Проект Військово-медичної доктрини від професора-героя АТО В.Стеблюка

Професор Стеблюк разом з колегами пропонує вперше в Україні своє комплексне бачення проблеми військово-медичної доктрини. Цензор.НЕТ розміщує проект доктрини з огляду на важливість і актуальність цієї теми для держави.

Доктор медичних наук Всеволод Стеблюк пройшов АТО, був у пеклі Іловайська. В інтерв'ю Цензор.НЕТ у вересні він розповів, що хоче принести користь в організації військово-медичної служби.

Пропонуємо текст для ознайомлення та дискусії.

Проект

КОНЦЕПЦІЯ

ВОЄННО-МЕДИЧНОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНИ


Вступ


Активна і миролюбива спрямованість зовнішньої політики України не виключає загрози агресії та імовірності виникнення війни. У зв'язку з цим Збройні Сили України, керуючись вимогами Президента та Уряду України, положеннями воєнної доктрини, які мають сугубо оборону направленість, повинні бути готові та здатні у будь-яких умовах відбити можливу агресію противника і виконати поставлені перед ними завдання.

Забезпечення національної безпеки є стратегічним завданням та важливою функцією кожної незалежної країни, основною сферою діяльності її політичних і державних інститутів. Національна безпека України спрямована на повну реалізацію життєво важливих інтересів людини, суспільства та держави, забезпечення сприятливих умов існування та розвитку нації, збереження та примноження її матеріальних і духовних цінностей.

Важливою складовою та ресурсом національної безпеки України є здоров'я її громадян, в тому числі, військовослужбовців Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави (далі - військовослужбовців).

Провідним стратегічним завданням держави, важливою складовою та ресурсом національної безпеки України є постійна турбота про поліпшення здоров'я кожного військовослужбовця, забезпечення ефективної діяльності системи медичного забезпечення Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави як сукупності загальнодержавних та галузевих медично-соціальних заходів, створення для військовослужбовців широкої доступності медичної допомоги в мирний та воєнний час.

Вирішення всіх складних питань, які впливають на стан здоров'я призовників, організацію медичного огляду та якість комплектування збройних сил повинно стати предметом постійної уваги і турботи держави і суспільства, пріоритетним напрямком соціальної політики.

Одне з головних завдань сучасної військової медицини полягає у всебічному забезпеченні людського чинника у військовій справі - найважливішого елемента воєнної потужності держави, роль якого у забезпеченні боєздатності військ на теперішній час значно зросла. Це зумовлено, з одного боку, застосуванням у сучасних війнах зброї з високими вражаючими характеристиками, що викликає значні за масштабом санітарні втрати, а з іншого боку - тим, що збройні сили економічно розвинутих країн складаються, головним чином, зі спеціалістів, які керують високотехнологічною військовою технікою.

Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її виконання шляхом реалізації положень Конституції України, законів України щодо створення безпечних умов життя та праці громадян, якісної медичної допомоги та запровадженням ефективних механізмів фінансування і управління охороною здоров'я в мирний та воєнний час.

Виконання зазначених функцій держави в умовах воєнного стану потребує об'єднання спроможностей і зусиль медичних служб Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави (далі - військово-медичні служби), а також відмобілізованих установ, закладів загальнодержавної охорони здоров'я охорони здоров'я та медичних організації інших форм власності (далі - медичні служби) в рамках єдиного медичного простору об'єднані основним нормативно-правовим документом - Воєнно-медичною доктриною України.

Мобілізаційна робота у Збройних Силах України та інших структурах сектору безпеки держави - це заздалегідь спланований і спрямований комплекс заходів, які здійснюються в мирний час командуючими, командирами, штабами і військовими комісаріатами у взаємодії з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, підприємствами, установами та організаціями інших форм власності з метою створення необхідних умов для своєчасного проведення мобілізації в особливий період.

Державна політика щодо створення єдиного медичного простору, ліквідації вузьковидових підходів та територіальний принцип організації роботи військово-медичної та медичної служби дозволить оптимізувати структуру системи медичного забезпечення та чисельність особового складу медичних частин та закладів, яка повинна відповідати стандартам провідних країн та бути уніфікованою і забезпечити інтеграцію ресурсів, сил та засобів медичного забезпечення для їх комплексного використання в інтересах усіх військових організмів, які дислокуються в межах держави в мирний та воєнний час.


Розділ 1. Загальні положення


Воєнно-медична доктрина України (далі - Доктрина) - це сукупність науково обґрунтованих принципів, що визначають систему і методи медичного забезпечення бойових дій військ в конкретних історичних умовах, які включають засоби і методи збройної боротьби, рівень медичної науки і практики, стан сил і засобів, а також особливості театрів воєнних дій.

