Командир ударної роти, позивний Бандерас: "У більшості людей немає якихось обмежень щодо пілотування. В принципі, пілотувати можуть всі"
До повномасштабного вторгнення Антон Шмагайло вважав себе найбільшим пацифістом у колі свого спілкування. Не вірив у велику війну і запевняв друзів та знайомих, що цього не станеться. Займався логістикою – міжнародними залізничними перевезеннями. Але 24 лютого 2022 року все змінилося і привело Антона до війська.
Сьогодні він командує першою ударною ротою батальйону УБпАК "Ахіллес" 92-ї ОШБр, який воює на найгарячіших напрямках фронту. Має позивний Бандерас.
- За декілька днів до повномасштабки мої знайомі та колеги сильно хвилювалися через інформацію про можливий напад, – згадує у нашій розмові початок свого шляху до армії. - Я був найбільшим пацифістом і пофігістом, який усіх заспокоював і казав: "Ми таке вже тричі проходили, зокрема у 2021 році, коли були значні скупчення російських військ на кордонах. Пацани, все нормально! Президент же обіцяв шашлики!" Тобто я був таким головним Арестовичем того часу для кожного з них. Але багато хто все одно був "на кіпіші". Дехто говорив, що збирається мобілізуватися. Зрештою багато хто виїхав, а я, як найбільший пацифіст, відчуваючи свою відповідальність, вирішив, що треба йти воювати.
- То 24 лютого пішли до військкомату?
- Так. Мені сказали, що місць немає і відправили за адресою формування нашого батальйону ТрО. Бачу – черга метрів сто. Я її відстояв. Мене записали – "взяли на олівець" і пообіцяли передзвонити. Коли я подивився, що у того хлопця, який це пообіцяв, було десь 20 аркушів зі списками, зрозумів: ніхто не передзвонюватиме, треба знову стояти в черзі. Стояв день, наступний теж.
- І потрапили до кабінету?
- Трохи не так було (посміхається. – О.М.). У ТрОшних батальйонах має бути чотири стрілецькі роти. На той момент в нашому було, здається, сім. Тобто укомплектовані та не збиралися більше брати людей. Але дядько з мисливською рушницею сказав: "Я – командир роти. Сьомої. Айда до мене!" Ми підійшли, нас внесли до списків. Я почав своє стрімке кар’єрне зростання, тому що одразу став командиром відділення, а за 20 хвилин – заступником командира взводу (всміхається. – О.М.).
- Нічого собі!
- Запитали, хто може зібрати людей, зробити списки тощо. Я погодився. Виконував роботу з формування взводу. Поки очікували на оформлення документів, проводили навчання, зокрема з такмеду. Але в цю свою групу, на жаль, я не потрапив, тому що банально не вистачало зброї. Перші взводи її отримали, а половина нашого ні. Відповідно, роту доформували й відправили на виконання завдань, а ми залишилися, день перечекали, а тоді нас направили у роту, яку очолював усім відомий Ахіллес. Отак низка випадковостей, по суті, привела мене сюди, де я зараз.
- Ви були підготовлені? Стріляти взагалі вміли?
- Стріляти не вмів. Але загальне розуміння про військову справу мав, тому що сім’я дотична до війська. По фізичній підготовці був базис – займався спортом. Але вишколу не проходив.
- Куди вас спочатку відправили?
- Нас сформували в роту та відправили на виконання задач по підготовці другої лінії оборони в Дарницький район Києва. У нас були періодичні вилазки на передій край, коли у Броварському районі відбувалися бойові дії. Але у них участі не брали. Займалися другою лінією оборони. Сильно заморочувалися - наприклад, затягнули польовим зв’язком майже половину Дарницького району.
- Скільки ви були в Києві?
- Трохи більше місяця. Потім отримали бойове розпорядження висуватися до Харківської області. По ходу нам декілька разів змінювали локацію. Зрештою ми приїхали під Чугуїв, зайняли лінію оборони, облаштовували й готували взводні опорні пункти, налагоджували зв'язок тощо.
- Це ви ще були в складі ТрО?
