Доброволець Сашко Чуб про дитячий табір "Строкаті єноти": Ідея нашого табору – розвивати в дітей бажання бути активними громадянами безпосередньо через фізичну активність
Наша пропозиція – це неконкурентна ціна. Люди думають, якщо так дешево, значить, якась фігня. Але моя мрія - зробити цей табір максимально доступним.
У 14 році я записала інтерв’ю з добровольцем Сашком Чубом, тоді він був після поранення, яке дістав на сході. Нещодавно ми знову зустрілися, цього разу, щоб поговорити про спільне з його друзями дітище – дитячий табір "Строкаті Єноти". Разом з Сашком про особливості "Єнотів" розповіла Уляна Федоряченко - раніше дівчина була волонтером у київському військовому шпиталі і в інституті ортопедії. Взагалі, більшість людей, що задіяні в організації табору, так чи інакше були дотичні до подій на сході.
Ідея створення
Сашко: Таборами ми з побратимами займалися ще до війни – робили це для себе, а потім подумали, чому б не організувати їх і для дітей. Перші були на 20-40 чоловік. Щоправда, тоді я брав невелику участь у цьому, бо був моряком, але в цілому мені це подобалось. А потім майже усі, хто цим займався, поїхали в різні підрозділи, брали участь в АТО. Я зазнав поранення, реабілітувався і проїхав Штатами 10 тисяч кілометрів. Від цієї великої подорожі і від людей, з якими спілкувався під час неї, я отримав дуже багато позитиву. І мені дуже хотілося зробити щось у відповідь - віддячити усьому світу, за те, що він до мене так добре поставився. І так вийшло, що одразу після повернення я приїхав на "Обирок" (Арт-хутір "Острів Обирок") , взяв у друга байдарку і сплавився від Батурина до Києва. Коли проходив там одне село, де колись був табір з заводу мого батька, куди в дитинстві мене "сплавляли", у мене виникла думка про створення дитячого табору. В той час дівчата з соцслужби нашого батальйону займалися тим, що відправляли дітей бійців, загиблих і поранених в тому числі, у різні табори, один раз я з ними з’їздив у супровід – подивився, як це все сумно і що нічого з мого дитинства не змінилося, і почав думати, як втілювати ідею про власний.
У той період я познайомився з Владом Кириченком, засновником видавництва "Наш формат" і втілювачем багатьох інших класних ідей. Біля села Уніж (Дністровський каньйон) він взяв в оренду простір, зробив його громадським, тобто туди могли приїжджати люди і чимось займатись на власний розсуд. А в 16 році цей простір був задіяний під табори. Саме там ми зробили перший заїзд: в основному для дітей військових, включаючи дітей загиблих і поранених. Я розробляв програму, скликав команду інструкторів. Ось так все і почалося.
У першому таборі минуло все позитивно. А в 17 році я брав участь в "Інвіктусі" (Ігри нескорених) і не зміг займатись організацією. У 18 ми повернулися до цього, зробили табір на 60 учасників, з них 26 сімей загиблих і тяжко поранених. І тоді, можна сказати, весь світ скинувся на них. Було неймовірно приємно – відчувати цю підтримку. Табір за моїми відчуттями, вийшов дуже веселим і насиченим.
Восени ми продовжили роботу з дітьми – організували два походи під Києвом. Далі організували зимовий табір на 40 учасників. Провели різдвяні канікули з лижами, санками. Ну а цього року ми маємо намір провести 4 табори з різної тематики, з різними дітьми. Перший 17-26 червня, його ми орієнтуємо на молодших і на тих, хто вперше їде на табір. Хоча беремо дітей і старших. Рекомендований вік 9-18 років, але вже записалися і ті, кому, наприклад, сім з половиною. Наш критерій – це самостійність, а не вік. 8-17 липня організовуємо табір за фінансової підтримки Міністерства молоді та спорту. Цього року ми виграли проект "Кузня Уніж" для дітей учасників бойових дій. І тепер маємо можливість взяти 70 таких дітей за рахунок держави. Третій табір буде спільним з "International child university"– суть у тому, що там буде 40 учасників, акцент на екскурсіях, походах та пізнанні довкілля. Він відбудеться 29 липня - 7 серпня. А завершальний - 13 – 22 серпня, і це буде найактивніший гарячий серпневий табір. Туди ми рекомендуємо віддавати старших дітей, або тих, хто вже мають досвід перебування в таборах.