Правовою основою її розроблення є Конституція України, закони України та інші нормативно-правові акти з питань охорони здоров'я в Україні, оборони держави і застосування Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави. Доктрина ґрунтується на нових наукових досягненнях медичної науки і практики (воєнної та цивільної), а також на Воєнній доктрині України.

Доктрина відображає загальні положення, принципи та вимоги щодо організації медичного забезпечення військ, цивільного населення і не деталізує окремі його складові та клінічні аспекти.

Положення Доктрини поширюються на медичне забезпечення Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави у мирний і воєнний час. Вона є основою для розроблення інших нормативно-правових актів і керівних документів з питань медичного забезпечення Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави.

До структур сектору безпеки держави відносяться військово-медичні служби Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Внутрішніх військ України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони.

Військово-медичні служби створюються відповідно до потреб військових формувань, мають власну систему управління, організаційно-штатну структуру та визначений комплект сил і засобів.

Необхідна кількість загальнодержавних закладів охорони здоров'я, що залучаються для медичного забезпечення військ у воєнний час, визначаються урядом України відповідно до законодавства.

1.1. Мета та завдання

Мета Концепції Доктрини - об'єднання зусиль та забезпечення взаємодії військово-медичних служб із залученням установ, закладів загальнодержавної охорони здоров'я та медичних організацій всіх форм власності в рамках єдиного медичного простору для досягнення максимальної ефективності їх діяльності щодо медичного забезпечення бойових дій військ у воєнний час, реалізація яких сприятиме збереженню та зміцненню системи громадського здоров'я, пріоритетності профілактичного напрямку діяльності сфери охорони здоров'я, зниження показників захворюваності, інвалідності та смертності населення, підвищення якості та ефективності надання медичної допомоги, запровадженню ефективних організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів, підвищенню соціальної справедливості і захисту прав громадян на охорону здоров'я в мирний час.

Мета Доктрини - створення доступної, універсальної, багатопрофільної, ефективної системи медичного забезпечення військ, яка передбачає надання медичної допомоги за територіальним принципом та дозволить запобігти, обмежити і максимально скоротити масштаби ураження військ в мирний та воєнний час шляхом створення гарантованих можливостей щодо організованого реагування сил та засобів військово-медичної служби. Діапазон мети включає забезпечення високої якості лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, усіх компонентів процесу медичного забезпечення на підставі адекватного рівня організації, наявність сучасного технічного оснащення, всебічного ресурсного забезпечення як факторів, які базуються на передових науково-теоретичних розробках, а також зміцнення та відновлення здоров'я військовослужбовців, підвищення бойової готовності військ при відповідному підвищенні ефективності використання медичних і немедичних ресурсів шляхом створення системи медичного забезпечення військ, яка повинна відповідати новим соціально-економічним умовам і сучасним завданням навчально-бойової підготовки військ.

Стратегічна перебудова системи медичного забезпечення військ повинна здійснюватися в рамках державної політики і стратегії удосконалення Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави у мирний та воєнний час.

Вирішальне значення у досягненні основної мети Доктрини мають такі напрямки: державна політика щодо розвитку охорони здоров'я в Україні; організація взаємодії та поєднання зусиль військово-медичних та медичних служб щодо медичного забезпечення військ та населення у воєнний час; забезпечення постійної готовності сил і засобів військово-медичних служб та медичних служб в рамках єдиного медичного простору в мирний та воєнний час; профілактична спрямованість системи медичного забезпечення збройних сил; будівництво системи медичного забезпечення військ на сучасних економічних засадах, в т.ч. впровадження бюджетно-страхової медицини; якісне надання первинної та спеціалізованої медичної допомоги у разі поранень, травм і захворювань, якнайшвидшого відновлення боє- та працездатності; медикаментозне та матеріально-технічне забезпечення функціонування військово-медичної служби; управління військово-медичною наукою та інноваційна політика; кадрова політика; формування медико-санітарної культури населення та військовослужбовців.

Системний підхід до політики системи медичного забезпечення військ передбачає, що кожен з цих напрямків є складовою частиною цілісної Доктрини, які структурно та функціонально взаємопов'язані.


1.2. Принципи медичного забезпечення військ

Принципи медичного забезпечення військ - це основоположні ідеї, найважливіші рекомендації про способи і форми медичного забезпечення військ з метою збереження, укріплення і відновлення сил і здоров'я особового складу як найважливіших факторів, що визначають високу бойову готовність і боєздатність військ.