- Так, тривалий час ми ще були у складі ТрО. Ми тоді креативили, зокрема пробували варіанти із дистанційним мінуванням та пастками для противника. Аж якось під час планового об’їзду позицій з командирами не побачили, як стріляє міномет, біля якого виникла якась метушня. Ми під’їхали подивитися, що ж там таке. Побачили перше диво інженерної техніки – Мавік-3 (посміхається. – О.М.), який дозволяв дистанційно дивитися, що відбувається за три-чотири кілометри від тебе. Він відкрив для нас горизонти: можна не просто терпіти, що по нас постійно навалюють, а пробувати відповідати. Ми скинулися, купили декілька Мавіків та сформували одну аеророзвідувальну групу. З нами ділилися досвідом хлопці з інших підрозділів. Потім ми сформували другий розрахунок, третій. Зрештою, половина роти у нас займалася розвідкою, інша – продовжувала виконувати завдання з утримання оборони на визначених районах. Ми по смузі долучили деяких суміжників та організували роботу на широкій ділянці фронту (більше 30 кілометрів) із взаємодії, контрбатарейної боротьби, планового ураження противника та налаштували таку систему, що він навіть не мав змоги виїхати в інший район, щоб зробити бодай один постріл з Граду, тому що одразу завдавалося ураження.
Паралельно ми пробували займатися радіоелектронною розвідкою – розгортали точки радіоперехоплень, аналізували, як тільки чули знайомі позивні – одразу туди відправляли наші аеророзвідувальні засоби, розвертали гармату та очікували на ворога. Тривалий час, якщо в районі Чугуєва щось прилітало, наприклад, одна ракета, це для нас уже був просто якийсь жах – прямо заліт-заліт! Бо робота була налаштована так, що на тому напрямку противник абсолютно затих. У нього були деякі спроби проводити ударно-штурмові дії, але вони для нього закінчувалися великими невдачами та значними втратами техніки.
Потім наш ТрОшний батальйон пішов на ротацію, а ми проявили ініціативу, тож командир 92-ї бригади за сприяння начальника артилерії залишив нас в смузі, як засіб розвідки. Далі був Харківський контрнаступ, де ми, як передовий підрозділ розвідки, забезпечували швидке мобільне просування наших військ.
- Харківський контрнаступ був ефективним та ефектним. Ви що найчастіше згадуєте з тих часів?
- Запам’яталася повна дезорганізація противника. Нашою суттєвою перевагою тоді було масове насичення наших передових підрозділів засобами розвідки, зокрема Мавіками. За рахунок цього ми мали суттєву перевагу над противником в ситуаційній обізнаності. Вона була тотальною. Навіть на рівні деяких бригад ворог облаштовував укріплення, щоб зустрічати нас по фронту у той момент, коли наші підрозділи вже давно зайшли йому в тил. Є досить відомий випадок, коли за селищем Чкаловське була спалена колона: противник побудував її, щоб відступати, а наші підрозділи, зокрема третій штурмовий батальйон 92-ї бригади, зайшли у фланг і впритул розстріляли росіян, а ті до останнього не розуміли, що відбувається, наскільки все було мобільно та з високою перевагою.
Харківський контрнаступ був ще успішним і тому, що для нього була обрана ділянка, де у противника були накопані суцільні лінії укріплення – там окопи сягали півтора-два кілометри, але у них не було необхідного накопичення особового складу і, найголовніше – не створені системи оборони та ведення вогню. Вони знали, що буде контрнаступ, але не розуміли, на яких саме напрямках. До того противник робив спроби прорвати оборону просто по трасі Е-40. Декілька разів намагалися штурмувати населений пункт Гракове (село Чугуївського району Харківської області. – О.М.). Саме з того напрямку накопичував максимальну кількість сил. Північніше міста Балаклія лінії укріплення були викопані ліниво, а орки ходили на розслабоні. Там ніхто не заморочувався та нічого не очікував. Знаєте, коли ми побачили плани наступу аж до Куп’янська, звісно, були трохи шоковані. Це був такий дуже оптимістичний сценарій розвитку подій. Перші дні стали ключовими, тому що противник вчасно не зміг зрозуміти, що це - основний удар. Коли їх почали рвати на цій лінії фронту, вони мали сили й засоби, щоб це зупинити, але у них не було необхідного рівня ситуаційної обізнаності та володіння обстановкою. Вони були дезорієнтовані й почали тікати. Коли ми бачили, які звалювали колони, просто охрінівали, тому що у будь-який момент їх могли розвернути, і у нас все могло піти вже зовсім не за планом.
