Співавтор проекту "Книга пам’яті", історик Ярослав Тинченко: "2700 чоловік - майже точна цифра загиблих на сході бійців. Імена 95% з них викладено на нашому сайті"

Автор: В.Ясинська

Перед тим, як отримати тіло, родичі часто хочуть почути, де і за яких обставин його знайшли. Слідчі зазвичай розводять руками. А ми, якщо знаємо обставини, розповідаємо про них родинам або викладаємо інформацію на сайті. В міру можливості прописуємо місце подій, і додаємо фотографію місцевості, а також скільки всього було ексгумовано тіл на тій ділянці. Хоча, звісно, багато родин реагує дуже болісно.

Сьогодні найбільш повним віртуальний реєстром офіційних і неофіційних втрат військових, під час проведення АТО на сході нашої країни, є сайт "Книга пам'яті" - це свого роду меморіал, який налічує близько 2700 імен і фотографій захисників держави. Про ідею створення сайту, роботу пошукової групи і проблеми, пов'язані з ідентифікацією і обліком загиблих солдатів, журналісту Цензор.НЕТ розповів співавтор проекту "Книга пам'яті" історик, журналіст - Ярослав Тинченко.


Фото: Віка Ясинська

"Система, яка повинна займатись обліком втрат - недосконала, тому що ані війна, ані загиблі не передбачались в нашій державі"


Я багато років пропрацював журналістом, в тому числі на керівних посадах. За фахом я - історик, тому паралельно займався військовою історією і вивченням політичних репресій. Так склалося, що я, починаючи з 1995 року, працював як дослідник з архівно-слідчими справами людей, які у більшості були страчені під час політичних репресій 1920-1950-х рр. Тому, коли почалися військові події, я знав, що таке ексгумація, як зберігаються тіла, як має відбуватися облік втрат? Я добре розуміюся на законодавстві України, особливо стосовно захисту персональних даних і закону про державну таємницю.

У квітні 2014 року мене запросили на посаду заступника директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України, який входить до складу МО України. Якраз тоді почали відбуватися сутички в Криму - і я погодився, тому що розумів, що саме зараз мої знання і досвід можуть бути використані.

Коли почалися бойові дії, ми, як військово-історичний музей, почали спілкуватися з військовими частинами, воєнкомами, офіцерами і збирати дані про загиблих. Особисто в мене серед друзів 5 діючих офіцерів. Тому я досить легко знайшов з усіма контакти, спільну мову.

Ми розібралися з наказовою базою, бо облік втрат регулює система наказів і військових статутів. Виявилося, що ця система недосконала, тому що в нас не передбачалася війна, і, звісно, загиблі теж, тим більше ті, які залишаться не на нашій території. Це нонсенс.

Ця наказова база і база статутів досі не змінена, але люди, які займалися і займаються обліком втрат у Міністерстві оборони, у Генеральному штабі, розуміють, що якщо немає наказу, то треба якось виходити з цієї ситуації. Таким чином ми з самого початку приватними шляхами встановили контакти і знайшли спільну мову з колегами з МВС, Національної гвардії і Державної прикордонної служби України.

Доки був травень-червень 2014 року ми ще якось справлялися, бо загиблих було небагато. На гроші музею або жертводавців почали з власної ініціативи робити великі банери з фотографіями хлопців, що загинули. Але з липня, коли з'явилося близько 300 загиблих, зрозуміли, що весь обсяг інформації ми не подужаємо. На щастя, один з наших друзів розповів, що якраз робить сайт "Книга пам' яті загиблих". Це Максим Попов. Він захоплювався військовою історією і військово-історичною реконструкцією. Під час подій на Майдані належав до медичного загону. Максим запропонував об'єднати зусилля, тобто він робитиме сайт, а ми будемо брати участь у наповненні його інформацією. До нього цим займався лише я і пара дівчат - працівниць музею.

Інформацію, яку ми подаємо, я особисто обробляю, тобто підходжу до неї, виходячи з закону про державну таємницю. Наприклад, цим законом заборонено називати номери військових частин, попри те, що можна все знайти в інтернеті. А згідно з законом про захист персональних даних, не можна подавати інформацію про членів родини без їх згоди; або не можна подавати адреси проживання, тобто суто особисті дані. Тому такі речі я просто вирізаю.

