13 квітня 2014 року під Слов’янськом уперше у війні українські військові відкривають вогонь по ворогові
10 років тому, 13 квітня 2014 року, у бою під Слов’янськом уперше у війні українські військові відкривають вогонь по ворогові. Микола Лавренчук виконує наказ Вадима Сухаревського та здійснює перші постріли війни з КПВТ.
Рівно 10 років тому, 13 квітня 2014 року, війна з Росією перестала бути односторонньою. В цей день під Словʼянськом, командир роти 80 аеромобільної бригади старший лейтенант Вадим Сухаревський віддав перший в історії України бойовий наказ відкрити вогонь по найманцях російського диверсійному загону полковника ФСБ РФ Ігоря Гіркіна. Диверсанти атакували місце наради керівників СБУ, поруч з яким перебували в бронетранспортерах десантники Сухаревського. Від куль росіян загинув на місці капітан СБУ Геннадій Біліченко, двоє офіцерів були поранені.
У сусідньому БТР перебував командир 80-ї бригади полковник Копачинський, який віддав наказ десантникам розрядити зброю, відʼєднати магазини та заборонив відкривати вогонь за будь-яких обставин без його особистої команди.
Але, коли почався бій, ніяких команд Копачинський не віддав. І тоді старший лейтенант Сухаревський проявив екстраординарні лідерські якості, не став чекати ніяких команд, а навпаки - порушив прямий наказ свого безпосереднього командира полковника Копачинського.
Сухаревський взяв відповідальність на себе і віддав перший історичний бойовий наказ ЗСУ:
"Хули ты смотришь - ебашь!"
Наказ виконав оператор-навідник БТР солдат Микола Коля Лавренчук, який першим зарядив розряджений кулемет і першим з військовослужбовців ЗСУ відкрив вогонь у війні. Після кількох черг кулемета ворог зазнав втрат та втік з місця бою (за повідомленнями російських джерел, вони втратили двох найманців знищеними та трьох пораненими, особа одного з цих знищених встановлена). Наказ Сухаревського врятував життя групі офіцерів та генералів СБУ.
Полковник Копачинський за свої дії ніяк не був покараний, за кілька місяців був відсторонений від командування бригадою, а в 2015 році залишив ЗСУ та перевівся за службу в центральний апарат Нацгвардії, де він зараз - інформацією не володію.
Сержант Лавренчук з перших днів вторгнення 2022 року воював у лавах 80-ї бригади, дістав важкі поранення руки та ноги і, не завершивши реабілітації, повернувся на фронт. Сьогодні Лавренчук відповідає за рекрутинг у 95-й десантно-штурмовій бригаді.
А старший лейтенант Вадим Сухаревський за ці 10 років став полковником, заступником головнокомандувача ЗСУ, командувачем Сил безпілотних систем.
Історію першого бою більш детально кілька років тому я описав тут.
Юрій Бутусов, Цензор. НЕТ
Після бездіяльності (а по-суті перестраховочного саботажу) Мамчура, рашистська спецура захопила аеродром і всі літаки на ньому, які цей "герой" мав два дні як перемістити на аеродроми в Миколаївській області.
Після цього пройшли короткі збори офіцерів даного авіаційного підрозділу, на яких виступив майор (прізвище не знаю, але відео десь є), який запропонував висунутись на аеродром і витіснити звідти російських загарбників. Запам'яталась його фраза: "Мы не знаем, кто сейчас на аэродроме - коварный враг или кто-то еще. Но если я туда не пойду, я этого себе никогда не прощу".
І тоді Мамчур, щоби вкінець не зганьбитись, розпорядився висунутись на аеродром, але ... колоною беззбройних людей на озброєних "до зубів" рашистів та ще й під червоним радянським прапором, яким він почав махати, коли ворожі солдати направили зброю та крикнули "остановите свою толпу!".
Дуже часто позиції/село/містечко втрачались саме з цієї причини, а не з-за відсутності зброї, снарядів чи броні.
Ця проблема і досі існує...