В основу Доктрини покладені такі основні принципи:

детермінація процесів цільової діяльності військово-медичної та медичної служб потребам управління рухом поранених і хворих у воєнний час;

розподіл цільової діяльності військово-медичної та медичної служб і її обумовленість детермінуючим факторам - процесам руху поранених і хворих та впливу факторів бойової (оперативної) і тилової обстановки на функціонування системи медичного забезпечення військ у воєнний час;

тотальне логістичне наповнення цілеспрямованої діяльності системи медичного забезпечення військ у мирний та воєнний час;

лімітуючи логістичні фактори під час реалізації цілеспрямованої діяльності військово-медичної та медичної служб в рамках логістичних систем;

організація надання медичної допомоги населенню у воєнний час;

системне і сценарне моделювання умов функціонування системи медичного забезпечення військ при стратегічному плануванні у мирний та воєнний час;

економічна обґрунтованість системи медичного забезпечення військ у мирний та воєнний час;

повне використання потенціалу умов макросередовища і військово-медичної та медичної служб у мирний час для переходу до формування адекватних інноваційних форм системи медичного забезпечення військ у воєнний час.


1.3. Вимоги до системи медичного забезпечення

Система медичного забезпечення Збройних Сил України, інших структур сектору безпеки держави та відмобілізованих установ, закладів загальнодержавної охорони здоров'я і медичних організації інших форм власності в рамках єдиного медичного простору у воєнний час (далі - система медичного забезпечення) формується на основі суворої ієрархічності і централізації, чіткого розмежування функцій, ефективної взаємодії і відносної самостійності.

Система медичного забезпечення повинна включати ряд складових елементів, головними з яких є: структура, склад і чисельність; система управління; система медичного та технічного оснащення; система комплектування; проходження військової служби та підготовка військово-медичних кадрів; система підготовки і накопичення мобілізаційних резервів медичного призначення; інфраструктура військово-медичної та медичної служб; система всебічного забезпечення функціонування військово-медичної та медичної служб; система бойової і мобілізаційної готовності військово-медичної та медичної служб.

Можливості системи медичного забезпечення мають бути адекватними чисельності військ, їх завданням, напруженості бойових дій, сучасним видам озброєння, очікуваним розмірам і структурі санітарних втрат.

Загальні принципи, вимоги і стандарти єдині для профілактики захворювань (травм), надання медичної допомоги, лікування та реабілітації у діяльності військово-медичної та медичної служб на воєнний час.

Вона передбачає перехід від відомчої до територіальної організації медичного забезпечення на рівні військових гарнізонів і визначених зон територіальної відповідальності, інтеграцію військово-медичної служби із загальнодержавною системою охорони здоров'я, створення економічного механізму підвищення якості медичної допомоги.


Розділ 2. Організаційні основи системи медичного забезпечення


2.1. Закономірності побудови та функції системи медичного забезпечення

Організаційні засади та ефективність діяльності військово-медичних та медичних служб, закономірності побудови та функції система медичного забезпечення військ визначаються Воєнною доктриною України, принципами та основними положеннями військового мистецтва, що визначають спроможність, цілісність, стійкість та перспективи розвитку системи медичного забезпечення Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави.

Доктрина визначає єдність поглядів на організацію, тактику та порядок застосування сил і засобів військово-медичних та медичних служб у воєнний час.

В основу організації системи медичного забезпечення військ покладені такі напрямки:

державна політика щодо розвитку охорони здоров'я в Україні;

профілактична спрямованість системи медичного забезпечення збройних сил;

будівництво системи медичного забезпечення збройних сил на сучасних економічних засадах, в т.ч. впровадження бюджетно-страхової медицини;

якісне надання первинної та спеціалізованої медичної допомоги;

медикаментозне та матеріально-технічне забезпечення функціонування військово-медичної служби;

управління військово-медичною наукою та інноваційна політика;

кадрова політика;

формування медико-санітарної культури населення та військовослужбовців.

