Гальмо для реваншу

Автор: Ірина Погорєлова

Можна нескінченно дивитися, як горить вогонь, тече вода, і як повзе Україною реванш…

Наприкінці січня, в останній тиждень 4 сесії ВР, настає дедлайн для внесення змін до Конституції України щодо скорочення до 300 осіб кількості народних депутатів, які обиратимуться за суто пропорційною системою.

Попереднє схвалення рік тому здійснили 236 депутатів: 197 зі "Слуги народу", 35 з ОПЗЖ та четверо позафракційних, серед яких і спікер Розумков. Здавалося б, резерву для набору остаточних 300 голосів немає, бо державницька опозиція та групи мажоритарників проти цих змін.

Але профільний правовий комітет голосами лише "слуг" таки схвалив розгляд цього питання в останні дні 4 сесії. Просто для процедурної чистоти? Щоб провалити ці конституційні зміни і наразі забути про них?

Якби ж то. В цих змін може бути реальна перспектива.

По-перше, знаючи вказаний розклад сил, Зеленський все ж провів "опитування" населення щодо скорочення депутатського корпусу, імітувавши ним "запит народу". Тепер цією демагогією про "дармоїдів" можна стимулювати тих близько пів сотні "слуг", котрі уникли попереднього голосування.

По-друге, за рік змінився політичний статус значної кількості парламентських мажоритарників, які об’єдналися в партії і тепер не проти пропорційних виборів.

По-третє, впадає в око шалена активність "гуманітарної діяльності" Медведчука за прямого сприяння Москви: вакцина, видача заручників, знижки на газ тощо, тощо. На тлі соціально-економічних провалів влади – це тільки і виключно про вибори.

Нарешті, по-четверте, сам конституційний законопроєкт про скорочення кількості депутатів передбачає можливість обґрунтування дочасних парламентських виборів. В перехідних положеннях цього проєкту записано, що скорочення кількості депутатів стосуватиметься ВР, обраної на наступних виборах. Про те, що ці наступні вибори мають бути черговими – ані слова.

А привід для розпуску теперішнього складу Ради – це те, чого наразі Зеленському не вистачає навіть для шантажу депутатів і уряду.

Тоді як перспектива створення нової коаліції в оновленому скороченому складі ВР може видаватися спокусливою для олігархічно-проросійського українського "істеблішменту", аби одним махом завершити такий довгий повзучий свій реванш.

Тобто уявімо: якщо зараз, у січні, скорочення складу ВР буде ухвалено, - то уже в лютому саме під цим приводом Зеленський може оголосити дочасні вибори до нового складу хоч би й на травень.

І цьому не завадить Конституційний суд, якого фактично не існує.

І ювілей Незалежності Україна святкуватиме з новою, кількісно обрізаною Верховною Радою зі складом депутатів, які, не виключено, одразу займуться скасуванням цієї Незалежності…

Одне слово, буквально днями голосування за зміну Конституції матиме в собі повну картину стосунків Зеленського з олігархами та Кремлем.

Якщо ні – то ні. А якщо так… То це і є пряма змова з Кремлем.

Бо скорочення кількості депутатів ВР підвищує ризики внесення антиукраїнських конституційних поступок Росії вже в наступному складі, включно і передусім пов’язаних з територіальним устроєм України. Тим більше, що закон про референдум також ухвалюватиметься одночасно з конституційним урізанням ВР.

І для Кремля це чи не остання можливість перемогти Україну за рахунок тієї самої зради, яка так добре купується і продається в постімперських елітах.

2021 року Росію очікують 30-ті роковини "найбільшої геополітичної катастрофи 20 століття" - розпаду СРСР внаслідок карколомної поразки в холодній війні.

26 грудня 2021 року - 30-річчя Декларації про припинення існування СРСР в зв’язку з утворенням СНД.

Дата ліквідації СРСР чомусь відсутня в постанові ВР України про перелік святкових і урочистих подій 2021 року. Хоча там містяться повністю пов’язані з цим історичним фактом події: 30-ті річниці проголошення Незалежності, Всеукраїнського референдуму про Незалежність, створення Збройних сил України, 25-ті річниці Конституції України, Конституційного суду, запровадження національної валюти гривні. А також низка траурних дат, як-от роковини голодоморів та Бабиного Яру.

Риторичне питання до Верховної Ради: 30 років БЕЗ СРСР – чогось таки варті?

Особливо з огляду на нериторичне актуальне питання: так проєкт Путіна з відновлення російської імперії продовжує залишатись на порядку денному? Чи як?

І чи не прямо тепер Кремль просто змушений буде спробувати "повзучий реванш" всередині України перетворити на свою "побєду"?

