Член фракції РПЛ Оксана Корчинська: "Ляшко перестав бути самостійним суб’єктом політики. Голосуваннями керує група депутатів Ахметова"

Автор: Валерія Бурлакова

Народний депутат, координатор цивільного штабу АТО з питань медицини – про свій конфлікт з Олегом Ляшком, крадіжку державних грошей під час будівництва нового корпусу "Охматдиту", депутатські "зарплати" у конвертах, виведення добровольчих підрозділів з передової, техогляд нових санітарних "Богданів" та проблеми цивільної екстреної медицини.

"Я ЖОДНОЇ СЕКУНДИ НЕ БРАЛА УЧАСТІ У ВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ – ЙШЛА ВІЙНА, МИ ЩОДНЯ ПРИЙМАЛИ ПОРАНЕНИХ"

– "Два роки жодного зв'язку з фракцією не має, тому що хвора на голову", – слова Олега Ляшка про вас свідчать про те, що конфікт між вами виник доволі давно… (20 листопада лідер РПЛ звернувся до депутата своєї фракції Оксани Корчинської із вимогою скласти мандат та заявив, що вона має пройти психіатричне обстеження. Причиною цього став нещодавній інцидент із кореспондентом проросійського телеканала NewsOne, - Ред.)

Версія подій від NewsOne

– Мене не образило, коли він кричав, що я "сумасшедша". З точки зору Ляшка і таких, як він, я дійсно людина "не від світу цього". Тому що вони ніколи не повірять, що є люди, які служать Богу і Україні, не маючи від цього зиску.

Конфлікт із Ляшком почався ще три роки тому, коли ми з членами опікунської ради добивалися продовження будівництва нового корпусу "Охматдиту" (уряд Яценюка був категорично проти цього) та вимагали розслідувати крадіжку грошей на будівництві нового корпусу НДСЛ "Охматдит".

Тодішній уряд намагався нас запевнити, що корупціонерами були Азаров і його команда – а директор, яка була керівником державного підприємства, відповідального за будівництво "Охматдиту", покаялася та надалі буде будувати чесно.

29 грудня 2015 року це ДП звітувало у МОЗі. Вийшло, що за виконані роботи вони отримали 11 мільйонів і оплатили аванс будівельникам на наступний рік – 37 мільйонів. А потім сталася містична ситуація. Мої близькі люди, волонтери, подзвонили, щоб привітати мене з Новим роком, і повідомили, що тому самому державному підприємству, виявляється, казначейством цього дня було перераховано не 48, а 130 мільйонів гривень.

У мене був шок! Я одразу подзвонила до міністра фінансів Яресько. Вона у цей момент була за кордоном, і сказала, що була така спроба, але вона її начебто не погодила. Тоді я набрала її заступника, і він мені підтвердив, що гроші дійсно були перераховані – 130 мільйонів, враховуючи борг цьому ДП до 2014 року – 82 мільйони гривень.

Опікунська рада вже рік як категорично не визнавала цей борг. Ми подали десятки звернень з доказами до фіскальних органів, що цей "борг" - це крадіжка державних грошей. І перед тим, як стара команда продовжила будівництво, був підписаний меморандум за участі віце-прем'єра Кириленка з МОЗом про те, що цей борг заморожується на 3 роки з правом списання. Тому ми і сподівалися, що тепер будівництво буде проводитися прозоро і чесно… Виявилося, що нічого подібного. За спинами у нас – у тому числі і у тодішнього міністра охорони здоров'я Квіташвілі, який мені підтвердив це – казначейство все ж порушило цей меморандум про замороження боргу і переказало гроші. Тому що отримало якийсь лист від Міністерства фінансів.

Той Новий рік я провела не на фронті лише тому, що бігала кабінетами СБУ, намагаючись заблокувати переказані кошти. Разом з управлінням економічного захисту СБУ нам вдалося це зробити 4 січня 2016 року. На жаль, на той час 20 мільйонів вже зникли через велику кількість підставних компаній. А 62 мільйони ми встигли заблокувати на українських рахунках російського "Промінвестбанку"…

І того самого дня почалися наїзди на мене з боку найближчих депутатів Ляшка та самого Ляшка – вони вимагали, щоб я розблокувала гроші, які були заблоковані.

Щоб повернути ці гроші державі, ми з Опікунською радою і юристами-волонтерами витримали 81 суд.

- 81? Скільки ж це тривало?

