Дякую, братане. Ти був справжнім

Автор: М.Мірошниченко

Рівно 3 роки тому це мале кошеня, винищивши усіх мишей у нашому пофігаченому міною бунгало, вирішило ще й ходити за мною на блокпости у Красногорівці під Донецьком. Ніс службу, як і всі пацани, - не жалівся.

Максим Мірошниченко, ветеран 93-ї бригады (20-й батальон) розповів зворушливу історію про свого чотирилапого друга - кота Корбана.

Я півроку чекав, поки мені якось одного дня радісно подзвонять батьки і скажуть, що Kit Korban повернувся. Проте цього не сталося. Я точно знаю, що його вже немає, бо де б і як довго він не гуляв, всеодно повертався туди, де його люблять і де його нагодують. Він остерігався незнайомців так старанно, як і змивав сліди від їжі на своїй мордяці, тому його не могли вкрасти. Я не знаю що вкоротило йому віку - якесь авто, чи отрута у руках людини або у впольованій ним миші. Але я точно знаю, що це не справа котячих лап. Цей хлопець був не по зубах своїм сородичам.

Рівно 3 роки тому це мале кошеня, винищивши усіх мишей у нашому пофігаченому міною бунгало, вирішило ще й ходити за мною на блокпости у Красногорівці під Донецьком. Ніс службу, як і всі пацани, - не жалівся. З ним було веселіше. З ним можна було не боятися за запаси їжі, - кіт нищив мишей, як ДШК косить у відкритому степу взвод ворога. І ріс він на своїй дичині, як навіжений. Через пискотіння його жертв, перші тижні було тяжко спати, але уже за півмісяця у наше бунгало заглядали хіба що якісь вбогі самогубці. Хоча до появи кота ці істоти вночі сміливо бігали по мені.

Бачив я і його страхи. У Пісках, наприклад, він вперше побачив щурів, що були менші від нього у якихось три рази і які цілими кодліщами бігали по своїм тунелям у нас по окопам та крали і псували нашу їжу. Навіть коли її, здавалося б, грамотно прив'язували до стелі. Спочатку тікав від них, а потім, мабуть, зрозумів, що пацанам треба допомагати і почав їх нищити. Йдеш на пост вночі і кіт виходить на своє полювання. Потім уже вдень пацани показують щурячі згризені, недогризані і врешті-решт просто задушені тіла і тебе пробирає така гордість за оцю ситу і сонну пику і відчуваєш, що ти виховав справжнього бійця.

Ніколи не забуду, як однієї ночі зі сторони ДАПу палало поле і з-за нього ворог обстрілював нас. Я стояв і вражено милувався тим заревом на 3/4 свого екрану, що впиралося у тяжке, зимове небо, а на висоті витягнутої руки оскаженілі рої ворожих куль шматували безпорадні дерева. Хлопці на посту спокійно вели спостереження, а мій кіт, незважаючи на оцю війнушку, тупо вглядувався в темінь окопу. Він готувався до стрибка і від цього його міг би відволікти хіба що вибух міни поряд.

Іншої ночі ми з напарником спали і нас збудив якийсь короткий, оскаженілий, сповнений усім звірячим писк щура. Через 10 хвилин, хлопці що прийшли нас будити, офігіли, коли у світлі ліхтаря показали як кіт гризе свою здобич. Я й досі гадки не маю, як кіт може за пару секунд ліквідувати таку небезпечну тварину, не отримавши у відповідь хоч якогось пошкодження.

А одного разу я ледь не пристрелив його власними руками. Сидів собі вночі на посту і періодично вдивлявся у поле. Мряка - у тепловізор видно погано. Ну є якісь плями...проте ні розмір, ні відстань до неї так швидко не зрозумієш. І взираєшся у ті плями. Напружуєшся. Стрьомно. Втім, напарникові, який слідкує за твоїми потугами ще стрьомніше. Ти ж не можеш йому щось адекватне сказати...І тут уже ніби зрозуміло, що то просто якийсь стовбур соняха хитається у кількох десятках метрів. А ж тут із землі прямо перед тобою виринає якесь тіло, перестрибує тебе і замість ножа якогось бородатого дитя Кавказу (ну а кого ж ще тут можна чекати?!) ти відчуваєш на своєму плечі м'яку котячу лапу. До речі, кіт так кілька разів висаджував уже інших хлопців...Були напружені виховні бесіди...

А оці мрячні ночі, коли він приходить, втомлено лягає тобі на груди і ти бачиш як усі його лапи від кількаденного багна перетворилися у тяжкуваті для нього шматки засохлої землі. З таким "обвісом" навіть пальці в котокулак не замкнеш і довго не побігаєш і щура не зафігачиш. Залазиш туди своїми нігтями і потроху розпорошуєш йому землю у кігтях. Йому неприємно, місцями болче, а він терпить...

Я ще у Красногорівці знав, що не кину такого чувака. Терпів його кількагодинні і навіть кількаденні завивання у довгих дорогах. Красногорівка-друга лінія-Піски-Черкаське...скільки б не переїзджали, я хвилювався аби у день від'їзду він був поряд. День від'їзду у армії - це ж завжди очікувана несподіванка. Вам кажуть що їдемо у день N...потім - у день N+1...у N+2. А їдете ви, може, через тиждень. Зранку кажуть і в обід ви після матюкливого вантаження у перевантажені грузовики, трясетеся у розбитій дорозі, яке везе вас можливо якийсь Лас-Вегас, де є нормальний магазин. І це добре, що кіт, наприклад, у чей час не вирішує свої справи десь у кількох кілометрах.

Дуже тяжко було слідкувати за ним, коли уже лежав у шпиталі. Добрі люди допомогли і тримали у себе, лікували у ветклніці. А потім дзвонили і з жалем казали, що кіт не звик до квартир, виє, хоче на вулицю і може піти і не повернутися. А ти у шпиталі лежиш...

Я дуже радий, що ти, братан, усе це витерпів і знайшов свою нову домівку у моїх батьків. Сподіваюся ти зацінив, що ти жив як мрія майже кожного ветерана якихось епічної війнухи, - завжди обирав між рибою та мнясом, борщем та молоком. І хай і не обійшлося без котячого ПТРС. У тиловому селі виявилося море котів (у Пісках аж до Донецька їх може було із 2 десятки), усі самки та території поділені і всім начхати на якісь твої заслуги перед Батьківщиною. Спочатку вигрібав стусанів добряче - днями не виходив на вулицю і лишній раз не маячив у вікні. Світ знову виявився суворішим за якісь там очікування і бажання відпочити у тилу.

Втім, ти від'ївся і за пару місяців сам ганяв усіх кривдників та волоцюг. Приходив подертий, втомлений. Проте не скаржився. Засунув писок у миску - нажерся, відлежався і знову на вулицю.

Братан, дякую тобі за яскраві сторінки життя. Не знаю, який там котячий рай буде кращий, ніж рибно-м'ясне життя у моїх батьків, де з тебе ледь не пилинки здували...Але якщо ти в пеклі, то точно знаю, що там ти даєш вогню і коточорти просто змушені з тобою дружити.

Дякую, братане. Ти був справжнім. Три постріли в небо.

Макс Мірошниченко