Укропи іноземних справ. Франція. Дмитро з Бордо

Автор: Евгений Кузьменко

Що у Франції відомо про російсько-українську війну? Чому про Януковича і Межигір’я знають навіть дітлахи у французьких школах? Скільки коштує спорядити та перевезти крізь корумпований український кордон фуру з волонтерською допомогою? І чому російськомовні українці у Франції масово переходять на українську мову?

З чим у голові пересічного українця асоціюється Франція? Париж, Монмартр, Ейфелева вежа. Платіні та Зідан, Азнавур та Піаф, Дюма і Мопасан. Смачна їжа та вино - бордо, шампанське чи бургундське.

Дмитро Б. живе у Франції багато років. Мешкає неподалік від Бордо, працює у ресторанній сфері. Поруч - жінка-француженка і двоє дітей. Тобто, загалом повністю адаптувався до Франції, має багато добрих друзів серед місцевих. Але жодного дня не забуває про те, що на Батьківщині йде війна. І у важкі для України часи намагається допомагати.

Ми розмовляємо з Дмитром по Скайпу. "Навіщо вам моє прізвище?" - напівжартівливо -напівсерйозно каже він. - Вибачте, але я ціную приватність свого сімейного життя. А от про наших волонтерів і про те, як цю війну сприймають у Франції, - розкажу, що знаю".

А знає він таки багато. Послухаємо?

ПРО МАЙДАН І ВЕЛИКУ УКРАЇНОМОВНУ ФРАНЦУЗЬКУ РЕВОЛЮЦІЮ

"Я у Франції вже десь 15 років. Колись приїхав сюди з Рівненщини, бо тут були контакти, люди хотіли допомогти. А в Україні, по великому рахунку, я був нікому не потрібний. І коли я побачив, що люди тут на мене чекають, пропонують роботу, то не було питання, їхати чи ні. Поїхав. Зрозуміло, що нічого з неба не впало, довелося багато працювати. Де саме? Працював у ресторанах - барменом,офіціантом. На виноградниках. На будівництві. Тут, де я живу, є багато замків, то через деякий час мене стали запрошувати на всілякі приватні вечірки. Взагалі, якщо тобі довіряють, якщо ти оволодів своєю професією, то проблем з роботою немає.

До початку ми тут з українцями практично не зналися. Тобто це ми так вважали. Всі російськомовні з росіянами водилися - контактів не бракувало. Я навіть поняття не мав, що це українці.

А вже як став Майдан, то люди стали чітко відрізняти українське від російського. Щось у них у голові переключилось, і багато хто перейшов на українську мову. Причому ніхто на них не давив. От і більшість моїх знайомих зі сходу та півдня - помітно, що вони рвуться розмовляти українською. Так, збиваються, роблять помилки - але видно, що процес пішов".

Дітям моїм 13 та 8 років. Я їх вчив розмовляти російською - начебто російська у світі більше поширена, ніж українська. А як став Майдан, то у мені наче щось надломилося. Я сказав жінці і дітям: все, про російську забудьте, вчимо українську. І потихеньку так і робимо. Розмовляти спокійно вони, звичайно, поки не можуть, - але вже розуміють деякі слова, знають букви, можуть читати і дещо розуміти…".

ПРО 10-МЕТРОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР ВІД БАБУСІ-ФРАНЦУЖЕНКИ

"Коли був Майдан, дивився прямий ефір - і Громадське, і "Еспресо". А у складні дні - то і вночі сидиш. Або просинаєшся - і зразу до компютера. І весь час дивишся, шо пишуть у Фейсбуці. А потім я вперше вийшов на акцію у нашому невеличкому містечку. Нашили прапорів, вийшли я, діти; потім підключилися родичі, колеги. Зробили у неділю такий собі Майдан. У Києві це був вже третій Майдан, а у нас - перший.

