Розмова Байдена і Зеленського: "дзвінок ввічливості" чи новий етап переговорів?

Автор: Ольга Москалюк

2 січня відбувалася телефонна розмова президентів США та України. Чи був це "дзвінок ввічливості" після перемовин Джо Байдена із Володимиром Путіним? Про що насправді говорили лідери двох держав? Що залишилося "за дужками"? Як Америка надалі допомагатиме Україні? На ці та інші питання "Цензор.НЕТ" відповідають народні депутати України.

***

Після недільної розмови обидві сторони переговорів проінформували про їхні результати. Америка – через пресреліз на сайті Білого Дому. Україна – невеликим повідомленням у Twitter президента Володимира Зеленського. У Джо Байдена розповіли, що він пообіцяв рішучу відповідь у разі вторгнення Росії в Україну, висловив підтримку українським дипломатичним зусиллям та запевнив у прихильності Штатів принципу "нічого про вас без вас". Український керманич трьома реченнями розказав трохи інше – мовляв, поспілкувалися про збереження миру в Європі, наші реформи та деолігархізацію. Правда, згодом Офіс президента додав деталей - лідери двох держав обговорили економічні й енергетичні безпекові виклики та кроки, які робить Україна в межах Мінського та Нормандського форматів. "Цензор.НЕТ" розпитав народних депутатів різних фракцій про те, що вони думають про ці перемовини.

"БАЙДЕН РОБИТЬ УСЕ МОЖЛИВЕ, ЩОБ УНИКНУТИ СИТУАЦІЇ, ПОДІБНОЇ ДО 2014 РОКУ"

- Відбувається нормальний дипломатичний процес, в якому США абсолютно чітко виконують взяті на себе зобов’язання. Причому роблять це на найвищому рівні, - коментує народний депутат фракції "Слуга народу" Богдан Яременко, який працює в комітеті ВРУ з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва.

– Президент Америки – достатньо зайнята людина. У нього дуже багато проблем. Тим не менше, він знаходить півтори години в своєму графіку для того, щоб докладно обговорити (із Зеленським. – О.М.) результати переговорів із російським президентом. Звичайно, це важливо та свідчить про те, що російську загрозу сприймають достатньо серйозно і приділяють цьому необхідну увагу. Якихось інакших інтерпретацій тут бути не може.

Чи буде таке спілкування президентів регулярним? Подальші переговори із Росією можуть, наприклад, і дати якийсь політичний результат, тоді необхідності у постійних перемовинах не буде. Тому періодичність цих контактів може стати іншою. А, можливо, навпаки – ситуація загострюватиметься (така перспектива, на жаль, існує), тому потреба у таких діалогах буде більшою. Нинішні ж продиктовані уявленнями сторін про серйозність того, що може зробити Росія в Україні та Європі. Зараз чітко зрозуміло: Байден зробив ставку на переговори і робить усе можливе, щоб уникнути ситуації, подібної до 2014 року. Для нас це важливо. Президент України також ставить на мирні перемовини. Тому контакти продовжуватимуться, поки події не спричинять появу нової ситуації – кращої або гіршої.

Взагалі Америка вже долучена до переговорного процесу на офіційному рівні. Просто не визначено формат. Як на мене, це вже штучне питання. Навіть коли Курт Волкер був Спеціальним представником США по Україні, американський президент так активно не втручався у переговори. Нині найвища посадова особа Америки безпосередньо займається українським питанням. Зрозуміло, що Штати вже в цій ситуації. З осені цього року вони тут взяли на себе лідерство і чітко публічно пояснюють свої мотиви. Причому не тільки Україні та Росії, а й усьому світу. Тому сьогодні США є найбільш активним учасником переговорного процесу. А як його назве історія – це питання для політологів.

"ЄС ОТРИМАВ "ЛЯПАСА" ВІД РФ У ВИГЛЯДІ ГАЗОВОГО "ТЕРОРИЗМУ""

Контакти між Україною та США відбуваються на регулярній основі, наголошує заступник керівника фракції "Слуга народу" Євгенія Кравчук:

- Тільки за місяць було дві телефонні розмови президентів України та Америки. Є регулярні контакти між Держдепом і МЗС, між радниками та помічниками. Це свідчить про те, що існує загальна лінія поведінки США, України, країн Євросоюзу та НАТО, якої дотримуються при переговорах із Росією. Ще важливий момент – потрібно розуміти, що це за принцип "нічого про Україну без України". Йдеться про те, що жодні рішення про вирішення військового конфлікту на Донбасі не можуть прийматися без України. Звичайно, що розмови відбуваються. Так само, як і ми їх ведемо із Туреччиною, Британією, Францією чи Німеччиною про дії російської сторони та інформуємо, що РФ не вирішує навіть гуманітарні проблеми - не віддають полонених, не відкривають КПВВ.

