Сліпучий туман дипломатії

Автор: Ірина Погорєлова

А якщо в тексті 10 пунктів Зеленського словосполучення "виведення російських військ" замінити на "вигнання" - це буде все ще "формула миру", чи вже ескалація?

І коли це країни-учасниці конференції в Саудівській Аравії встигли розірвати дипломатичні стосунки з Україною, державність якої визнали наприкінці 1991 – початку 1992 року?

А розірвавши – оце саме на конференції - знову визнали її територіальну цілісність і державний суверенітет?

Щоб лише так досягти консенсусу для покладання саме поваги до територіальної цілісності та суверенітету України в підвалини майбутнього мирного переговорного процесу?

Хіба хтось, окрім агресора РФ, досі демонстрував неповагу до Статуту ООН, міжнародного права? Хіба це треба відновлювати, а не доповнювати процедурами покарання агресора і примусу його до порядку?

А взагалі - це точно була конференція в Саудівській Аравії, а не в Нормандії?

Чи Париж-2019 у нас ще попереду? З тією різницею, що учасників буде не четверо, а десь за 60?

Це не жарти, бо сам Китай велично зійшов зі свого звичного місця на березі річки, по якій мав проплисти труп якогось із невеликої кількості його ворогів, - щоб прибути з розвідувальною місією на оцю-от конференцію…

Навіть Китаю, який сам звик морочити голову іноземним варварам вишуканою китайською дипломатією, нині не вистачило свідчень про реальний хід справ, що й примусило його взяти участь в заході.

Щодо браку інформації – це чиста правда. І не лише Китаю її не вистачає.

Навпаки, особливої ваги і навіть блиску "мирній конференції" в Джидді, звичайно, надало сумне інформаційне тло стосовно відсутності успіхів ЗСУ на фронті.

Тож просто дізнатись хоч щось, хоч умовно розгледівши контури подій в щільному тумані війни та її "висвітлення" й коментування, прибули в Джидду не лише представники так званого глобального півдня, але, мабуть, ті ж самі європейці.

Ну, можливо, це не стосувалося хіба що пана Саллівана…

І взагалі американської партії "єдіная расія", тобто тих в США, хто типу побоюється розпаду рашки через начебто неконтрольоване поширення ядерної зброї.

Зрозуміло, що напружено вдивлялися і вслухалися в сигнали, а точніше спекуляції із Саудівської Аравії, українці.

Якщо не так давно всі українці єдиним реальним дипломатом своєї держави вважали ЗСУ, то в умовах важкого наступу, безперервно коментованого західними ЗМІ як неуспішний, – на перший план вийшов інший дипломат Зеленського.

Ясна річ, Андрій Єрмак.

Власне, він єдиний, хто формулює речення, якими описується те, що відбулося і що має відбутися в процесі становлення і формування формули миру та її імплементації.

Втім, очільник ОП Зеленського наразі просто організатор процесу.

Методика примусу України до відмови від свого суверенітету та територіальної цілісності вигадана в 2014 році учасниками Норманді, Мінська і врешті – формули Штайнмаєра.

Далось їм це слово – "формула"…

Але нагадаймо: весь сенс формули Штайнмаєра полягав у легалізації чужорідного тіла в тілі України через вибори, на фальшовану якість котрих закривали очі європейські профільні структури. І це було там записано.

Було там таке слово "в цілому": в цілому дотримання стандартів демократичних виборів.

Зараз слова "в цілому" ми ще не чули.

А слово "вибори" - вже. Щоправда, не в Джидді (може, просто тому, що ми взагалі нічого звідти не чули насправді), а в Брюсселі.

Ну й у Верховній Раді, змушеній паралельно з війною шукати способи дотримати стандартів демократії, бо в ЄС без цього не підеш.

Втім, не лише для інтеграції в ЄС вимагаються вибори під час війни і окупації частини території.

Вибори приводять нові – інші політичні сили. Або не сили, а персоналії.

Такі, які, наприклад, не голосували за визнання Росії агресором, окупантом і терористом.

Які відбивають, зокрема, думку тієї частини українського суспільства, наразі в 30% (соцопитування "Демініціатив") - що готова припинити війну за будь-яку ціну…

А ще відновлення і налаштування механізму виборів в умовах війни, окупації, біженців тощо – необхідна робота на випадок проведення… референдуму.

Пригадуєте, як незадовго до повномасштабного вторгнення ВР ухвалювала закон про всеукраїнський рефренедум.

Закон містить зокрема і процедуру голосування за територіальні зміни – як затвердження закону про ратифкацію міжнародного договору, підписаного президентом.

Пан Стефанчук тоді дуже сміявся з тих, хто висловлював побоювання щодо можливості референдуму за зменшення території України.

Дійсно, в законі є спеціальні обмеження щодо цього.

Але з огляду на ці обмеження щодо скорочення території України, а також на визнання суверенітету і територіальної цілісності України в міжнародних договорах з країнами-учасницями теперішньої конференції – територіальні поступки України не можуть обговорюватись ніде і ніколи.

Всі держави, які вже ухвалили на Генасамблеї ООН низку резолюцій проти агресії і злочинів рашки, мали би просто заздалегідь проголосувати останню резолюцію про те, що всі спроби кремля наполягати на легітимізації окупованих територій не матимуть жодної перспективи.

Незалежно від темпів звільнення цих територій українськими Силами Оборони.

Бо так, як це видається зараз – не сама лише агресія рашки, а повільність надання зброї країнами обережного оборонного атлантичного Альянсу підриває підвалини світопорядку, заснованого на правилах.

Якщо ж це усвідомлення є, то для вкорочення шляху усвідомлення кремлем цієї своєї приреченості будь-яка мирна конференція мала би без жодних таємниць обмежитись визначенням кількості і якості остаточного списку санкцій. Ембарго. Блокади портів, авіапортів. Руху товарів, матеріалів, зброї…

Натомість нам обіцяють Глобальний саміт миру за участі… так, рашистської федерації.

Її будуть перевиховувати.

Як висловився один чиновник ЄС про складність або й неможливість передачі Україні арештованих активів Росії – "ці процедури призначені не для того, щоб карати, а щоб змінювати поведінку"…

Виявляється, змінювати поведінку, а не карати агресора збираються дипломати всього світу?

І керівництво України?!

І нас примушуватимуть переписати закон? А потім і Конституцію, яка містить перелік невідчужуваних територій?

І це буде називатись "мир"?

А ми неодмінно почуємо стару, як світ, мантру: поганий мир краще доброї війни.

Хоча от прямо зараз маємо доказ, що добра війна неодмінно починається після і внаслідок поганого миру.

В щільному тумані війни і дипломатії ледь бовваніє один не завжди уживаний стандарт. Перемовини з терористом ведуться – перед і задля його ліквідації.

Ну, хіба так.

 Ірина Погорєлова, для Цензор. НЕТ