Святослав Вакарчук: "Я розчарований, що зміни відбуваються не так швидко, як хотілось би"

Автор: Євген Кузьменко, Тетяна Ніколаєнко

Про партію "Голос" і відмову брати чинних депутатів до виборчого списку. Про Пінчука, Коломойського і відокремленість від олігархів. Про американських друзів і американських політиків. А також про те, чому мажоритарка – це зло, а парламентські вибори важливіші за президентські.

Багато місяців в Україні очікували повернення Святослава Вакарчука в активну політику. Уважно стежили за всіма його інтерв’ю, чекали на чітку заяву – і щоразу дратувалися від чергової розмитої багатозначності меседжів лідера "Океану Ельзи". А коли він нарешті сказав: "Так, я йду на вибори" - з’ясувалося, що то вже на вибори не президентські, а парламентські, та ще й на чолі свіжоствореної партії "Голос".

Минулого вівторка Святослав став гостем програми "Інтерв’ю на "Цензорі". І хоча часу у нас було небагато – Вакарчук зараз надзвичайно заклопотана людина – розмова вийшла цікавою. Здається, нам вдалося досягти головного – вивести Святослава зі стану "Просвітлений гуру пояснює своїм учням, як досягти ступенів духовного вдосконалення". Вакарчук був у гарній формі, від неприємних тем майже не ухилявся, на провокативні запитання журналістів відповідав жваво і по суті. Здається, цього разу він у політиці надовго і з цілим вагоном ідей. Утім, скоро побачимо!

- Святославе, як виникла назва партії? Це якось пов’язано з "Голосом країни", де ви були одним з тренерів?

- Ні-ні, насправді мені здається, що вона відповідає тому, що ми несем. Ми хочемо голосно говорити про ті справжні зміни, які мають відбуватися в країні. А потім, безумовно, їх реалізовувати.

- Коли ви почали розбудовувати партію і шукати людей? Взагалі, якщо на завтра треба буде подати список, скільки у вас людей є в партії?

- Моє остаточне рішення йти в політику і будувати політичну силу було сформовано перед першим туром президентських виборів. До того зі мною вже була достатньо сформована, хоча і невеличка команда людей-однодумців, які мали різні пропозиції, різні, знаєте, спокуси, навколо всіх. Їм казали: та що ти поруч зі Славою - тут, дивіться, різні кандидати в президенти! Вони абсолютно чітко тримали удар - тому що знали, що у нас є велика мета. І остаточно ми визначились десь приблизно в середині березня. З того часу активно працюємо над формуванням мережі, над тим, щоб наш актив зростав. Займаємось всім, що потрібно для створення партійної структури. Але за ці два місяці, які зараз, ми розуміємо, що у нас - за всієї поваги до розбудови справжньої партії - є інший пріоритет.

- Який?

- Переконати виборців, що наша програма і наші люди є правильні, і вони мають за них проголосувати. Тобто сьогодні наша мета – боротись за голос кожного виборця. Саме тому в якомусь сенсі слово "голос" нас надихає, тому що нам потрібен голос виборця. Ми хочемо нових людей у політиці. Тому коли закінчаться вибори, ми вернемся до більш ґрунтовної розбудови нашої мережі. Тому що на виграші парламентських виборів не закінчується наша ідея.

- Так, після цього через рік будуть ще й місцеві вибори…

- Хтось каже, що і не через рік…Ми ще поживемо, побачимо. "О, сколько нам открытий чудных готовит просвещенья дух…". Так от, я хочу сказати, що зразу, як тільки пройдуть парламентські вибори, у нас, крім того, щоб починати впливати на роботу безпосередньо в парламенті, буде велика дорога. Зокрема, я своєю метою бачу розбудову структури, партії; можливо, навіть, я б сказав, руху – більше, ніж партії – руху "Голос", руху за справжні зміни в політиці, зміни поведінкові. Нам потрібно створити ще одну революцію. Цього разу - не на Майдані.

- Яку?

