Пам'яті командира гірсько-штурмової роти 10 ОГШБр Миколи Мужичука

Автор: Ю.Мужичук

19 березня 2018 року перестало битися серце Миколи Мужичука. Доброволець, щирий Захисник України, справжній офіцер, відповідальний командир, відданий друг, люблячий батько і коханий чоловік.

З липня 15-го року боєць майже постійно перебував у зоні АТО. За останні півроку він так і не побачив рідної домівки. Якби на тиждень раніше чоловік звернувся за медичною допомогою, його ймовірно можна було б врятувати. Але... то надважливе завдання, то чергове "перемир'я", то хлопців полишити не було на кого...

Здоров'я дало збій. Він ніколи нікому не жалівся, не хотів нікого підводити чи засмучувати. Завжди був на позитиві і усміхнений.

 Гострий напад панкреатиту, доставка в шпиталь Харкова на вертольоті, термінова операція і раптова смерть стали несподіванкою і для побратимів, і для сім'ї... В це досі ніхто не може повірити. Невже так буває?

Микола Мужичук, позивний Кіт, був професійним розвідником. За військовим обов'язком багато разів перебував на грані життя і смерті, постійно ходив по лезу ножа... Безжалісний до ворога, але дбайливий керівник для своїх підопічних. Завжди ходив на завдання із своїми хлопцями. За три роки не зазнав жодного важкого поранення... За кожного свого хлопця він мав відповідальність і постійно намагався навчати їх всього, що знав і вмів.

Побратими про Кота:

Рома: "Хочу сказать одно - Он был прекрасным человеком и верным другом. Я очень благодарен военной судьбе за наше знакомство с ним. Мне очень не хватает таких офицеров. Да и его подчиненные, которые хоть и мало его узнали говорят: Строг, но без злости. И обид незаслуженных не было. Прости, что не уберег. Да и сам он никогда не жаловался, да и жаловаться не умел!"

Євген: "З Миколою бачився один раз. Я вже тоді в "Азові" був, і ми шукали нові позиції для роботи. Був напрямок Старогнатіки Білокам'янки. Хоча я і був у 41 баті, але з першої хвилі. Коля прийшов пізніше. Так от він нас возив і показував там усе. Мого командира, з "Азова", врятував від розтяжки. Пам'ятаю його очі. Довго думав, як може людина з такими очима - воювати? Вони глибоко і добрі. Навіть коли він злився на нас, очі були добрі. Усмішка. Він усміхався так, шо ти хоч-не-хоч усміхаєшся сам. Дуже щира і добра людина. Мені особисто його бракує. Бракує його приколів і нашим пацанам, це їхні слова. Бог забира найкращих та найсильніших. Але і дає іспит близьким та рідним."

Наталія:" Коля очень хорошим и добрым человеком был, который в трудную минуту не оставит в беде и всегда придет на помощь. Офицером и командиром Коля был с большой буквы. С которым всегда можно было пообщаться - и получить хороший совет. Мы в Старогнатовке жили по соседству. Коля, когда проходил мимо, всегда спрашивал: никто ли меня не обижает, а то если что - разберемся. Последний раз когда я общалась с Колей, в интернете списались за Старогнатовку-еще собирались туда в гости поехать. Колю я всегда буду помнить".

Олег: "Коля был отличным командиром, преданным другом, он твердо верил в то, что делает, любил свою семью, радовался каждому дню жизни".

Алексей:" Живой, энергичный. Поставленные задачи всегда выполнял, старался. Из огневых средств и ситуации выжимал по максимуму. Характер проявлял жесткий, но при этом если друг и побратим какой обратился за помощью или делом, никогда не отказывал, всегда помогал. Друзья его уважали, неадекватные его боялись. По нашей службе с ним могу сказать так: я всегда мог на него положиться. Есть такая фраза: "Я бы в разведку с ним пошел", это про Колю. Каким он был? Он был настоящим, живым!"