- Це тоді ви почали знайомитися з FPV-дронами чи пізніше?
- Якраз через місяць-півтора після Харківського контрнаступу. Але ще на етапі його закінчення в смузі трьох-чотирьох кілометрів можна було завдавати ураження. Правда, ті дрони були обмежені у дальності польоту. Однак ми вражали противника на доступних відстанях. Потім він відтягнувся, і у нас була пауза в ураженнях ударними дронами, оскільки ми пробували технічно допрацювати наші засоби, щоб літати на більш далеку відстань. Такий період технічного глухого куту стається періодично – раз у півтора-два місяці, адже ворог підлаштовується, змінює тактику, накопичує засоби радіоелектронної боротьби. Відповідно, ми маємо так само призвичаюватися.
- FPV тоді були новацією. Як розібралися в цій темі?
- Я спочатку працював з одним розрахунком, який пройшов навчання. У нас взагалі були хлопці, які по життю займалися радіоелектронною технікою, що на певному етапі допомагало нам вирішувати технічні питання. Крім того, керівництво роти заохочувало будь-яку ініціативу, завдяки чому люди могли себе проявляти в тому, що вміють найкраще. Перший розрахунок FPV одразу почав показувати досить суттєві результати. У нас було таке, що за день вражали сім-вісім одиниць ворожої техніки. У той час не було стільки РЕБ-систем. Це дозволяло наносити противнику істотні ураження, поки він до того не призвичаївся. Ми з часом масштабувалися до другого розрахунку. Він сформувався з людей, які були в складі стрілецької роти. Це зараз ми проводимо рекрутинг і можемо взяти людину з певним досвідом. А тоді обирали із того, що мали. Потім з’явився ще й третій розрахунок. От трьома ми працювали до моменту, коли нас завели на Бахмутський напрямок. Там ми стикнулися з певними технічними моментами, через які два тижні не могли бодай щось уразили, поки не була проведена суттєва технічна робота, аналіз. Зробили доопрацювання, стартонули і знову почали показувати відчутні результати.
- На Бахмутському напрямку було вже складніше?
- Справді, було значно складніше. Радіоелектронна боротьба була однією із найпотужніших. Такого РЕБу, як на Бахмуті, ми поки не бачили ніде. Свою роль грають і певні особливості рельєфу. Тут вони такі: саме місто та населені пункти неподалік – в ямі, а в тилових районах починаються висоти, де якраз і розміщено багато засобів радіоелектронної боротьби противника. Плюс, сам напрямок для ворога завжди був пріоритетним, відповідно, тут постійно є концентрація РЕБів.
- Часів Яр теж так агресивно штурмують через бажання мати висоти?
- Висоти дають широкий спектр можливостей. Це хороший рубіж для розміщення спостережних засобів, ударних дронів, засобів розвідки, а також радіоелектронної боротьби. Плюс, висоти дають змогу розмістити на багатоповерхівках, яких досить багато в Часовому Яру, ПТУРи, якими можна вибивати все в радіусі п’яти-шести кілометрів.
Знаєте, поки ми тримали висоти, а противника не було на підступах, будь-яке висування спричиняло суттєві втрати. За кожен метр просування на цьому напрямку ворог платив дуже високу ціну. Тут спалена величезна кількість техніки, а деякі бригади, які стояли на Бахмутському напрямку, по чотири-п’ять разів вже повністю змінили свій штат. Тобто обнулялися й їх поповнювали новими полками та підрозділами. Цей напрямок важкий для росіян.
- Військові часто говорять про те, що у ворога дуже багато дронів. Чи можете порівняти у співвідношенні з нами?
- Якщо говорити про FPV, кількістю та якістю ми точно не програємо. А рівень підготовки наших розрахунків сил оборони точно вищий. Це пов’язано із кількома факторами. Звичайно, не хотілося б принижувати противника, але людський ресурс у своїй середній масі у нас значно інтелектуальніший. Відповідно, його простіше навчити. Крім того, вони працюють тими засобами, які видаються. Коли ті закінчуються або ламаються, просто чекають, щоб видали нові. А у нас люди намагаються доопрацювати, поремонтувати тощо. Завдяки цим факторам, які я озвучив, наші розрахунки працюють краще.
