Майдан-3 для Мінська-3, або Де проляже кордон між США і Китаєм?

Публікація в "Тайм" змалювала українцям президента Зеленського самотнім у своєму власному оточенні, де превалює анонімна теза одного з його лоялістів - "Ми програємо. Але спробуйте йому про це сказати".
Протягом двох тижнів потому сам Зеленський повідомляє через знов-таки іноземну пресу, що рашистський проєкт Майдан-3 спрямований на усунення його від влади.
Склавши ці дві інформації з глибин ОП доводиться зробити висновок, що Зеленський відчуває загрозу державного перевороту під назвою "Майдан-3" не від реального Майдану, тобто народного протесту, а буквально від власного оточення в офісі президента за російського ініціювання.
Це могла би бути з боку рашки іпсова "атвєтка" на українські плани розчленування імперії, табакерочний фінал і фантазії про холодильник. Але ж навесні 2022 сам фюрер закликав українську армію валити київський режим.
Значить, не жарт.
При цьому тут таки фіксується мета цього перевороту.
Якщо сам Зеленський не вірить і не готовий визнати, що "ми програємо", то його усунення означало би визнання програшу України і все, що з цього випливає.
А випливає те, що називається Мінськ-3.
Треба додати, що непоступливість Зеленського на різноманітні плани "миру", котрі як з рогу достатку (замість потрібної зброї) сиплються на Україну, підтримується вчасно затвердженим ним рішенням РНБО про заборону вести перемовини з путіним.
Мабуть не дарма днями секретар РНБО пан Данілов (який точно не в ОП) нагадав про цю заборону, і пояснив процедуру, за якою рішення може бути переглянуте. Потрібна ініціатива якоїсь установи, тобто цап-відбувайло для народного гніву. Ні, так, звісно, не спрацює.
І взагалі в Україні досить-таки надійно заблоковано можливість розкидатися територіями. Особливо в обмін на ілюзорний "мир".
Цей механізм конституційний, складна процедура референдуму виключно на всій території України.
Але ж ні рашка, ні її посіпаки по світу не цікавляться Конституцією України. В яку, до речі, ще з конституції УРСР (тобто з часів омріяного путіним ссср) перенесено всі області і Крим з Севастополем.
Тому путіну з його армією "миротворців" і доводиться, щоб загарбати хоча б одну лише Україну, ламати всю міжнародну систему.
Тим часом в картині потенційної загрози державного перевороту, окресленої Зеленським, не вистачає інформації, кого ж власне замість нього рашка збирається поставити на його посаду?
Спікера пана Стефанчука?
Вибори Володимир Олександрович, молодець, сам "скасував", продовживши воєнний стан.
Себто у актора-розвідника, який запам’ятався громадянам як портрет з подушки, - шансів замінити Зеленського, щоб вести перемовини з путіним, вже нема. Може тому, що аж надто відверто він "топив" за ці вибори, пояснюючи можливість їхнього фізичного проведення встановленням тимчасового перемир’я з рашкою.
Тоді хто?
Знову Янукович????
А, власне, в яких судах він нині обстоює свої права "легітимного" за відсутності ОАСК? От, наприклад, ЄСПЛ в 2021 році взяв до розгляду скаргу на замах на його життя під час втечі в 2014 році… Мін’юст точно має знати, що там далі…
Отже, сенс ініціативи Кремля щодо заколоту проти Зеленського може бути лише один: віднайти людину, яка піде на угоду з рашкою і …що?
Підпише тимчасове перемир’я?
Чи поверне їй всю Україну?
Трохи раніше цієї зустрічі міністр Кулеба порадів, що кількість миротворчих ініціатив від міжнародних партнерів значно впала.
Аж тут колишній секретар НАТО фог Расмуссен, вочевидь не порадившись з Орбаном і Фіцо, - запропонував прийняти неокуповану частину України в НАТО, убезпечивши тим її від подальшої агресії рашки. А тим часом продовжити деокупацію решти територій.
Радісно підхоплена в медіа аналогія з повоєнною розділеною Німеччиною чомусь не викликала згадки про Народно-Демократичну республіку, яка була навіть членом ООН свого часу.
А й справді, яка різниця – НДР, ДНР… (До речі, а навіщо путіну саме адміністративний кордон Донецької області?)