Ціна і фінансування
Взагалі ми існуємо як проект у проекті, тобто "Уніжу" наш табір платить за проживання, харчування і так далі. Інструктори отримують оплату. Деяке спорядження ми беремо в оренду. Але баланс минулого табору був плюсовий. Ціна путівки на табір варіюється від статусу сім’ї, з якої їде дитина. Діти зі звичайних родин платять нашу ринкову ціну – 5 тисяч грн, хоча, можливо, з 1 червня вона зміниться. (6000). Наша пропозиція – це неконкурентна ціна, проте саме це несе багато проблем, бо люди думають, якщо так дешево, значить, якась фігня. Алея моя мрія - зробити цей табір максимально доступним. У нас є діти переселенців, їм ми даємо пільгову ціну – 4000, для дітей учасників бойових дій – 3500. Це нижче за собівартість. А діти тяжко поранених і загиблих - безкоштовно. Про них я пишу пости на своїй сторінці в соцмережі, що шукаю підтримку на фінансування. Розумію, що в більшості доброчинцями будуть ті люди, яких я знаю. В мене є картка, я звітую щодо витрат, а діти записують подяку тим, хто виділив на них гроші. Плюс ми розсилаємо усіляки дитячі поробки тим, хто нам допомагав. Я вважаю, дітлахи мають розуміти, що нічого безплатного немає, і що є ті, хто за них заплатив. Коли вони встановлюють контакт з цими людьми, доброчинці розуміють, куди саме пішли їхні гроші.
Нас дуже підтримує міністерство ветеранів, яке створюється. Ми спілкуємось із заступнтком міністра Оксаною Гаврилюк. І плануємо, що за рахунок держави і Мінветеранів зробимо табір для дітей молодшого віку, вони перекриють і дітей загиблих. А Мінмолоді забезпечить дітей віком від 14 років, бо вони працюють саме з такими дітьми, і ще пару таборів в нас будуть комерційними для того, щоб платформа жила і розвивалась. Тому для сімей загиблих і поранених в майбутньому так само будуть або безплатні табори, або на пільгових умовах.
Напрямок і програма
Напрямок наших таборів – це виховання громадянина. Я дотримуюсь грецької моделі – це особистості, які включаються в життя соціуму, завдяки яким він розвивається. Слово "патріот" сюди входить апріорі. І якщо говорити про спілкування на патріотичну тематику, я думаю, що через власний приклад це все заходить дітям краще, ніж ідеологічні лекції. До мене цього року приїжджав побратим Андрій Усач, учасник "Інвіктусу" в Сіднеї. Був запит від дітей поспілкуватися з ним ближче. Але ми не нав’язуємо таке спілкування.
Коли ми зрозуміли, що нам потрібна власна назва, дуже довго думали над цим, хотіли, щоб було щось смішне і цікаве. І виникла ідея назватись "Єнотами", а чого так? Бо типу десантура ("Єноти" - прізвисько ДШВ) - еліта, тобто ми посміялися, але утвердили цю назву, а потім один з наших побратимів, майор ЗСУ в запасі, видав цілу купу прикметників. І серед них було слово "Строкатий". Усі погодилися, що "Строкаті єноти" звучить прикольно. І оця строкатість саме про наше бачення табору, нас самих і наших учасників. Бо нас хоч і об’єднує наша країна, але українці – всі різні. Мають бути українські "праві", "ліві", "фіолетові", будь-які.
"Строкаті єноти" - всебічний табір, хоча більше орієнтований на спорт-туризм. В основному наша команда – це колишні добровольці, військові і волонтери, тобто активні громадяни, і ідея нашого табору – розвивати в дітей бажання бути активними громадянами безпосередньо через фізичну активність: заняття туризмом, спортом, через творчість. Я вважаю, що важко любити те, чого ти не бачив. Щоб любити країну, треба її бачити. І наш табір - це інструмент у цьому сенсі. Тут зібралися люди з різними напрямками. Я за освітою педагог, хтось соціальний працівник. Але в більшості - усі з певним досвідом. Наприклад, якщо це фрі-файт (Бойове мистецтво, український варіант контактних єдиноборств) то його в нас ведуть чемпіон світу з фрі-файту, сертифікований тренер, і чемпіон України, який тренує дітей в себе в клубі. На літо ці люди - інструктори в "Єнотах". Ще у нас є майстер спорту з гірського туризму. Тобто це дійсно ті тренери, які цим живуть і постійно займаються. Але окрім цього вони вміють працювати з дітьми.
У програмі у нас є такі блоки, як спорт, підготовка, ігри, розвиток і творчість. Спортивний блок – основи самозахисту, фрі-файт, про який згадав вище, купа спортивних ігор: футбол, волейбол, тач-регбі – все у форматі турнірів або змагань. Щодо туристичної частини – ми робимо сплави, в нас є скеледром, де діти вчаться лазити по штучних перепонах, смуга перешкод – досить весела штука. Є багато виходів у ліс, коли ми ночуємо недалеко від бази. Цього року плануємо ввести набуття таких простих навичок, як розведення багаття, готування їжі, хочемо, щоб діти самі вміли робити маленькі укриття, наприклад, з гілок, тобто це вже основи мінімального виживання в диких умовах.