Крім того, Максим збирає інформацію по соціальних мережах. Ще соцмережами займається програміст Герман Шаповаленко. Журналіст МВС, підполковник міліції, Сергій Коваленко ретельно займається усіма, хто загинув в складі МВС. Таким чином в нас зібралася творча група, яка, в принципі, ні від кого не залежить. В кожного з нас є своя постійна робота і зарплата, тому ми можемо займатися цим сайтом суто добровільно. Якщо потрібно ми витрачаємо на сайт власні кошти і дуже принципові в цьому питанні: ми не беремо, не брали і не будемо брати гроші на цей проект, бо не хочемо зайвих проблем.

Є аналогічний проект на сторінках "Вікіпедії". Але вона має лише одне джерело інформації - це мережа інтернет. І, звичайно, вони нам дуже сильно програють, але з іншого боку вони дуже оперативно працюють. Щодня вони додають інформацію, яка з'являється у якихось регіональних виданнях, яку ми не можемо охопити.

"Прес-центр АТО, або прес-центр Міністерства оборони називає одні цифри, а по факту цифри можуть відрізнятися."

З обліком втрат є великі проблеми. Багато хто звертав увагу на те, що прес-центр АТО, або прес-центр Міністерства оборони називає одні цифри, а по факту цифри можуть відрізнятися. Фактично називаються лише кількість загиблих військовослужбовців (без зазначення нацгвардійців, добровольців, тощо), тому що загального центру з обліку втрат при штабі АТО немає. Тобто, наприклад, назвали загиблих 3 людини, а їх насправді 5, інші двоє - можуть бути, скажімо, з "Азову" і з якого-небудь батальйону міліції. Проблема виникає через те, що інші відомства просто не надали інформацію щодо загиблих.

Друга проблема стосується таких подій, як Іловайськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт. Називаються цифри лише підтверджених загиблих, тобто, коли є тіло. Коли тіла немає, людина зараховується до числа зниклих безвісти. А числа зниклих безвісти прес-центр штабу АТО не озвучує.

І в результаті - під час Іловайських подій усі чули цифри 5-10 загиблих, і при цьому могло бути 200-400 зниклих безвісти. А потім, заднім числом, коли ці люди ідентифікуються, вони з' являються в списках загиблих, але ж не у поточних і не у щотижневих звітах. Недолік прес-центру штабу АТО саме в тому і полягає, що вони не називають число зниклих безвісти. Але ними можуть бути не лише ті, хто загинув. Дуже багато випадків, таких, як солдат запив, лежить під кущем і завтра з' явиться. Наша армія складається з мобілізованих. А це публіка у багатьох випадках не дуже дисциплінована - це по-перше, а по-друге, саме тому серед солдат досить велика кількість небойових втрат.

Офіційно, станом на сьогодні, в нас приблизно 1400 загиблих лише по ЗСУ у бойових діях і понад 600 в результаті інших випадків, а це, передусім - ДТП, суїциди і неправильне поводження зі зброєю (сюди не входять остаточно не ідентифіковані військовослужбовці, бійці МВС, НГУ, ДПСУ, добровольчих формувань). Найчастіше небойові випадки смертей трапляються через алкоголізм. Але смертей внаслідок медичних випадків, тобто з вини медиків або, коли через поганий стан здоров' я людина помирає, чи гине, дуже мало. Рідкісні також випадки, щоб поранений помер, якщо його встигли довести до медика. Це показник того, що медицина, скільки б її не лаяли, в нас працює досить непогано. А от співвідношення бойових і небойових втрат, на жаль, досить разюче. Коли на двох загиблих бійців ЗСУ припадає один від небойових втрат - це проблема.

Максим Попов принциповий щодо людей, які здійснили самогубство: він їх не подає на нашому сайті. Але з іншого боку, якщо родина позиціонує загиблого, як такого, що загинув на фронті, ми ж не будемо сперечатися з родиною. Хоч, наприклад, Міністерство оборони не виплачує компенсацію такому загиблому, і взагалі родичам тих, хто загинув внаслідок небойових випадків не виплачується компенсація. З одного боку, не справедливо, а з іншого все залежить від обставин. Тут кожний випадок слід розглядати окремо.

