"Ти створюєш організм, який має працювати як одне ціле". Як у "Хартії" роблять ставку на сержантів
В результаті штурмових дій 13-та бригада оперативного призначення Національної гвардії України "Хартія" знищила 34 окупанти та поранила 23, зачистила 7 позицій піхоти та вогневу позицію ПТРК, знищила гаубицю та відкинули ворога до наступної лінії оборони.
Нещодавно 13-та бригада оперативного призначення Національної гвардії України "Хартія" показала, як її бійці штурмують окупантів на Харківщині. "За кожною хвилиною успішного штурму стоять десятки годин планування та підготовки", — кажуть у бригаді.
Водночас із відбиттям атак ворога та штурмами російських позицій підрозділ будує процеси підготовки та планування, беручи за основу стандарти збройних сил країн НАТО.
Один із тих, хто займається підготовкою у "Хартії" — головний сержант бригади Дмитро Грицюк на псевдо Волиняка.
Ми розпитали його, яку роль відіграють сержанти у "Хартії", як відбувається підготовка бійців і що може підвищити їхню мотивацію.
"Вчили історію України вночі під дощем"
Волиняка родом з Волинської області, з села Клепачів Ківерцівського району. Позивний дав йому його земляк Капа — Олександр Ющенко. Капа був одним із засновників формування 4-ї бригади оперативного призначення Національного гвардії України, яка зараз називається "Рубіж". На той час вона формувалася за стандартами НАТО. Вони познайомились, коли Грицюк у 2015-му потрапив на відбір до бригади.
Згодом вони зустрінуться вже у "Хартії", де Капа буде головним сержантом бригади, а після його загибелі 23 квітня 2024-го формувати сержантський корпус у "Хартії" призначать Дмитра Грицюка.
У цивільному житті до війни Дмитро Грицюк спробував себе у різних професіях. Працював експедитором, займався будівництвом, виїжджав на роботу за кордон. Коли восени 2013 року почалася Революція Гідності, поїхав у Київ на Майдан.
Навесні 2014-го Росія напала на Україну, тож одразу пішов у військкомат.
"У військкоматі відкрили мій військовий квиток, подивилися на спеціальність. Сказали: ну, друже, йди погуляй, в тебе спеціальність зв'язківець, ми перетелефонуємо", — розповідає Дмитро. Але не перетелефонували.
Тож він пішов добровольцем у батальйон Кульчицького, а коли в кінці 2015-го дізнався про формування 4-ї бригади спеціального реагування НГУ, вирішив пройти відбір. Туди було потрапити непросто.
"І вдень, і вночі бігали, стрибали з колодами. Можна сказати, відпочивали теж з колодами. Не дай Боже, хтось колоду положить на землю — все, зразу вибігають і, наприклад, йдуть вчити історію України. Під дощем вночі з ліхтарями і з колодою на плечах. Вкінці треба було пройти через болото, марш з речами своїми, смуга перешкод. Ну, вирішив спробувати. Спробував, прийшов".
У бригаді вже почалося КМБ (курс молодого бійця), підготовка, формування першої роти, другої і тд. Згодом виїзд на Станицю Луганську, Світлодарську дугу.
"Для нас стандарти НАТО – це щось супер-пупер круте, яке ми ніколи не бачили, не знали, тільки чули по телевізору. У всіх ЗМІ армія НАТО – це одна з найпотужніших армій, які є. Тому мені захотілося стати ефективним військовослужбовцем", – пояснює свою мотивацію Дмитро.
4-та бригада оперативного призначення НГУ була створена у рамках експериментальної програми. Вона мала бути заснована на стандартах НАТО, зокрема в основу її функціонування покладена модель, що використовується у військових формуваннях США.
"На той час у Збройних силах України навіть мови не було про сержантський корпус. Був старшина і все стандартне. А в цій бригаді, куди я прийшов, дуже велику ставку робили на сержантський корпус, – каже Грицюк. – Звання молодшого сержанта я отримав ще на строковій службі. Тут вже побував на різних посадах як сержант".
"Сержант – це як тато і мама"
Волиняка розповідає, що на сержантів тут покладали великі надії. "Сержант був лідером, за яким йшли, якого слухали, який йшов разом з підрозділом, виконував задачі, показував власним прикладом, як робити. Ніколи сержант не був позаду, завжди був попереду. Працював з особовим складом, вів його скрізь – що на навчаннях, що на позиціях".
Каже, що в збройних силах країн НАТО особовим складом, практично, керують сержанти. Офіцери займаються плануванням, в них доволі багато роботи. Планують свої задачі. А сержант – це як тато і мама. Два в одному. Сержант займається підготовкою бійців, вихованням особового складу, дисципліною, порядками. Сержант дивиться за своїм підлеглим особовим складом, також вислуховує, мусить розуміти проблемні питання своїх підлеглих.
