Лідер С14 Євген Карась: "Багато хто з активістів боявся їхати до Крисіна додому. Ще до Майдану він убив свого особистого охоронця. Це справжній чорт"

Автор: Валерія Бурлакова, Виолетта Киртока

Голова націоналістичної організації, сотник Майдану, колишній лейтенант батальйону МВС "Гарпун" розповів "Цензору" про співпрацю С14 з СБУ, акцію проти Крисіна, стосунки зі свободівцями, "божевільний масштаб" заробітків на контрабанді у зоні АТО, політичні амбіції руху, "потрійне" фінансування організації та своє особисте джерело доходів.

"МИ САМІ СЕБЕ ФІНАНСУЄМО"

- Роками чимало людей сприймали С14 не як окрему організацію, а як радикальне молодіжне крило ВО "Свобода". У 2014 ти навіть балотувався в Київраду саме від цієї партії. Коли ваші шляхи розійшлися та як ти зараз ставишся до свободівців?

-Ми розійшлися влітку 2014, вже безпосередньо перед тим, як я поїхав на фронт. Але зараз ми зі "Свободою" у союзних відносинах, тому я не хотів би пліткувати про проблеми партії – це їхня внутрішня справа.

-Що думаєш про політичні призначення партії - наприклад, про роботу свободівського генпрокурора Олега Махніцького?

-Я не можу сказати, що фахово досліджував та аналізував діяльність Махніцього на цій посаді. Особисто мені, як громадянину, як майданівцю, здається, що зробив він недостатньо, що за той період часу міг зробити більше (Олег Махніцький виконував обов’язки Генерального прокурора України з 24 лютого до 18 червня 2014 року, - Ред.). Але питання ще й у тому, чи міг у "Свободи" бути інший претендент на місце генпрокурора, у вимогах до кандидата, який міг цю посаду займати. Всіх цих юридичних нюансів я досконало не знаю, тому не знаю і чому сплив саме Махніцький. Я добре зрозумів би, якби на посаду поставили, наприклад, Руслана Кошулинського, або якусь іншу людину з партії… Але свободівці були зажаті цими умовами, тому зупинилися на Махніцькому – а той вже зробив те, що зробив. Хтось його критикує, хтось – намагається виправдати. На мою думку, він зробив мало.

-А де ви берете гроші?

-У нас дуже розгалужене фінансування. Мабуть, не казатиму, скільки саме грошей нам дали айтішники, коли ми почали ловити "тітушок"… Багато. Бо виявилося, що ця тема дуже турбує людей. Купа знайомих та знайомих знайомих почали питати номер нашої картки, просити опублікувати його. Ми опублікували – і нам почали скидати гроші.

Я, до речі, вирішив, що якщо люди так активно підтримують нас фінансово та хочуть і надалі допомагати – потрібно спитати, що їх цікавить найбільше. Регіонали? "Тітушки"? Сєпари? І був скандал – сєпари написали, що С14 кошмарить людей за гроші, на замовлення. Але це неправда, ми ставили питання інакше. Чому не спитати людей, що турбує їх найбільше, чому не спитати, що вони вважають за потрібне робити?

Загалом по фінансуванню в нас виходить такий потрійний блок. Є те, що нам скидають самі люди. Є певний обсяг фінансування, яке надходить безпосередньо від наших хлопців – від тих, хто має якийсь дрібний бізнес. Також є державне фінансування окремих проектів С14 – "Освітньої асамблеї" (Громадська організація, що займається навчально-просвітницькою діяльністю. На базі організації для всіх бажаючих проводяться лекції на наукові та історичні теми, теми журналістики, юриспруденції, доступу громадян до інформації тощо. – Ред.) та "Національного центру правозахисту" (об’єднання правозахисних ініціатив, що допомагає учасникам війни з Росією, політично переслідуваним активістам, потерпілим від неправомірних дій правоохоронних органів. Також центр здійснює перевірки українських в’язниць, - Ред.). У пропорціях державне фінансування зараз зростає, бо ми бодаємося, ми виграємо. Мабуть, ніхто з активістів стільки не воював за гранти і державну підтримку. Ми виграли навіть фінансування, закладене у громадському бюджеті міста Києва. Повелися, як ідіоти: всі інші прописали мільйони! А ми – лише 180 тисяч гривень, хоча насправді фінансування можна було прописувати спокійно на декілька років наперед. Ну, нічого.