-Рік. Поки тривали суди, до МОЗу і до СБУ приходили, погрожували, вимагаючи, щоб гроші розблокували і повернули крадіям. Зокрема, це були депутати об'єднання "Депутатський контроль", депутати від Радикальної партії. Мені вони також намагалися погрожувати. Казали, що нібито їм заборгували ці будівельники… Я відповіла, що не чула, що вони якось були причетні до цієї справи. Пізніше працівники СБУ сказали мені, що депутати Ляшка з самого початку, ще коли ми добивалися фінансування продовження будівництва "Охматдиту", забили туди свої інтереси. Це для мене був перший удар. І тоді я сказала Ляшку, що більше ніякої спільної роботи не буде, а також дала йому слово, що доб’юся повернення цих грошей державі.

У цей момент Верховна Рада голосувала за бюджет. Мене вразило, що жодна правка депутатів РПЛ – по забезпеченню важкохворих людей ліками, збільшенню бюджету на переобладнання армії – не була враховані в проекті бюджету. Тим не менш, за командою Ляшка вся фракція, окрім мене, голосувала за бюджет, бо у ньому були враховані певні шкурні інтереси близького оточення Ляшка. Відтоді ж, за інсайдерською інформацією, у Ляшка почалася постійна співпраця з ахметівською частиною Опозиційного блоку. Топ-менеджер Ахметова став головою секретаріату Радикальної партії. Ляшко почав виступати на всіх підприємствах Ахметова. Його всюди супроводжують телевізійники каналу "Україна" і всі депутати так званої "залізної команди Ляшка" постійно присутні на ефірах каналів "Україна", "NewsOne", "112 Україна". По всіх містах, де є підприємства Ахметова, висять лайтбокси з рекламою Ляшка – до речі, російською мовою…

– Російська мова та присутність на ефірах сумнівних телеканалів ще не доводить, що між ними є зв’язок…

– Це, без сумніву, прямий зв’язок. У більшості ОТГ на виборах як члени РПЛ обиралися люди Ахметова. Мені здається, Ляшко перестав бути самостійним суб’єктом політики і став знаряддям олігархів. Засади в питаннях охорони здоров’я у фракції реально визначає Тетяна Бахтєєва – активний депутат-регіонал з Опозиційного блоку. Профільний депутат РПЛ не має права навіть сперечатися з нею. Якби преса хотіла показати, як група депутатів Ахметова керує голосуваннями фракції Ляшка – достатньо було б просто зняти з балкону ВР гру у голосування ляшківців. Ляшко вважає своїх депутатів рабами без права голосу і тому вирішує все одноосібно. Поняття розгляду законопроектів на засіданнях фракції з можливістю самостійного голосування практично відсутнє.

– А чому Ви пішли у Верховну Раду саме за списками Ляшка?

– Я навіть не знала про те, що Ляшко має намір висунути мене на з’їзді своєї партії! Це відбулося після того, як він кілька разів з майбутніми депутатами приїжджав до Маріуполя. Я була добровольцем‑координатором медицини у секторі "М". Точилися іловайські бої. Коли приїхав Ляшко, спочатку я не пустила його до лікарні, де ми організували шпиталь. Чесно кажучи, дуже багато тоді приїжджало депутатів – просто аби сфотографуватися та поїхати. Це втомлювало. І я сказала Олегу, що він один з таких, а тому – до побачення. Він спитав: "А можна я зайду без камер? Просто так?" "Ну, якщо хлопці не проти…", – відповіла я.

Він зайшов. А вже за три дні у наш імпровізований добровольчий госпіталь (а це була лікарня швидкої допомоги Маріуполя) надійшла допомога від нього. Це були ліки.

Про те, що він висуває мене депутатом, я дізналася згодом від свого сина. Мій молодший тоді пораненим лежав у Дніпрі, і він подзвонив і сказав: по радіо передали, що Ляшко мене висунув. Я тоді набрала Ляшка: "А за яким правом ви зробили це, не узгодивши нічого зі мною та Дмитром Олександровичем?" Він поцікавився: "Чим тобі це заважає?" "Ви знаєте, що я буду далі займатися пораненими і важкохворими дітьми", - відповіла я. А він мені сказав: "Ти божевільна, я у цьому не сумнівався". І кинув трубку.