Також зрозуміло, що ні ЄС, ні НАТО не прийматимуть жодних ультиматумів від Росії. Особливо в частині нерозширення Альянсу на Схід. До речі, це стосується не лише України, Грузії, Молдови, які хочуть доєднатися. Нещодавно була заява керівництва Фінляндії – країни, яка теж межує із Росією та не є членом НАТО. Вони сказали, що самі будуть вирішувати це питання і подаватимуть заявку на вступ, коли матимуть бажання чи будуть готові до цього.

Якщо говорити про загальну лінію поведінки світу, то ніхто не хоче великої війни. Не допустити повномасштабного військового вторгнення, військових дій, коли будуть великі втрати - це основне завдання. З іншого боку, Європейський Союз ще отримав "ляпаса" від РФ у вигляді газового "тероризму". Це теж у середньостроковій перспективі вплине на енергетичні програми. Кожна країна тепер думатиме, як зменшити свою залежність від Росії.

"ПУТІН ВИСОКО ПІДНЯВ ПЛАНКУ Й САМ СЕБЕ ЗАГНАВ У НЕНОРМАЛЬНУ СИТУАЦІЮ"

Заяви Зеленського після переговорів із Байденом є продовження того, що сталося декілька місяців тому, вважає заступник голови фракції "Батьківщина" Сергій Соболєв:

- Тоді ключові розвідки ЄС та США оголосили про загрозу російського вторгнення в Україну, а в цей момент із вуст перших осіб нашої держави та тих, хто відповідає за безпекову складову, звучали прямо протилежні заяви - що ніяких проблем немає. Далі були переговори Байдена і Путіна, де президент США чітко висловив позиції відносно відповідальності Росії за подальшу ескалацію, оголосивши про можливе введення надзвичайних санкцій у разі спроби вторгнення в Україну. А українська сторона продовжує розказувати про фейковий закон про деолігархізацію та так звані реформи, які чомусь найбільше "б’ють" по малому та середньому бізнесу й ніяк не стосуються великих корпорацій, які й надалі тримають Офіс президента у своїх "міцних обіймах". Таке враження, що країни НАТО та українське керівництво перебувають у різних вимірах. Це відображається на тому, які пріоритети вибудовуються як головні. Коли весь світ із жахом слідкує за останніми заявами п’ятірки держав, які володіють ядерною зброєю, коли вони беруть на себе гарантії недопущення ядерної війни, але там ні слова не сказано про безпекову ситуацію в світі загалом, у нас про це навіть не говорять. А це ключове питання має обговорюватися на усіх рівнях, що і роблять офіційні представники США, НАТО та ЄС.

У переговорному процесі щодо України є ще важливий аспект – чітка позиція США про те, що подальші перемовини можливі лише за участі їхніх партнерів по НАТО. Але не було ні слова про залучення таких країн, як Україна, Грузія та Молдова, які є найближчими із програми "Східного партнерства" до початку процесу інтеграції до Альянсу. Оце мене більше хвилює, тому що без цих трьох країн вирішуватимуть, що це за ультиматуми висловлює Росія про нерозширення НАТО. Зараз Путін високо підняв планку й сам себе загнав у ненормальну ситуацію, коли в кінцевому варіанті йому потрібно хоч щось виторгувати в результаті цієї історії. Позиція США, Канади й європейських країн НАТО досить чітка: Росія не має права втручатися у цей процес, ніхто не давав ніяких гарантій під час розпаду Радянського Союзу про нерозширення НАТО. Країни Альянсу зрозуміло позиціонують: хто буде наступним його членом - лише їхнє питання та тієї країни, яка подає заявку про вступ. А світова безпека – це інше питання, яке не може розглядатися в рамках розширення НАТО.

"ЛЕТАЛЬНА ЗБРОЯ ПОТРІБНА ВЖЕ ЗАРАЗ. НЕ ТРЕБА ЧЕКАТИ, ПОКИ РОСІЯ НАПАДЕ"

Розмова Байдена і Зеленського була не "дзвінком ввічливості", а демонстрацією системної роботи США щодо того, щоб не дати можливості Росії поширити на Україну та європейські країни сферу впливу, говорить нардеп "Голосу" Роман Костенко:

- У перспективі від цих розмов ми можемо отримати такий результат, коли українська влада вирішить (можливо, вже це зробила) виконувати Мінські домовленості та намагатиметься імплементувати формулу Штайнмаєра. Судячи із поведінки керівників нашої держави, можна зробити висновок, що все до цього йде. І тут на першому місці стоятимуть не безпекові складові. Буде так, як домовляться. Тому нам потрібно бути дуже уважними в цьому процесі.