Третє джерело коштів – наші дрібні бізнеси. Вони невеликі, але кілька дрібних бізнесів можуть дуже серйозно допомагати рухові. Я вже зрозумів, що бувають нюанси, тому допомогу таку краще не афішувати. Одного з хлопців наших ми поставили головою осередку у Дніпрі – а вже наступного дня його ларьок з пиріжками просто погрузили та повезли геть. В нього була не якась брудна шаурма, а дуже гарний та охайний кіоск у офіційних торговельних рядах. Хлопець мав документи на нього – однак ларьок в нього все одно забрали, і формальним приводом для того стало щось абсурдне. Така специфіка будь-якого бізнесу в Україні. Є в тебе, наприклад, всі папери на пічку, але немає якогось талону на димар від неї. І у якийсь момент в тебе бізнес спокійно забирають. Дають сигнал: хочеш бути активістом – до побачення. Бізнес пресувати може хто завгодно. Тому ми підтримку не афішуємо. Ті ж айтішники гроші нам скидають анонімно – всі знають, що ІТ-бізнес в Україні під пресингом, що всі зарплати там у доларах.

-Як ти сам заробляєш на життя?

-Раніше в мене був комплекс, що я не робив власного бізнесу. Але цей гештальт я для себе закрив. Зараз маю свій невеличкий бізнес, що приносить прибуток як для руху, так і для мене. Але не можу афішувати його – я вже пояснив чому.

-Скільки у вас приблизно прихильників?

-С14 має офіційні осередки у Києві, Чернігові, Дніпрі, Одесі, Кременчуці, Львові, Луцьку, Вінниці. Є також неоформлені осередки у інших містах. Всі ці люди підтягуються на наші акції туди, де вони потрібні. Потрібно поїхати у Краматорськ – то їдуть у Краматорськ. Але, наприклад, осередок ми там відкрити не можемо, бо не маємо наразі достатнього фінансування, і водночас розуміємо, що якщо у такому місті постійно активно діяти – буде жорстке протистояння, будуть постійні бої, і своїх активістів нам доведеться постійно захищати. Поки що ми не потягнемо це – але плануємо. У цілому, якщо брати С14 – це кілька сотень чоловік по всій Україні.

- Вам нерідко закидають, що ви – не націоналісти, а нацисти, і що С14 – це не "Січ" і 14 жовтня,  як кажете ви самі, а посилання на праворадикальне "14/88" (кодове гасло правих радикалів, де "14" означає 14 слів ідеолога білого націоналізму Девіда Лейна - "We must secure the existence of our people and a future for White children", українською "Ми мусимо забезпечити існування нашого народу і майбутнє для білих дітей"), а "88" є закодованим згідно з розташуванням літер у латинській абетці привітанням "Heil Hitler!", тобто "Хайль Гітлер!" - Ред). Як ставишся до Гітлера? До Муссоліні?

- З постаттю Муссоліні я слабко знайомий. Не читав його праці. Щодо Гітлера – лише у 2014 році почав читати "Майн Кампф". І не дочитав. Але був здивований тим, що там багато говориться не тільки про ксенофобію, але і про партійне будівництво, про державну систему – коли читаєш про всю цю бюрократію, розумієш, що нічого не змінюється століттями. У цьому плані як аналітик він хороший. Але нам все треба аналізувати в українському контексті.

-На одному з відео ти заряджаєш "Дуче, дуче, Беніто Муссоліні…" - а кажеш, що для тебе він не фігура.

