Почему военные уходят из украинской армии?

Автор: "Донбасс Реалии"

Украинская армия теряет людей. Почему бойцы увольняются и не продлевают контракты? Что не так в ВСУ? Какие проблемы заставляют военных уходить из армии? Как это отражается на ситуации на передовой? Бойцов на Донбассе не хватает? А также самые абсурдные причины, по которым люди не хотят оставаться на службе.

- Это "Донбасс. Реалии". Мы сейчас на Донбассе, на передовой, а поговорить хотим о людях, которые здесь год за годом находятся, месяцами. Как правило, в последнее время те, кто решил служить в армии, остаются здесь очень ненадолго и, как правило, не продлевают свой первый контракт. Мы пообщались с теми, кто уже уволился и кто все еще служит. А главное, спросили у командования, видят ли эту проблему и как хотят ее решать.

(Андрей Пидлисный)

- Я починав як матрос рядовий для цивільних. Потім, уже під час проходження служби, став офіцером, молодшим лейтенантом, і ось звільняюсь старшим лейтенантом. Коли я йшов в армію у 20-річному віці, по-перше, основна причина, чому я йшов, - це початок війни у 14 році пішов. Відповідно, у 20 років у тебе вимог і бажань не так багато. У 27 років – є уже потреби для створення сім’ї, для соціальної реалізації, для самореалізації. І от цього армія якби у нас дуже обмежена в цьому плані.

(Ольга Решетилова)

- Недоукомплектованість армії, по-перше, критично впливає, тому що фактично командири змушені віддавати накази, заступати на пост по одній людині замість двох, умовно кажучи. Коли в тебе у відділенні двоє людей і вам треба якось бути. Чи коли у взводі замість 5 умовно, і вам треба якось розділити. Тому це реально недоукомплектація, це реально величезна проблема. Вона призводить до виснаження підрозділів і окремої конкретної людини.

(Антон Шевченко)

- Дуже важливо уникати поширеного упередження, що люди йдуть здебільшого через низький рівень грошового забезпечення. Це не так. Ми вимірювали фактори за незадоволеністю та важливістю. По кожному з цих рейтингів грошове забезпечення займало лише 6 та 7 місця. Тобто також дуже важливо відмітити, що ми запитували у респондентів, чи можуть вони, на їх думку, заробити більше, ніж в ЗСУ, на цивільному ринку праці. Близько третини респондентів сказали, що вони, на їх думку, не можуть заробити більше, ніж в армії. При цьому десь половина з них все одно бажають звільнитися.

(Ольга Решетилова)

- Мені здається, перша така серйозна хвиля відбулася наприкінці 16 року. По-перше, оці хвилі мобілізації вже йшли на дембель. А по-друге, мені здається, це якраз той період, коли хвиля мотивації першої, патріотичної, почала спадати. Тобто заморожування бойових дій, не така інтенсивність. Політичні події замінили воєнні. І почалися перші такі серйозні проблеми в армії, коли ті всі внутрішні історії, вони стали переважувати мотивацію.

- Причина звільнення яка?

(Тимур Абубакаров)

- Ну, по-перше, команда, з якою ми працювали найбільш ефективно, вони пішли. Це офіцери. Тому що в армії важливим не є статут, а є те, хто з тобою працює. Бо офіцер, він може трактувати статут, або командир, він може трактувати статут трошки по-своєму. І ця всередині обстановка, ніби, як зараз у бізнесі, корпоративна культура, вона дуже йде від самого командування.

- А чому команда пішла?

- Через багато причин. Одна з причин – те, що там частина була поранених. Вони просто звільнилися в зв’язку з цим. Інша частина, звичайно, що пішли на підвищення і в інші підрозділи, наприклад. Я думаю, що можна було б йти з ними. Але зрозуміло, що це потрібно було б починати все з ними з самого початку. А я відчув, що я можу зробити більше для країни тут, в цивільному житті.

(Алексей Проскурин)

- Мінно-вибухова травма з травматичною ампутацією нижньої третини лівої голені.

- Продовжували служити, повернулися попри поранення, але звільнилися відповідно – чому?