- Знаю, буває таке, що ви навіть вночі командуєте п’ятьма розрахунками з різними видами БПЛА. Як вдається?
- Це 1-2 FPV-розрахунки, 2-3 ударних нічні бомбери і крила-розвідники. У нас є розрахунки, які працюють в полях, а також напрямківці, які роблять "коридори по РЕБу" – тобто погодження з підрозділами РЕБ вимкнення їхніх засобів на час виконання місій. Це допомагає уникнути РЕБ-подавлення суміжниками.
Моя задача – їх координувати, щоб усі працювали в загальній зв’язці, щоб була нормальна взаємодія із засобами розвідки та радіоелектронної боротьби. Плюс, дуже предметна робота з планування. Тому що крім роботи по ураження противника, важливим є питання захисту наших людей: потрібно слідкувати, щоб не було дронів-розвідників над нашими розрахунками, а також збереження техніки, щоб ми її втрачали по мінімуму. Це, звичайно, загалом допустимо, але в певних рамках, щоб не перевищувати ліміти будь-якої військової доцільності. Коли хтось може втратити декілька дронів за день – це не ок. Треба робити розбір польотів, планування та роботу над помилками.
- На яких дронах ви найчастіше працюєте?
- Окрім FPV, зокрема нічних, у нас є ударні октокоптери, ударні крила. Все залежать від типу задач. Якщо акцент більше на мінування, то проводимо його, а якщо попрацювати по логістиці або артилерії противника – більше підключаємо нічні FPV та крила. Зрозуміло, що ведемо активну роботу по ворожих розрахунках. Бували випадки, коли у нас відбувалися з ними очні розбірки, зокрема в Часовому Яру. Вони - по наc, ми – по них. Тоді ми розвернули ще один розрахунок з флангу і заткнули ворога. Ми їм побили обладнання, й вони взагалі на тиждень припинили працювати з тих точок.
- Ви сказали, що працюєте по логістиці, артилерії та розрахунках. А що ще розносите? Техніку, бліндажі?
- У стандартному режимі це ураження противника, його укриттів, місць розміщення, перезмінки особового складу. Коли проходять ударно-штурмові дії, відповідно, переключаємося на знищення наступальних сил – або піхоти, або техніки.
- Хлопці розказують, що у росіян останнім часом покращилася ситуація з РЕБами. У вас яке враження?
- У них таке нормальне накопичення як штатних армійських засобів РЕБ, так і волонтерських. Тому що будь-який російський РЕБ, по суті, зібраний із китайських комплектуючих. Український у більшості випадків також. Але у противника просто поруч є добрий сусід – Китай, до якого можна приїхати, завантажити повну машину передавачів, привезти кудись на Урал і наклепати там системи. Якихось особливих технічних надзусиль робити не треба. Просто накопичити ресурс і роздати по військах. Для них це взагалі не проблема.
- Дійсно, мають і ресурс, і допомогу, завдяки чому зараз посилили наступи, зокрема на Харківщині. На Донбасі теж штурмують. На вашу думку, які у них зараз основні цілі та завдання? Хочуть повністю захопити Донбас? "Відкусити" ще більше територій?
- Наша бригада, зокрема наш підрозділ, часто працює на складних напрямках. Так було під Очеретиним, з Часовим Яром, а зараз виконуємо завдання на Харківщині. Ми там, де складно. Маємо загальне розуміння, що противник намагається прориватися з декількох напрямків. Там, де починає "рватися", накопичує сили й зусилля, щоб закріпити певний успіх.
Задачі по захопленню Донбасу він не знімав. Але для її реалізації на певних етапах у нього з’явилися проблеми з ресурсом. Крім того, на деяких етапах прориву він уперся у накопичення наших потужних бригад, якими ми підсилювали ці напрямки. Нині зіштовхнувся із побудованою системою оборони на Півночі Харківщини. Якщо всі резерви направить сюди, тут більшість і спалить.