"Всі ж ми люди, у всіх є проблеми. Коли ігнорувати чиїсь проблеми, воно рано чи пізно виллється в якусь неприємну річ. З людьми треба працювати в будь-якому разі. Люди різні. Підхід треба мати до всіх. Ти створюєш один кістяк, один організм, який має працювати як одне ціле. Коли немає цього об'єднання, розуміння потреб твоїх підлеглих бійців, про яке об'єднання може йтись?" – говорить Волиняка.
У 2019 році у Грицюка закінчився контракт і він звільнився з армії. "Йшов з війська, розуміючи, що повернусь туди 100%. Я розумів, що просто так не закінчиться АТО і ООС. Що рано чи пізно наш сусід попре з новими силами. Придбав собі як мінімум дві одиниці зброї, все офіційно. І броня, каска, сумка стояли завжди зібрані, періодично переглядав, чи миші не завелись".
А вже 24 лютого 2022, як і багато добровольців, Дмитро знову став до лав війська. Відвіз дружину і дітей до Луцька, а сам пішов у Волинську 100-ту бригаду територіальної оборони ЗСУ.
Спочатку 100-та бригада охороняла кордон з Білоруссю. А десь з кінця лютого 2023 року Волиняка на посаді головного сержанта роти разом зі своїм підрозділом ТРО виїхав виконувати бойові завдання на Бахмутському напрямку.
"Ми стояли в районі Богданівки-Хромового біля Бахмуту. Там були доволі запеклі бої, але за час нашого перебування ми не відійшли ні на метр зі своїх позицій. Хлопці доволі показали себе чудово, всі билися, як леви. На жаль, мали втрати. І в моїй роті також загинули хлопці-козаки, ніхто нікуди не відступив, всі билися до останнього. Багато зазнали поранення".
Його турбував підхід, задачі, забезпечення у підрозділі. "Після цього досвіду я зрозумів, що хочу назад в цей підрозділ, який ми формували по стандартах НАТО". Згодом Волиняка перевівся у 13-ту бригаду НГУ "Хартія".
До цього часу бійці "Хартії" уже встигли взяти участь у Слобожанському контрнаступі та повоювати у Бахмуті. З весни 2024 року Дмитро займається розбудовою сержантського корпусу у бригаді.
Сержант будь-якої ланки є вчителем, організатором
Насамперед в обов'язки головного сержанта бригади входить бойова підготовка бійців, – наголошує він.
Також організація підготовки, відправка бійців на навчання, підбір сержантського складу, який буде ефективно виконувати завдання на своїх місцях, – від командира відділення і закінчуючи головними сержантами рот та батальйонів.
"Основне – побудувати цю піраміду від командира відділення до головного сержанта бригади. Згори донизу і знизу догори. Має бути постійна комунікація між усіма. Ми ж працюємо, спілкуємося, підказуємо один одному, допомагаємо, навчаємо", – пояснює Волиняка.
На запитання, якими рисами характеру та навичками має володіти військовослужбовець, щоб бути успішним сержантом, Грицюк відповідає, що людина повинна мати лідерські якості та організаційні навички.
"Взагалі, на командирах відділення практично тримається особовий склад. Командири відділень – це саме та сержантська ланка, яка перебуває зі своїми бійцями постійно і скрізь. Що на навчаннях, що на бойових діях. Він керує своїм особовим складом і керує боєм. Сержант будь-якої ланки є вчителем, організатором. Його завдання – зробити і підготувати все так, щоб бійці виконали задачу і лишилися максимально цілі й неушкоджені. Він має відпрацювати на тренуваннях всі нюанси по всіх напрямах. Це і вогнева підготовка, це і тактика, тактична медицина, зв'язок, інженерка. Відповідно, він має це знати сам. Те, що не знають його бійці, він має їх цього навчити. І організувати це навчання".
Сержантська ланка мусить бути терплячою, – вважає Дмитро. "Сержант – це зв’язок між бійцем і командиром, офіцером. Через сержанта проходить дуже багато інформації, тому терпіння – це одна з основ. І, знову ж таки, потрібно постійно розвиватися, рухатися вперед".
Сержантська рада
Для Волиняки важливо створити у бригаді Сержантську раду. Пояснює, що це має бути рада сержантів, на якій вирішують проблемні питання, діляться досвідом, підходом до виконання певних задач.
"Кожен підрозділ працює по своєму напрямку, технології не стоять на місці. Треба обмінюватися досвідом між людьми, між підрозділами. Для цього збираю всіх сержантів, щоб вони між собою поспілкувалися. Коли сержанти не лише чують, а й бачать одне одного, це значно поліпшує їхню взаємодію", – наголошує.
Сержантська рада мала б проходити на рівні головних сержантів, як мінімум, один раз в місяць. Але не завжди вдається, оскільки бригада виконує бойові завдання і не завжди виходить висмикнути головних сержантів з району бойових дій для проведення наради.
"Ми спілкуємось не тільки вживу, а й в телефоні, в чатах, відповідно, можемо там вирішувати проблемні питання та обмінюватися досвідом", – розказує Волиняка.