В цей час Конгрес США послідовно гальмує виділення фінансової допомоги Україні, яскраво ілюструючи спосіб "ненавмисного" тиску на Київ через дефіцит озброєння.
Це після заклику Залужного не дати фронту впасти в позиційний параліч.
То навіщо ця пауза саме тут і зараз?
З огляду на перебіг подій - щоб дати виборам путіна відбутися на окупованих територіях і потім пред’являти їх світу як додатковий аспект "реалій, що склалися".
Нагадаємо, що путін уже обирався на українській території Криму і Севастополя в 2018 році, і тоді світ дивився на це крізь пальці.
Лише Верховна Рада зафіксувала своє невизнання результатів цих виборів, і то з якимись дивними аргументами щодо недемократичності процесу. Ніби на захопленій території вибори окупанта можуть бути демократичними в принципі.
Але тепер претензії на легітимацію путіна голосами українців мають зовсім інший контекст.
США і Китай ділять світ на свої дві сфери впливу. І саме у нас в Європейському регіоні має пройти кордон між ними.
Елементарна логіка каже, що це має бути міжнародно визнаний кордон України 1991 року. Оскільки Україна уже входить до західного світу.
Тоді як путін буквально нещодавно свій антизахідний вибір на користь східної орди задекларував практично офіційно. В такий спосіб відкинувши ілюзії західних еліт, ніби рашку можна відірвати від Китаю на користь співробітництва із Заходом.
Відповідно, намагаючись захопити українські території, кремль тягне і Україну в китайську сферу впливу.
З огляду на висловлювання і запевнення президента Байдена і на вже надану Україні допомогу, - це не те, чого прагнуть США.
Як свого часу США не були зацікавлені і в створенні вісі Китай-Росія-Східна Європа – Німеччина, в яку Україна за часів пані Меркель і президента Януковича потрапляла автоматично.
Втім, до цієї логіки треба, мабуть, додати один вже історичний сюжет.
5 грудня 2013 року, через чотири дні після побиття студентів на Майдані, коли зовсім не було зрозуміло, що буде далі, тоді ще президент України Янукович під час свого візиту до Пекіну підписав із Сі Цзіньпіном угоду про потужний інвестиційний проєкт для Криму. Там ішлося про порт для вивезення зерна і всіляку додаткову інфраструктуру, а також про оренду сільгоспеземель півострова для продукування збіжжя для Китаю..
Мало хто звертав на це увагу через події, які розгорталися в Україні далі.
Звернула увагу на угоду Росія. Чому не ми? – писали тоді рашистські журналісти.
У публікаціях про той проєкт не вказано, що він має відношення до проєкту "Один пояс, один шлях", котрий щойно в 2013 році зпочаткував Китай. Але грандіозність портової інфрастуктури, закладеної в ньому, на яку, до речі, почали скаржитись екологи, - натякала, що це міг бути варіант проникнення Китаю до Європи через Україну, а до того через Кавказ.
Чи мав цей проєкт найменше відношення до мотивів рашки окупувати Крим? Як раніше окупувано частину Грузії?
Невідомо.
Чи мав цей проєкт найменше відношення до заборони Україні з боку США (ким в 2014 році був пан Байден?) вести військові дії для захисту свого півострова?
Чи в цьому була згода між Вашингтоном і Москвою? Чи досі вона дійсна?
Можливо, путін збирався маніпулювати зокрема і територіями, які колись об’єднувались в ГУАМ, щоб регулювати поширення впливу Китаю? Чому б і ні?
Чи це було вигідно США? Схоже на те…
Чи саме ця історія усунення Китаю з Криму тривалий час становила підставу сподіватися, ніби Кремль може приєднатися до Заходу, щоб протистояти Китаю?
Хтозна…
Це тепер, через 10 років ми бачимо, що конкуренція логістичних шляхів, як нещодавно трубопровідних, розриває території. А тоді все це було зовсім не очевидно.
А ще в ті часи Чорне море і Крим на ньому вважалися глухою провінцією Європи, що не мають жодних стратегічних перспектив. Відтак поступитися путіну "сакральним" для нього півостровом було для світових лідерів щонайбільше як невелика комерційна оборудка, або просто хабар – "штоби нє било вайни".
Ну й претензії Китаю на роль одного з лише двох – без рашки - полюсів світу тоді, 10 років тому, не були задекларовані, як-от тепер.
Сьогодні все інакше.