- Серйозно? Я такого навіть не пам’ятаю. Хіба що це тролінг був…

- В чому суть вашого конфлікту з активістом Дмитром Різниченком? Ви нібито товаришували та мали схожі погляди, а тепер ворогуєте, і особисто тебе Дмитро навіть звинувачував у тому, що ти його побив просто у штабі його руху…

- Різниченко – невдалий лідер. У 2016 році на його запрошення я приїхав у розташування батальйону "Донбас", прочитав короткий семінар для розвідроти по ловлі сепарів, але головним чином – ми довго говорили з Різниченком. І я тоді відмовився від запрошення створити разом партію. Вважав, що спочатку треба належно підготуватися. За рік Різниченко зробив партію, яка перетворилася на одноосібний клуб ненависті до усіх довкола. А мережа С14 – це сотні людей та багато різнопланових проектів. Ми самі себе фінансуємо. А що Дмитро? Витратив подаровані йому на політику гроші на легкі наркотики та п'янки. Більше того - пізніше облив брудом того, хто йому ці гроші подарував. Не знаю що тут ще додати…

Щодо бійки – я не бився, бо у цей час був на березі річки на іншому краю України зі своєю дівчиною. Там ми святкували наші дні народження. Дмитро публічно збрехав, бо двічі казав що саме я його бив. Але це вже немає значення. Спочатку я думав, що це щирий особистий конфлікт, і тому навіть про щось з ним сперечався. Зараз я з цього сміюся.

"ЕНДРЮ ЗАПРОШУВАВ НАС ПРАЦЮВАТИ З НИМ, А МИ НЕ ВСТИГЛИ"

-На початку війни майже кожен націоналістичний рух мав власний підрозділ. "Свобода" створила окрему добровольчу чоту "Карпатська Січ", яка згодом увійшла до складу 93 ОМБр, та була добре представлена у батальйоні МВС "Січ". Був ДУК ПС, батальйон "ОУН"… Чому активісти С14 не трималися разом, а потрапили у різні підрозділи – від "Айдару", "ОУН" та ПС до батальйонів МВС?

-Те, що ми не мали повноцінного підрозділу – з одного боку дійсно сумно. А з іншого – ми отримали дуже різний досвід.

Ми намагалися створити свій батальйон на початку війни. Говорили із Геращенком, говорили зі "Свободою". "Свободі" тоді ніби майже дозволили створити власний бат у МВС ("Січ". - Ред.), але туди прийшли не ті люди, там виникали відверті конфлікти… Ми там пробули певний період часу. Потім перейшли у "Київ-2", де у нас був свій взвод. Але і там все розвалилося… Потім був "Гарпун"…

-Свого часу ти познайомив мене із Андрієм Галущенком, Ендрю - керівником зведеної мобільної групи із протидії контрабанді в зоні АТО, який загинув за дуже неоднозначних обставин у вересні 2015 року (автомобіль мобільної групи підірвався на міні на підконтрольній Україні території, після чого у нього кинули дві гранати та почали обстрілювати автівку зі стрілецької зброї. Мобільна група тримала оборону до прибуття підкріплення, під час бою загинули Андрій Галущенко та старший лейтенант податкової міліції Дмитро Жарук, шестеро бійців було поранено. Напад на групу Ендрю був уже не першим, - Ред.). Наскільки я розумію, ви працювали разом?

-З Ендрю я попрацювати не встиг. Але про співпрацю ми встигли домовитися. Тоді ми поставили неочікуваний блокпост біля Станиці Луганської – ми часто ставили такі "засідки" там, де постійний блокпостів немає, але проїжджає великий потік машин. І саме там на нас вилетіла команда Ендрю. "Ого! Тут хтось когось перевіряє! Неочікувана перевірка у неочікуваному місці! Ого!" - раділи вони.

І тоді ми з ним вирішили почати співпрацю по боротьбі з контрабандою. Але не встигли, бо "Гарпуну" тоді якраз дали окреме завдання по контрабанді, по залізниці у Станиці Луганській. Я тоді був шокований, бо зрозумів, що за один вагон контрабанди (а це були не наркотики, не золото – якісь побутові речі) тільки люди, які це прикривають, отримують божевільні гроші. Тисячі доларів! А по-любому ж гроші отримує і хтось нагорі, і СБУ. Стільки людей наварюється…

Масштаби контрабанди у зоні АТО катастрофічні, завербовано повно людей. Масштаб заробітку – божевільний. І я не здивований, що через неї повбивали стількох. Було очікувано і те, що Ендрю вбили…

На мою думку, і Ендрю, і Тайфун (капітан Володимир Киян, який 3 вересня поїхав перевіряти місце розстрілу мобільної групи Ендрю – Ред.) загинули через Вітра, Віктора Ніколюка, екс-комбрига 92 ОМБр. Мені вдалося доволі багато з різних боків покопати про цього Вітра… Зараз він керує навчальним центром "Десна". Його туди запхали, видно, щоб пересидів, поки пройде розслідування та суди, поки все "вирішиться" та забудеться…