- В головах. Я вважаю, що наша партія може стати провідником такої революції. Тому що нам чесно потрібно змінювати себе, а не тільки виганяти старих людей і заводити нових. Тому що і нові люди, і ми з вами, - навіть, якщо ми стоїмо на позитивних нових людських принципах – усе-таки заражені вірусом цього минулого пострадянського. І нам потрібно і в собі робити ці зміни. І задача руху "Голос" буде саме в цьому.

Ну, і зрозуміло, місцеві вибори. Оскільки я бачу своєю сильною стороною надихати і об’єднувати людей (це те, що мені вдається), - я думаю, що я це робитиму і в політиці.

- Знаєте, до вас було найбільше зауваження, яке стосувалось вас як політика-початківця: що ви дуже довго мовчали щодо того, чи підете ви в президенти, чи будете займатися політикою. У нас був цілий рік невизначеності: де Вакарчук, він у політиці чи залишається музикантом?

Скажіть, будь ласка, чому вам так важко далось це рішення?

- Мені не важко далось це рішення. Я вважаю, що найбільш важливі рішення в країні, які відповідають, які визначають власне долю кожного українця, відбуваються сьогодні в парламенті. Це найважливіший орган. Тому я ані хвилини не думав, прийняв рішення: потрібно створювати силу і йти в парламент.

- Чому ви довго мовчали на президентських виборах? Можливо, якби ви сказали рік тому навесні, що я не готовий стати політиком, хлопці, не може людина прийти без команди і зразу збудувати щасливе майбутнє. І можливо, якби ви сказали ці слова, Зеленський сьогодні не став би президентом.

- Я би не хотів обговорювати минуле, я завжди відповідаю за свої слова. Я відповідальна людина. Говорю те, що вважаю за потрібне. Я думаю, що ми маємо сконцентруватись на майбутньому. Тому що партія "Голос" йде змінювати політику

- Ви сказали про олігархів на початку, що їх треба переломити, їхній вплив…

- Один з перших законів.

- У вашому контексті все згадують про Віктора Пінчука. Які у вас стосунки з ним, а також, які у вас стосунки з Соросом?

- Я не збираюсь виправдовуватись про те, що хтось щось згадує. Я багато разів говорив, що в мене нема жодних, ніяких близьких стосунків з жодним олігархом українським чи там американським чи, не знаю… Ми працюємо чесно, прозоро. Ми не беремо гроші в олігархів і не збираємось цього робити.

- Звідки будуть гроші на вибори?

- Ну, насправді нам потрібно, ми порахували, на кампанії приблизно 70-80 млн грн. Якусь невелику частину вже вніс я сам. Це, буквально, скільки зміг. Там законом встановлена межа. Проблема з тим, що законодавство у нас так хитро по-єзуїтськи влаштоване, що якщо багаті люди хочуть чесно тебе підтримати, вони не можуть. Тому що там є обмеження, верхній внесок. І через це деякі партії старої політики знаходять підставних осіб, записують внески на бабусь і пенсіонерів, на їхні паспортні дані.

- Це як було у Тимошенко?

- Я зараз не обговорюю конкретних імен, я говорю про те, що бачу і читав в газетах. У нас такого точно не буде. Я можу сказати, що гроші, які нам пропонують, які ми вже сьогодні маємо, - це в основному середній бізнес. Є декілька крупних бізнесменів, які точно не входять в топ-10 і не є ніякими олігархами, - але які теж зголошуються нам помагати. Так, мабуть, від дострокових виборів існує той позитивний момент, що вони дешевші.

- Святослав, много слов, но никакой конкретики.

- Почему?

- Давайте говорить более предметно. Вряд ли Владимир Зеленский стал бы президентом, если бы за ним не стояло "1+1" Коломойского. И партия "Слуга народа" пойдет на выборы, имея поддержку этого канала. И тот же Порошенко пойдет на эти выборы, имея за спиной "5 канал", "Прямой канал". Я правильно понимаю, что вашим главным медиаресурсом будут каналы Виктора Пинчука?

- Це абсолютно не відповідає дійсності.

- А як ви тоді дійдете до людей?

