Командир 41-ї механізованої бригади Ромашко як приклад некомпетентних кадрових рішень деяких військових керівників

Автор: Юрій Бутусов

Розбирався з кар’єрою комбрига 41-ї бригади Сергія Ромашка, якого обговорюють ті, хто з ним воював як у районі Часового Яру, так і на напрямку Торецька.

На фото президент Володимир Зеленський, генерал Юрій Содоль і комбриг Сергій Ромашко.

Одразу спойлер: Ромашко не кум Сирського, не кум Баргилевича, не має родинних зв'язків з керівництвом ЗСУ.

Сергій Ромашко – кадровий військовий, який служив в армії до 2011 року і дослужився до звання підполковник на посаді командира батальону 95-ї аеромобільної бригади. Коли почалась війна у 2014-му році, Ромашко до армії не повернувся, не пройшов АТО, не здобув реального бойового досвіду; він займався бізнесом – сільгосппідприємством у Житомирській області.

Заслуговує на повагу, що Ромашко добровільно пішов на війну у лютому 2022 року. Його було призначено на посаду командира 515-го батальйону 1-ї бригади спецпризначення імені Богуна – це не була якась комфортна та зручна посада – сформована з нуля з добровольців військова частина, звичайний стрілецький батальон з великим дефіцитом командирів та сержантів усіх рівнів. На цьому фоні Ромашко без досвіду війни, але з досвідом кадрового офіцера, видавався на етапі формування більш організованим та дієздатним, і його призначення було логічним.

Учитись реальній війні довелось кривавою ціною. Так, 5 квітня 2022 року на Херсонському напрямку група бійців 515-го батальйону отримала завдання на просування вздовж залізничної колії по абсолютно відкритій місцевості – і раптом зіткнулась з росіянами. За словами кількох учасників бою, кому вдалося вижити, тоді загинуло 20 наших воїнів, 3 потрапили у полон. Ворог виклав відео, як дострілюють наших бійців на місцевості, де нема ніяких укриттів. Учасники бою говорять про відсутність планування та підготовки атаки, відсутність розвідки.

З військової точки зору важливо зазначити, що 515-й батальйон на Херсонщині не отримував своєї власної смуги відповідальності, де б йшли активні бойові дії, підрозділи придавались під управління іншим військовим частинам. Тому досвіду управління бойовими діями на напрямку інтенсивних дій ворога Ромашко там не отримав.

Бійці говорять, що як кадровий офіцер Ромашко важко знаходив спільну мову з добровольцями, які не сприймали армійську ієрархію мирного часу. Це призвело до багатьох конфліктів та непорозумінь. Серед офіцерів штабу батальйону Ромашко, з іншого боку, має повагу.

Потім 515-й батальйон був на короткий час перекинутий на оборону села Червона Гора під Бахмутом, але невелика кількість засобів аеророзвідки, недостатня чисельність та низька боєздатність не дозволили тривалий час стримувати наступ ворога.

Логічно важко пояснити, чому командування Сухопутних військ вирішило після епізоду на Червоній Горі підвищити Ромашка у 2023-му до посади заступника командира 44-ї механізованої бригади. Не гірше та не краще за більшість інших, досвід обмежений та неоднозначний. Очевидно, ключову роль зіграла кадрова школа Ромашка, він говорить зрозумілою мовою та поводиться саме так, як звикло вище армійське керівництво ЗСУ.

44-та бригада не мала своєї смуги відповідальності, окремі підрозділи були придані у складі тактичної групи "Куп'янськ", і проявити себе там Ромашко не міг. Його було призначено на формальну посаду коменданта населеного пункту Дворічна. Саме з цієї посади його призначили на посаду командира 41-ї механізованої бригади, яка мала свою велику смугу відповідальності й цілих 6 батальйонів у складі.

Призначив Ромашка Олександр Сирський, безпосередньо представляти нового комбрига приїжджав командувач "Куп'янська" генерал Андрій Гнатов, чинний командувач ОСУВ "Хортиця".

Комбрига 41-ї бригади О.Макуху намагались поміняти кілька місяців, серед причин – відмова приймати лінію фортифікаційних споруд, на яку витратили багато грошей, але яка була непридатна для побудови оборони. Тому призначення Ромашка не виглядає як спланований кар'єрний зліт, а виглядає так, що Гнатов та Сирський подивились на офіцера на місці, який їм потрапляв на очі як комендант Дворічної, і вони вирішили без аналізу бойового шляху та бойового досвіду призначити симпатичну їм людину на важливу посаду комбрига.

Хочу підкреслити – це не провина Ромашка. Його призначення на посаду, якій він не відповідає, – це відповідальність керівництва ЗСУ.

Це при тому, що у нас буквально ціла рота відсторонених комбригів та комбатів у резерві та на засланні на навчання, людей з досвідом, репутацією. Але для командування Сухопутних військ призначити на бригаду з шести батальйонів людину, яка не має досвіду, але яка вміє правильно доповідати та правильно себе поводити, виявилось набагато важливіше.

При цьому варто зазначити – 41-ша бригада була новосформованим з'єднанням, з великою кількістю організаційних проблем, дефіцитом кадрів, некомплектом, низьким рівнем бойової підготовки. Тобто створення боєздатності такої бригади вимагало надзвичайних лідерських якостей та компетенцій від командира.