Уляна: Щодо творчості, то в нас є майстер-класи з рукоділля, які проводить дівчина на ім’я Лілія (Відьма) - це традиційні для України вироби, наприклад, якісь іграшки з лози, різні обереги. Вона розповідає історію, що це означає, які символи закладено, і ось так через творчість прищеплюється любов до української традиції.
А я веду малювання. Зазвичай діти шукають визнання зовні, і їм потрібно, щоб результат завжди був хорошим, щоб усе одразу вийшло. І ті, хто ніколи не займався живописом, не дуже хочуть малювати - бояться що вийде погано. Але наші уроки побудовано таким чином, що завжди виходить красиво. Чому? Ми користуємось мастихіном, а пишемо акрилом. І для дітей це стає чимось на зразок медитативного процесу. Вони просто зафарбовують полотно, або папір - виходить абстракція, а якщо додати яскраві кольори – картина стає життєстверджуючою. І вони її дарують, наприклад, батькам. У нас був хлопчик, який не хотів малювати, я хитрощами затягла його на заняття. Попросила допомогти мені заґрунтувати полотно. Він почав з білої фарби, потім взяв якийсь ще колір, розійшовся - і в результаті подарував картину мамі, зі словами, що, дивись, я художник. Таким чином ми намагаємось допомогти дітям розкрити щось нове в собі, і, як мінімум, не боятися це спробувати.
Ще до творчості я б віднесла наш вечір талантів. Це коли від рою має виступити декілька чоловік. Був момент, коли діти спочатку не хотіли, але потім почали співати українські пісні, читати вірші - і ми були приємно здивовані таким поворотом подій. Що саме хочуть показати на вечорі діти обирають самі. Такі вечори проводяться декілька разів на табір.
С: У блоці підготовки діти опановують основи домедичної допомоги, ще, використовуючи макети, поводження з такими штуками, як зброя, і різними небезпечними предметами. Це робиться для того, щоб вони змалечку розуміли, що з усіма такими штуками має бути культура поведінки.
Під кожний напрямок є свої інструктори. Робота розподілена так, щоб можна було забезпечити контроль. Діти розподілені на рої – це 10,15 чоловік. І у кожного рою є свій наставник. Але ми намагаємось вчити дітлахів так, щоб якісь внутрішні питання вони могли розібрати роєм. Ройовий – це учасник табору. А от наставник, він же інструктор, підключається вже тоді, коли вирішення проблеми потребує допомоги. У дітей у такий спосіб виховується відповідальність у вирішуванні питань на рівні групи. На роль ройових діти зголошуються самі.
І ще один блок - інтелектуальний: ми робимо історичні бесіди в ігровій формі. До нас приїжджає кандидат історичних наук Тетяна Швидченко і розмовляє з дітьми про історію. Залежно від віку вона по-різному подає матеріал. Так само в нас є люди - або волонтери зі Штатів, або вчителі англійської, які розмовляють з дітьми англійською. Але це подається не у вигляді уроків, бо вони за рік і без того усіх замахують, просто робиться щось на зразок дня англійської.
У: Тобто це пісні, ігри. Наприклад, один день ми граємо в гру українською, а наступного - англійською. І в дітей вже є асоціації з тими словами, які вони чули вчора. Все відбувається в дуже невимушеній формі. Діти входять в такий азарт, що не помічають, що це іноземна мова.
С: У нас є умова, про яку ми одразу попереджаємо батьків: в таборі ми спілкуємося або українською або англійською мовами. Тобто вдома - якою хочете, але ми український табір, і наша цінність - це наша країна. І відповідно у нас є державна мова і мова міжнародного спілкування.
У нас був хлопчик, який просив, мовляв, дайте дві години на день порозмовляти російською мовою. Справа в тому, що в нас така схема користування гаджетами – дві години на день, і те саме він вирішив запропонувати стосовно російської. На що я відповів, що нема питань: я даю дві години на це, але більше не чую жодного російського слова за весь період – не захотів. Ми одразу пояснюємо дітям, оскільки ми зібралися грати в гру – в нас є базові правила, які не можна порушувати. Окрім мов ми не матюкаємось і ставимося одне до одного зі взаємоповагою. Але ми прислухаємося до дітей, через декілька днів після заїду питаємо в них, що їм подобається, а що ні, і що б вони хотіли додати.
У: Додам, що не треба сприймати правила про мову як заборону. Якщо діти невпевнено себе почувають в українській, ми їм говоримо, що наші правила - це один зі способів трішечки самовдосконалитися в цьому питанні.