"По сьогодні не створено єдиної групи військових слідчих, які б займалися суто загиблими в зоні АТО"

З 3 вересня 2014 року на базі нашого музею було створено пошукову групу, яка займається ексгумацією та вивезенням тіл солдатів. До нас звернувся департамент цивільно-військового співробітництва Генерального штабу, з проханням терміново знайти групу для пошуку та вивезення загиблих, які були б готові виїхати на територію, що під контролем сепаратистів. Тому що вони на свою територію погодилися пустити лише цивільних осіб. Спочатку пошукова група була під егідою музею, потім стала більш відомою під назвою "Союз "Народна пам'ять"" Ярослава Жилкіна. Група одразу зіштовхнулася з великою кількістю матеріальних проблем. Ярослав, у якого був бізнес, крім того, що сам власноруч їздив і викопував останки наших хлопців, мав змогу сам ці пошуки фінансувати. І незважаючи на те, що замовлення було державне, йому досі не повернули жодної копійки.

З 3 вересня до кінця літа 2015 року група ексгумувала та вивезла на нашу територію близько 200 загиблих, плюс понад 600 тіл з різних моргів не тільки нашої, а і захопленої території. Трупи вивезли у Дніпропетровськ і Запоріжжя, де вже відбувалася робота по їх ідентифікацієї. Тих, кого досі не ідентифікували, поховали на Кушугумському кладовищі у Запоріжжі та Краснопільському у Дніпропетровську.

Наша пошукова група ретельно вела журнал і крім того зробила дуже багато фото-відео матеріалу. Ті, кого вони знаходили, на 70 % могли бути ідентифіковані практично одразу, але, на жаль, щоб це відбулося, ці тіла мали б передаватися якимось військовим слідчим, які б займалися лише цією справою. Це мала б бути група або від військової служби правопорядку, в складі МО, або Анатолій Матіос був зобов' язаний сформувати таку групу.

Тому вийшло так, що в Запоріжжі відповідальним по привезених тілах був заступник начальника слідчого управління місцевого СБУ Запорізької області. А в Дніпропетровську - заступник начальника управління МВС Дніпропетровської області. Тобто вони навіть одне з одним не дотичні. А тіла возили так: якщо в Дніпропетровську заповнений морг, веземо на Запоріжжя, тому з однієї могили фрагменти можуть бути і у Дніпропетровську, і у Запоріжжі. Ці слідчі, окрім тіл загиблих в АТО, розслідують ще десятки, а може і сотні справ. Коли до них привозили тіло, медики взяли ДНК, загнали його в базу - і все. Далі усі сидять і чекають, доки буде збіг ДНК. А що таке збіг ДНК? Це означає, що родич загиблого має сам піти до місцевого відділку міліції, написати заяву про зникнення людини. Ідіотизм ситуації полягає в тому, що держава забрала людину, тобто мобілізувала, а шукати його мають чомусь родичі. Це - абсурдна ситуація, яка досі зберігається, і чомусь всі цим задоволені.

Ідентифікація ДНК - це окреме питання. Справа в тому, що для ДНК не підходять рідні сестри і рідні брати, тобто збігів по ДНК в таких випадках може і не бути. Найкраще - це або діти, або тато. По мамі можуть бути збіги по кількох тілах: як по своєму синові, так і по далеких родичах. Навіть по таких, про існування яких вона не знає - у 5-6 поколінні. Це цікавий науковий факт, між іншим..

Коли є такі проблеми, то тут, звичайно, мають додатково працювати слідчі. Яскравий приклад: 5-6 вересня минулого року наша група з району села Степанівка привезла 2 спалених хлопця, особи яких встановили, бо знали, хто був в згорілій машині. По одному з них проблем по збігу ДНК з батьками не було, а по іншому - по мамі є збіг, а по татові немає. Коли починають з' ясовувати, то сільські "пінкертони" ( Алан Пінкертон - американський пошуковець, - ред..) доводять, що тато був інший. В результаті в цій сім' ї виникає ціла трагедія, вона розколюється, а цей тато, який всюди шукав свого сина, він, напевно, взагалі розчаровується у житті. Його тест ДНК офіційно знімається з таблиці, але цікаво, що по мамі 2 збіги, по двох тілах. Звісно, її син той, який привезений нашими пошуковцями: але тут потрібно сісти і розібратися слідчому, проте він не розбирається. І тому цей хлопець вважається досі зниклим безвісти, а саме тіло поховане у Дніпропетровську, як невідомий солдат.