Саша: "Я могу сказать, что благодарен судьбе за то, что наши дороги сошлись. Мы там стали друзьями и хотели дружить дальше. На счет службы, мы с Колей формировали нашу роту прямо там в лесу, Коля многому меня и пацанов научил. Как остаться живым на войне... Когда он проводил занятия, то это было доходчиво и интересно. Я горжусь, что у меня был такой командир и друг. И мне очень жаль и тяжело от того, что его не стало. Рота его уважала, и если бы мне сейчас сказали, что у меня есть возможность дальше служить и воевать с Котом, я бы даже не задумывался. Не знаю, что еще сказать... Я потерял настоящего друга."

Кіт ще за рік до своєї загибелі постійно казав, що в нього дев'ять життів, які він вже давно витратив.

Під час Майдану Микола Мужичук вже був відомим акваріумістом міжнародного рівня, мав стабільну роботу аквадизайнера і організатора акваріумних конкурсів по всій території України. До останнього не вірив у повномасштабну війну з Росією.

З самого початку військових дій кожного місяця питався у військоматі за мобілізацію, йому постійно казали: "Зачекайте!"

Відкрив Благодійний Фонд "Озеро надії" і зайнявся цільовою допомогою військовим, постійно їздив на передову як волонтер. А у вільний час працював аквадизайнером.

 Коли в жовтні 2014 року в його руки потрапив чудодійний рецепт кровоспинного препарата, не думаючи ні про що, почав купляти інгрідієнти для нього і замовляти його виготовлення в аптеці.

Він деякий час був у лавах ДУК ПС. Потім, в (старому) батальоні "Айдар", до його повного знищення.

Довгоочікувана мобілізація до лав ЗСУ застала його 29.04.2015 року. Легендарний 41-й батальон. Позиція "Ромашка".

Підрозділ "Пінгвіни" стояв навпроти "Вікінгів", всього за 600 метрів один від одного. У ворога тяжка зброя, а у наших хлопців лише автомати і не зовсім надійне укриття в бліндажах.

Але, навіть, там він постійно жартував.

На "Ромашці"  відбулося знайомство з військовим капеланом Артемом Корженевським, у силу молитви якого, Микола Мужичук повірив. Особливо, після випадку, коли снаряд прямим попаданням влучив у бліндаж, де сховалися троє хлопців... Думали, все... А вони вийшли живі і неушкоджені.

У березні 2016 року старший сержант Микола Мужичук обвінчався зі своєю нареченою в Старогнатівці. Кохана не побоялась приїхати на самісіньку передову, щоб навіки стати одним цілим перед Богом з коханим чоловіком.

А влітку 16-го року 41-й БТрО розформували, Кота відправили на навчання у Львів. І після Академії сухопутних військ, вже як офіцер, він заступив на службу в 27-ку.

Але 41-й назавжди залишився в серці. Він власноруч розробляв дизайн прапора батальону і шеврони, до останнього прославляючи улюблений батальон. Про 41-й бат він міг годинами розповідати. Про комбата Сан Санича, про свого тоді командира Олексія, про хлопців. Виходці з 41-го, а саме розвідрота, намагаються і досі триматися разом.

Коли Микола приїздив додому у м. Хмельницький, у відпустку, брав активну участь в роботі ГО "Асоціація інвалідів АТО".

 Він започаткував і розробив масштабний проект для атовців і не тільки. У вересні 17-го року, під час останньої відпустки, він презентував свої ідеї місцевій владі. Як результат, землю під цей проект надали. Тепер лишилось тільки реалізувати задумку в повному обсязі.

У січні 18-го року у званні молодшого лейтенанта обійняв посаду командира гірсько-штурмової роти, в 10 гірсько- штурмовій бригаді.  Брав безпосередню участь в операції стосовно повернення Катеринівки і Олександрівки.

Йдуть найкращі... Микола Мужичук до останнього був вірним своїм поглядам і впевненим у тому, що Україна обов'язково переможе.

У нього лишилась дружина і троє неповнолітніх дітей: двоє синів і донька, а також старший син від попереднього цивільного шлюбу.

Він ніколи не ховався за чужі спини... М.А. Мужичук знав, що таке офіцерська честь і гідність. Мав поняття відповідальності за підлеглих. Не зміг кинути друзів-побратимів, не сидів у теплій частині... Завжди був там, де багато хто боявся перебувати і півгодини. Країна втратила ще одного справжнього Героя...

Слава Україні! Героям Слава!...

 Юлія Мужичук, дружина Миколи Мужичука