С: Наш розпорядок дня: підіймаємось о 7 ранку, далі відводиться час на вмивання і приведення себе в порядок, потім руханка, сніданок і заняття. Зазвичай їх по 4 на день - два рухливих, два творчих або інтелектуальне. Між ними обід і дві години вільного часу. Далі рухливі ігри, перекус, ще одне заняття перед вечерею і вечірня програма: це можуть бути посиденьки, дискотека, творчий вечір, перегляд якогось фільму чи спілкування в роях між собою. А о 10 годині ми просимо дітей тихо поводитися, відбій об 11. А ті, хто не хочуть спати, можуть побігати на стадіоні (жартує).
Окрім того, що в нас є базові заняття, до нас будь-хто може долучитися як волонтер. Приїхати, поспілкуватися з дітьми і провести якийсь майстер-клас для них. Тому наповнення буде значно більше за те, що ми заявляємо. Я хочу, щоб наш табір був максимально відкритою платформою в сенсі різних ідей. І вирізнив чотири форми взаємодії для дорослих: таборовий інструктор на всі 10 днів з набором зобов’ язань, інструктор на дисципліну – тобто може приїхати на 3-4 дні і щось провести, волонтер – людина, яка має кілька годин на день присвятити заняттям з дітьми. І ще є гості: це друзі нашої команди, от як Андрій Усач, Ромка Панченко, Юра Писарчук, або ще на пару днів можуть приїхати чиїсь батьки, яким доведеться заплатити лише за харчування, а проживання ми організовуємо. Робиться це для того, щоб люди могли побачити, чим ми займаємось.
Плани і потреби
У: Цього року ми плануємо взяти людину, яка зможе розмовляти з дітьми, якщо між ними виникають якісь проблеми. Обов’язково молоду, яка або навчається на психології або вже закінчила курс. І в нас вже є охочі. В неї не буде такої позиції, що от зараз я вирішу усі ваші питання. Просто ця людина буде на випадок таких консультацій, на які інструкторам не потрібно відволікатись. Ну от, наприклад, проводиться якийсь майстер-клас - і тут між дітьми виникає конфлікт. Тоді включається волонтер, який починає з’ясовувати причини конфлікту і розбиратися в ньому з дітьми, бо на це може піти цілий день.
С: До речі, усіх так би мовити проблемних дітей я бачу ще в потязі. Минулого разу з 60 таких було двоє. Був хлопчик зі страшенним дефіцитом уваги, чомусь у нього в голові сиділо, що увагу можна отримати, зробивши якусь фігню, - і ця дитина тиждень робила якісь пакості.
У: Але ми з ним поговорили про те, навіщо він це робить. Я запитала в нього, що він вміє, щоб інші його оцінили, він сказав, що любить готувати, і спитав, чи можна щось приготувати для всіх – і тоді вони побачать, що я класний кухар. Ходив з цією ідеєю, але потім захворів і пролежав до кінця табору, так нічого і не встигнувши приготувати, але головне, що він сам придумав спосіб, як можна не негативно, а позитивно звертати на себе увагу.
С: Річ у тому, що ми не можемо за десять днів повністю перевиховати когось, або чогось навчити. Мета, яку ми ставимо на таборі – зацікавити дітей, мотивувати, щоб приїхавши додому вони могли займатися тим, що тут побачили і спробували.
Зараз табір активно розвивається. Цього року у нас повністю переобладнається кухня. Їдальня. Чого не вистачатиме завжди – це матеріально-технічної бази, тобто якихось розхідних матеріалів. Хоча необхідне поступово докуповується, але у нас нема одразу мільйона, щоб закупити все і одразу.
У: Ще, з огляду на те, що діти люблять розваги, в майбутньому я бачу більш обладнане місце для дискотек і танців. Цього дійсно не вистачає. Нам потрібне світло, обладнання для музики, мікрофони для конкурсу талантів.
С: Важливий момент – це і збір анкет і організація доставки дітей. Окрім того нам потрібно більше маркетингової, SMM кампанії, для того, щоб про нас дізнались. Ми можемо дуже класно провести табір, але ці питання даються важко.
Фідбек
С: Для нас дуже показово, коли діти знову хочуть приїздити в наш табір.В мене є одногрупниця, яка віддала до нас на Різдвяний заїзд свого сина. Він бував у різних таборах, але повертатись туди не хотів, а от до нас записався тепер аж на два заїзди.
У: Я бувала в декількох таборах досить радянського типу. Але в нашому таборі є те, що потрібно і батькам і дітям. Батькам потрібна ідея, і дітей до нас відправляють ті, хто її підтримують, а дітям потрібна душа. В "Єнотах" справді є душа. Оці всі активності, і позитивний настрій, який постійно тут панує, і ті люди, які з радістю займаються табором не задля галочки, а тому що люблять цю справу – все разом створює круту атмосферу.
Сайт:
сторінка в Facebook:
https://www.facebook.com/strokatienoty/
Картка для збору коштів на табори для дітей загиблих і тяжко поранених:
ПриватБанк
Олександр Чуб
5168742717377299
Віка Ясинська, "Цензор.НЕТ"