З одного боку, в Росії досі не спостерігається іншого, ніж імперський проєкт. Транзит - не транзит, а нічого іншого не залишається в спадок будь-якому наступнику Путіна. Зокрема знаменитому Навальному.

З іншого боку, проєкт наразі провальний. Жодних реальних успіхів псевдоімперія не демонструє. Нікого вона в своє лоно не повернула. Хіба що понадкусювала навкруги себе, наляпала крові, наруйнувала та насмітила.

Зусилля з відновлення ялтинсько-потсдамської моделі поділу світу за 30 років розпаду СРСР і 20 років правління Путіна так і залишились без наслідків. 2020 рік продемонстрував по периметру РФ, що квазіімперія не здатна виконувати навіть класичну імперську функцію – безпекову. Світова ізоляція лише посилюється. Натомість кримінально-репресивна машина змушена опікуватись цілісністю самої держави, тримаючи в страху безгромадянське суспільство.

Отже, напередодні ювілейних роковин програшу Росії в давній холодній війні Кремль демонструє, що культовий травень 1945-го Росія вчергове НЕ МОЖЕ ПОВТОРИТИ!

Але їй залишається ще річний дедлайн, аби продемонструвати хоч би якийсь прогрес амбітних імперських планів. Аби не просто зіпсувати сусідам їхні свята Незалежності. А саме просунутись до реінтеграції імперії.

І не можна ігнорувати цю загрозу нікому. Стільки було розмов про небезпечність пацюка, загнаного в кут…

Культ "Побєди" встановлено в РФ не просто як побєдобєсіє на святкові дні, а як безальтернативне джерело існування цієї влади, ба більше - держави. Бо побєдітєлєй "не судять"? А побєдітєлям "дістається все"?

І навпаки: відсутність перемоги Кремля над тими, хто не підкоряється і чинить спротив – це і є його поразка. Яка негайно звертається на виховане в побєдобєсії російське суспільство, викликаючи падіння внутрішніх рейтингів.

Практика "іхтамнєтів" та суб’єктивізації маріонеток Кремлем спрямована не так на міжнародну арену, як на внутрішньоросійське використання почуттів віруючих в непереможність Кремля. Адже ОРДЛО для Москви – це поразка проєкту Новоросії.

І оскільки малоймовірно, що Кремль не спробує відігратися впродовж поточного року (бо внутрішній рейтинг потрібен йому на виборах до Держдуми) – то силовий реванш з його боку не виключений. Навіть Зеленський не відкинув таку можливість.

Менше з тим, міжнародний контекст вочевидь не сприяє силовому реваншу Кремля на так званому пострадянському просторі. Путінферштеєри явно в переважній меншості по всьому світу. Нічого не чути вже про "Європу від Лісабона до Владівостока", про "Біг Діал" Кремля зі США тощо. От уже й Байден змінив Трампа. Європа кількома судовими і політичними рішеннями твердо захищає українську позицію щодо Росії-агресора.

Ніби мінімізуються геополітичні ризики для України стати розмінною картою…

Але з точки зору ілюзії геополітичної імперської "Побєди" набагато привабливішою і ціннішою для Кремля залишається добровільна капітуляція України.

І саме цього року, напередодні "параду ювілеїв незалежностей", для Путіна критично зростає потреба в національній зраді української еліти. "Єслі  враг не сдайотся…". Треба, щоб здався! Щоб підтвердив існування "зони російських інтересів", "рускаго міра".

Здавалось би, все елементарно: Україні треба саме зараз і не здатися. Вистояти ще рік. Просто виключити найменшу можливість будь-яких нових поступок Кремлю - чи називатимуть їх компромісами, чи, тим більше, збереженням обличчя Путіна.

Але Україна продовжує виборювати суб’єктність не лише в стосунках з Росією, Європою та США, а й в подоланні власних постімперських комплексів та поганих звичок, зокрема – продажності еліт. А також популізму, патерналізму, олігархічного консенсусу, троянських коней, агентів Кремля тощо тощо.

Отже, зустрічаймо: зміни до Конституції, закон про референдум, криза Конституційного суду, криза антикорупційної системи, криза судової системи загалом. І можлива урядова криза - як спільний знаменник для олігархічного батлу на ґрунті продажу землі, чергової великої приватизації, децентралізації, реформи енергетики, оборонки тощо…

Власне, дочасні парламентські вибори як засіб для розв’язання всіляких криз – справа звичайна і корисна. Але для цього не треба калічити державні інститути, особливо – парламент.

Тому провал антипарламентських конституційних змін – наразі був би правильним гальмом для проросійського реваншу.

Тим більше, що до ювілею Незалежності Зеленський навіть призначив військовий парад.

Саме час замість капітуляції - призначити відзначення ювілею ліквідації СРСР.

Ірина Погорєлова, для ЦЕНЗОР.НЕТ