- Дивіться, я отримав поранення у 16 році. Ще лінія фронту була стабільна. Але. Ми стріляли, вони стріляли. Відбувалася, скажімо так, війна. Вона стала затухати десь 19-го, тобто вже більш, скажімо так, суворо забороняли стріляти, відповідати, просто там – перемир’я. Ось, ми не стріляємо. Скільки? Ну, комбат приїжджає: комбриг попросив не стріляти. – Скільки? – Два тижні. Два тижні проходить. Ще тиждень. І воно так гайки закручували, закручували, закручували. І паралельно до цього – тобто ми менше стріляємо і більше приїздить перевірок, якихось дурнуватих, тобто групи контролю, які приїжджають на взводно-опорні пункти перевіряти, чи вміють бійці, як швидко бійці вміють збирати та розбирати зброю. Я скільки не питав у старших товаришів, офіцерів, я кажу: нащо? Поясніть мені, нащо? Добре, група контролю, яка приїжджає перевірити стан маскування техніки, обладнання позицій, як люди розбігаються по бойовому розрахунку. Тобто коли починається бій, кожен має знати своє місце. Це так. Це нормально. А коли приїздять: а як у вас продукти лежать, а чого немає ящика якогось, а де ви зберігаєте документацію? Ну, така дурня. Тобто тобі не дають воювати. Тобі просто компостують мізки. Воювати мені не дають, а служити я не хочу. Равняйсь-струнко ставлять. Для мене це чуждо.

- Вообще военных в зоне боевых действий где-то около 40 тысяч. Это и пехота, и десантники, и морские пехотинцы, и горно-штурмовые бригады. Они находятся в зоне боевых действий от 6 до 9 месяцев, именно на передовой. И для многих из тех, кто уволился, именно график является очень сложным для того, чтобы оставаться в армии и дальше.

(Андрей Пидлисный)

- Мені це невідомо, бо я сам по собі. А от я бачу все, що робиться навколо, тобто дуже багато проблем виникають саме на цій основі – конфліктних ситуацій, які призводять до розривів, до розлучень. Або методом шантажу військослужбовець йде з армії, тому що йому умовно дівчина чи дружина ставить ультиматум – або ти йдеш, або ми разом. І він думає: тут з однієї сторони армія, мої побратими, обов’язок захищати країну. А з іншої сторони, я можу втратити смію, яку ледве-ледве якось створив. І військослужбовці часто обирають і другий варіант також.

(Богдан)

- Коли хтось з особового складу йде, ви намагаєтесь переконувати залишитися?

- Звичайно. Звичайно. Кожен кадр є цінний.

- В чому це проявляється?

- В його навичках, припустімо, є люди, які, наприклад, служили в інакших бригадах, вони мають якісь інші навички. Наприклад, навички з ДШК, навички з АГСу. Це людина, яка не проходить якусь певну учебку. Він просто знає, як це робити. І для мене ці кадри є цінні. Тому що у будь-який момент я знаю, що можу дати команду і ця людина виконає завдання. Зараз мій підрозділ займає 1 км фронту.

- Це для роти багато?

- Це нормально для роти. Як воно має бути по всіх канонах військових стандартів – 1 км фронту. Напрямок являється танконебезпечним, тому що є ймовірна можливість прориву танків противника. Тому мусимо, як то кажуть, дивитися в два ока.

(Эдуард)

- Я знав, куди я йду. Я вернувся у свою рідну бригаду, в якій я служив, в рідний підрозділ. Поки хизуюся. Поки хизуюся, що за весь час моєї служби і відповідальності за спостережні пункти, опорні пункти, взводно-опорні пункти в мене не було жодного двохсотого і тільки один трьохсотий. Це основна причина, яка дає мені змогу і власне мене б’є батогом, щоб я прийшов сюди і поділився своїм особистим досвідом.

(Вадим)

- У вас контракты каждые полгода?

- Каждые полгода, да. По полгода подписывают. Это третий контракт по полгода. А так был до этого 3. Ну вернулся, потому что как бы армия все-таки нравится больше. Я, пока на гражданке был, это время как бы в охране пробовал себя. Тоже неплохо. Но в армии, мне кажется, здесь лучше. Потому что в любом случае тут как-то и коллектив постоянный, плюс-минус одни и те же люди, как бы и проще общаться. Я дома бываю 2-3 месяца, когда какие-то перерывы между контрактами или еще что-то. Оформлял оружие, пока дома был, медицинские свои вопросы, потому что у меня третья группа, у меня три ранения еще с начала 15 года. Это когда Дебальцевская операция была.

