щільно обкладені заступниками, котрі орієнтовані на старшого сина Януковича.
Диктат Сім'ї в ПЕК, зокрема, проявився в призначенні на посаду міністра палива та енергетики замість Юрія Бойка Едуарда Ставицького, який отримав привілей працювати на Сім'ю, коли в далекому 2007 довів свою вірність, взявши на себе ризиковану роль "крайнього" в оборудці з відчудженням державної резиденції "Міжгір'я".
Зважаючи на все це, важко віриться, що газова оборудка на два мільярди могла обійтися без участі Сім'ї.
Треба визнати грабунок обставлений майстерно.
Так, обман у ній надзвичайно очевидний. Проте "краса" схеми в тому, що організаторам і не треба було плутати сліди.
Наприклад, якщо в "темі" справді Сім'я, її репутація в будь-якому випадку не постраждає. Адже якщо спалахне публічний скандал - усі хвости автоматично повісяться на Фірташа-Бойка, яким нема чого втрачати, бо їх імена в газових справах давно демонізовані.
Також під удар так "зручно" потрапляє Юлія Тимошенко. Адже почнуться пояснення можновладців, що у всьому винні "папєрєднікі" - мовляв, у 2008-му Вона так "накерувала", що досі доводиться віддавати борги.
Хоча, прогнозуємо - публічного скандалу не буде.
Навіть ця публікація навряд чи проб'є невидимий бар'єр, який влада вже звела між незалежними журналістами та суспільством. Зокрема, на цю тему промовчать теленовини та політичні шоу, які мають найбільшу аудиторію.
Отже, пограбування століття, треба визнати, уже пройшло в усіх на очах непоміченим.
Топ комментарии
быдленароде , который все это им позволяет ...даже если вас дохлых будет мульен.
Як це СІМ'Я обходить "Нафтогаз"!??? Адже в статті чітко та ЗРОЗУМІЛО написано:"Експерт по енергетичній темі Олександр Гудима в інтерв'ю радіо "Свобода"
зауважив, що забрані через суд АКЦІЇ Нафтогазу будуть ПЕРЕДАНІ Сім'ї."
Владу у Галичині поляки мали перебрати на себе вже 1 листопада (1918).
Тоді група молодих українських офіцерів на чолі з капітаном січових стрільців Д.Вітовським увечері 31 жовтня зібрали усіх українських солдатів, що служили в австрійських частинах Львова, й заволоділи містом (уночі українські військові частини роззброїли усі ворожі формування, зайняли ратушу та інші державні установи, арештували австрійського намісника, військового коменданта і взяли владу у місті).
Прокинувшись 1 листопада, населення Львова побачило, що на міській ратуші майорить український прапор, усі головні заклади - в руках українців і скрізь висять плакати з повідомленням про те, що тепер вони є громадянами української держави. Подібне сталося й в усіх інших містах Східної Галичини.
Українські провідники - К.Левицький, І.Кивелюк, В.Сінгалевич, С.Голубович, С.Баран, М.Лозинський, Д.Вітовський усвідомлювали, що це завдання не з легких, оскільки Львів здавна був польським політичним, адміністративним і військовим центром. Захоплювати таке місто жменькою українських вояків, яких налічувалося приблизно 1,5 тис., було без сумніву, відважним вчинком.
Українське населення із захопленням вітало події 1 листопада.
Першим актом нової влади було видання відозв до населення Львова і до українського населення всієї Галичини
У відозві до львів'ян сповіщалося про створення української держави, в якій уся влада належить Українській Національній Раді, а населення закликалося до спокою та послуху. Подібною була й заява до українського народу. Вона містила окремі заходи щодо утвердження новоствореної держави. Так, усі вояки української національності мали підлягати тільки Українській Національній Раді і наказам створених нею військових властей тощо.
Оговтавшись львівські поляки перейшли до активного опору. 2 листопада поляки вдалися до планомірного наступу на українські підрозділи. У цьому відношенні поляки були у кращій ситуації, оскільки мали більші людські сили та численне офіцерство. Між українськими та польськими загонами вибухнули запеклі бої за кожний будинок. На допомогу українцям прийшли два батальйони Січових стрільців, а Польща кинула на боротьбу з українцями усі свої сили. На північному заході, на кордоні між Східною Галичиною і власне Польщею, під ударами поляків упав ключовий залізничний вузол Перемишль. У той же час значну частини Буковини зайняли румунські війська, а у Закарпатті зберігали свою владу мадяри.
22 листопада 1918 року після тритижневих боїв між Галичиною і Польщею українські частини залишили Львів. У січні 1919 року новою резиденцією уряду став Тернопіль, згодом Станіслав. Саме тут було зроблено послідовні спроби створити діючий уряд і боєздатну армію.