Штати говорять про такий принцип переговорів - "нічого про вас без вас". Для мене він означає, що Україна разом зі США та Росією бере участь у переговорах по відеозв’язку. А не коли ми просто чекаємо, щоб нам переповіли, про що до того була розмова двох президентів. Це вже не зовсім "нічого про нас без нас". Крім того, я вважаю, що не все нам переказують. Звичайно, у зовнішній політиці це нормально. Але для нас не дуже у нинішній ситуації, коли ми не знаємо деталей.

Як США допомагатимуть нам надалі? Ми не знаємо, які умови вони ставлять зараз нашому президентові. Тут питання, що від нас конкретно хочуть? Чи виконуватимемо ми домовленості, досягнуті Штатами і Росією? Якщо ми стовідсотково йтимемо із ними в лінії виконання Мінських домовленостей, вони нам допомагатимуть та підтримуватимуть на міжнародній арені, як це відбувається на сьогоднішній день. Якщо говорити про допомогу Америки у разі посилення російської агресії, важко спрогнозувати. Сподіваюсь, ітиметься не лише про санкції, які вони обіцяли, а й про надання нам летальної зброї. Хоча вона потрібна вже зараз. Не треба чекати, поки Росія нападе. Однак сьогодні, як я бачу, ніхто не розраховує на агресію. Вважають, що можна вирішити все мирним шляхом. Він означає, повторюся, схилити нас до виконання Мінських домовленостей.

"ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЗЕЛЕНСЬКИЙ – НЕ ПРЕЗИДЕНТ, А ЗНАМЕНИТІСТЬ, ЯКА ЖИВЕ У СВОЄ ЗАДОВОЛЕННЯ"

Народний депутат фракції "Європейська Солідарність" Володимир Ар’єв зізнається, що взагалі здивований поведінкою президента України Володимира Зеленського не лише у зовнішній політиці:

- Він може три дні підряд записувати новорічне привітання, до цього десять днів відпочивати у Карпатах, а потім виставляти свої спортивні фотографії. Таке враження, що він - не президент країни, у якій на кордоні стоять російські війська, а знаменитість, яка живе у своє задоволення. Уже очевидно: Зеленський не став президентом. Він або не розуміє, або навіть не хоче розуміти важливість проведення зараз якісної зовнішньої політики. Тому делегує її навіть не Міністерству закордонних справ, а своєму другу та соратнику Андрію Єрмаку. Вочевидь, Зеленський не любить писати про міжнародні переговори через те, що йому там доводиться вислуховувати і про переслідування Порошенка, і про зірваний конкурс на керівника САП, і про постійну спробу атаки судової гілки влади, і, звичайно, про його бізнес-партнера Коломойського, з яким він на цей момент (4 січня. – О.М.) відпочиває в готелі Radisson в Буковелі. У нього - суцільний відпочинок та спілкування із тими, з ким йому зручно. Він не виконує свої обов’язки як президент держави. Через це у нас складається ситуація, коли голова європейської дипломатії Боррель прилітає в Україну та вирушає на Донбас, а в цей час український президент, Верховний Головнокомандувач ЗСУ відпочиває й катається на лижах. Для наших західних партнерів це виглядає непрофесійно й несерйозно. Вони розуміють: треба спілкуватися в Україні із тими, хто ще притомний, хоча таких в українській владі лишилося небагато. Ми, дійсно, в дуже складній ситуації. Скажу чесно: я раніше думав, що така поведінка - по дурості. Але вона не буває такою системною у питанні ударів по життєво важливих "вузлах" для країни. Це вже схоже на систему, яка свідчить про сплановані дії по послабленню держави. Я впевнений: коли Зеленський піде, до нього та його оточення виникнуть питання, які мають ставити слідчі, про те, як вони діяли на своїх посадах. Їх накопилося більше, аніж на одну сторінку. Навіть на стадіоні не встигнуть зачитати за одну хвилину.

Що зараз мав би зробити Зеленський, щоб показати себе сильним лідером держави, у тому числі, на міжнародному рівні? Я думаю, йому вже не вдасться врятувати ситуацію і змінити ставлення до себе. Тому що людина, яка більшість часу відпочиває, коли країні загрожують, або не розуміє, що відбувається, або не хоче цього розуміти, або свідомо так чинить. Усі три варіанти є дуже поганими для України. Але вибрали те, що вибрали. Тепер із цим доведеться певний час дожити. Що б я міг йому порадити? Той, хто у критичний для країни знаходиться не на своєму місці, може увійти в історію, як такий, що допоміг її зруйнувати через неспроможність або злий умисел. Йому та його команді треба негайно піти. Інакше Україна заходитиме ще в більшу катастрофу по усіх напрямках.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"