Поряд з цим, на військово-медичну службу покладено:

збереження необхідного рівня професійного здоров'я військовослужбовців як визначального фактора боєготовності та боєздатності військових формувань Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави;

розробка та впровадження принципів, єдиних організаційних вимог і професіонально-технічних стандартів системи медичного забезпечення військ;

своєчасність, наступність і послідовність у наданні медичної допомоги та лікуванні поранених і хворих;

наявність єдиних поглядів на методи профілактики, діагностики та лікування поранених і хворих (загальнодержавні медичні стандарти, клінічні протоколи та військово-медичні стандарти);

розподілення єдиного лікувально-діагностичного процесу на ряд послідовних взаємопов'язаних заходів, що відповідають певним рівням надання медичної допомоги, поєднаних з евакуацією поранених і хворих за призначенням;

ешелонування та наближення медичної допомоги, у тому числі спеціалізованої, до пораненого (хворого) на основі використання сучасних медичних технологій та скорочення кількості етапів надання медичної допомоги;

визначення нової ролі органів управління системою медичного забезпечення в єдиній системі управління військами;

удосконалення технологічних аспектів медичного забезпечення військ;

проведення реорганізації військово-медичних структур та оптимізація чисельності медичного персоналу військово-медичної служби;

оптимізація прямих і побічних фінансових витрат збройних сил за рахунок зниження захворюваності та смертності військовослужбовців;

розробка та впровадження нової економічної моделі системи медичного забезпечення військ;

територіальний принцип медичного забезпечення та інтеграція системи медичного забезпечення військ в єдиний медичний простір України;

забезпечення конституційних прав військовослужбовців, членів їх сімей та військових пенсіонерів України щодо медичного забезпечення.

В основу організації системи медичного забезпечення військ покладені: відносна автономність; висока мобільність сил та засобів; гнучкість; постійна готовність частин та засобів; висока бойова та мобілізаційна готовність; керованість і здійснення своєї діяльності відповідно стратегії та тактиці дій військ, організації Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави.

Система медичного забезпечення потребує удосконалення системи управління військово-медичної служби, яка стосується основних управлінських вертикалей медичного забезпечення: лікувально-евакуаційної, лікувально-діагностичної, санітарно-епідеміологічної, медичного постачання та підготовки військово-медичних кадрів.

Стратегічним завданням військово-медичної служби є приведення її складу, структури і чисельності у відповідність до змін чисельності військ, їх завдань, величини і структури контингентів, які будуть знаходитися на їх медичному забезпеченні в Збройних Силах України та інших структурах сектору безпеки держави, а також відмобілізованих установ, закладів загальнодержавної охорони здоров'я та медичних організації інших форм власності в рамках єдиного медичного простору в умовах постійної готовності служби до виконання покладених на неї завдань у мирний та воєнний час.


2.2. Структура та основні напрямки діяльності військово-медичної служби

Військово-медична служба являє собою спеціальну організацію, яка включає медичні підрозділи, частини, заклади, з'єднання і органи управління, призначені для медичного забезпечення військ (сил) в мирний та воєнний час. Організаційна структура військово-медичної служби залежить від організаційної структури, завдань і характеру бойових дій, виду збройних сил, особливостей медичного забезпечення, а також від завдань, які покладаються на відповідні її формування. Загальне керівництво військово-медичною службою здійснює керівництво Збройних Сил України та інших структурах сектору безпеки держави через підпорядкованих військово-медичних керівників.

Для організації і проведення заходів із медичного забезпечення військ у безпосередньому підпорядкуванні військово-медичних керівників передбачені органи управління лікувально-евакуаційним забезпеченням на регіональному і територіальному рівні; пересувні госпітальні бази, лікувально-профілактичні і санітарно-епідемічні заклади, органи військово-лікарської і судово-медичної експертизи, військово-медичний навчальний заклад і наукові установи безпосереднього підпорядкування. Керівництво медичною службою з'єднань і частин військово-морських сил та сил повітряної оборони Збройних Сил України здійснюють відповідні начальники медичних служб.

Питаннями організації медичного забезпечення всіх категорій військовослужбовців покликана займатися військово-медична служба Збройних Сил України, на яку покладено виконання таких завдань: медичне забезпечення навчально-бойової підготовки військ (сил флоту); забезпечення високої бойової та мобілізаційної готовності сил і засобів медичної служби; участь у комплектуванні збройних сил здоровим поповненням; організація і проведення заходів із збереження та зміцнення здоров'я особового складу; забезпечення санітарно-епідеміологічного стану військ (сил флоту); надання медичної допомоги військовослужбовцям та їх лікування; організація бойової підготовки і підвищення кваліфікації особового складу медичної служби; забезпечення військ (сил флоту) медичним майном; військово-медична підготовка, пропаганда гігієнічних знань, здорового способу життя; наукова розробка проблем медичного забезпечення військ в мирний та воєнний час.

Головним завданням військово-медичної служби щодо системи медичного забезпечення військ є перехід на територіальний принцип забезпечення військ (сил) незалежно від їх підпорядкованості.