- Наприклад, минулого тижня, як ви бачили, я був на "Свободі слова". За день до того я був на програмі "Підсумки тижня" з Алою Мазур на "1+1". Я не думаю, що хтось може змалювати такий дивний союз олігархічний. Наша позиція щодо тих, хто сьогодні володіє телеканалами, дуже проста. Вони справді володіють телеканалами, і без телевізора сьогодні зробити, скажімо так, швидкий політичний endorsement, - неможливо. То ж ми звертаємось однаково прозоро до всіх власників телеканалів, які є в Україні. Ми готові за справедливими, однаковими для всіх, розцінками купувати там телерекламу. І вимагаємо справедливого рівнозначного доступу до політичних програм, які є в рівних обсягах для всіх.

Ми не вважаємо, що маємо бути десь більше присутніми, або менше. Нам не потрібна тепла ванна. Але ми не сприймемо як свободу слова і рівні правила для всіх таку ситуацію, якщо хтось приходить, а ми - ні. І теж будемо про це говорити голосно. Поки що ми не стикались з тим, щоб хтось закривав нам рота.

- Яки будете йти до людей? Через мітинги, Інстаграм, Фейсбук, телевізор? Через YouTube, як Зеленский?

- Ми будемо іти до людей через мітинги, через Інстаграм, через ролики, через телевізор, через Ютьюб. Через все, що ви назвали, і більше.

- Святославе, але ж ви не такий вже й новачок у політиці. Ви були на Майдані в 2004-му, були в списку "Нашої України" в 2007-му, але склали повноваження у 2008-му. А тоді ж насправді був такий самий запит на зміну облич, на зміну цінностей, на зміну ідей…

- Ні, не був. І я вам скажу, що змінилося і в моїй душі, і в душах дуже багатьох людей. От що я розумію під старою політикою? Перше: це Верховна Рада, приватизована в буквальному сенсі слова, олігархами. Тобто це люди, які контролюють великі або менші групи людей. І це депутати, які насправді, тільки отримавши мандат довіри від виборців, - зразу його зраджують і живуть у зовсім іншій парадигмі. Не всі, але велика більшість…

- Я вас зразу переб’ю і спитаю: як ви збираєтесь це подолати?

- Секунду, можна я завершу все-таки? В 2007 році це було саме так. Друга річ, яка є принциповою. Стара політика – це постійна надія на новообраного президента. Ви згадали 2004 рік, я можу згадати 2014 рік. Ми вибираємо нового президента. Величезний запит в суспільстві, от зараз. Потім сидімо, чекаємо - і нічого не змінюється…Так от, нова політика – це коли ми не віримо в новообраного президента, а заставляємо робити так, щоб він відповідав за свої обіцянки перед виборцями.

І третя річ про стару політику. Це коли до влади приходять люди, які кажуть: ми гарантуємо, що державні інтереси понад усе! А потім з’являється Гладковський, а потім з’являються схеми, а потім з’являються договорняки, свої і не свої. А потім з’являються вілли в Україні і не тільки.

- Добре, а як ви тоді розумієте нову політику?

- Нова політика - це коли люди, які йдуть у владу, йдуть туди задля - є таке англійською слово дуже класне: "public service". Державна служба в буквальному сенсі, як воно є. Це приблизно так само, як служити або волонтерити в армії, розумієте? Це дуже важливі речі, які треба змінити. От ви згадали 2007 рік, ту Верховну Раду. В 2007 році я відчував себе білою вороною. Я змушений був грати за чужими правилами. Мені це не сподобалось. І я зрозумів: ну а що мені тут сидіти? Я за чужими правилами грати не хочу. А одною людиною я буду неефективним… І я пішов, показавши паралельно, що влада як така мене не цікавить і привернув увагу взагалі до проблеми того, що ж роблять депутати. Яка їхня місія, їхня роль.

Але сьогодні ж зовсім інше відчуття. Люди в повітрі відчувають зміни. І цей запит на зміни треба реалізувати. Задача партії "Голос" - провести якомога більше нормальних патріотичних професійних порядних людей з близькими до моїх принципами. І разом – не в одиночку, а разом – великою командою, гуртом робити ці зміни. Так, це не буде легко. Так, там будуть свої нюанси. Я прекрасно розумію, куди ми йдемо. Це не дитячий садочок. Але коли нас буде багато, це буде робити легше.

