Яна Червона. Квіти поміж окопів

Автор: Валерія Бурлакова

…Надворі літо 2017 року. Ми на позиціях у районі Чермалика, і тиша вже не перший день така, що у вухах дзвенить. Багато хто нудиться та відверто сумує за війною.

-А як на мене – добре, коли немає боїв, - несподівано втручається у ностальгійні розмови Відьма. – Бо тоді у нас і загиблих немає.

І заперечити нічого.

З перших днів війни харків’янка Яна Червона допомагала армії, насамперед батальйону "Айдар", як волонтер. А влітку 2016 року прийняла рішення і сама підписати контракт. Ішла Яна до підрозділу правосєків, які тоді легалізувалися у складі 54 ОМБр. Тому що було доволі звично під час оформлення добробатівців - тільки-но отримавши військовий квиток, Яна Червона одразу потрапила безпосередньо на нуль. Без будь-якої "учєбки".

Як зізнавалася сама – тоді не вміла навіть розбирати автомат, "лише натискати на курок". Просто на позиціях Відьму усього вчили інші бійці. Попереду була зима 2016-2017, кількаденні бої за ліс та перші для Яни втрати – втрати вже не "підопічних", а побратимів. "… Моє ліжко у бліндажі було біля ліжка Сім’янина. І щоразу, коли я лягала, розуміла, що плачу. Це було дуже важко. Не те, щоб мені хотілося в цей час все покинути, - згадає вона потім. - Але тоді я була слабкою. Це не характерно для мене".

Згодом, після виведення бригади на полігон, бійці ПС перевелися до батальйону "Донбас-Україна". Там Яна Червона вперше у своєму житті пройшла стислий "курс молодого бійця" не під свист куль, а у відносному спокої – на другій лінії оборони. Комбат виділив на "перепідготовку" правосєків кілька тижнів часу та досвідчених інструкторів.

Відьма обрала собі посаду кулеметника у штурмовій роті, отримала свій РПК… І навіть не думала шкодувати про цей вибір, коли правосєки у повній снарязі та зі зброєю під час тренувань проходили черговий десяток кілометрів пішки у найпекельнішу літню спеку. Відьма робила дорогою селфі. Підбадьорювала всіх… А ще – саме на тих тренуваннях раптово з’ясувалося, що жінка, яка ще нещодавно вміла "лише натискати на курок,- стріляє влучніше за будь-кого з побратимів та посестер.

А потім знову була війна.

Чомусь згадується, що був час, коли Яна єдина, мабуть, з усього батальйону, жила у бліндажі одна. Її хованка нагадувала скоріше крихітну нору у землі. Розвернутися там було неможливо – хіба що вкластися спати. Але у кутку біля свого імпровізованого ліжка Відьма примудрилася знайти місце ще й для імпровізованої тумбочки, на якій поруч із зарядкою для рації стояла косметика. Навіть на передовій Яна завжди примудрялася залишатися жінкою та мати чудовий вигляд. Хоча часом для цього доводилося відкривати перукарню просто на позиції.

А ще вона встигала готувати для всіх грінки та підбадьорювати жартами. "Це перший чоловік у моєму житті, з яким я постійно хочу спати у прямому сенсі цього слова", - казала Відьма про напарника, з яким доводилося чергувати не одну ніч.

Під час останньої ротації Відьма несподівано для себе самої посадила на нулі крихітний городик - щоб "бачити не лише ями від приходів".

І сумнівалася – проситися у відпустку чи все ж таки дочекатися виходу на полігон. Про відпустку думала лише тому, що вже майже півроку не бачила дітей.

"…А як на мене – добре, коли немає боїв. Бо тоді у нас і загиблих немає", - лунає у голові голос Яни. Є люди, яким з часом починає подобатися війна, але це було не про неї. Вона мала що втрачати та дуже хотіла жити. Хотіла "бачити не лише ями від приходів". Але для цього не їхала додому, намагаючись абстрагуватися та забути все. Могла б. Та замість того сіяла у вигорілу землю поміж окопів квіти упереміжку з редисом.

Скоро вони проростуть.

Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Карта Приватбанк 5168 7422 3086 1985, Червоний Сергій (чоловік Яни)

Разом з Яною загинув молодший сержант, військовослужбовець 46-го Окремого штурмового батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна" 54-ї окремої механізованої бригади Олександр Анатолійович Мілютін (позивний "Дєд").

Карта Приватбанк 4149 4391 0527 5709, Дарія Мілютіна (дочка Олександра Мілютіна)