2.3. Організація лікувально-евакуаційних заходів у військах

В комплексі заходів медичного забезпечення військ, які здійснюються військово-медичною службою в умовах сучасної війни, найскладніша i найвідповідальніша роль належить лікувально-евакуаційним заходам (ЛЕЗ).

ЛЕЗ у військах включають: розшук, збір поранених і хворих, надання їм усіх видів медичної допомоги, їх евакуацію, лікування та медичну реабілітацію. ЛЕЗ є однією із найважливіших складових частин медичного забезпечення збройних сил у воєнний час. Основна їх мета - збереження життя і найскоріше відновлення боєздатності і працездатності у можливо більшої кількості тих, що вибули із строю військовослужбовців в результаті бойового ураження або захворювання, що є в умовах сучасної війни найбільш ефективним способом поновлення масових бойових втрат особового складу військ.

Пораненим (хворим) військовослужбовцям медична допомога надається в медичних підрозділах військових частин і з'єднань, військових та (або) цивільних закладах охорони здоров'я, які є основою для формування ешелонів медичної евакуації (ЕМЕ). Кількість ЕМЕ, місця їх розгортання, а також види і обсяги медичної допомоги, які на них надаються, визначаються умовами оперативної і бойової обстановки та величиною санітарних втрат.

Основними принципами розгортання ЕМЕ є максимальне наближення їх до осередків санітарних втрат, ешелонування та скорочення їх кількості у лікувально-евакуаційному процесі.

Сутність системи ЛЕЗ полягає у своєчасному послідовному та спадкоємному проведенні пораненим та хворим необхідних лікувальних заходів на полі бою /у вогнищах масових санітарних втрат/ та в ЕМЕ у поєднанні з їх евакуацією до лікувальних частин і установ, які забезпечують надання вичерпної медичної допомоги та повноцінне лікування.

Своєчасність медичної допомоги досягається організацією безперервного вивозу (виносу) поранених i хворих з поля бою /осередків масового ураження/, швидкою їх доставкою в ЕМЕ та правильною організацією роботи останніх. Суттєве значення має також наближення ЕМЕ до військ i своєчасне їх висування до районів i рубежів масових санітарних втрат.

Спадкоємність у лікуванні поранених i хворих досягається, насамперед, єдиним розумінням патологічних процесів, які проходять в організмі при ураженнях i захворюваннях, єдиними методами їх профілактики та лікування. Обов'язковою умовою спадкоємності медичної допомоги являється чітке ведення медичної документації. Без цього неможливо знати, яка медична допомога вже надана на попередньому ЕМЕ i, як наслідок цього, як потрібно її продовжувати.

В основі системи ЛЕЗ присутні такі головні принципи:

розчленування медичної допомоги між ЕМЕ, поєднання заходів у наданні допомоги і лікуванню з евакуацією, евакуація за призначенням, послідовність i спадкоємність у наданні допомоги і лікуванні, спеціалізація медичної допомоги і лікування.

Поряд з цими принципами для системи ЛЕЗ характерно наступне:

скорочення кількості ЕМЕ (медичний пункт, окремий медичний загін, територіальна госпітальна база (у лікувально-евакуаційному процесі);

наближення сил i засобів медичної служби (медичних пунктів, лікувальних установ, окремих лікувальних та евакуаційних транспортних частин) до районів виникнення масових санітарних втрат з метою швидкого надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги пораненим i хворим i наступного лікування тих контингентів поранених i хворих, які не підлягають евакуації за межі фронту;

якомога ранній розподіл евакуаційних потоків i організація лікування у межах фронту більшої частини поранених;

евакуація поранених i хворих, які не підлягають лікуванню у госпітальних базах фронту за тривалістю, минаючи проміжні етапи, безпосередньо у тилові госпіталі Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства оборони України;

широкий маневр видами i обсягом медичної допомоги в ЕМЕ;

зосередження всіх госпітальних засобів у фронтовій ланці медичної служби i забезпечення одночасного, вичерпного надання допомоги у госпітальній базі, лікування тут більшості поранених і хворих до кінцевого виходу;

постійне поєднання ЛЕЗ із заходами по захисту поранених i хворих, а також сил i засобів медичної служби від зброї масового ураження.

Система ЛЕЗ включає також медичну реабілітацію - комплекс лікувальних, військово-професійних i морально-психологічних заходів, спрямованих на відновлення боє- та працездатності поранених i хворих.