- Сменим тему. Минувшей осенью я был  на одной из встреч под эгидой американского посольства. И помню, как девушки из пресс-службы настойчиво расспрашивали меня: а что вы думаете о шансах Святослава Вакарчука, если он пойдет в президенты и вообще в политику?

Говорю это к тому, что очень много разговоров про то, что вас поддерживают американцы, различные башни их истеблишмента. Отсюда вопрос: с кем из американцев вы общаетесь? Республиканцы, демократы?

- Є товариш-ірландець Пол Найленд. Це мій близький друг, він тут працює. Він є один із засновників журналу What’s on. Ще у мене друзі зі Стенфорду. От недавно приїжджав професор Френсіс Фукуяма. Я вважаю його своїм другом. Мені дуже цікаво з ним говорити, і ми справді за цей рік подружились.

Якщо ж ви маєте на увазі політичний істеблішмент, то ми спілкуємось зі всіма послами, всіма представниками. Наприклад, сьогодні у мене зустріч з деякими послами країн ЄС. І там не буде американського, на жаль, посла, тому що…

- Тому що зараз цю посаду ніхто не обіймає…

- Ні, тому що Америка не є членом ЄС. Але там буде багато послів. То з ким з них я конкретно спілкуюсь? Зі всіма рівномірно. Ми не маємо жодних пріоритетів. З точки зору зовнішньої політики, я вважаю, що Україна є незалежною державою, ми маємо мати свої інтереси, спілкуватися зі всіма. Але близькі – або, я б сказав, особливі стосунки - мати з тими, хто щиро нас підтримує. А прагматичні стосунки треба мати з тими, хто нас ситуативно підтримує. І, зрозуміло, з тими, хто деколи нам заважає. Плюс ми маємо чітко сформульовану геополітичну ситуацію зараз. У нас є геополітичний виклик, у нас поруч є Росія, яка анексувала Крим і яка фактично анексувала – хоча де-юре вони цього не признають - окупувала території Донбасу, Луганської і Донецької області. І цей геополітичний виклик – він надовго.

- Давайте в американской теме я зайду с другого боку. На чьей стороне были ваши симпатии на выборах президента США? Вы были за Хиллари Клинтон или за Дональда Трампа?

- Ви знаєте, я навіть в українських реаліях говорив публічно, що не підтримую жодного кандидата в президенти. І я маю право залишати за собою таємницю, за кого проголосував. Коли йдеться про вибори іншої країни, взагалі вважається не дуже коректним – а тим більше людині, яка зараз іде в політику - втручатись у внутрішні справи Америки і казати, що я підтримую того або того.

- Чому?

- Це їхня внутрішня справа. Я можу мати якісь свої вподобання, але маю право залишити їх при собі. Тому що якби мені, українцю, американці зараз розказували, хто кращий кандидат в президенти, я би образився - тому що це наша внутрішня справа. Тому я маю право залишати це за собою.

Єдине, що я хочу вам сказати: американські вибори показали, що політика кардинально змінилась у світі, і працювати у політиці почали зовсім інші методи. Так званий політичний істеблішмент відсунутий на маргінес; з’явилася пряма комунікація політиків першого ешелону з безпосередньо виборцем. Без цієї зони істеблішменту, яка роками створювалася в західному світі. Тому навіть сьогодні, коли ми говоримо про партії, і навіть про нашу партію "Голос", ми усвідомлюємо, що партія "Голос" – це не істеблішмент. Партія "Голос" - це сьогодні певне середовище для всіх бажаючих людей об’єднатися, простих звичайних людей, і йти вперед на вибори. Наприклад, у нашому списку - я можу вам сказати це відверто - ми розглядаємо деяку кількість людей, які зголосилися йти до нас волонтерами. Тому що ми бачимо, які їхні персональні дані; бачимо їхні CV, їхні досягнення. І ми хочемо, щоб такі люди, які просто зголосились до нас волонтерами, були в списку партії "Голос" на парламентські вибори. І буквально через день або два ми зробимо цю заяву. Ми не робили її з самого початку, щоб до нас не записувалися всі, хто хотів. Але зараз ми вже маємо цей кістяк…

- А ви можете назвати імена цих людей?