(Эдуард)

- Все в цьому світі міняється і для того, щоб не було ризику психологічного зриву, емоційного зриву, для того, щоб було комфортно робити свою справу з тими чи іншими людьми, ти робив собі такий запас – рівень міцності 6 місяців тебе задовольняв? Через 6 місяців ти міг сказати: вибачте, я ставлю крапку. Звільнитися і потім прийти через 2 дні, але вже в інший підрозділ.

(Тимур Абубакаров)

- У мене закінчується контракт. Армія не передбачає, що ти шукаєш підрозділ. Вона тобі не дає час на адаптацію, ну, знайдеш підрозділ. Ні. Ти підписуєш контракт 5 років і потім – потім, якщо у тебе є якісь зв’язки, ти, можливо, знайдеш свій підрозділ. Але армія цього не передбачає, ти не впливаєш на свою долю. Ти не можеш сказати: я не хочу служити в цьому підрозділі, хочу служити в тому. Це може тривати роками. Тобто це може...

- Переведення

- звичайно. Це може бути дуже довго. Максимально… якийсь командир, наприклад, не захоче тебе просто відпускати. І нічого далі не піде. Воно все застрягне прямо на цьому етапі. Він просто скаже: ти мені потрібен тут.

- Любой, кто подписал контракт с Вооруженными силами Украины перед отправкой на Донбасс, должен получить базовую общевойсковую подготовку. По данным исследования фонда "Повернися живим", самая простая специальность, это солдат-стрелок, обходится государству за 3 года, а это первый контракт, как минимум в миллион шестьсот тысяч гривен. Если специальность более специфическая, соответственно, стоимость военного для государства увеличивается.

(Игорь Беоглюк)

- Після 3 місяців дехто з військовослужбовців йде в свої підрозділи, дехто залишається отримати наступну спеціальність. Наприклад, в нас проходять по спеціальності – це кулеметники, гранатометники, розрахунки АГСів-17, СПГ-9, розрахунків великокаліберних кулеметів ДШК і (нерозб). На все це вони проходять навчання від 1,5 до 2 місяців… Екіпажі бойових машин. Там трошки складніше. Там на кожну спеціальність виділяється до трьох місяців. Штурм (нерозб) – це вже групова робота. Це йдуть більш досвідчені військовослужбовці, які вже прослужили 1 рік, не менше 1 року, які мають уявлення і брали участь десь в якихось навчаннях і вони знають про стандартну тактику відділення. І потім їх вже починаємо вчити, натаскувати. Тому що перед тим, як зайти в окоп на короткі дистанції потрібно влучно стріляти…

(Даниил)

- У нас уже курс идет около 1,5 месяцев. Нас здесь готовят к должности инструктор по огневой и тактической подготовке в урбанизованной местности. То есть нас, грубо говоря, учат работать в городе, населенных пунктах и так далее. В первую очередь нас учат учить других людей. В силовых структурах вот уже пятый год идет. В Збройных силах – 2,5 года. То бишь, я там был 2 года. И тут идет уже третий год в Збройных силах.

- У вас заканчивается контракт первый?

- Да.

- Планируете продлевать?

- Пока не уверен, потому что меня очень не устраивает то, что происходит в частях.

(Антон Шевченко)

- За даними ГУ ГШ(?), близько 65% військовослужбовців звільняється після першого контракту. Це критична цифра, тому що мова йде про неефективне використання коштів. Тобто таким чином треба буде брати нову людину і знову навчати її. Хтось може сказати, що таким чином у нас відбувається масштабна, як то кажуть, підготовка фахового резерву. Це не так, тому що резервом треба займатися також. Не можна навчити людину стріляти з автомата і сказати: йди собі своєю дорогою. Я не кажу вже про такі вартісні навчання, як наприклад, (нерозб), піхотні снайпери, оператори протитанкових комплексів, оператори БПЛА і так далі.

(Богдан)

- Чи сильно підрозділ змінюється від ротації до ротації?

- Відсотків 50 лишається підрозділу. Решта змінюється.

- Це забагато, замало?