Успішне здійснення ЛЕЗ досягається:

створенням угрупувань сил i засобів медичної служби, які відповідають конкретній обстановці i тим завданням, які потрібно вирішувати; їх вмілим та ефективним використанням, а також максимально можливим наближенням до районів (осередків) найбільших санітарних втрат;

розшуком, збором i вивозом (виносом) поранених i хворих у короткі терміни; своєчасним наданням повноцінної першої медичної та лікарської допомоги, своєчасною i дбайливою евакуацією в ЕМЕ;

своєчасним розгортанням ЕМЕ, чіткою їх роботою, яка забезпечує надання пораненим і хворим медичної допомоги в установленому обсязі та в оптимальні терміни;

активним запровадженням у практику ефективних методів діагностики, надання медичної допомоги і лікування поранених та хворих;

чітким веденням медичної документації.

Кількість ЕМЕ залежить від оперативної обстановки, а медична допомога надається у терміни, які повинні бути оптимальними для наступного відновлення здоров'я пораненого i хворого.


2.4. Організація лікувально-профілактичної допомоги

Лікувально-профілактична допомога - це комплекс профілактичних, діагностичних, лікувальних та реабілітаційних технологій.

Організація лікувально-діагностичної роботи передбачає:

оптимізацію потужності та структури ліжкового фонду відповідно до потреб, враховуючи особливості регіону та системи медичного забезпечення військ;

підвищення ефективності спеціалізованої медичної допомоги на основі впровадження сучасних технологій, дотримання стандартів обсягу та якості надання медичної допомоги в військово-медичних та медичних службах;

поширення мережі діагностичних центрів, міжрегіональних діагностичних та реабілітаційних закладів у військово-медичних та медичних службах;

забезпечення провідної ролі науково-дослідних установ у розробці та впровадженні досягнень медичної науки, техніки, новітніх технологій в інтересах військово-медичних та медичних служб;

збереження пріоритетного обслуговування військовослужбовців Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави, поліпшення медичної допомоги учасникам бойових дій, військовим пенсіонерам та членам сімей військовослужбовців.


2.5. Профілактичні засади системи медичного забезпечення військ

Профілактичний зміст системи медичного забезпечення військ розглядається як система державних заходів щодо формування здорового способу життя та забезпечення сприятливого довкілля, запровадження профілактичних технологій у лікувально-профілактичних закладах та діяльність санітарно-епідеміологічної служби.

Системні заходи профілактичної медицини:

первинна профілактична медична допомога - збереження здоров'я військовослужбовців; проведення моніторингу здоров'я, скринінгових і предикативних досліджень для донозологічної діагностики; запобігання негативного впливу несприятливих чинників навколишнього середовища на військовослужбовців у мирний та воєнний час; формування домінанти здорового способу життя у всіх категорій військовослужбовців;

вторинна профілактична медична допомога - недопущення у військовослужбовців прогресування захворювань, патологічних станів, які виявлені під час ранньої діагностики; своєчасне лікування та корекція гострих патологічних змін морфо- і психологічного статусу військовослужбовців;

третинна профілактична медична допомога - недопущення і стримування прогресування захворювань, інвалідизації та смертності військовослужбовців; розробка лікувально-профілактичних і реабілітаційних програм для хронічних захворювань; корекція відстрочених наслідків захворювань і відновлення здоров'я військовослужбовців до максимально можливого рівня при даній патології.

2.6. Медикаментозне та матеріально-технічне забезпечення.

Вітчизняна промисловість - є однією із провідних у забезпеченні військовослужбовців життєво необхідними ресурсами, потребує підтримки та захисту з боку держави. Захист вітчизняного виробника забезпечить зменшення залежності України від імпорту ліків та медичного обладнання, що важливо для національної безпеки держави.

Стан та розвиток матеріально-технічної бази системи медичного забезпечення військ залежить від економічних можливостей держави, розвитку національної науки у всіх сферах і військово-технічної політики та забезпечується:

військово-медичною спрямованістю науково-технічної та інноваційної політики на розробку новітніх медичних технологій і створення нових медичних і технічних засобів подвійного призначення;

науково-технічною, інформаційною та ресурсною незалежністю, що передбачає розробку і використання у воєнний час медичного обладнання, техніки та майна вітчизняного виробництва.

Політика цього напрямку базується на:

доступності, якості, безпеці медикаментозного забезпечення як важливої складової програми соціального захисту військовослужбовців;

запровадженні політики державного протекціонізму щодо ліків та медичного обладнання вітчизняного виробництва;

підтриманні власного виробника ліків та медичного обладнання;

державному регулюванні цін на продукцію медичної та фармацевтичної промисловості;

удосконаленні системи контролю, стандартизації та сертифікації продукції медичної та фармацевтичної промисловості;

збереженні державної монополії на розробку та виробництво наркотичних засобів.