Ми в ручному режимі намагаємося розібратися у таких справах. Але ми зіштовхуємося з іншою проблемою - введенням в оману на офіційному рівні. Вона йде від щирого серця, а не для того, щоб щось приховати, але це все одно брехня. Нещодавно Ірина Геращенко озвучила, що у полоні знаходиться 156 заручників. Я переконаний, що це неправда.

Як складаються ці списки "заручників"? Хтось чув, що він в полоні. Хтось впізнав зниклого безвісти в "ютьюбі", хтось колись подзвонив у колцентр міжвідомчої комісії СБУ і сказав що, шукайте, бо мій син у полоні. Міжвідомчий центр СБУ, який збирає дані, - це структура, яка ні за що не відповідає. Вони, звісно, певну роль виконують, але особисто я мушу констатувати, що вони вносять більше хаосу, ніж конструктивної роботи. Конкретний приклад: хлопець ідентифікований по двох лініях, ну, наприклад по татові і по мамі, на 99%. Раптом з СБУ надходить лист (відповідь на офіційне звернення родичів): за нашими даними він перебуває в полоні. Але за якими вашими даними? Ви хоча б перевірте. А дані, як правило, це що ці самі батьки, ще за півроку до того зверталися до СБУ і просили його знайти в полоні. А було таке, що подібні листи з СБУ надходили родинам прямо у день похорон. І таких випадків чимало. Ці офіційні цифри заручників постійно зменшуються не стільки в результаті звільнення бранців, скільки - внаслідок ідентифікації по ДНК і подальшого поховання.

Тести ДНК - це єдині достовірні факти на сьогодні. Брешуть всі, крім тестів ДНК.

У нас є близько 200 людей, які офіційно досі не ідентифіковані і поховані у Дніпропетровську і Запоріжжі, хоч ми на 80% знаємо що це за люди. А за даними політиків 156 людей знаходиться у полоні. Нещодавно звільнили останніх двох військовослужбовців 51-ої бригади. Це, взагалі, останні живі полонені, хто був захоплений в 2014 році, наскільки мені відомо. Станом на весну цього року було лише 5 відомих бранців, захоплених протягом 2014 року. Двоє хлопців з 93-ої бригади, їх відпустили приватним чином. Ще один - "донбасівець", його відпустили наприкінці серпня і двоє хлопців 51-ої бригади. Є ще один чи кілька українських офіцерів, що були захоплені у 2014 році та перебувають у Донецьку, але їх історія до кінця не з`ясована.

Тести ДНК - це єдині достовірні факти на сьогодні. Брешуть всі, крім тестів ДНК. Їх підробити нереально. Головна проблема - батьки та інші близькі відмовляються вірити в загибель дитини. Бо перед тим їм з МВС чи СБУ надсилали інформацію, що їхній син в полоні, або значиться у списках тих, які на їхню думку перебувають у полоні. Крім того батьки будуть вірити різним ворожкам, псевдопошуковцям, які беруть гроші за пошуки загиблих, а насправді вони нічого не шукають, бо не мають такої можливості.

Є ще один міф, який полягає в тому, що наші полонені вивозяться в Росію, Чечню, ну таких випадків, щоб вивозилися в Росію ми знаємо всього один, це - Савченко (якщо не рахувати захоплених росіянами Карпюка, Сенцова та ще двох відомих політичних в`язнів). Крім Савченко, жодного іншого доведеного випадку вивезення полоненого на територію Росії в нас немає.