Скоріш за все, пробуватиме нарощувати там, де не проходив, де ще немає такого накопичення наших підрозділів, користуючись тим, що має перевагу в мобілізаційному складі та техніці. Якщо у нього є можливість концентрувати війська на певних напрямках більше, аніж ті, які є у сил оборони, обов’язково цим скористається. Тому що є завдання відтягнути наші сили з Донбасу. Імовірно, спробує ще десь на Харківщині, зокрема створити загрозу для оточення Куп’янська. Якщо це зробить, "зріже" основні дороги до міста, відповідно, з’являються можливості ліквідувати плацдарм Сил оборони по лівому берегу річки Оскіл. Насправді, у противника вистачає тактичних варіантів, куди перемістити ресурси, які залишилися після проведених операцій. Складається враження, що він вже використав 30-40 відсотків від того, що було. Це і по особовому складу, і по техніці, і по снарядах.
- Але ж підвозять весь час нові!
- Підвозять. Але техніка не безлімітна. Як і особовий склад.
- Нам для того, щоб ефективно протистояти ворогу, теж треба поновлювати ресурс. Зокрема людський. Запрацював новий закон про мобілізацію. Ви на нього покладаєте сподівання?
- Цим ресурсом треба грамотно розпоряджатися – підсилювати бойові бригади. Люди тут потрібні. Вони можуть суттєво допомогти. Тим більше, почне поступати обіцяна допомога – тут же питання логістики, як вона буде доставлена, розгорнута та запрацює на повну. У цій зв’язці ми зможемо отримати розуміння, яким буде подальший розвиток подій. Противник якраз затіяв наступальні операції в Харківській області, щоб не допустити надходження цієї допомоги та підсилення мобілізованим особовим складом Сил оборони. Використовує вікно можливостей, яке може зникнути. Тому хоче досягнути певних тактичних успіхів. Спроби з їх досягнення він зараз і проводить.
- Ви проводите й рекрутинг – шукаєте операторів БПЛА та інженерів. Йдуть до вас?
- Йдуть. Правда, з інженерами досить важко – як була ця проблема раніше, так і залишається. Тому що складно знайти людину цієї професії, яка має досить високу зарплату, мотивувати її піти до війська, де немає тих умов та можливостей. Тим більше, чимало спеціалістів виїхали з країни. Їх не так багато було ще й до повномасштабної війни. А у противника, на жаль, збереглася більша кількість науково-технічної бази й радіоелектронних, авіатехнічних заводів, а не так, як у нас. Базис у нього вищий.
А пілотів можна навчати. У більшості людей немає якихось обмежень щодо пілотування. В принципі, пілотувати можуть всі. Просто у когось більш швидко працює дрібна моторика рук, завдяки чому виходить краще літати.
- Наостанок запитаю вас, чи думаєте ви про майбутнє? Про те, коли може закінчитися ця війна? Чи все ж живете за принципом: тут і зараз?
- У мене є чітке розуміння, що бойові дії припиняться або противник піде тоді, коли кількість втрат буде більшою, ніж темпи їхнього поповнення. Поки він має можливість навіть нарощувати свої війська та запаси техніки, доти він продовжуватиме штурми. Як тільки її втратить, а ми свою наростимо за рахунок тієї з підтримки партнерів та внутрішньої мобілізації, у ворога почнуться серйозні проблеми. Це спонукатиме його до якихось рухів по завершенню війни. Сьогодні, на жаль, це відбувається у дзеркальному порядку – росіяни нарощують виробництво, мають варіанти, як поповнювати запаси, адже ми з кожним штурмом бачимо, що йдуть або геть нові одиниці техніки, які тільки зійшли з заводу, або старі. Ті підрозділи, які працювали на бойових броньованих машинах типу БМП-1, БМП-2 зараз переходять на старі БТРи. Це свідчить про те, що є задача проводити штурмові дії, але ресурс вичерпується. Вічно в такому темпі він не зможе наступати, якщо його партнери з тих же Китаю чи Ірану не надаватимуть активну військову підтримку. Людський ресурс не так швидко закінчиться, тому що їхній народ залучається і гребеться досить активно. Відповідно, для нинішнього темпу має ще десь півтора року. А що буде у нас – залежить від багатьох факторів: як внутрішньої мобілізації суспільства, так і допомоги партнерів. Тут я спрогнозувати не можу. Думаю, як партнери, так і військово-політичне керівництво держави також не мають чіткого розуміння, як і що буде у перспективі.
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
Фото надані Антоном Шмагайлом