Факт у тому, що китайський проєкт в Криму, окупованому рашкою, не мав продовження.
Китай не прийшов в окупований Крим, принаймні юридично дотримуючись своєї декларації про повагу до територіальної цілісності держав.
Починати панування щонайменше над половиною світу Пекін явно не бажає в такий кримінальний спосіб. Принаймні публічно, з санкціями від партнера з освоєння достатньо великої для них двох планети.
Можливо, якби путін взяв Київ за три дні, а Україна тоді провела усі процедури, щоб приєднатися до рашки, то Китай би визнав кордони росії з усією українською територією. І це тепер був би кордон між США і Китаєм.
Але оскільки цього не сталося – приклад Криму показує, що проведення кордону між США та Китаєм по сьогоднішній лінії фронту – Китай не задовольнить.
Китай, як відомо, пішов іншим "одним шляхом". І вже там зіткнувся з глобальною конкуренцією. І тепер палає там також…
В цьому контексті чи не є чергова спроба Кремля захопити всю Україну, задля повернення статус-кво домайданного 2013 року – оцей весь Майдан-3 – намаганням провести свій "один шлях"?
Щоб принаймні поставити кордон між США і Китаєм на теперішньому кордоні НАТО.
А не лише по лінії Олешки - Авдіївка-Бахмут-Лиман-Куп’янськ…
Якщо це не влаштовує Захід, і США насамперед, то мають дбати, щоб "реалії, що склалися" на момент обрання путіна не фіксувалися змушеними голосами громадян України на окупованих українських територіях.
Загальновизнано, що поспіх рашки добитися визнання "реалій", і прямо до "виборів" путіна, означає лише, що її так звана сила видихається, потребує відновлення. І озвучений Шойгу "дедлайн" нібито "війни на виснаження" всього лише до обрання Трампа в США свідчить і про уже виснаження, і про залежність від Заходу.
Тобто насправді встановлювати якесь альтернативне чинному світовому порядку загальне "право сили" – у рашки нема ані власних сил, ані навіть сукупних сил її теперішніх союзничків.
Тож у Заходу мають бути якісь суїцидальні мотиви допомагати їй повернути в сучасність середньовічний принцип "кого влада – того й віра", кого територія – того й ідентичність.
Натомість у Заходу є елементарні здорові мотиви, щоб в Україні "реалії, що склалися" повернулися на кордони 1991 року за підтримки світової спільноти.
Адже ніхто досі не скасував в Статуті ООН пункт про повагу до територіальної цілісності держав.
А відтак Статут ООН – ще раніше, ніж указ Зеленського - забороняє Україні брати участь в будь-якому обговоренні таких схем замирення з агресором, як "територія в обмін на мир".
До речі. Мало того, що цей принцип був запроваджений на Близькому сході, коли там, на відміну від України, фактично ще не було встановлено реальних кордонів після часів колоніального і підмандатного існування.
Так іще саме зараз цей принцип демонструє свою "ефективність". Типова "гарна війна" після "поганого миру".
Потім. Гуляє така цікава думка (може, оце воно і є, Майдан-3?), що перемога України у вигляді виходу на кордон 1991 року ще не гарантує нам безпеки.
А тому, мовляв, не треба класти сили на перемогу?
Ті, хто міняли війну на ганьбу, отримали і ганьбу, і війну. Міняючи перемогу на безпеку, не отримаємо ані перемоги, ані безпеки.
Може, є логічніший спосіб? Якщо членство в НАТО є гарантією безпеки, і є таке бажання Заходу нам це забезпечити, - то треба просто спочатку швидко допомогти Україні з перемогою, а потім миттєво і цілком, а не частинами, чучелком чи тушкою, приймати нас до НАТО.
Прибічники заморозки війни апелюють до втрат наших військових: мовляв, скільки ще наших найкращих людей треба покласти, щоб дійти до кордонів 1991 року?
Прибічники кордону 91 року апелюють до дітей і онуків: аби їм не довелося воювати з переозброєною і реформованою рашкою. Вони апелюють до катованих українців та кримських татар на окупованих землях, які чекають визолення. До вкрадених дітей, у яких, можливо, рашистське гестапо ще не встигло відібрати мозок. До Бучі, Ізюму і далі всюди…
Перші знову мріють під час перемир’я зробити з неокупованої частини України "вітрину", яка спокусить рашкинський нарід будувати й у себе цивілізований світ.