Ніяких умов Ляшко не висував. Членом Радикальної партії я ніколи не була. Більше того – я жодної секунди не брала участі у виборчій кампанії. Йшла війна, щодня ми приймали поранених. У Маріуполі та інших прифронтових містах взагалі не знали про те, що я – кандидат у депутати.

"ПОЛКОВНИК ГОРДІЙЧУК КАТЕГОРИЧНО ВІДМОВИВСЯ ВІД КВАРТИРИ. ДРУЖИНА ЙОГО СТРАШНО ПЛАКАЛА – РОДИНА ТОДІ БУЛА БЕЗ ЖИТЛА"

– Не було думки, що Ляшко вас просто використовує – аби мати у списку фронтовиків?

– Можливо, але я була не у першій частині списку, і взагалі не думала, що у мене є якийсь шанс пройти. Навіть не знала, що був з’їзд, де Ляшко прибрав якихось своїх людей зі списку.

За кілька днів після виборів ми займалися важкопораненими хлопцями з Широкиного. Вночі приїхав Олег зі своїми хлопцями і нашим лікарям сказав: "Чому ви не вітаєтеся з депутатом?" Вони були здивовані. Як і я.

Потім командувач сектором мене вмовляв. Казав: "Це ваше нове служіння Україні. Ви не робили нічого навмисно для того, щоб стати депутатом, але тепер у вас будуть нові можливості, ви зможете суттєво більше допомагати пораненим та скаліченим на війні…" І він дуже мене просив тоді, щоб я вмовила Ляшка подарувати квартиру важкопораненому полковнику Гордійчуку, відомому Герою України, тому що тоді його родина була без житла.

Також мене переконував мій чоловік, Дмитро Олександрович, що ставши народним депутатом, в мене буде більше можливостей не тільки допомагати пораненим, а й добудувати новий корпус "Охматдиту". А мій духівник, отець Георгій, сказав, що у Бога для мене є чергова місія – важке випробування моєї віри в Бога та в Україну. Через тиждень після присяги повернулася на фронт.

Чотири роки я так і працюю… Приїжджаю до Києва на сесії. Коли кажуть, що я прогулюю – це брехня. Є депутати, які роками не приходять до ВР, але за них "відмічаються" колеги. Я нікому не дозволяю брати свою картку. Я завжди реєструюся письмово.

Через мою позицію один із перших конфліктів стався із Ляшком. Коли у Маріуполі був обстріл житлового кварталу у 2015  році там було 118 поранених, і я туди приїхала з Пісків, де вчила добровольців-медиків і військовослужбовців правильної  схеми евакуації поранених. І у цей момент мені переказали, що Ляшко взяв мою картку і використав – хоча я не дозволяла. Було якраз голосування щодо агресії РФ. Він знав, що я в Маріуполі, але вставив мою картку та не проголосував. Йому треба було просто кворум показати. Тоді я сказала йому: "Ви більше собі ніколи такого не дозволите". Але Олег вважає себе рабовласником і не вірить, що нам, людям, доведеться відповідати на Божому Суді. Пояснити Богу, що це рішення фракції або парламенту, або кабінету міністрів і тому подібне, не вдасться. Перед Богом відповідати за всі дії і думки доведеться відповідати особисто.

Але на початку війни я була свідком кількох шляхетних його вчинків.

– Чому Ви думаєте, що це було саме благородство, а не вимоги часу, не розрахунок?

-Коли я попросила у Ляшка квартиру для важкопораненого полковника Гордійчука, Олег, звісно, погодився, сподіваючись на піар. Гордійчук категорично відмовився тоді від квартири – сказав, що не буде фотографуватися, бо хоче ще повернутися на фронт. Дружина його страшно плакала. Я подзвонила Ляшку, сказала, що полковник відмовляється. І тоді народний депутат фракції РПЛ Скуратовський поїхав з нами без камер та просто передав полковнику ключі від двокімнатної квартири на Софіївській Борщагівці.

- А депутатам фракції допомагали чимось?

Одному з депутатів, який був добровольцем, Ляшко лишив джип, який перед тим подарував добровольчому підрозділу на фронті. Я була страшно обурена, бо цей підрозділ потребував допомоги та продовжував воювати, і наполягала, щоб авто повернулося на фронт. Але Олег не дослухався. З тим депутатом, колись близькою мені людиною, я після цього випадку перестала вітатися і спілкуватися. Депутатам фракції, які не мали бізнесу, секретаріат фракції передавав гроші у конверті. Я категорично відмовилася. Пояснила, що я буду отримувати тільки легальну заробітну платню, бо не можу бути нікому забов’язана. Я відповідаю тільки перед Господом Богом.