-Думки є різні. Я дотримуюсь тієї ж думки, що і ти, і вже оприлюднювала запис своєї розмови з Ендрю за два дні до його загибелі: він прямо казав про погрози з боку Віктора Ніколюка та розповідав, що у цей день машину мобільної групи обстріляли буквально за 500 метрів від штабу 92 ОМбр… Хтось, навпаки, виправдовує екс-комбрига – зокрема його колишні підлеглі. (Непричетним до загибелі хлопців Вітра визнала як військова прокуратура, так і суд. Підозри були зняті як з нього, так і з інших бійців бригади. При цьому більшість бійців 92 бригади виступали на захист Ніколюка, - ред.).

-Я не довіряю суду та прокуратурі. Особливо у справах, де вірогідно ідеться про сотні тисяч доларів з торгівлі наркотиками чи бозна-чим ще.

Як я вже згадував, Ендрю запрошував нас працювати з ним, а ми не встигли. Якби встигли – могли би лежати зараз трупами, як і Андрій. Тому я цю справу не забуду. Поки руки короткі… Але моя пам'ять довга. Я вмію чекати.

 "МИ ВЖЕ ВИЙШЛИ НА ТУ ОРБІТУ, КОЛИ ВБИВАТИ НАС – СПРАВА БЕЗЗМІСТОВНА. ПРИРІЖУТЬ МЕНЕ, НАПРИКЛАД – І ЩО ЦЕ ДАСТЬ?"

-Боротьба з іншим непокараним вбивцею, Крисіним, не в останню чергу завдяки С14 отримала всеукраїнський масштаб…

-У цій боротьбі Крисін не перший. У нас є цілий блок "тітушок", суди над якими ми відстежуємо.

Але Крисін – і це вже добре відомо – організатор усього цього кодла. І те. Що він не сів – нонсенс та колізія. Водночас, якби він сів – не було б такої уваги не тільки до його персони, але і до ситуації в цілому. Це знакове явище. Якщо такі не сідають – це жахіття! Бо він був керівником убивць. Є відео, на якому він забиває покійного журналіста Веремія. Це все зафіксовано, і вбивця виходить на волю. Так не можна. Це страшний сигнал.

Наші дії – також сигнал. Сигнал усьому кримінальному світу, щоб вони трималися меж. Я багато кого бачу на різних зборах. Бачу спортсменів, яких держава не підтримує, перетворюючи на феодальні дружини, завдання яких – нападати на людей. Таким чином влада тримає при собі чорні загони. Таких людей ще довго будуть використовувати.

Наше завдання – щоб такі, як Крисін, не могли більше впливати на хлопців. Є кумедне відео, де ми стоїмо біля суду, а "тітушня" розпорошилася по дворах. Декілька ходять біля нас. Вивчають. Я кажу їм: "Ви що, найманці? За Крисіна? Прийшли майданівців бити?" І розмова доходить до того, що вони вже самі кажуть: якщо Крисін убивав пацанів,  "то его надо п#здить". Чудово. Ще один "тітушка" був борзий, взагалі не розумів, за кого прийшов. А інший перелякався: "Я тренер, ну что вы, никакого Крысина не знаю". Я йому пояснюю: це антимайданівець, убивця. Ви прийшли за убивцю? Задумайся: бити людей щоб захистити вбивцю!

Не всі розуміли навіть за кого прийшли. Їм як казали: "Надо поохранять парня, чтоб опять зеленкой не облили". Думаю, хоч ті, з ким ми спілкувалися, вже будуть цікавитися, за кого вони виходять. І може наступного разу відмовляться, бо побояться.

-А ви самі не боїтеся помсти?

-Ми вже вийшли на ту орбіту, коли вбивати нас – справа беззмістовна. Приріжуть мене, наприклад – і  що це дасть? Процес вже не зупинити, інші продовжать боротьбу. І "Азов", і Автомайдан, і "Правий сектор",  інші організації. Велика частина суспільства. Одного вирубиш – що це змінить?

