Пам’яті Володимира Яворівського

Відхід у засвіти Володимира Яворівського нагадав нам не лише про те, що від нас йде покоління, яке виборювало суверенітет і незалежність, але й про недоречність чорно-білих оцінок і білих пальтечок. А когось змусив замислитися: можливо, націонал-демократи початку 1990-х були адекватнішими за нинішніх політиків?

Афоризм античного філософа "Про мертвих треба говорити добре" у випадку Яворівського перетворився на невідомо ким змінену крилату фразу "Про мертвих або добре, або правду" - причому правду зі свого досвіду.

Володимир Яворівський, хлопець з Вінниччини, починав кар’єру у цілком номенклатурному радянському дусі. Член Спілки письменників України з 1971 року, Спілки журналістів України з 1969 року. З 1981-го – ще й член КПРС (коли правозахисників і справжніх опозиціонерів звідти виключали). Шевченківську премію за поетичну збірку "Вічні Кортеліси" отримав у задушливий час до перебудови – 1984-го.

Досі часто можна почути звинувачення Яворівського у сексотстві. Одну таку підставу – документ, який буцімто Яворівський разом з Дмитром Павличком та Іваном Драчем писали із засудженням дисидентів на адресу КДБ – Вахтанг Кіпіані назвав підробкою часів 1990-х.

Не заходитиму на стезю літературознавців в оцінці Яворівського як письменника. Автор 10 романів, понад 20 збірок прози малої форми. Наскільки це вартісна література і скільки там соцреалізму – скажуть фахівці. Загалу Яворівський більше відомий як політик і громадський діяч.

Якщо вірити офіційній біографії, членом компартії він був до 1990 року, вже на той час бувши одним із засновників Народного Руху України. Це до питання гібридності патріотичного середовища, в якому виникла ідея незалежності і яке починало будувати нинішню Україну. Тоді ж, у 1990-му, очолив Демократичну партію України, яка виступала за реформи та вихід України зі складу СРСР. Ще в союзному парламенті входив до Міжрегіональної депутатської групи, яка стала в опозицію до тодішнього режиму (до неї зокрема входили Андрій Сахаров, Борис Єльцин, Василь Биков, Віталій Коротич).

Адже саме Яворівський вранці 24 серпня зачитав з трибуни Верховної Ради УРСР "Акт проголошення незалежності України" та просив поставити його на голосування, чим навів на комуністів люте сум’яття.

До того були участь у вшанування пам’яті жертв сталінських репресій, розкриття правди про Голодомор і Биківню, репортажі про наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС. Саме за чорнобильською темою Яворівського знають найбільше – він головував у Комісії з питань чорнобильської катастрофи.

Депутат I, II, IV, V, VI, VII скликань Верховної Ради України від різних партій: Народний Рух України, Демократична партія України, Реформи і порядок (НУ). 2006 року остаточно зупинився на БЮТ, нинішньому ВО "Батьківщина".

2009 року повернув державі орден "За заслуги", який йому присвоїв президент Віктор Ющенко у 2005-му, аргументувавши це тим, що Ющенко вже не той, яким був у перший рік свого президентства.

Інша діяльність, яка не могла лишити байдужим і не сприяла формуванню однозначного ставлення до Яворівського: головування у Комітеті з присудження Шевченківської премії (1996-1999), членство у Раді з питань мовної політики при Президентові України (1997-2001), головування у Національній спілці письменників України (2001-2011), членство у наглядовій раді суспільного мовлення.

Безперечно, чи не найбільше він впізнаваний за передачами на радіо, остання з яких у записі вийшла вже по смерті автора. Рефлексії від "20 хвилин з Володимиром Яворівським" варіюються від роздратування через "колективний плач" до полегшення завдяки колективній психотерапії. Листи читачів, історичні опуси, уривки власних творів, знайомство з біографіями дисидентів та українських письменників – найпопулярніше зі змісту в його радіоефірах.

Тільки по смерті з’являються щемливі спогади та шокуючі подробиці біографі. Так, виявилося, що саме Яворівський повів колону Автомайдану на вулицю Грушевського 19 січня 2014-го. Про це повідомив лідер Автомайдану Сергій Хаджинов.

І згодом домігся створення тимчасової слідчої комісії з розслідування злочинів проти Автомайдану. Тож хай за людину говорять спогади про неї та її діла.