"Битва при Фермопілах" комбата "Карпатської січі" Олега Куцина

Автор: Юрій Бутусов

480 року до нашої ери загін спартанців загинув, зупинивши нездоланну раніше перську армію у Фермопілах. На пам’ятнику цій битві, що врятувала тоді свободу Греції, написано: "Перехожий, повідай громадянам Спарти, що ми загинули тут, вірні нашим заповітам".

Таких битв відбулось чимало зараз в Україні, а для комбата "Карпатської січі" Олега Куцина його Фермопілами стало Вірнопілля.

У цьому селі його невеличкий добровольчий підрозділ відбив у квітні-вересні всі атаки бойових груп 1-ї гвардійської танкової армії ЗС РФ.

Ми були слабкі тоді, у квітні, коли треба було зупинити наступ на Барвінкове, а ворог рвався відсікти там основні комунікації наших військ на Донбасі. Командувач ОК "Схід" Олег Мікац, який вже кинув у бій навіть батальйон забезпечення, особисто зателефонував своєму другові - Олегу Куцину, командиру добровольчого загону "Карпатська січ", і попросив його негайно виїхати до Харківської області й зупинити ворога в селі Вірнопілля, одному з ключових рубежів перед Барвінковим.

Тільки-но, 8 квітня, у Вірнопіллі загинув ще один наш видатний герой - комбат 2-го добровольчого батальйону львівського "Правого сектора" Тарас Бобанич. І тепер хтось інший, так само надійний, мав взяти на себе відповідальність за оборону й не відступити.

Куцин не втрачав ані хвилини й вирушив негайно. Він довіряв Мікацу, бо вони разом воювали ще з 2014-го у ДАПі, і виїхав у Вірнопілля з ватагою добровольців, які спочатку не мали жодного протитанкового ракетного комплексу, і навіть гранатомети рахували поштучно.

На них наступали бойові групи зі складу 1-ї гвардійської танкової армії - 4-ї гвардійської танкової Кантемирівської дивізії та 3-ї Червонопрапорної мотострілецької Вісленської дивізії.

Якби ворог лише знав, які дрібні за озброєнням сили були на його на шляху!

Завдання на вигляд було героїчним, а з точки зору тактики - безнадійним: сотня бійців, більшість з яких ніколи в житті не воювали, зайняла село у глибокій низині, коли на висотах над ними вже стояли російські танки, що періодично прострілювали єдину дорогу, і треба було нестися на максимальній швидкості, щоб не "схопити" снаряд. Наших прикривала артилерія, але стріляти вона могла не завжди, бо снарядів завжди не вистачало. Якби російські танки та піхота увірвались у село, в низину, шлях, який вів до Барвінкового, був би увесь як на долоні, і ніхто не зміг би врятуватися. Але так було тоді всюди, на багатьох ділянках фронту наші бійці своєю жертовністю вигравали для країни час на мобілізацію та озброєння. Так само важко було і в інших селах перед Барвінковим, і командування ОК "Схід" дало жорстокий, але абсолютно правильний у той час наказ - тримати Вірнопілля будь-що.

Обстріли села не припинялись, люди село покинули, росіяни руйнували всі будівлі. По селу гатили танки прямою наводкою, гелікоптери, штурмовики, артилерія з мінометами, що мала, здавалося, нескінченний БК. Єдиним укриттям був підвал розбитої ще в березні школи. По ній, як по єдиній на все село значній споруді, прилітало постійно. Підвал був неймовірно холодним та вологим. Хворіли всі.

"Карпатська січ" рівнялась на свого командира й була стійкою, оскільки в командному складі мала групу партійців "Свободи", які воювали разом з 2014-го. Різкий та конфліктний у політиці, мудрий, глибокий у спілкуванні, Куцин на фронті мав позивний Кум, який дуже йому пасував. Бо в підрозділі він був і кумом, і батьком, і другом кожному, був не начальником, а натхненником.