Створюється єдина керована система інформації про основні фонди загальнодержавної охорони здоров'я України і її підсистеми - військово-медичної служби, яка передбачає заміну податкової політики у виробництві та придбанні матеріально-технічних ресурсів для функціонування системи медичного забезпечення військ в мирний та воєнний час.

2.7. Соціально-правовий компонент

Військовослужбовці - це одна з категорій трудових ресурсів, яка зобов'язана виконувати свої функціональні обов'язки, жертвуючи, якщо знадобиться життям.

Забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців передбачає дотримання вимог законодавства України та розвиток державної законодавчої бази щодо медичного забезпечення військовослужбовців.

Державна політика у мирний час та воєнний час спрямовується на збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців і передбачає:

створення відповідних умов життя і праці військовослужбовців, їх відпочинку і оздоровлення, належного рівня матеріального забезпечення;

здійснення державою заходів щодо оздоровлення довкілля, забезпечення екологічного благополуччя;

відповідальність держави за ефективну діяльність медичного забезпечення військ, її профілактичну спрямованість;

структурну перебудову системи медичного забезпечення військ;

задоволення потреб військовослужбовців в одержанні гарантованого рівня безоплатної медичної допомоги;

забезпечення фінансування системи медичного забезпечення військ в обсягах, що відповідають її науково обґрунтованим потребам.

2.8. Інформатизація військово-медичної служби

Визначає основні напрями розвитку та принципи функціонування інформаційно-аналітичних систем у військово-медичній службі та включає розробку і впровадження у практику нових прогнозно-аналітичних систем, автоматизацію технологічних процесів лікувально-діагностичної та інших видів діяльності військово-медичних служб, автоматизацію управління тощо.

Інформатизація дає можливість створення необхідних інформаційних систем, у тому числі управлінням військово-медичною службою усіх рівнів, створення реєстру медичних даних військовослужбовців Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави (за виключенням СБУ, ГРУ), а також забезпечення входження військово-медичної інформаційної системи до державної галузевої комп'ютерної мережі.

2.9. Міжнародне гуманітарне право.

Міжнародне гуманітарне право (МГП) включає норми про захист людської особистості в ситуаціях збройних конфліктів міжнародного і не міжнародного характеру, а також забезпечує захист цивільних і медичних об'єктів, культурних цінностей шляхом обмеження засобів і методів збройної боротьби.

МГП покликане обмежити і полегшити наслідки війни, тобто узгодити воєнну необхідність з вимогами гуманності. МГП проводить межу між тим, що дозволено (законно), і тим, що заборонено.

Ознаки МГП:

1) міжнародне гуманітарне право - це сукупність норм договірного або звичаєвого правового походження;

2) норми даної галузі міжнародного права застосовується у виключних ситуаціях - збройних конфліктах як міжнародного, так і не міжнародного характеру;

3) гуманітарні норми спрямовані на захист основних прав і свобод осіб, залучених або тих, хто знаходиться в зоні збройних конфліктів, а також мають за мету забезпечення збереження об'єктів цивільного і медичного призначення, культурних та історичних цінностей;

4) здійснення цієї мети досягається обмеженням права воюючих сторін необмежено використовувати засоби і методи збройної боротьби, а також встановленням міжнародно-правової відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права.

2.10. Інтеграція та управління медичним забезпеченням

Управлінські органи військово-медичних та медичних служб взаємодіють в єдиному медичному просторі держави шляхом використання єдиного законодавства з питань охорони здоров'я, дотримання загальнодержавних медичних стандартів, клінічних протоколів та військово-медичних стандартів надання медичної допомоги.

Інтеграція системи медичного забезпечення військ в єдиний медичний простір України передбачає функціональне поєднання сил і засобів військово-медичних та медичних служб з метою максимальної реалізації їхніх спроможностей щодо ефективного медичного забезпечення військ при збереженні організаційної самостійності.

Управління системою медичного забезпечення військ у воєнний час здійснюється в єдиній системі управління військами відповідно до законодавства України.

Державна політика щодо створення єдиного медичного простору - це ліквідація вузьковидових підходів та територіальний принцип організації роботи військово-медичних та медичних служб, що оптимізує структуру медичного забезпечення, досягає уніфікації структур та чисельності особового складу військово-медичних та медичних служб, яка відповідатиме стандартам провідних країн, і забезпечуватиме інтеграцію ресурсів, сил та засобів військово-медичної служби для їх комплексного використання в інтересах усіх військових організмів, які дислокуються в межах держави.