А потім мої знайомі у Бордо все це побачили - і пристидалися: ось, ти у своєму райцентрі це зробив, а ми у Бордо - нічого. І зробили акцію у центрі Бордо. Мета була - розбудити французів, вони такі трохи сонні, і про події у Києві ані по радіо, ані на ТВ ніхто не говорив.

Як все це відбувалося? Я купив матерії, і бабуся моєї жінки пошила здоровезний, 10-метровий, український прапор. На ньому написали французькою: "Бордо підтримує український народ". І ми прийшли в центр міста, де якраз був різдвяний ярмарок. Перед нами ходили тисячі людей - і десь 3-4 години ми співали, кричали. І було багато французів, підходили і місцеві українці, і ті, які випадково були у Бордо: "О, у вас тут Майдан, можна з вами?".

Так я за один мітинг перестрів більше українців, ніж за усі мої тут 15 років. Бабуся П'єрет, до речі, не тільки пошила прапор, а ще й поїхала на мітинг. У свої 80 років вона ніколи на мітингу не була, а тут каже: поїду - і все.

Мітинг у Бордо, у центрі - бабуся П'єрет

І така підтримка була не тільки від рідних, а й від колег з роботи, французьких друзів, навіть тих, кого я рідко бачу. Деякі приїхали за 100-150 кілометрів, бо в інших містах Майдану не було, то люди поїхали у Бордо. Тут все на особистому прикладі: люди бачили, як це все мене заділо, і зрозуміли, що все серйозно".

ПРО СОЛІДАРНІСТЬ ФРАНЦУЗІВ І КОРУПЦІЮ НА УКРАЇНСЬКОМУ КОРДОНІ

"Такі мітинги ми регулярно робили і надалі. І ще під час українського Майдану люди стали приносити одежу, харчі, будівельні каски - і це все відсилати. А коли були вибори Президента України, то багато хто з наших дівчат поїхали на вибори у Париж - голосувати. І там познайомилися з українцями з усієї Франції. І вже стали обговорювати, як допомагати Україні більш серйозно. У кожному місті створилися групи "Майдан" - у Парижі, Бордо, Тулузі, Лілі і т.і. В Парижі була створена Асоціація гуманітарної та медичної допомоги Україні. Почали збирати спочатку одяг, потім - інвалідні крісла, медобладнання. І стали возити цілі фури. На сьогоднішній день в Україну уже пішло за 15 фур!

Після відправки першої фури з Бордо

Але ж тут треба розуміти: дають вам ті медичні ліжка - але все це обладнання ще треба загрузити і перевезти! А грузити треба на тижні - а на тижні всі працюють, і нема кому грузити. Так і колеги мої вже їздили грузити, і родичі, і друзі. Так, французи, звичайно. Тобто така солідарність відчувається. Вони це роблять і для України, і тому, що я тут за 15 років добра зробив не одному французу. А люди на добро відповідають добром.

Отже, французи теж стали допомогати - не тільки грузити, а й купляти якісь речі. Тут питання довіри: якщо вони бачать, що ти свої гроші тратиш і все шлеш, шлеш, шлеш - то уже довіряють і свої гроші. Або просто віддають якісь речі, навіть і військові. Коли їду купляти і домовляюся про зустріч, то кажу, що грошей багато не маємо, але потребу маємо у багатьох речах. То продають за символічні ціни: наприклад, військовий рюкзак - за 10 євро! Таких цін у природі не існує!

Або їду забирати товар, а мені ще у додаток дають торбу цивільних речей: "Жінка як почула, що це для України, каже, віддай їм це, нехай відвезуть". Тобто якщо справа йде про щось конкретне, то така солідарність є. Це справа довіри: я довіряю тому, кому я віддаю; той, хто в Україні, теж не віддасть у штаб АТО, а привезе на фронт, і віддасть конкретному солдату. І виходить такий ланцюг довіри.