– Які суми були у тих конвертах?

– Не знаю, як зараз, а тоді вони доплачували близько 1,5-2 тисяч доларів. У перший рік мого депутатства РПЛ перераховувала приблизно таку ж суму на ліки в "Охматдит". Коли від мене почали вимагати голосувати всупереч мого сумління, і я відмовилася, гроші на допомогу важкохворим діткам в "Охматдит" перестали надходити.

Шантажувати святими речами було низько. Але я сказала, що не буду танцювати під дудку Ляшка і його патрона-оліхарха, що сама знайду, як допомогти дітям, і шантажувати мене цим – марна справа…

– Чим можна пояснити стабільну популярність Ляшка? За останніми опитуваннями на виборах президента за нього готові проголосувати 3,7% українців. Досить непогано…

– Ляшко та ще кілька політиків – хороші оратори. Навіть деякі добровольці захоплюються ораторськими здібностями Ляшка та іншими популістами… Я була здивована, бо мені здавалося, що добровольці – люди бувалі, з розвиненою інтуїцією. Думала, що їх важко обдурити. Помилилася.

Їм просто подобається, як ці популісти виступають. Такі політики, як Ляшко, присвоюють собі всі можливі і неможливі перемоги, хоча не мають до них ніякого відношення. Коли ви питаєте у людей: що відомо їм про реальні справи цих політиків? Окрім проведення піар-акцій з проплаченими людьми або виступів на телеканалах та з трибуни парламенту? Люди не здатні відповісти. Це магія телевізора і та зомбування через нього. Саме тому такі політики в парламенті вибили собі державні гроші на фінансування їхньогог піару. Ляшко з державного бюджету за останні три місяці витратив на рекламу 12,8 мільйонів гривень.

Взагалі абсурд: країна, що воює, платить за рекламу парламентських політичних партій, які й так мають бюджети олігархів! Нам на фронті бракує озброєння та нової техніки, державних грошей на ліки для онкохворих не вистачає – а ми витрачаємо державні кошти на рекламу політиків. А вони, у свою чергу, витрачають ці державні кошти на свою рекламу на промосковських каналах.

Телеканали, які належать Медведчуку, Льовочкіну, Фірташу, Ахметову, – виступи патріотів використовують як тло для проросійської пропаганди. Депутати Ляшка там світяться регулярно. Мені це вже не дивно. А от із хлопцями зі "Свободи", з НацКорпусу та "Правого сектора" в мене триває постійна дискусія. Кілька років тому я відмовилася бути таким тлом на цих сєпарських каналах. Я не уявляю собі, як можна давати коментарі відкритим ворогам України – "Страні.юа" або "Вєстям". Патріоти не мають права освячувати своєю присутністю відкрито ворожі до України засоби масової інформації.

"ДОБРОВОЛЬЦІ ПРОПОНУВАЛИ, НА ЯКИХ УМОВАХ ГОТОВІ СЛУЖИТИ У ЗСУ. АЛЕ ЦІ ПРОПОЗИЦІЇ БУЛИ ВІДКИНУТІ НГШ"

– Яка зараз ситуація із виведенням добровольців із фронту – зокрема, медичних підрозділів?

– Вийшла офіційно УДА. ДУК ПС залишився… Начальник Генерального Штабу військовим бригадам забороняє працювати з добровольцями. У зв’язку з цим у мене постійні конфлікти з Генеральним Штабом. Кілька разів добровольці пропонували, на яких умовах вони готові служити в Збройних Силах України, але всі ці пропозиції були відкинуті НГШ. Навіть був момент, коли героїчних хлопців-добровольців хотіли силовим шляхом вивести з фронту. Добре, що вдалося цього уникнути.

– Як у 2015 році…

– Було таке і пізніше, у 2017-му. Був наказ і була спроба підрозділ "Волинь-УДА" вивести з Мар’їнки. Я тоді залишилася з хлопцями на їхніх позиціях, спільними зусиллями вдалося зупинити цей наказ.