2.11. Повноваження та відповідальність за організацію медичного забезпечення

Держава формує законодавчу і нормативно-правову базу діяльності медичних служб Збройних Сил України та інших структур сектора безпеки держави, загальнодержавної системи охорони здоров'я і забезпечує її виконання та здійснює фінансове і ресурсне забезпечення відповідно до потреб медичного забезпечення військ та цивільного населення у воєнний час.

Збройні Сили України та інші структури сектора безпеки держави, загальнодержавної системи охорони здоров'я розробляють спільні нормативно-правові акти та керівні документи щодо реалізації положень зазначеної доктрини, окремо формують необхідний комплект сил і засобів медичної служби, готують державне замовлення на потрібну кількість ресурсів, створюють та утримують у постійній готовності визначену кількість сил і засобів медичної служби.

Міністерство охорони здоров'я України спільно з Міністерством оборони України створюють та утримують визначену кількість територіальних госпітальних баз відповідно до їх повноважень для медичного забезпечення військовослужбовців та цивільного населення у воєнний час.

Розділ 3. Фінансово-економічна складова системи медичного забезпечення військ

Фінансове та ресурсне забезпечення системи медичного забезпечення військ гарантується та здійснюється шляхом цільового фінансування на основі економічно виправданого поєднання бюджетного, страхового та інших форм фінансування. Ідеальна система медичного забезпечення військ передбачає оптимальну економічну ефективність використання обмежених ресурсів.

Для потреб військово-медичних та медичних служб державою забезпечується виробництво та постачання відповідних замовлень міністерств та відомств необхідного переліку та кількості вітчизняного медичного обладнання, майна і техніки, лікарських та профілактичних засобів, створення і утримання стратегічного запасу відповідно до затвердженої номенклатури.

Військово-медичні та медичні служби комплектуються медичною апаратурою та технікою переважно подвійного призначення, на модульній основі, а також сучасним санітарно-технічним обладнанням, що забезпечує їх автономність та мобільність. Оснащення (переоснащення) медичних служб здійснюється програмно-цільовим методом.

Держава забезпечує орієнтування промисловості країни на задоволення окремих потреб військово-медичної служби в частині проектування та виробництва вітчизняного наземного, водного та авіаційного транспорту, який легко адаптується до потреб евакуації поранених та хворих.

Державний сектор системи медичного забезпечення військ забезпечує військовослужбовців необхідним обсягом медичних послуг і бере участь в медичному страхуванні осіб, що проходять службу та працюють в Збройних Силах України та інших структурах сектору безпеки держави для збереження та підвищення рівня гарантованої медичної допомоги у військово-медичній та медичній службах, поліпшення умов надання медичної допомоги військовослужбовцям, забезпечення умов збереження та розвитку системи медичного забезпечення військ шляхом формування додаткового позабюджетного джерела фінансування, посилення правової та економічної зацікавленості військово-медичної служби та військовослужбовців в охороні здоров`я.

Розділ 4. Підготовка військово-медичних кадрів

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців для потреб військово-медичних служб Збройних Сил України та інших структур сектору безпеки держави здійснюється в Українській військово-медичній академії за єдиним державним замовленням та у ВМНЗ до- та післядипломної освіти.

Рівень підготовки і кваліфікація медичного персоналу мають відповідати загальнодержавним вимогам та стандартам, сучасним досягненням науки і техніки та особливостям медичного забезпечення військ.

Програми підготовки медичних фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів мають передбачати вивчення відповідних розділів щодо медичного забезпечення військ і цивільного населення у воєнний час. Медичний персонал береться на військовий облік за профілем підготовки та включається до мобілізаційного резерву.

Прикінцеві положення

Реалізація положень Доктрини дасть можливість:

створити в державі єдиний медичний простір та підвищити ефективність системи медичного забезпечення військ у мирний та воєнний час і забезпечити розширення доступності медичної допомоги;

забезпечити медичну складову боєготовності військ;

покращити їх матеріально-технічне забезпечення, забезпечити мобілізаційну потребу військово-медичних та медичних служб в людських і матеріально-технічних ресурсах, оптимізувати терміни готовності до виконання завдань за призначенням у воєнний час.

Доктрина є основою для формування нормативно-правової бази системи медичного забезпечення військ в мирний та воєнний час.

Положення Доктрини можуть уточнюватись і доповнюватися під час формування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони та охорони здоров'я України.

Реалізація Доктрини забезпечується Кабінетом Міністрів України та органами державної влади відповідно до повноважень, визначених Конституцією України і законами України.