- Ні, ну зараз ми не можемо. Тому що, по-перше, імена буде називати з’їзд, будуть номінаційний комітет, процедура і так далі. Все по-чесному буде більшістю визначатись.

Але сама ідея формування списків у нас - кардинально інша. Нам не потрібні "рішали" в парламенті.

- Да ну. Знаете, так говорят буквально все.

- Неправда. Хто так говорить? Скажіть, хто так говорить?

- Люди Зеленского, "Самопомич". Кстати, вы вели переговори о совместном походе на выборы с "Самопомиччю"?

- У зв’язку з тим, що дехто намагається нас без нас женити, офіційно повідомляю, що партія "Голос" не веде переговори про об’єднання на цих виборах з жодними політичними брендами. Для нас важливі люди.

- Не ведете у тому числі і з "Силою людей" і Українською галицькою партією?

- Ми розмовляємо зі всіма, але не ведемо переговори про об’єднання брендів. Нас цікавлять люди, і ми готові об’єднувати зусилля з людьми з різних партійних брендів.

- Тобто продати вам партію як систему, умовно кажучи, якихось осередків, які будуть від вас працювати на місцях, - не вдасться?

- Ми нічого не продаємо і нічого не купуємо. Це виключено. До речі, в принципах нашої партії написано: ми не продаємо політичних рішень. Це перший принцип. Тобто неможливо зробити так, щоб ми продали свої голоси в парламенті. Безумовно, ми будемо торгуватися, будемо проводити переговори. Ми не наївні хлопчики і дівчатка, все розуміємо, знаємо, як відбуваються бюджетні процеси. Ми знаємо, як відбувається голосування за важливі законопроекти. Один з членів нашої команди Ярослав Железняк є одним з найбільш ефективних лобістів позитивних реформ у парламенті. В свої 29 років, навіть не будучи членом парламенту! Повірте, він знає все те порочне дно парламенту настільки досконало! Він годинами нас інструктував, які бувають речі.

І ми визначили для себе, що є речі, по яких підемо на компроміс заради великої мети. Але є одна річ, яку ми ніколи не будемо робити. Ми не продаєм своїх політичних рішень. От купити нас неможливо. Саме тому мені легко відповісти на питання щодо продажу або купівлі якоїсь партії… В моїй голові це не вкладається. Так, безумовно, в довгостроковому процесі, коли буде довгий час, ми зможем сидіти за каміном або за довгими переговорами, розмовляти про те, як можна об’єднати структури, осередки. Але то вже коли це буде ідеологічно можливо і прийнятно. А зараз у нас кампанія два місяці. Розумієте, це guerilla war (партизанська війна, – ред.), у нас нема розкоші сидіти на з’їздах, довго говорити, хто кращий, або хто гірший. Ми ще раз кажемо всім друзям і соратникам, які хочуть змінювати нашу країну так само, як ми: якщо в нас збігаються принципи, ідеологія, якщо наша програма, яка буде оприлюднена, збігається з вашою, - давайте об’єднувати зусилля зараз і йти в парламент. Все.

- Але була частина депутатів, які не заплямовані – Мустафа Найєм, Світлана Заліщук, ті, хто вийшов із Самопомочі, Олена Сотник – і вони всі розраховували, мені здається, можливо, не конкретно ці люди, а хтось потрапити в список до Вакарчука. Зараз ви кажете, що депутати не будуть в списку

- Так, в них є можливість поговорити з нами і домовитись з нами про нашу підтримку

- В мажоритарці?