Зараз робота для добровольців дуже ускладнена. Але з добровольцями-медиками легше, стабілізувати ситуацію вдалося – тому що поки в Збройних Силах досить велика нестача бойових медиків та санітарного транспорту. Наприклад, Президент два місяці тому передав військам на фронті 20 нових санітарних "Богданів". Але Генеральний Штаб Збройних Сил тільки після мого тиску спромігся організувати технічний огляд цих автомобілів, і два місяці вони простоювали на базах санітарних рот. У цей момент, звичайно, допомогли волонтерські медичні екіпажі. Всі наші добровольчі підрозділи подали на начальника Генштабу прохання про залучення до ООС. І поки ми чекаємо рішення – всі працюють. Це і ASAP, і ПДМШ, і Шпиталь Майдану, екіпажі Галі Алмазової та Оксани Рубан, "Госпітальєри", і новий медичний підрозділ 1-ої ОШР ДУК ПС "Ульф"..

Паралельно, звісно, деякі медики-добровольці пішли у Збройні Сили, і це надихає. Тайра у нас тепер молодший сержант Збройних Сил, та декілька хлопців з "Янголів Тайри" також підписали контракти. Евакуюють поранених з Широкиного, Павлополя, Талаківки вже офіційно, у лавах ЗСУ. І поки я бачу у цьому лише переваги. Підписав контракт і організовує новий евакуаційний підрозділ в 65-му мобільному госпіталі відомий всім Хоттабич та координатор ASAPу Дуглас.

– Але у якийсь момент, як і всі добровольці, що оформилися раніше, Тайра зіткнеться з виводом на ротацію…

-Ні-ні-ні! Ми зробили тут розумніше. У них контракт із мобільними госпіталями. Тайра керує евакуаційним підрозділом у 61 мобільному шпиталі. Тому постійно буде знаходитися саме на цій ділянці, відповідатиме за евакуацію та навчання бойових медиків.

Наші добровольчі бойові парамедики – це взагалі унікальний досвід. Вони всі закінчили курси, більшість – не профільні медики. І саме вони – рекордсмени за вивозом важкопоранених. У них реанімобілі упаковані завжди так, що таких ви у Києві не побачите! В містах ви бачите яскраві авто-реанімобілі, але якщо зазирнете всередину і спробуєте дізнатися, чи вміють медики там користуватися хоча б тим обладнанням, яке всередині, не переконана, що ви отримаєте схвальну відповідь…

Коли біля ВР розірвалася граната, тоді я побачила невміння поліцейських надавати першу домедичну допомогу і повну розгубленість екіпажів екстреної медицини. Вони абсолютно не сортували поранених… Замість поранених у груди та живіт брали на борт легкопоранених у кінцівки. Був повний хаос. Сподіваюся, що зараз хоч якось ситуація з навчанням медиків екстреної медицини та поліцейських змінилася.

– Я правильно розумію: у київських лікарів швидкої не було жодних спеціалізованих навчань останніми роками? На випадок терактів, наприклад?

– Ні… Я знаю, такі навчання ініціювала і здійснила команда МОЗу, але обсяг охоплення медичних працівників знаннями з тактичної медицини мені невідомий.

На фронті ми, медики та парамедики безперервно вчимося. Цього року вдалося добитися введення міжнародних стандартів з домедичної і першої медичної допомоги в Збройних Силах, хоча добровольці-медики вже кілька років працюють за цими протоколами. В Міністерстві оборони працює 205-тий Центр підготовки бойових медиків, але, звичайно, поки що вони у великому дефіциті на фронті.

За роки війни на фронті ми змогли організувати єдину систему евакуації та порятунку життя для поранених військових та мирного населення. З колегою Ярославом Москаленком змогли побудувати єдиний у країні Центр реабілітації пацієнтів з ампутованими кінцівками в Ірпені. Рік тому добитися фінансування та відкриття відділення реабілітації для нейропоранених у Клевані. Добитися прийняття закону, за яким пораненим та травмованим під час захисту Батьківщини військовослужбовцям і ветеранам російсько-української війни група інвалідності присвоюється на одну групу вища.

Хоча й досі більшість хлопців в окопах не знає, що я депутат – для них я медичний координатор, тітка, телефон якої вони мають і можуть цілодобово звертатися. Я часто чую подібні слова: "Анатоліївна, бачив по телевізору у Верховній Раді жінку, дуже схожу на вас! Тільки та товще!" І мене тішить, що я так і не стала схожою на пересічного депутата. У наступній Верховній Раді, сподіваюся, мене замінять справжні Герої, які захищають Україну – військовослужбовці, добровольці, ветерани та волонтери.

Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"