Скільки триває підготовка
Грицюк вважає, що "Хартія" робить великий внесок для того, щоб не тільки бригада, а й взагалі все українське військо якнайшвидше перейшло до стандартів НАТО: "Бригада в цьому напрямку доволі потужно розвивається, навчає як офіцерський, так і сержантський склад. Наші бійці їздять на навчання за кордон".
Сам Дмитро пройшов навчання у Великій Британії. Під час цього навчання він вирішив побути у ролі звичайного бійця, щоб дати можливість молодшим командирам проявити себе, отримати досвід керування особовим складом. "Навіть коли вони розуміли, що я старший командир, то так само і в житті – в тебе є підлеглі різні, старші за віком і статусом".
Волиняка каже, що для нього важливо, щоб бійці були підготовлені. Як тільки людина мобілізується у "Хартію", вона спочатку має пройти БЗВП – базову загальновійськову підготовку.
"Ніхто одразу не штурмує посадки. Є такі страшилки, але в нас такого, на щастя, немає. Коли людина повертається з БЗВП, вона приходить до нас на навчання. Це ще щонайменше місяць. Тут ми даємо базу. Ми відшліфуємо всі навички, знання, перевіряємо їх. І цим якраз займаються сержанти, інструктори.
У нас доволі потужний інструкторський корпус. Практично всі інструктори — учасники бойових дій, які на власному досвіді, знають, що таке війна, і знають, як навчити бійця, щоб він став максимально потужною одиницею, яка буде виконувати завдання і знищувати ворогів".
Після цього, якщо військовослужбовець іде на БпЛА, сапером, артилеристом чи тим же штурмовиком, у нього продовжуються заняття по його профілю. Фактично, каже Волиняка, підготовка бійця триває від двох-трьох місяців. "Я не скажу, що це достатній час для того, щоб підготувати супер-пупер-крутого бійця, але це великий відтинок часу, за який ти можеш підготувати бійців. Особливо, порівняно з тим, що було у 2022-му".
У проміжку між виконанням завдань сержанти також організовують тренування.
"Кожен боєць, яким би він не був спецом своєї справи, потребує тренування. Якщо він перестає тренуватись, то втрачає свою ефективність, навички. Тренування мають бути постійні. І навіть коли ми виконуємо бойові завдання і є вільний час, ми даємо військовослужбовцям відпочити і не забуваємо про тренування. Тактична медицина, евакуація, накладання турнікетів, евакуація. Всі нюанси відпрацьовують".
Командир може мотивувати бійців
Щодо того, як налагодити ефективну роботу в підрозділі, то Дмитро Грицюк каже, що насамперед потрібно постійно бути на зв'язку, постійно комунікувати.
"Якщо ти перестаєш спілкуватися, чути своїх підлеглих і вибуваєш з якоїсь ланки на якомусь процесі, це призводить до проблем. Коли є постійна взаємодія, є постійний зв'язок, тоді, відповідно, вся система працює".
Він наголошує, що цінностями і принципами "Хартії" є насамперед довіра і повага. Другий принцип – це навчання, підготовка. І третя складова – це забезпечення підрозділу.
"Якщо є довіра до командира, ти знаєш, що командир піклується про тебе, він робить все для того, щоб ти як бойова одиниця, як людина був максимально навчений, зробив свою роботу і повернувся живим здоровим – це вже мотиватор великий. Постійні навчання. Люди приходять з цивільного життя і отримують доволі якісну підготовку. В кінці кожного навчання ми почали проводити анонімне тестування – просимо оцінити якість підготовки".
Про свою мотивацію говорить, що його мотивує шлях до перемоги.
"Нам в будь-якому разі треба перемогти ворога, який прийшов на нашу землю. Не ми прийшли, а до нас прийшли. Прийшли нас вбивати. Потрібно усім зрозуміти, що ніякі перемир'я, ніякі умовні поступки з нашої сторони не нададуть нашій країні миру. Цей ворог століттями нас знищував, вбивав. Знищував нашу віру, нашу мову, культуру, традиції. Морив голодоморами, завойовував всіма методами, якими тільки можна. І тут ілюзій не має бути. Тут або ми переможемо їх, а більше варіантів немає. Бо коли вони нас переможуть, буде кепсько".
Волиняка наголошує, що українське військо має бути мотивоване.
"Кожен мусить розуміти, для чого він в армії. Не проти чого, а заради чого. Якщо людина розуміє, що йде служити у війську заради захисту своєї Батьківщини, свого майбутнього, своїх дітей, існування держави України і історії, культури, то це вже потужне військо.
Військо має бути забезпечене. Якщо не буде забезпечення, якщо не буде фінансування, ми знову отримаємо історію, яка була на початку 2014 року. Воїн має отримувати гідну заробітну плату. Коли він знатиме, що може забезпечити свою сім’ю, то буде викладатися на повну.
Однак мотивація — це найголовніше. Військові мусять знати свою історію. Незнання історії призводить до її повторення".
Спілкувалася Іванна Кобєлєва