Судді вже також бачать, що відбувається навколо резонансних справ. Всі ці процеси суспільство буде контролювати. Також ми хочемо ходити на засідання до наркокур’єрів, що організовували цілу мережу, підставляли та вербували людей. На всі суди, які нас цікавлять, вже важко навіть ходити... Але це робити важливо.

А щодо погроз… Крисін, звичайно, це робив. Він навіть сам питав: "Ви все це робите за лайки?" "Ну звісно", - відповіли ми. По справі Крисіна лайків і правді було багато. Але багато хто з активістів боявся їхати до Крисіна додому. Бо ще до Майдана він убив свого власного охоронця, тому що той втрутився, коли він бив свою дружину. Це справжній чорт. Вбити людину для нього нічого не варто.

У нас ризик розуміють всі. Якщо ми воюємо з цими людьми – то і вони будуть воювати з нами. Але якщо відступити від своєї справи, посипатися першими, не поїхати кудись на засідання, десь не підтримати своїх, не буде вибудовуватися ця лінія захисту. І далі може статися те, що було й раніше. Вони будуть вбивати людей, а суди - їх відмазувати. Це тільки здається, що якщо цим не займатися – жити буде безпечніше. Навіть якщо ти хочеш лише зробити нормальну дорогу біля свого будинку, і домагаєшся цього від ЖЕКу – ЖЕК буде тобі протидіяти. Якщо ти хочеш щось змінити – відразу будеш на прицілі. Тому й треба робити так, щоб всі, від кого залежать важливі державні рішення, трошки боялися.

"НАШИХ ХЛОПЦІВ ТЕРОРИЗУВАЛИ СПІВРОБІТНИКИ СБУ"

-Немає думки, що вам зараз дозволяють багато що робити – але всі ваші не у повній мірі законні дії фіксуються та збираються, і колись, коли ви станете незручні, все це витягнеться та вас посадять? Ви погоджуєте з кимось свої дії?

-Коли відбуваються якісь сутички, як правило, ніхто не отримує серйозних ушкоджень. Навіть люди, які блокують і бунтують через банк "Михайлівський", порушують закон більше, ніж ми. Це лише здається, що ми суперрадикальні. Насправді навкруги стільки порушень закону, суспільство настільки радикалізоване, що на цьому фоні ми – чесні самаритяни. Просто це така сфера – ми б’ємо "тітушок" або сєпарів. І це відразу стає гучною подією.

Один з серйозних випадків, на який ми відреагували, – напад на В’ятровича. Ми зібрали багато інформації по нападнику, знали хто він, де проживає. Він довго морозився, ховався. Але все ж знайшовся. І ми його примусили записати відео, в якому він просить вибачення. Вже всі знали, що цей виродок за російські гроші побив не просто пересічного націоналіста, а директора інституту. Навіть його друзі та знайомі говорили йому: що ти за дурню зробив, придурок? Навіщо? За те, що ми йому набили пику, він потім був навіть вдячний – після того і після вибачення суспільство не має до нього претензій.

Була історія, коли побили лідера соціалістів, напшикали йому чимось в морду. Там легкі тілесні були, ніс розбитий. Він міг написати заяву. Тоді ми заплатили б штраф. Але він сам відмовився це робити. До нього приїхала поліція. "Що у вас?" - "У мене синці". – "А що, їх не посадять в тюрму?" - "Ні". - "Буде адмінштраф. Це ж легкі тілесні". І він навіть не написав заяву.

З приводу, що все кимось документується... Мені немає чого приховувати. Я особисто спілкуюся з правоохоронцями, тому що передаю їм інформацію про сєпарів – наприклад, коли нам передають данні про тих, хто заїжджає в Україну з-за кордону, а потім їде далі до терористів. Навіть якщо записуються розмови, якщо щось там знімається, і це буде колись викладене, мене це не лякає, бо я знаю – не було ніяких замовлень. Нас цікавлять тільки сєпари і ми передаємо інформацію щодо них. Коли ми можемо затримати когось самі - робимо це. Не б’ємо, не робимо самосуд. Передаємо поліції, СБУ... Хай вони розбираються. Одного такого ми здали, а його випустили. При чому, поки ми їхали в машині, він зізнавався, що допомагав бойовикам. Визнав це. Я не знаю, чи його відмазали, чи він секретний суперагент…

Після акції біля Києво-Печерської Лаври з нами самі почали більше спілкуватися сбушники. Вони переживають, як будуть розвиватися події, тому що тематика релігійна.