- Про спільний похід на мажоритарці. Я вам поясню, чому. Я вважаю, що цей принцип є справедливий. Оскільки ми позиціонуєм себе і щиро віримо, що ми партія справжніх змін, ми хочемо, щоб наш список був абсолютно новим, щоб туди мали змогу зайти ті люди, яких ще не знає виборець, але в яких ми впевнені, і за яких я особисто і наша команда відповідаємо. Це якісні юристи, якісні економісти, спеціалісти з охорони здоров’я, спеціалісти з освіти. Вони не ходять по телебаченню сьогодні. У них немає розлогих постів у фейсбуках, вони не сиділи 5 років в парламенті. Але ми точно знаємо, що це люди, які будуть робити і досягатимуть конкретного результату. Нам потрібно якомога більше таких людей в списку. Саме тому ми ухвалили чесне рішення: якщо є народні депутати, чиї ідеологічні засади співпадають із нашими, якщо ці люди поділяють наші принципи, якщо вони справді достойні люди, - то я впевнений, що 5-річний досвід їхньої діяльності дасть їм можливість вийти до людей напряму, вийти на округ з їхньою впізнаваностю, з їхніми досягненнями і сказати: люди, ми йдемо боротись за ваші голоси. Деяких з них ми з великою радістю (і навіть, я б сказав, будем горді) підтримаємо. І такі випадки вже є. Деякі мажоритарні округи будуть заповнені… там будуть діючі народні депутати, які будуть підтримані нашою політичною силою. Це наша позиція.

- Як ви взагалі ставитесь до мажоритарки та її майбутнього?

- Це є зло. І воно має бути знищене.

- А ви не думаєте, що закриті списки – це ще більше зло?

- Я думаю, що і закриті списки, і мажоритарка – це стара політика, проти якої ми боремось. Тому що, насправді, як людина і як виборець я поділяю ідею якомога швидшого перезавантаження влади. Я розумію бажання людей: вони хочуть, щоб ця стара Верховна Рада зникла як політичне явище і прийшли нові люди. Я підтримую це. І мені насправді, як новому політику, все одно, коли йти на вибори – на дострокові чи строкові. Ще невідомо, що краще. Там свої плюси і мінуси. Але я вважаю, що якщо вже така жорстка позиція, щоб одзразу міняти, то навіщо починати все зі старих правил?

Мені здається, що треба було дотиснути, зробити і показати, що зміни починаються зі зміни виборчого законодавства. Мене розчаровує те, що ми ідем у новий світ, парламент на 5 років, знову з мажоритаркою, знову з закритими списками. Як завжди. Тому для того і йдемо в парламент, щоб вже в нашій каденції раз і назавжди покінчити з цим.

- Можливо, президенту не треба було розганяти парламент, а просити його змінити?

- Я вже не буду зараз оцінювати те, що сталось, але я розчарований тим, що зміни відбуваються не так швидко, як хотілось би. І саме у просуванні швидких змін ми бачимо своє позиціонування в парламенті. З того, що я сказав, воно буде зрозуміло. Президент країни – це інститут, який ми поважаємо. І ми як виборці, як партія, зацікавлені в тому, щоб наша держава процвітала. І, безумовно, в цьому сенсі ми бажаємо президенту успіху і готові підтримувати всі його позитивні реформи. Більше того, будемо пропонувати ще більш радикальні і швидші, і кардинальніші реформи. Тому що нема часу чекати. І в цьому сенсі ми - такий драйвер змін, і для того йдемо в парламент. Але якщо президент буде зраджувати своїх виборців, або не робити ті речі, які він обіцяв, то ми змусимо його відповідати перед виборцями. І в цьому теж ми бачимо свою місію.

- До речі, ви з Зеленським перед виборами контактували?

- Я не спілкувався з ним два роки.

- А після того, як він вас тролив: мовляв, Славко, ти йдеш чи не йдеш?

- Цей епізод, він же був по відео. Він не говорив зі мною.

- Но Коломойский вместе с Зеленским звонили вам, чтобы спросить, пойдете ли вы на выборы? Он говорит об этом в интервью "УП".

- Так, була така ситуація, я підтверджую. Це було десь два роки тому. З того часу я не спілкувався з жодним з них ні по телефону, не особисто

- Те, що він розказував, це було два роки тому, навіть не рік?

- Два.