Якщо щонайменше троє військових бачили на власні очі, як загинув військовослужбовець або на полі бою був військовий лікар, який засвідчив, що солдат загинув, а тіла немає, то згідно з військовими статутами, така людина вважається загиблою. На сайті ми неодноразово викладали інформацію про таких людей, але обурені родичі в таких випадках починають засипати нас листами або дзвонити і казати: "негайно приберіть фото, він не помер, він живий!" Я питаю, чи здавали вони тести ДНК, на що люди відповідають, що ми не будемо здавати, тому що знаємо, що він у полоні. Замкнене коло.

А буває таке, що немає кому здавати тести ДНК. Наведу дані по батальйону "Донбас". З Червоносільського, де батальйон прийняв останній свій бій 30 серпня минулого року, було вивезено близько 50 тіл загиблих. Це і "донбасівці", і хлопці з інших військових частин. В нас досі не ідентифіковано 11 тіл і станом на зараз є 10 донбасівців, чиї тіла не знайдено (а також один військовослужбовець з 3-го полку спецназу).

З цих десяти три родини взагалі не здали тести ДНК, бо вірять, що їх близький у полоні, ще троє або четверо не мають близьких родичів і ще по трьох немає збігів ДНК. Але ми ні з ким не сваримося і, якщо родина категорично не визнає загибель, навіть якщо є збіг 99%, ми знімаємо фото з сайту. Правда, є й такі родини, що не визнають, але вже не протестують. Наприклад, загинула група військовослужбовців, всі поховані, а один ні (хоч він і ідентифікований по ДНК). Але ж всі добре знають, що в цьому мішку - спалені рештки того єдиного хлопця, загибель якого не визнають родичі. І в принципі тут немає куди подітись, бо його загибель - достовірний факт. Станом на зараз, хлопці, смерть яких не хочуть визнавати батьки, вже всі поховані на Кушугумському і Червонопільському кладовищах.

За півтора роки війни в нас є близько 30 загиблих, чиї тіла не знайдені. Зараз озвучуються гігантські цифри - 200…800 - це не правда. Я весь час звіряюся з різними списками і знаю абсолютно чітко кількість незнайдених тіл.

7 вересня тепер вже суто наша група Національного Історичного Військового музею, яка працює в зоні АТО, ексгумувала і вивезла 5 тіл за 2015 рік, і декількома днями раніше 3 тіла за 2014-ий.

Була ситуація, коли наша група знайшла хлопця, у якого дуже старенькі батьки. Знайшли його там, де він і загинув. Кремезний хлопець лежав у шоломі, бронежилеті, уніформі - і був абсолютно впізнаваний. Але батьки з якогось села, їм навіть ніхто про можливість здати тести не сказав. Загинув він 29 серпня 2014 року, а рівно через рік, коли відкривали стіну пам'яті і ми зробили банери, присв'ячені загиблим в Іловайську, приїхали хлопці з його батальйону. Я їх підвів до банера і кажу: "Бачите оце фото? а ось номер могили, де він похований у Запоріжжі". На що вони дуже активно відреагували і 9 вересня його поховали у рідному селі. Але якби я їм не показав, то цього б не сталося. Питання: а що роблять слідчі?

А ось ще одна історія, яку слідчі мали б швидко розкрити, але розв`язувати її маємо ми: 28 серпня минулого року батальйонно-тактична група 92-ої бригади вийшла і намагалася прорвати іловайський котел з нашої сторони, але її розбили, загинуло 8 бійців, вони були поховані у братській могилі. Є список зниклих безвісти. Там - 11 зниклих безвісти, тобто логічно припустити, що 8 знайдених тіл - це хтось з цих 11. Але процес ідентифікації тривав майже рік. В результаті семеро упізнали по ДНК, хто 8-ий - не зрозуміло. Але ми самі докопалися, що 1- круглий сирота з Кременчуга. Ми зв' язалися з містом. Я надіслав фотографію хретиска і речей, які були у цього загиблого. По радіо, і по телебаченню йшли оголошення. Але де ж тоді слідчі органи? Це що їх не стосується? Ані слідчі органи, ані військова частина цим не займається. Зараз з дуже великою впевненістю ми можемо сказати, що цей хлопець - той самий кременчужанин, круглий сирота і ось його номер могили на Кушугумському кладовищі, але нам би ще бажано знайти якогось свідка, який би підтвердив: "так, я йому купував оці кросівки, чи ще щось подібне."