Коли ми їхали 14 жовтня на марш УПА в Краматорськ, групу наших хлопців з Чернігова тероризували співробітники СБУ, дзвонили додому, на навчання, роботу, намагалися залякати людей. І чоловік десять таки побоялися їхати, бо в них могли бути проблеми. До деяких прийшли на навчання, відразу до декана: "Ми з СБУ. От у вас є така людина, а що ви про нього скажете?" Звичайно, всі починають панікувати. При цьому нічого не скажуть, а просто ставлять запитання. А по суті це непрямий тиск. Було, що викликали в деканат батьків активістів…

Але ми все одно робимо свою справу. Останнім часом не можу ані по вулиці пройти спокійно, ані поїсти. Підходять: "Євген Карась?" Думаю: "Ніфіга собі. Зараз будуть бити чи затримувати". Аж раптом кажуть: "А можна руку потиснути? Дякую". Реально багато людей, підримка шалена. І люди зовсім різні. Чоловік здоровенний басом кричить на вулиці: "Мужик, я тебя узнал, спасибо тебе!"

Я вже навіть уточнюю: за що ви мені дякуєте? "Як, ти не знаєш?" І кожен пояснює. Той за Лавру. Той за Гужву. Той за Крисіна…

… Насправді Крисін – лише один виконавець, який багато знає. Скільки ще таких у МВС, у СБУ? Крисін одразу після того, як потрапив додому, зателефонував нашому священнику, який його зеленкою облив, зустрівся з ним і показав йому роздруківки ментовської бази. У Крисіна були всі дані, що стосуються наших активістів. Менти Крисіну дали всю інформацію вже через день! І таких ще багато. Вони усі чекають реваншу.

-Ти кажеш про реванш. Дійсно думаєш, що це можливо найближчим часом? Як це відбуватиметься?

-Вати у нас серед населення стабільно дуже багато. І ватники мають право бути ватниками – нехай на кухнях обговорюють усе, що хочуть. У політичному плані, слава Богу, їхня активність суттєво зменшилася. І шансів, що "русская весна" вийде на вулиці, мало – основні діячі потікали. Решта – дезорганізовані. В них немає чіткої структури, і їх луплять – не тільки С14, "Азов" чи "Правий сектор". У Миколаєві, наприклад, на будь-яке зібрання сєпарів просто одразу реагує та приходить майже стихійний натовп ветеранів АТО та інших небайдужих громадян. Наскільки я розумію, вони там не здатні ще організовувати марші чи якісь культурні заходи – але можуть бити морди. І розуміють, що це робити дійсно необхідно. Такі ж погляди я бачу, коли спілкуюсь з вихідцями з Донеччини – їм зазвичай не треба пояснювати, чому треба бити сєпарів…

У такій ситуації найбільшу загрозу я бачу в тому, що в рядах усіх силових структур – МВС, СБУ, прокуратури, серед суддів – дуже багато сєпарів. Безліч напівватних командирів і у ЗСУ. Це величезна проблема. Саме ці люди, обійти яких просто неможливо, потихеньку саботують будь-які зміни, розвалюють все зсередини, створюють хаос.

"МИ ПІШЛИ З ВІЙНИ ТОМУ, ЩО НАМ НЕ БУЛО КУДИ РОЗВИВАТИСЯ ТАМ"

-Як ставишся до ситуації із розгоном наметового містечка біля Верховної Ради – незалежно від твого ставлення до самої акції? До того, що правоохоронці поставили затриманих на коліна?

-Я часто розмовляв про нашу правоохоронну систему із військовими. Часто чув: "Якщо, не дай Боже, щось – колишні "беркути" будуть по нам стріляти. Ми маємо діяти на випередження…"

Я весь час стримував хлопців, казав, що ще розібратися треба. Але коли при розгоні наметового містечка правоохоронці поставили на коліна людей – я остаточно зрозумів, що вони і сьогодні готові мститися "майданутим". "Не забудем, не простим".