- Святослав, вы сейчас говорите нам красивые, технологичные вещи…

- …Я говорю те, в що я вірю…

- Верные вещи, в которые вы верите. Но вы понимаете, что многие люди пойдут голосовать за вас, потому что будут считать вас альтернативой Зеленскому? Это реванш против Зеленского, вы это понимаете? Многие из них мыслят так: Святослав - наш интеллигентный представитель, человек искусства против их Президента. Которого мы не воспринимаем, потому что (дальше начинаются расхождения) он исповедует то ли "ватные ценности", то ли "ценности юго-востока"…

- Я категорично відкидаю позицію розділяти людей за їхніми політичними поглядами. Я слідкував за президентською кампанією дуже уважно. І ви не уявляєте собі, як деморалізувало і мене, і моїх друзів, думаючих колег - те, скільки ненависті і бруду було вилито на опонентів прихильниками обох кандидатів. Більше цього, всіма кандидатами ця технологія всіляко підсилювалась. І оце "розділяй і володарюй" - це було жахливо.

- Но разве к парламентским выборам наш политикум изменится? Разве не нужно иметь острые зубы, чтобы не съели тебя самого?

- Дивіться, зуби треба мати, але зуби повинні бути для того, щоб ти міг захищати свою гідність, свободу і виборців, які за тобою стоять. Але зуби не потрібні для того, щоб розгризати м'ясо до крові і показати, що ти - альфа-самець; і що ти агресивніший і сильніший. Нам треба міняти правила. Не вся політика в світі так робиться. Політика буває жорстка, неприємна, десь брудна. Політика буває цинічна. Але навіть у політиці мають бути свої червоні лінії. І в українській політиці пора поставить свої червоні лінії. Їх же нема, подивіться! Це ж гоббсівська війна всіх проти всіх. Пора це змінювати. І я дам вам маленький екскурс в історію. Ви знаєте, коли з’явилась ідея сучасних політичних держав? В 1648 році був підписаний Вестфальський мирний договір, який закінчив собою тридцятирічну війну. До того існувало поняття сили. Хто сильніший, той завойовує; у кого сильніша армія, той диктує. Хто суверен, того і право.

- Росія й досі так думає.

- І ця тридцятирічна війна зробила дуже важливу річ. Ніхто не міг виграти. Тисячі, мільйони людей загинули. І тоді вони нарешті зустрілися - і сказали: окей, давайте визнаємо правду і домовимося: якщо є держава, то, яка б вона не була маленька, ми признаємо її право на самовизначення. Ніхто не має права її рухати!

І ці правила з горем пополам існували дуже довго, фактично до Першої світової війни. А потім – і до Другої світової, коли з’явилися інші обставини. Але правила існували не тому, що люди такі були добрі. А тому що вони втомилися боротися.

Мені здається, що і ми втомились боротися. Всі. І суспільство, і прості люди, і виборці, і навіть ті, кого ми називаємо олігархами. Я впевнений, що вони втомились боротись один проти одного. Чому вони це роблять? Тому що не довіряють тій владі, яка приходить визначати правила. Бо кожен раз приходить нова влада - і виявляється, що ці правила для всіх працюють, а для неї, для її друзів – ні. І ми починаємо спочатку.

Тому наша задача, коли я кажу про нову політику, – не просто змінити прізвища. Я впевнений, що якщо виборці нас підтримають і нас буде велика кількість, то нам треба буде змінити саму систему відносин. І жорстко бити по руках тих, хто порушує правила. І знайти можливість це зробити.

- Святослав, я отлично себе представляю, как вы, такой незапятнанный и в белых одеждах, приходите в Верховную Раду…

- Та не буду я незаплямований.

- Но ведь в парламенте необходимо создавать коалицию, общаться, вести переговоры, заключать союзы, обменивать места…

- …Можна я вас зупиню?

- …которые давно привыкли пересекать эту красную линию.

- Послухайте, якщо в Верховній Раді буде ситуація, що якась умовна більшість буде працювати проти самої державності України; якщо буде небезпека поставити під ризик саме існування держави, - тоді я готовий на багато речей ради того, щоб зупинити це. Але я впевнений, що мудра політика – це теж нова політика. Тому треба перестати працювати коло камер. Завжди є можливість розмовляти. Завжди!

- Спасибо, Святослав. Это была программа "Интервью на "Цензоре". Мы пытались пробить кое-где защиту Святослава, но это оказалось не так-то просто. Видно, что уже политик нарождается! Спасибо вам.

- Дякую вам. Дякую, що підтримали українську державність і українську армію.

Євген Кузьменко, Тетяна Ніколаєнко, "Цензор.НЕТ"