"Книга пам'яті " нараховує близько 2700 імен загиблих, не враховуючи близько 200 людей, інформацію про яких з різних пичин не розміщено на сайті"

Перед тим, як отримати тіло, родичі часто хочуть почути, де і за яких обставин його знайшли. Слідчі зазвичай розводять руками. А ми, якщо знаємо обставини, розповідаємо про них родинам, або викладаємо інформацію на сайті. По можливості прописуємо місце подій, і додаємо фотографію місцевості, а також скільки всього було ексгумовано тіл на тій ділянці. Хоча, звісно, багато родин реагує дуже болісно. Наша група, в середині вересня 2014 року ексгумувала на території "Іловайського котла" братську могилу. Там було 13 тіл і дуже багато фрагментів. Всього у цьому місці зникло 32 військовослужбовця 93-ої бригади. І збіги на сьогодні є практично по всіх. Але поховано лише половину, другу половину не поховано і родичі відслідковують, щоб ми в жодному разі не опублікували на сайті дані, що є збіг по ДНК, бо хочуть вірити, що вони живі.

А бувають ситуації, коли тіло ексгумовано нашою групою, ми абсолютно чітко знаємо, що за хлопець, збіги ДНК - 99,9% і по татові, і по мамі, і все одно батьки кажуть "ні". В нас є двоє таких загиблих.

Якщо підсумувати, то наш сайт "Книга пам' яті " може сказати точні цифри загиблих. Щодо питання, скільки з них поховано, остаточних цифр немає, тому що в нас є близько 200 до кінця не ідентифікованих людей.

Станом на зараз по ЗСУ, батальйонах міліції особливого призначення, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, а також добровольчих формуваннях, які не входять до складу цих частин, загиблих - десь 2700 чоловік. Плюс до цього можемо додати, напевно, близько 200 людей, яких в нас немає на сайті. Це - суїциди і кричущі випадки порушення дисципліни.

Багато історій загибелі тих чи інших бійців знайшли відображення в експозиції в нашому Національному військово-історичному музеї України. Ми маємо дуже багато речей, привезених пошуковцями разом з тілами загиблих, підтримуємо далі стосунки з родинами загиблих і намагаємося допомагати їм. Якщо в нас раптом з' являються якісь жертводавці, то кошти направляються тій чи іншій родині. Ми спостерігаємо, як складається доля дітей загиблих воїнів.

Якби в мене була можливість, ми б ще створили книгу пам'яті мирних мешканців Донецької і Луганської областей, що загинули під час бойових дій. В принципі, я б навіть створив якийсь сайт, присвячений загиблим тієї сторони, щоб хоча б зрозуміти: а скільки там людей загинуло і заради чого? В мене є величезна кількість прізвищ померлих з "тієї" сторони. І з них чимало я не можу знайти за пошуком в інтернеті. Тобто, на "тій" стороні немає єдиного відкритого реєстру втрат. Мине якийсь час, і ми захочемо не тільки порахувати ті втрати, а і збагнути в комплексі: хто за ідею загинув, хто за гроші, кого призвали, хто пішов насильно? І йдеться не лише про мешканців самопроголошених "ДНР" та "ЛНР", а і про громадян РФ. Це все треба буде підсумувати, щоб зрозуміти, як ми далі будемо жити в цій країні і з цими регіонами. Загиблі мирні мешканці та сепаратисти - це ж все-таки громадяни України, як не крути.

Ми бачимо, що станом на сьогодні слідчі органи практично перестали займатись ідентифікаціями загиблих. Якщо буде збіг по ДНК - повідомлять родинам. Якщо ні - так і буде. У зв`язку з цим найближчим часом ми плануємо викласти в інтернет докладну інформацію, яку нам вдалося зібрати, по всіх так званих невідомих воїнах, яких поховано на Кушугумському та Краснопільському кладовищах. На жаль, лише зробивши цю справу максимально публічною та прозорою, можна буде остаточно ідентифікувати хлопців, які там лежать.



Віка Ясинська, Цензор.НЕТ
Фото: Андрій Швачко