- Враховуючи, як воно зараз є на даний момент, це нормально. Але хотілося би кращого. Коли приходить, наприклад, людина на 3 роки, ти ту людину щось вчив, ти її, скажімо так, підбиваєш під себе, переформуєш, тобто як тобі потрібно, щоб людина тебе розуміла. З такими людьми легше служити. Є люди, які приходять на пів року. Це трошки складніше. Тому що буває так, що людина прийшла. Вона пішла на учебку. Приходить з учебки – місяць, два і в неї вже закінчення контракту. Тобто ти з тою людиною… не налагоджена у тебе така уже система, як з вище сказаною, наприклад, людиною.

(Андрей Пидлисный)

- Але якщо ми беремо адекватних, вмотивованих військовослужбовців, матроського, сержантського, офіцерського складу, то їхня якраз мотивація, по-перше, втрачається за рахунок того, що у нас залишився цей радянський устрій в армії. Радянське відношення. Тобто немає якоїсь дідівщини, це вже все давним-давно пройдений етап. Регрес є саме у цьому відношенні і в бюрократії. Тому що повертаються старі кадри пострадянські чи радянські, як запам’ятали армію саме згідно відповідно, так казати. Тобто займатися не реальною підготовкою підрозділів, не реальний стан речей контролювати. А займатися формалізованими усіма речами. Усе, щоби хтось приїхав, подивився, - у нас все добре. Має бути як? Є проблема, є якийсь порядок її вирішення, є вирішення проблеми. У нас є проблема, є обговорення проблеми, є замовчування проблеми або якісь виклики, я ж кажу, на гарячу лінію і там плюс 10 проблем.

(Алексей Проскурин)

- Якщо колись щось трапляється, логічно, ми шукаємо або в чому причина і цю причину ліквідуємо, робимо висновки, роботу над помилками. Або просто шукаємо винних. В армії завжди шукають винних. А коли найдуть винного, покарають його, то начебто вже немає сенсу там щось розбирати. У замполіта не хотіли приймати розслідування, отакий стос паперів, тому що відступ має бути 3,5 см від краю формату А4, а в нього – 3,7. Ну, він, Андрюха, парень нормальний, взяв лінійку, канцелярського ножа, відрізав 2 мм і здав. Тобто ось таке. Аби була бумага. Принесіть бумажку. Головне, щоб там був підпис, все. Що там справді відбувається – нікого не цікавить.

- Война на Донбассе идет уже восьмой год, но до сих пор есть люди, которые готовы воевать, но не готовы служить. Добровольцы "Правого сектора" – яркий тому пример. Официально участвовать в боевых действиях им запретили еще в июле 2018, но они до сих пор здесь, вблизи передовой.

(Максим)

- Починав я з добровольчого підрозділу, ще у 15 році, ще в "Карпатській Січі". Згодом так сталося, що ми вимушені були йти в ЗСУ, тому що нам просто по факту поставили умови: або ви уходите з Песок, або заходите в 93 бригаду окремим підрозділом. Ось він, з 16 року. Я прийшов сюди і до поранення я воював у складі першої окремої штурмової роти. Потім так сталося, що я пішов на контракт і… тому що всім потрібні гроші, всі щось хотять їсти. Згодом знов прийшов сюди, тому що…

- Це двічі уходили на контракт, виходить?

- Так. Спочатку один контракт, так, а потім другий контракт.

- А другий контракт коли був?

- В 20-му. 19-20 рік і все. Більше я не можу.

- І що такого сталося, що ви говорите, все, більше не можу?

- Відношення. Мені не подобається взагалі відношення до людей. Ти попадаєш на контракт, все. Рахуй, що… у нас як говорять? Підписав контракт, ти собі не належиш.

- А в чому це проявляється? Поясніть цивільним людям

- Ну, в любих дрібницях. Типу навіть взяти… ми тут щось робимо, таке, дійсно корисне для нас. Зараз в армії мені би сказали: йди, листя замітай ломом. Це, звичайно, така, дуже я утрирую. Але воно так відбувається насправді. Тобто в армії ти відчуваєш те, що ти займаєшся зовсім непотрібними речами. Коли ти не на війні, а на ППД, ти відчуваєш, що ти типу просто робиш, щоб щось робиш. Не тому, що це дійсно корисно, або правильно. Ні. Тому що просто треба солдата чимось зайняти. Ось так.

