Радянські псевдонавчання у 1939-му, репресії, нацистські концтабори, Голокост, радянізація заходу України: які таємниці зберігає архів СБУ
Попри масу досліджень чимало явищ Другої світової війни є відкритими для інтерпретацій та лишають питання – особливо на наших "кривавих теренах", де змагалися різні тоталітарні режими, і менше, ніж за 20 років відбулося кілька геноцидів та етнічних чисток.
Чи обіцяють нещодавно відкриті архіви радянських спецслужб потенціал для наукових відкриттів? Яких тем вони можуть стосуватися? Про це в інтерв’ю Цензор.НЕТ розповів директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут.
- Чи відомо, скільки справ періоду Другої світової війни зберігається в Архіві СБУ?
- Точно визначити кількість справ, які зберігаються у Галузевому державному архіві СБУ і стосуються періоду Другої світової війни, доволі складно. Річ у тому, що події 1939–1945 рр висвітлюються також у справах, які датуються іншими періодами, уже після війни. Загалом у фондах Архіву СБУ зберігається понад 224 тисячі одиниць зберігання. Можна припустити, що документи, які стосуються періоду Другої світової війни, містяться в десятках тисяч справ. Відповідно до українського законодавства ця інформація є доступною для усіх зацікавлених.
- Яких територій вони стосуються? Якщо частина справ була знищена чи вивезена, то чи відомо яка саме?
- Усі документи можна умовно розділити на декілька груп. Перша — це справи, що стосуються першого етапу Другої світової війни та охоплюють 1939–1941 роки. У нас зберігаються повідомлення про мобілізацію червоноармійців у вересні 1939 року начебто на навчання, а насправді для нападу на Польщу зі сходу в той час, як польська армія намагалася дати відсіч нацистській Німеччині на заході. Також є повідомлення про бойові зіткнення з польськими підрозділами та про польських військовополонених. Окремий масив становлять документи про радянізацію Західної України та репресії, які мали сприяти її швидкому втіленню.
Наступна група документів охоплює період від початку німецько-радянської війни у червні 1941 року і до 1944–1945 років, коли СРСР повернув контроль над територією України. Тут і перші повідомлення розвідки про те, що Німеччина готується до нападу, і документи про розстріли усіх затриманих чекістами без суду і слідства під час відступу Червоної армії.
Третя група документів стосується періоду після повернення радянської влади у 1943–1944 роках і до завершення Другої світової. Архівні матеріали містять свідчення про німецькі злочини в Бабиному Яру, розслідування провалів радянських резидентів та розвідників за лінією фронту.
Окремий величезний масив становлять документи про український визвольний рух та "війну після війни" — боротьбу УПА із внутрішніми військами НКВС. Саме архів внутрішніх військ був вивезений до Росії наприкінці 1980-х років. Щодо вивезення інших фондів у нас немає достовірних і переконливих даних. Можливо, подальші дослідження дозволять встановити, чи було щось ще вивезено з України.
Водночас варто пам’ятати, що архів радянських спецслужб на початку німецько-радянської війни евакуювали. Тож опісля завершення війни в Україну могло повернутися далеко не все. Окрім того, оскільки центральне управління радянських "органів" знаходилося в Москві, звідти час від часу надсилалися запити про ту чи іншу справу. Подекуди такі справи могли залишати на постійне зберігання в Москві. Проте, порівняно з іншими відкритими "архівами КДБ", у нас зберігається найбільший доступний масив цих документів. Зокрема й про Другу світову війну.
- Чи є ймовірність, що поки невідомі документи того часу можуть привести до справжнього наукового відкриття?
- Якщо давати відповідь одним словом, то — так. Водночас розкриття наукового потенціалу документів значною мірою залежить від сумлінності та ретельності пошукової роботи дослідника. За результатами аналітичної роботи, навіть другорядна, на перший погляд, інформація може стати сенсаційною.
Важливою складовою праці істориків-дослідників є пошук нових документів та введення їх до наукового обігу. Таким чином сенсаційні відкриття можуть з’явитися згодом, після публікації документів. Ми, як архівісти, намагаємося досягати синергетичного ефекту разом з істориками.