Відправка чергової фури з Бордо

Єдина наша фінансова проблема: кожна фура коштує нам 3 тисячі євро. І українська Асоціація у Франції шукає гроші для того, щоб відправляти ці фури. Бо медобладнання нам безкоштовно дають французькі лікарні. А от відправити…Причому французька Асоціація, яка з нами працює, відсилає так само фури з медобладнанням в Латвію. Відстань така сама, але в Латвію відправити фуру коштує тисячу євро, а в Україну - 3 тисячі! От вам і корупція на таможні, на кордоні. Ціна втричі більша! Питаєте, де фура проїздить кордон? Ну, це ж питання перевізника, а у нього теж вибудована своя система транспортування. Свої нюанси".

ПРО "ТРОХИ НЕРВОВОГО" УКРАЇНЦЯ У ПРЯМОМУ ЕФІРІ "РАДІО МОНТЕ-КАРЛО"

"Коли Євромайдан починався, у Франції про нього ані слова не було, і щоб дізнатися про події, я дивився новини по Бі-бі-сі. А коли вже стали говорити, то таку бєліберду, як в 2004. Штамп на штампі. І от слухав я одне з найпопулярніших радіо - радіо "Монте-Карло". І так мене заділо, що я взяв і на e - mail послав їм трохи грубий коментар. І вони мені дзвонять і питають: чи можете ви вийти у прямий ефір? Відповідаю: "Я-то вийти можу, але з тим, що ви розказуєте, я зараз трохи нервовий". Вони кажуть: "Нам саме те й треба".

І мене вивели в прямий ефір, і я постарався хоча б щось розказати, щоб вони не путали 2004 і зараз".

ПРО ФРАНЦУЗЬКИХ ДІТЛАХІВ-ЕКСПЕРТІВ З ЯНУКОВИЧА

А потім вже потихеньку французи почали про ситуацію говорити. І хочу вам сказати, що люди розуміють, за ким правда. Про Путіна ж судять не тільки по тому, що зараз, а й по "Курську", і по Політковській, і за Чечню. І хоча офіційно Франція старається бути нейтральною - от і з "Містралями" зволікали - але ж все рівно основна маса людей розуміє, що до чого.

Одна моя знайома француженка працює поваром у початковій школі. І вона каже мені: "Давай зробим український тематичний обід". То я прийшов, і ми зробили борщ, котлети, млинці. Повісили український прапор, і я дітям віком 5-6 років розказую про Майдан, про то, як українці вигнали Президента. І тут діти кажуть: "Так, ми бачили по телевізору, там у Президента такий палац, а в лікарнях нічого для дітей немає…".

Тобто навіть звичайні французькі малі діти щось уже чули по телевізору про нашого Януковича. Розумієте, якщо людина у 5-6 років про таке говорить, значить, і батьки вдома про це говорили. Отже, люди розуміють, що до чого".

ПРО ФРАНЦУЗІВ-МАРГІНАЛІВ НА СЛУЖБІ У ПУТІНА

І тільки від кількох французів я чув щось на зразок: "Путін візьме Маріуполь і всім покаже, що Україна ніколи не існувала!" Але таких мало, це маргінали, їх ніхто не підтримує, їм просто хочется бути проти течії, залишатися у центрі уваги. Так само і ті французькі депутати, які приїхали у Крим. У Франції про це багато говорять. Але ці депутати, вони тут погоди не роблять, їм просто важливо, щоб про них говорили. Так, вони з партії Саркозі, але вона ж велика. І серйозного впливу ці депутати не мають. Їх кар'єра вже йде під кінець, і їм нічого вже не світить. А всі ті (навіть з боку Саркозі), хто має плани бути прем'єр-міністром чи у президентській гонці, - ясно, що ніхто з них про Путіна такими словами не говорить. Бо знають, що є лінія, за яку переступати не можна.

Національний Фронт? Ну, не для кого ж не секрет, що він фінансується Путіним. То тут всім все ясно. Так само і Саркозі, який ляпає за Крим…

Але в основному ті французи, які мене оточують, розуміють реальний стан речей.

