Світова воєнна спецоперація

Автор: Ірина Погорєлова

Історія вчить, що не має кінця. Статут ООН не має заборони на війни. Має "заборону" на агресію, але не має механізмів її зупитення, тим більше - превенції. Статут ООН також не містить категорії "спеціальна воєнна операція".

Стаття 51, на яку посилається РФ, обгрунтовуючи свою СВО, містить право націй на самозахист, тобто на оборонну війну.

Яку провадить не РФ, а Україна.

А те, що до вторгнення оголосила раша, навіть заборонивши всередині своєї території слово "війна", - це була така собі претензія на каральну поліцейську операцію, яку застосовує метрополія до бунтівної колонії.

"Захист Донбасу" - це був не так "казус беллі", як підстава підмінити термін "війна" терміном "спеціальна воєнна операція" типу на "своїй" території.

Ну й перелік задекларованих "цілей СВО" підтвердив саме такий зміст операції із спроби повернути Україну в рашистський гулаг.

Одразу дивною була відсутність будь-якої реакції як всередині України, так і за її межами, щодо цієї термінологічної маніпуляції. Але принаймні на початку це питання було затьмарено самим розвитком бойових дій, жахіттями бомбувань та терором і геноцидом окупованих територій.

Тоді впродовж більш ніж року ця гра слів кремля здавалася лише поганою дражнилкою та бездарною пародією на американський стиль (радше уявлення про нього) взаємодії в геополітичному просторі зі слабкими світу цього.

В дусі "чому їм, американським колонізаторам, можна, а нам – русскім асвабадітєлям - ні?".

Тим часом неоковирність і парадоксальність назви СВО почала дисонувати як з рашистською пропагандою, так і з зусиллями світу сформулювати умови і порядок завершення війни раши проти України.

З одного боку, Генасамблея ООН та всі європейські офіційні структури, керуючись Статутом ООН, безапеляційно називають агресію агресією і тероризм тероризмом.

З іншого боку, всілякі численні "миротворці" продовжують продукувати свої власні беззмістовні означення російської агресії та війни, як-от "криза", "конфлікт", "українська криза", "українське питання" тощо. Мабуть, їхня заслуга, що вони хоча б не називають війну проти України кремлівським терміном СВО…

Але після публікації "Ньюзвік" розслідування, в якому прямо вказано на змову глави ЦРУ з главою ФСБ про те, що майбутня війна в Україні не вийде за її межі – ані в бік НАТО, ані в бік території РФ, - можна констатувати, що високі сторони, що домовлялися, узгодили дійсно поліцейську операцію з "умиротворення" України в межах зони впливу російської імперії.

І коли за півтора року після цього дехто наришкін оголошує, що спілкувався з американським колегою про те, "що робити з Україною", - це не дуже дивує.

Дійсно, лише не спрогнозований ані кремлем, ані Держдепом шалений спротив українців, котрі відмовились виступити в ролі добровільної жертви на олтар застарілої системи зон впливу, підірвав первинні передумови такого спільно контрольованого перебігу спецоперації.

Підірвав – і примусив путіна включити території, які він встиг захопити завдяки зраді українських колаборантів і утримати на певний час через недостатність українського озброєння, в свою рашистську конституцію.

В такий спосіб проведення подальших бойових дій на цих територіях він і далі називає не війною, а спецоперацією, тобто поліцейською операцією у "власних провінціях".

Нині ці території в роспропаганді так і називаються – "зона СВО".

Сенс все той же – уникнення терміну "війна".

Бо "війна" не лише потребує оголошення непопулярної в раші ж загальної мобілізації і навіть реабілітації антивоєнної опозиції.

Це слово, деклароване офіційно з маскви, буде добровільним визнанням рашею своєї агресії, яка заборонена Статутом ООН.

Відповідно, це негайно примусить світ, при всьому його цинізмі і готовності офірувати Україну на олтар звичайного бізнесу і старої системи зон впливів, - застосувати проти РФ весь той комплекс міжнародних заходів, які досі залишаються незадіяними.

І які не дозволять навіть у Радбезі ООН сховатися за вето і китайським саботажем.