- Що поки не відомі документи можуть розповісти про час нацистської окупації? Політику адміністрації, побут, голод у місті? Можливо, є щось сенсаційне? Бажано з прикладами.
- Тематично документи ГДА СБУ висвітлюють усі можливі сторони Другої світової війни. Здебільшого вони стосуються території тодішньої УРСР. Хоча, нерідко, містять інформаційно цінні документи з історії інших країн. Наприклад, стосовно функціонування нацистських концентраційних таборів, роботи радянських диверсійних груп на території Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, протоколи допитів військовополонених тощо.
- Про рух опору, радянський та ОУН, є якась нова інформація? Про їхні операції, взаємини з владою і між собою?
- Інформація про український рух опору становить один з найбільших масивів архівних документів. Одну з багатотомних справ, в якій зберігаються трофейні документи УПА та ОУН було повністю оцифровано та опубліковано онлайн на вебсайті Електронного архіву українського визвольного руху (http://avr.org.ua).
Також в Архіві зберігається значна кількість архівних справ про учасників антирадянського підпілля. Серед них, наприклад, є й справи литовців, які у 1944 році перейшли на бік УПА.(Обвинувальний висновок стосовно 6 учасників УПА, які діяли на території Ковельського району Волинської області. Серед них двоє литовців: Болеус Амбультес (псевдонім "Мусоліні") та Вітавс Швабас ("Цига"), які у січні 1944 р. долучилися до УПА та несли охоронну службу при сотні Тихона Зінчука ("Кубіка") (Ф. 5. Оп. 1. Спр. 68234. Арк. 109-111)).
- Чи є якісь невідомі документи про мобілізацію, Червону армію і воєнні дії?
- Документів, які би безпосередньо стосувалися воєнних дій, в Архіві не так багато. Водночас є свідчення, які так чи інакше стосуються воєнних дій, як наприклад, доповідна записка народного комісара внутрішніх справ УРСР Івана Сєрова народному комісару внутрішніх справ СРСР Лаврентію Берії від 19 вересня 1939 р. стосовно захоплення Червоною армією міста Тернопіль. У ній розповідається про взяття під контроль урядових будівель, втечу в’язнів місцевої тюрми та їхній розшук, здачу в полон польських солдатів та офіцерів. (Доповідна записка народного комісара внутрішніх справ УРСР Івана Сєрова народному комісару внутрішніх справ СРСР Лаврентію Берії від 19 вересня 1939 р. (Ф. 16. Оп. 1. Спр. 370. Арк. 14-21)).
Інший документ з перших днів німецько-радянської війни — довідка про опитування органами КДБ Федора Голоти, очевидця масового розстрілу 23 червня 1941 р. в’язнів Володимир-Волинської тюрми. У документі повідомляється, що страти розпочалися після влучання 22 червня в одну зі стін авіаційної бомби та злому дверей камер. За вказівкою співробітника НКВС окремих осіб виводили невеликими групами у двір тюрми та страчували пострілом у голову. 23 червня 1941 року охорона тюрми втекла, а жителі міста звільнили решту в’язнів. (Довідка стосовно опитування 14 червня 1991 р. органами КДБ Федора Голоти – очевидця масового розстрілу 23 червня 1941 р. в’язнів Володимир-Волинської тюрми. (Ф. 72. Оп. 1. Спр. 35. Арк. 16-17)).
Є також справи, які стосуються російських мілітарних підрозділів, що воювали на боці нацистської Німеччини, як наприклад РОА — Російська визвольна армія, у складі якої було майже 200 тисяч осіб. Один із цікавих документів — агітаційний листок "РОА" під назвою "Иллюстрированный боевой путь". № 5 від травня 1943 року. ("Иллюстрированный боевой путь". № 5 (Ф. 11. Оп. 1. Спр. 406. Арк. 835)).