Причому на так само новосформовану 32-гу бригаду у тій же ситуації той же Сирський призначив якраз компетентного командира – досвідченого комбата 22-го батальйону 92-ї бригади Ковцура. Чому на 41-шу не призначили командира такого ж рівня?

Важко зрозуміти, чому за рішенням Сирського та Содоля 41-ша бригада була направлена на один з ключових напрямків – на Часів Яр. Про що думало командування, коли в таке пекло направляло одне зі слабших з'єднань? Бачимо великі проблеми з реальною оцінкою боєздатності військ. Героїчні бійці 41-ї бригади чесно бились, зазнали значних втрат, і бригада почала отримувати значну кількість приданих частин.

41-ша бригада на Часовому Ярі не могла себе проявити в першу чергу через слабкість управління. Героїчні люди швидко закінчуються, а їх у 41-й бригаді було багато, вони самі не можуть тримати фронт. Ключові вузли оборони тримали придані частини. Усі представники частин зазначають, що комбриг Ромашко реальною обстановкою не володів, взаємодія військ була слабкою.

Після втрат кількох позицій приданими 41-й підрозділами 67-ї механізованої бригади у всіх проблемах були звинувачені бійці 67-ї, а не Ромашко. В результаті у 67-й зняли кількох комбатів та близько тисячі бійців перевели на службу в інші частини, в основному в ту ж саму 41-шу. Як ми зараз бачимо – це було абсолютно незаслужено. Оборона 41-ї продовжила сипатись.

Ключовими ланками в останні дні оборони мікрорайону "Канал" у Часовому Ярі були спецпідрозділ ГУР МО "Кракен" та 225-й штурмовий батальйон. Їх військовослужбовці дуже критично висловлюються про рівень управління 41-ї бригади.

Після того, як підрозділ ГУР МО було виведено з району каналу і смугу прийняли підрозділи 41-ї бригади, оборона "Каналу" посипалась стрімко.

Але це не кінець історії. Попри очевидну втрату боєздатності 41-ю бригадою командування ОСУВ "Хортиця" ухвалило рішення, затверджене Сирським, – перекинути 41-шу бригаду не в тил на переформування, а на оборону Торецька та Нью-Йорка. А з цього напрямку перекинути 24-ту механізовану бригаду, яка до того там успішно оборонялась цілий рік і не відійшла ні на крок. Абсолютно не зрозуміло, на чому ґрунтувалось таке рішення.

Звичайно, перегрупування було одразу помічено російською розвідкою. І як тільки перші підрозділи 41-ї бригади розгорнулись на позиціях 24-ки під Торецьком та Нью-Йорком, росіяни атакували – і в першій же день одразу захопили два ротні опорні пункти. Потім оборона продовжила щоденно сипатись, 41-ша бригада не могла втриматись, її почали негайно посилювати знову приданими силами. І криза в районі Торецька та Нью-Йорка – це криза внаслідок в першу чергу помилкових управлінських рішень.

Тепер придані підрозділи під Торецьком навіть публічно звинувачують Ромашка – так, це його відповідальність, що він не може чесно повідомити про неспроможність виконати своїми силами такі важкі бойові завдання і звинувачує інших. Ромашко продовжує командувати 41-ю бригадою попри усі скандали та провали. Ось тому і думають в армії люди, що він чийсь кум, і що йому усе пробачають.

До речі, наказ 24-й бригаді завести свої підрозділи на позиції, які 41-ша бригада давно втратила, звичайно, не міг бути виконаний. Оборона Часова Яру також просіла. І тепер замість визнання своєї помилки з неправильної оцінки боєздатності 41-ї бригади та з помилкової ротації 24-ки, відповідальність намагаються перекласти на комбрига 24-ки І. Голишевського. Сподіваюсь, що під час таких напружених бойових дій 24-ту бригаду не лишать без досвідченого командира, який не міг створити дива, тому що дива на війні не трапляються.

Сподіваюсь, що із ситуації у 41-й бригаді, зі скандалу з 67-ю бригадою, з трагічних обставин втрати позицій у Часовому Ярі, Торецьку та Нью-Йорку почнуть робити системні висновки.

Керівництво ЗСУ на підставі цих сумних подій має негайно переглянути свої підходи до трьох ключових питань у кадровій роботі:

1. Призначення ключової ланки управління – командирів бригад. Їх у нас всього сто, невже важко зрозуміти, що ці сто людей мають бути елітою армії, з високими лідерськими якостями, самостійним мисленням, а не зручними лояльними "чего изволите?" Чому знімають комбригів-лідерів і призначають слабких та несамостійних? Невже О. Сирському незрозуміло, що він має спиратись на лідерів, які його посилюють? Боєздатність армії починається з довіри до командирів. Тільки тоді може бути якісний піар.

2. Постановка бойових завдань має обумовлюватись реальною оцінкою боєздатності з'єднань, а не просто чисельністю у списку особового складу. Боєздатність визначається довірою людей до комбрига в першу чергу, це все нескладно робити хоча б на підставі давно розроблених методик центру МПЗ або інших видів опитувань. Це, до речі, також застосовується в арміях НАТО.

3. Керівництво ЗСУ має негайно застосувати After action review (аналіз після дії) для об'єктивної оцінки операцій та рішень, щоб виправляти свої помилки самостійно, а не бігати по граблях і читати про себе справедливу критику у соцмережах.

Юрій Бутусов, Цензор.НЕТ