Другі нагадують, що рашистська орда навіть дуже скромну українську "вітрину" спокусилася лише розбомбити та пограбувати.
Перші жаліються, що переоцінили здатність глибинного рашенського народу до бунту у разі недоотриманої пабєди.
Другі вважають, що перемога України з перенесенням фронту на кордони 91 року безперечно справить потрібне враження на всю ту "нейтральну" світову публіку, яка врешті поставить на справжнього переможця.
Світ холодний і цинічний, - вчать Україну досвідчені геополітики.
Безперечно. Тому варто дослухатись до дуже злагодженого хору голосів, які в часи так званого "пригожинського заколоту" висновали максиму: якщо почав боротися з путіним – не зупиняйся.
Особливо якщо від тебе залежить, де пройде кордон між цивілізаційними полюсами планети.
І про "майдан" -3,4,5…. Ну втомилися українці підтримувати дисципліновану інформаційну тишу щодо подій на фронті. То хоч інформаційний спам виконає цю потрібну військовим функцію.
Ірина Погорєлова, для Цензор. НЕТ
Бо в уявленні Зеленського Майдан починається, коли хтось пєчєнькі роздає. Звідки ж йому знать як воно насправді, він то попередній пропустив через гастролі в Москві.
І до чого вони привели?
До чого привели Мінськ1-2 ?
Чому ви дебіли такі необучаємі?
Звісно, на мирних переговорах сильніший той у кого сильніша армія, за ким реальна сила, тут нема чого сперечатись. Тіки треба бути реалістами, ніхто не хоче попасти в тцк, включаючі Вас, а отже, навіть якщо дали б зброю та ще сто мільярдів, фізично просто немає кого озброювати, всіх вже нормальних забрали в ЗСУ, а ті хто залишився, не вирішують нічого стратегічно.
я потрапив в ЗСУ ще в березні 22-го, від ТЦК бог милував
" фізично просто немає кого озброювати"
маячня. всі парковки під ТЦК і в центрв Києва, Львова, Одеси, Ужгорода забиті машинами в яких молоді здорові цивільні люди і далі живуть як нічого не трапилось
Далі беремо лінійку і міряємо на карті Києва розмір вулиць Олегівської, Івана Мазепи і проспекту Степана Бандери. Не треба бути Штірліцом, щоб зрозуміти наслідки для України бажання її патріотів зробити Степана Бандери центральною постаттю в українсько-російських відносинах. Тому подальша стратегія війни є не стільки питанням Генштабу України, скільки питанням української дипломатії.
шо це за свинособачий висер інцестуального кацапа?
Але токої відвертої галіматьї навіть тоді не писала.
Але маю великі сумніви, що воно хвилюється за країну, а не за те, щоб його не грохнули «падєльнікі».
А як же тоді вкрадені гроші?!
В одному коменті побачив цікавий епітет-характеристику намірів найвеличнішого-*******.
Він швидше буде дивитись на заколотників, як кролик на удава, ніж зробить якийсь рух.
Бо розуміє, без оточення він - пусте місце.
Якщо українці щене досягнули точки неповернення у демографії нації, вона вже дуже близько.
Салідол по діжці.
Невже?
Піар-акція "Зеленський на обкладинці Time" була розрахована не лише на зовнішнього споживача, а й на внутрішнього. Для того і знадобилася фраза "Ніхто не вірить у нашу перемогу так, як я". Під словом "ніхто" малося на увазі "ніхто із західних лідерів". А сама стаття мала стати доказом того, що Зеленський намагається утримати фокус уваги Заходу на війні України проти російських окупантів.
Але піар-акція провалилася. І річ тут не в якихось дрібних деталях. Провал вийшов концептуальний.
Стаття надала слову "ніхто" зовсім іншого змісту - не "ніхто із західних лідерів", а "ніхто в офісі Зеленського". Репортаж Саймона Шустера - про стіну нерозуміння між Зеленським та його найближчим оточенням.
https://www.dsnews.ua/ukr/politics/seans-samorazoblacheniya-pochemu-bankovoy-ne-ponravilsya-reportazh-v-zhurnale-time-01112023-489901
Точно таке ж роблять і з вже великою війною - зливають перемогу разом з українцями і Україною.
Зеленському не має сенсу вигравати ( або навіть припиняти якось (?) війну.