Також є свідчення щодо російської дивізії "Русланд", створеної у липні 1941 року, чисельність якої становила 10 тисяч осіб. У квітні 1945 року вона була перейменована на "Першу Російську національну армію". В останні дні бойових дій у Європі, ця армія перейшла в Ліхтенштейн та була там інтернована. Практично всі її військовослужбовці згодом виїхали до Аргентини, проте близько двох сотень з них повернулися в СРСР. Про їхню подальшу долю можна дізнатися з довідки МДБ СРСР. (Довідка МДБ УРСР від 10 січня 1949 р. стосовно "Першої російської національної армії" ("РНА"), яка дислокувалася весною 1945 р. у князівстві Ліхтенштейн біля Швейцарії. Налагодження їхнім керівником – Борисом Смисловським зв’язків із капітаном американської армії Мокслеєм. Додатково подається список 35 учасників "РНА", які повернулися з табору Ругель в Ліхтенштейні до СРСР (Ф. 11. Оп. 1. Спр. 763. Арк. 10-19)).
- Чи є архівні документи щодо Голокосту?
- Так, є документи, які безпосередньо стосуються Голокосту. Одна з таких справ містить розслідування радянських спецслужб щодо Бабиного Яру. Серед них, наприклад, свідчення Захара Трубакова про те як він сам потрапив у Бабин Яр у лютому 1943 року, про його втечу звідти у серпні 1943 року та про перші розслідування масштабу злочину, здійсненого в Бабиному Яру. Захар Трубаков передав у КДБ також і фото, зроблене під час ексгумації кінця 1943 року. (Протокол допиту органами КДБ свідка Захара Трубакова від 28 травня 1980 року, який передав репродукцію фото про ексгумацію восени 1943 р. нацистських жертв у Бабиному Яру. На ньому зафіксовані рештки тіл та одягу вбитих (Ф. 7. Оп. 1. Спр .48. Арк. 154-160)).
Окрім того також є свідчення і про тих, хто намагався рятувати євреїв від нацистських переслідувань. Як, наприклад, документ про осіб, яких розшукувала прокуратура при німецькому суді в Луцьку. У перекладі з німецького документу, під номером 26 йдеться про розшук Филимона Федорчика, українця з с. Рачин Дубенського району (Рівненщина), за те що він переховував євреїв. Зазначена особа не згадується у списку 2 тисяч 659 українців-праведників світу, тож тут було б варто провести додаткове дослідження.(Документ із повідомленням німецької прокуратури в м. Луцьк від 1942 р. стосовно розшуку Филимона Федорчика – українця з с. Рачин Дубенського району (Рівненщина), який переховував євреїв. Зазначена особа не згадується у списку 2 тисяч 659 українців-праведників світу (Ф. 2. Спр. 1075. Арк. 8)).
В Архіві є свідчення не тільки про Голокост, але й про інші злочини, здійснені німецькою окупаційною владою на території України. Так, є інформація про страти пацієнтів психіатричних лікарень. Не тільки у Києві, але й в інших містах, як наприклад, у Чернігові. (Довідка Чернігівської міської комісії від 10 червня 1944 р. стосовно розслідування розстрілу німцями наприкінці жовтня 1941 р. понад 300 пацієнтів місцевої психлікарні. Крім того, майже 100 психічно хворих було вбито через удушення газами у спеціально обладнаних для цього автомобілях, а також 100 – вбито отрутою. Тобто загалом знищено більше ніж 500 хворих (Ф. 11. Оп. 1. Спр. 1287. Арк. 50-51)).
Також є дані про умови утримання військовополонених та ставлення до них німецької окупаційної влади. Наприклад, у довідці про Миколаївський табір "Шталаг-364" зазначалося, що упродовж зими 1941–1942 років щоденно від холоду, голоду, хвороб та побоїв вмирало 250–300 осіб. (Довідка про звірства німців над радянськими військовополоненими в Миколаївському таборі ("Шталаг-364"). У документі повідомляється, що упродовж зими 1941–1942 рр. щоденно від холоду, голоду, хвороб та побоїв вмирало 250–300 осіб. Факти обмороження військовополонених червоноармійців при заготівлі льоду в річці Інгул (Ф. 11. Спр. 1036. Арк. 509-510)).
Ольга Скороход, Цензор. НЕТ
Фото надані СБУ.