(Алексей Проскурин)

- Знаєте, барське ставлення начальника до підлеглих. Коли людина вважає, що якщо вона на командній посаді, то вона усе знає, а підлеглі – ну, такі дурнуваті люди, яких там десь понабирали з поля, вони там зайців ловили. Їх також схопили, привели до військкомату, тобто вони нічого не розуміють. Я все знаю, вам розкажу, як робити. Для порядних людей, є таке, скажімо так, визначення в армії і такий термін як порядні і непорядні люди. Для порядних людей, я вважаю, що я був гарним офіцером. Я не знаю порядних людей, які б сказали, що я негідник або ще щось. А непорядні – так, можуть сказати. Що мається на увазі – непорядні? Аватари, яких ти щемиш, бо вони бухають. Старші дурнуваті, які начебто… він тобі не начальник, не командир. Він не є не прямим, не безпосереднім, тобто не має до тебе відношення. Але він намагається щось там ставити якісь тобі завдання нарізати, ще щось. Ти спочатку йому пояснюєш, що я готов надати допомогу, якщо потрібно, але не зробити це за вас. Він думає, що він старший за званням або за посадою, починає тебе брати на бас. Звичайно, ти кажеш йому, куди йому йти.

(позывной "Грек")

- Ви б повернулися у Збройні сили?

- До толкового командира – завжди. Если я буду бачить, що толковий командир, а чого би ні? Ми сюди прийшли захищать. Ми хочемо тоже бути в рамках, скажем, закону, тому що добровольців считають, на жаль, ми тут считаемся – ви ж розумієте. Нас держава чогось не… не любить, скажем так. Був би толковий командир, конечно. І багато я своїх побратимів питаю. Кажу: от єслі б толкова була організація, єслі б не було цієї совковщини, щоб були толкові бойові офіцери, які знають свою роботу, як ви? Він каже: та конечно і не надо зарплату, чи я не хочу законно воювати? Законно захищати? Він говорить, а вибачте, таких умов нема.

(Ольга Решетилова)

- Люди, які почуваються професіоналами, вони ніколи не змиряться з постійними приниженнями, некомпетентним командуванням, незрозумілими рішеннями. І коли ти протягом пів року стикаєшся з абсолютно якимись абсурдними діями, коли, наприклад, умовно на Ширлані стоїть нормальний побудований гуртожиток, а ти зі своєю ротою мусиш жити в наметах, тому що то для когось там, хто колись приїде. Він чистий, а ви там все поламаєте. І таких же рішень в армії просто безліч. І коли людина день у день з цим стикається, з цим абсурдом, вона все одно рано чи пізно йде. Тому це все мають бути паралельні процеси. Окрім підняття зарплати, повинен бути ще процес оптимізації командування і перехід на якісь логічні рейки, професійні.

(Антон Шевченко)

- Найважливішим фактором військовослужбовці вбачають фактор командира. Ми його називаємо "якість менеджменту та лідерства". Фактично проблема в тому, що військовослужбовці, які йдуть, зростають на офіцерських посадах, які стають офіцерами, або які закінчують вищі навчальні заклади військові, їх цьому не вчать. Їх не вчать нормальному поводженню з особовим складом. Їх не вчать лідерству. Їх не вчать тайм-менеджменту і так далі. Тобто це базові навички, які мають бути притаманними будь-яким командирам.

(Богдан)

- Десь до пів року часу і враховуючи те, що я і солдатом був, і коли був командиром взводу, десь до пів року часу я вливався, скажем так, в саму суть. В оцю різношерстність людей, скажем так, що є такі, є такі, є такі і неможна витягнути командирську шашку і махнути. Тобто можна, але ставлення до тебе буде не таке, як повинно бути.

- Ти говорив про паперову роботу, що вона займає певну частину часу. Як взагалі до неї ставишся?

- Ну то таке питання. Я розумію, що вона потрібна. Особисто я її просто ненавиджу. Але вона потрібна в якійсь мірі. Є щось таке, що непотрібно. Це моя суб’єктивна думка. Але я думаю, що її потрібно робити. Тому вона буде завжди займати в житті командира якийсь певний відсоток часу. Ті самі якісь журнали бойової підготовки, картки вогню.