ПРО РОСІЯН ТА РОСІЙСЬКУ ПРОПАГАНДУ У ФРАНЦІЇ

Російська пропаганда тут помітна у першу чергу по тих росіянах, які тут живуть. З багатьма з них ми були друзями у Фейсбуці. Але коли почався Майдан, і у мене почалися пости про Україну, вони мене з друзів викинули. І відчувається, що незалежно від того, що в Україні кажуть за Крим і Донбас, за "Боїнг" - вони все рівно будуть на путінській хвилі.

Є росіяни абсолютно нейтральні - ні за тих і ні за тих. Але є і такі друзі, що дзвонять: "А як ми можем допомогти?" Добре, кажу, купляйте те й те. Вони купляють берці і все, що можна, регулярно передають кошти для поранених солдат. Але бояться на своє ім'я посилати, кажуть: "Ми тобі віддамо, а ти вже сам відправляй". Тобто їм не треба якоїсь подяки, вони кажуть: "Ми це робимо, щоб допомогти".

Але основна маса тут дивиться російське телебачення. Вони не інтегруються у французьке суспільство, їм на Францію плєвать. Вони дивляться так: добре що Франція нам платить пособіє по бєзработіце, пособіє на дітей…Приїхали - і сміються, які французи дурні. І лише тягнуть з французів гроші. Використовують Францію. А як тільки що - і вже Путін те, Путін се…

Так само і російська православна церква. Багато українців туди колись ходили - ну, ніби ж все-таки православна церква. А тепер ходить набагато менше, бо ситуація вже конкретно профільтрувалася на всіх рівнях. Наприклад, багато українців водили дітей в російську школу. Але як ті понаслухалися там путінської пропаганди, то батьки дітей з тієї школи позабирали. Бо російські батьки починають: "Майданутые…хунта…". А щось доказувати їм - навіщо? Всім зрозуміло, що горбатого могила справить.

Або ще один приклад. Ми раніше кожної неділі збиралися в центрі Бордо. І от стоїмо з плакатами, прапорами - підходять російські туристи, питають: "Сколько вам американцы платят?" Я такий: "Та ви шо, які американці?!" - "Да вам американцы платят, у вас там хунта!"

А у одного нашого росіяни забрали плакат і жбурнули у річку.

"І МИ ТУТ НЕ ДІЛИМОСЯ НА ТИХ, ХТО ЗА ПОРОШЕНКА, А ХТО ЩЕ ЗА КОГОСЬ…"

Зараз тут дуже багато біженців з України, що приїхали сюди, щоб не йти в армію. Засуджувати їх я не можу, але і виправдувати - теж не хочу. Тобто ставлення до них - таке нейтральне.

Але взагалі-то у нас, українців тут, думки про те, як чимось допомогти Україні. І ми тут не ділимося за політичною ознакою: хто за Порошенка, а хто ще за когось. Мені, скажімо, без різниці, хто - аби була якась логіка і все робилося по-людському, а не так, як завжди. І всі наші розмови - про те, де хто був, які знайшов речі чи медикаменти.

А ще у нас налагоджується українське культурне життя. Минулого року до нас на Майдан приходила Марина Гримич - українська письменниця і видавець. І вона запропонувала зробити літературний вечір. І привезла нам Любка Дереша. Потім два рази приїздив Андрій Курков - і це оживило українське життя. А от недавно запрошували Ярослава Мельника…Взагалі, стараємся зустрічатися, обмінюватися книжками. Щось дівчата вже говорять про українську школу…

Літературний вечір з Ярославом Мельником

Знаєте, Майдан відфільтрував людей. Бо раніше попадав на таких людей, що в них вічно якісь проблеми. І вічно: мені, мені…А Майдан відсіяв таких людей. На Майдан вони і не приходили. А ті, хто приходив, - це ті, хто готовий працювати, помагати, відривати від себе. І якби не Майдан, ми б ніколи не зустрілися.

Увага! Всі, хто хотів би допомогти Асоціації гуманітарної та медичної допомоги Україні - необхідні контакти тут.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"