Натомість ідіотичне збереження терміну СВО також спричиняє все більше незручностей всім гравцям, котрі досі були годні зберігати за путіним давно згнилу концепцію "зон впливу", а самому путіну – маску "обличчя".

Непристойні зусилля США загальмувати запрошення України до НАТО шокують відсутністю раціональної аргументації.

Така кількість пунктів "стратегічної невизначеності" у відповідь на безсилий ядерний шантаж кремля наштовхує на підозри не про страх, а про політичну корупцію.

Ну бо якщо перемогу України штучно – за рахунок ненадання зброї - відсувати до американських виборів, то це і є корупція. Хіба ні?

З іншого боку внутрішньоукраїнська корупція як привід для скасування фундаментального права громадян України на життя – це якийсь радше китайський, ніж європейський принцип.

А "страх перед ядерною війною" за умов, коли Росатом вільно гуляє світом і необмежено будує ядерні об’єкти, - це взагалі не зовсім пристойний анекдот.

Сама ж категорія СВО, тобто "поліцейської операції" підриває і ідею якихось переговорів між Україною та масквою, оскільки виключає наявність легітимних сторін таких перемов.

"Київський режим" як "маріонетка заходу" не може навіть підписувати капітуляцію, тобто визнання за рашкою уже "включених" до її конституції територій.

Адже це "визнання" підірвало би навіть псевдоюридичну "легальність" отого попереднього "прийняття" цих земель в склад РФ.

Відповідно, повернуло би питання про незаконну анексію територій через агресивну неспровоковану війну, а не конфлікт двох сторін, що може бути залагоджений взаємними компромісами.

Але й без "київського режиму" не обійдешся.

Бо пересувати міжнародно визнані кордони суверенної держави не дозволяє Статут ООН.

Можливо, замість вигнати з ООН рашку, яка незаконно займає там місце небіжчика СРСР, хтось збирається скасувати норму про визнання державних кордонів? І вписати норму про зони впливу?

І ці люди скажуть, що намагаються в такий спосіб уникнути світової війни?

Отже, уже цей юридичний розгардіяш (навіть без урахування непорушної позиції України щодо неможливості перемов з воєнним злочинцем путіним і терористичною організацією рф) – усуває перспективу "завершення за столом переговорів війни після контрнаступу ЗСУ".

Коли президент Байден цитує Швейка (ну не совєтський же фільм "В шесть часов вєчєра послє войни"), що Україну приймуть в НАТО "через 20 хвилин після завершення війни", - він каже "ніколи".

Не можна завершити те, чого немає.

Отже, щоб закінчити війну, треба спочатку щоб рашка її проголосила.

Для цього ЗСУ мають вийти на державний кордон, включно з Кримом та Донбасом, що автоматично обнулить чинні тепер основи СВО.

Якщо у кремля залишиться бажання продовжувати агресію – він уже не матиме жодних підстав називати ці дії якоюсь спецоперацією, а лише війною. Нехай "отєчєствєнной", це вже справа смаку.

Але для світу - з усіма відповідними наслідками..

Ну, а вже що треба робити, щоб ЗСУ швидше вийшли на державні кордони України – відомо всім. Це зброя. Але не тільки.

Треба припинити світову спецоперацію із примусу України до повернення в рабство.

Треба припинити вдавати, ніби путін божевільний, тобто неосудний, але з ним можна укладати якісь договори.

Треба припинити політику "щоб Росія не програла", тобто збереження самого геополітичного явища "зони впливу" у вигляді України поза НАТО.

Треба припинити толерувати ядерний шантаж і шантаж всіма іншими "засобами масового ураження", як от загроза навали біженців, зброї та криміналу внаслідок розпаду імперії.

На все це у заходу є інструменти, починаючи від вишуканих дипломатично-правових маніпуляцій і завершуючи найвищими технологіями, зокрема і подвійного призначення.

А в України є право всього цього вимагати, оскільки ядерне роззброєння свого часу було мотивоване передусім усуненням прямої загрози території США та Європи, тобто саме загрози третьої світової війни.

Вдавати за цих умов безсилля і вмивати руки – єдина реальна небезпека перетворення світової спецоперації на світову війну.

 Ірина Погорєлова, для Цензор. НЕТ