Щомиті кожним жестом та інтонацією Олег випромінював упевненість, увагу та контроль над ситуацією. Він командував завдяки авторитету й прикладу, на який люди рівнялись, перебуваючи щохвилини під прицілом. Він тонко зчитував та привертав на свій бік людей і прощав їм миттєву слабкість, якщо бачив, що сумління та сором дозволять бійцю перемогти себе всередині та повернутися до бою.

Під його керівництвом воювали бійці 17 національностей: росіяни, американці, грузини, латиші, французи, британці - бо йому не треба було знати мову, щоб встановити взаємодію та створити довіру в бою.

Кум не боявся ворога, смерті та начальства, і ставав лютим тільки тоді, коли брехня заважала воювати, коли через брехню та слабкість його бійців наражали на смертельний ризик, коли втрачали можливість знищити російських окупантів. Я записав одного разу, як він розносив негідників з іншої частини, які не піддавались вихованню та підставили всіх - колись потім оприлюдню. Він сам жодного разу не дозволяв доповідати обстановку, яка не відповідала б дійсності.

Олег не виключав, що Вірнопілля зможуть захопити, бо росіяни двічі збирали перед ним групи до 50 одиниць бронетехніки, і наші просто не мали стільки протитанкових засобів, щоб все це зупинити, вони могли лише битись до кінця та героїчно загинути. І комбат спокійно підготував село до ближнього бою, бійці з гранатометами, які засіли навколо будинків, мали відстрілюватись до останнього й завдати ворогу максимальних втрат, і його бійці свідомо зробили вибір продати своє життя в бою якомога дорожче.

У Вірнопіллі Кум організував якісну оборону, розвідку, забезпечення, і тут полюбили працювати аеророзвідники та протитанкісти, бо цілей навколо було багато для всіх видів зброї. Саме тут знаменитий Адвокат настріляв півтора десятка танків та іншої техніки зі "Стугни". Росіяни не зайшли, тому що висоти навколо села стали кладовищем російської бронетехніки.

Усі ці нерви війни невідривно тримав у своїх руках та у своїй душі комбат. Вони відбили всі атаки. Вони втратили багато неймовірних товаришів. Вони пережили ці нелюдські умови, коли у холоді відмовляє організм, а вихід на вулицю є небезпечною грою. Вони отримали з часом необхідну зброю, отримали підтримку наших танків, артилерії.

19 травня на знак визнання високих заслуг добровольчого загону Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний за поданням ОК "Схід" утворив 49-й окремий стрілецький батальйон "Карпатська січ". Командиром став, звичайно, Куцин. Він отримав усі повноваження на відбір людей та на призначення на посади тих, кому довіряв. Для Олега це була найвища честь на війні, це був результат 8 років бойового шляху, коли він у 2014-му кинув посаду директора заводу й пішов воювати за Україну командиром маленького добровольчого загону.

Перша гвардійська танкова армія через Вірнопілля так і не пройшла, Ізюмський плацдарм став для росіян пасткою, яку ЗСУ закрили у вересні. І на залишках села зараз тиша...

Наша нація гартується неймовірними подвигами тисяч і сотень тисяч героїв. Минатимуть роки. Я пишу це для друзів, пишу, щоб мої діти читали, що я мав честь стати на війні товаришем громадянина, одного з тих, чия воля, розум та військова майстерність дозволили зупинити нездоланну раніше армію російського "царя".

19 червня під час чергового обстрілу Вірнопілля російською артилерією Олег Іванович Куцин загинув на своєму командному пункті від прямого влучання.

Комбат "Карпатської січі" наказ виконав.

Він переміг у битві за Вірнопілля. Село, яке для мене назавжди залишиться його Фермопілами...

P.S. Олег Іванович Куцин не має жодних державних нагород. Щиро кажучи, я не хотів нікого просити про цю петицію, бо вважаю, що нагороди для такої людини мають знаходитись і без наших благань. Але до мене звернулися побратими, і для нас та для держави в цілому було б гідно цьогоріч відзначити день Захисника України 14 жовтня таким нагородженням. Тож я з повагою негайно підпишу цю петицію сам і попрошу підписати вас.

Юрій Бутусов, Цензор.НЕТ