У той же час український уряд досить успішно розв'язав завдання організації створення української армії, її спорядження та озброєння. Невдовзі Українська Галицька армія і Січові стрільці стають серйозним супротивником польської армії, до того ж підтримуваної Францією.
Велика частина Східної Галичини була в руках українці, які наполегливо розбудовували свою державу. 9 листопада українськими партіями було призначено тимчасову раду міністрів, або Генеральний секретаріат, на чолі з досвідченим парламентарієм Костем Левицьким. 13 листопада нову державу було офіційно проголошено Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР).
ЗУНР була державою з 4-мільйонним населенням, 3 млн. якого були українцями. На місце тимчасової влади було швидко поставлено дієвий урядовий апарат. 22-26 листопада на підконтрольних українцями землях було проведено вибори до Української Народної Ради, куди увійшло 150 депутатів і яка мала бути представницьким і законодавчим органом. За своїм соціальним походженням представниками української влади були інтелігенти, селяни-середняки, духовенство, що займали ліберально-національні позиції.
Президентом республіки згідно з відповідним законом української Національної Ради від 4 січня 1919 р., що окреслював компетенцію, завдання та структуру державної влади став голова Ради Євген Петрушевич (1863-1940 рр. юрист, колишній член парламенту у Відні.
Заступниками Є.Петрушевича було обрано Л.Бачинського, С.Вітика, А.Шмігельського.
Після створення уряду було приступлено до формування нового виконавчого органу - Ради державних секретарів, яку очолив С.Голубович. Це був уряд коаліції національних демократів і радикалів за співучастю безпартійних фахівців. Національною Радою було видано ряд важливих законів.
Особливо цікавим є закон від 15 лютого 1919 р. про українську мову. Згідно з цим Законом українську мову мала вживатись в усіх державних установах, публічних інституціях та державних підприємствах. У дусі толерантності до національних меншин закон гарантував їм право вільного користування рідною мовою в усіх стосунках з державними властями. Викладання у школах і вузах велося українською мовою. Водночас національні меншини отримали право організовувати свої власні школи та вести викладання у них рідною мовою.
ЗУНР зразу ж організувала місцеві органи управління. Вони спиралися на старі австрійські моделі й комплектувалися з українців, а досить часто - з польських спеціалістів.
Незважаючи на запеклу війну, яку нав'язали західноукраїнській державі, їй вдалося забезпечити на своїй території стабільність і порядок. Надзвичайно швидке й ефективне створення адміністративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідко з нових східноєвропейських держав, не кажучи вже про уряди Східної України. Великою мірою це стало наслідком схильності галичан до суспільної організованості, що дуже у них розвинулося у довоєнні десятиліття.
До важливих законодавчих актів Народної Ради належать гарантії нових виборчих прав усім громадянам держави, широкі гарантії прав меншостей, включаючи надання їм 30 відсотків місць у майбутньому парламенті. Українська національна Рада також ухвалила закони про громадянські права та обов'язки населення, про восьмигодинний робочий день та інші, нормативно-правові акти, що їх вимагали нагальні потреби державотворення. З конституційного погляду - були підготовлені засади для створення нового законодавчого органу - сейму Західної області Української Народної Республіки.
Всі великі приватні земельні володіння, що належали переважно полякам відповідним законом від 14 квітня 1919 р. були експропрійовані й розподілялися на правах приватної власності між малоземельними й безземельними селянами.
Західноукраїнський уряд докладав чималих зусиль, щоб у дипломатичний спосіб закінчити війну. Великі надії були на Антанту, але країни цього блоку, особливо Франція і США наполягали на тому, щоб передати Галичину під владу Польщі. Аргументом українських представництв на Заході про осібність українського народу, який має природне право на самовизначення їх не цікавили.
Єдиним винятком в антиукраїнському хорі західних держав була Великобританія.
10 листопада 1918 р. уряд ЗУНР почав переговори з Директорією про об'єднання усіх українських земель. Наслідком цих переговорів стало підписання передвступного договору 1 грудня 1918 р., згідно з яким обидві сторони висловлювали свій намір працювати для справи національного об'єднання. Перше рішення у цьому напрямі зробила Українська Національна рада, яка 3 січня 1919 р. одностайно прийняла ухвалу про злуку Західноукраїнської Народної республіки з Українською Народною Республікою.
Цей акт було урочисто довершено 22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві. З цієї нагоди Директорія видала універсал, в якому, зокрема, йшлося: «Віднині зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна … Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка…».
Відтак, ідея соборності українських земель, яка була важливою складовою політичної програми українських самостійників XX століття, стала дійсністю.
Этим тоьлко и занимаются. Сколько ж надо. чтоб мы начали жить?
Долго же ты "прозревал" ...
сага нафтогаз подходит к финалу..