… Коли судили бійця із позивним Брест, на суд прийшло чоловік тридцять "беркутів". З них лише четверо відізвалися на "Слава Україні". Це показник. Що в голові у інших 26, якщо для них це ворожий лозунг?..

-На Майдані ти був сотником 2-ї сотні ім. Святослава Хороброго. Що найчастіше згадуєш з тих часів? Які моменти стали для тебе найважчими?

-Фізично Майдан для мене - це голод, холод, недосипання та обмежена кілометром територія, де міг жити і пересуватися. З часу оголошення в розшук як організатора масових заворушень, та з досвіду попередніх нападів МВС, розумів, що за мною полюють. Тим не менше, Майдан не був тюрмою. Майдан був шахтою, де ми важко працювали, аби розчистити справжні джерела нації. І це тепло та енергія, до якої ми наближалися, перекривали всі труднощі. Ми трудилися над цим з перших днів. Ще як тільки вийшли перші десятки людей на вулицю. Я тоді зустрів відставника воєнної розвідки, який ходив і гадав скільки вийде завтра і по цьому намагався прогнозувати, чи проженемо Яника чи ні…

Нас надихала ця боротьба. Людям вдавалося сміятися, а не лякатися. Навіть коли ми обороняли КМДА і поливали штурмову спецроту "Беркуту" водою (хоча, відверто кажучи, всі думали, що вже кінець). Коли ганялися за тітушками, чи коли дивилися на чорні ряди ментів на Грушевського.

…

Вже коли ми чекали автоматників "Альфи" увечері 18-го я подумав як же все несправедливо. Стільки триматися, іти проти течії - а тут все закінчилося, бо керівництво, всі ті ради Майдану, банально не спромоглися притягнути на останню битву бодай мисливські рушниці. Всі ті гумові пістолетики та феєрверки, що ми мали, закінчилися ще на Інститутській. Я порадився і вирішив відводити своїх людей з Майдану. Але джерело вже прорвало. Та сила, яку ми будили ці місяці, нестримно полилася по землі та зупинила голими тілами навіть автомати та снайперські гвинтівки.

-Скільки загалом ти був у зоні АТО?

-Спочатку, восени 2014 року, ми у складі батальйону "Київ-2" поїхали на ротацію у Волноваху. Потім нам довелося сидіти у Києві поки ми не перевелися в "Гарпун" - і вже з "Гарпуном" ми вирушили у Костянтинівку. Потім була Авдіївка, потім Станиця Луганська, потім знову Авдіївка, багато переміщень… Порівняно з деякими людьми я провоював недовго, але мені вдалося "облазити" майже весь Донбас - і Луганську, і Донецьку області.

Коли "Гарпун" розформували ми ще багато їздили зоною бойових дій і як журналісти, і у складі аеророзвідки, і як волонтери. Крім того, я проводив паралельно тренінги для розвідрот – вчив їх, як вичисляти сєпарів. Це в мене добре виходило завжди, але в умовах, коли ми вже не мали статусу, сам цього робити я фактично більше не міг.

У Київ я повернувся вже у 2016 році, на марш 14 жовтня. Мушу сказати, що якби не розформували "Гарпун" - я і зараз був би на фронті. Але сталося те, що сталося – і я не бачив шляхів подальшого розвитку. Повернувся, як і багато моїх друзів, зовсім не тому, що на фронті мені було нудно чи тому, що я вже "навоювався"…

-Ти вирішив, що потрібніший у Києві?

-Ні. Просто те, що ми дійсно могли робити на фронті якісно, робити змоги ми більше не мали. Якби я, наприклад, був досвідченим аеророзвідником – я і досі був би в АТО. Але є та було багато людей вже добре тому навчених, і я не бачив сенсу витрачати час на навчання - у 2016 році мені вже було 29.

Я бачив, що в мене дуже добре виходить – вичисляти та ловити сєпарів. Як на нашій території, так і на фронтовій. Часто коли йшла якась операція, саме наші хлопці працювали у цьому напрямку – і працювали, мабуть, краще, ніж частина контррозвідки СБУ.

Ми пішли з війни тому, що нам не було куди розвиватися там. Хоча більшість хотіла б і далі воювати.

Валерія Бурлакова, Віолетта Кіртока,"Цензор.НЕТ"

Фото:Наталя Шаромова, "Цензор. НЕТ"