Чому терміново потрібен новий Житловий Кодекс
Щотретя скарга до органів захисту прав споживачів стосується житлово-комунальної сфери. Українці незадоволені співвідношенням "ціна-якість" і скаржаться на те, що сплачують "за повітря" – тобто, за ненадані послуги.
З року в рік обговорюється непрозоре ціноутворення, труднощі з контролем якості та кількості наданих послуг, паразитування комунальних та комерційних структур на щоденних потребах мешканців багатоквартирних будинків.
Арсеній Пушкаренко
Житлово-комунальна сфера досі не реформована і живе за законами часів Андропова. Чинний Житловий кодекс ухвалений 36 років тому і містить таку преамбулу: "Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства і здійснюючи курс на підвищення матеріального і культурного рівня життя народу, Радянська держава послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва". Це ставить під питання не тільки актуальність кодексу, а навіть його адекватність ситуації в ХХІ столітті.
Підходи і принципи недолугого Житлового кодексу УРСР давно відійшли в минуле, він не бере до уваги ринкові реалії.
Нового комплексного Житлового кодексу за всі роки незалежності так і не прийнято, незважаючи на кілька спроб. Натомість у житлове законодавство вносяться різні поправки та зміни, які тільки посилюють перекоси.
У 2017 році Верховна Рада ухвалила закон про житлово-комунальні послуги, який мав на меті врегулювати відносини між споживачами та надавачами комунальних послуг. З 1 травня 2019 року всі положення цього закону набули чинності.
Закон визначає комунальними послугами тільки постачання тепла, гарячої та холодної води і водовідведення. І тільки на ці послуги місто може впливати в установленні тарифів. Решту послуг – це повний політ фантазії в ціноутворенні і диктат з боку надавача послуг.
Більше того, закон встановлює оплату не тільки за спожиті ресурси, (теплоносії, газ, воду, електроенергію тощо), але й за доставку цих ресурсів, чого раніше не було.
Квартирна плата, яка досі враховувала низку послуг, тепер "розщеплюється" і з неї виділяється частка оплати за вивезення сміття. Виділені тарифи зростають мало не щокварталу, хоча якість послуг залишається незмінною. При цьому апелювати до державних органів чи органів місцевого самоврядування більше немає сенсу – вони не мають впливу на ситуацію.
Ще одним ноу-хау закону є те, що боржникам, які не сплачуватимуть "комуналку" вчасно (а таких боргів на сьогодні в Україні – понад 70 млрд гривень), нараховуватимуть пеню.
Неврегульованим є також ринок приватних компаній-управителів. У Києві мешканці 40 будинків не погодилися на підвищення плати за утримання будинку та прибудинкової території, і їхня приватна управлінська компанія розірвала договір в односторонньому порядку. Фактично приватні управителі кинули мешканців напризволяще, - це стало можливим завдяки недолугому закону.
Також закон передбачає, що об’єднанням мешканців будуть передані на баланс їхні будинки. Але технічний аудит не передбачений. Тому, в якому стані передаються будинки, викликає велике запитання. Адже 85% житлового фонду України було збудовано до 1991 року. Всім нам відомо, що десятиріччями в структурі тарифу квартплати закладалися витрати на поточний ремонт. Думаю, нікому не треба розповідати, що ніякого поточного ремонту проведено не було. За винятком аварійних ситуацій. Тому фактично десятиліттями з нас збирали кошти, належним чином не надавали послуги, а тепер держава спільно з місцевою владою переклала на нас всю повноту відповідальності за технічний стан будинків. Місцева влада фактично привласнила кошти мешканців, сплачені за поточний ремонт.
Перелічувати недоліки існуючого законодавства можна довго. Закон про житлово-комунальні послуги не дає відповідей на багато питань. Це тільки рамковий документ, який окреслює проблематику. Без підзаконних актів закон не працює ефективно. Тепер мешканці є заручниками обставин, коли ціла низка міністерств та відомств має розробити та узгодити відповідні регуляторні акти. Був навіть визначений строк на таку розробку – до 1 червня 2018 року, а набуття чинності закону загалом було відтерміноване до 1 травня 2019 року. Але горе-чиновники за 1,5 року все одно не спромоглися підготувати всі відповідні підзаконні акти.
Фактично, мешканці є заручниками ситуації, в яку їх завела Верховна Рада і Кабмін. Люди залишилися сам-на-сам з будинками, які, м’яко кажучи, потребують негайної модернізації.
Тут варто згадати про досвід східноєвропейських країн. Там спочатку привели в порядок будинки, а потім передали їх мешканцям на баланс. Є протилежний досвід – російський. Там мешканцям передавали будинки без ремонту та аудиту. В результаті, в Росії розквітнули шахрайські схеми. Під тиском необхідності модернізації будинків, нечесні управителі переконували мешканців збирати кошти на ремонт або брати кредит, а потім зникали з цими грошима.
Українська влада в особі уряду та нинішнього складу парламенту пішла не цивілізаційним шляхом Польщі та Чехії, а шляхом "дикого сходу", кинувши людей напризволяще – так само, як російська влада.
Назріла нагальна потреба прийняти новий Житловий кодекс, який врахував би зміни у суспільстві та економіці, систематизував би законодавство в сфері ЖКГ. Це остання соломинка, яка здатна порятувати мешканців. Регулювання в житлово-комунальній галузі буде зібрано під парасолькою єдиного документу, а не "розкидано" по сотнях галузевих інструкцій і постанов, які можуть суперечити одна одній.
Сьогодні над проектомтакого єдиного системного документу працює Громадський Комітет з розробки нового Житлового кодексу. До комітету входять провідні експерти галузі та представники громадськості, які прагнуть збалансувати права споживачів та надавачів послуг і зробити сферу ЖКГ прозорою та ефективною.
Арсеній Пушкаренко, голова правління Центру захисту прав громади Голосіївського району Києва