(Андрей Пидлисный)

- Як би там не казали за паперову армію, папери є в будь-якій армії. Тобто я не знаю армію, яка б перейшла на суто електронний вид документації. Але у нас дуже багато дублюючих документів. Документів, які ми кожного разу заново заново робимо. І вони по суті ідентичні, тобто замість одного якогось загального документа робиться велика купа дрібних. Вони поглинають в цю роботу. Втрачається якийсь момент бойової підготовки особового складу. Тобто є частина документів, які можна упростити, є частина документів, які взагалі потрібно відмінити. Тобто книга видачі мила, допустим. Можна ж зробити якось простіше – роздавальну відомість того мила, якщо потрібно. Є реально книга видачі мила, відвідування лазні. Потрібно оновлювати кожного року, вести.

- Если подытожить исследование "Повернись живим", то главные факторы недовольства – это проблемы с жильем, баланс личного и рабочего времени, а также бюрократия. А самые важные факторы – это командир, люди вокруг и возможность воевать. И здесь должна быть позиция Генерального штаба. Но за время подготовки материала комментарий мы так и не получили. Вместо ответа на запрос военные прислали документ, мало связанный с заданными вопросами. Не так давно в Украине сменили Главнокомандующего. им стал Валерий Залужный. Он сменил Руслана Хомачка и унаследовал все те проблемы, которые накапливаются годами. Но теперь именно ему вместе с новой командой нужно их решать.

(Ольга Решетилова)

- Мені здається, це можливо виправити. Я хочу просто вивести на оптимістичну ноту. Мені здається, це можливо виправити тим, що працювати з психологічним настроєм особового складу і дати їм відчуття захисту. Я постійно про це кажу, що коли людина буде відчувати, що вона захищена з правової точки зору, що вона може спокійно, гідно відстоювати свою точку зору, що є повага до її гідності, як людини, в першу чергу, зовсім зміниться ставлення до служби і виникне бажання продовжувати службу попри всі негаразди, з якими ми природньо стикаємося. Це проблеми росту. Ми розвиваємося. Але в цій ситуації треба зробити все, щоби зберегти тих, хто хоче служити в армії.

(Тимур Абубакаров)

- Я б не йшов би в армію, як структуру, я йшов до конкретної людини. І це є погано. Тому що коли я служив в свій час із американською армією, у них це також є, але воно нівельовано структурою. Тому що структура, сама система, вона робить по суті все однаковим. Забезпечення однаковим. Відношення до людей однаковим. Тобто правила зрозумілі всім будь-де. А не так, що ти йдеш в якийсь підрозділ, там правила залежать від командира. Це не добре є.

(Андрей Пидлисный)

- 90% людей нормальних вмотивованих військовослужбовці пішли саме через цю армійську систему. Навіть не через конкретного якогось одного військовослужбовця, командира не такого чи ще щось. Ні. В основному це вся система. Вона нагнітає. Вона здавлює. Вона забирає відчуття якесь свободи. Ти просто відчуваєш себе якимось коліщатком у цьому механізмі, яке просто крутиться і все. Щоб ти не робив, проти часової стрілки ти не покрутишся ніяк.

- Людям в першу чергу треба багато уваги приділяти. Тому що без людей не буде нічого.

Мы сейчас на репетиции военного парада ко Дню Независимости Украины. На самом деле, это одна из немногих возможностей для армии продемонстрировать себя вблизи, напомнить о том, что в Украине идет война и продемонстрировать, что в армии есть кому и есть чем ее защищать. Здесь все образцово-показательно. Военные идут в новой униформе стройными коробочками. Техника свежеокрашенная, как с иголочки. И новые образцы вооружения, которые не всегда к этому моменту есть в армии и будут там только в будущем. Все это делают для того, чтобы показать, что армия не стоит на месте. Но все-таки много и внутренних проблем, как сами военные говорят, армия – это большой организм и часть из тех, кто когда-то решил защищать Украину, не выдерживают и уходят. А вместе с ними уходит и опыт, знания и мотивация. А война остается и только от России зависит, насколько эта война будет горячей. А вот от Украины зависит, насколько она будет готова вместе с армией отражать новые витки агрессии и не на бумаге, а на самом деле.

"Донбасс Реалии"