Лист до волонтерів

Автор: Ґлен Ґрант

Експерт з національної безпеки та оборони Українського інституту майбутнього Ґлен Ґрант звернувся до військових волонтерів із закликом не припиняти волонтерську діяльність

Шановні військові волонтери,

Я багато чую та читаю про те, що ви виснажені війною, яка нині триває. Я відчуваю ваше розчарування, втому, а подекуди – глибокий гнів. І це не дивно. Впродовж 5 років ви всіляко підтримуєте свою армію. Ваші зусилля приголомшують: різноманітна медична допомога, забезпечення бойових бригад транспортними засобами, пошук зниклих безвісти бійців, повернення поранених та загиблих з передової, боротьба за правду в інтернет-блогах, підготовка бойових батальйонів, безцінні грошові пожертви, робота в сірій зоні, робота в Міністерстві оборони, співпраця з неурядовими організаціями, допомога в навчанні військових структур нижчих рівнів ефективної роботи, і навіть, на подив, - модернізація засобів авіації. Здійснюваний вами промисел Божий подекуди лишається невідомим. Багато хто з вас захищав свою землю в боях, і після цього підписав контракт. Інші ж терпляче чекають, коли Батьківщина покличе знову. Ваші сильні емоції цілком обґрунтовані. Деякі волонтери ефективно працювали в зоні проведення операції та за її межами з самого початку. Є й волонтери, що проживають у зоні конфлікту. Негативне ставлення деяких державних структур до волонтерів явно не допомагає. Втім, таке ставлення розроблялось навмисне, аби збентежити вас, адже ваші зусилля псують імідж державної системи. Ще гіршим є той факт, що активісти, які працюють на благо країни, постійно ризикують життям. Людей убивають за відданість Україні: так загинула Катя [Катерина Гандзюк, – примітка перекладача] та наша колега – медик-доброволець Ірина [Ірина Шевченко, – примітка перекладача]. Природно переживати сильні емоції та навіть посттравматичний стрес – це вже нікого не мало би дивувати.

Я хотів би поділитися трьома міркуваннями.

По-перше, волонтерам зараз не час здаватися чи зникати з поля зору. Незважаючи на те, що новий президент покладає сподівання та докладає зусиль до пошуку дипломатичного вирішення, ми все ще перебуваємо під загрозою з боку Росії та її президента, які прагнуть знищити незалежність України. Діяльність волонтерів залишається життєво важливою. Імовірно, такою вона буде й для наступного покоління. Лінія фронту все ще не має достатнього забезпечення, аби впоратися з усіма завданнями. Втім, можливо, вона ніколи й не буде достатньо забезпечена. В історичній перспективі, в усіх війнах із першочергово необхідним армії допомагала громада. Волонтери сприяють вмотивованості та пов’язують військо з громадянським суспільством, нарощуючи бойову міць армії. Волонтери також відіграють ключову роль у нагляді за роботою військових структур і виявленні недоліків. Цивільний контроль над армією – головний фактор, що уможливив розвиток Збройних Сил в умовах відсутності належного цивільного керівництва на рівні Міністерства оборони та ефективної діяльності відповідного комітету в парламенті. Робота над цим має тривати.

По-друге, необхідно знайти наступне покоління волонтерів. У суспільстві багато людей, які хочуть допомогти, але не знають, як долучитися до усталеної спільноти. Потрібно більше зв’язків із громадськістю, реклами та відкритого нетворкінгу. Слід навідуватись до шкіл та вищих навчальних закладів, інформувати та прохати про допомогу. Не менш необхідно навчати тому, як допомагати. Це має стати невід’ємною частиною діяльності кожного волонтера. Фотографуйте, записуйте історії та висвітлюйте їх у ЗМІ. Більшість волонтерів – неймовірні лідери, здатні навчити молодь країни лідерства на практиці. Не сумнівайтеся: ви маєте що розповісти наступному поколінню. Настав час передати естафету.

По-третє, багатьом із вас потрібно відпочити. Розумію, що може виникати почуття провини, мовляв, якщо зупинюсь – військо слабшатиме, а людські життя опиняться в небезпеці. Ви бачили загиблих і безпосередньо відчували смуток втрати. Як довела власним прикладом Ірина, ваші зусилля – неймовірно важливі, й ви справді потрібні на передовій. Проте, ви маєте приділяти час собі. Більше спілкуватися з іншими волонтерами та відчувати підтримку одне одного.

Всі ви працюєте по-різному. Те, що інші волонтери роблять інакше – корисна можливість навчитись нового, а не привід для критики. Всі ви – потрібні, але втомлений та емоційний волонтер – це небезпечно. Ви зможете більше допомагати армії, якщо будете бадьорими і сповненими сил. Так безпечніше і для вас самих, і для оточуючих.

Зрештою, я ніколи так не пишався й не вклонявся такій значній кількості людей. Мати стількох чудових друзів – справжнє благословення. Будь ласка, не припиняйте свою волонтерську діяльність. Відпочиньте, відновіться, та подвоюйте зусилля з більшою активністю й зосередженістю. Попереду ще дуже багато роботи.

Ґлен Ґрант, Український інститут майбутнього